Справа № 182/1022/25
Провадження № 2/0182/677/2026
Іменем УКРАЇНИ
17.03.2026 м. Нікополь
Суддя Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області Кобеляцька - Шаховал І.О., розглянувши у спрощеному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя -
Позивач звернулась до суду з позовною заявою до відповідача про поділ спільного майна подружжя.
Свої вимоги мотивує тим, що 24.03.2007 року вона уклала шлюб з ОСОБА_2 , який був зареєстрований Відділом реєстрації актів цивільного стану по місту Нікополю Нікопольського міськрайонного управління юстиції Дніпропетровської області, про що в книзі реєстрації актів зроблено відповідний запис № 140. Рішенням Нікопольського міськрайонного суду по справі від 19.06.2024 року шлюб було розірвано. Під час шлюбу ними було придбано квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яка зареєстрована на ім'я чоловіка ОСОБА_2 , відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 04.12.2012 року, посвідченого державним нотаріусом Другої Нікопольської державної нотаріальної контори Апальковим Є.В., та зареєстрованого в реєстрі за № 3-2170 і транспортний засіб, марки DAEWOO, модель SENS, 2007 року випуску, білого кольору, номерний знак НОМЕР_1 , відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 , зареєстровано МВС ТСЦ 1245 у Дніпропетровській області 19.06.2020 року, який теж оформлено на чоловіка ОСОБА_2 . Вищевказане майно придбане в період шлюбу та за взаємною згодою було зареєстровано за відповідачем, який після фактичного припинення подружнього життя (після розірвання шлюбу) не визнає її права на його частину, а дійти спільної згоди з відповідачем щодо розподілу вищезазначеного спільного майна вони не змогли. Поділ майна за взаємною згодою не відбувся та майнові права й обов'язки визначені не були, у зв'язку з чим вона вимушена звернутись до суду за захистом своїх порушених прав. Просить суд ухвалити рішення, яким визнати за нею в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя право власності на 1/2 частину квартири, загальною площею 40,4 кв.м., житловою площею 29,8 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а також стягнути з ОСОБА_2 на її користь грошову компенсацію вартості 1/2 частини транспортного засобу, марки DAEWOO, модель SENS, 2007 року випуску, білого кольору, номерний знак НОМЕР_1 , у розмірі - 42 777 (сорок дві тисячі сімсот сімдесят сім) гривень 00 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 078 грн. 62 коп., сплачений при подачі позову до суду.
Ухвалою Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 19 березня 2025 року дану справу було прийнято до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Учасникам справи було надіслано копію ухвали про відкриття провадження у справі та одночасно надіслано копії позовної заяви та доданих до неї документів. Відповідачу було встановлено строк для надіслання (надання) до суду відзиву, у відповідності до ст.178 ЦПК України, на позовну заяву і всіх доказів, що підтверджують заперечення проти позову (а.с.29-30).
Відповідно до ч.1 ст.131 ЦПК України, учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження, судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть, якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.
Відповідач, будучи належним чином повідомленим про розгляд справи, своїм правом на подання відзиву не скористався, будь-які заяви чи клопотання на адресу суду не надав. Конверт, який був направлений за останньою відомою адресою його місця проживання та перебування, повернувся до суду з відміткою «за закінченням терміну зберігання» (а.с.31).
Згідно ч.8 ст.178 ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений законом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Зважаючи на ці обставини, суд керується ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, яка згідно з частиною першою статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, та яка визначає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Строки, встановлені ЦПК України, є обов'язковими для судів та учасників судових процесів, оскільки визначають тривалість кожної стадії процесу або час, протягом якого має бути вчинено процесуальну дію. Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів та ухвалити рішення.
Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального та процесуального права, суд приходить до наступного.
Згідно зі ст.6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод", кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
У статті 129 Конституції України однією із засад судочинства проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.
У частині четвертій статті 10 ЦПК України і статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до § 23 рішення ЄСПЛ від 06 вересня 2007 року, заява № 3572/03 у справі «Цихановський проти України», національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також, чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні.
Судом встановлено, що між сторонами виникли правовідносини стосовно поділу майна, що було набуте ними у шлюбі.
Відповідно до ч.1 ст.69 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Поділ майна подружжя може бути здійснено у добровільному або судовому порядку.
Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, ч.3 ст.368 ЦК України), відповідно до частин 2, 3 ст.325 ЦК України, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які, згідно із законом, не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом (п.23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя»).
Частиною 1 ст.63 СК України передбачено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Згідно ч.1 ст.70 СК України, у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Згідно роз'яснень, наданих у п. 22 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.
