вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"31" березня 2026 р. Справа№ 911/3108/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Кравчука Г.А.
суддів: Коробенка Г.П.
Спаських Н.М.
розглянувши у письмову проваджені, без виклику учасників справи, апеляційну скаргу Заступника керівника Київської обласної прокуратури
на ухвалу Господарського суду Київської області від 03.11.2025
у справі № 911/3108/25 (суддя Колесник Р.М.)
за позовом Заступника керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Берліс"
про витребування земельних ділянок,
Короткий зміст позовних вимог.
До Господарського суду Київської області 06.10.2025 надійшла позовна заява Заступника керівника Київської обласної прокуратури (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації про витребування від Товариства з обмеженою відповідальністю "Берліс" з незаконного володіння на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації земельних ділянок з кадастровими номерами: 3220882600:03:004:0493, 3220882600:03:004:0494.
Позовні вимоги обґрунтовані зокрема тим, що постановою Верховного Суду від 20.09.2023 у справі № 359/9596/15-ц витребувано у власність держави в особі Кабінету Міністрів України з незаконного володіння Рудь Людмили Василівни земельні ділянки, розташовані за межами села Гнідин Бориспільського району Київської області, загальною площею 9,9 га (по 0,99 га кожна) з кадастровими номерами: 3220882600:03:004:0244, 3220882600:03:004:0241, 3220882600:03:004:0246, 3220882600:03:004:0245, 3220882600:03:004:0247, 3220882600:03:004:0249, 3220882600:03:004:0248, 3220882600:03:004:0250, 3220882600:03:004:0243, 3220882600:03:004:0242.
Ухвалою суду від 14.10.2025 позовну заяву залишено без руху на підставі ст. ст. 162, 164, 172 Господарського процесуального кодексу України та зобов'язано прокурора усунути виявлені недоліки позовної заяви протягом 10-ти днів з дня вручення цієї ухвали шляхом подання до суду доказів внесення на депозитний рахунок суду (назва установи - Господарський суд Київської області; код ЄДРПОУ - 03499945; реєстраційні рахунки UA578201720355269002000014298 (депозитний); установа банку - ДКСУ місто Київ) грошових коштів у розмірі вартості спірних земельних ділянок з кадастровими номерами: 3220882600:03:004:0493, 3220882600:03:004:0494, експертно-грошова оцінка яких здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви (06.10.2025).
Засобами підсистеми "Електронний суд" 21.10.2025 прокурором сформовано заяву про усунення недоліків. В наведеній заяві прокурор посилається на те, що вважає набувача земельної ділянки недобросовісним, відтак правовою підставою позову встановлено ст. 387 Цивільного кодексу України. Так, прокурор зазначає, що визначення підстав позову є правом позивача, в свою чергу суд позбавлений можливості формулювати позовні вимоги. Прокурор вказує на те, що невнесення ним грошових коштів у розмірі вартості спірних земельних ділянок на депозитний рахунок суду виключає можливість постановлення рішення про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача, але не виключає можливість розгляду справи за позовом прокурора про витребування майна у недобросовісного набувача. Відтак на думку прокурора ч. 5 ст. 390 Цивільного кодексу України не поширюється на випадки подання та розгляду судом позову про витребування майна у недобросовісного набувача, в свою чергу встановлення того, що набувач майна є добросовісним можливе лише на стадії дослідження справи по суті. Таким чином, на думку прокурора, прийняття вищезгаданої ухвали від 14.10.2025 про залишення позовної заяви без руху фактично призводить до зміни правових підстав позову.
Короткий зміст ухвали місцевого господарського суду та мотиви її прийняття.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 03.11.2025 у справі № 911/3108/25 позовну заяву Заступника керівника Київської обласної прокуратури повернуто заявнику.
Скасовано, вжиті ухвалою Господарського суду Київської області від 14.10.2025 у справі № 911/3108/25, заходи забезпечення позову.
Повертаючи позовну заяву прокурора, місцевий господарський суд не погодився із запереченнями прокурора щодо внесення коштів на депозит, оскільки відповідач вважається добросовісним набувачем майна допоки суд під час розгляду справи по суті не встановить протилежне з огляду на докази прокурора і не ухвалить відповідне судове рішення.
