ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
19.03.2026Справа № 910/14370/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Щербакова С.О., за участю секретаря судового засідання Яременко Т.Є., розглянувши матеріали господарської справи
за позовом Акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго"
до Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго"
про стягнення 12 997 715, 31 грн
Представники:
від позивача: Вачарія Є.Р. (в режимі відеоконференції);
від відповідача: Олексін С.С.
Акціонерне товариство "Запоріжжяобленерго" (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" (далі-відповідач) про стягнення 12 997 715, 31 грн, з яких 2 176 257, 52 грн - 3 % річних та 10 821 457, 79 грн - інфляційні втрати.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором про врегулювання небалансів електричної енергії за період з червня 2022 по квітень 2023, стягнення заборгованості за який було предметом спору у справі № 910/15704/24.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.11.2025 позовну заяву Акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго" - залишено без руху. Встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.
26.11.2025 до суду надійшла заява Акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго" про усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.12.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи здійснюється в порядку загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 15.01.2026.
19.12.2025 до суду надійшло клопотання відповідача про продовження процесуального строку, в якому відповідач просить суд продовжити строк подання відзиву на позовну заяву у справі №910/14370225 до 25.12.2025.
26.12.2025 до суду надійшов відзив ПрАТ "Національна енергетична компанія "Укренерго" на позовну заяву, в якому відповідач, зокрема зазначає, що при здійсненні розрахунків трьох процентів річних і інфляційних втрат позивачем не було враховано проведене сторонами зарахування зустрічних однорідних вимог. Також, відповідач зазначає, що саме наявність вини є підставою для відповідальності за порушення зобов'язання. Відповідно відсутність вини виключає можливість застосування відповідальності, проте вина відповідача у затримці оплати послуг, наданих позивачем, які зазначені у позовній заяві, відсутня.
29.12.2025 до суду надійшла відповідь позивача на відзив на позовну заяву, в якій позивач, зокрема зазначає, що відповідно до наданих позивачем доказів, станом на 22.10.2024 розмір основної заборгованості «НЕК "Укренерго" перед АТ «Запоріжжяобленерго» за договором про врегулювання небалансів електричної енергії від 18.04.2019 № 0503-01041 за період з червня 2022 по квітень 2023, становив - 124 696 043,24 грн. з ПДВ та станом на 01.10.2025, відповідачем у повному обсязі не здійснено оплати за небаланси електричної енергії на користь СВБ у порядку визначеному Законом та Правилами ринку, що і стало підставою для нарахування 3 % річних та інфляційних втрат.
Також, 29.12.2025 до суду надійшла заява Акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго" про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, в якій позивач просить суд надати можливість представнику Акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго", Вачарії Є.Р., брати участь у судових засіданнях у справі № 910/14370/25 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою власних технічних засобів.
05.01.2026 до суду надійшла заява відповідача про продовження процесуального строку, в якій відповідач просить суд продовжити строк подання заперечення на відзив у справі №910/14370/25 до 09.12.2025.
12.01.2026 до суду надійшли заперечення відповідача на відповідь на відзив, в яких відповідач, зокрема зазначає, що оскільки рішення Господарського суду міста Києва було ухвалене 21.05.2025, то інфляційні втрати і 3% річних у справі № 910/15704/24 могли бути стягнуті в т.ч. за період з 02.11.2024 по 21.05.2025, тобто за період за який позивач нараховує їх у даній справі (02.11.2024 по 01.11.2025), а тому, на думку відповідача, позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат і 3 % річних за період з 02.11.2024 по 21.05.2025 не підлягають задоволенню.
Також, відповідач зазначає, що позивачем при розрахунку інфляційних втрат була використана формула без заокруглення індексу інфляційних втрат, що суперечить висновкам Верховного Суду.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.01.2026 заяву Акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго" про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції - задоволено.
У підготовчому засіданні 15.01.2026, суд поновив Приватному акціонерному товариству "Національна енергетична компанія "Укренерго" пропущений процесуальний строк на подання відзиву на позовну заяву (мотиви викладені в ухвалі суду від 15.01.2026).
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.01.2026 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті. Судове засідання у справі № 910/14370/25 призначено на 19.02.2026.
19.02.2026 до суду надійшло клопотання Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго", в якому відповідач просить суд у випадку визнання обґрунтованими та підтвердженими позовних вимог Акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» про стягнення з НЕК «Укренерго» 12 997 715,31 грн., які складаються з 3% річних у розмірі 2 176 257,52 грн. та 10 821 457,79 грн. інфляційних втрат - відстрочити виконання рішення Господарського суду міста Києва у справі № 910/14370/25 на 1 (один) рік з дня ухвалення відповідного рішення.
У судовому засіданні 19.02.2026 оголошено перерву до 19.03.2026, через технічний збій у роботі системи відеоконференцзв'язку.
18.03.2026 до суду надійшли заперечення позивача на заяву про відстрочення виконання рішення суду, в яких позивач, зокрема зазначає, що відповідачем не доведено, ані реальної неможливості виконання рішення суду з моменту його проголошення, ані можливості його виконання за умови надання відстрочення виконання.
У цьому судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги.
Представник відповідача заперечив проти задоволення позовних вимог.
Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.
