ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
31.03.2026Справа № 910/1094/26
Господарський суд міста Києва у складі судді Павленка Є.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження матеріали справи за позовом військової частини НОМЕР_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Алтаюр" про стягнення 25 661,16 грн,
без виклику представників сторін (без проведення судового засідання),
У січні 2026 року військова частина НОМЕР_1 (далі - Військова частина) звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Алтаюр" (далі - Товариство) про стягнення 25 661,16 грн, з яких: 10 566,36 грн - пеня, 15 094,80 грн - штраф, посилаючись на неналежне виконання відповідачем покладених на нього зобов'язань за договором на поставку товару оборонного призначення від 18 липня 2025 року № 50-25 у частині своєчасної поставки обумовленої продукції.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 4 лютого 2026 року позовну заяву залишено без руху та надано позивачеві строк для усунення її недоліків.
6 лютого 2026 року на адресу суду від позивача на виконання вимог вказаної ухвали надійшли документи для усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 9 лютого 2026 року відкрито провадження у справі № 910/1094/26 та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення/виклику представників сторін (без проведення судового засідання).
Крім того, наведеною ухвалою відповідачу встановлено строк для подання відзиву на позов - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали.
23 лютого 2026 року через систему "Електронний суд" від відповідача надійшов відзив від цієї ж дати, у якому останній проти задоволення позову заперечував, оскільки прострочення поставки обумовленого договором товару було зумовлене дією форс-мажорних обставин, а саме: введенням в Україні воєнного стану та відсутністю необхідних товарів на ринку України. Разом із цим, відповідач просив суд зменшити розмір заявлених до стягнення штрафних санкцій на підставі приписів статті 551 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 233 Господарського кодексу України (далі - ГК України) з огляду на: повне виконання зобов'язань з поставки товару, відсутність завданих позивачу збитків унаслідок несвоєчасного виконання відповідачем зобов'язання, невідповідність розміру штрафних санкцій вчиненому відповідачем порушенню, скрутний фінансовий стан Товариства, а також вчинення останнім всіх можливих дій для належного виконання умов договору та добросовісну поведінку відповідача.
2 березня 2026 року на адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив від 25 лютого 2026 року № 15/9/617-26-Вих, у якій останній вказав, що відповідач не надав жодних доказів на підтвердження виникнення форс-мажорних обставин у спірних правовідносинах, як і доказів на підтвердження існування виняткових обставин, з якими чинне законодавство пов'язує можливість зменшення нарахованих сум штрафних санкцій. У зв'язку з цим позивач просив задовольнити заявлені в позові вимоги в повному обсязі.
Жодних інших клопотань та заяв по суті спору від учасників справи не надходило.
Відповідно до частин 5, 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. При розгляді справи у порядку спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Враховуючи подання сторонами заяв по суті спору, беручи до уваги відсутність будь-яких клопотань учасників справи, у яких останні заперечували проти розгляду даного спору по суті, а також зважаючи на наявність у матеріалах справи всіх документів і доказів, необхідних для повного, всебічного й об'єктивного її розгляду, суд дійшов висновку про можливість вирішення по суті наведеної справи за наявними у ній матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,
18 липня 2025 року між Військовою частиною та Товариством було укладено договір на поставку товару оборонного призначення № 50-25, з умовами якого останнє зобов'язалось поставити обумовлену продукцію в кількості та по ціні, визначеній у специфікації, а Військова частина - прийняти й оплатити зазначений товар.
Цей правочин підписаний повноваженими представниками його сторін, а також скріплений їх печатками.
Найменування, кількість та ціна за одиницю товару визначені в специфікації (додаток №№ 1, 2), що є невід'ємною частиною до цього правочину. Необхідні технічні, якісні та кількісні характеристики товару визначено в технічній специфікації (додаток № 3), що є невід'ємною частиною договору (пункти 1.3., 1.4. вказаного правочину).
За умовами пунктів 3.1., 3.2. договору ціна на товар встановлюється в національній валюті України - гривні, та складає 303 720,00 грн з ПДВ.
Відповідно до пунктів 4.1.-4.3. вказаного правочину розрахунки за ним здійснюються у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок виконавця на підставі видаткової накладної. Замовник здійснює оплату товару вцілому або окремих партій шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок виконавця протягом 30-ти календарних днів з моменту поставки товару. Датою оплати є дата зарахування коштів замовника на поточний рахунок виконавця.
