номер провадження справи 26/143/25
20.01.2026 Справа № 908/3141/25(908/3503/25)
м.Запоріжжя Запорізької області
Господарський суд Запорізької області у складі судді Юлдашева Олексія Олексійовича, розглянувши матеріали позовної заяви Державного підприємства "Українські спеціальні системи", код ЄДРПОУ 32348248 (04119 Україна, м. Київ, вул. Юрія Іллєнка, 83-Б)
до відповідача: ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "АУРІС ГРУП 2025" (адреса: 69005, Україна, Запорізька обл., місто Запоріжжя, проспект Соборний, будинок 158, ЄДРПОУ 44015016)
про стягнення 1 169 999, 93 грн.
в межах справи № 908/3141/25
про банкрутство ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "АУРІС ГРУП 2025" (адреса: 69005, Україна, Запорізька обл., місто Запоріжжя, проспект Соборний, будинок 158, ЄДРПОУ 44015016)
кредитор - ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "КРЕДЕЯ" (ел. пошта: kredeya@ukr.net, адреса: Україна, 04107, місто Київ, ВУЛИЦЯ НАГІРНА, будинок 25/27, офіс 18, ЄДРПОУ 42904208)
розпорядник майна - арбітражний керуючий Сердюк М.М.
Представники сторін:
від позивача - не з'явився
від відповідача - не з'явився
До Господарського суду Запорізької області 24.11.2025 року надійшла позовна заява Державного підприємства "Українські спеціальні системи" до відповідача: ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "АУРІС ГРУП 2025" про стягнення 1 169 999, 93 грн, для розгляду в межах справи № 908/3141/25 про банкрутство відповідача.
24.11.2025 автоматизованою системою документообігу Господарського суду Запорізької області здійснено автоматичний розподіл судової справи між суддями, справу № 908/3503/25 розподілено судді Юлдашеву О.О.
Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 10.12.2025 прийнято позовну заяву Державного підприємства "Українські спеціальні системи" до розгляду в межах справи № 908/3141/25 про банкрутство відповідача, відкрито провадження з розгляду позовної заяви; ухвалено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження; судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 08.01.2026 о/об 10:45.
Ухвалою від 10.12.2025 судове засідання перенесено на 20.01.2026 о 12-00.
Позивач та відповідач не направили своїх представників у судове засідання 20.01.2026. Про час і місце розгляду справи, сторони повідомлені своєчасно та належним чином.
У відзиві на позовну заяву Відповідач заперечує проти позову та просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог, з підстав викладених у відзиві. Крім того, Відповідач заявляє клопотання про зменшення розміру заявленого до стягнення штрафу та просить зменшити його до 1,00 грн, у разі задоволення позовних вимог.
Відповідно до ч.1 ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У рішеннях від 28 жовтня 1998 у справі «Осман проти Сполученого королівства» та від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини роз'яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі.
У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh.Russia" від 24.07.2003 року, "Svitlana v. Ukraine" від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", від 27.04.2000 у справі "Фрідлендер проти Франції").
«Розумність» строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі «G. B. проти Франції»), тощо. Отже, поняття «розумний строк» є оціночним, суб'єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення.
Точкою відліку часу розгляду справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду.
Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").
Отже, при здійсненні правосуддя судом мають враховуватися не тільки процесуальні строки, визначені Господарським процесуальним кодексом України, а й рішення Європейського суду з прав людини, як джерела права, зокрема, в частині необхідності забезпечення судового розгляду впродовж розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.
Згідно з ч.2 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.
Відтак, органи судової влади здійснюють правосуддя навіть в умовах воєнного стану.
Відповідно до ч. 3 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України основними засадами (принципами) господарського судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов'язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Згідно ч.1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Суд звертає увагу на висновки Європейського суду з прав людини, викладені у рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії", відповідно до якого заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Обов'язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті власних інтересів (рішення Європейського суду з прав людини від 04.10.2001 у справі "Тойшлер проти Германії" (Тeuschler v. Germany).
Тобто сторона повинна демонструвати зацікавленість у найшвидшому вирішенні її питання судом, брати участь на всіх етапах розгляду, що безпосередньо стосуються її, для чого має утримуватись від дій, що можуть безпідставно затягувати судовий процес, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28.10.2021 у справі № 11-250сап21 акцентувала увагу на тому, що ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію, згідно з якою відкладення розгляду справи має бути з об'єктивних причин і не суперечити дотриманню розгляду справи у розумні строки. Так, у рішенні у справі «Цихановський проти України» (Tsykhanovsky v. Ukraine) ЄСПЛ зазначив, що саме національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні. Суд нагадує, що він зазвичай визнає порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у справах, які порушують питання, подібні до тих, що порушуються у цій справі. Аналогічну позицію висловлено у рішеннях ЄСПЛ «Смірнова проти України» (Smirnov v. Ukraine, Application N 36655/02), «Карнаушенко проти України» (Karnaushenko v. Ukraine, Application N 23853/02).
