79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128
18.03.2026 Справа № 914/2452/25
Суддя Господарського суду Львівської області Король М.Р., за участі секретаря судового засідання Щерби О.Б., розглянувши справу
за позовом:
Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридичне агентство ЮКОН» - (позивач 1),
Фізичної особи-підприємця Самуляка Романа Ярославовича - (позивач 2),
до відповідача: Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України
про: визнання недійсним та скасування рішення,
представники
позивача-1: Перунов В.В.,
позивача-2: не з'явився,
відповідача: Сигляк І.Я.,
11.08.2025р. на розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридичне агентство ЮКОН» та позивача-2: Фізичної особи-підприємця Самуляка Романа Ярославовича до відповідача: Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України про: визнання недійсним та скасування рішення адміністративної колегії Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 29.05.2025р. №63/94-р/к у справі №63/1- 01- 42-2023.
Крім того, разом із позовною заявою, позивачами подано клопотання про витребування доказів, а саме: позивачі просять витребувати у відповідача - Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України матеріали справи №63/1-01-42-2023, на підставі яких було прийнято рішення від 29.05.2025 року №69/94-р/к.
Ухвалою суду від 18.08.2025р. позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 10.09.2025р.; викликано представників сторін у підготовче засідання; витребувано в Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (місцезнаходження: 79000, Львівська обл., м.Львів, вулиця Коперника, будинок 4; ідентифікаційний код: 20812013) матеріали справи №63/1-01-42-2023, котрі постановлено надати суду до 10.09.2025р.
Рух справи викладено в ухвалах суду та у протоколах судових засідань.
03.09.2025р. через систему «Електронний суд» відповідач звернувся до суду з клопотанням про продовження процесуального строку на подачу відзиву (вх.№2311/25).
08.09.2025р. суд постановив ухвалу, відповідно до якої продовжив відповідачу строк для подання відзиву до 15.09.2025р.
У встановлений судом строк від відповідача надійшов відзив на позов (вх.№24456/25).
15.10.2025р. через систему «Електронний суд» позивач-1 подав клопотання про відкладення розгляду справи (вх.№27246/25).
05.11.2025р. через систему «Електронний суд» позивач-1 подав клопотання про долучення доказів, а саме заяв свідків (вх.№29603/25).
24.11.2025р. через систему «Електронний суд» позивач-1 подав заяву з переліком питань, в якій просить суд відобразити відповідь на них у рішенні суду (вх.№31361/25).
26.11.2025р. через систему «Електронний суд» відповідач подав клопотання про відкладення підготовчого засідання (вх.№31665/25).
26.11.2025р. через систему «Електронний суд» позивач-1 подав клопотання про долучення доказів, а саме заяв свідків (вх.№31674/25).
Протокольною ухвалою від 17.12.2025р. суд, зокрема, ухвалив: визнати причини пропуску строку на подання доказів поважними, поновити строк та долучити докази до матеріалів справи, закрити підготовче провадження та призначити справу до розгляду по суті на 21.01.2025р.
21.01.2026р. через систему «Електронний суд» позивач-1 подав клопотання про відкладення розгляду справи (вх.№1878/26).
Суть спору та правові позиції учасників справи.
Позивачі вважають, що у відповідності до приписів ст.ст. 59, 60 Закону України «Про захист економічної конкуренції», оскаржуване рішення відділення АМК підлягає визнанню недійсним, оскільки при прийнятті рішення не були доведені обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими, висновки, викладені у рішенні, не відповідають обставинам справи.
В цілому, позивачі вважають, що оскаржуване рішення містить лише припущення, без жодних переконливих доказів узгодженості дій, а доводи мають переважно ймовірний характер. На переконання позивачів, викладені в оскаржуваному рішенні відповідача висновки, вказують лише на можливість вчинення антиконкуретних узгоджених дій, а не свідчать про те, що вони фактично мали місце.
Крім того, вказано на те, що господарські відносини між позивачами є звичайним видом ведення господарської діяльності, спрямованої на отримання прибутку, однак не є свідченням узгодженості дій між ними.
