Справа № 495/8112/25
№ провадження 2/495/1246/2026
ІМЕНЕМ УКрАЇНи
30 березня 2026 рокум. Білгород-Дністровський
Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області в складі:
головуючої - одноособово судді Прийомової О.Ю.
за участю секретаря Чибукової О.В.
справа № 495/8112/25
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Білгород - Дністровському в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Центру соціально-психологічної реабілітації дітей служби у справах дітей Білгород-Дністровської районної державної адміністрації про визнання дій протиправними та стягнення невиплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення,-
представника позивача - ОСОБА_2
представника відповідача - Царенко О.О.
Позивач ОСОБА_1 , звернулась до суду з позовом до Центру соціально-психологічної реабілітації дітей служби у справах дітей Білгород-Дністровської районної державної адміністрації про визнання дій протиправними та стягнення невиплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення, у якому просить визнати протиправними дії адміністрації Білгород-Дністровського районного центру соціально-психологічної реабілітації дітей щодо відмови у виплаті матеріальної допомоги на оздоровлення; зобов'язати відповідача виплатити матеріальну допомогу на оздоровлення у розмірі 5220,00 грн.
З урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, остаточно просить суд стягнути з Відповідача на користь Позивача матеріальну допомогу на оздоровлення у розмірі 5 220 (П'ять тисяч двісті двадцять) гривень 00 копійок; стягнути з Відповідача на користь Позивача моральну шкоду у розмірі 10 000 (Десять тисяч) гривень 00 копійок; визнати виплату від 28.11.2025 як таку, що здійснена без волевиявлення Позивача та не є добровільним виконанням вимог позову; стягнути з Відповідача на користь Позивача всі понесені судові витрати по справі (за винятком судового збору, від сплати якого Позивач звільнена на підставі пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір») відповідно до ч. 5 ст. 141 ЦПК України, оскільки Відповідач виконав вимоги лише після відкриття провадження.
Стислий виклад вимог позивача та заперечень відповідача
В обґрунтування вимог позовної заяви ОСОБА_1 зазначає, що працює на посаді помічника вихователя у Білгород-Дністровському районному центрі соціально-психологічної реабілітації дітей служби у справах дітей Білгород-Дністровської районної державної адміністрації.
14 липня 2025 позивач звернулась до відповідача із заявою про надання щорічної основної та додаткової відпустки за особливий характер праці загальною тривалістю 31 календарний день з проханням виплатити матеріальну допомогу на оздоровлення.
Наказом відповідача № 17-нв від 14.07.2025 позивачу надана щорічна відпустка без виплати матеріальної допомоги на оздоровлення.
Вважає, що зазначене є порушенням прав позивача та свідченням дискримінаційного ставлення до неї, з огляду на наступне.
По-перше, рішення про невиплату прийнято всупереч багаторічній практиці установи. Вважає цей факт особливо несправедливим, оскільки позивач сумлінно та відповідально працює в установі з 1997 року, робота пов'язана із складними дітьми, включаючи і тих, які мають тяжкі невиліковні хвороби.
По-друге, у кошторисі центру на 2025 рік передбачені відповідні видатки, однак виплати здійснювались вибірково: керівництву - премії, позивачу - відмова в оздоровчих.
По-третє, позивач наголошує, що умовами колективного договору прямо передбачено обов'язковість виплати допомоги на оздоровленням всім працівникам при надання щорічної відпустки.
Позивач також звертає увагу, що намагалась вирішити питання, яке є предметом позовної заяви, у позасудовому порядку.
Зазначає, що зверталась до Південного Міжрегіонального управління Держпраці із заявою про проведення позапланової перевірки відповідача, однак у проведенні відповідної перевірки відмовлено.
Враховуючи викладені обставини, вважає, що наявні підстави для задоволення позову.
У доповненнях представника позивача позивач зазначає, що 28.11.2025 на картковий рахунок позивача надійшли кошти з призначенням платежу «зарплата 7903,28 грн».
З огляду на суму та обставини справи зазначений платіж імовірно включає частину або повний розмір невиплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення, що є предметом розгляду у даній справі.
Відповідач із вимогами позовної заяви не погоджується, вважає, що наявні підстави для відмови у задоволенні позовної заяви з огляду на наступне.