Враховуючи вищевикладене, місцевий господарський суд повернув вказану позовну заяву позивачу у зв'язку з тим, що позивач не усунув недоліки позовної заяви на підставі ч. 4 ст. 174 Господарського процесуального кодексу України.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.
Не погоджуючись із прийнятою ухвалою, Заступник керівника Київської обласної прокуратури 11.11.2025 звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Київської області від 03.11.2025 у справі № 911/3108/25 та направити справу до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження.
Апеляційна скарга мотивована неправильним застосуванням норм матеріального права (частини 5 статті 390 Цивільного кодексу України) та порушенням норм процесуального права (частина 3 статті 3, стаття 14 Господарського процесуального кодексу України).
За твердженням апелянта судом першої інстанції не враховано, що у спірних правовідносинах прокурор звернувся до суду з вимогою про витребування майна від недобросовісного відповідача, тобто на підставі статті 387 Цивільного кодексу України. Саме цій вимозі суд мав надати оцінку під час розгляду справи по суті.
Також апелянт зазначає, що звернувся до суду з віндикаційним позовом та не звертався з позовом про витребування земельної ділянки від добросовісного набувача на підставі ст. 388 ЦК України, а при обґрунтуванні позовних вимог посилався на недобросовісність дій відповідача, тобто невнесення прокурором вартості майна на депозитний рахунок суду виключає можливість постановлення рішення про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача, але не виключає можливість розгляду справи за позовом прокурора та ухвалення судом рішення про витребування майна у недобросовісного набувача.
Таким чином, за твердженням прокурора, частина 5 статті 390 Цивільного кодексу України не поширюються на випадки подання та розгляду судом позову про витребування майна у недобросовісного набувача.
У випадку встановлення обставин недобросовісності набувача суд задовольняє позов без застосування частини 5 статті 390 Цивільного кодексу України, а у разі встановлення обставин добросовісності - відмовляє у задоволенні позову, застосовуючи частину 5 статті 390 Цивільного кодексу України, з огляду на обрання неналежного способу захисту та неможливістю застосування положень статті 388 Цивільного кодексу України через невнесення прокурором вартості майна на депозитний рахунок суду.
Заявлені у справі клопотання та результати їх розгляду.
21.12.2025 через підсистему "Електронний суд" від відповідача надійшло клопотання про зупинення провадження у даній справі до закінчення перегляду у касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду судових рішень у справі №910/4258/25 та оприлюднення в установленому законом порядку повного тексту судового рішення, ухваленого за результатами такого перегляду.
Розглянувши вказане клопотання про зупинення апеляційного провадження, колегія суддів апеляційного господарського суду встановила таке.
Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 228 ГПК України суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадку перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об'єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.
Згідно з приписами п. 11 ч. 1 ст. 229 ГПК України, провадження у справі зупиняється до закінчення перегляду в касаційному порядку.
Колегією суддів апеляційного господарського суду встановлено, що ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 14.01.2026 справу № 910/4258/25 повернуто на розгляд відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
Постановою Верховного Суду від 20.02.2026 у справі №910/4258/25 касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Протасів Яр" задоволено частково, постанову апеляційного суду залишено в силі змінивши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
Враховуючи, що підстава для зупинення провадження, передбачена п.7 ч.1 ст. 228 Господарського процесуального кодексу України, відпала у зв'язку з прийняттям постанови Верховним Судом у справі №910/4258/25, клопотання відповідача про зупинення провадження у справі - задоволенню не підлягає.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті.
Згідно Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.11.2025 апеляційну скаргу Заступника керівника Київської обласної прокуратури на ухвалу Господарського суду Київської області від 03.11.2025 у справі № 911/3108/25 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Кравчук Г.А. (суддя-доповідач), судді: Тарасенко К.В., Коробенко Г.П.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.11.2025 витребувано з Господарського суду Київської області матеріали справи № 911/3108/25.
