вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"30" березня 2026 р. Справа № 925/985/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Алданової С.О.
суддів: Шапрана В.В.
Корсака В.А.
без виклику сторін,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Укрнафта"
на рішення Господарського суду Черкаської області від 08.12.2025
у справі № 925/985/25 (суддя Кучеренко О.І.)
за позовом Акціонерного товариства "Укрнафта"
до Приватного підприємства Науково-виробнича фірма "Імекс Хімгрупп"
про стягнення коштів,
Акціонерне товариство "Укрнафта" (далі - позивач; АТ "Укрнафта") звернулось до Господарського суду Черкаської області з позовом до Приватного підприємства Науково-виробнича фірма "Імекс Хімгрупп" (надалі - відповідач; ПП Науково-виробнича фірма "Імекс Хімгрупп"; Підприємство; апелянт; скаржник), у якому просило стягнути з відповідача на користь позивача 65 567,97 грн штрафу за порушення умов договору про закупівлю №13/221-МТР від 15.01.2025.
Позовні вимоги обґрунтовувались тим, що між позивачем та відповідачем укладений договір про закупівлю № 13/221-МТР від 15.01.2025. Відповідач порушив умови цього договору у частині своєчасної поставки товару, що стало підставою для нарахування позивачем штрафу у розмірі 5% від вартості непоставленого товару, що становить 65 567,97 грн. Позивач звернувся до відповідача із вимогою про сплату штрафу у сумі 65 567,97 грн. Вимога залишилась без задоволення, а тому позивач просив стягнути штраф у судовому порядку.
Рішенням Господарського суду Черкаської області від 08.12.2025 позов задоволено частково. Стягнуто з Приватного підприємства Науково-виробнича фірма "Імекс Хімгрупп" на користь Акціонерного товариства "Укрнафта" 32 783,99 грн штрафу та 2 422,40 грн судового збору.
За висновками місцевого господарського суду, з огляду на несвоєчасну поставку відповідачем частини товару, нарахування позивачем штрафу є правомірним. Судом перевірений розрахунок штрафу, який здійснений позивачем, та встановлено, що він є арифметично вірним.
Поряд із цим, судом першої інстанції зазначено, що ним враховано ту обставину, що порушення відповідачем строку поставки товару за видатковою накладною № 129 від 25.03.2025 на суму 224 031,96 грн (2001,00 кг) тривало протягом незначного проміжку часу - прострочення складає 4 календарних дні, а за накладеною № 141 від 01.04.2025 на суму 92 702,88 грн (828,00 кг) - прострочення складає 11 календарних днів. Таке порушення, за висновками суду, не спричинило будь-яких збитків для позивача. Тому суд дійшов висновку про зменшення розміру штрафу до 50%, тобто розмір штрафу, який підлягає стягненню становить 32 783,99 грн.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням, АТ "Укрнафта" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Черкаської області від 08.12.2025 по справі № 925/985/25 в частині відмови в позові. Прийняти нове рішення, яким позовні вимоги в частині стягнення 32 783,98 грн задовольнити та стягнути з Приватного підприємства Науково-виробнича фірма "Імекс Хімгрупп" на користь Акціонерного товариства "Укрнафта" штраф по договору про закупівлю № 13/221-МТР від 15.01.2025 у повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що викладені судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення висновки не ґрунтуються на фактичних обставинах справи, та зазначені за невірного застосування норм матеріального та процесуального права.
Апелянт зазначає, що судом 1-ої інстанції вірно встановлено, що між сторонами виникли двосторонні договірні зобов'язання, які були порушені з боку відповідача, а також суд погодився з правомірним та законним нарахуванням позивачем штрафу в розмірі 65 567,97 грн.