Відповідно до приписів ч. 1 статті 233 КЗпП України, працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Законодавець чітко пов'язує початок перебігу цього строку саме з моментом, коли особа отримала або повинна була отримати інформацію про факт порушення її трудових прав.
Отже, добросовісність та правдивість зазначених у позовній заяві обставин мають ключове значення для правильного визначення строків звернення до суду та забезпечення дотримання принципу правової визначеності.
Так, намагаючись ввести в оману суд, позивач ОСОБА_1 у своїй позовній заяві зазначає наступне: «Про факт порушення свого права мені стало відомо 21.07.2025 під час ознайомлення з наказом про надання відпустки».
Однак вважає, що наведені позивачем твердження не відповідають реальним обставинам справи, оскільки фактично позивач - ОСОБА_1 свідомо подає суду неправдиві відомості з метою створення хибного уявлення щодо моменту, з якого вона дізналася про нібито порушення її трудових прав.
Така поведінка, на думку відповідача, є спрямованою на штучне продовження строку звернення до суду та уникнення правових наслідків його пропуску.
14 липня 2025 року позивач - ОСОБА_1 звернулася з заявою на ім'я директора Центру соціально-психологічної реабілітації дітей служби у справах дітей Білгород-Дністровської райдержадміністрації, згідно якої просила: « Прошу Вас надати мені щорічну основну відпустку тривалістю 24 календарних дні за відпрацьований період роботи з 29 травня 2024 року по 28 травня 2025 року , з 03 серпня 2025 року по 26 серпня 2025 року включно і щорічну додаткову відпустку за особливий характер праці тривалістю 7 календарних днів за той самий період - з 27 серпня 2025 року по 02 вересня 2025 року включно, з виплатою матеріальної допомоги на оздоровлення в розмірі посадового окладу.
Того ж дня в.о. директора центру Тетяна Мамалига поставила на вищезазначеній заяві візу: «До наказу, без матеріальної допомоги на оздоровлення зг. кол. дог. 2024-2028р. п. V пп. 5.2.»
14 липня 2025 року було видано наказ в.о. директора Центру соціально-психологічної реабілітації дітей служби у справах дітей Білгород-Дністровської райдержадміністрації «Про надання щорічної відпустки помічнику вихователя ОСОБА_1 » за № 17-нв,
Отже, того ж дня, а саме 14 липня 2025 року, ОСОБА_1 було ознайомлено з вищезазначеним наказом, що підтверджується її власним підписом на звороті цього документа (додається).
Підпис позивача є беззаперечним доказом того, що вона була поінформована про зміст наказу саме у цей день, а отже - отримала всі необхідні відомості щодо прийнятого роботодавцем (відповідачем) рішення щодо відмови їй у виплаті матеріальної допомоги на оздоровлення.
З огляду на це твердження позивача про те, що вона нібито дізналася про порушення лише 21.07.2025 року, є неправдивими та не ґрунтуються на фактичних даних.
В свою чергу, з зазначеною позовною заявою позивач звернулася до Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області лише 21 жовтня 2025 року, тобто з очевидним порушенням тримісячного строку, встановленого ч. 1 ст. 233 КЗпП України.
З урахуванням викладеного, позовна заява ОСОБА_1 подана після закінчення встановленого законом строку, без поважних причин, без клопотання про його поновлення та з поданням недостовірних даних щодо моменту, з якого розпочався перебіг цього строку.
Також щодо змісту позовної заяви звертає увагу на те, що Відповідно пункту 9.2 Положення про центр соціально-психологічної реабілітації дітей служби у справах дітей Білгород-Дністровської райдержадміністрації, затвердженого наказом служби у справах дітей Білгород-Дністровської райдержадміністрації від 25.11.2022 року №10-О, фінансово-господарська діяльність центру проводиться за рахунок коштів обласного бюджету (субвенції), позабюджетних та ін. фондів. Пп. А п. 4 ст. 90 Бюджетного кодексу України, визначено, що видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення центрів соціально-психологічної реабілітації дітей здійснюються з обласного бюджету.
Служба у справах дітей Одеської обласної державної адміністрації, відповідно до п. 11 розділу 3 Положення про службу у справах дітей Одеської обласної державної адміністрації, затвердженого розпорядженням Одеської обласної державної адміністрації від 08.04.2024 р. №327/А-2024, розробляє і подає на розгляд Одеській обласній державній адміністрації пропозиції стосовно бюджетних асигнувань на виконання програм і здійснення заходів щодо реалізації державної політики з питань дітей.