Відкладено розгляд питання про відкриття чи відмову у відкритті апеляційного провадження, повернення без розгляду апеляційної скарги або залишення апеляційної скарги без руху за апеляційною скаргою Заступника керівника Київської обласної прокуратури на ухвалу Господарського суду Київської області від 03.11.2025 у справі № 911/3108/25 до надходження до суду матеріалів справи.
20.11.2025 до суду від скаржника надійшли докази сплати судового збору.
10.12.2025 матеріали справи № 911/3108/25 надійшли до Північного апеляційного господарського суду.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.12.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Заступника керівника Київської обласної прокуратури на ухвалу Господарського суду Київської області від 03.11.2025 у справі № 911/3108/25, розгляд апеляційної скарги постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження та без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання).
Розпорядженням Керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 26.03.2026 призначено повторний автоматизований розподіл справи, у зв'язку з перебуванням судді Тарасенко К.В. у відпустці.
Згідно Витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.03.2026 апеляційну скаргу Заступника керівника Київської обласної прокуратури на ухвалу Господарського суду Київської області від 03.11.2025 у справі № 911/3108/25 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Кравчука Г.А., суддів Спаських Н.М., Коробенка Г.П.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.03.2026 вищезазначеною колегією суддів прийнято до свого провадження апеляційну скаргу Заступника керівника Київської обласної прокуратури на ухвалу Господарського суду Київської області від 03.11.2025 у справі № 911/3108/25, розгляд апеляційної скарги постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження та без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання).
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.
09.04.2025 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилання захисту прав добросовісного набувача" №4292-IX від 12.03.2025, яким, зокрема, внесено зміни до ст.164, 174, 238 ГПК України, а також до ст. ст. 388, 390, 391 ЦК України, якими передбачено нові правові підходи до витребування майна у добросовісного набувача, у тому числі обов'язкове внесення компенсації вартості майна на депозитний рахунок суду.
Так, статтю 164 ГПК України доповнено частиною 6 такого змісту: "У разі подання органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором позовної заяви про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади до позову додаються документи, що підтверджують внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви".
Частину 2 статті 174 ГПК України доповнено абзацом третім такого змісту: "Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави невнесення у визначених законом випадках на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, суд у такій ухвалі зазначає про обов'язок позивача внести відповідну грошову суму".
Законом №4292-ІХ також доповнено статтю 390 ЦК України частиною п'ятою наступного змісту:
" 5. Суд одночасно із задоволенням позову органу державної влади, органу місцевого самоврядування або прокурора про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади вирішує питання про здійснення органом державної влади або органом місцевого самоврядування компенсації вартості такого майна добросовісному набувачеві.
Суд постановляє рішення про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади, за умови попереднього внесення органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором вартості такого майна на депозитний рахунок суду. Перерахування грошових коштів як компенсації вартості нерухомого майна з депозитного рахунку суду здійснюється без пред'явлення добросовісним набувачем окремого позову до держави чи територіальної громади.
Держава чи територіальна громада, яка на підставі рішення суду компенсувала добросовісному набувачеві вартість майна, набуває право вимоги про стягнення виплачених грошових коштів як компенсації вартості майна до особи, з вини якої таке майно незаконно вибуло з володіння власника. Порядок компенсації, передбачений цією частиною, не застосовується щодо об'єктів приватизації, визначених Законом України "Про приватизацію державного житлового фонду".
Для цілей цієї статті під вартістю майна розуміється вартість майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви".
Законом №4292-ІХ статтю 391 ЦК України доповнено частиною другою такого змісту: "Якщо органом державної влади або органом місцевого самоврядування, незалежно від того, чи мав такий орган відповідні повноваження, вчинялися будь-які дії, спрямовані на відчуження майна, в результаті яких набувачем такого майна став суб'єкт права приватної власності, спори щодо володіння та/або розпоряджання, та/або користування таким майном відповідним органом державної влади або органом місцевого самоврядування вирішуються на підставі статей 387 і 388 цього Кодексу".
Щодо доводів прокурора про те, що позовні вимоги у даній справі стосуються витребування земельних ділянок з незаконного володіння саме у недобросовісного набувача на підставі статті 387 ЦК України, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України однією із засад (принципів) господарського судочинства є диспозитивність.