Водночас, посилаючись виключно на практику вирішення судового спору в справі № 917/1604/23, скаржник, беручи до уваги інші обставини справи та докази наявні в матеріалах справи, стверджує про недоведеність та безпідставність висновків місцевого господарського суду про наявність підстав для зменшення вдвічі розміру штрафу, заявленого позивачем до стягнення.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.12.2025, апеляційна скарга в справі № 925/985/25 передана на розгляд колегії суддів у складі: Алданова С.О. (головуючий), Корсак В.А., Шапран В.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.01.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Укрнафта" на рішення Господарського суду Черкаської області від 08.12.2025 у справі № 925/985/25. Справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження, без повідомлення (виклику) учасників справи.
Про перегляд справи в апеляційному порядку учасники справи повідомлялись шляхом надіслання копії ухвали про відкриття апеляційного провадження у передбачений законом спосіб, що підтверджується довідками від 19.01.2026 про доставку ухвали Північного апеляційного господарського суду від 16.01.2026 до електронних кабінетів сторін.
За змістом частини 3 статті 270 ГПК України розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною 10 цієї статті та частиною 2 статті 271 цього Кодексу.
Частиною 10 статті 270 ГПК України унормовано, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
Відповідно до частини 5 статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Оскільки необхідності призначення справи до розгляду у відкритому засіданні судом не встановлено, ця постанова апеляційного господарського суду прийнята за результатами дослідження наявних в матеріалах справи документів в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Також судова колегія зазначає, що відзиву на апеляційну скаргу позивача від відповідача на адресу Північного апеляційного господарського суду не надходило.
Відповідно до статті 269 частини 1 статті 270 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, встановлено судом першої інстанції та перевірено колегією суддів, 15.01.2025 між Приватним підприємством Науково-виробнича фірма "Імекс Хімгрупп" (постачальник) та Акціонерним товариством "Укрнафта" (покупець) було укладено договір про закупівлю № 13/221-МТР (скорочено - договір).
За умовами договору постачальник зобов'язується поставити та передати у власність покупця у погоджені сторонами строки товар, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити такий товар на умовах цього договору (пункт 1.2).
Номенклатура, кількість, ціна товару визначені у Специфікації до цього договору, що є додатком № 1 до цього договору та є його невід'ємною частиною (пункт 2.1 договору).
Ціна товару у договорі визначається у національній валюті та вказується у Специфікації до цього договору. Загальна сума договору становить 1 092 799,58 грн, ПДВ (20%) - 218 559,91 грн, разом з ПДВ - 1 311 359,49 грн (пункт 3.2 договору).
Платежі за цим договором здійснюються покупцем шляхом перерахування безготівкових грошових коштів на поточний рахунок постачальника, вказаний у договорі (пункт 4.1 договору).
Умови оплати: розрахунок за товар здійснюється протягом 30 календарних днів з дня підписання уповноваженими представниками сторін відповідної (-их) видаткової (-их) накладної (-их) та/або акту (-ів) приймання-передачі товару за кількістю та якістю (після зняття усіх зауважень). Датою постачання вважається підписання уповноваженими представниками сторін відповідних первинних документів, а саме видаткової накладної та акту приймання-передачі за кількістю та якістю, для такої окремої частини товару, яка була поставлена у межах певної партії (пункт 4.2 договору).
Умови поставки, які встановлюються відповідно до Міжнародних правил тлумачення торговельних термінів "ІНКОТЕРМС-2020", місце поставки товару визначені у Технічній специфікації, що є додатком № 2 до цього договору (пункт 5.1 договору).
Поставка товару здійснюється постачальником партіями згідно з графіком відвантажень, визначеного в таблиці "Графік відвантажень" додатку № 3 до цього договору з дати підписання цього договору. Постачальник зобов'язаний щоразу за (три) календарних дні до дати поставки товару (в тому числі кожної частини/партії товару), письмово сповістити покупця про дату та час надходження товару в погоджений пункт призначення, а також надати інформацію про вантажоперевізника та іншу інформацію, що необхідна покупцю для прийняття товару (пункт 5.2 договору).