Тобто, головним розпорядником коштів центру соціально-психологічної реабілітації дітей служби у справах дітей Білгород-Дністровської районної державної адміністрації є Одеська обласна державна адміністрація.
Згідно з ст. 98 Кодексу законів про працю України, оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законів та інших нормативно-правових актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів, у межах бюджетних асигнувань та позабюджетних доходів.
Заробітна плата працівникам Центру виплачується на умовах, визначених трудовим договором, відповідно до Єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2002 р. №1298, наказу Міністерства соціальної політики України від 18.05.2015 р. №526, Постанови Кабінету Міністрів України від 14 червня 2000 р. №963.
Позивач у заяві зазначає про порушення права на гарантовану виплату, що є безпідставним звинуваченням і не відповідають закону.
Тому, що згідно п. 5.2 розділу V Положення про систему преміювання працівників Центру соціально-психологічної реабілітації дітей служби у справах дітей Білгород-Дністровської райдержадміністрації (Додаток №5) Колективного договору між адміністрацією ЦСПРД на 2024-2028 роки (зареєстрований 02.02.2024 року в управлінні соціального захисту населення Білгород-Дністровської РДА:
Матеріальна допомога на оздоровлення виплачується при наданні основної щорічної відпустки у розмірі, що не перевищує середньомісячної заробітної плати працівника.
Матеріальна допомога на оздоровлення видається в обов'язковому порядку: Педагогічним працівникам відповідно до ст. 57 ЗУ «Про освіту» у розмірі посадового окладу; Керівникам структурних підрозділів з ненормованим робочим днем - у розмірі 100% посадового окладу; Медичним працівникам згідно Постанови КМУ «Питання оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери» від 11.05.2011 р. №524, у розмірі посадового окладу; усі інші працівники отримують матеріальну допомогу на оздоровлення за наявності коштів та за рахунок економії фонду оплати праці.
При цьому в Переліку посад педагогічних та науково-педагогічних працівників, затвердженому постановою КМУ від 14.06.2000 р. №963, посада помічника вихователя не вказана.
Відповідно, посада помічника вихователя не відноситься до педагогічних посад.
В той же час, відповідно п. 4 Постанови КМУ «Про оплату праці працівників на основі Єдиної тарифної сітки розрядів та коефіцієнтів з оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери" від 30.08.2002 р. №1298, надано право (а не обов'язок) керівникам місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, при яких створені централізовані бухгалтерії, керівникам бюджетних установ, закладів та організацій в межах фонду заробітної плати, затвердженого в кошторисах надавати матеріальну допомогу у межах наявних коштів на оплату праці.
Тобто, законодавство не гарантує виплату матеріальної допомоги на оздоровлення під час використання основної щорічної відпустки помічнику вихователя, оскільки він не віднесений до педагогічних працівників.
Водночас, за наявності коштів у межах фонду заробітної плати, затвердженої кошторисом, керівник має право надавати не педагогічним працівникам допомогу на оздоровлення.
Враховуючи той факт, що позивач ОСОБА_1 займає посаду «помічник вихователя», при наявності економії фонду заробітної плати та надходження повного фінансування на кінець звітного 2025 року, їй як і іншим працівникам Центру що не займають посади, які відносяться до педагогічних та медичних посад, за наявності економії фонду заробітної плати запланована виплата матеріальної допомоги на оздоровлення.
Отже, з урахуванням наведених вище нормативно-правових положень, слід дійти висновку, що обставини, на які посилається позивач ОСОБА_1 на підтвердження свого права на обов'язкову та гарантовану державою виплату матеріальної допомоги на оздоровлення, не ґрунтуються на положеннях законодавства та є юридично необґрунтованими.
Дійсно, кошторисом затвердженим службою у справах дітей Одеської обласної державної адміністрації кошторису на 2025 рік заплановано фінансування на заробітну плату та оздоровлення у розмірі - 4076227,00 грн. (для порівняння - кошторис на 2024 рік становив - 4133316,00 грн.).