Як встановлено судом, з 24 березня 2007 року по 19.06.2024 року сторони перебували в зареєстрованому шлюбі (а.с.6-9). За час перебування у шлюбі подружжя придбало квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яка зареєстрована на ім'я чоловіка ОСОБА_2 , відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 04.12.2012 року, посвідченого державним нотаріусом Другої Нікопольської державної нотаріальної контори Апальковим Є.В., та зареєстрованого в реєстрі за № 3-2170 та транспортний засіб, марки DAEWOO, модель SENS, 2007 року випуску, білого кольору, номерний знак НОМЕР_1 , відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 , зареєстровано МВС ТСЦ 1245 у Дніпропетровській області 19.06.2020 року, який оформлено на ОСОБА_2 (а.с.10-13).
Згідно ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.
У відповідності до ч.3 ст.12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ч.1 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ч.6 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Обов'язок доведення позовних вимог, цивільним процесуальним законом покладено на позивача.
За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Таким чином, враховуючи вищевикладені обставини, а також те, що сторони в добровільному порядку не можуть домовитись про частки у майні, що є їх спільною сумісною власністю, поділ майна за взаємною згодою не відбувся та майнові права й обов'язки подружжя не були визначені, суддя оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, приходить до висновку, що вимоги позивачки знайшли своє підтвердження у ході розгляду справи, та є такими, що ґрунтуються на вимогах чинного законодавства України, у зв'язку з чим позов підлягає задоволенню, шляхом визнання майна, а саме: квартири АДРЕСА_2 та транспортного засобу, марки DAEWOO, модель SENS, 2007 року випуску, білого кольору, номерний знак НОМЕР_1 , - спільною сумісною власністю подружжя.
При цьому, з урахуванням вищевикладеного, а також п.6 ст.3 ЦК України, засад справедливості, добросовісності та розумності, що спонукають суд до врахування при вирішенні спору інтересів обох сторін, при розгляді справ, у яких заявляються вимоги одного зі співвласників про отримання від інших співвласників грошової компенсації вартості його частки, виділ якої є неможливим, суди мають встановити наступне: чи дійсно є неможливим виділ належної позивачу частки в натурі або чи не допускається такий виділ згідно із законом; чи користуються спільним майном інші співвласники - відповідач по справі; чи сплачується іншими співвласниками, які володіють та користуються майном, матеріальна компенсація позивачу за таке володіння та користування відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України; чи спроможні інші співвласники виплатити позивачу компенсацію в рахунок визнання за ними права власності на спільне майно та чи не становитиме це для них надмірний тягар.
Отже, судом встановлено, що автомобіль є спільною власністю подружжя, оскільки був придбаний в період перебування сторін у зареєстрованому шлюбі та, згідно ст.60 СК України, вважається спільним сумісним майном подружжя та на даний час автомобіль перебуває у власності та у користуванні відповідача, а тому позивачка має право на грошову компенсацію 1/2 частини вартості спірного транспортного засобу.
Враховуючи викладене, а також приймаючи до уваги те, що обставини, на які посилається позивачка як на підставу своїх позовних вимог щодо стягнення з відповідача 1/2 частини на її користь грошової компенсації ринкової вартості автомобіля, марки DAEWOO, модель SENS, 2007 року випуску, білого кольору, номерний знак НОМЕР_1 , що, у відповідності до договору купівлі-продажу транспортного засобу (а.с.12), становить суму в 85 554 грн. 00 коп. (85 554 грн. 00 коп./ 2 = 42 777 грн. 00 коп.), знайшли своє підтвердження, оскільки, ґрунтуються на достатніх, належних та допустимих доказах, суд вважає, що позов підлягає задоволенню в повному обсязі.
Крім цього, у відповідності до ст.141 ЦПК України, з відповідача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 2 078 грн. 00 коп. на користь позивачки, який був сплачений останньою при подачі позову до суду (а.с.5).
На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст.60, 63, 69-71 СК України, ст.ст.4, 12, 13, 141, 206, 263, 265 ЦПК України, суд -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя - задовольнити.
Визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 наступне майно:
- квартиру, загальною площею 40,4 кв.м., житловою площею 29,8 кв.м. (яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 );
- транспортний засіб, марки DAEWOO, модель SENS, 2007 року випуску, білого кольору, номерний знак НОМЕР_1 , у розмірі - 42 777 (сорок дві тисячі сімсот сімдесят сім) гривень 00 коп., визнавши за кожним із них по 1/2 частині майна.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (ІПН - НОМЕР_3 ), на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (ІПН - НОМЕР_4 ), грошову компенсацію вартості 1/2 частини транспортного засобу марки DAEWOO, модель SENS, 2007 року випуску, білого кольору, номерний знак НОМЕР_1 , у розмірі - 42 777 грн. (сорок дві тисячі сімсот сімдесят сім грн.) 00 коп.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (ІПН- НОМЕР_3 ), на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (ІПН - НОМЕР_4 ), судовий збір в розмірі 2 078 грн. (дві тисячі сімдесят вісім грн.) 00 коп., сплачений останньою при подачі позову до суду.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яку може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
На рішення суду може бути подано апеляційну скаргу до Дніпровського апеляційного суду Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня його складення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя: І. О. Кобеляцька-Шаховал