У судовому засіданні 19.03.2026 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва
Як встановлено у судовому рішенні у справі №910/15704/24:
- Публічне акціонерне товариство "Запоріжжяобленерго" (сторона, відповідальна за баланс/СВБ) є учасником ринку, зобов'язаним повідомляти та виконувати свої погодинні графіки електричної енергії (та/або балансуючої групи) відповідно до обсягів купленої та/або проданої електричної енергії та фінансово відповідальним перед оператором системи передачі за свої небаланси (та/або небаланси балансуючої групи);
- Приватне акціонерне товариство "Національна енергетична компанія "Укренерго" є оператором системи передачі (ОСП) - юридичною особою, відповідальною за експлуатацію, диспетчеризацію, забезпечення технічного обслуговування, розвиток системи передачі та міждержавних ліній електропередачі, а також за забезпечення довгострокової спроможності системи передачі щодо задоволення обґрунтованого попиту на передачу електричної енергії, на якого, зокрема, покладені функції адміністратора розрахунків (АР) - юридичної особи, яка забезпечує організацію проведення розрахунків на балансуючому ринку та ринку допоміжних послуг;
- 18.04.2019 між Приватним акціонерним товариством "Національна енергетична компанія "Укренерго" як ОСП та Публічним акціонерним товариством "Запоріжжяобленерго" як СВБ укладено договір про врегулювання небалансів електричної енергії №0503-01041 (договір). У відповідності до п.п.1.1, 1.2 договору цей договір є публічним договором приєднання (розміщений на офіційному сайті Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго"), який встановлює порядок та умови врегулювання небалансів електричної енергії СВБ, у тому числі її балансуючої групи. Цей договір є договором приєднання в розумінні ст.634 Цивільного кодексу України, умови якого мають бути прийняті іншою стороною не інакше, як шляхом приєднання до запропонованого договору в цілому. На підставі цього договору сторона, що приєднується, набуває статусу учасника ринку та здійснює свою діяльність у якості СВБ;
- спір у справі №910/15704/24 виник внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором про врегулювання небалансів електричної енергії №0503-01041 від 18.04.2019 в частині оплати електроенергії для врегулювання небалансів у встановлений цим правочином строк за період з червня 2022 року по квітень 2023 року;
- в розумінні Правил ринку та з урахуванням змісту договору, направлення (надсилання, виставлення) рахунків на оплату учасникам ринку здійснюється АР (відповідачем) через систему управління ринком, зокрема, систему розрахунків за небаланси електричної енергії, однак всупереч наведеному, відповідач вчасно не здійснив оплату за врегулювання небалансів електричної енергії по платіжних документах, сформованих відповідно до Правил ринку;
- зазначеними документами є наступні рахунки-фактури: №1509202200020 від 15.09.2022 за період 01.09.2022-10.09.2022 на суму 1507168,96 грн; №2609202200019 від 26.09.2022 за період 11.09.2022-20.09.2022 на суму 2058721,27 грн; №0610202200214 від 06.10.2022 за період 21.09.2022-30.09.2022 на суму 636836,53 грн; №2610202200034 від 26.10.2022 за період 11.10.2022-20.10.2022 на суму 2844467,99 грн; №0411202200035 від 04.11.2022 за період 21.10.2022-31.10.2022 на суму 3460972,06 грн; №1611202200021 від 16.11.2022 за період 01.11.2022-10.11.2022 на суму 1029763,07 грн; №2411202200035 від 24.11.2022 за період 11.11.2022-20.11.2022 на суму 2576182,93 грн; №612202200430 від 06.12.2022 за період 25.11.2022-30.11.2022 на суму 2263662,25 грн; №2202202300488 від 22.02.2022 за період 01.06.2022-30.06.2022 на суму 8510257,19 грн; №0203202200266 від 02.03.2023 за період 01.07.2022-31.07.2022 на суму 282727,62 грн; №1404202300033 від 14.04.2023 за період 01.04.2023-10.04.2023 на суму 82234,40 грн; №2604202300431 від 26.04.2023 за період 11.04.2022-20.04.2023 на суму 21455,89 грн; №0506202300270 від 05.06.2023 за період 01.09.2022-30.09.2022 на суму 48720810,23 грн; №0409202300491 від 04.09.2023 за період 01.10.2022-31.10.2022 на суму 28430629,43 грн; №0112202300501 від 01.12.2023 за період 01.11.2022-30.11.2022 на суму 13260474,05; №2903202400281 від 29.03.2024 за період 01.04.2023-30.04.2023 на суму 9009679,38 грн, а також акти корегування (врегулювання) від 07.11.2022 №ВП/22/06-0503 до акту купівлі-продажу електричної енергії для врегулювання небалансів та сплати інших платежів від 30.06.2022 №ВН/22/06-0503 згідно з договором від 18.04.2019 №0503-01041; від 24.11.2022 №ВП/22/07-0503 до акту купівлі-продажу електричної енергії для врегулювання небалансів та сплати інших платежів від 31.07.2022 №ВН/22/07-0503 згідно з договором від 18.04.2019 №0503-01041; від 30.12.2022 №ВП/22/09-0503 до акту купівлі-продажу електричної енергії для врегулювання небалансів та сплати інших платежів від 30.09.2022 №ВН/22/09-0503 згідно з договором від 18.04.2019 №0503- 01041;
- 07.12.2023 позивач направив відповідачу вимогу №007-72/5859 від 04.12.2023 з проханням про оплату заборгованості, 3% річних та інфляційних втрат;
- листом від 24.10.2024 №01/66792 відповідач повідомив позивача, що станом на 22.10.2024 його заборгованість перед позивачем по виставленим відповідно до договору рахункам про врегулювання небалансів електричної енергії становить 124 696 043, 24 грн з ПДВ;
- відповідач повинен був оплатити за вироблену позивачем електричну енергію протягом чотирьох робочих днів з дати направлення відповідного рахунку. Однак, відповідач не здійснив оплату за вироблену позивачем у період з червня 2022 року по квітень 2023 електричну енергію для врегулювання небалансів.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.05.2025 у справі № 910/15704/24, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 22.10.2025 позов Публічного акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго" до Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" про стягнення 15 956 671, 29 грн задоволено повністю. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" на користь Публічного акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго" 4 257 404 (чотири мільйони двісті п'ятдесят сім тисяч чотириста чотири) грн 20 коп. 3% річних, 11 699 267 (одинадцять мільйонів шістсот дев'яносто дев'ять тисяч двісті шістдесят сім) грн 09 коп. інфляційних втрат, 191 480 (сто дев'яносто одна тисяча чотириста вісімдесят) грн 06 коп. витрат по сплаті судового збору.
Постановою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 17.02.2026 у справі № 910/15704/24 касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" у частині підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишено без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 21.05.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.10.2025 у справі № 910/15704/24 - без змін.
Позивач зазначає, що станом на 22.10.2024 розмір основної заборгованості відповідача перед АТ «Запоріжжяобленерго» за договором № 0503-01041 про врегулювання небалансів електричної енергії від 18.04.2019 за період з червня 2022 по квітень 2023, становив - 124 696 043, 24 грн. з ПДВ.
13.05.2025 та 20.05.2025 між Акціонерним товариством "Запоріжжяобленерго" (далі СВБ) та Приватним акціонерним товариством "Національна енергетична компанія "Укренерго" (далі - ОСП) було складено та підписано акти зарахування зустрічних однорідних вимог згідно з договором № 18.04.2019 № 0503-01041, відповідно до яких між сторонами на підставі ст. 601 Цивільного кодексу України та п. 3 ст. 2023 Господарського кодексу України здійснено наступне зарахування зустрічних однорідних вимог, зокрема в частині зобов'язань відповідача, а саме:
- згідно акту від 13.05.2025: зі сторони ОСП здійснено оплату у розмірі 9 076 929, 92 грн, в т.ч. ПДВ 1 512 821, 65 грн і повернення у розмірі 00, 00 грн.
