ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
19.03.2026Справа № 910/13120/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Щербакова С.О., за участю секретаря судового засідання Яременко Т.Є., розглянувши матеріали господарської справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Куліндор Енерджи"
до Державного підприємства "Гарантований покупець"
про стягнення 21 505 045, 04 грн.
Представники:
від позивача: Баєнко Я.В.;
від відповідача: Подобєд О.В;
вільний слухач: Яцишин Ю.В.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Куліндор Енерджи" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства "Гарантований покупець" (далі - відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 21 505 045, 04 грн, з яких: 20 609 867, 20 грн.- основний борг; 338 699, 34 грн. - 3% річних та 556 478, 50 грн.- інфляційні втрати.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором № 324/01/20 від 28.02.2020 року.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.10.2025 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Куліндор Енерджи" - залишено без руху. Встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.
31.10.2025 через відділ автоматизованого документообігу суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Куліндор Енерджи" надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви, разом з виправленою позовною заявою.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.11.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи здійснюється в порядку загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 04.12.2025.
01.12.2025 через відділ автоматизованого документообігу суду Державне підприємство "Гарантований покупець" подало відзив на позовну заяву, в якому відповідач, зокрема зазначає про алгоритм розрахунків, обов'язок гарантованого покупця щодо оплати 100 % вартості електричної енергії обумовлений 100 % оплатою ОСП послуги перед Гарантованим покупцем у відповідному розрахунковому періоді, оскільки за розрахункові місяці жовтень 2021 - березень 2025 НЕК «Укренерго» не сплатило послуги в повному обсязі перед відповідачем, на думку відповідача, зобов'язання Гарантованого покупця перед позивачем за вказані розрахункові періоди не виникли. Також, відповідач зазначає про наявність обставин дії непереборної сили внаслідок введення на всій території України воєнного стану, що унеможливлює стягнення з відповідача заборгованості.
03.12.2025 до суду надійшла заява Державного підприємства "Гарантований покупець" про залучення третьої особи, в якій відповідач просить суд залучити до участі у справі №910/13120/25 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, щодо предмету спору, на стороні відповідача - Приватне акціонерне товариство «Національна енергетична компанія «Укренерго».
У підготовчому засіданні 04.12.2025 суд на місці ухвалив продовжити строк проведення підготовчого провадження на 30 днів та оголосив перерву до 15.01.2026.
08.12.2025 до суду надійшла відповідь Товариства з обмеженою відповідальністю "Куліндор Енерджи" на відзив, в якій позивач, зокрема зазначає, що строк остаточної оплати відповідачем електричної енергії, відпущеної Позивачем у спірні періоди є таким, що настав, а ненадходження коштів від НЕК «Укренерго» не може бути підставою для звільнення відповідача від виконання зобов'язань щодо оплати придбаної електроенергії, оскільки така обставина не визначена законодавством та договором як така, що звільняє від виконання зобов'язання. Позивач зазначає, що ані чинне законодавство України, ані умови договору, укладеного між сторонами в цій справі, не пов'язують обов'язок із виконання Гарантованим покупцем своїх господарських зобов'язань перед позивачем із виконанням своїх обов'язків боржниками Гарантованого покупця перед останнім. Крім того, позивач вказує, що на підтвердження форс-мажорних обставин відповідач не надав сертифікат торгово-промислової палати.
16.12.2025 до суду надійшли заперечення Державного підприємства "Гарантований покупець" на відповідь на відзив, в яких відповідач, зокрема зазначає, що норми Порядку №641 чітко передбачають послідовність взаємодії Гарантованого покупця, ОСП, Регулятора та виробника, а тому твердження позивача щодо відсутності дії відкладальної обставини, якою є наявність заборгованості НЕК «Укренерго» перед Гарантованим покупцем є безпідставними.
06.01.2026 до суду надійшли заперечення позивача на заяву відповідача про залучення третьої особи, в яких позивач зазначає, що НЕК «Укренерго» не є стороною основного зобов'язання та не може бути залучена до справи № 910/13120/25 як третя особа, оскільки не має прямого юридичного зв'язку з предметом спору між позивачем та відповідачем. Дії НЕК «Укренерго» стосовно сплати або непогашення заборгованості не впливають на зобов'язання Гарантованого покупця перед позивачем, оскільки ці правовідносини є самостійними та незалежними від будь-кого.
У підготовчому засіданні 15.01.2026, розглянувши заяву відповідача про залучення третьої особи, суд відмовив у її задоволенні (мотиви викладені в ухвалі суду від 15.01.2026).
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.01.2026 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті. Судове засідання у справі № 910/13120/25 призначено на 19.02.2026.
У судовому засіданні 19.02.2026 оголошено перерву до 19.03.2026.
У цьому судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги.
Представник відповідача заперечив проти задоволення позовних вимог.
Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі ухвалено за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
У судовому засіданні 19.03.2026 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва
28.02.2020 року між Державним підприємством "Гарантований покупець" (далі - гарантований покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Куліндор Енерджи" (далі - продавець за "зеленим" тарифом) було укладено договір № 324/01/20, відповідно до умов якого продавець за "зеленим" тарифом зобов'язується продавати, а гарантований покупець зобов'язується купувати всю відпущену електричну енергію, вироблену продавцем за "зеленим" тарифом, та здійснювати її оплату відповідно до умов цього договору та законодавства України, у тому числі Порядку купівлі гарантованим покупцем електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел, затвердженого постановою НКРЕКП від 26 квітня 2019 року № 641 (далі - Порядок), або Порядку продажу та обліку електричної енергії, виробленої споживачами, а також розрахунків за неї, затвердженого постановою НКРЕКП від 13 грудня 2019 року № 2804 (далі - Порядок продажу електричної енергії споживачами).
Відповідно до п. 2.1. договору, сторони визнають свої зобов?язання згідно з законами України "Про ринок електричної енергії", "Про альтернативні джерела енергії", Порядком продажу електричної енергії споживачами, Правилами ринку, затвердженими постановою НКРЕКП від 14 березня 2018 року № 307, Правилами ринку "на добу наперед" та внутрішньодобового ринку, затвердженими постановою НКРЕКП від 14 березня 2018 року № 308, та керуються їх положеннями та положеннями законодавства України при виконанні цього Договору.
Пунктом 2.3 договору визначено, що продавець за "зеленим" тарифом зобов'язується продавати, а гарантований покупець зобов'язується купувати всю відпущену електричну енергію в точках комерційного обліку електричної енергії генеруючих одиниць продавця за "зеленим" тарифом встановленим йому «зеленим» тарифом з урахуванням надбавки до тарифу.
Умовами п. 2.4, 2.5 договору сторони погодили, що продавець за "зеленим" тарифом продає гарантованому покупцю електричну енергію відповідно до Порядку, якщо продавець є виробником за "зеленим" тарифом, або Порядку продажу електричної енергії споживачами, у разі якщо продавець є споживачем за «зеленим» тарифом, за тарифами, величини яких для кожної генеруючої одиниці за «зеленим» тарифом встановлені Регулятором у національній валюті України. Вартість електричної енергії, купленої гарантованим покупцем у продавця за "зеленим" тарифом у розрахунковому місяці, визначається відповідно до глави 10 Порядку або глави 6 Порядку продажу електричної енергії споживачами на підставі тарифів, встановлених НКРЕКП для кожної генеруючої одиниці.