Приймання товару покупцем (у тому числі кожної частини/партії товару) підтверджується шляхом підписання уповноваженими представниками сторін відповідної (-их) видаткової (-их) накладної (-их) та/або акту (-ів) приймання-передачі товару за кількістю та якістю (після зняття усіх зауважень) (пункт 5.3 договору).
Датою поставки товару та момент отримання покупцем товару від постачальника вважається дата підписання сторонами відповідної (-их) видаткової (-их) накладної (-их) та/або акту (-ів) приймання-передачі товару за кількістю та якістю (після зняття усіх зауважень) (пункт 5.4 договору).
Якщо постачальник на момент закінчення строку поставки товару, який визначений Специфікацією, передав покупцю меншу кількість товару, ніж це встановлено цим договором, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від поставленого товару та його оплати, а якщо він оплачений - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми (пункт 5.12 договору).
При недотриманні постачальником строків поставки, постачальник сплачує покупцю штраф у розмірі 5% від суми, визначеної у пункті 3.2 договору - за прострочення до 30 днів та 10% від суми, визначеної у пункті 3.2 договору - за прострочення 30 днів і більше (пункт 6.1 договору).
Договір підписаний уповноваженими представниками покупця та постачальника та скріплений печатками підприємств.
До договору покупець та постачальник підписали додаток № 1 - Специфікацію, у якій узгодили найменування товару, виробника та країну походження товару, кількість, ціну за одиницю товару та загальну вартість товару, що постачається, а саме розріджувач Nefras 80/120 ПП НВФ "Імекс Хімгруппп" / Україна, місто Черкаси у кількості 11712,75 грн на загальну суму 1311359,49 грн з ПДВ.
Між покупцем та постачальником також підписано додаток № 3 до договору - Графік відвантажень, згідно з яким сторони за договором визначили, що поставка товару відбувається у три черги: перша (до 30 календарних днів, до 14.02.2025) запланована поставка 5154,3 кг розріджувача Nefras 80/120 на адреси складів покупця; друга (від 50 до 65 календарних днів, до 21.03.2025) запланована поставка 3729,45 кг розріджувача Nefras 80/120 на адреси складів покупця; третя (від 85 до 100 календарних днів, до 25.04.2025) запланована поставка 2829,00 кг розріджувача Nefras 80/120 на адреси складів покупця.
На підтвердження поставки товару позивачем надані видаткові накладні на суму 1 311 359,51 грн, а саме: №41 від 03.02.2025 на суму 1931,32 грн (17,25 кг); №44 від 03.02.2025 на суму 224 031,96 грн (2001,00 кг); №51 від 05.02.2025 на суму 44806,39 грн (400,20 кг); №56 від 10.02.2025 на суму 56008,00 грн (500,25 кг); №57 від 10.02.2025 на суму 44806,39 грн (400,20 кг); №58 від 10.02.2025 на суму 772,52 грн (6,90 кг); №59 від 10.02.2025 на суму 73389,78 грн (655,50 кг); №64 від 13.02.2025 на суму 92702,88 грн (828,00 кг); №65 від 13.02.2025 на суму 38626,20 грн (345,00 кг); №102 від 10.03.2025 на суму 56008,00 грн (500,25 кг); №103 від 10.03.2025 на суму 44806,39 грн (400,20 кг); №129 від 25.03.2025 на суму 224 031,96 грн (2001,00 кг); №138 від 01.04.2025 на суму 92702,88 грн (828,00 кг); №141 від 01.04.2025 на суму 92702,88 грн (828,00 кг); №185 від 22.04.2025 на суму 224 031,96 грн (2001,00 кг).
Видаткові накладні підписані уповноваженими представниками постачальника та покупця і скріплені печатками підприємств.