- згідно акту від 20.05.2025: зі сторони ОСП здійснено оплату у розмірі 56 290 447, 36 грн, в т.ч. 9 381 741, 23 грн, повернення у розмірі 00, 00 грн.
Проте, відповідачем не здійснено у повному обсязі оплати за небаланси електричної енергії на користь СВБ у порядку визначеному законом та Правилами ринку, у зв'язку з чим позивачем здійснено донарахування відповідачу 3 % річних та інфляційних втрат починаючи з 02.11.2024, оскільки у межах справи № 910/15704/24 нарахування 3 % річних та інфляційних втрат було здійснено до 01.11.2024.
Отже, обгрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає, що відповідач неналежним чином виконав умови договору про врегулювання небалансів електричної енергії з оплати заборгованості за період з червня 2022 по квітень 2023, а тому просить суд стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 2 176 257,52 грн. нарахованих за період з 02.11.2024 по 01.10.2025 та інфляційних втрат - 10 821 457,79 грн. нарахованих за період з 01.11.2024 по 30.09.2025.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно частини першої статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Закон України «Про ринок електричної енергії» визначає, що правові, економічні та організаційні засади функціонування ринку електричної енергії, регулює відносини, пов'язані з виробництвом, передачею, розподілом, купівлею-продажем, постачанням електричної енергії для забезпечення надійного та безпечного постачання електричної енергії споживачам з урахуванням інтересів споживачів, розвитку ринкових відносин, мінімізації витрат на постачання електричної енергії та мінімізації негативного впливу на навколишнє природне середовище.
За змістом ч. 1 ст. 68 Закону України "Про ринок електричної енергії" в Україні функціонує єдиний балансуючий ринок. На балансуючому ринку оператором системи передачі здійснюються: 1) купівля та продаж електричної енергії для балансування обсягів попиту та пропозиції електричної енергії у межах поточної доби; 2) купівля та продаж електричної енергії з метою врегулювання небалансів електричної енергії сторін, відповідальних за баланс.
Пунктом 55 частини 1 статті 1 Закону України «Про ринок електричної енергії» передбачено, що оператором системи передачі є юридична особа, відповідальна за експлуатацію, диспетчеризацію, забезпечення технічного обслуговування, розвиток системи передачі та міждержавних ліній електропередачі, а також за забезпечення довгострокової спроможності системи передачі щодо задоволення обґрунтованого попиту на передачу електричної енергії.
Згідно з частиною 1 статті 31 Закону України «Про ринок електричної енергії» оператором системи передачі є суб'єкт господарювання, який отримав ліцензію на провадження діяльності з передачі електричної енергії.
З матеріалів справи вбачається, що функції оператора системи передачі виконує ПАТ «НЕК «Укренерго».
Частиною 2 статті 52 Закону України «Про ринок електричної енергії» на оператора системи передачі покладено функції адміністратора розрахунків.
Пунктом 5 частини 3 статті 52 Закону України «Про ринок електричної енергії» встановлено, що адміністратор розрахунків відповідно до правил ринку розраховує платежі за електричну енергію оператора системи передачі та постачальників послуг з балансування, ціни небалансів електричної енергії, обсяги небалансів електричної енергії і відповідні платежі за них та виставляє відповідні рахунки.
Умовами пунктів 12, 46 частини 1 статті 1 Закону України «Про ринок електричної енергії» передбачено, що небаланс електричної енергії - розрахована відповідно до правил ринку для кожного розрахункового періоду різниця між фактичними обсягами відпуску або споживання, імпорту, експорту електричної енергії сторони, відповідальної за баланс, та обсягами купленої і проданої електричної енергії, зареєстрованими відповідно до правил ринку. Разом із тим, відповідальність за баланс - зобов'язання учасників ринку повідомляти і виконувати погодинні графіки електричної енергії відповідно до обсягів купленої та проданої електричної енергії та нести фінансову відповідальність за врегулювання небалансів.
За змістом пункту 6 частини 1 статті 4 Закону України «Про ринок електричної енергії» учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах, в тому числі шляхом укладання договору про врегулювання небалансів.
Обов'язковою умовою участі в ринку електричної енергії (крім споживачів, які купують електроенергію за договором постачання електричної енергії споживачу) є укладення договору про врегулювання небалансів з оператором системи передачі (частина 3 статті 3 Закону України «Про ринок електричної енергії»).
За змістом ст. 70 Закону України «Про ринок електричної енергії», усі учасники ринку, крім споживачів, які купують електроенергію за договором постачання електричної енергії споживачу, несуть відповідальність за свої небаланси електричної енергії. З метою врегулювання небалансів з оператором системи передачі учасник ринку має стати стороною, відповідальною за баланс, або передати свою відповідальність іншій стороні, відповідальній за баланс, шляхом входження до балансуючої групи. Електропостачальники є сторонами, відповідальними за баланс своїх споживачів. Сторони, відповідальні за баланс, зобов'язані нести фінансову відповідальність за небаланси електричної енергії перед оператором системи передачі.
Купівля-продаж електричної енергії з метою врегулювання небалансів електричної енергії сторони, відповідальної за баланс, здійснюється між стороною, відповідальною за баланс, та оператором системи передачі за договором про врегулювання небалансів.
Оператор системи передачі врегульовує небаланси електричної енергії із сторонами, відповідальними за баланс, у порядку, визначеному цим Законом та правилами ринку. Врегулюванням небалансів електричної енергії є вчинення стороною, відповідальною за баланс, правочинів щодо купівлі-продажу електричної енергії з оператором системи передачі в обсягах небалансів електричної енергії за цінами небалансів, визначеними відповідно до правил ринку. Типовий договір про врегулювання небалансів електричної енергії затверджується Регулятором.
Вартість небалансів електричної енергії сторони, відповідальної за баланс, розраховується адміністратором розрахунків для кожного розрахункового періоду доби залежно від обсягу небалансів електричної енергії цієї сторони та цін небалансів, визначених правилами ринку. Порядок розрахунку обсягів, ціни та вартості небалансів електричної енергії визначається правилами ринку. Під час визначення обсягів небалансів електричної енергії правила ринку визначають порядок урахування обсягів електричної енергії, відпущеної та/або спожитої постачальником допоміжних послуг у разі фактичного надання допоміжних послуг.
Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором (ч. 2 ст. 193 Цивільного кодексу України).
Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Відповідно до пункту 1.1.2 глави 1.1, пункту 1.11.1 та пункту 1.11.8 глави 1.1 розділу І Правил ринку затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14.03.2018 №307 (в редакції, чинній станом на спірний період) (далі - Правила ринку), система управління ринком - програмно-інформаційний комплекс, що включає низку підсистем, що забезпечують управління всіма необхідними базами даних, реєстрами та виконання розрахунків, що визначені цими Правилами. За допомогою системи управління ринком здійснюється управління всіма процесами, зокрема, виконанням необхідних розрахунків, реєстрацією ринкових даних і результатів. Система управління ринком забезпечує, серед іншого, проведення розрахунків за небаланси електричної енергії. АР надає кожному учаснику ринку через його персональний кабінет доступ до записів даних розрахунків, що створив АР щодо цього учасника ринку, відповідно до інструкції з користування системою управління ринком.
Згідно п.п.1.2.1, 1.3.2 Правил ринку, учасниками ринку електричної енергії є: виробники; електропостачальники; трейдери; ОСП; ОСР; ОР; ОУЗЕ, гарантований покупець; споживачі, які провадять свою діяльність на ринку електричної енергії у порядку, передбаченому цими Правилами та Законом. Для суб'єктів господарювання, визначених у підпункті 1.2.1 глави 1.2 цього розділу (крім споживачів, які купують електроенергію за договором постачання електричної енергії споживачу) обов'язковою умовою участі на ринку електричної енергії є укладення договору про врегулювання небалансів електричної енергії з ОСП, що є договором приєднання, типова форма якого наведена в додатку 1 до цих Правил. Учасники ринку укладають договір про врегулювання небалансів електричної енергії шляхом приєднання до договору.
За умовами пункту 5.28.1 глави 5.28 розділу V Правил ринку, щоденні звіти про розрахунки та остаточні щомісячні звіти про розрахунки надаються через систему управління ринком кожному ППБ та СВБ і включають детальну інформацію щодо індивідуального зарахування і списання коштів ППБ та СВБ. Форма і зміст початкових та остаточних звітів про розрахунки описані в цьому розділі.
Пунктом 7.3.1 Правил ринку передбачено, що АР на щоденній основі надсилає платіжний документ кожній СВБ із зазначенням суми, що СВБ зобов'язана сплатити АР, або суми, що АР зобов'язаний сплатити СВБ через її небаланси електричної енергії протягом відповідного періоду.
В той же час, згідно п.7.7.1 Правил ринку платіжні документи для декади надаються відповідним учасникам ринку не пізніше четвертого робочого дня після останнього дня цієї декади, а згідно п.7.7.4. цих же Правил оплата платіжного документа з банківського рахунку АР на банківський рахунок учасника ринку здійснюється протягом чотирьох робочих днів з дати направлення рахунка.
Згідно з пунктом 7.7.4 Правил ринку, оплата платіжного документа з банківського рахунку АР на банківський рахунок учасника ринку здійснюється протягом чотирьох робочих днів з дати направлення рахунка.
Пунктом 7.8.1 Правил ринку визначено, що якщо учасник ринку або ОСП (у якості АР) ініціює суперечку щодо суми, зазначеної в рахунку (запит платіжного документа), оплата повинна бути проведена згідно з платіжним документом. Якщо за результатами розгляду запиту платіжного документа будуть виявлені суми, що підлягають поверненню, учасники ринку та ОСП (у якості АР) зобов'язані здійснити перерахування надлишкових сум на відповідний рахунок.
Слід також зазначити, що відповідно до пунктів 1.1, 1.2 Правил врегулювання, які є додатком до Правил ринку, якщо АКО надасть оновлені дані комерційного обліку по учасниках ринку, то будь-які розбіжності, виявлені після цього, урегульовуються між ОСП та СВБ, до якої входять такі учасники ринку, відповідно до цих Правил врегулювання. Розрахунок врегулювання щодо розрахункових періодів попереднього місяця здійснюється кожного місяця або частіше в разі прийняття АР відповідного обґрунтованого рішення. Розрахунок врегулювання щодо розрахункових періодів попереднього кварталу здійснюється у другому місяці поточного кварталу. Розрахунок врегулювання щодо розрахункових періодів попереднього року здійснюється у другому місяці поточного року.
Відповідно до пункту 5.3.1 Правил ринку рахунок A-В використовується для розрахунків за небаланси. Розрахункова активність на цьому рахунку для кожного розрахункового періоду кожного торгового дня включає дебетування за платежі або кредитування за витрати СВБ, що виникають через їх позитивний або негативний небаланс, за відповідною ціною небалансів.
Суд зазначає, що Закон України «Про ринок електричної енергії» визначає небаланси електричної енергії як різницю між фактичними обсягами відпуску або споживання, імпорту, експорту електричної енергії сторони, відповідальної за небаланс, та обсягами купленої і проданої електричної енергії. Небаланси розраховуються відповідно до правил ринку та для кожного розрахункового періоду. Залежно від різниці відпуску та споживання, небаланси можуть бути позитивними та негативними.
При позитивному небалансі обсяг відпуску електричної енергії більший, ніж обсяг, запланований до продажу; або обсяг спожитої електричної енергії менший, ніж обсяг закупленої електричної енергії.
При негативному небалансі обсяг відпуску електричної енергії менший, ніж обсяг, запланований до продажу; або обсяг спожитої електричної енергії більший, ніж обсяг закупленої електричної енергії.
Як встановлено судом вище, рішенням Господарського суду міста Києва від 21.05.2025 у справі № 910/15704/24, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 22.10.2025 та постановою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 17.02.2026 у справі № 910/15704/24, позов Публічного акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго" до Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" про стягнення 15 956 671, 29 грн - задоволено повністю. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" на користь Публічного акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго" 4 257 404 (чотири мільйони двісті п'ятдесят сім тисяч чотириста чотири) грн 20 коп. - 3% річних, 11 699 267 (одинадцять мільйонів шістсот дев'яносто дев'ять тисяч двісті шістдесят сім) грн 09 коп. - інфляційних втрат, 191 480 (сто дев'яносто одна тисяча чотириста вісімдесят) грн 06 коп. витрат по сплаті судового збору.