Згідно п. 3.1. договору, обсяг фактично проданої та купленої електричної енергії визначається відповідно до положень глави 8 Порядку або глави 5 Порядку продажу електричної енергії споживачами на підставі даних обліку, наданих гарантованому покупцю адміністратором комерційного обліку відповідно до глави 7 Порядку або глави 4 Порядку продажу електричної енергії споживачами.
Відповідно до п. 3.2 договору, розрахунок за куплену гарантованим покупцем електроенергію здійснюється грошовими коштами, що перераховуються на поточний рахунок продавця за "зеленим" тарифом, з урахуванням ПДВ.
За умовами п. 3.3 договору, оплата товарної продукції (електричної енергії), купленої гарантованим покупцем у продавців за "зеленим" тарифом у розрахунковому місяці та формування актів купівлі-продажу електричної енергії та актів купівлі-продажу відшкодування частки вартості врегулювання небалансу електричної енергії здійснюється відповідно до положень глави 10 Порядку або глави 6 Порядку продажу електричної енергії споживачами.
Пунктом 4.5 договору унормовано, що гарантований покупець зобов'язаний, зокрема купувати у продавця за "зеленим" тарифом вироблену електричну енергію, за винятком обсягів електричної енергії, необхідних для власних потреб, а також у повному обсязі здійснювати своєчасні розрахунки за куплену у продавця за «зеленим» тарифом електричну енергію.
Якщо продавець за "зеленим" тарифом є суб'єктом господарювання, який має ліцензію на провадження господарської діяльності з виробництва електричної енергії та регулятором вже встановлено йому "зелений" тариф і продавець за «зеленим» тарифом має укладений з оператором системи передачі договір про врегулювання небалансів, цей договір набирає чинності з дати його підписання сторонами та діє на строк дії «зеленого» тарифу (до 01.01.2030 року) - п.7.4 договору.
В подальшому, між Державним підприємством "Гарантований покупець" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Куліндор Енерджи" укладено додаткові угоди № 325/01/20 від 28.02.2020, № 1321/01/20 від 30.04.2020, № 1475-2/01/20 від 29.05.2020, № 1574-2/01/20 від 30.06.2020, № 921/01/21 від 26.02.2021, № 1175/07/23 від 18.05.2023, № 428/07/24 від 25.01.2024, № 5946/07/24 від 04.09.2024 та № 8416/07/24 від 31.12.2024 до договору № 324/01/20 від 28.02.2020.
Зокрема, додатковою угодою № 428/07/24 від 25.01.2024 до договору № 324/01/20 від 28.02.2020 сторони вирішили умови договору викласти у новій редакції, зокрема:
Пункт 1.1. «За цим Договором продавець зобов?язується продавати, а гарантований покупець зобов?язується купувати електричну енергію в точках комерційного обліку електричної енергії, відпущену генеруючими одиницями продавця, включеними до балансуючої групи гарантованого покупця, та здійснювати її оплату відповідно до умов цього Договору та чинного законодавства України, у тому числі Порядку купівлі гарантованим покупцем електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел, затвердженого постановою НКРЕКП від 26 квітня 2019 року № 641 (далі - Порядок)».
Пункт 2.1. «Сторони визнають свої зобов?язання згідно з законами України "Про ринок електричної енергії", "Про альтернативні джерела енергії", Порядком, Правилами ринку, затвердженими постановою НКРЕКП від 14 березня 2018 року № 307, Правилами ринку "на добу наперед" та внутрішньодобового ринку, затвердженими постановою НКРЕКП від 14 березня 2018 року № 308, договором про участь у балансуючій групі гарантованого покупця та керуються їх положеннями і положеннями чинного законодавства України при виконанні цього Договору».
Пункт 2.3. «Продавець здійснює продаж електричної енергії гарантованому покупцю за встановленими регулятором для кожної генеруючої одиниці "зеленим" тарифом з урахуванням надбавки до нього, та іншими цінами, у випадках, передбачених Законом України "Про ринок електричної енергії" та Порядком, у національній валюті України».
Пункт 2.4. «Вартість електричної енергії, купленої гарантованим покупцем у продавця у розрахунковому місяці, визначається відповідно до Порядку».
Пункти 3.1-3.3. викладено в наступній редакції: «Обсяг фактично проданої та купленої електричної енергії визначається на підставі даних комерційного обліку, наданих гарантованому покупцю адміністратором комерційного обліку відповідно до Порядку.
Розрахунок за куплену гарантованим покупцем електричну енергію здійснюється грошовими коштами, що перераховуються на поточний рахунок продавця, з урахуванням ПДВ. Гарантований покупець та продавець при виникненні взаємної однорідної заборгованості мають право за взаємною згодою проводити зарахування зустрічних однорідних вимог, що оформлюється Сторонами в установленому законодавством порядку.
Оплата електричної енергії, купленої гарантованим покупцем у продавців у розрахунковому місяці, формування актів купівлі-продажу електричної енергії здійснюються відповідно до Порядку».
Так, додатковою угодою № 8416/07/24 від 31.12.2024 до договору № 324/01/20 від 28.02.2020 сторони вирішили, зокрема п. 3.2. договору викласти у наступній редакції: «Розрахунок за куплену гарантованим покупцем електричну енергію здійснюється грошовими коштами, що перераховуються на поточний рахунок, з урахуванням ПДВ. Гарантований покупець та продавець при виникненні взаємної однорідної заборгованості мають право за взаємною згодою проводити зарахування зустрічних однорідних вимог, у тому числі мають право здійснювати зарахування зустрічних однорідних вимог щодо заборгованості за договором про купівлю-продаж електричної енергії за «зеленим» тарифом та заборгованості за договором про участь у балансуючій групі гарантованого покупця, що оформлюється сторонами в установленому законодавством порядку».
Як зазначає позивач, на виконання умов договору № 324/01/20 від 28.02.2020 позивачем у період з січня 2024 по червень 2025 року було вироблено та продано, а відповідачем придбано електричну енергію на загальну суму 232 198 937, 85 грн., що підтверджується актами купівлі - продажу електроенергії: за січень 2024 від 25.01.2024 на суму 4 420 862, 18 грн, за січень 2024 від 31.01.2024 на суму 866 354, 17 грн, за лютий 2024 від 29.02.2024 на суму 7 381 471, 15 грн, , за березень 2024 від 31.03.2024 на суму 10 118 045, 69 грн, за квітень 2024 від 30.04.2024 на суму 16 463 303, 11 грн, за травень 2024 від 31.05.2024 на суму 19 670 460, 79 грн, за червень 2024 від 30.06.2024 на суму 19 009 963, 86 грн, за липень 2024 від 31.07.2024 на суму 19 462 662, 70 грн, за серпень 2024 від 31.08.2024 на суму 17 954 718, 83 грн, за вересень 2024 від 30.09.2024 на суму 14 090 080, 45 грн, за жовтень 2024 від 31.10.2024 на суму 10 728 214, 84 грн, за листопад 2024 від 30.11.2024 на суму 6 366 933, 02 грн, за грудень 2024 від 31.12.2024 на суму 3 206 644, 60 грн, за січень 2025 від 31.01.2025 на суму 5 760 105, 26 грн, за лютий 2025 від 28.02.2025 на суму 10 574 187, 36 грн, за березень 2025 від 31.03.2025 на суму 10 586 923, 96 грн, за квітень 2025 від 30.04.2025 на суму 16 040 654, 20 грн, за травень 2025 від 31.05.2025 на суму 17 672 266, 34 грн, за червень 2025 від 30.06.2025 на суму 21 825 095, 34 грн., з урахуванням актів коригування, які підписані представниками сторін та скріплені печатками підприємств.