Згідно зі ст. 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
У ч. ч. 1, 3 ст. 236 ГПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим та має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до ч. 2 ст. 237 ГПК України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.
Викладене свідчить, що принцип диспозитивності покладає на суд обов'язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять учасники спірних правовідносин. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача та позов має чітко виражену ціль, яка втілюється у формі позовних вимог, що їх викладає позивач у позовній заяві.
Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову.
Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання чи оспорювання, а також на захист інтересу, що не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною; обраний позивачем спосіб захисту є концентрованим виразом тієї міри державного примусу, за допомогою якої досягається бажаний правовий результат і нівелюються наслідки порушення.
У цьому контексті господарське судочинство, керуючись принципом верховенства права та процесуальної економії, передбачає відкриття провадження за відсутності підстав для залишення без руху/повернення або відмови протягом п'яти днів з дня надходження заяви (ст. 176 ГПК), що окреслює межі перевірки на стартовій стадії.
Із системного аналізу вищевказаних норм Закону №4292-ІХ випливає, що внесення визначеної експерно-грошовою оцінкою земельної ділянки вартості на депозитний рахунок суду є умовою ухвалення рішення по суті саме у справах про витребування від добросовісного набувача і не встановлює універсальної процесуальної умови прийняття позовної заяви та відкриття провадження у будь-якому віндикаційному позові.
Колегія суддів наголошує, що суд першої інстанції не наділений повноваженнями визначати спосіб захисту порушеного права на стадії відкриття провадження, це є виключним правом позивача. Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду (постанова від 22.02.2024 у справі № 990/150/23) суд на підготовчій стадії перевіряє лише процесуальну належність звернення, а не підміняє волевиявлення позивача іншим способом захисту.
Засадничі принципи права мають імперативний характер, коли прямо закріплені в законі. Верховенство права (ст. 8 Конституції України) та принцип диспозитивності (ст. 14 ГПК України) зобов'язують суд розглядати справу лише за зверненням особи, у межах заявлених нею вимог і на підставі поданих доказів, сприяючи реалізації процесуальних прав сторін, але зберігаючи об'єктивність та неупередженість.
Велика Палата Верховного Суду підкреслила (постанова від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18 (914/608/20)), що сам позивач визначає, які позовні вимоги заявляти; суд позбавлений можливості формулювати їх замість позивача чи відмовляти у розгляді лише з формальних міркувань, якщо заявлено потенційно ефективний спосіб захисту. Інакше це призводить до необґрунтованого затягування вирішення спору.
Водночас, на суд покладено обов'язок надати правову кваліфікацію встановленим під час розгляду фактам і застосувати належні норми матеріального права, не змінюючи предмета позову та обраного способу захисту (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17). Якщо суд дійде висновку, що до спірних відносин підлягають застосуванню інші норми, це питання вирішується при розгляді по суті, а не на стадії відкриття провадження.
Таким чином, підсумовуючи наведене, колегія суддів зауважує, що правова позиція Великої Палати Верховного Суду послідовно виходить із того, що визначення відповідачів, предмета та підстав позову є правом позивача, тоді як перевірка належності відповідачів і обґрунтованості вимог - обов'язок суду під час розгляду справи по суті, а не на стадії відкриття провадження; на підготовчій стадії суд перевіряє формальну відповідність заяви закону, не нав'язуючи іншого способу захисту.
Добросовісність (п. 6 ст. 3 ЦК України) це стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою до інтересів іншої сторони; саме так її тлумачено Верховним Судом у постанові від 16.05.2018 у справі № 449/1154/14. Велика Палата Верховного Суду виходить із того, що не є добросовісною особа, яка знала або мала знати про набуття майна всупереч закону (постанова від 22.06.2021 у справі № 200/606/18). У контексті набуття права власності на нерухоме майно "недобросовісність" означає, зокрема, ігнорування очевидних ознак незаконності або невиявлення розумної обачності щодо правомірності набуття.
Підстави набуття права власності визначає ст. 328 ЦК України (договір, закон, рішення суду тощо).
