вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"30" березня 2026 р. Справа № 910/12008/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Алданової С.О.
суддів: Корсака В.А.
Буравльова С.І.
без виклику сторін,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Київській області
на рішення Господарського суду міста Києва від 03.12.2025
у справі № 910/12008/25 (суддя Турчин С.О.)
за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "УСГ"
до Головного управління Національної поліції в Київській області
про стягнення коштів,
Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "УСГ" звернулось (далі - позивач; ПрАТ "Страхова компанія "УСГ") до Господарського суду міста Києва з позовом до Головного управління Національної поліції в Київській області (надалі - відповідач; ГУ НПУ в Київській області; апелянт; скаржник) про стягнення 15 847,22 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що водій автомобіля "Volkswagen Passat", державний номерний знак НОМЕР_1 , з вини якого трапилась ДТП, є працівником Головного управління Національної поліції в Київській області, тому саме відповідач, як роботодавець та власник транспортного засобу "Volkswagen Passat", державний номерний знак НОМЕР_1 відповідно до ст.ст. 1172, 1194 ЦК України повинен сплатити на користь позивача різницю між сумою, сплаченою за договором страхування наземних транспортних засобів № 29-0101-25-00036 від 22.01.2025, та сумою, сплаченою за полісом № 225183404, в розмірі 15 847,22 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.12.2025 позов задоволено повністю. Стягнуто з Головного управління Національної поліції в Київській області на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "УСГ" страхове відшкодування у сумі 15 847,22 грн та судовий збір 2 422,40 грн.
За висновками місцевого господарського суду, оскільки позивач виплатив страхове відшкодування потерпілій у ДТП особі, та з огляду на те, що водій забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду на момент вчинення ДТП перебував у трудових відносинах з відповідачем, який є власником такого транспортного засобу, відповідач зобов'язаний здійснити відшкодування позивачу різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою. Тому, позовні вимоги про стягнення з відповідача 15 847,22 грн є обґрунтованими, підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та підлягають задоволенню.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням, ГУ Національної поліції в Київській області звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 03.12.2025 у справі № 910/12008/25 та винести постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Апелянт зазначає, що у випадку укладення між страховою організацією та юридичними або фізичними особами договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів, особою, відповідальною за завдані збитки у межах, передбачених договором, є страховик (страхова організація).
Також скаржник вказує, що якщо для відновлення пошкодженого під час дорожньо-транспортної пригоди ТЗ ремонт здійснюється методом заміни складових частин, що були пошкоджені, на нові, страховик за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності відшкодовує не повну вартість цих складових частин, а з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу складників аварійно пошкодженого ТЗ.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.12.2025, апеляційна скарга в справі № 910/12008/25 передана на розгляд колегії суддів у складі: Алданова С.О. (головуючий), Корсак В.А., Буравльов С.І.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.01.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Головного управління Національної поліції в Київській області на рішення Господарського суду міста Києва від 03.12.2025 у справі № 910/12008/25. Справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження, без повідомлення (виклику) учасників справи.
Про перегляд справи в апеляційному порядку учасники справи повідомлялись шляхом надіслання копії ухвали про відкриття апеляційного провадження у передбачений законом спосіб, що підтверджується довідками від 19.01.2026 про доставку ухвали Північного апеляційного господарського суду від 15.01.2026 до електронних кабінетів сторін та їх представників.
До апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить залишити оскаржуване рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Згідно тверджень ПрАТ "Страхова компанія "УСГ", оскільки на момент ДТП транспортний засіб «Volkswagen Passat» державний номерний знак НОМЕР_2 перебував в експлуатації більше 7 років (КТЗ 2018 року випуску) то у відповідності до приписів ст. 29 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», п. 7.38 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, ПрАТ «СК «ВУСО» застосувало коефіцієнт зносу складових КТЗ, у зв'язку з чим виплата по полісу ОСЦПВВНТЗ № 225183404 становила 71 097 (сімдесят одна тисяча дев'яносто сім) грн 48 коп.
Зазначив, що зважаючи на те, що вартість майнового збитку, завданого власнику автомобіля «Volkswagen Polo» державний номерний знак НОМЕР_3 пошкодженням його автомобіля внаслідок ДТП, яка сталася з вини працівника відповідача, перевищує виплачений позивачу розмір страхового відшкодування, то з відповідача, як власника транспортного засобу, на користь позивача підлягає стягненню різниця між фактичним розміром шкоди (вартістю відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу) та отриманим страховим відшкодуванням, з розрахунку: 86 944 (вісімдесят шість тисяч дев'ятсот сорок чотири) грн 70 коп. - 71 097 (сімдесят одна тисяча дев'яносто сім) грн 48 коп. = 15 847 (п'ятнадцять тисяч вісімсот сорок сім) грн 22 коп.