Проте, як вказує позивач, відповідач за поставлену електричну енергію розрахувався частково на суму 211 589 070, 65 грн, на підтвердження чого надано відповідні платіжні інструкції, а саме: за січень 2024 сплачено 5 017 097, 11 грн, за лютий 2024 сплачено 7 017 213, 05 грн, за березень 2024 сплачено 9 927 987, 83 грн, за квітень 2024 сплачено 16 226 701, 75 грн, за травень 2025 сплачено 11 996 362, 40 грн, за червень 2024 сплачено 13 000 142, 11 грн, за липень 2024 сплачено 18 667 162, 95 грн, за серпень 2024 сплачено 17 760 675, 34 грн, за вересень 2024 сплачено 13 911 757, 35 грн, за жовтень 2024 сплачено 10 465 970, 63 грн, за листопад 2024 сплачено 5 913 673, 59 грн, за листопад 2024 сплачено 3 048 302, 70 грн, за січень 2025 сплачено 5 404 890, 40 грн, за лютий 2025 сплачено 10 169 931, 23 грн, за березень 2025 сплачено 10 339 026, 25 грн, за квітень 2025 сплачено 15 297 614, 84 грн. за травень 2025 сплачено 17 211 827, 06 грн та за червень 2025 сплачено 20 212 734, 10 грн, внаслідок чого за Державним підприємством "Гарантований покупець" утворилась заборгованість у розмірі 20 609 867, 20 грн.
Отже, обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що відповідач неналежним чином виконує свої зобов'язання щодо оплати поставленої електричної енергії, зокрема, щодо погашення заборгованості, у зв'язку з чим просить суд стягнути з відповідача борг у сумі 20 609 867, 20 грн.
Крім того, за несвоєчасне виконання відповідачем своїх зобов'язань, позивач просить суд стягнути з відповідача 338 699, 34 грн. - 3% річних за загальний період з 28.12.2024 по 21.10.2025 та 556 478, 50 грн.- інфляційних втрат за загальний період з 28.12.2024 по 30.06.2025.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.
Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно частини першої статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 714 Цивільного кодексу України, за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.
Згідно з ч. 2 ст. 714 Цивільного кодексу України встановлено, що до договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.
Частиною 1 ст. 275 Господарського кодексу України встановлено, що за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.
Розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію (ч.ч. 6, 7 ст. 276 Господарського кодексу України).
Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Судом встановлено, що на виконання умов договору № 324/01/20 від 28.02.2020 позивачем у період з січня 2024 по червень 2025 року було вироблено та продано, а відповідачем придбано електричну енергію на загальну суму 232 198 924, 35 грн., що підтверджується актами купівлі - продажу електроенергії купівлі - продажу електроенергії: за січень 2024 від 25.01.2024, за січень 2024 від 31.01.2024, за лютий 2024 від 29.02.2024, за березень 2024 від 31.03.2024, за квітень 2024 від 30.04.2024, за травень 2024 від 31.05.2024, за червень 2024 від 30.06.2024, за липень 2024 від 31.07.2024, за серпень 2024 від 31.08.2024, за вересень 2024 від 30.09.2024, за жовтень 2024 від 31.10.2024, за листопад 2024 від 30.11.2024, за грудень 2024 від 31.12.2024, за січень 2025 від 31.01.2025, за лютий 2025 від 28.02.2025, за березень 2025 від 31.03.2025, за квітень 2025 від 30.04.2025, за травень 2025 від 31.05.2025, за червень 2025 від 30.06.2025, з урахуванням актів коригування, які підписані представниками сторін та скріплені печатками підприємств.
Суд зазначає, що у даному випадку у позовній заяві (таблиця 1) при зазначені загальної суми поставленої електричної енергії позивачем було невірно вказано загальну суму, а саме зазначено 232 198 937, 85 грн, в той час як сума становить 232 198 938, 40 грн. При цьому, позивачем не було враховано, що загальний обсяг поставленої електричної енергії та, відповідно, її вартість в розрахунковому періоді за серпень 2024 було зменшено на 14, 05 грн на підставі акта коригування від 11.09.2024 до акта купівлі-продажу електричної енергії за серпень 2024, а саме позивачем у розрахунку зазначено суму за серпень у розмірі 17 954 718, 83 грн, в той час як з урахування акта коригування сума складає 17 954 704, 78 грн.
Відтак, за розрахунком суду загальна сума поставленої позивачем електричної енергії за період з січня 2024 по червень 2025 року становить 232 198 924, 35 грн
Крім того, судом встановлено, що позивачем також було допущено помилку в зазначенні у таблиці 1 позовної заяви суми здійсненої відповідачем оплати за поставлену електричну енергію у спірний період, оскільки враховуючи наявні у матеріалах справи платіжні інструкції відповідачем за поставлену електричну енергію було сплачено у загальному розмірі 211 589 070, 69 грн., внаслідок чого заборгованість Державного підприємства "Гарантований покупець" становить 20 609 853, 66 грн. (232 198 924, 35 грн - 211 589 070, 69 грн).
Так, умовами пунктів 2.2, 2.3 договору, в редакції додаткової угоди № 428/07/24 від 25.01.2024, купівля-продаж електричної енергії за цим договором здійснюється за умови включення генеруючих установок продавця до балансуючої групи гарантованого покупця. Продавець здійснює продаж електричної енергії гарантованому покупцю за встановленими регулятором для кожної генеруючої одиниці "зеленим" тарифом з урахуванням надбавки до нього, та іншими цінами, у випадках, передбачених Законом України "Про ринок електричної енергії" та Порядком, у національній валюті України.
Відповідно до п. 2.4. договору, в редакції додаткової угоди № 428/07/24 від 25.01.2024, вартість електричної енергії, купленої гарантованим покупцем у продавця у розрахунковому місяці, визначається відповідно до Порядку.
Згідно п. 3.1. договору, в редакції додаткової угоди № 428/07/24 від 25.01.2024, обсяг фактично проданої та купленої електричної енергії визначається на підставі даних комерційного обліку, наданих гарантованому покупцю адміністратором комерційного обліку відповідно до Порядку.
У п. 3.2. договору, в редакції додаткової угоди № 8416/07/24 від 31.12.2024, сторони погодили, що розрахунок за куплену гарантованим покупцем електричну енергію здійснюється грошовими коштами, що перераховуються на поточний рахунок, з урахуванням ПДВ. Гарантований покупець та продавець при виникненні взаємної однорідної заборгованості мають право за взаємною згодою проводити зарахування зустрічних однорідних вимог, у тому числі мають право здійснювати зарахування зустрічних однорідних вимог щодо заборгованості за договором про купівлю-продаж електричної енергії за «зеленим» тарифом та заборгованості за договором про участь у балансуючій групі гарантованого покупця, що оформлюється сторонами в установленому законодавством порядку.
Оплата електричної енергії, купленої гарантованим покупцем у продавців у розрахунковому місяці, формування актів купівлі-продажу електричної енергії здійснюються відповідно до Порядку (п. 3.3. договору, в редакції додаткової угоди № 428/07/24 від 25.01.2024).