У позові позивач зазначав, що поставка першої (до 14.02.2025) та третьої (до 25.04.2025) черги товару була здійснена відповідачем у строк, проте відповідач порушив свої зобов'язання за договором на поставку частини товару, яка мала бути здійснена у другу чергу (до 21.03.2025). Зокрема, відповідач поставив товар з порушенням строку за видатковими накладними № 129 від 25.03.2025 та № 141 від 01.04.2025.
Матеріали справи містять вимогу щодо сплати штрафних санкцій за договором №13/221-МТР від 15.01.2025 на ім'я Приватного підприємства Науково-виробнича фірма "Імекс Хімгрупп", у якій позивач вимагав від відповідача здійснити оплату штрафу у сумі 65 567,97 грн у зв'язку із порушенням відповідачем строку поставки частини товару.
У зв'язку із порушенням відповідачем строку поставки частини товару, позивач просив суд стягнути з відповідача штраф у розмірі 5% від суми, яка визначена в пункті 3.2 договору, що становить 65 567,97 грн.
З урахуванням предмета позовних вимог, юридичних та фактичних підстав позову, з огляду на фактичні обставини справи колегія суддів зазначає, що згідно ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
За ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 265 ГК України (норми якого були чинними на момент виникнення спірних правовідносин; втратив чинність на підставі Закону України «Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об'єднань юридичних осіб» № 4196-IX від 09.01.2025)) за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 655 ЦК України унормовано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Частина 1 статті 193 ГК України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 статті 193 ГК України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Положеннями статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).
Як вже зазначалось, відповідачем поставлено позивачу товар за відповідними видатковими накладеними на суму 1 311 359,51 грн, а саме: №41 від 03.02.2025 на суму 1931,32 грн (17,25 кг); №44 від 03.02.2025 на суму 224 031,96 грн (2001,00 кг); №51 від 05.02.2025 на суму 44806,39 грн (400,20 кг); №56 від 10.02.2025 на суму 56008,00 грн (500,25 кг); №57 від 10.02.2025 на суму 44806,39 грн (400,20 кг); №58 від 10.02.2025 на суму 772,52 грн (6,90 кг); №59 від 10.02.2025 на суму 73389,78 грн (655,50 кг); №64 від 13.02.2025 на суму 92702,88 грн (828,00 кг); №65 від 13.02.2025 на суму 38626,20 грн (345,00 кг); №102 від 10.03.2025 на суму 56008,00 грн (500,25 кг); №103 від 10.03.2025 на суму 44806,39 грн (400,20 кг); №129 від 25.03.2025 на суму 224 031,96 грн (2001,00 кг); №138 від 01.04.2025 на суму 92702,88 грн (828,00 кг); №141 від 01.04.2025 на суму 92702,88 грн (828,00 кг); №185 від 22.04.2025 на суму 224 031,96 грн (2001,00 кг).
Поряд із цим, згідно з графіком відвантажень, який є додатком № 3 до договору, сторони визначили, що у другу чергу (від 50 до 65 календарних днів, тобто до 21.03.2025 з урахуванням дати укладення договору) постачається товар у кількості 3729,45 кг (500,25 кг + 2001,00 кг + 400,20 кг + 828,00 кг).
Відповідач поставив товар другої черги з частковим порушенням строків поставки, а саме за видатковими накладними № 129 від 25.03.2025 на суму 224 031,96 грн (2001,00 кг) - прострочення складає 4 календарних дні та за № 141 від 01.04.2025 на суму 92 702,88 грн (828,00 кг) - прострочення складає 11 календарних днів.
Про це, як вважає судова колегія, вірно вказав суд 1-ої інстанції.
Статтею 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі, сплата неустойки.
Пунктом 3 частини 1 статті 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Пунктом 6.1 договору визначено, що при недотриманні постачальником строків поставки, постачальник сплачує покупцю штраф у розмірі 5% від суми, визначеної у пункті 3.2 договору - за прострочення до 30 днів та 10% від суми, визначеної у пункті 3.2 договору - за прострочення 30 днів і більше.