Як відзначив Верховний Суд у постановах від 12.03.2019 у справі № 910/12842/17 , від 01.10.2020 у справі № 361/8331/18, від 07.07.2022 у справі № 918/539/16 відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Таким чином, згідно усталеної судової практики Верховного Суду, з урахуванням рішень Європейського суду з прав людини, відкладення розгляду справи можливе з об'єктивних причин, як-то неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні чи недостатність матеріалів для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення.
Згідно ч.4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Враховуючи положення ст.ст. 7, 13, 14, 42-46 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, щодо того, що учасники справи мають рівні права, якими вони повинні користуватися добросовісно, та несуть ризик настання тих чи інших наслідків, зумовлених невчиненням ними процесуальних дій, з урахуванням того, що суд не визнавав обов'язковою явку учасників справи, а в матеріалах справи містяться докази їх повідомлення про час та місце проведення судового засідання по розгляду заяви, приймаючи до уваги необхідність дотримання розумних строків розгляду справи, обставини сприяння судом у наданні учасникам судового процесу достатнього часу для належної підготовки своєї позиції та викладення її в поданих процесуальних документах (відзиві), а також в забезпеченні участі в судових засіданнях, в тому числі в режимі відеоконференції, і цими правами вони розпоряджаються на власний розсуд, констатуючи достатність матеріалів для розгляду справи, суд вважає можливим здійснити розгляд позовної заяви за наявними матеріалами справи та за відсутності представника Відповідача, повідомленого належним чином про місце, дату та час судового розгляду справи.
Судом були здійснені всі необхідні дії, що сприяли в реалізації сторонами принципу змагальності та диспозитивності.
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів.
За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу у відсутність належно повідомлених про розгляд справи позивача та відповідача за наявними матеріалами справи та ухвалити рішення з метою дотримання розумного строку розгляду справи.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Згідно із ст. 129 Конституції України однією з засад судочинства є змагальність.
За змістом ст. 13 Господарського процесуального кодексу України встановлений такий принцип господарського судочинства як змагальність сторін, згідно з яким судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
За приписом ст. 76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Тобто, змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності своєї правової позиції.
10 жовтня 2024 року між Державним підприємством "Українські спеціальні системи" (далі - ДП «УСС», Покупець, Позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ГОРИЗОН ІТ» (далі - ТОВ «ГОРИЗОН ІТ», Постачальник) було укладено договір про закупівлю товарів № 12.1309/24 (далі - Договір).
Згідно з п. 1.1. Договору Постачальник зобов'язався поставити та передати у власність Покупця Інформаційне обладнання для створення (побудови), модернізації, розвитку Національного центру резервування державних інформаційних ресурсів (Твердотільний накопичувач Е-X41400 SSD,7.6TB,NVMe, SED,NE224 для системи збереження даних NetApp EF600) (далі - Товар) згідно Специфікації (Додаток 1 до Договору). Загальна вартість Товару (ціна Договору) становить 5 849 999,64 грн (п'ять мільйонів вісімсот сорок дев'ять тисяч дев'ятсот дев'яносто дев'ять грн 64 коп.), в тому числі ПДВ 20% - 974 999,94 грн (дев'ятсот сімдесят чотири тисячі дев'ятсот дев'яносто дев'ять грн 94 коп.).
Пунктом 4.2 Договору встановлено: «Строк (термін) поставки Товару - не може перевищувати двох місяців з дати укладання Договору, але не пізніше 20 грудня 2024 року».
Товар Постачальником не був поставлений Покупцю та 05.12.2024 на адресу ДП «УСС» від ТОВ «ГОРИЗОН ІТ» надійшов лист від 04.12.2024 № 89 щодо неможливості виконання умов Договору у встановлені строки та ініціювання розірвання Договору.
20.12.2024 між Покупцем та Постачальником підписана Додаткова угода про розірвання Договору.
Згідно умов Договору (п. 6.1 та п. 6.2) Сторони зобов'язуються виконувати взяті на себе зобов'язання належним чином відповідно до умов Договору та у випадку його порушення несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством України та Договором.
Пунктом 6.5. Договору визначено, що у разі односторонньої відмови Постачальника від поставки Товару, Постачальник зобов'язаний сплатити на користь Покупця штраф у розмірі 20 (двадцять) відсотків від вартості непоставленого Товару. Виходячи з викладеного штраф за Договором складає: 5 849 999,64 грн х 20 : 100%= 1 169 999,93 грн (один мільйон сто шістдесят дев'ять тисяч дев'ятсот дев'яносто дев'ять гривень 93 копійки).