Строк поставки товару - до 30 вересня 2025 року. Товар повинен поставлятись однією партією або окремими партіями до закінчення передбаченого пунктом 5.1. цього правочину терміну. Прийняття товару за кількістю та якістю буде здійснено представниками замовника в присутності представника виконавця відразу після прибуття товару до місця поставки, про що складається видаткова накладна. Датою поставки товару вважається дата підписання уповноваженими особами сторін видаткових накладних (пункти 5.1., 5.1.1., 5.3. та 5.4. договору).
За умовами підпункту 6.3.1. пункту 6.3. вказаного правочину Товариство зобов'язалось поставити обумовлений товар у встановлені договором строки.
Відповідно до пунктів 7.3., 7.4. договору, у разі порушення строків поставки товару, виконавець сплачує замовнику пеню в розмірі 0,1% відсотка вартості товарів, з яких допущено прострочення виконання, за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять календарних днів додатково стягується штраф у розмірі 7% відсотків вказаної вартості. Сплата штрафу та/або пені, чи застосування інших санкцій за договором, не звільняє сторони від взятих на себе зобов'язань за цим правочином.
Договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до закінчення дії правового режиму воєнного стану, але не пізніше 31 грудня 2025 року, а в частині виконання грошових зобов'язань за цим договором - до моменту повного та належного виконання сторонами усіх своїх грошових зобов'язань.
У специфікаціях (додатки №№ 1, 2) сторони погодили асортимент і кількість товару, загальною вартістю 303 720,00 грн з ПДВ.
З матеріалів справи вбачається, що на виконання вказаного правочину Товариство поставило обумовлений товар партіями: 27 серпня 2025 року на суму 60 840,00 грн, 25 вересня 2025 року на суму 27 240,00 грн, 19 листопада 2025 року на суму 215 640,00 грн, - що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями відповідних видаткових накладних: від 27 серпня 2025 року № 12, від 25 вересня 2025 року № 17, від 19 листопада 2025 року № 25. Зазначені товаро-розпорядчі документи підписані повноважними представниками сторін без жодних заперечень і зауважень, а також скріплені їх печатками.
Судом встановлено, що вказаний товар був оплачений позивачем у встановленому договором порядку і строк, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями платіжних інструкцій: від 27 серпня 2025 року: № 688 на суму 33 600,00 грн, № 689 на суму 27 240,00 грн; від 26 вересня 2025 року № 772 на суму 27 240,00 грн; від 19 листопада 2025 року № 954 на суму 215 640,00 грн.
У зв'язку з порушенням Компанією умов договору в частині своєчасної поставки товару на суму 215 640,00 грн, Військовою частиною було нараховано пеню за період з 1 жовтня 2025 року по 18 листопада 2025 року в розмірі 10 566,36 грн, а також 15 094,80 грн штрафу.
25 листопада 2025 року позивач звернувся до відповідача з претензією від 25 листопада 2025 року № 15/9/3951-25-Вих (копія якої міститься в матеріалах справи) про сплату вказаних сум штрафних санкцій. Однак, ця претензія була залишена відповідачем без відповіді та задоволення.
Частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, у якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За частиною 1 статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною 2 вказаної статті встановлено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Стаття 663 ЦК України передбачає, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Матеріалами справи підтверджується і відповідачем у встановленому законом порядку не спростовано факту порушення обумовленого договором строку поставки товарів на суму 215 640,00 грн.
Частиною 1 статті 546 ЦК України визначено, що виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.
За змістом частин 1, 2 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Згідно з частиною 3 вищезазначеної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частиною 1 статті 552 ЦК України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов'язку в натурі.
Оскільки заявлені позивачем до стягнення розміри штрафних санкцій є арифметично вірним, відповідають вимогам чинного законодавства та положенням договору, не перевищують розрахованої судом суми, тому позовні вимоги про стягнення з відповідача відповідних сум пені та штрафу є обґрунтованими.
Суд відхиляє як необґрунтовані посилання відповідача на відсутність його вини в порушенні строку виконання зазначеного зобов'язання з огляду на дію воєнного стану в України та відсутність товарів на ринку, оскільки відповідно до частини 1 статті 617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Таким чином, для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання згідно з вищенаведеними нормами особа, яка порушила зобов'язання, повинна довести: наявність обставин непереборної сили; їх надзвичайний характер; неможливість попередити за даних умов завдання шкоди; причинний зв'язок між цими обставинами і понесеними збитками.
