ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
31.03.2026Справа № 910/440/26
Господарський суд міста Києва у складі судді Пукшин Л.Г., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄВРАЗІЙСЬКА ІНДУСТРІАЛЬНА ГРУПА" (01032, м. Київ, вул. Жилянська, 126/23, к.202, ідентифікаційний код 43109401)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНДУСТРІАЛЬНІ ТЕХНОЛОГІЇ" (04053, м. Київ, пров. Бехтерівський, буд. 12 Б, кабінет №13, ідентифікаційний код 38475263)
про стягнення 207 127, 80 грн,
Представники сторін: не викликались
Товариство з обмеженою відповідальністю "ЄВРАЗІЙСЬКА ІНДУСТРІАЛЬНА ГРУПА" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовними вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНДУСТРІАЛЬНІ ТЕХНОЛОГІЇ" (далі - відповідач) про стягнення 207 127, 80 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням Господарського суду міста Києва від 06.11.2023 у справі №910/8310/23 було стягнуто з відповідача на користь позивача основний борг в сумі 4 277 510, 80 грн., інфляційні втрати в сумі 1 146 67, 63 грн., 3% річних в сумі 162 005 грн 54 коп., пені 736 886, 78 грн. та судовий збір в сумі 94 771,06 грн. Однак фактичне виконання рішення в частині сплати основного боргу здійснено лише 07.03.2024, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з даним позовом про стягнення 108 594, 45 грн - інфляційних втрат за період з 01.05.2023 до 29.02.2024 та 98 533,35 грн - 3% річних за період з 01.06.2023 по 07.03.2024.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.01.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) представників учасників справи.
10.02.2026 через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" Товариством з обмеженою відповідальністю "ІНДУСТРІАЛЬНІ ТЕХНОЛОГІЇ" подано відзив на позовну заяву, у якому відповідач не заперечує щодо свого обов'язку зі сплати інфляційних втрат на 3% річних, однак не погоджується з їх розміром, оскільки позивачем помилково здійснено розрахунок 3% річних з урахуванням дати погашення заборгованості та невірно застосовано сукупний індекс інфляції.
Позивач своїм правом на подання відповіді на відзив, передбаченим приписами статті 166 Господарського процесуального кодексу України, не скористався.
У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Поряд з цим у зв'язку з перебуванням судді Пукшин Л.Г. у щорічній відпустці підписання тексту рішення здійснено після виходу судді з відпустки.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.
У травні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Євразійська індустріальна група" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою, у якій просило стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Індустріальні технології" 6 318 070,75 грн, з яких: 4 277 510,80 грн. основного боргу, 1 141 667,63 грн втрат від інфляції (період нарахування з березня 2022 року по квітень 2023 року), 162 005,54 грн 3% річних (період нарахування 09.03.2022 року по 31 травня 2023 року) та 736 886,78 грн пені.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором на переробку давальницької сировини № 26/02-2020 від 26.02.2020 в частині оплати виготовленої продукції у встановлений договором строк.
Рішенням господарського суду міста Києва від 06.11.2023 у справі №910/8310/23, зокрема, було стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Індустріальні технології" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Євразійська індустріальна група" основний борг в сумі 4 277 510, 80 грн., інфляційні втрати в сумі 1 146 67, 63 грн., 3% річних в сумі 162 005, 54 грн, пеню в сумі 736 886, 78 грн. та судовий збір в сумі 94 771, 06 грн.
Постановою Північного господарського апеляційного суду від 04.03.2024 у справі №910/8310/23 апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Індустріальні технології" залишена без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 06.11.2023 у справі №910/8310/23 без змін.
Як вбачається з наданої позивачем банківської виписки АТ КБ "Приватбанк", фактичне виконання рішення суду в частині сплати основного боргу 4 277 510, 80 грн відбулося лише 07.03.2024.
Предметом спору даної справи є стягнення з відповідача 108 594,45 грн інфляційних втрат за період з 01.05.2023 до 29.02.2024 та 98 533,35 грн 3% річних за період з 01.06.2023 по 07.03.2024.
Відповідач, в свою чергу, у відзиві на позовну заяву заперечує проти задоволення позовних вимог частково з огляду на те, що позивачем здійснено розрахунок 3% річних з урахуванням дати погашення заборгованості та невірно застосовано сукупний індекс інфляції, за розрахунком відповідача обґрунтованими є стягнення з відповідача 3% річних в сумі 98 377, 95 грн та інфляційні втрати в сумі 107 167, 95 грн.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов до таких висновків.
Приписами статті 509 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до статей 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.
Зобов'язання, в силу вимог статей 526, 525 Цивільного кодексу України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічна за змістом норма міститься і у ст. 193 Господарського кодексу України.
Частиною 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України закріплено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
Вказаний висновок щодо застосування норм права викладено у постанові Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 910/9823/17.
Отже, не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.
Як встановлено судом під час розгляду справи №910/8310/23, остаточна здача робіт відбулась 23.02.2022, що підтверджується підписаним сторонами договору без зауважень і заперечень актом надання послуг з переробки від 23.02.2022 № 2, отже, в силу приписів частини першої статті 854 ЦК України зобов'язання з оплати мало бути виконано 23.02.2022.