Бухгалтерським відділом Центру зазначено у бюджетному запиті на 2025-2027 рр., що для здійснення відповідного фінансування необхідна сума у розмірі - 4303000,00 грн. (з прорахунком матеріальної допомоги на оздоровлення для усіх працівників), що на 226 773,00 грн. більше ніж затверджено.
Тобто, станом на 01.11.2025 року фінансування відбулось на 94,7 % від запитуваного. Тому, виплати матеріальної допомоги на оздоровлення здійснювалися лише педагогічним та медичним працівникам, що визначено законодавством та Колективним договором Центру та з розрахунку надходження фінансування, а не вибірково.
Дійсно, 14.07.2025 року ОСОБА_1 звернулася із заявою на ім'я директора ОСОБА_3 щодо надання щорічної відпустки.
В цей час, а саме з 08.07.2025 по 23.07.2025 директор проходив стаціонарне лікування в КНП «Білгород-Дністровська міська багатопрофільна лікарня» та надалі амбулаторне лікування КНП «Білгород-Дністровський центр первинної медикосанітарної допомоги» Білгород-Дністровської міської ради (лікарняні листки додаються).
15.07.2025 завідуюча господарством, яка була призначена виконувати обов'язки директора Мамалига Тетяна Леонідівна отримала заяву від ОСОБА_1 та винесла резолюцію про видання наказу без матеріальної допомоги на оздоровлення згідно п. V пп. 5.2 колективного договору між адміністрацією та профспілковою організацією Центру соціально-психологічної реабілітації дітей ССД Б-Дністровської РДА на 2024-2028 рр. (копія заяви додається).
Вище викладене свідчить про те, що дії директора ОСОБА_3 як представника адміністрації апріорі не можуть бути визнані такими, що є протиправними.
25.11.2025 на рахунки закладу надійшло до фінансування, тому головним бухгалтером здійснено розрахунки на виплати оздоровчих 2-х педагогічних працівників (вихователь з евакуації Республіки Польща за періоди роботи 2023-2024, 2024-2025 рр. та вихователь за період роботи 2024-2025 рр.), та попередньо прораховано необхідне фінансування на грудень 2025 року для оплати праці.
За результатами наявної економії фонду заробітної плати та надходження необхідного фінансування у повному обсязі, керівник закладу скористався п. 4 Постанови КМУ «Про оплату праці працівників на основі Єдиної тарифної сітки розрядів та коефіцієнтів з оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери" від 30.08.2002 №1298, щодо права керівникам місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, при яких створені централізовані бухгалтерії, керівникам бюджетних установ, закладів та організацій в межах фонду заробітної плати, затвердженого в кошторисах надавати матеріальну допомогу у межах наявних коштів на оплату праці. На підставі наказу від 26.11.2025 року №30-нв головним бухгалтером здійснено нарахування матеріальної допомоги на оздоровлення 5 працівникам на карткові рахунки, у тому числі і позивачу ОСОБА_1 (витяг з наказу додається).
Крім того, відповідач просить при винесенні рішення відповідно до приписів ст. ст. 141, п. 2 ч. 4 ст.265 ЦПК України вирішити питання щодо розподілу судових витрат, а саме: стягнути з позивача - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (Паспорт серії НОМЕР_1 , виданий 29 жовтня 2002 року Білгород - Дністровським МВ УМВС України в Одеській області; Реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 ; АДРЕСА_1 ) на користь відповідача - Центр соціально-психологічної реабілітації дітей служби у справах дітей Білгород-Дністровської районної державної адміністрації (Код ЄДРПОУ: 24764920; місцезнаходження юридичної особи: 67700, Одеська область, м. Білгород-Дністровський, вул. Транспортна (Молодіжна), 71) понесені судові витрати на правничу (правову) допомогу у сумі 8000,00 (вісім тисяч) грн.
У відповіді на відзив позивач посилається на відсутність пропущеного строку, визначеного ч. 2 ст. 233 КЗпПП, а також повідомляє, що вважає необґрунтованими аргументи про брак коштів, оскільки відповідач уклав договір про надання правової допомоги на загальну суму 50 000,00 грн.
Заяви, клопотання, інші процесуальні дії у справі
24 жовтня 2025 року ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області по справі відкрито спрощене позовне провадження та витребувано докази, а саме: від Центру соціально-психологічної реабілітації дітей служби у справах дітей Білгород-Дністровської районної державної адміністрації копію штатного розпису, копії наказів про преміювання працівників центру; довідку про використання фонду оплати праці за 2025 рік.