За змістом частини 3 статті 270 ГПК України розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною 10 цієї статті та частиною 2 статті 271 цього Кодексу.
Частиною 10 статті 270 ГПК України унормовано, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
Відповідно до частини 5 статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Оскільки необхідності призначення справи до розгляду у відкритому засіданні судом не встановлено, ця постанова апеляційного господарського суду прийнята за результатами дослідження наявних в матеріалах справи документів в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Відповідно до статті 269 частини 1 статті 270 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, встановлено судом першої інстанції та перевірено колегією суддів, 17.04.2025 в м. Києві по вул. Митрофана Довнар-Запольського, 3 відбулася дорожньо-транспортна пригода за участі транспортного засобу "Volkswagen Passat" державний номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_1 та транспортного засобу "Volkswagen Passat" державний номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_2 .
Постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 20 травня 2025 року у справі № 761/18299/25 водія автомобіля "Volkswagen Passat" державний номерний знак НОМЕР_1 - ОСОБА_1 , визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.
Як підтверджено матеріалами справи, станом на дату ДТП, майнові інтереси власника транспортного засобу "Volkswagen Passat", державний номерний знак НОМЕР_2 були застраховані в ПАТ "СК "УСГ", згідно з договору страхування наземних транспортних засобів № 29-0101-25-00036 від 22.01.2025 (КАСКО).
На підставі акта огляду пошкодженого транспортного засобу від 17.04.2025; ремонтної калькуляції № 0000002477 від 25.04.2025; страхового акта № ОСКА-2477 від 07.05.2025 та розрахунку суми страхового відшкодування від 07.05.2025, позивач здійснив виплату страхового відшкодування у розмірі 55 304,70 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 68301 від 07.05.2025. Також сума несплачених страхових платежів згідно страхового акта № ОСКА-2477 від 07.05.2025 становить 31 640,00 грн.
Згідно страхового акта № ОСКА-2477 від 07.05.2025 з урахуванням суми несплачених страхових платежів, розмір страхового відшкодування становить 86 944,70 грн.
Станом на дату дорожньо-транспортної пригоди, цивільно-правова відповідальність власника автомобіля "Volkswagen Passat" державний номерний знак НОМЕР_1 , була застрахована в ПрАТ СК "ВУСО" згідно поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № 225183404.
ПрАТ СК "ВУСО" здійснило виплату страхового відшкодування на користь ПАТ "СК "УСГ" з урахуванням зносу транспортного засобу "Volkswagen Passat" державний номерний знак НОМЕР_2 в розмірі 71 097,48 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 31303_00000/7е0dс281-f003-44dd-9f33-22ca9a4861000 від 16.05.2025.
Згідно копії свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4 власником транспортного засобу "Volkswagen Passat" державний номерний знак НОМЕР_1 є ГУНП в Київській області.
У поясненнях, наданих Управлінню патрульної поліції у м. Києві водій автомобіля "Volkswagen Passat Variant" державний номерний знак НОМЕР_1 , ОСОБА_1 , зазначив, що він працює в АТВ ЦЗ ГУНП в Київській області. Також у протоколі про адміністративне правопорушення вказано, що власником автомобіля "Volkswagen Passat Variant" державний номерний знак НОМЕР_1 є ГУНП в Київській області.
Згідно довідки від 07.10.2025 № 263/17-2025, ОСОБА_1 (водій автомобіля "Volkswagen Passat Variant" державний номерний знак НОМЕР_1 ) працює в Головному Управлінні Національної поліції в Київській області.
З огляду на факт виплати позивачем страхового відшкодування, оскільки, водій, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, є працівником Головного управління Національної поліції в Київській області, позивач відповідно до ст.ст. 1172, 1194 ЦК України звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача, як роботодавця винної у ДТП особи та власника транспортного засобу "Volkswagen Passat", державний номерний знак НОМЕР_1 , різниці між сумою, сплаченою за договором страхування наземних транспортних засобів № 29-0101-25-00036 від 22.01.2025 (КАСКО), та сумою, сплаченою за полісом № 225183404, в розмірі 15847,22 грн (86944,70 - 71097,48).