Відповідно до ст. 253 Цивільного кодексу України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Згідно ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Законом України «Про ринок електричної енергії» від 13.04.2017 № 2019-VIII визначено правові, економічні та організаційні засади функціонування ринку електричної енергії, він регулює відносини, пов'язані з виробництвом, передачею, розподілом, купівлею-продажем, постачанням електричної енергії для забезпечення надійного та безпечного постачання електричної енергії споживачам з урахуванням інтересів споживачів, розвитку ринкових відносин, мінімізації витрат на постачання електричної енергії та мінімізації негативного впливу на навколишнє природне середовище.
Відповідно до ч.ч. 4-5 ст. 65 Закону України «Про ринок електричної енергії» гарантований покупець зобов'язаний купувати весь обсяг електричної енергії, відпущеної виробниками, які за результатами аукціону набули право на підтримку, за аукціонною ціною з урахуванням надбавки до неї протягом всього строку надання підтримки, якщо такі виробники входять до складу балансуючої групи гарантованого покупця. Обсяг відпущеної такими виробниками електричної енергії у кожному розрахунковому періоді (місяці) визначається за вирахуванням обсягу витрат електричної енергії на власні потреби в електричній енергії відповідного об'єкта електроенергетики згідно з показниками приладів обліку на власні потреби. Купівля-продаж такої електричної енергії здійснюється на підставі договору купівлі-продажу електричної енергії між гарантованим покупцем та суб'єктом господарювання, який за результатами аукціону набув право на підтримку, що укладається відповідно до частини п'ятої статті 71 цього Закону. Гарантований покупець здійснює оплату електричної енергії, купленої за зеленим тарифом та за аукціонною ціною, за фактичний обсяг відпущеної електричної енергії на об'єктах електроенергетики, що використовують альтернативні джерела енергії (а з використанням гідроенергії - вироблену лише мікро-, міні- та малими гідроелектростанціями), на підставі даних комерційного обліку, отриманих від адміністратора комерційного обліку, у порядку та строки, визначені відповідними договорами.
Згідно п. 11.4. Порядку купівлі гарантованим покупцем електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел № 641 від 26.04.2019 (у редакції постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 24.01.2024 № 178), гарантований покупець забезпечує проведення розрахунку та здійснення оплати за відпущену продавцем за «зеленим» тарифом у попередньому розрахунковому періоді (місяці) електричну енергію протягом п'яти робочих днів з дня оприлюднення рішення Регулятора щодо затвердження розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, наданої гарантованим покупцем у розрахунковому місяці. При визначенні суми коштів для здійснення остаточного місячного платежу за відпущену продавцем за «зеленим» тарифом у попередньому розрахунковому періоді (місяці) електричну енергію гарантованим покупцем, зокрема враховується сума коштів, сплачених такому продавцю за «зеленим» тарифом шляхом здійснення авансових платежів, та сума коштів, отриманих гарантованим покупцем від ОСП відповідно до Договору про надання послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел.
Так, постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг від 08.04.2024 № 529 (оприлюднено на офіційному веб-сайті Регулятора - 10.04.2024) затверджено розмір вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії, наданої ДП "Гарантований покупець": у січні 2024 року; у травні 2024 року, у червні 2024 року та у лютому 2025 року.
Відтак, відповідач зобов'язаний був провести з позивачем остаточний розрахунок за поставлену електричну енергію у січні 2024, у травні-червні 2024 та у лютому 2025 року - у строк до 17.04.2025 року (включно) та з 18.04.2025 відбулося прострочення оплати поставленої електричної енергії.
Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг від 18.12.2024 № 2146 (оприлюднено на офіційному веб-сайті Регулятора - 20.12.2024) затверджено розмір вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії, наданої ДП "Гарантований покупець": у лютому 2024 року та у березні 2024 року.
Тож, відповідач зобов'язаний був провести з позивачем остаточний розрахунок за поставлену електричну енергію у лютому 2024 р. та березні 2024 р. - у строк до 27.12.2024 року (включно) та починаючи з 28.12.2024 відбулося прострочення виконання грошового зобов'язання з оплати поставленої електричної енергії.
Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг від 11.02.2025 № 193 (оприлюднено на офіційному веб-сайті Регулятора - 13.02.2025) затверджено розмір вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії, наданої ДП "Гарантований покупець": у квітні 2024 року та у серпні 2024 року.
Отже, відповідач зобов'язаний був провести з позивачем остаточний розрахунок за поставлену електричну енергію у квітні 2024 та серпні 2024 - у строк до 20.02.2025 року (включно) та з 21.02.2025 року починається прострочення оплати поставленої електричної енергії.
Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг від 21.01.2025 № 76 (оприлюднено на офіційному веб-сайті Регулятора - 23.01.2025) затверджено розмір вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії, наданої ДП "Гарантований покупець" у липні 2024 року.
Тобто, відповідач зобов'язаний був провести з позивачем остаточний розрахунок за поставлену електричну енергію у липні 2024 - у строк до 30.01.2025 року (включно) та починаючи з 31.01.2025 року відбулося прострочення виконання грошового зобов'язання з оплати поставленої електричної енергії.
Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг від 30.12.2024 № 2418 (оприлюднено на офіційному веб-сайті Регулятора - 30.12.2024) затверджено розмір вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії, наданої ДП "Гарантований покупець" у вересні 2024 року.
Таким чином, відповідач зобов'язаний був провести з позивачем остаточний розрахунок за поставлену електричну енергію у вересні 2024 - у строк до 06.01.2025 року (включно) та починаючи з 07.01.2025 року відбулося прострочення виконання грошового зобов'язання з оплати поставленої електричної енергії.
Крім того, постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг від 18.02.2025 № 247 (оприлюднено на офіційному веб-сайті Регулятора - 19.02.2025) затверджено розмір вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії, наданої ДП "Гарантований покупець" у жовтні 2024 року та у листопаді 2024 року.
Тож, відповідач зобов'язаний був провести з позивачем остаточний розрахунок за поставлену електричну енергію у жовтні 2024 та листопаді 2024 - у строк до 26.02.2025 року (включно) та з 27.02.2025 року починається прострочення оплати поставленої електричної енергії.
Також, постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг від 25.02.2025 № 285 (оприлюднено на офіційному веб-сайті Регулятора - 28.02.2025) затверджено розмір вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії, наданої ДП "Гарантований покупець" у грудні 2024 року.
Тож, відповідач зобов'язаний був провести з позивачем остаточний розрахунок за поставлену електричну енергію у грудні 2024 - у строк до 05.03.2025 року (включно) та з 06.03.2025 року відбулося прострочення виконання грошового зобов'язання з оплати поставленої електричної енергії.
Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг від 11.03.2025 № 378 (оприлюднено на офіційному веб-сайті Регулятора - 12.03.2025) затверджено розмір вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії, наданої ДП "Гарантований покупець" у січні 2025 року.
Відтак, відповідач зобов'язаний був провести з позивачем остаточний розрахунок за поставлену електричну енергію у січні 2025 - у строк до 19.03.2025 року (включно) та з 20.03.2025 року відбулося прострочення виконання грошового зобов'язання з оплати поставленої електричної енергії.