З метою досудового врегулювання спору та на виконання умов п. 8.1. Договору ДП «УСС» направило ТОВ «ГОРИЗОН ІТ» претензію від 11.02.2025 за вих. № 12-279, яку Постачальник отримав 04.03.2025.
Дана претензія залишена ТОВ «ГОРИЗОН ІТ» без відповіді та задоволення, що і стало підставою для звернення до суду про стягнення штрафу у розмірі 1 169 999,93 грн (один мільйон сто шістдесят дев'ять тисяч дев'ятсот дев'яносто дев'ять гривень 93 копійки).
01.10.2025, згідно інформації з Опендатабот та Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ТОВ «ГОРИЗОН ІТ» змінило назву на ТОВ «АУРІС ГРУП 2025» та адресу місця реєстрації: 69005, Україна, Запорізька обл., місто Запоріжжя, проспект Соборний, будинок 158.
Статтею 90 Цивільного кодексу України передбачено, що юридична особа повинна мати своє найменування, яке містить інформацію про її організаційно-правову форму та назву. Найменування юридичної особи є унікальним, реєстрація юридичних осіб з однаковим найменуванням не допускається - частиною п'ятою статті 90 ЦКУ встановлено, що юридична особа не має права використовувати найменування іншої юридичної особи.
Найменування юридичної особи включається до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. При внесення змін до найменування такі зміни в обов'язковому порядку мають бути внесені до ЄДР. З моменту державної реєстрації змін такі зміни набувають чинності.
Після проведення державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, необхідно внести зміни до свідоцтва платника ПДВ (у разі наявності статусу платника ПДВ). Згідно ч. 4 ст. 92 ЦКУ цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення. А згідно ч. 1 ст. 92 ЦКУ юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.
Враховуючи викладене належним Відповідачем по справі є ТОВ «АУРІС ГРУП 2025».
Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною першою статті 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частинами 1, 3 ст. 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
У відповідності до положень ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Зі змісту укладеного між сторонами Договору про закупівлю товарів №12.1309/24 від 10.10.2025 вбачається, що за своєю правовою природою він є договором поставки. Положеннями ст. 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України). Згідно ст. 655 ЦК України за договором купівліпродажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Сторони Договору відповідно до його умов та Специфікації узгодили кількість, строк поставки та вартість Товару, який Відповідач зобов'язався поставити Позивачу.
Згідно ст. ст. 526, 629 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від зобов'язання не допускається; договір є обов'язковим для виконання сторонами. Відповідно до ст. 530 ЦК України, Якщо у зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язанняня настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).
Статтею 546 ЦК України визначено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ст. 551 ЦК України).
Відповідно до положень ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Враховуючи вищенаведене, п. 6.5. Договору та відсутність результату досудового врегулювання неустойка (штраф) підлягає до стягнення з Відповідача.
Отже, заперечення Відповідача спростовуються вищевикладеним.
Згідно з частиною першою статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до частин першої, третьої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Статтею 86 ГПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Суд враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у контексті конкретних обставин справи.
Судом були досліджені всі документи, які надані сторонами по справі, аргументи сторін та надана їм правова оцінка. Стосовно інших доводів сторін, які детально не зазначені в рішенні, то вони не підлягають врахуванню, оскільки суперечать встановленим судом фактичним обставинам справи та не стосуються предмета доказування по даній справі.
За результатами розгляду справи суд дійшов висновку, що позовні вимоги слід задовольнити у повному обсязі.
Відповідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на Відповідача.
Керуючись положеннями ст.ст. 2, 7 Кодексу України з процедур банкрутства, ст.ст. 73, 74, 123, 129, 232, 233, 236-241, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
Позов задовольнити.
Стягнути з ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "АУРІС ГРУП 2025" (адреса: 69005, Україна, Запорізька обл., місто Запоріжжя, проспект Соборний, будинок 158, ЄДРПОУ 44015016) на користь Державного підприємства "Українські спеціальні системи", код ЄДРПОУ 32348248 (04119 Україна, м. Київ, вул. Юрія Іллєнка, 83-Б) штраф у розмірі 1 169 999 (один мільйон сто шістдесят дев'ять тисяч дев'ятсот дев'яносто дев'ять) грн 93 коп. та 17 550 (сімнадцять тисяч п'ятсот п'ятдесят) грн 00 коп. судового збору.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.
Рішення може бути оскаржено до Центрального апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення складено та підписано-31.03.26.
Суддя О.О. Юлдашев