65618, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"31" березня 2026 р.м. Одеса Справа № 916/4748/23
Господарський суд Одеської області у складі судді Литвинової В.В., розглянувши подання приватного виконавця Цинєва А. про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України без вилучення паспорта громадянина України у справі
за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк"
до відповідача- фізичної особи-підприємця Фокіної Людмили Дмитрівни
про стягнення 299921,34 грн
встановив:
До суду надійшла позовна заява Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" до фізичної особи-підприємця Фокіної Людмили Дмитрівни про стягнення 299921,34 грн заборгованості за кредитним договором № 3258513461-КД-1 від 19.10.2021, з яких - 273668,87 грн боргу по тілу кредиту та 26252,47 грн боргу за процентами.
Рішенням від 19.12.2023 позов задоволено.
15.01.2024 на виконання рішення судом видано наказ про стягнення з Боржника - фізичної особи-підприємця Фокіної Людмили Дмитрівни (код НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) на користь Стягувача - Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" (код 14360570, м. Київ вул. Грушевського 1Д) 96702,16 грн заборгованості та 1160,43 грн витрат зі сплати судового збору.
Постановою від 06.02.2024 приватний виконавець Цинєв А. відкрив виконавче провадження № 74074964 щодо виконання наказу у справі № 916/4748/23.
30.03.2026 приватний виконавець Цинєв А. подав подання, яким просить суд:
- тимчасово обмежити боржника у праві виїзду за кордон без вилучення паспорта громадянина України для виїзду за кордон - Фокіну Людмилу Дмитрівну ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), до виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням Господарського суду Одеської області від 19.12.2023 року у справі №916/4748/23 та судовим наказом Господарського суду Одеської області від 18.10.2023 року у справі №916/4748/23,
- у разі задоволення подання, після набрання чинності, ухвалу суду направити для подальшого виконання до Державної прикордонної служби України (м. Київ, вул. Володимирська, 26).
- розглянути це подання без участі Приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Цинєва А.О.
- про наслідки розгляду подання та прийняття рішення, повідомити Приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Цинєва А.О. (м. Одеса, вул. Асташкіна, 21, оф.1), надіславши відповідну ухвалу з відміткою про набрання останньою законної сили.
Згідно з ст. 337 ГПК України тимчасове обмеження фізичної особи - боржника у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як виключний захід забезпечення виконання судового рішення.
2. Тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України застосовується в порядку, визначеному цим Кодексом для забезпечення позову, із особливостями, визначеними цією статтею.
3. Суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням, на строк до повного виконання такого судового рішення.
4. Ухвала про тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути постановлена за поданням державного або приватного виконавця, яким відкрито відповідне виконавче провадження. Суд негайно розглядає таке подання без повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб за участю державного (приватного) виконавця.
5. Тимчасове обмеження фізичної особи - боржника у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом до закриття провадження у справі про неплатоспроможність такої фізичної особи в порядку, визначеному Кодексом України з процедур банкрутства.
Обґрунтовуючи подання, приватним виконавцем було зазначено суду, що боржник припинила підприємницьку діяльність після ухвалення рішення. Згідно з відповіддю з Державної прикордонної служби виїхала за кордон 23.03.2024, потім в'їжджала в країну з 06.08.2024 по 19.09.2024. Боржник не має майна, не працює і не отримує майна
Виконавець надав докази того, що супровідним листом від 06.02.2024 він надіслав постанову про відкриття виконавчого провадження № 74074964 на адресу боржника - АДРЕСА_1 , яка зазначена в наказі.
Згідно з ч. 1 ст. 28 Закону України «Про виконавче провадження» боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.