Спеціальні правила віндикації встановлені статтями 387, 388 ЦК України: якщо майно вибуло поза волею власника воно може бути витребуване навіть від добросовісного набувача; якщо ж майно вибуло за волею власника його можна витребувати лише від недобросовісного набувача. Отже, добросовісність є юридично значущою умовою збереження права за набувачем і, відповідно, предметом доказування у спорі про витребування.
Тягар доведення добросовісності набуття покладається на набувача.
Велика Палата Верховного Суду (постанова від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц) прямо зазначила: саме набувач має довести, що він не знав і не міг знати, що майно відчужено особою без належних повноважень; при цьому наявність у Державному реєстрі речових прав записів про арешт/заборону відчуження, інформації в ЄДРСР про судовий спір щодо цього майна тощо виключає добросовісність або принаймні вимагає від покупця підвищеної обачності.
Як свідчать матеріали справи, прокурор звернувся з вимогою про витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикація) у відповідача, при цьому прокурором було вказано, що добросовісність набувача заперечується, в обґрунтування вказаного прокурор зазначає, що в даному випадку відповідач не міг законно набути вказані спірні земельні ділянки. Натомість, за твердженням прокурора, відповідач набув права в спосіб, який за формальними ознаками має вигляд законного, отже, відповідач знав або, проявивши розумну обачність, міг знати про те, що попередні набувачі земельних ділянок набули право власності на спірні земельні ділянки в незаконний спосіб, оскільки встановлення даного факту не потребувало спеціальних юридичних знань чи дослідження значного обсягу документів, а могло бути з'ясовано.
Отже, зі змісту позовної заяви вбачається, що прокурор звернувся з вимогою про витребування майна з чужого незаконного володіння за статтею 387 ЦК України, оспорюючи добросовісність набувача. Відтак питання про застосування механізму ч. 5 ст. 390 ЦК (попередній депозит і компенсація добросовісному набувачеві) може постати лише у разі встановлення судом добросовісності відповідача під час розгляду справи по суті та на етапі ухвалення рішення, але не як передумова допуску позову до розгляду. Нав'язування позивачу іншого підходу чи інструменту захисту на стартовій стадії суперечить принципу диспозитивності, межам ст. 176 ГПК і стандарту доступу до правосуддя, з огляду на що висновки суду першої інстанції у цій частині є передчасними.
Згідно з частиною 5 статті 12 ЦК України добросовісність набувача презюмується, тобто, незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі про те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача й є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 907/50/16).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 21.09.2022 у справі №908/976/19 виснувала, зокрема, що перевірка добросовісності набувача цього майна здійснюється саме при вирішенні питання про витребування/повернення майна.
Добросовісність чи недобросовісність особи - це правовий висновок, який робиться судом на підставі встановлених обставин справи, які можуть про це свідчити (постанова Верховного Суду від 05.04.2023 у справі № 910/20528/21).
Аналізуючи аргументи прокурора, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів наголошує, що обставини добросовісності/недобросовісності набувача досліджуватимуться та встановлюватимуться судом безпосередньо під час розгляду справи по суті, а не на стадії відкриття провадження.
Відтак, з огляду на неможливість перевірки добросовісності набувача земельної ділянки на стадії відкриття провадження у справі, вимога суду про надання доказів внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна є помилковою.
Колегія суддів зазначає, що в разі якщо суд встановить добросовісність набувача, та незаконне вибуття з володіння держави спірних земельних ділянок, суд першої інстанції, з урахуванням зворотної дії в часі вищенаведеного закону, має право відмовити в задоволенні позову прокурору про витребування на користь держави земельних ділянок, який не забезпечив захист прав добросовісних набувачів, шляхом внесення на депозит суду вартості земельних ділянок, які просить витребувати.
Отже, суд першої інстанції не звернув уваги на ту обставину, що вимога ч. 6 ст. 164 ГПК України про обов'язок позивача додати до позову документи, що підтверджують внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, застосовується виключно щодо позовних вимог про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача (стаття 388 ЦК України), і не підлягає застосуванню до вимог щодо витребування майна із чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України).