Окрім того, повинен бути наявний елемент неможливості переборення особою перешкоди або її наслідків (альтернативне виконання). Для звільнення від відповідальності сторона також повинна довести неможливість альтернативного виконання зобов'язання.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду від 1 жовтня 2020 року в справі № 904/5610/19.
Відповідно до пунктів 8.1.-8.4. договору сторони звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання зобов'язань за цим правочином, якщо це викликано дією обставин непереборної сили (форс-мажор). Під обставинами непереборної сили розуміються обставини, що виникли під час дії цього договору в результаті непередбачених і невідворотних стороною подій надзвичайного характеру, таких як: пожежа, повінь, землетрус та інші стихійні лиха, блокада, збройний конфлікт, воєнні дії, страйк, аварійні відключення електроенергії та інші обставини, що перебувають поза контролем сторони і які визначальним чином впливають на можливість виконання нею зобов'язань за договором. Сторона, що не може виконувати зобов'язання за договором внаслідок дії обставин непереборної сили, повинна не пізніше ніж протягом 3-х робочих днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу сторону в письмовій формі. Доказом виникнення обставин непереборної сили та строку їх дії є відповідні документи, які видаються Торгово-промисловою палатою України чи іншими компетентними органами, які підтверджують факт дії форс-мажорних обставин. У разі, коли строк дії обставин непереборної сили продовжується більше ніж 30 календарних днів, кожна із сторін в установленому порядку має право розірвати цей договір.
Суд звертає увагу на те, що вказаний правочин був укладений у період дії воєнного стану в Україні та в порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2022 року № 1275 "Деякі питання здійснення оборонних закупівель на період дії правового режиму воєнного станку" (про що прямо зазначено в преамбулі даного правочину), у зв'язку з чим зазначена у відзиві обставина - введення в Україні воєнного стану, не підпадає під ознаки непереборної сили в розумінні вищевказаних умов укладеного між сторонами договору.
При цьому, частиною 1 статті 14-1 Закону "Про торгово-промислові палати в Україні" встановлено, що Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно.
Отже, лише відповідний сертифікат торгово-промислової палати є документом, який підтверджує виникнення форс-мажорних обставин та строк їх дії.
У порушення приписів чинного законодавства та умов договору на підтвердження форс-мажорних обставин відповідач не надав відповідного документа.
Крім того, судом встановлено, що всупереч вищезазначених пунктів договору в матеріалах справи відсутні будь-які докази повідомлення позивача у визначеному цим правочином порядку та строки про настання форс-мажорних обставин, на які посилався відповідач у своєму відзиві.
У свою чергу, у листах від 23 вересня 2025 року вих. № 776-2025 та від 30 жовтня 2025 року вих. № 910-2025 (копії яких містяться в матеріалах справи) відповідач не зазначав про настання форс-мажорних обставин, а лише повідомляв Військову частину про факт відсутності необхідних товарів на ринку (що не є обставиною непереборної сили в силу прямих приписів статті 617 ЦК України), а також зазначав орієнтовні дати поставки спірного товару (31 жовтня 2025 року та 20 листопада 2025 року).
За таких обставин суд дійшов висновку про необґрунтованість зазначених доводів відповідача.
Щодо заявленого відповідачем клопотання про зменшення розміру нарахованих штрафних санкцій, суд зазначає таке.
Відповідно до частини 3 статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
За змістом норм чинного законодавства зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе її зменшення.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду від 26 серпня 2021 року в справі № 911/378/17.
Тобто, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.
При цьому, вирішуючи таке питання, суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, ступеню виконання зобов'язання, причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
Також при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд повинен брати до уваги не лише майновий стан боржника, але й майновий стан стягувача, тобто, врахувати інтереси обох сторін.
Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 24 жовтня 2019 року в справі № 909/1078/18.
В обґрунтування свого клопотання відповідач посилався на відсутність його вини у несвоєчасному виконанні покладених на нього зобов'язань за договором та скрутне матеріальне становище. Поряд із цим, як встановлено судом, жодних належних доказів на підтвердження вказаних обставин відповідач не надав.
Разом із цим, відповідно до статті 42 ГК України (що був чинний на час виникнення спірних правовідносин), підприємництво це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Важливим елементом підприємницької діяльності є ризик збитків. Підприємницький ризик - це імовірність виникнення збитків або неодержання доходів порівняно з прогнозованим варіантом; невизначеність очікуваних результатів.