У відповідності до положень ч. 5 ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження», п. 5 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, яка затверджена Наказом Міністерства юстиції України 02.04.2012 № 512/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України 29.09.2016 № 2832/5 ), постановою про відкриття виконавчого провадження боржника зобов'язано надати декларацію про майно та доходи, у якій повинні бути зазначені достовірні відомості про доходи та місце роботи, достовірні відомості про кошти у гривнях та іноземній валюті, інші цінності (дорогоцінні метали, ювелірні вироби тощо), у тому числі про кошти на рахунках і вкладах у банках та інших фінансових установах, про рахунки в цінних паперах у депозитарних установах, що знаходяться на території України та за її межами, з зазначенням назви відповідної установи та її адреси; достовірні відомості про майно, у тому числі про майно, що перебуває у спільній власності (місцезнаходження, технічна характеристика тощо); достовірні відомості про майно, що перебуває в заставі/іпотеці або в інших осіб, а також про кошти та майно, належні від інших осіб (місцезнаходження майна, його характеристика тощо); достовірні відомості про майнові права, на які може бути звернено стягнення, зокрема частки у статутному капіталі юридичних осіб, в тому числі майнові права, що є предметом застави/іпотеки; тощо.
Відповідно до ч. 5 ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження», 5. Боржник зобов'язаний: 1) утримуватися від вчинення дій, що унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення; 2) допускати в установленому законом порядку виконавця до житла та іншого володіння, приміщень і сховищ, що належать йому або якими він користується, для проведення виконавчих дій; 3) за рішеннями майнового характеру подати виконавцю протягом п'яти робочих днів з дня відкриття виконавчого провадження декларацію про доходи та майно боржника, зокрема про майно, яким він володіє спільно з іншими особами, про рахунки у банках чи інших фінансових установах, небанківських надавачах платіжних послуг, електронні гаманці в емітентах електронних грошей, про майно, що перебуває в заставі (іпотеці) або в інших осіб, чи про кошти та майно, належні йому від інших осіб, за формою, встановленою Міністерством юстиції України; 4) повідомити виконавцю про зміну відомостей, зазначених у декларації про доходи та майно боржника, не пізніше наступного робочого дня з дня виникнення відповідної обставини; 5) своєчасно з'являтися на вимогу виконавця; 6) надавати пояснення за фактами невиконання рішень або законних вимог виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження.
В порушення вищевказаних вимог законодавства, боржник не подав виконавцю протягом п'яти робочих днів з дня відкриття виконавчого провадження (дня отримання вищевказаної постанови) декларацію про доходи та майно боржника та не повідомив про своє фактичне місце мешкання.
Згідно з довідками Державної податкової служби України та Пенсійного фонду України боржник ніде не працює та не отримує доходи.
Відповідно до відповіді з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 30.03.2026 відповідач припинила підприємницьку діяльність за власним рішенням, про що до реєстру внесено запис 24.01.2024 (вже після ухвалення судом рішення в даній справі).
Згідно з відповіддю з Єдиного державного демографічного реєстру від 30.03.2026 зареєстроване місце проживання ОСОБА_1 є також адреса АДРЕСА_1 .
Отже, відповідача як фізичну особу - підприємця знято з обліку у контролюючих органах.
06.02.2024 року приватним виконавцем було винесено постанову про арешт коштів боржника. Боржник має рахунки у АТ «КБ «ПРИВАТБАНК», АБ «ПІВДЕННИЙ», на яких або відсутні кошти, або маються дуже незначні кошти.
Згідно з довідкою МВС України боржнику не належать на праві власності транспортні засоби.
Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та довідки КП «БТІ» Одеської міської ради, боржник не є власником будь-якого нерухомого майна.
Згідно до відповіді Державної прикордонної служби України, з моменту відкриття виконавчого провадження боржник 23.03.2024 року виїхав за територію України та приїжджав до України лише на 13 днів з 06.08.2024 по 19.08.2024 року.
Відповідно до п.19 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов'язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів. Статтею 6 Закону України “Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» № 3857-ХІІ у редакції від 10.12.2015 встановлено, що громадянинові України може бути тимчасово відмовлено у виїзді за кордон, зокрема, у випадках, якщо він ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням, - до виконання зобов'язань.
В добровільному порядку вимоги виконавчого документу боржником не виконані. Боржник був належним чином повідомлений про відкриття виконавчого провадження. Станом на теперішній час боржником не вжито жодних заходів щодо виконання вимог виконавчого документу та не надано жодних пояснень стосовно не виконання вимог виконавчого документа.