Відділення АМК подало суду відзив на позовну заяву, в якому зазначило про те, що: у прийнятті оскаржуваного рішення відповідач діяв у межах своїх повноважень, у порядок та спосіб, встановлений Законом України «Про захист економічної конкуренції» (далі - Закон); висновки, викладені у рішенні №63/94-р/к, відповідають фактичним обставинам справи №63/1-01-42-2023 та є обґрунтованими; Відділенням АМК надано належну оцінку обставинам справи №63/1-01-42-2023 та прийнято законне та обґрунтоване рішення №63/94-р/к про встановлення порушення законодавства про захист економічної конкуренції та про притягнення позивачів, як порушників, до визначеної Законом відповідальності.
За результатами дослідження наданих доказів та матеріалів справи, пояснень представників учасників справи, суд встановив наступне:
29.05.2025 року Адміністративною колегією Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України прийнято рішення, згідно з яким Товариство з обмеженою відповідальністю «Юридичне агентство «ЮКОН» ( позивач 1) та ФОП Самуляка Р.Я. (позивач 2) визнано такими, що вчинили порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбачене пунктом 4 частини другої статті 6 та пунктом 1 статті 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції» у вигляді вчинення антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів електронного аукціону за активом: «Будівлі, загальною площею 782,9 кв. м. за адресою: Львівська область, м. Пустомити, вул. Заводська, 10», проведених регіональним відділенням Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях (ідентифікатор аукціону UA-PS-2022-10-09-000006-3) та накладено штраф у розмірі 68 000 гривень для кожного з позивачів.
Відповідачем було встановлено антиконкурентні узгоджені дії, які охарактеризовано наступними обставинами:
-наявністю господарських відносин;
-наявністю телефонних з'єднань;
-використанням спільної електронної поштової скриньки;
-використанням спільних IP - адрес під час подання електронної податкової звітності;
-використанням спільних IP - адрес в Аукціоні;
-наявністю спільних властивостей файлів.
Однак, позивачі не погоджуються з притягненням їх до відповідальності, оскільки вважають, що в даному випадку, не доведена антиконкурентна узгоджена поведінка позивачів, вважають, що наявні матеріали справи №63/1- 01- 42-2023 не містять беззаперечних доказів, які підтверджують негативний вилив на стан конкуренції у вигляді настання певних негативних наслідків для іншого суб'єкта господарювання, зокрема, приведення до спотворення результатів торгів.
Вказане стало підставою для звернення позивачів з позовом до господарського суду.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивачів не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Держава, згідно з ч.3 ст.42 Конституції України, забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція. Як визначено у ст.7 Закону України «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики», розвиток конкуренції, як основного чинника підвищення ефективності економіки є однією з основних засад внутрішньої політики в економічній сфері.
Добросовісна конкуренція є одним із принципів здійснення закупівель, визначених ст.3 Закону України «Про публічні закупівлі», метою якого є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.
Змагання при проведенні торгів забезпечується таємністю інформації, а змагальність учасників процедури закупівлі передбачає самостійні та незалежні дії (поведінку) кожного з учасників та їх обов'язок готувати свої пропозиції конкурсних торгів окремо, без обміну інформацією (ст.ст. 1, 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції» (далі по тексту - Закон)). Відтак, суб'єкти господарювання, які беруть участь у публічних закупівлях, є конкурентами.
Закон визначає поняття та ознаки поведінки учасників на відповідному ринку, яка визнається незаконною та такою, що порушує конкурентне законодавство.
Узгодженими діями є укладення суб'єктами господарювання угод у будь-якій формі, прийняття об'єднаннями рішень у будь-якій формі, а також будь-яка інша погоджена конкурентна поведінка (діяльність, бездіяльність) суб'єктів господарювання (ст.5 Закону).
Згідно з ч.1 ст.6 Закону, антиконкурентними узгодженими діями є узгоджені дії, які призвели чи можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції.
Порушенням законодавства про захист економічної конкуренції є антиконкурентні узгоджені дії (п.1 ст.50 Закону). Відповідно до ст. 51 Закону, порушення законодавства про захист економічної конкуренції тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Недосягнення суб'єктами господарювання мети, з якою вони узгоджують власну конкурентну поведінку, з причин та обставин, що не залежать від їх волі, не є підставою для встановлення відсутності правопорушення, передбаченого ст.6 Закону.