Отже, з огляду на неналежне виконання відповідачем умов договору в частині поставки товару за видатковими накладними № 129 та № 141, перевіривши здійснений позивачем розрахунок штрафу, апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позивачем позовних вимог щодо зявлених до стягнення 65 567,97 грн, що становить 5% від суми, яка визначена у пункті 3.2 договору і становить 1 311 359,49 грн, за прострочення поставки товару, оскільки такі висновки ґрунтуються на відповідних приписах норм матеріального права.
Водночас, згідно висновків суду попередньої інстанції, наявні підстави для зменшення розміру штрафу до 50%, у зв'язку з чим такий підлягає стягненню в сумі 32 783,99 грн.
Тобто, місцевий господарський суд відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення штрафу в розмірі 32 783,98 грн, що і є предметом даного апеляційного розгляду.
Судова колегія вказує, що главою 24 ГК України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях настання господарсько-правової відповідальності.
За частиною другою статті 216 ГК України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.
Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов'язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов'язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (частина третя статті 216 ГК України).
За частинами першою та другою статті 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного виконання зобов'язання. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.
Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.
Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Наприклад, такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549-552 ЦК України. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити.
Так, відповідно до частини 3 статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Згідно з частиною 1 статті 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Системний аналіз приписів статей 551 ЦК України, 233 ГК України дає підстави для висновку про те, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов'язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки; господарський суд повинен надати оцінку поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Вирішуючи питання про зменшення розміру штрафних санкцій, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен, зокрема, об'єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру неустойки наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та інше. При цьому, обов'язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.
У той же час зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.09.2023 у справі № 907/583/22, від 11.07.2023 у справі № 914/3231/16, від 26.07.2022 у справі № 922/2567/21, від 24.05.2022 у справі № 910/12996/17 від 19.01.2022 у справі № 924/462/21, від 21.11.2019 в справі № 916/553/19 та від 10.09.2019 у справі № 904/4685/18.
Отже, наявність обставин, які мають істотне значення при вирішенні питання про зменшення розміру санкцій, вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації.
У питаннях підстав для зменшення розміру неустойки не може бути подібних правовідносин, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій. Законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, і це питання вирішується господарським судом згідно із вимогами статті 86 ГК України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
При цьому, у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (частина третя статті 551 ЦК України, стаття 233 ГК України), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер. Категорії «значно» та «надмірно», які використовуються в статті 551 ЦК України та в статті 233 ГК України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником (висновок сформульований в постанові Верховного Суду від 14.07.2021 у справі № 916/878/20).
Колегія суддів акцентує, що зменшення судом неустойки до певного розміру відбувається із визначенням її у конкретній грошовій сумі, що підлягає стягненню, тоді як переведення зменшуваного розміру неустойки у частки, а відповідно і апелювання у спорах про зменшення розміру неустойки такими категоріями, як частка або процент, на який зменшується неустойка, не відображає об'єктивний стан сукупності обставин, які є предметом судового дослідження при вирішенні питання про зменшення неустойки.
Водночас, слід враховувати, що законодавець надає суду право зменшувати розмір неустойки, а не звільняти боржника від її сплати. Поряд з цим сукупність обставин у конкретних правовідносинах (формальні ознаки прострочення боржника, порушення зобов'язання з вини кредитора - стаття 616 ЦК України, тощо) можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22.
Суд апеляційної інстанції вказує, що неустойка має подвійну правову природу. Вона є водночас способом забезпечення виконання зобов'язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов'язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання боржником. Завданням неустойки, як способу забезпечення виконання зобов'язання та міри відповідальності, є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов'язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов'язання. Метою застосування неустойки є в першу чергу захист інтересів кредитора, однак не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб'єкта господарської діяльності. Відтак, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості. При цьому законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, і дане питання вирішується судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України), а отже, і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Добросовісність при правовому регулюванні цивільних відносин повинна розглядатися як відповідність реальної поведінки учасників таких відносин вимогам загальноприйнятих уявлень про честь і совість. Іншими словами, щоб бути добросовісним, дії та вчинки учасників цивільних відносин мають здійснюватися таким чином, щоб вони викликали схвальну оцінку з боку суспільної моралі, зокрема в аспекті відповідності застосованих засобів правового регулювання тим цілям, які перед ним ставляться.
Цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.
Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.
При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2024 у справі № 917/1212/21.
Як вбачається з матеріалів справи, порушення відповідачем строку поставки товару тривало протягом незначного проміжку часу за видатковою накладною № 129 від 25.03.2025 на суму 224 031,96 грн (2001,00 кг) - прострочення складає 4 календарних дні, а за накладеною № 141 від 01.04.2025 на суму 92 702,88 грн (828,00 кг) - прострочення складає 11 календарних днів.
На дане, за висновками колегії суддів, правильно акцентував увагу місцевий господарський суд.
За вказаного, з урахуванням відсутності у матеріалах справи будь-яких доказів на підтвердження факту понесення позивачем збитків внаслідок допущеного відповідачем порушення строків поставки, колегія суддів вважає вмотивованими висновки суду 1-ої інстанції про зменшення розміру нарахованого позивачем штрафу на 50%, тобто який підлягає до стягнення з відповідача в розмірі 32 783,99 грн, що є розумним балансом між інтересами боржника та кредитора у даних правовідносинах і запобігатиме настанню негативних наслідків для сторін договору.
У свою чергу, зважаючи на зазначені у цій постанові висновки щодо суті спору, доводи апелянта про недоведеність та безпідставність висновків місцевого господарського суду про наявність підстав для зменшення, вдвічі, розміру штрафу, - критично оцінюються колегією суддів.
Щодо посилань скаржника на практику вирішення судового спору в справі № 917/1604/23, то відповідно до частини 4 статті 236 ГПК України враховуються висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, а не суду апеляційної інстанції. Тому, відповідні аргументи відхиляються колегією суддів, як безпідставні.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься й у частині 1 статті 74 ГПК України.
Отже, за загальним правилом, обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. При цьому доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Розподіл між сторонами обов'язку доказування визначається предметом спору.
Змагальність сторін є одним із основних принципів господарського судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, зобов'язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 86 ГПК).
Частиною 5 статті 236 ГПК України визначено, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
З огляду на викладене колегія суддів зазначає, що у цій постанові надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За висновками колегії суддів, доводи апеляційної скарги про те, що при прийнятті оскаржуваного рішення висновки не ґрунтуються на фактичних обставинах справи, та зазначені за невірного застосування норм матеріального та процесуального права, - не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку.
Враховуючи все вищевикладене, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що місцевим господарським судом належним чином досліджено обставини справи та надано цим обставинам відповідну правову оцінку. Рішення Господарського суду Черкаської області від 08.12.2025 у справі № 925/985/25 відповідає фактичним обставинам справи, не суперечить чинному законодавству України, а тому передбачених законом підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення в розумінні приписів статті 277 ГПК України не вбачається.
В свою чергу, апелянтом не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції.
Згідно ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору, що були понесені стороною в суді апеляційної інстанції покладаються на апелянта (АТ "Укрнафта").
Керуючись ст.ст. 129, 269, п. 1 ч. 1 ст. 275, 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Укрнафта" на рішення Господарського суду Черкаської області від 08.12.2025 у справі № 925/985/25 - залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Черкаської області від 08.12.2025 у справі № 925/985/25 - залишити без змін.
3. Судові витрати зі сплати судового збору, понесені стороною у зв'язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, покласти на АТ "Укрнафта".
4. Справу повернути до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, що визначені в частині 3 статті 287 ГПК України.
Головуючий суддя С.О. Алданова
Судді В.В. Шапран
В.А. Корсак