Відповідач у відзиві на позов проти позову заперечував, посилаючись на те, що відповідно до полісу обов'язкового страхування цивільно правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № 225183404 здійснив виплату страхового відшкодування на користь ПАТ "СК "УСГ" в розмірі 71 097,48 грн. При цьому відповідач зазначав, що якщо для відновлення пошкодженого під час дорожньо-транспортної пригоди транспортного засобу ремонт здійснюється методом заміни складових частин, що були пошкоджені, на нові, страховик за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності відшкодовує не повну вартість цих складових частин, а з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу складників аварійно пошкодженого транспортного засобу. Також відповідач вказував, що надіслав на адресу ПрАТ "СК "ВУСО" лист від 14.10.2025 № 233573-2025 про надання інформації, щодо ремонтної калькуляції транспортного засобу "Volkswagen Passat", державний номерний знак НОМЕР_2 . Однак, станом на момент подачі відзиву відповіді не отримав.
Подібні за змістом твердження щодо обставин справи наведені апелянтом та позивачем у апеляційній скарзі та відзиві на неї відповідно.
З урахуванням предмета позовних вимог, юридичних та фактичних підстав позову, з огляду на фактичні обставини справи колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Умовами застосування цієї норми є завдання шкоди неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, наявність причинного зв'язку між цими діями (бездіяльністю) і шкодою та вина заподіювача.
Разом з тим, глава 82 ЦК України встановлює і правила спеціальних деліктів, які передбачають особливості відшкодування шкоди, завданої у певних спеціально обумовлених у законодавстві випадках (спеціальними суб'єктами, у спеціальний спосіб).
Частинами 1, 2 статті 1187 ЦК України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.
Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
За загальними правилом, закріпленим у ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується власником (володільцем) цього джерела.
Відповідно до ст. 999 ЦК України законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування).
Закон України № 3720-IХ "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" регулює відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів і спрямований на забезпечення здійснення виплати за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілих осіб під час використання наземних транспортних засобів в Україні.
Згідно зі статтею 5 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховим випадком за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є дорожньо-транспортна пригода за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої у особи, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, виник обов'язок відшкодувати шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілих осіб.
За змістом частини 1 статті 14 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у разі настання страхового випадку страховик зобов'язаний здійснити страхову виплату в межах страхової суми відповідно до цього Закону.
Як вже зазначалось, станом на дату ДТП майнові інтереси власника транспортного засобу "Volkswagen Passat", державний номерний знак НОМЕР_2 були застраховані в ПАТ "СК "УСГ", згідно договору страхування наземних транспортних засобів № 29-0101-25-00036 від 22.01.2025 (КАСКО).
На підставі акта огляду пошкодженого транспортного засобу від 17.04.2025; ремонтної калькуляції № 0000002477 від 25.04.2025; страхового акта № ОСКА-2477 від 07.05.2025 та розрахунку суми страхового відшкодування від 07.05.2025, позивач здійснив виплату страхового відшкодування у розмірі 55 304,70 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 68301 від 07.05.2025. Також сума несплачених страхових платежів згідно страхового акта № ОСКА-2477 від 07.05.2025 становить 31 640,00 грн.
Згідно страхового акта № ОСКА-2477 від 07.05.2025 з урахуванням суми несплачених страхових платежів, розмір страхового відшкодування становить 86 944,70 грн.
У свою чергу, вина водія автомобіля "Volkswagen Passat" державний номерний знак НОМЕР_1 - ОСОБА_1 встановлена у судовому порядку та підтверджується постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 20 травня 2025 року у справі № 761/18299/25.
Відповідно до ч. 2 ст. 108 Закону України "Про страхування", якщо договором страхування майна не передбачено інше, до страховика, який здійснив страхову виплату, в межах такої виплати переходить право вимоги (суброгація), яке страхувальник або інша особа, визначена договором страхування або законом, що одержала страхову виплату, має до особи, відповідальної за заподіяні збитки.
За приписами статті 993 ЦК України до страховика, який здійснив страхову виплату (відшкодування) за договором страхування майна, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхову виплату (відшкодування), має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у разі заподіяння внаслідок дорожньо-транспортної пригоди шкоди майну потерпілої особи такій особі відшкодовуються матеріальні збитки, пов'язані з пошкодженням чи знищенням транспортного засобу потерпілої особи.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 27 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страхова (регламентна) виплата у разі пошкодження транспортного засобу розраховується як сума документально підтверджених витрат, пов'язаних із: відновлювальним ремонтом пошкодженого транспортного засобу, включаючи пошкодження, зроблені умисно для врятування потерпілих осіб внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, у порядку, визначеному частинами другою і третьою цієї статті.