Судом у справі № 910/15704/24 встановлено, що відповідач повинен був оплатити за вироблену позивачем електричну енергію протягом чотирьох робочих днів з дати направлення відповідного рахунку. Однак, відповідач не здійснив оплату за вироблену позивачем у період з червня 2022 року по квітень 2023 електричну енергію для врегулювання небалансів;
- відповідач, будучи одночасно АР та ОСП, перебуває в цілком різних самостійних статусах учасника ринку електричної енергії, має можливість не тільки отримувати рахунки та ознайомлюватись з їх змістом у момент виставлення таких рахунків у системі управління ринком, а й проводити розрахунки за ними;
- АР у системі управління ринком було виставлено рахунки відповідачу за небаланси електричної енергії за спірний період, що мали бути оплачені останнім на користь позивача. При цьому, судами враховано, що положення статті 75 Закону України "Про ринок електричної енергії" не містить імперативної заборони щодо розрахунку відповідача з позивачем тільки грошовими коштами, які надходять від інших учасників балансуючого ринку на поточний рахунок із спеціальним режимом використання, а навпаки, передбачають можливість для належного виконання грошових зобов'язань, вносити відповідачем грошові кошти з інших власних рахунків на рахунок зі спеціальним режимом використання;
- ненадходження коштів від інших учасників балансуючого ринку не може бути відкладальною обставиною для невиконання відповідачем своїх зобов'язань з оплати за договором. Наявність особливого алгоритму розподілу коштів на спеціальних рахунках, впровадженого у зв'язку з особливістю здійснення розрахунків на ринку електричної енергії, не виключає можливість застосування до спірних правовідносин положень загальних норм матеріального права;
- у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх грошових зобов'язань за договором, позивачем заявлено до стягнення 11 699 267,09 грн втрат від інфляції та 4 257 404,20 грн 3% річних;
- відповідач обов'язку по сплаті коштів у визначений договором строк не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань і він вважається таким, що прострочив, а відповідно є підстави для застосування встановленої законом або договором відповідальності.
Частиною 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені ч. 4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
Вказаний висновок щодо застосування норм права викладено у постанові Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 910/9823/17.
Отже, не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.
При цьому, суд зазначає, що преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також рішеннями Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 в справі «Совтрансавто-Холдінг» проти України» та від 28.11.1999 року в справі «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Христов проти України» від 19.02.2009 та "Пономарьов проти України" від 03.04.2008).
Отже, обставини, які встановлені у рішенні Господарського суду міста Києва від 21.05.2025 у справі № 910/15704/24, яке набрало законної сили, мають преюдиційне значення та повторного доведення не потребують.
Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Таким чином, судове рішення у справі № 910/15704/24 не може бути поставлене під сумнів, а інші рішення, в тому числі і у даній справі, не можуть йому суперечити, а тому факт неналежного виконання відповідачем свого обов'язку за договором в частині оплати за вироблену позивачем у період з червня 2022 року по квітень 2023 електричну енергію для врегулювання небалансів підтверджено у рішенні Господарського суду міста Києва від 21.05.2025 у справі № 910/15704/24, яке набрало законної сили.
Суд зазначає, що вказаним рішенням було встановлено факт наявності у відповідача обов'язку з оплати за вироблену позивачем електричну енергію у період з червня 2022 року по квітень 2023 для врегулювання небалансів протягом чотирьох робочих днів з дати направлення відповідного рахунку, у зв'язку з чим за результатами аналізу документів у справі № 910/15704/24 суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача 3 % річних та інфляційних втрат внаслідок прострочення виконання грошового зобов'язання у розмірі 124 696 043, 24 грн, відтак саме у межах вказаної справи судом надавалась оцінка поданим сторонами доказам, у т ч. досліджувалось питання належності цих доказів, допустимості та достовірності для стягнення з відповідача 3 % річних та інфляційних втрат, у зв'язку з простроченням оплати за небаланси електричної енергії на користь позивача у розмірі 124 696 043, 24 грн за період з червня 2022 року по квітень 2023, а тому у межах даної справи суд не надає повторну оцінку цим доказам, а також не досліджує питання наявності/відсутності у відповідача обов'язку з оплати за вироблену позивачем електричну енергію у період з червня 2022 року по квітень 2023 для врегулювання небалансів, оскільки у даній справі предметом є стягнення донарахованих позивачем 3 % річних та інфляційних втрат за період з 02.11.2024 по 01.10.2025.
Однак, враховуючи невиконання відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати за небаланси електричної енергії на користь позивача, та відсутність в матеріалах справи доказів виконання відповідачем рішення Господарського суду міста Києва від 21.05.2025 у справі № 910/15704/24 позивачем здійснено донарахування відповідачу 3 % річних та інфляційних втрат, оскільки за змістом статті 625 Цивільного кодексу України положення статті 625 Цивільного кодексу України поширюють свою дію на всі види грошових зобов'язань.
Звертаючись до суду з даним позовом позивач просить суд стягнути з відповідача відповідача 3% річних у розмірі 2 176 257,52 грн. нарахованих за період з 02.11.2024 по 01.10.2025 та інфляційні втрати у розмірі 10 821 457,79 грн. нараховані за період з 01.11.2024 по 30.09.2025.
При цьому, суд зазначає, що саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання. (п.7.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 року «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Суд зазначає, що у постанові від 22.09.2020 у справі № 918/631/19 Велика Палата Верховного Суду виклала такий висновок: "Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).
За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18) та від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).
Тобто правовідношення, в якому у відповідача виник обов'язок з оплати за вироблену позивачем електричну енергію у період з червня 2022 року по квітень 2023 для врегулювання небалансів, є грошовим зобов'язанням, а тому відповідно на нього можуть нараховуватися інфляційні втрати та 3 % річних на підставі частини другої статті 625 цього Кодексу.
Слід зазначити, що стаття 625 розміщена у розділі І "Загальні положення про зобов'язання" книги п'ятої ЦК України та визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання. Приписи розділу І книги п'ятої ЦК України поширюють свою дію на всі види грошових зобов'язань, у тому числі як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги п'ятої ЦК України), так і на недоговірні зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги п'ятої цього Кодексу).
При цьому у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
З огляду на таку юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов'язань на них поширюється дія положень частини другої статі 625 ЦК України.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 31.05.2022 у справі № 910/4235/20.