Крім того, постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг від 20.05.2025 № 753 (оприлюднено на офіційному веб-сайті Регулятора - 21.05.2025) затверджено розмір вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії, наданої ДП "Гарантований покупець" у березні 2025 року.
Таким чином, відповідач зобов'язаний був провести з позивачем остаточний розрахунок за поставлену електричну енергію у березні 2025 - у строк до 28.05.2025 року (включно) та з 29.05.2025 року відбулося прострочення виконання грошового зобов'язання з оплати поставленої електричної енергії.
Також, постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг від 18.06.2025 № 916 (оприлюднено на офіційному веб-сайті Регулятора - 19.06.2025) затверджено розмір вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії, наданої ДП "Гарантований покупець" у квітні 2025 року.
Тож, відповідач зобов'язаний був провести з позивачем остаточний розрахунок за поставлену електричну енергію у квітні 2025 року - у строк до 26.06.2025 року (включно) та з 27.06.2025 року починається прострочення оплати поставленої електричної енергії.
Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг від 15.07.2025 № 1074 (оприлюднено на офіційному веб-сайті Регулятора - 16.07.2025) затверджено розмір вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії, наданої ДП "Гарантований покупець" у травні 2025 року.
Відтак, відповідач зобов'язаний був провести з позивачем остаточний розрахунок за поставлену електричну енергію у травні 2025 - у строк до 23.07.2025 року (включно) та з 24.07.2025 року відбулося прострочення виконання грошового зобов'язання з оплати поставленої електричної енергії.
Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг від 12.08.2025 № 1238 (оприлюднено на офіційному веб-сайті Регулятора - 13.08.2025) затверджено розмір вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії, наданої ДП "Гарантований покупець" у червні 2025 року.
Тож, відповідач зобов'язаний був провести з позивачем остаточний розрахунок за поставлену електричну енергію у червні 2025 - у строк до 20.08.2025 року (включно) та з 21.08.2025 року відбулося прострочення виконання грошового зобов'язання з оплати поставленої електричної енергії.
Відповідно до приписів ст.ст. 598, 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Щодо заперечень відповідача викладених у відзиві на позовну заяву стосовно того, що порушення Приватним акціонерним товариством "Національна енергетична компанія "Укренерго" зобов'язань щодо оплати вартості електричної енергії за "зеленим" тарифом, виключає фактичну можливість здійснення повних розрахунків відповідача з постачальниками та виробниками, суд зазначає наступне.
Так, відповідно до абзацу 2 п. 11.4 Порядку №641 при визначенні суми коштів для здійснення остаточного місячного платежу за відпущену продавцем за «зеленим» тарифом у попередньому розрахунковому періоді (місяці) електричну енергію гарантованим покупцем, зокрема враховується сума коштів, сплачених такому продавцю за «зеленим» тарифом шляхом здійснення авансових платежів, та сума коштів, отриманих гарантованим покупцем від ОСП відповідно до Договору про надання послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел.
Суд зазначає, що вказаний пункт 11.4 Порядку не містить положень про те, що у випадку неотримання коштів гарантованим покупцем від ОСП, строк виконання остаточного розрахунку гарантованого покупця з продавцем за "зеленим" тарифом не настає чи відкладається на строк до моменту надходження коштів.
Відповідно до ст. 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Частиною першою статті 96 Цивільного кодексу України визначено, що юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.
Суд зазначає, що договором №324/01/20 від 28.02.2020 року (з урахуванням додаткових угод) саме на відповідача покладено обов'язок здійснювати оплату відпущеної електричної енергії, виробленої продавцем за "зеленим" тарифом. Тобто, договір №324/01/20 від 28.02.2020 року (з урахуванням додаткових угод) укладений між позивачем та відповідачем є двостороннім, в якому не передбачено можливість невиконання зобов'язання, в тому числі уникнення відповідальності у зв'язку з невиконанням зобов'язання третіми особами перед відповідачем, відтак відсутній причинно - наслідковий зв'язок між діями НЕК «Укренерго» і виконанням своїх зобов'язань відповідачем перед позивачем за договором №324/01/20 від 28.02.2020 року (з урахуванням додаткових угод).
Тож, посилання відповідача на те, що порушення грошового зобов'язання сталося не з його вини не приймається судом до уваги, оскільки недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника без підтвердження цього належними доказами не є підставою для звільнення відповідача у даній справі від виконання своїх договірних зобов'язань, у тому числі в частині здійснення повної та своєчасної оплати вартості обсягу електричної енергії за "зеленим тарифом".
Таким чином, враховуючи викладене, а також зміст абзацу 2 п. 11.4 Порядку №641, суд дійшов висновку, що строк виконання зобов'язання відповідача перед позивачем зі 100% оплати за поставлену електричну енергію за спірні періоди є таким, що настав.
Додатково відповідач вказує, що загальновідомою і такою, що не потребує доказуванню є обставина, що на території України запроваджено воєнний стан, який в подальшому указами Президента України неодноразово продовжувався, що є обставиною непереборної сили (форс-мажор) та унеможливлює стягнення з відповідача заборгованості та інших нарахувань.
Відповідно до статті 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
У пункті 1 частини 1 статті 263 Цивільного кодексу України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила - це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов'язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути, та ця подія завдала збитків.
За змістом частини другої статті 218 Господарського кодексу України підставою для звільнення від відповідальності є тільки непереборна сила, що одночасно має ознаки надзвичайності та невідворотності.
Так, частина друга статті 218 Господарського кодексу України передбачає, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.
Для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання згідно зі статтями 617 ЦК України, 218 ГК України особа, яка порушила зобов'язання, повинна довести: 1) наявність обставин непереборної сили; 2) їх надзвичайний характер; 3) неможливість попередити за даних умов завдання шкоди; 4) причинний зв'язок між цими обставинами і понесеними збитками (постанова Верховного Суду України від 10 червня 2015 року у справі № 904/6463/14 (3-216гс15)).
Ознаками форс-мажорних обставин є наступні елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов'язань за даних умов здійснення господарської діяльності.
Форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом.
Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.08.2022 у справі №908/2287/17, зазначив, що сертифікат видається торгово-промисловою палатою за зверненням однієї зі сторін спірних правовідносин (сторін договору), яка (сторона) оплачує (за винятком суб'єктів малого підприємництва) послуги торгово-промислової палати. Водночас інша сторона спірних правовідносин (договору) позбавлена можливості надати свої доводи і вплинути на висновки торгово-промислової палати (пункт 75).
Таке засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) може вважатися достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин для сторін договору, якщо вони про це домовилися, але не пов'язує суд у випадку виникнення спору між сторонами щодо правової кваліфікації певних обставин як форс-мажорних (пункт 76).
Сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами (подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 926/2343/16, від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18 та від 25.11.2021 у справі № 905/55/21). Адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу (пункт 77).
Таких саме висновків дотримуються колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 16.07.2019 у справі №917/1053/18 та у постанові від 09.11.2021 у справі №913/20/21.
Отже, для звільнення від відповідальності внаслідок настання форс-мажорних обставин (обставинами непереборної сили) відповідач зобов'язаний надати не лише сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а й довести, що такі обставини об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору, зокрема, підтвердити нездійснення господарської діяльності у спірний період.
Відповідно до ч. 4 ст. 219 ГК України сторони зобов'язання можуть передбачити певні обставини, які через надзвичайний характер цих обставин є підставою для звільнення їх від господарської відповідальності у випадку порушення зобов'язання через дані обставини, а також порядок засвідчення факту виникнення таких обставин.