За ч. 3 ст. 27 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" вартість відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу включає:
1) вартість складових частин (деталей) транспортного засобу, що потребують ремонту (заміни) у зв'язку з їх пошкодженням внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, відповідно до переліку, визначеного на підставі акта огляду транспортного засобу, складеного представником страховика (у випадках, передбачених частиною першою та пунктом 3 частини другої статті 43 цього Закону, - МТСБУ), або висновку суб'єкта оціночної діяльності, оцінювача, судового експерта, складеного відповідно до частини четвертої статті 31 цього Закону, а також вартість матеріалів, необхідних для здійснення відповідного ремонту;
2) вартість робіт з ремонту (заміни) складових частин (деталей) транспортного засобу, що потребують ремонту (заміни) у зв'язку з їх пошкодженням внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, відповідно до переліку, передбаченого пунктом 1 цієї частини.
Отже, виконання обов'язку з відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" покладено на страховика (винної особи), у межах, встановлених цим Законом, та договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
З урахуванням наведеного, оскільки станом на дату дорожньо-транспортної пригоди, цивільно-правова відповідальність власника автомобіля "Volkswagen Passat" державний номерний знак НОМЕР_1 , була застрахована в ПрАТ СК "ВУСО" згідно із полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № 225183404, ПрАТ СК "ВУСО" здійснило виплату страхового відшкодування в розмірі 71 097,48 грн на користь ПАТ "СК "УСГ", що підтверджується платіжною інструкцією № 31303_00000/7е0dс281-f003-44dd-9f33-22ca9a4861000 від 16.05.2025.
Поряд із цим, в силу п. 7.38 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, значення Ез (коефіцієнт фізичного зносу) приймається таким, що дорівнює нулю, для нових складників та складників КТЗ, строк експлуатації яких не перевищує: 5 років - для легкових КТЗ виробництва країн СНД; 7 років - для інших легкових КТЗ; 3 роки - для вантажних КТЗ, вантажопасажирських КТЗ, причепів, напівпричепів, спеціальних КТЗ, спеціалізованих КТЗ, автобусів виробництва країн СНД; 4 роки - для інших вантажних КТЗ, вантажопасажирських КТЗ, причепів, напівпричепів, спеціальних КТЗ, спеціалізованих КТЗ, автобусів; 5 років - для мототехніки.
При цьому, за поясненнями позивача, з огляду на те, що станом на момент ДТП транспортний засіб "Volkswagen Passat" державний номерний знак НОМЕР_2 2018 року випуску перебував в експлуатації більше 7 років, то ПрАТ СК "ВУСО" згідно з п. 7.38 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, застосувало коефіцієнт зносу складових КТЗ, у зв'язку з чим виплата по полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № 225183404 становила 71 097,48 грн.
У межах зазначеного судова колегія враховує, що відповідачем не надано протилежних доказів на спростування розміру заявленої до відшкодування шкоди. Крім того, відповідачем під час розгляду справи не порушувалось питання призначення у справі відповідної судової експертизи щодо визначення розміру матеріального збитку.
Разом із тим порядок відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, встановлено статтею 1194 ЦК України, за змістом якої особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Таким чином, страховик відповідальності винної у дорожньо-транспортній пригоді особи на підставі спеціальних норм статей 26, 27 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" здійснює відшкодування витрат, пов'язаних з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, а різницю між реальними збитками і відновлювальним ремонтом пошкодженого транспортного засобу з урахуванням зносу на підставі статті 1194 ЦК відшкодовує особа, яка завдала збитків.
Враховуючи наведене, у справі, що розглядається, у відповідача, у зв'язку з настанням страхового випадку (ДТП), виник обов'язок відшкодувати позивачеві різницю між фактичним розміром шкоди і страховим відшкодуванням.
Про це, як вважає колегія суддів, правильно висновувався суд першої інстанції.
При цьому, колегія суддів акцентує, що за загальним правилом відповідальність є індивідуальною, і саме на особу яка завдала збитків покладено обов'язок їх відшкодування, однак не є таким суб'єктом і не несе відповідальності перед потерпілим за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, особа, яка керує транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) із особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом.
Зазначений висновок узгоджується з приписами ч. 1 ст. 1172 ЦК України, відповідно до якої юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Отже, аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що шкода, завдана внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з вини водія, який на відповідній правовій підставі керував автомобілем, що належить роботодавцю, відшкодовується власником цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.