У даному випадку позивачем заявлено до стягнення суму 3 % річних та інфляційних втрат, у зв'язку з порушенням відповідачем строків оплати за небаланси електричної за період з червня 2022 року по квітень 2023
Отже, у статті 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Норми цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Такий правовий висновок зроблено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18), у якій відступлено від правових висновків, зроблених Верховним Судом України у постановах від 20 січня 2016 року у справі № 6-2759цс15, який полягав у тому, що правовідносини, що виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані Законом України «Про виконавче провадження», і до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов'язання (стаття 625 ЦК України); та від 02 березня 2016 року у справі № 6-2491цс15, який полягав у тому, що дія статті 625 ЦК України поширюється на порушення грошового зобов'язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду, а частина п'ята статті 11 ЦК України не дає підстав для застосування положень статті 625 ЦК України у разі наявності між сторонами деліктних, а не зобов'язальних правовідносин.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 вказала, що норми статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов'язань, та погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 01 червня 2016 року у справі № 3-295гс16, за змістом яких грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, а й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством.
За змістом частини другої статті 625 Цивільного кодексу України три проценти річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.
Отже, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Також Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07.04.2020 у справі №910/4590/19 (провадження № 12-189гс19), аналізуючи правову природу правовідносин, які виникають на підставі положень ст. 625 ЦК України, зробила висновок про те, що зобов'язання зі сплати інфляційних втрат та трьох процентів річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відповідно й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги (пункт 43 постанови), а поєднання цих вимог в одній справі не є обов'язковим.
У постанові Верховного Суду від 26.06.2020 у справі №905/21/19 викладено правовий висновок про те, що при розрахунку "інфляційних втрат" у зв'язку із простроченням боржником виконання грошового зобов'язання до цивільних відносин за аналогією закону підлягають застосуванню норми Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України від 27.07.2007 № 265, а також визначений порядок нарахування інфляційних втрат у випадку часткового помісячного погашення суми основного боргу.
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п.п. 3.1, 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013 року)
Таким чином, законом установлено обов'язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов'язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов'язання.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання.
Згідно з положеннями ст. 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України.
Відповідно до ст. 3 вищевказаного Закону індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.
Згідно з Листом Державного комітету статистики України №11/1-5/73 від 13.02.2009р. також не має практичного застосування середньоденний індекс інфляції, що може бути розрахований за формулою середньої геометричної незваженої (корінь з місячного індексу в 31 (30) степені). Так, він вказує лише на темп приросту цін за 1 день та не є показником реальної величини знецінення грошових коштів кредитора за період прострочення боржником своїх зобов'язань.
Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997р., відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.
Таким чином, інфляційні мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.
Зазначене відповідає п. 6 Наказу Держкомстату №265 від 27.07.2007р. «Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін», відповідно до якого розрахунки базового індексу споживчих цін проводяться за міжнародною класифікацією індивідуального споживання за цілями та здійснюються відповідно до модифікованої формули Ласпейреса. Розрахунки базового індексу споживчих цін за квартал, період з початку року і т.п. проводяться «ланцюговим» методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів.
При цьому, коли відносно кожного грошового зобов'язання, які мають різні строки виникнення, проводиться оплата частинами через короткі проміжки часу, розрахунок інфляційних втрат необхідно здійснювати щодо кожного окремого платежу, як складової загальної суми окремого грошового зобов'язання, за період з моменту виникнення обов'язку з оплати та який буде спільним для всіх платежів по конкретному грошовому зобов'язанню, до моменту фактичного здійснення платежу з подальшим сумуванням отриманих результатів для визначення загальної суми інфляційних втрат.
Крім того, необхідно враховувати, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).
У постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.06.2020 у справі № 905/21/19 зроблено наступні висновки:
«Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено розрахунок індексу інфляції не за окремі інтервали часу, а в цілому за весь період прострочення і якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику - "дефляція", то це не змінює його правової природи та не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком проведення індексації грошових доходів населення.
Встановлення компетентним органом (Кабінетом Міністрів України) механізму перемножування індексів інфляції за певний період для обрахування інфляційних збитків означає, що "вартість грошей з індексом інфляції за попередній період" є визначальною при індексації грошової суми за кожний наступний період. У математиці це називається послідовність, утворена за певною закономірністю.
У судовій практиці часто виникають проблеми із застосуванням механізму розрахунку інфляційних збитків у випадку часткового помісячного погашення суми основного боргу. З огляду на таке, касаційний суд вважає за доцільне роз'яснити, що при зменшенні суми боргу у конкретному місяці "А" на певну суму (до прикладу 100 грн.), до уваги приймається сума боргу на початок розрахункового періоду "Х", помножена на індекс інфляції у цьому місяці (до прикладу " і-1"), і від зазначеного добутку необхідно віднімати суму погашення (100 грн.)
Отже, у математичному викладі це можна відобразити такою формулою: "Х" * "і-1" - 100 грн. = "ЗБ", де "Х" - залишок боргу на початок розрахункового періоду, "і-1" - офіційно встановлений індекс інфляції у розрахунковому місяці та 100 грн. - умовна сума погашення боргу у цьому місяці, а "ЗБ" - залишок основного боргу з інфляційною складовою за цей місяць (вартість грошей з урахуванням інфляції у цьому місяці та часткового погашення боргу у цьому ж місяці).
А за наступний місяць базовою сумою для розрахунку індексу інфляції буде залишок боргу разом з інфляційною складовою за попередній місяць ("ЗБ" відповідно до наведеної формули), який перемножується на індекс інфляції за цей місяць, а від зазначеного добутку має відніматися сума погашення боржником своєї заборгованості у поточному місяці (якщо таке погашення відбувалося).
У випадку якщо погашення боргу не відбувалося декілька місяців підряд, то залишок основного боргу з інфляційною складовою за перший розрахунковий місяць такого періоду ("ЗБ") перемножується послідовно на індекси інфляції за весь період, протягом якого не відбувалося погашення боргу та ділиться на 100%.
Для відокремлення інфляційних збитків за певний період від основної заборгованості, від остаточного розрахунку основного боргу з інфляційною складовою, проведеного із застосуванням такої послідовності, необхідно відняти основний борг, який залишився непогашеним на кінець розрахункового періоду.
Суд зазначає, що такий спосіб розрахунку інфляції за статтею 625 Цивільного кодексу України з точки зору математичного підходу не є єдиним, але вбачається найбільш простим для застосування юристами.