Відтак, для визнання Антимонопольним комітетом порушення законодавства про захист економічної конкуренції вчиненим достатнім є встановлення й доведення наявності наміру суб'єктів господарювання погодити (скоординувати) власну конкурентну поведінку, зокрема, шляхом обміну інформацією під час підготовки тендерної документації, що, у свою чергу, призводить або може призвести до переваги одного з учасників під час конкурентного відбору з метою визначення переможця процедури закупівлі.
Зазначене кореспондує правовій позиції Верховного Суду, викладеній, зокрема у постановах від 18.10.2018р. у справі №916/3214/17, від 04.12.2018р. у справі №914/1912/17, від 18.12.2018р. у справі №922/5617/15, від 20.11.2018р. у справі №910/1339/18 та від 30.01.2020р. у справі № 910/14949/18.
У частині першій статті 48 Закону, зазначено, що за результатами розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції органи Антимонопольного комітету України приймають рішення, в тому числі про визнання вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції; накладення штрафу, тощо.
Згідно з частиною першою статті 60 Закону, заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів Антимонопольного комітету України повністю або частково до господарського суду у двомісячний строк з дня одержання рішення. Цей строк не може бути відновлено.
Відповідно до частини першої статті 59 Закону, підставами для зміни, скасування чи визнання недійсними рішень органів Антимонопольного комітету України є:
-неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи;
-недоведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими;
-невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи;
-заборона концентрації відповідно до Закону України «Про санкції»;
-порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 6 Закону, антиконкурентними узгодженими діями, зокрема, визнаються спотворення результатів торгів, аукціонів, конкурсів, тендерів.
Пунктами 1, 2 частини п'ятої статті 14 Закону «Про Антимонопольний комітет України», адміністративна колегія територіального відділення Антимонопольного комітету України має такі повноваження: розглядати заяви і справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, про надання дозволу, надання попередніх висновків стосовно узгоджених дій, проводити розслідування або дослідження за цими заявами і справами; приймати передбачені законодавством про захист економічної конкуренції розпорядження та рішення, надавати попередні висновки стосовно узгоджених дій.
Суд також звертає увагу на те, що відповідно до ст.ст. 1, 7 Закону України «Про Антимонопольний комітет України», однойменний орган є державним органом із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері публічних закупівель. Здійснення іншими органами державної влади повноважень Антимонопольного комітету України, передбачених пунктами 1- 4 і 11 частини першої, пунктами 1, 2 і 4 частини другої, пунктами 11-13, 15 і 16 частини третьої статті 7, не допускається.
Згідно зі ст.35 Закону, при розгляді справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції органи комітету збирають і аналізують документи, висновки експертів, пояснення осіб, іншу інформацію, що є доказом у справі, та приймають рішення у справі в межах своїх повноважень.
З огляду на вищенаведене, питання щодо збору, оцінки та аналізу доказів у справі є винятковою компетенцією органів Антимонопольного комітету України, а тому виходить за межі повноважень судів. При вирішенні відповідних спорів суд не повинен перебирати на себе непритаманні судам функції органів Антимонопольного комітету України, зокрема, самостійно доводити чи спростовувати замість відповідного органу певні обставини. Саме на орган Антимонопольного комітету України покладено обов'язок навести відповідні докази у своєму рішенні, на підставі яких орган дійшов висновку про обставини справи, а суд покликаний дослідити та оцінити наведені органом докази, і, в разі їх підтвердження, вони можуть бути достатніми для висновків органу, викладених у рішенні органів Антимонопольного комітету України. Вирішуючи спори щодо оскарження рішень Антимонопольного комітету, господарські суди мають враховувати, що відповідно до законів України «Про Антимонопольний комітет України» та «Про захист економічної конкуренції», кваліфікація дій суб'єктів господарювання, як порушення законодавства про захист економічної конкуренції, є виключною компетенцією органів Антимонопольного комітету.
Таке визначення місця та ролі органів Антимонопольного комітету України серед інших органів державної влади знайшло своє відображення також і в численних постановах Верховного Суду, зокрема, від 30.01.2020р. у справі №910/14949/18, від 19.08.2019р. у справі №910/12487/18.