Суд зазначає, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень (стаття 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану»).
Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України №2102-IX від 24.02.2022 «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який в подальшому неодноразово продовжувався.
Господарський суд наголошує, що форс-мажор (у даному випадку військова агресія проти України) повинен бути у причинному зв'язку з негативними наслідками для підприємницької діяльності.
Сторона, яка посилається на вищезгадані обставини, повинна довести, що саме введення воєнного стану призвело до унеможливлення виконання конкретних зобов'язань за договором.
Так, відповідно до частини 1 статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю.
Наразі Торгово-промислова палата України ухвалила рішення спростити процедуру засвідчення форс-мажорних обставин та з метою позбавлення обов'язкового звернення до ТПП України та уповноважених нею регіональних ТПП і підготовки пакету документів у період дії воєнного стану, на сайті Торгово-промислової палати України розміщено загальний офіційний лист щодо засвідчення форс-мажорних обставин.
Зокрема, листом від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1, що розміщений в мережі Інтернет, та адресований «Всім кого це стосується», Торгово-промислова палата України на підставі ст. ст. 14, 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» від 02.12.1997 №671/97-ВР, Статуту ТПП України, цим засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні». Враховуючи це, ТПП України підтверджує, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об'єктивними обставинами для суб'єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов'язанням/обов'язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).
Разом з цим, незважаючи на те, що такий загальний офіційний лист щодо засвідчення форс-мажорних обставин стосується невизначеного кола осіб, це не означає, що такий лист звільняє від цивільно-правової відповідальності сторону договору. Зокрема, у будь-якому разі стороні необхідно буде довести, що зобов'язання невиконане саме у зв'язку з воєнними діями.
13.05.2022 ТПП України опублікувала на своєму сайті пояснення, що в період дії воєнного стану у разі порушення зобов'язань згаданий вище лист від 28.02.2022 можна роздрукувати із сайту ТПП України та долучати до повідомлення про форс-мажорні обставини, які унеможливили виконання договірних зобов'язань у встановлений термін, для спроможності обґрунтованого перенесення строків виконання зобов'язань та вирішення спірних питань мирним шляхом. Також вказується, що у разі необхідності сторона, яка порушила свої зобов'язання в період дії форс-мажорних обставин, має право звертатися до ТПП України та уповноважених нею регіональних ТПП за отриманням відповідного Сертифіката про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), дотримуючись порядку, встановленого Регламентом ПП України від 18.12.2014, за кожним зобов'язанням окремо.
З огляду на це, загальний лист ТПП України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 щодо засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), зумовлених військовою агресією російської федерації проти України, не відповідає вимогам конкретизації впливу відповідної форс-мажорної обставини на конкретне зобов'язання (а доведення причинно-наслідкового зв'язку в такому випадку є обов'язковим).
Суд відзначає, що ключовою ознакою форс-мажору є причинно-наслідковий зв'язок між форс-мажорними обставинами та неможливістю виконати конкретне зобов'язання. Іншими словами, сама по собі військова агресія російської федерації проти України не може автоматично означати звільнення від виконання будь-ким в Україні будь-яких зобов'язань, незалежно від того, існує реальна можливість їх виконати чи ні.
Воєнний стан як обставина непереборної сили звільняє від відповідальності лише у разі, якщо саме внаслідок пов'язаних із ним обставин юридична чи фізична особа не може виконати ті чи інші зобов'язання.
Вищенаведене у сукупності дає підстави для висновку, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов'язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов'язання.
Аналогічна правова позиція наведена в постанові Верховного Суду від 30.05.2022 у справі №922/2475/21.
Тож, доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов'язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.
Відповідно до п. 5.1 договору (в редакції додаткової угоди № 428/07/24 від 25.01.2024), обставинами непереборної сили є надзвичайні та невідворотні обставини, що об??єктивно унеможливлюють виконання зобов?язань, передбачених умовами Договору, обов?язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи, але не обмежуючись, ворожі атаки, військове ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув грунту, інші стихійні лиха, що спричиняють неможливість виконання однією зі Сторін зобов?язань за Договором.
Згідно 5.2. договору (в редакції додаткової угоди № 428/07/24 від 25.01.2024), при настанні обставин непереборної сили Сторони звільняються від виконання зобов?язань за цим Договором на термін дії обставин непереборної сили і усунення їх наслідків.
Пунктом 5.3 договору (в редакції додаткової угоди № 428/07/24 від 25.01.2024) визначено, що наявність обставин непереборної сили підтверджується відповідним документом Торговоро-промислової палати України або її територіальних підрозділів відповідно до законодавства.
Потерпіла Сторона негайно надсилає будь-яким доступним засобом зв?язку повідомлення другій Стороні про подію, що оголошується обставиною непереборної сили, і якомога швидше подає інформацію про вжиті заходи щодо усунення наслідків цієї події. Якщо обставини непереборної сили тривають довше трьох місяців, Сторони вирішують питання щодо подальшого виконання договору (п.п. 5.4. та 5.5. договору (в редакції додаткової угоди № 428/07/24 від 25.01.2024)).
Суд зазначає, що матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження повідомлення відповідачем позивача про настання форс - мажорних обставин у строк, визначений п.5.4 договору в редакції додаткової угоди № 428/07/24 від 25.01.2024 про настання обставин непереборної сили, а тому суд не приймає до уваги доводи відповідача в цій частині.
Таким чином, відповідачем не доведено суду належними та допустимими доказами у розумінні ст. 76, 77 ГПК України існування форс-мажорних обставин у взаємовідносинах із позивачем по Договору, які б були підставою для звільнення відповідача від обов'язку щодо оплати поставленої електричної енергії за договором.
Тож, заборгованість Державного підприємства "Гарантований покупець" перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Куліндор Енерджи" за договором №324/01/20 від 28.02.2020 року (з урахуванням додаткових угод) становить 20 609 853, 66 грн.
Проте, суд зазначає, що матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів відповідно до статей 76 - 79 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження сплати відповідачем грошових коштів позивачу в розмірі 20 609 853, 66 грн.
Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Враховуючи викладене, оскільки відповідач не надав суду доказів належного виконання свого зобов'язання щодо оплати поставленої електричної енергії, суд дійшов висновку, що відповідачем було порушено умови договору №324/01/20 від 28.02.2020 року (з урахуванням додаткових угод) та положення ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, а тому вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості підлягають задоволенню частково у розмірі 20 609 853, 66 грн.
Крім того, за несвоєчасне виконання відповідачем своїх зобов'язань, позивач просить суд стягнути з відповідача 338 699, 34 грн. - 3% річних за загальний період з 28.12.2024 по 21.10.2025 та 556 478, 50 грн.- інфляційних втрат за загальний період з 28.12.2024 по 30.06.2025.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013 року).
Відповідно до п.п. 3.1, 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Таким чином, законом установлено обов'язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов'язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов'язання.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання.
Суд зазначає, що Цивільним кодексом України, як основним актом цивільного законодавства, не передбачено механізму здійснення розрахунку інфляційних втрат кредитора у зв'язку із простроченням боржника у виконанні грошового зобов'язання.
Водночас, частиною першою статті 8 Цивільного кодексу України визначено, що якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).