01 грудня 2025 року до суду надійшла заява представника позивача про уточнення позовних вимог.
03 грудня 2025 року до суду надійшов відзив представника відповідача.
05 грудня 2025 року до суду надійшла відповідь на відзив.
19 грудня 2025 року ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області уточнену позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху.
24 грудня 2025 року до суду надійшла заява позивача про усунення недоліків.
05 березня 2026 року ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області клопотання представника позивача залишено без розгляду.
05 березня 2026 року ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області прийнято заяву про збільшення позовних вимог до розгляду.
Фактичні обставини, встановлені судом
Судом дійсно встановлено та підтверджено матеріалами справи наступне.
14.07.2025 ОСОБА_1 звернулась до директора Центру соціально-психологічної реабілітації дітей служби у справах дітей Білгород-Дністровської районної державної адміністрації із заявою про надання ОСОБА_1 щорічної основної відпустки тривалістю 24 календарних дні за відпрацьований період роботи з 29 травня 2024 року по 31 травня 2025 року, з 03 серпня 2025 року по 26 серпня 2025 року включно та щорічну додаткову відпустку за особливий характер праці тривалістю 7 календарних днів за той самий період з виплатою матеріальної допомоги на оздоровлення в розмірі посадового окладу.
15.07.2025 в.о. директора центру вказану заяву отримала. /а.с. 14/
Відповідно до п.п. 2.36 - 2.38 Колективного договору між адміністрацією та профспілковою організацією Центру соціально-психологічної реабілітації дітей служби у справах дітей Білгород-Дністровської районної державної адміністрації на 2024-2028 роки, схваленого на зборах трудового колективу 16 січня 2024 року, протокол № 1 від 16.01.2024, щорічна відпустка на прохання працівника може бути розподілена на частини будь-якої тривалості, але основна частина не може бути меншою за 14 календарних днів.
Матеріальна допомога на оздоровлення надається за умови використання щорічної основної частини відпустки.
Надавати щорічну додаткову відпустку терміном 14 робочих днів (16 календарних) згідно п. 22 ч. 1 ст. 20, п. 1 ч. 1 ст. 21 та п. 3 ч. 3 ст. 30 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Працівники Центру одержують допомогу на оздоровлення при наданні щорічної відпустки в розмірі посадового окладу.
Відповідно до п. 5.1.2. вищевказаного колективного договору адміністрація зобов'язується надавати педагогічним працівникам матеріальну допомогу на оздоровлення у розмірі одного місячного посадового окладу при наданні щорічної відпустки.
Адміністрація зобов'язується надавати технічним працівникам матеріальну допомогу, у тому числі на оздоровлення, за винятком матеріальної допомоги на поховання, в сумі не більше ніж за один посадовий оклад на рік. /а.с. 15-19/
Відповідно п. 5.2. Розділу V Положення про систему преміювання працівників Центру соціально-психологічної реабілітації дітей служби у справах дітей Білгород-Дністровської районної державної адміністрації, матеріальна допомога на оздоровлення виплачується при наданні основної щорічної відпустки у розмірі, що не перевищує середньомісячної заробітної плати працівника.