Під час розгляду справи судом встановлено, що Адміністративною колегією Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України у Рішенні від 29.05.2025р. №63/94-р/к у справі №63/1-01-42-2023 встановлені наступні ознаки антиконкурентних узгоджених дій:
-наявність господарських відносин;
-наявність телефонних з'єднань;
-використання спільної електронної поштової скриньки;
-використання спільних IP - адрес під час подання електронної податкової звітності;
-використання спільних IP - адрес в Аукціоні;
-наявність спільних властивостей файлів.
Зазначені обставини встановлюються органами Антимонопольного комітету України самостійно та не потребують спеціальних знань.
Рішення №63/94-р/к містить висновок про узгодженість дій учасників під час підготовки та участі в аукціоні, які не можуть бути випадковим збігом.
З наведеного також слідує, що поведінка учасників під час участі в аукціоні є характерним проявом антиконкурентних узгоджених дій.
Встановлені Відділенням АМК факти у своїй сукупності, не можуть бути результатом випадкового збігу обставин чи наслідком дій об'єктивних чинників, а свідчать про узгодження (координацію) учасників своєї поведінки при підготовці до участі в аукціоні, зокрема, про обмін між ними інформацією.
Для кваліфікації дій суб'єкта господарювання, як антиконкурентних узгоджених не є обов'язковою умовою наявність негативних наслідків таких дій у вигляді завдання збитків, порушень прав та охоронюваних законом інтересів інших господарюючих суб'єктів чи споживачів, оскільки достатнім є встановлення самого факту погодження конкурентної поведінки, яка може мати негативний вплив на конкуренцію.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 12.06.2018р. у справі №922/5616/15, від 24.01.2019р. у справі №916/1734/17, від 19.02.2019р. у справі №916/499/18, від 12.03.2019р. у справі №914/843/18, від 12.03.2019р. у справі №922/1531/18.
Таким чином, сам факт вчинення дій учасниками, які свідчать про узгодження своєї конкурентної поведінки під час проведення аукціону, є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції.
Згідно зі ст. ст. 73, 76-79 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010р. у справі «Серявін та інші проти України» вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Суд, проаналізувавши зміст оскаржуваного рішення адміністративної колегії Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 05.11.2024р. №63/180-р/к у справі №63/3-01-2-2023, встановив, що таке рішення прийнято на підставі зібраних у справі доказів, у ньому повно та всебічно проаналізовано наявні документи, з'ясовано обставини, як підготовки, так і проведення торгів UA-2021-06-24-006860-с, щодо закупівлі.
При цьому, суд враховує, що він наділений компетенцією здійснювати перевірку лише правильності застосування органами Антимонопольного комітету України відповідних правових норм, не перебираючи на себе не притаманні суду функції, які здійснюються виключно органами згаданого комітету, як от встановлення наявності/відсутності антиконкурентних узгоджених дій шляхом спотворення результатів торгів.
Позиція позивачів, викладена в позовній заяві, спростовується обставинами, встановленими відповідачем в оскаржуваному рішенні. Доводи позивачів викладені в позові не спростовують відповідних висновків АМК за фактичними обставинами.
Завдання судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а у гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Принцип розподілу влади заперечує надання суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право, тому завданням судочинства завжди є контроль легальності.
Вказаний висновок ґрунтується також на правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постанові від 02.07.2019р. у справі №910/23000/17, щодо того, що дискреційні повноваження АМК не повинні використовуватися органом свавільно, а суд повинен мати можливість переглянути рішення, прийняті на підставі реалізації цих дискреційних повноважень, що є запобіжником щодо корупції та свавільних рішень в умовах максимально широкої дискреції державного органу.
У постанові від 02.07.2019р. у справі № 910/23000/17, Велика Палата Верховного Суду наголосила на важливості дотримання принципу належного врядування та унеможливлення свавільного використання дискреційних повноважень, що АМК має враховувати при ухваленні рішень.
З огляду на завдання та основні засади господарського судочинства, закріплені у ст.2 ГПК України, перевірка правильності кваліфікації дій позивачів щодо порушення ними законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого п.4 ч.2 ст.6 та п.1 ст.50 Закону України «Про захист економічної конкуренції» перебуває поза межами компетенції суду, визначеної ст.59 цього Закону.