Станом на час подачі подання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України, боржник вчиняє дії, що ускладнюють виконання рішення:
- не подав виконавцю протягом п'яти робочих днів з дня відкриття виконавчого провадження декларацію про доходи та майно боржника, зокрема про місце роботи, про фактичне місце проживання, майно, яким він володіє спільно з іншими особами, про рахунки у банках чи інших фінансових установах, про майно, що перебуває в заставі (іпотеці) або в інших осіб, чи про кошти та майно, належні йому від інших осіб;
- з моменту набрання чинності судовим рішенням, не здійснив жодних дій, направлених на добровільне виконання рішення суду, незважаючи на те, що витрачає кошти для поїздки за кордон України та має можливість тривалий час проживати за кордоном;
- відсутність боржника у Україні фактично виключає можливість проведення виконавчих дій за його участі та унеможливлює відібрання пояснень у боржника щодо невиконання рішення суду, а також отримання інформації щодо його майна.
Все вищевикладене свідчить про ухилення боржника від виконання зобов'язань, встановлених судовим рішенням.
Розглянувши подання приватного виконавця про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника без вилучення паспортного документа, поданого у справі №916/4748/23, суд зазначає таке.
Відповідно до положень ст. 129-1 Конституції України, судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Відповідно до ст. 18 Господарського процесуального кодексу України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Відповідно до ч. 1 ст. 326 Господарського процесуального кодексу України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Частиною 1 ст. 327 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.
Виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п. 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 року N 18-рп/2012).
Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п. 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 року N11-рп/2012).
Згідно з ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У ч. 1 ст. 6 Конвенції закріплено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 20 липня 2004 року по справі “Шмалько проти України» (заява № 60750/00) зазначено, що для цілей ст. 6 виконання рішення, ухваленого будь - яким судом, має розцінюватися як невід'ємна частина “судового розгляду». У рішенні від 17 травня 2005 року по справі “Чіжов проти України» (заява №6962/02) Європейський суд з прав людини зазначив, що позитивним обов'язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатися, що неналежне зволікання відсутнє та що система ефективна і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантії параграф 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини право на суд, захищене ст. 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Було б незрозуміло, якби стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо тлумачити статтю 6 як таку, що стосується виключно доступу до судового органу та судового провадження, то це могло б призводити до ситуацій, що суперечать принципу верховенства права, який договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду" (див. рішення від 19.03.1997 зі справи "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Greece); рішення від 20.07.2004 зі справи "Шмалько проти України").
Держава зобов'язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці (рішення від 7 червня 2005 року у справі “Фуклев проти України», заява №71186/01, п. 84).
Саме на державу покладається обов'язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у п.1 ст. 6 Конвенції.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження", виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно ч. 1 ст. 2 Закону України "Про виконавче провадження", виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад, зокрема, обов'язковості виконання рішень, законності, справедливості, неупередженості та об'єктивності.
Частиною 1 ст. 5 вказаного Закону передбачено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Приписами п. 5 ст. 19 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що боржник зобов'язаний: утримуватися від вчинення дій, що унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення; допускати в установленому законом порядку виконавця до житла та іншого володіння, приміщень і сховищ, що належать йому або якими він користується, для проведення виконавчих дій; за рішеннями майнового характеру подати виконавцю протягом п'яти робочих днів з дня відкриття виконавчого провадження декларацію про доходи та майно боржника, зокрема про майно, яким він володіє спільно з іншими особами, про рахунки у банках чи інших фінансових установах, про майно, що перебуває в заставі (іпотеці) або в інших осіб, чи про кошти та майно, належні йому від інших осіб, за формою, встановленою Міністерством юстиції України; повідомити виконавцю про зміну відомостей, зазначених у декларації про доходи та майно боржника, не пізніше наступного робочого дня з дня виникнення відповідної обставини; своєчасно з'являтися на вимогу виконавця; надавати пояснення за фактами невиконання рішень або законних вимог виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження.
Відповідно до ст. 33 Конституції України, кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишити територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Згідно зі ст. 2 Протоколу №4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який гарантує деякі права і свободи, не передбачені в Конвенції та у Першому протоколі до неї, кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною волею. На здійснення цих прав не може бути встановлено жодних обмежень, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров'я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.