В межах вказаного суд апеляційної інстанції звертається до правової позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 21 серпня 2020 року у справі № 905/1391/19, відповідно до якої тлумачення частини 1 статті 1172 ЦК України свідчить, що відповідальність юридичної або фізичної особи за шкоду, завдану їхнім працівником, настає лише у випадках, коли заподіювач шкоди не лише перебуває з такою юридичною або фізичною особою в трудових відносинах, а й заподіяв відповідну шкоду саме у зв'язку та під час виконання своїх трудових (службових) обов'язків. Виконанням працівником своїх трудових (службових) обов'язків є виконання ним роботи, зумовленої трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоча і виходить за межі трудового договору чи посадової інструкції, але доручається юридичною або фізичною особою, або спричинена необхідністю, як на території роботодавця, так і за її межами. Це можуть бути дії виробничого, господарського, технічного та іншого характеру, вчинення яких безпосередньо входить до службових обов'язків працівника. Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 21.02.2019 у справі № 355/1394/16-ц.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду у справі № 426/16825/16-ц, у постанові від 05.12.2018 зазначає, що аналіз норм статей 1187 та 1172 ЦК України дає підстави стверджувати, що особа, яка керує транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб'єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб'єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець.
Шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував автомобілем, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.
Таким чином, оскільки власником транспортного засобу є Головне Управління Національної поліції в Київській області та водій автомобіля "Volkswagen Passat" державний номерний знак НОМЕР_1 , ОСОБА_1 під час вчинення дорожньо-транспортної пригоди знаходився в трудових відносинах з Головним Управлінням Національної поліції в Київській області та виконував свої трудові обов'язки, що підтверджується довідкою від 07.10.2025 № 263/17-2025 та копіями матеріалів адміністративного правопорушення, то саме відповідач несе відповідальність щодо обов'язку відшкодувати позивачеві різницю між фактичним розміром і страховим відшкодуванням за шкоду завдану внаслідок ДТП, яка відбулася 17.04.2025.
Колегія суддів вважає зазначені висновки суду першої інстанції вірними.
З огляду на вищезазначені обставини, оскільки позивач виплатив страхове відшкодування потерпілій у ДТП особі, беручи до уваги, що водій забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду на момент вчинення ДТП перебував у трудових відносинах з відповідачем, який є власником такого транспортного засобу, відповідач зобов'язаний здійснити відшкодування позивачу різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою. Тому, за висновками судової колегії позовні вимоги про стягнення з відповідача 15 847,22 грн є обґрунтованими, підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та є такими, що підлягають задоволенню.
Аналогічних правомірних висновків дійшов й суд першої інстанції.
У свою чергу, з урахуванням вказаних вище висновків щодо суті спору, колегією суддів критично оцінюються твердження скаржника про недоведення позивачем розміру завданого збитку.
Отже, на переконання колегії суддів, аргументи апелянта не знайшли свого підтвердження в межах заявлених вимог, оскільки не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставами для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції через необґрунтованість у розумінні ст.ст. 74, 76, 80, 86, 269 ГПК України. Інші доводи скаржника, прийняті до уваги, однак вони не спростовують вищенаведені висновки про наявність підстав для відмови у задоволенні апеляційної скарги. Водночас, підстав для виходу за межі вимог та доводів апеляційної скарги - суд апеляційної інстанції в розумінні ч. 4 ст. 269 ГПК України не встановив.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься й у частині 1 статті 74 ГПК України.
Отже, за загальним правилом, обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. При цьому доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Розподіл між сторонами обов'язку доказування визначається предметом спору.
Змагальність сторін є одним із основних принципів господарського судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, зобов'язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 86 ГПК).
Частиною 5 статті 236 ГПК України визначено, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
З огляду на викладене колегія суддів зазначає, що у цій постанові надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За висновками колегії суддів, доводи апеляційної скарги про те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, - не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку.
Враховуючи все вищевикладене, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що місцевим господарським судом належним чином досліджено обставини справи та надано цим обставинам відповідну правову оцінку. Рішення Господарського суду міста Києва від 03.12.2025 у справі № 910/12008/25 відповідає фактичним обставинам справи, не суперечить чинному законодавству України, а тому передбачених законом підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення в розумінні приписів статті 277 ГПК України не вбачається.
В свою чергу, апелянтом не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції.
При цьому, викладені у відзиві на апеляційну скаргу твердження позивача знайшли своє підтвердження в частині спростування викладених скаржником в апеляційні скарзі доводів у цілому.
Згідно ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору, що були понесені стороною в суді апеляційної інстанції покладаються на апелянта (Головне управління Національної поліції в Київській області).
Керуючись ст.ст. 129, 269, п. 1 ч. 1 ст. 275, 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Київській області на рішення Господарського суду міста Києва від 03.12.2025 у справі № 910/12008/25 - залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 03.12.2025 у справі № 910/12008/25 - залишити без змін.
3. Судові витрати зі сплати судового збору, понесені стороною у зв'язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, покласти на Головне управління Національної поліції в Київській області.
4. Справу повернути до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, що визначені в частині 3 статті 287 ГПК України.
Головуючий суддя С.О. Алданова
Судді В.А. Корсак
С.І. Буравльов