Отже, при зменшенні суми боргу, внаслідок часткового виконання зобов'язання боржником, сума погашення має відніматися не від основного боргу, який існував на початок розрахункового місяця, а від суми основного боргу, помноженої на індекс інфляції у цьому місяці (фактичної вартості грошей на кінець розрахункового місяця з урахуванням інфляційних процесів). А подальший розрахунок інфляційних збитків здійснюється з урахуванням саме проіндексованого залишку основного боргу за попередній місяць у тій же послідовності (шляхом перемножування на індекс інфляції за наступний місяць та віднімання конкретної суми погашення боргу у новому розрахунковому місяці)».
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11 листопада 2025 року по справі №922/4758/24.
Судом перевірено правильність наданих позивачем розрахунків 3 % річних та інфляційних втрат і встановлено, що позивачем допущено помилку у визначенні періоду та відповідно розміру нарахування інфляційних втрат, оскільки як зазначено судом вище у межах справи № 910/15704/24 позивачем було стягнуто з відповідача 3 % річних та інфляційних втрат нарахованих по 01.11.2024, відповідно у межах даної справи враховуючи донарахування позивачем відповідачу 3 % річних та інфляційних втрат, розрахунок необхідно здійснювати починаючи з 02.11.2024.
За розрахунком суду, обґрунтованою є сума інфляційних втрат у розмірі 9 865 453, 92 грн за період з 02.11.2024 по 30.09.2025 та сума 3 % річних у розмірі 2 176 257, 52 грн (у заявленому позивачем розмірі) за період з 02.11.2024 по 01.10.2025, а тому вимоги позивача підлягають задоволенню частково.
При цьому, суд зазначає, що при здійсненні розрахунку 3 % річних та інфляційних втрат позивачем були враховані здійснені сторонами зарахування зустрічних однорідних вимог, що вбачається з розрахунку суми 3 % річних та інфляційних втрат.
Тож, з Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" на користь Акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго" підлягають стягненню 2 176 257, 52 грн - 3 % річних 9 865 453, 92 грн - інфляційних втрат.
Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.
З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не висвітлюються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Частинами 1-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом.
З огляду на викладене, суд вважає вимоги Акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго" обґрунтованими та відповідно такими, що підлягають задоволенню частково.
Щодо клопотання відповідача про відстрочення виконання рішення суду, в якому відповідач просить суд у випадку визнання обґрунтованими та підтвердженими позовних вимог Акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» про стягнення з НЕК «Укренерго» 12 997 715,31 грн., які складаються з 3% річних у розмірі 2 176 257,52 грн. та 10 821 457,79 грн. інфляційних втрат - відстрочити виконання рішення Господарського суду міста Києва у справі № 910/14370/25 на 1 (один) рік з дня ухвалення відповідного рішення, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 239 Господарського процесуального кодексу України суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.
Згідно ч. 1 ст. 331 Господарського процесуального кодексу України, за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.
Частиною 3 ст. 331 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Згідно ч. 4 ст. 331 Господарського процесуального кодексу України, вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови. При відстроченні або розстроченні виконання судового рішення суд може вжити заходів щодо забезпечення позову (ч.ч. 5-6 Господарського процесуального кодексу України).
Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
За приписами частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Тобто, відстрочення виконання судового рішення є правом суду, а не його обов'язком, а обґрунтування пов'язаних з цим обставин та подання доказів, які свідчать про наявність обставин, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, покладається на зацікавлену особу.
Можливість розстрочення або відстрочення виконання рішення суду залежить виключно від винятковості обставин, які виникли у процесі виконання рішення суду.
Так, у рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 у справі "Шмалько проти України" (заява № 60750/00) зазначено, що для цілей ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід'ємна частина "судового розгляду".
Згідно з правовою позицією Європейського суду з прав людини, несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, розстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, згідно якої "кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру..", а у системному розумінні даної норми та національного закону, суд не повинен перешкоджати ефективному поновленню у правах, шляхом виконання судового рішення, тобто довготривале невиконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд, що не може бути виправдано за конкретних обставин справи. До того ж, довготривале невиконання рішення суду порушує право на повагу до власності та на вільне володіння власністю у зв'язку з тим, що рішення набуває ознак довготривалого невиконання.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає, що межі виправданої затримки виконання рішення суду залежать, зокрема, від складності виконавчого провадження, суми та характеру, що визначено судом. Стосовно системності виконання Європейський суд підкреслює, що присудження грошових коштів не надає пом'якшення у виконавчому провадженні, а отже сама можливість надання відстрочки виконання судового акту повинна носити виключний характер. Обставини, які зумовлюють надання відстрочки виконання рішення суду повинні бути об'єктивними, непереборними, іншими словами - виключними обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення.
Із підстав, умов та меж надання відстрочки виконання судового рішення слідує, що безпідставне надання відстрочки без обґрунтованих на те мотивів, надане на тривалий період без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, а тому таке судове рішення не може вважатися законним та справедливим.
Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини від 17.05.2005 у справі "Чіжов проти України" (заява № 6962/02) зазначено, що позитивним обов'язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантій, які закріплені у статті 6 Конвенції.
Отже, питання щодо надання відстрочки виконання рішення суду повинно вирішуватися господарськими судами із дотриманням балансу інтересів сторін, які приймають участь у справі. Господарські суди повинні досліджувати та оцінювати не тільки доводи боржника, а і заперечення кредитора, зокрема, щодо і його фінансового стану. При цьому, суд повинен врахувати можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк, але, перш за все, повинен врахувати такі ж наслідки і для стягувача при затримці виконання рішення.
Подібна за своїм змістом правова позиція викладена в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.01.2020 у справі №910/1180/19 та від 03.09.2020 у справі №905/30/16.
За змістом ст.ст. 73, 74 Господарського просувального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів (ст. 74 Господарського процесуального кодексу України).
Суд зазначає, що покладені в основу клопотання відповідача про відстрочення виконання рішення суду твердження фактично зводяться до його скрутного фінансового становища.
Проте, Приватним акціонерним товариством "Національна енергетична компанія "Укренерго" у клопотанні не наведено існування виняткових обставин, які перешкоджають виконанню рішення суду у даній справі, як і не надано доказів на підтвердження скрутного фінансового становища - відсутності грошових коштів на банківських рахунках, в матеріалах справи відсутні відповідні банківські виписки по рахунках відповідача.
При цьому, судом враховано, що Європейський суд з прав людини, рішення якого відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовуються судом як джерело права, неодноразово наголошував щодо недопустимості невиконання або затягування виконання рішення національного суду в порушення прав іншої сторони, якою у даному випадку є позивач - Акціонерне товариство "Запоріжжяобленерго".