Законодавством України зазначені правовідносини регулюються ст. 313 Цивільного кодексу України, відповідно до якої фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України. Фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом.
Закон України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України" регулює порядок здійснення права громадян України на виїзд і в'їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, визначає випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України і встановлює порядок розв'язання спорів у цій сфері.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 6 Закону України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України", право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, коли він ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням, - до виконання зобов'язань.
На виконання ст. 2 Указу Президента України "Про додаткові заходи щодо підвищення ефективності виконання рішень судів" від 24.03.2008 року №261/2008 стосовно врегулювання порядку виїзду за кордон осіб, які мають невиконані зобов'язання, було видано спільного листа Міністерства юстиції України та Адміністрації Державної прикордонної служби України від 27.05.2008 року № 25-32/463 та №25-5347, в якому зазначено, що наявність в особи невиконаних зобов'язань, покладених на неї судовим рішенням, у тому числі аліментних, є підставою для обмеження її у праві виїзду за межі України, до того ж питання такого обмеження вирішується судом.
Статтею 6 Закону України "Про порядок виїзду з України та в'їзд в Україну громадян України" передбачено, що громадянинові України може бути тимчасово відмовлено у видачі паспорта або громадянинові України, який має паспорт, може бути тимчасово відмовлено у виїзді за кордон, зокрема, у випадках, якщо діють неврегульовані аліментні, договірні чи інші невиконані зобов'язання до виконання зобов'язань або розв'язання спору за погодженням сторін у передбачених законом випадках.
Таким чином, наявність в особи невиконаних зобов'язань, покладених на неї, є підставою для обмеження її у праві виїзду за межі України.
Ухилення від виконання зобов'язань, покладених на боржника судовим рішенням, може полягати як в активних діях (нез'явлення на виклики державного виконавця, приховування майна, доходів тощо), так і в пасивних діях (невжиття будь-яких заходів для виконання обов'язку сплатити кошти).
У відповідності до ч. 1 ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження", виконавець зобов'язаний вживати передбачені цим Законом заходи щодо примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Згідно п. 19 ч. 3 ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження", у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, виконавець має право звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов'язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів.
З урахуванням вищенаведених норм чинного законодавства, право приватного/державного виконавця на звернення з поданням до суду про тимчасове обмеження у праві виїзду за кордон виникає лише у разі ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням суду зобов'язань. Тобто, наявність лише самого зобов'язання не наділяє виконавця правом на звернення до суду з поданням про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за кордон.
Разом з цим, суд зауважує, що ухилення боржника від виконання своїх зобов'язань є оціночним поняттям. Зважаючи на це, доведення факту ухилення боржника від виконання зобов'язання покладається на державного/приватного виконавця, який ініціює встановлення тимчасового обмеження у виїзді особи за межі України.
Поняття "ухилення від виконання зобов'язань, покладених на боржника рішенням" варто розуміти як будь-які свідомі діяння (дії або бездіяльність) боржника, спрямовані на невиконання відповідного обов'язку у виконавчому провадженні, коли виконати цей обов'язок у нього є всі реальні можливості (наприклад, наявність майна, грошових коштів тощо) і цьому не заважають будь-які незалежні від нього об'єктивні обставини (непереборної сили, події тощо).
І цей захід забезпечення виконання судового рішення є виключним.
Аналіз Закону України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України" дає підстави для висновку про те, що ним (законом) передбачені юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявності факту невиконання зобов'язань, а за ухилення від їх виконання. У зв'язку з цим з метою всебічного і повного з'ясування усіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов'язків учасників спірних правовідносин заявник повинен надати достатньо підтверджені відомості про те, чи дійсно особа свідомо не виконувала належні до виконання зобов'язання в повному обсязі або частково. Ухилення від виконання зобов'язань, покладених судовим рішенням, рішенням іншого органу (посадової особи), позначає з об'єктивної сторони такі діяння (дії чи бездіяльність) особи боржника, які полягають у навмисному чи іншому свідомому невиконанні нею зазначених обов'язків, у зв'язку з чим і здійснюється примусове виконання. Саме це і є підставою для звернення з поданням до суду щодо вирішення питання про застосування до такої особи тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України.