Частиною п'ятою статті 4 Цивільного кодексу України передбачено, що інші органи державної влади України у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини.
Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" визначено індексацію грошових доходів населення як встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг (стаття 1 Закону). Статтею 2 цього Закону передбачено як об'єкти індексації грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України, що не мають разового характеру, перелік яких визначено у частині першій цієї статті; водночас, частиною другою статті 2 цього Закону законодавець передбачив право Кабінету Міністрів України встановлювати інші об'єкти індексації, поряд з тими, що зазначені у частині першій цієї статті.
З метою реалізації Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" Кабінет Міністрів України постановою №1078 від 17.07.2003 затвердив Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок), пунктом 1 якого передбачено, що цей Порядок визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (пункти 1-1, 4 Порядку).
Отже, при розрахунку інфляційних втрат у зв'язку із простроченням боржником виконання грошового зобов'язання до цивільних відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" та приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003, та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України №265 від 27.07.2007.
Порядок індексації грошових коштів для цілей застосування статті 625 Цивільного кодексу України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника, як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац п'ятий пункту 4 постанови КМУ №1078).
Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено право особи отримати компенсацію інфляційних збитків за весь період прострочення. Якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику - "дефляція", то це не змінює його правової природи і не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою КМУ №1078 від 17.07.2003.
Об'єднаною палатою Верховного Суду у постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 роз'яснено, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:
- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;
- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
Крім того, необхідно враховувати, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).
Якщо прострочення відповідачем виконання зобов'язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України - стягнення інфляційних втрат за такий місяць.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у справі № 924/312/18 від 13.02.2019 р., у справі № 910/5625/18 від 24.04.2019 р., у справі №910/21564/16 від 10.07.2019 р.
Крім того, у постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.06.2020 у справі № 905/21/19 зроблено наступні висновки:
«Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено розрахунок індексу інфляції не за окремі інтервали часу, а в цілому за весь період прострочення і якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику - "дефляція", то це не змінює його правової природи та не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком проведення індексації грошових доходів населення.
Встановлення компетентним органом (Кабінетом Міністрів України) механізму перемножування індексів інфляції за певний період для обрахування інфляційних збитків означає, що "вартість грошей з індексом інфляції за попередній період" є визначальною при індексації грошової суми за кожний наступний період. У математиці це називається послідовність, утворена за певною закономірністю.
У судовій практиці часто виникають проблеми із застосуванням механізму розрахунку інфляційних збитків у випадку часткового помісячного погашення суми основного боргу. З огляду на таке, касаційний суд вважає за доцільне роз'яснити, що при зменшенні суми боргу у конкретному місяці "А" на певну суму (до прикладу 100 грн.), до уваги приймається сума боргу на початок розрахункового періоду "Х", помножена на індекс інфляції у цьому місяці (до прикладу " і-1"), і від зазначеного добутку необхідно віднімати суму погашення (100 грн.)
Отже, у математичному викладі це можна відобразити такою формулою: "Х" * "і-1" - 100 грн. = "ЗБ", де "Х" - залишок боргу на початок розрахункового періоду, "і-1" - офіційно встановлений індекс інфляції у розрахунковому місяці та 100 грн. - умовна сума погашення боргу у цьому місяці, а "ЗБ" - залишок основного боргу з інфляційною складовою за цей місяць (вартість грошей з урахуванням інфляції у цьому місяці та часткового погашення боргу у цьому ж місяці).
А за наступний місяць базовою сумою для розрахунку індексу інфляції буде залишок боргу разом з інфляційною складовою за попередній місяць ("ЗБ" відповідно до наведеної формули), який перемножується на індекс інфляції за цей місяць, а від зазначеного добутку має відніматися сума погашення боржником своєї заборгованості у поточному місяці (якщо таке погашення відбувалося).
У випадку якщо погашення боргу не відбувалося декілька місяців підряд, то залишок основного боргу з інфляційною складовою за перший розрахунковий місяць такого періоду ("ЗБ") перемножується послідовно на індекси інфляції за весь період, протягом якого не відбувалося погашення боргу та ділиться на 100%.
Для відокремлення інфляційних збитків за певний період від основної заборгованості, від остаточного розрахунку основного боргу з інфляційною складовою, проведеного із застосуванням такої послідовності, необхідно відняти основний борг, який залишився непогашеним на кінець розрахункового періоду.
Суд зазначає, що такий спосіб розрахунку інфляції за статтею 625 Цивільного кодексу України з точки зору математичного підходу не є єдиним, але вбачається найбільш простим для застосування юристами.
Отже, при зменшенні суми боргу, внаслідок часткового виконання зобов'язання боржником, сума погашення має відніматися не від основного боргу, який існував на початок розрахункового місяця, а від суми основного боргу, помноженої на індекс інфляції у цьому місяці (фактичної вартості грошей на кінець розрахункового місяця з урахуванням інфляційних процесів). А подальший розрахунок інфляційних збитків здійснюється з урахуванням саме проіндексованого залишку основного боргу за попередній місяць у тій же послідовності (шляхом перемножування на індекс інфляції за наступний місяць та віднімання конкретної суми погашення боргу у новому розрахунковому місяці)».
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11 листопада 2025 року по справі №922/4758/24.
Судом перевірено правильність наданих позивачем розрахунків 3% річних та інфляційних втрат і встановлено, що позивачем допущено помилку у визначенні періоду нарахування 3 % річних та інфляційних втрат, оскільки як встановлено судом вище остаточний розрахунок за отриману електричну енергію у лютому 2024 року відповідач повинен був здійснити у строк до 27.12.2024 включно, тобто починаючи з 28.12.2024 відбулося прострочення виконання грошового зобов'язань за лютий 2024, тож в цій частині позивачем було допущено у розрахунку технічну помилку в зазначенні року, проте розмір вираховано вірно.
Однак, у нарахуванні 3% річних та інфляційних втрат за прострочення оплати електричної енергії поставленої у серпні 2024, позивачем допущено помилку у визначені суми на яку здійснюється нарахування з урахуванням оплат відповідача, а саме за період з 27.02.2025 по 21.10.2025 нарахування 3% річних та інфляційних втрат необхідно здійснювати на суму 194 029, 44 грн, а не на суму 194 043, 49 грн, як здійснено позивачем.
Крім того, при здійсненні нарахування 3% річних та інфляційних втрат за прострочення оплати електричної енергії поставленої у жовтні 2024 (прострочення починається з 27.02.2025), позивачем не враховано, що у лютому 2025 було 28 днів, а не 29 як вказано позивачем, відповідно нарахування на суму 502 754, 11 грн необхідно здійснювати за період з 01.03.2025 по 11.03.2025.
Тож, за розрахунком суду, обґрунтованою до стягнення є сума 3 % річних у розмірі 338 697, 28 грн за загальний період з 28.12.2024 по 21.10.2025 (нарахування здійснено по кожному акту окремо, з урахуванням здійснених відповідачем сплат) та сума інфляційних втрат у розмірі 556 477, 88 грн, яка розрахована з моменту виникнення прострочення виконання грошового зобов'язання за загальний період з 28.12.2024 по 30.06.2025 (нарахування здійснено по кожному акту окремо, з урахуванням здійснених відповідачем сплат), відтак вимоги в цій частині також підлягають задоволенню частково.
Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.