Матеріальна допомога на оздоровлення видається в обов'язковому порядку: педагогічним працівникам, відповідно до ст. 57 ЗУ «Про освіту» у розмірі посадового окладу; керівникам структурних підрозділів з ненормованим робочим днем у розмірі 100% посадового окладу; медичним працівникам згідно Постанови КМУ від 11.05.2011 № 524, у розмірі посадового окладу. Усі інші працівники отримують матеріальну допомогу на оздоровлення за наявності коштів та за рахунок економії фонду оплати праці./а.с. 105/
Відповідно до наказу «Про надання щорічної відпустки помічнику вихователя ОСОБА_1 » від 14.07.2025 № 17-нв ОСОБА_1 надано щорічну основну відпустку за відпрацьований період роботи 29.05.2024-28.05.2025, тривалістю 24 календарних дні та додаткову відпустку тривалістю 7 календарних днів з 03.08.2025./а.с. 20/
З копії розрахункового листка за липень 2025 року вбачається, що ОСОБА_1 нараховано разом 17568,25 грн, з яких: донарахування до МЗП 1736,00 грн, відпускні - 8696,74 грн, нічні 40% - 871,51 грн, нараховано - 6264,00, зміни - 16, години - 184 години. За червень 2025 року разом нараховано - 8596, 57 грн. /а.с. 21-22/
ОСОБА_1 зверталась до Державної служби України з питань праці (Центральний апарат) зі скаргою на бездіяльність та необґрунтовану відмову у проведенні перевірки південного міжрегіонального управління, Головного управління Держпраці в Одеській області із заявою поро проведення перевірки у зв'язку з порушенням трудових прав. /а.с. 23-28/
У відповіді Білгород-Дністровської районної військової адміністрації Собко А.М. від 16.09.2025 № 12/інф/5248 повідомлено, що листом від 11.09.2025 № 05-11/247 директором закладу проінформовано, що на 2025 рік затверджений кошторис для фінансування виплат заробітної плати на працівників закладу в розмірі 4076227,0 грн., в свою чергу бюджетний запит на 2025 рік було надано з урахуванням необхідності виплат матеріальної допомоги на оздоровлення для всіх працівників закладу на суму 4303000,0 грн., тобто фінансування відбулось на 94,7 % від запитуваного.
В листі також додатково зазначено, що у відповідності до пункту 5.2 розділу V Положення про систему преміювання працівників Колективного договору, укладеного між адміністрацією та профспілковою організацією Центру соціально-психологічної реабілітації дітей служби у справах дітей Білгород-Дністровської районної державної адміністрації на 2024-2028 роки, матеріальна допомога на оздоровлення виплачується при наданні основної щорічної відпустки у розмірі, що не перевищує середньомісячної заробітної плати працівника, в обов'язковому порядку матеріальна допомога на оздоровлення виплачується: педагогічним працівникам у розмірі посадового окладу у відповідності до вимог ст. 57 Закону України «Про освіту», керівникам структурних підрозділів з ненормованим робочим днем - у розмірі 100 % посадового окладу, медичним працівникам у розмірі посадового окладу у відповідності з вимогами постанови Кабінету Міністрів України від 11.05.2011 № 524 «Питання оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери», іншим працівникам - за наявності коштів та за рахунок економії фонду оплати праці./а.с. 31/
За результатами розгляду звернення ОСОБА_4 , Південне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці повідомило, що для вирішення спірних питань по суті необхідно звернутись до комісії по трудових спорах Установи, а у разі незгоди з рішенням комісії (або за її відсутності) - із позовом до суду у визначений законодавством строк. /а.с. 35/
Департамент з питань праці Державної служби України з питань праці повідомив, що в Держпраці відсутні повноваження щодо здійснення контролю за виконанням положення колективного договору, укладеного між сторонами роботодавця та працівників. /а.с. 38/
Позивач також зверталась із зверненням до Мінсоцполітики та Мінекономіки, Білгород-Дністровського РВП ГУНП в Одеській області, секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини./а.с. 71-74/
28.11.2025 позивачу на рахунок зараховану зарплату у розмірі 7903,28 грн. /а.с. 85/
Відповідно до витягу із наказу Центру соціально-психологічної реабілітації дітей служби у справах дітей Білгород-Дністровської районної державної адміністрації «Про виплату матеріальної допомоги на оздоровлення» від 26.11.2025 № 30-нв, наказано виплатити матеріальну допомогу на оздоровлення наступним працівникам: ОСОБА_1 /а.с. 93/
Нормативне обґрунтування
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч. 1 ст. 4 ЦПК України).
Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю (стаття 43 Конституції України).
Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно ч.1 ст. 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.
Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України "Про оплату праці" та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.
Структура заробітної плати визначена ст. 2 Закону України «Про оплату праці», за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.
Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.
Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
Згідно з частиною третьою ст.2 Закону України «Про оплату праці» до інших заохочувальних та компенсаційних виплат належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Наказом Державного комітету статистики України від 13 січня 2004 року №5 затверджено Інструкцію зі статистики заробітної плати (далі - Інструкція) у п.1.3 якої передбачено, що фонд оплати праці складається з: фонду основної заробітної плати; фонду додаткової заробітної плати; інших заохочувальних та компенсаційних виплат.