Аналіз норм ст.ст.19, 124 Конституції України, ст.59 Закону України «Про захист економічної конкуренції», норм процесуального права, які закріплені в ГПК України щодо компетенції суду, дає підстави дійти висновку, що останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу.
Відтак, під час розгляду цієї справи, перевіряючи дії АМК на відповідність законодавству України, суд, не втручаючись у дискрецію (вільний розсуд) АМК, з'ясовує і визначає наявність / відсутність, а відтак доведеність/недоведеність, обґрунтованість / необґрунтованість, передбачених ст.59 Закону України «Про захист економічної конкуренції» підстав для визнання недійсним рішення АМК через призму / критерії, зокрема в цьому випадку, неповноти з'ясування обставин, які мають значення для справи; недоведеності обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими; неправильності застосування норм матеріального і процесуального права, тощо. Саме таким чином суд і здійснює перевірку на відповідність реалізації дискреції закону (праву), так і на узгодженість рішень/дій, прийнятих на підставі дискреції, з правами особи, загальними принципами публічної адміністрації, процедурними нормами, обставинами справи, тощо.
Верховним Судом неодноразово наголошувалося на тому, що господарським судам першої та апеляційної інстанції під час вирішення справ щодо визнання недійсними рішень АМК про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, зокрема, за антиконкурентні узгоджені дії, які стосуються спотворення результатів торгів та накладення штрафу, належить здійснювати оцінку обставин справи та доказів за своїм внутрішнім переконанням у порядку ч.2 ст.86 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), зокрема, досліджувати також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у справі у їх сукупності.
Закон України «Про захист економічної конкуренції» не ставить застосування передбачених ним наслідків узгоджених антиконкурентних дій у залежність від «спільної домовленості разом брати участь у торгах з метою усунення конкуренції». Цілком зрозуміло, що така «домовленість» сумнівно, чи може мати своє матеріальне втілення у вигляді письмових угод чи інших документів. А тому питання про наявність / відсутність узгоджених антиконкурентних дій має досліджуватися судами, виходячи з усієї сукупності обставин і доказів, з'ясованих і досліджених у справі, враховуючи їх вірогідність і взаємозв'язок, у відповідності до ст.86 ГПК України.
Викладене відповідає висновкам Верховного Суду, наведеним у постановах Верховного Суду від 05.08.2019р. у справі №922/2513/18, від 13.08.2019р. у справі №916/2670/18, від 07.11.2019р. у справі №914/1696/18, від 04.02.2021р. у справі №910/17126/19, які в силу положень ч.4 ст.236 ГПК України враховуються при виборі і застосуванні норм права.
Досліджуючи надані позивачами документи на підтвердження своїх вимог та заперечень, суд не може досліджувати та оцінювати додаткові пояснення та докази сторін, які стосуються кваліфікації встановленого органом Антимонопольного комітету порушення конкурентного законодавства, які не надавались у межах розгляду справи про порушення конкурентного законодавства. Зазначене кореспондує правовій позиції Верховного Суду, наведеній, зокрема, у постанові від 19.08.2019р. №910/12487/18 та від 15.12.2020р. у справі №918/390/20.
Крім того, аналізуючи аргументи позивачів, суд звертає увагу на те, що рішення органів Антимонопольного комітету України, як правило, ґрунтується саме на непрямих доказах, адже прямі докази в такого роду справах здобути фактично неможливо. Саме тому, закон і надає право цим органам отримати інформацію з різного роду джерел та аналізувати їх на предмет наявності ознак антиконкурентних узгоджених дій, виявлення наміру учасників закупівлі діяти скоординовано. Суд також не може переймати на себе притаманні Антимонопольному комітету функції стосовно кваліфікації дій учасників закупівлі та переоцінювати висновки, зроблені цим органом.
Відтак, аналізуючи заперечення позивачів, суд приходить до висновку, що вони зводяться, в основному, до незгоди з кваліфікацією Антимонопольним комітетом досліджених доказів та встановлених обставин, що не є підставою для скасування рішення від 29.05.2025р. №63/94-р/к у справі №63/1- 01- 42-2023.