З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не висвітлюються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
З огляду на викладене, суд вважає вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Куліндор Енерджи" обґрунтованими та відповідно такими, що підлягають задоволенню частково.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Крім того, позивач просив суд покласти на відповідача витрати, пов'язані із правничою допомогою у розмірі 873 000, 00 грн.
Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:
1) на професійну правничу допомогу;
2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;
3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;
4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.
У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.
Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.11.2018 по справі №910/23210/17 та від 24.01.2019 у справі № 910/15944/17.
У пункті 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 № 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Отже, з викладеного слідує, що до правової допомоги належать й консультації та роз'яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво у судах тощо.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
Суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Наведена правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 та в додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду по справі № 775/9215/15ц від 19.02.2020 року.
Як вбачається з матеріалів справи, 16.04.2022 між Адвокатським об'єднанням "Гвоздій та Оберкович" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Куліндор Енерджи" було укладено договір № 11/1/04-22 про надання правової допомоги, відповідно до якого клієнт доручає, а адвокатське об'єднання приймає на себе зобов'язання надавати правову допомогу клієнту, обсяг якої визначається у додатках/додаткових угодах до цього договору, або іншим чином письмово погоджується сторонами, а клієнт зобов'язується оплатити гонорар за надані послуги та компенсувати усі фактичні витрати, необхідні для виконання цього договору.
Відповідно до п. 5.1. договору, за надання послуг згідно з цим договором клієнт сплачує адвокатському об'єднанню гонорар.
Згідно п. 5.2. договору, розмір гонорару, порядок його обчислення (фіксований розмір, погодинна оплата тощо) та порядок проведення розрахунків за надання послуг клієнту згідно з цим договором, визначається у додатках/додаткових угодах до цього договору, які є його невід'ємними частинами.
У додатку № 6 від 31.07.2025 до договору, сторони дійшли взаємної згоди, що фіксований гонорар, що підлягає оплаті клієнтом адвокатському об'єднанню за послуги щодо представництва інтересів клієнта в суді першої інстанції у судовій справі за позовом клієнта до Державного підприємства "Гарантований покупець" про стягнення з Державного підприємства "Гарантований покупець" заборгованості за період з січня 2024 по травень 2025 року (включно) складає еквівалент 15 000, 00 євро в гривні, що визначається за середнім курсом продажу гривні до Євро в банках, встановленим на день виставлення рахунку адвокатським об'єднанням.
Гонорар, визначений п. 1 цього додатку, сплачується клієнтом адвокатському об'єднанню авансом у повному розмірі так швидко, як це можливо, але в будь-якому випадку не пізніше, ніж на 15-й банківський день з дати виставлення рахунку адвокатським об'єднанням. Адвокатське об'єднання не має права виставляти рахунок раніше дати отримання від клієнта письмового підтвердження необхідності здійснення представництва його інтересів в суді першої інстанції.
В подальшому, додатковою угодою № 1 від 30.09.2025 до додатку № 6 до договору № 11/1/04-22 від 16.04.2022 сторони дійшли взаємної згоди викласти пункти 1, 2, 3 додатку до договору в наступній редакції, зокрема:
«Пункт 1. Сторони дійшли взаємної згоди, що фіксований гонорар, що підлягає оплаті клієнтом адвокатському об'єднанню за послуги щодо представництва інтересів клієнта в суді першої інстанції у судовій справі за позовом клієнта до Державного підприємства "Гарантований покупець" про стягнення з Державного підприємства "Гарантований покупець" заборгованості за період з січня 2024 по травень 2025 року (включно) складає еквівалент 15 000, 00 євро в гривні, що визначається за середнім курсом продажу гривні до Євро в банках, встановленим на день виставлення рахунку адвокатським об'єднанням».
Так, Товариством з обмеженою відповідальністю "Куліндор Енерджи" на підставі виставленого адвокатським об'єднанням рахунку здійснено оплату послуг адвоката на суму 873 000, 00 грн., що підтверджується платіжною інструкцією № 781 від 01.08.2025.
Суд зазначає, що в матеріалах справи наявний ордер № 1637344 від 21.10.2025 на представництво інтересів позивача адвокатом Клян А.Ф. (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю від 29.07.2019 року № 000657), виданий Адвокатським об'єднанням "Гвоздій та Оберкович".
Відповідно до ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
Згідно ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Водночас, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у ст. 30 Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04, п. 269). (Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 22.11.2017 року у справі № 914/434/17).
Суд зазначає, що у розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.
Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 13.12.2018 у справі №816/2096/17, від 16.05.2019 у справі №823/2638/18, від 09.07.2019 у справі № 923/726/18, від 26.02.2020 у справі № 910/14371/18, від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконання робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем в галузі права. Що стосується часу, витраченого фахівцем в галузі права, то зі змісту норм процесуального права можна зробити висновок, що достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, що саме така кількість часу витрачена на відповідні дії.
Відповідно до частини 5, 6 ст. 126 ГПК України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
З врахуванням викладеного, у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, - яка вказує на неспівмірність витрат, - доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям (аналогічна правова позиція викладена в додатковій постанові Верховного Суду від 05.03.2020 у справі № 911/471/19).
Крім того, за змістом пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Натомість положеннями пункту 2 частини 2 ст. 126 ГПК України регламентовано порядок компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги (витрати на проїзд, проживання, поштові послуги тощо), для розподілу яких необхідною умовою є надання відповідних доказів, які підтверджують здійснення таких витрат.
Аналогічних висновків дійшла Об'єднана палата Верховного Суду в постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19.
За таких обставин, враховуючи те, що позовні вимоги задоволено частково, перевіривши подані позивачем докази на підтвердження обсягу виконаних робіт на надання правової допомоги, дослідивши співмірність заявленої позивачем суми із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), суд зазначає, що заявлений позивачем до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката не є співмірним із складністю даної справи, часом витраченим адвокатом на надання послуг у даній справі.
Тож, виходячи з критерію реальності адвокатських витрат, а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на предмет спору, обсяг поданих позивачем заяв по суті справи, а також часу витраченого у судових засіданнях, суд керуючись вимогами щодо співмірності, обґрунтованості та пропорційності, вважає за можливе покласти на відповідача витрати понесені позивачем на професійну правничу допомогу в сумі 70 000, 00 грн.
Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Куліндор Енерджи" - задовольнити частково.
2. Стягнути з Державного підприємства "Гарантований покупець" (вул. Симона Петлюри, буд. 27, м. Київ, 01032, ідентифікаційний код - 43068454) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Куліндор Енерджи" (проспект 40-річчя Визволення, буд. 2Б, смт Доброслав, Одеська обл., 67500, ідентифікаційний код - 41762663) 20 609 853 (двадцять мільйонів шістсот дев'ять тисяч вісімсот п'ятдесят три) грн 66 коп. - основного боргу, 338 697 (триста тридцять вісім тисяч шістсот дев'яносто сім) грн 28 коп. - 3 % річних. 556 477 (п'ятсот п'ятдесят шість тисяч чотириста сімдесят сім) грн 88 коп. - інфляційних втрат, 322 575 (триста двадцять дві тисячі п'ятсот сімдесят п'ять) грн 44 коп. - судового збору та 70 000 (сімдесят тисяч) грн 00 коп. - витрат на професійну правничу допомогу.
3. В іншій частині позову - відмовити.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено: 30.03.2026.
Суддя Щербаков С.О.