За положеннями пункту 2.3.3 Інструкції до інших заохочувальних та компенсаційних виплат віднесено матеріальну допомогу, що має систематичний характер, надана всім або більшості працівників (на оздоровлення, у зв'язку з екологічним станом, крім сум указаних п.3.31).
Відповідно до ч.2 ст. 97 КЗпП України, форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.
Згідно ст.10 КЗпП України, колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов'язань, з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.
Аналогічний за змістом правовий припис міститься у ст. 1 Закону України «Про колективні договори і угоди».
Статтею 13 КЗпП України визначено, що у колективному договорі встановлюються взаємні обов'язки роботодавця та працівника, зокрема, щодо встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати і інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій і т.і.) Колективним договором встановлюються додаткові, порівняно з чинним законодавством і угодами, гарантії.
Згідно ст. 18 КЗпП України, положення колективного договору розповсюджуються на всіх працівників підприємства, установи, організації та є обов'язковими для роботодавця та працівника.
Відповідно до ст. 5 Закону України «Про колективні договори і угоди» умови колективних договорів і угод, укладених відповідно до чинного законодавства, є обов'язковими для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали.
Положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємств незалежно від того, чи є вони членами профспілки, і є обов'язковими як для роботодавця, так і для працівників підприємства (ч. 1 ст. 9 Закону України «Про колективні договори і угоди»).
Оцінка аргументів сторін, висновки суду
Перш за все, суд вважає за необхідне звернути увагу на можливість застосування строків, визначених ч. 1 ст. 233 КЗпП України у справі, яка розглядається.
Дійсно, диспозиція ч. 1 ст. 233 КЗпП, як посилається відповідач, передбачала встановлення трьохмісячного строку з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Втім, частину першу статті 233 визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною) в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, згідно з Рішенням Конституційного Суду № 1-р/2025 від 11.12.2025.
Зокрема у вказаному рішенні Конституційний Суд України зазначає, що: «запровадження тримісячного строку для звернення працівника під час дії трудових відносин до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат обмежує гарантоване право особи на своєчасне одержання винагороди за працю та уможливлює невиконання роботодавцем обов'язку з оплати праці, зокрема у випадках, коли працівник звертатиметься до суду пізніше ніж через три місяці з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Фактично право працівника на одержання винагороди за працю підлягає судовому захисту лише в межах установленого строку звернення до суду, зі спливом якого працівник втрачатиме можливість ефективного та дієвого поновлення своїх прав у спосіб звернення до суду.
Якщо працівник пропустив тримісячний строк звернення до суду, обов'язок роботодавця щодо виплати заробітної плати та інших належних працівникові виплат і право працівника на одержання винагороди за працю не припиняються, тоді як дієвість та ефективність способів поновлення права працівника на одержання винагороди за працю, зокрема у спосіб стягнення заборгованості в судовому порядку, зазнає суттєвого обмеження, оскільки не передбачено поновлення пропущеного строку.
Працівник може опинитися в невигідному юридичному становищі, коли після спливу встановленого оспорюваними приписами Кодексу тримісячного строку відповідне право не підлягатиме захисту судом, а подальше отримання працівником сум заробітної плати значною мірою залежатиме від бажання роботодавця виплатити заборгованість в позасудовому порядку.
Законодавець, установлюючи тримісячний строк для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, не врахував, що зобов'язання щодо виплати винагороди за працю є триваючим, призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав працівника, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України.
Така законодавча конструкція ставить працівника, який перебуває у трудових відносинах, у менш захищене становище порівняно зі звільненим працівником, що суперечить принципу рівності та гарантії ефективного судового захисту.
Отже, установлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат суперечить Конституції України, оскільки призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України, порушує гарантії своєчасного одержання винагороди за працю та позбавляє працівника реальної можливості ефективно реалізувати право на судовий захист, що суперечить частині першій статті 8, частині сьомій статті 43, частині першій статті 55 Конституції України».
Конституційний Суд України у Рішенні від 14 грудня 2000 року № 15-рп/2000 у справі про порядок виконання рішень Конституційного Суду України дійшов висновку, що його рішення «незалежно від того, визначено в них порядок і строки їх виконання чи ні, є обов'язковими до виконання на всій території України», для всіх суб'єктів правовідносин, зокрема й для органів державної влади; обов'язок їх виконання є «вимогою Конституції України, яка має найвищу юридичну силу щодо всіх інших нормативно-правових актів; додаткове визначення у рішеннях, висновках Конституційного Суду України порядку їх виконання не скасовує і не підміняє загальної обов'язковості їх виконання».