Юридична особа здійснює свою господарську діяльність на власний ризик. Укладаючи спірний договір із визначеним строком поставки товару, відповідач повинен був оцінити погоджений сторонами строк виконання своїх зобов'язань і, відповідно, об'єктивно оцінити можливість своєчасного їх виконання.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду: від 21 лютого 2018 року в справі № 910/14628/17, від 13 червня 2018 року в справі № 910/17259/17, від 14 серпня 2018 року в справі № 910/496/18, від 15 серпня 2018 року в справі № 910/21804/17, від 22 травня 2019 року в справі № 904/1782/19 та від 5 вересня 2019 року в справі № 910/1338/19.
Відповідач був належним чином ознайомлений зі змістом договору, прийняв його умови шляхом підписання зазначеного правочину, а відтак повинен був передбачати ймовірність настання відповідальності за порушення строку постачання обумовленого товару, не дивлячись на його вартість чи наявність такого товару на ринку України.
Крім того, сума заявлених до стягнення з відповідача штрафних санкцій складає лише 8,45% від загальної ціни договору, що відповідає принципам розумності та справедливості, передбачених статтею 3 ЦК України, а також спростовує посилання відповідача на надмірний характер таких санкцій.
Статтею 17 Конституції України встановлено, що оборона України, захист її суверенітету територіальної цілісності і недоторканності, забезпечення економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, Збройних Сил України, справою всього народу.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Спірні відносини в даній справі стосуються забезпечення обороноздатності країни у період дії особливого періоду.
При цьому, забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів підготовленими кадрами, озброєнням, військовою та іншою технікою, продовольством, речовим майном, іншими матеріальними та фінансовими ресурсами є одним з пріоритетних напрямів у забезпеченні оборони держави.
Тоді як відповідач, який вільно, діючи на власний ризик, усвідомлюючи і ту загальновідому обставину про особливий період, у якому функціонують воєнні органи державної влади, Збройні Сили України, інші військові формування, утворені відповідно до законів України, взяв на себе зобов'язання із визначеними в договорі умовами здійснити поставку товару, неналежне виконання якого має негативний вплив на обороноздатність країни.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду: від 9 червня 2022 року в справі № 910/8425/19, від 15 червня 2022 року в справі № 922/2141/21.
Крім того, мобілізація керівника Товариства на військову службу до Збройних Сил України жодним чином не звільняє вказану юридичну особу від обов'язку належного виконання договору, а також не є підставою для звільнення відповідача від відповідальності за порушення вказаного правочину чи обставиною, з якою чинне законодавство пов'язує можливість зменшення заявлених до стягнення штрафних санкцій.
Оскільки відповідач не довів належними і допустимими доказами наявності передбачених законом виняткових обставин для зменшення розміру нарахованих позивачем штрафних санкцій, беручи до уваги інтереси обох сторін, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення вищенаведеного клопотання Товариства.
При цьому, суд також звертає увагу відповідача на те, що останній не позбавлений права та можливості стягнути відповідні штрафні санкції та компенсацію завданих збитків (у разі їх наявності) зі своїх контрагентів за укладеними контрактами внаслідок неналежного виконання ними своїх зобов'язань за вказаними правочинами.
Інші доводи, на які посилалися сторони під час розгляду даної справи, залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги, як необґрунтовані та такі, що не спростовують висновків суду щодо задоволення позову.
За змістом статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків.
Частиною 1 статті 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно зі статтею 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною 1 статті 77 ГПК України встановлено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
За таких обставин, позовні вимоги Військової частини підлягають задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
Керуючись статтями 86, 129, 233, 236-238, 240, 241, 252 ГПК України, суд
Позов задовольнити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Алтаюр" (03037, місто Київ, проспект Валерія Лобановського, будинок 56/21, офіс 8.4; ідентифікаційний код 37210479) на користь військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) 10 566 (десять тисяч п'ятсот шістдесят шість) грн 36 коп. пені, 15 094 (п'ятнадцять тисяч дев'яносто чотири) грн 80 коп. штрафу та 3 328 (три тисячі триста двадцять вісім) грн 00 коп. судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено та підписано 31 березня 2026 року.
Суддя Є.В. Павленко