Таким чином, первісні позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в розмірі 4 277 510, 80 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Отже, наявність грошового зобов'язання відповідача перед позивачем за договором на переробку давальницької сировини № 26/02-2020 від 26.02.2020 у розмірі 4 277 510, 80 грн, підтверджується рішенням суду у господарській справі 910/8310/23, що набрало законної сили, а тому відповідно до ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України не підлягає повторному доказуванню.
Статтею 598 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.
За відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 Цивільного кодексу України).
Належним виконанням зобов'язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання. При цьому чинне законодавство не пов'язує припинення грошового зобов'язання з наявністю судового рішення про стягнення боргу чи відкриттям виконавчого провадження з примусового виконання такого рішення. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 15.08.2019 у справі №910/8625/18.
Тобто, саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання.
Банківською випискою АТ КБ "Приватбанк" підтверджено, що фактичне виконання рішення суду в частині сплати основного боргу 4 277 510, 80 грн відбулося 07.03.2024.
Статтею 598 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.
За відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 Цивільного кодексу України).
Належним виконанням зобов'язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання. При цьому чинне законодавство не пов'язує припинення грошового зобов'язання з наявністю судового рішення про стягнення боргу чи відкриттям виконавчого провадження з примусового виконання такого рішення. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 15.08.2019 у справі №910/8625/18.
Тобто, саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання.
Частина 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Порушенням зобов'язання, у відповідності до статті 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду №910/12604/18 від 01.10.2019 та у постанові Верховного Суду України у постанові №3-12г10 від 08.11.2010).
Відтак, оскільки відповідач допустив прострочення виконання грошового зобов'язання, позивачем нараховано 3% річних за період з 01.06.2023 по 07.03.2024 в сумі 98 533,35 грн та інфляційні втрати за період з 01.05.2023 до 29.02.2024 в сумі 108 594, 45 грн.
Перевіривши надані позивачем розрахунки, суд дійшов висновку про їх часткову обґрунтованість, оскільки позивачем не було враховано, що день сплати заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення 3 % річних та з огляду на арифметичні помилки у розрахунку інфляційних втрат.
За розрахунком суду, з відповідача підлягають стягненню суми: 107 167, 95 грн інфляційних втрат та 98 377, 95 грн 3% річних, які вірно вказані відповідачем у відзиві.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до статей 76-79 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідач під час розгляду справи фактично визнав позовні вимоги в частині стягнення 107 167, 95 грн інфляційних втрат та 98 377, 95 грн 3% річних, зазначивши про це у відзиві на позовну заяву.
Згідно зі статтями 46, 191 Господарського процесуального кодексу України відповідач має право визнати позов повністю або частково. Господарський суд не приймає визнання позову відповідачем, якщо його дії суперечать закону або порушують права чи інтереси інших осіб.
За результатами розгляду справи судом встановлено законність і обґрунтованість позовних вимог позивача у розмірі 205 545, 90 грн, тому визнання відповідачем позову не суперечить законодавству, чиїх-небудь прав і охоронюваних законом інтересів не порушує, а відтак приймається судом.
З урахуванням вищевикладеного, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог частково.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
В той же час, відповідно до частини першої статті 130 Господарського процесуального кодексу України у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Згідно з ч. 3 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
У той же час, відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
З огляду на положення Закону України "Про судовий збір", оскільки позивач звернувся до суду з позовом в електронній формі через підсистему "Електронний суд", розмір судового збору за подання позивачем до Господарського суду міста Києва вказаної позовної заяви має визначатись з урахуванням наведених приписів.
Однак, при зверненні до суду з даним позовом позивачем сплачено судовий збір без урахування коефіцієнту 0,8.
Враховуючи викладене, суд звертає увагу позивача, що згідно з п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
З огляду на те, що відповідачем визнано позовні вимоги у повному обсязі до початку розгляду справи по суті, суд на підставі п. 2 ч. 1 ст. 129, ч. 1 ст. 130 Господарського процесуального кодексу України дійшов висновку про покладення на відповідача судового збору в розмірі 1 321, 03 грн.
Керуючись ст. 129, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄВРАЗІЙСЬКА ІНДУСТРІАЛЬНА ГРУПА" задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНДУСТРІАЛЬНІ ТЕХНОЛОГІЇ" (04053, м. Київ, пров. Бехтерівський, буд. 12 Б, кабінет №13, ідентифікаційний код 38475263) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄВРАЗІЙСЬКА ІНДУСТРІАЛЬНА ГРУПА" (01032, м. Київ, вул. Жилянська, 126/23, к.202, ідентифікаційний код 43109401) 3% річних у розмірі 98 377 грн 95 коп., інфляційні втрати у розмірі 107 167 грн 95 коп. та витрати зі сплати судового збору у сумі 1 321 грн 03 коп.
3. В іншій частині позовних вимог відмовити.
4. Після набрання рішенням суду законної сили видати позивачу наказ.
5. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "ЄВРАЗІЙСЬКА ІНДУСТРІАЛЬНА ГРУПА" (01032, м. Київ, вул. Жилянська, 126/23, к.202, ідентифікаційний код 43109401) з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 1 321 грн 03 коп., сплачений згідно з платіжною інструкцією №1715 від 16.01.2026.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.
Повний текст рішення складено 31.03.2026
Суддя Л.Г. Пукшин