З остаточних висновків Відділення АМК в оскаржуваному рішенні, слідує те, що встановлені обставини свідчать, що суб'єкти господарювання координували свою поведінку.
Крім того, судом звертається увага позивачам на те, що відповідно до ч.2 ст.59 Закону України «Про захист економічної конкуренції», навіть при наявності порушення або неправильного застосування норм процесуального права, останні можуть бути підставою для зміни, скасування чи визнання недійсним рішення тільки за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.
Також, суд вказує, що реалізуючи права у сфері господарської діяльності, суб'єкти господарювання мають зважати на прямі законодавчі заборони у відповідних сферах господарських правовідносин, зокрема й ті, що встановлені пунктом 1 статті 50 та пунктом 4 частини другої статті 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції».
Верховний Суд у постанові від 10.04.2019р. у справі № 390/34/17 констатував, що добросовісність - це певний стандарт поведінки, характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Факт пов'язаності суб'єктів господарювання, які брали участь у торгах, підтверджує ту обставину, яка надавала їм можливість обмінюватися інформацією та координувати свою діяльність.
Встановлені Відділенням у оскаржуваному рішенні обставини виключають змагальність суб'єктів господарювання (відповідачів в антимонопольній справі) між собою та їх самостійну діяльність, узгодження своїх дій, яка свідчить про відсутність конкуренції між ними.
Таким чином є помилковим твердженням позивачів про те, що наявність визнаного факту здійснення ними підприємницької діяльності в якості незалежних суб'єктів господарювання, що не заборонено законодавством, є обставиною, яка виключає наявність між ними антиконкурентних узгоджених дій.
Сама по собі відповідність дій суб'єктів господарювання цивільному, господарському законодавству не може автоматично свідчити про дотримання ними норм та вимог антимонопольного законодавства. Факт пов'язаності суб'єктів господарювання, які брали участь у торгах, і наявність між ними господарських відносин та інші встановлені в рішенні Відділення обставини в сукупності підтверджують як раз ту обставину, яка надавала їм можливість обмінюватися інформацією та координувати свою діяльність (постанова Верховного Суду від 02.06.2022р. у справі № 910/267/20).
Також, суд вказує, що вільна конкуренція слугує дієвим механізмом підвищення ціни продажу та визначення реальної ринкової ціни. Узгоджена поведінка учасників зменшує для них можливі ризики, підвищує прогнозованість та можливу доходність, проте й викривляє процедуру визначення ринкової ціни та, будучи спрямованою виключно на зниження ціни придбання, не відповідає самому сенсу аукціону (торгів), що спотворює його результати, та є порушенням правил ринкової поведінки - конкуренції (постанова Верховного Суду 25.01.2022 у справі № 910/1490/21).
Враховуючи наявні у справі докази, беручи до уваги обставини, встановлені відповідачем в оспорюваному рішенні, суд погоджується з висновками, викладеними у рішенні відповідача, що узгодивши свою поведінку та свої пропозиції, учасники тим самим усунули конкуренцію та змагальність між собою, а отже спотворили результати проведення замовником аукціону, порушивши право замовника на отримання найбільш ефективного для нього результату, а відтак, вчинили антиконкурентні узгоджені дії, заборонені Законом України «Про захист економічної конкуренції».
Враховуючи наведене, суд з урахуванням виключних повноважень органів Антимонопольного комітету України щодо оцінки та кваліфікації наявних дій, як відповідного порушення, встановивши, що доводи Відділення АМК стосовно протиправної узгодженої поведінки позивачів не спростовано в даному випадку, приходить до висновку про прийняття Відділенням оспорюваного рішення АМК у межах наданих йому повноважень та про відсутність передбачених статтею 59 Закону України «Про захист економічної конкуренції» підстав для визнання оскаржуваного рішення АМК недійсним в частині, з огляду на що, позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Щодо аргументів сторін, суд зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін та інші проти України, рішення від 10.02.2010р.).
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне:
Судовий збір відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на позивачів.
Керуючись ст.ст. 13, 73-74, 76-79, 86, 129, 236, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1.Відмовити в позові повністю.
Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.
Інформацію по справі, яка розглядається можна отримати за наступною веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua/sud5015.
Повне рішення складено 30.03.2026 р.
Суддя Король М.Р.