З огляду на викладене, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для залишення позовної заяви без руху на підставі абз. 3 ч. 2 ст. 174 ГПК України, оскільки системний аналіз ч. 6 ст. 164 та ч. 2 ст. 174 ГПК України у взаємозв'язку з ч. 5 ст. 390 ЦК України свідчить, що внесення вартості майна на депозит суду є умовою постановлення рішення по суті у справах про витребування від добросовісного набувача, а не універсальною процесуальною умовою прийняття позовної заяви на стадії прийняття позову. Натомість у цій справі суд першої інстанції перетворив вимогу про внесення визначеної експерно-грошовою оцінкою земельної ділянки вартості на депозитний рахунок суду на передумову доступу до правосуддя, що суперечить приписам процесуального закону і фактично зміщує межі стадій розгляду.
Окремо колегія суддів зауважує на правовій позиції, яка викладена у постанові Верховного Суду від 12.11.2025 по справі № 127/8274/24, де вказано, що:
- обов'язок попереднього внесення вартості майна на депозитний рахунок суду передбачений у нормі матеріального права. Положення частини п'ятої статті 390 ЦК України поширюється на випадки подання позову про витребування майна у добросовісного набувача. При цьому у випадку подання та розгляду судом позову про витребування майна у недобросовісного набувача вимоги частини п'ятої статті 390 ЦК України не підлягають застосуванню;
- у випадку, якщо позивач обґрунтовує позов про витребування нерухомого майна недобросовісністю набувача, то положення частини п'ятої статті 390 ЦК України не застосовуються;
- питання про добросовісність/недобросовісність набувача судом може бути вирішене лише після дослідження доказів на стадії ухвалення судового рішення. У випадку встановлення недобросовісності набувача суд задовольняє позов без застосування частини п'ятої статті 390 ЦК України. Натомість у разі встановлення, що набувач добросовісний, суд відмовляє у задоволенні позову на підставі частини п'ятої статті 390 ЦК України, якщо позивачем попередньо не внесено вартість майна на депозитний рахунок суду.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для повернення позовної заяви з посиланням на положення ч. 4 ст. 174 ГПК України, згідно з якою якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається особі, що звернулася із позовною заявою.
За таких обставин ухвала Господарського суду Київської області від 03.11.2025 у справі № 911/3108/25 постановлена з порушенням норм процесуального права, зокрема, ст.ст. 173, 174 ГПК України.
Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно ст. 280 ГПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Натомість колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає, що судом першої інстанції у даній справі неправильно з'ясовані обставин, що мають значення для справи, та порушені норми процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
У відповідності до п. 6 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Колегія суддів вважає, що при прийнятті оскаржуваної ухвали судом першої інстанції мало місце неправильне застосування норм процесуального права, а відтак, ухвала Господарського суду Київської області від 03.11.2025 у справі № 911/3108/25 підлягає скасуванню, а позов Заступника керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації - передачі до суду першої інстанції для вирішення питання про наявність або відсутність підстав для прийняття його до розгляду.
Враховуючи вимоги, які викладені в апеляційній скарзі, апеляційна скарга Заступника керівника Київської обласної прокуратури підлягає задоволенню.
Судові витрати.
Враховуючи висновок колегії суддів апеляційного господарського суду про задоволення апеляційної скарги та направлення справи до Господарського суду Київської області для продовження розгляду та те, що у даному випадку суд апеляційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат у порядку ст. 129 ГПК України судом апеляційної інстанції не здійснюється.
Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275, 280, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Заступника керівника Київської обласної прокуратури на ухвалу Господарського суду Київської області від 03.11.2025 у справі №911/3108/25 задовольнити.
2. Ухвалу Господарського суду Київської області від 03.11.2025 у справі №911/3108/25 скасувати.
3 Справу № 911/3108/25 направити до Господарського суду Київської області для продовження розгляду зі стадії відкриття провадження у справі.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не може бути оскаржена в касаційному порядку.
Головуючий суддя Г.А. Кравчук
Судді Г.П. Коробенко
Н.М. Спаських