Обов'язок щодо підтвердження вищезгаданих обставин належними доказами покладається на виконавця, який ініціює встановлення тимчасового обмеження у виїзді особи за межі України.
З огляду на зазначене, суд вважає, що приватний виконавець Цинєв А. вчинив ряд необхідних дій для примусового виконання судового рішення у справі №916/4748/23, проте, боржник - ОСОБА_1 ухиляється від виконання покладених на неї обов'язків щодо виконання рішення суду, будь-яких дій, спрямованих на виконання рішення суду не здійснює, на виклики виконавця не з'являється, необхідні документи, витребувані виконавцем не надає, причини нез'явлення та ненадання документів не наводить, що суперечить вимогам ч.5 ст. 19 Закону України "Про виконавче провадження".
Отже, на переконання суду, матеріали справи містять достатні докази зловживання боржником - ОСОБА_1 процесуальними правами та невиконання нею обов'язків, передбачених вимогами діючого законодавства. Саме така бездіяльність і є ухиленням від виконання судового рішення.
Відсутність у позивача можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, як це передбачено першим реченням першого пункту статті 1 Першого протоколу (справа "Юрій Миколайович Іванов проти України", заява № 40450/04, рішення від 15.10.2009 року).
Таким чином, практика Європейського суду з прав людини однозначно свідчить про те, що невід'ємною умовою забезпечення права на суд є виконання остаточного судового рішення.
Крім того, у справі “Стецов проти України» (AFFAIRE STETSOV c. UKRAINE), п. 30, від 11 травня 2021 року Європейський Суд з прав людини зазначив, що національні суди задовольнили подання державного виконавця і наклали на заявника обмеження у праві на виїзд за межі країни, встановивши, що він не повернув грошові кошти. При цьому, вони не є явно необґрунтованими та відповідають законодавству. Отже, накладення на заявника заборони залишати територію країни відповідає нормам національного законодавства.
Тобто, Європейський Суд вказав про те, що саме по собі невиконання судового рішення боржником не є підставою для застосування такого виключного заходу, як накладення обмеження у праві виїзду за межі України, при цьому, ухилення боржника від виконання такого рішення, яке полягає, у даному випадку, у тому, що боржник не з'являється на виклики до Приватного виконавця, не надає витребувані ним документи, може свідчити про таке ухилення.
З огляду на наведене вище, суд зазначає, що доводи приватного виконавця знайшли своє підтвердження під час розгляду подання, відповідно до ст.74 Господарського процесуального кодексу України доведено факт обізнаності боржника - ОСОБА_1 із виконавчим провадженням та факт ухилення боржника від виконання рішення суду у даній справі доведено, враховуючи приписи чинного законодавства щодо обов'язковості виконання судових рішень, що узгоджується з положеннями ст. 337 Господарського процесуального кодексу України, п.19 ч. 3 ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження", суд приходить до висновку щодо задоволення подання приватного виконавця про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника без вилучення паспортного документа, поданого у справі №916/4748/23.
При цьому, суд зазначає, що ОСОБА_1 не позбавлена можливості відновити свої порушені права на право виїзду за межі України відповідно до процедури, визначеної чинним процесуальним законодавством України, зокрема, шляхом подання заяви про скасування такого тимчасового обмеження.
Керуючись ст.ст. 2, 13, 76, 86, 234, 235, 337 Господарського процесуального кодексу України , суд, -
ухвалив:
1.Подання приватного виконавця Виконавчого округу Одеської області Цинєва А.О. про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника без вилучення паспортного документа, поданого у справі №916/4748/23 - задовольнити.
2. Тимчасово обмежити боржника у праві виїзду за кордон без вилучення паспорта громадянина України для виїзду за кордон - ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), до виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням Господарського суду Одеської області від 19.12.2023 року у справі №916/4748/23 та наказом Господарського суду Одеської області від 15.01.2024 року у справі №916/4748/23.
Повну ухвалу складено та підписано 31.03.2026
Ухвала набрала законної сили з моменту її підписання 31.03.2026 та може бути оскаржена до Південно-західного апеляційного господарського суду протягом 10 днів.
Суддя Литвинова Вікторія Володимирівна