В той же час, згідно з частиною 1 статті 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями, а статтями 525, 526 цього Кодексу і статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Крім того, відповідно до частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливості виконання ним грошового зобов'язання.
Судом враховано й те, що не тільки відповідач продовжує працювати в умовах воєнного стану, а й позивач, на господарську діяльність якого також негативно впливають наслідки, пов'язані з військовою агресією російської федерації, і який також безпосередньо задіяний та відіграє важливу функцію в процесі безперебійного постачання електричної енергії споживачам в Україні.
При цьому, у поданих до суду запереченнях на клопотання відповідача про відстрочення виконання рішення суду позивачем було зазначено, що об'єкти електроенергетики позивача також зазнають численних пошкоджень внаслідок бойових дій та терористичних актів держави агресора та вимагають щоденних витрат на аварійно-відновлювані/ремонтні роботи з метою підтримки функціонування ОЕС України, відновлення, забезпечення безперебійного електричного живлення об'єктів критичної інфраструктури, підприємств, населення в умовах воєнного стану, що вимагає грошових коштів
Частина 2 статті 617 Цивільного кодексу України та частина 2 статті 218 Господарського кодексу України передбачають, що відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов'язань контрагентами правопорушника не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від відповідальності за порушення зобов'язання.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 19.02.2018 р. у справі № 910/15430/16, від 27.04.2018 р. у справі № 910/313/17 та від 02.05.2018 р. у справі № 910/3816/16.
Так, касаційним судом зазначено, що питання про відстрочення виконання рішення суду господарські суди мають вирішувати із дотриманням балансу інтересів сторін. Необхідною умовою задоволення заяви про відстрочення виконання рішення суду є з'ясування питання щодо дотримання балансу інтересів сторін, господарські суди повинні досліджувати та оцінювати доводи та заперечення як позивача, так і відповідача, а також дотримуватися розумного строку відстрочення.
Підставою для встановлення відстрочення виконання рішення суду може бути доведена належними та допустимими доказами обставина, яка робить виконання такого рішення неможливим. Більше того, заявник має довести повну відсутність грошових коштів та майна, за рахунок якого можливо задовольнити вимоги.
Господарський суд повинен враховувати можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк чи попередньо встановленим способом, але перш за все повинен враховувати такі ж наслідки і для стягувача при затримці виконання рішення та не допускати їх настання.
У матеріалах справи відсутні докази на підтвердження факту скрутного економічного становища відповідача, зокрема звіт про рух грошових коштів, банківських виписки, тощо.
Тобто, як зазначено судом вище. у даному випадку, відповідачем не надано суду жодного доказу, який би підтверджував складний фінансовий стан відповідача.
Доказів відсутності у відповідача коштів для виконання рішення суду у даній справі також не надано.
Отже, відповідач не довів належними та допустимими доказами наявність виключних обставин, які можуть бути підставою для надання розстрочки.
За таких обставин, враховуючи матеріальні інтереси обох сторін та приймаючи до уваги що відповідачем всупереч приписам частини 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України не надано належних доказів неможливості чи утруднення на даний час виконання рішення суду, відсутності коштів та винятковості випадку, з наявністю якого процесуальний закон пов'язує можливість надання відстрочення виконання судового рішення, суд приходить до висновку, що клопотання Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" про відстрочення виконання рішення суду у даній справі не підлягає задоволенню.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Разом з тим, суд зазначає, що при зверненні до суду з даним позовом Акціонерним товариством "Запоріжжяобленерго" було сплачено судовий збір у розмірі 173 871, 02 грн, відповідно до платіжної інструкції № 9346 від 14.11.2025.
За приписами статті 4 Закону України "Про судовий збір", судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. За подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору встановлюється у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3 028 грн. 00 коп.) та не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1 059 800 грн. 00 коп.). З позовних заяв немайнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1 прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3 028 грн. 00 коп.).
Проте, відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України "Про судовий збір", при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Акціонерним товариством "Запоріжжяобленерго" було подано позовну заяву в електронній формі через систему «Електронний суд», відтак позивач не був обмежений у праві при сплаті судового збору застосовувати коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Тож, виходячи із заявленого розміру позовних вимог у даній справі, в силу вимог ст. 4 Закону України «Про судовий збір» позивач, з урахуванням коефіцієнту 0,8 мав би сплатити судовий збір в сумі 155 972, 58 грн, однак сплатив в сумі 173 871, 02 грн, відтак при подачі позову до Господарського суду міста Києва позивачем було переплачено судовий збір в сумі 17 898, 44 грн.
Відповідно до ст. 7 Закону України «Про судовий збір», сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі: зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом; повернення заяви або скарги; відмови у відкритті провадження у справі в суді першої інстанції, апеляційного та касаційного провадження у справі; залишення заяви або скарги без розгляду (крім випадків, якщо такі заяви або скарги залишені без розгляду у зв'язку з повторним неприбуттям або залишенням позивачем судового засідання без поважних причин та неподання заяви про розгляд справи за його відсутності, або неподання позивачем витребуваних судом матеріалів, або за його заявою (клопотанням); закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.
Таким чином, приймаючи до уваги положення ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір", враховуючи те, що клопотання про повернення зайво сплаченої суми судового збору позивачем не заявлено, повернення судового збору, не здійснюється.
При цьому, суд звертає увагу, що позивач не позбавлений права звернутися до суду з відповідним клопотанням у порядку передбаченому ст. 7 Закону України "Про судовий збір".
Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Позовні вимоги Акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго" - задовольнити частково.
2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" (вул. Симона Петлюри, буд. 25, м. Київ, 0103, ідентифікаційний код - 00100227) на користь Акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго" (вул. Сталеварів, буд. 14, м. Запоріжжя, 69035, ідентифікаційний код - 00130926) 2 176 257 (два мільйона сто сімдесят шість тисяч двісті п'ятдесят сім) грн 52 коп. - 3 % річних, 9 865 453 (дев'ять мільйонів вісімсот шістдесят п'ять тисяч чотириста п'ятдесят три) грн 92 коп. - інфляційні втрати та 144 500 (сто сорок чотири тисячі п'ятсот) грн 53 коп. - судового збору.
3. В іншій частині позову - відмовити.
4. У задоволенні клопотання Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" про відстрочення виконання рішення суду - відмовити.
5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено: 30.03.2026.
Суддя Щербаков С.О.