Таким чином, з урахуванням того, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, який вимагає від судів його втілення у правозастосовну діяльність, зокрема в судові рішення, що за своїм змістом мають бути проникнуті ідеями справедливості, свободи, законності, неупередженості, рівності, суд критично ставиться до доводів представника відповідача, відповідно до яких, позовна заява ОСОБА_1 подана після закінчення встановленого законом строку, без поважних причин, без клопотання про його поновлення та з поданням недостовірних даних щодо моменту, з якого розпочався перебіг цього строку, що свідчить про відсутність у позивача правових підстав для захисту своїх прав у судовому порядку в межах даного провадження та про необхідність застосування процесуальних наслідків, передбачених чинним законодавством.
Щодо вимоги стягнути з Відповідача на користь Позивача матеріальну допомогу на оздоровлення у розмірі 5 220 (П'ять тисяч двісті двадцять) гривень 00 копійок.
ОСОБА_1 займає посаду помічника вихователя Центру соціально-психологічної реабілітації дітей служби у справах дітей Білгород-Дністровської районної державної адміністрації.
Відповідно до переліку посад педагогічних та науково-педагогічних працівників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 червня 2000 р. № 963 (у редакції, чинній станом на день виникнення спірних правовідносин) до посад педагогічних працівників належать, зокрема: вчителі всіх спеціальностей (у тому числі вчитель-дефектолог, вчитель-логопед), викладачі всіх спеціальностей, асистент вчителя, асистент вчителя - реабілітолога, асистент викладача, старший викладач закладу фахової передвищої освіти, старший майстер закладу професійної (професійно-технічної) освіти, майстер виробничого навчання, асистент майстра виробничого навчання, педагог професійного навчання, керівник фізичного виховання, старший вихователь, вихователь, асистент вихователя, вихователь-методист, музичний керівник, інструктор з фізичної культури (фізкультури), методист, педагог-організатор, практичний психолог, соціальний педагог, соціальний педагог по роботі з дітьми з інвалідністю, логопед закладів охорони здоров'я та соціального захисту, керівник гуртка (секції, студії, інших форм гурткової роботи); концертмейстер, художній керівник, культорганізатор, акомпаніатор, інструктор з праці, інструктор слухового кабінету, перекладач-дактилолог, екскурсовод, інструктор з туризму закладу освіти; старший керівник та керівник туристських груп (походу, екскурсії, експедиції) закладу позашкільної освіти; голова циклової комісії закладу фахової передвищої освіти; фахівець (консультант) інклюзивно-ресурсного центру; консультант, психолог центру професійного розвитку педагогічних працівників; помічник директора з режиму, старший черговий з режиму, черговий з режиму закладу освіти для осіб, які потребують соціальної допомоги і реабілітації.
Таким чином, посада помічника вихователя дійсно не є посадою педагогічного працівника.
Втім, у пункті 2.38 Колективного договору зазначено, що працівники одержують допомогу на оздоровлення при наданні щорічної відпустки в розмірі посадового окладу.
Відповідно п. 5.2. Розділу V Положення про систему преміювання працівників Центру соціально-психологічної реабілітації дітей служби у справах дітей Білгород-Дністровської районної державної адміністрації, матеріальна допомога на оздоровлення виплачується при наданні основної щорічної відпустки у розмірі, що не перевищує середньомісячної заробітної плати працівника.
Матеріальна допомога на оздоровлення видається в обов'язковому порядку: педагогічним працівникам, відповідно до ст. 57 ЗУ «Про освіту» у розмірі посадового окладу; керівникам структурних підрозділів з ненормованим робочим днем у розмірі 100% посадового окладу; медичним працівникам згідно Постанови КМУ від 11.05.2011 № 524, у розмірі посадового окладу.
Усі інші працівники отримують матеріальну допомогу на оздоровлення за наявності коштів та за рахунок економії фонду оплати праці.
Відповідно до ст. 64 Конституції України, конституційні права та свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.
24.02.2022 Указом Президента України від 24.04.2022 №64/2022 у зв'язку із військовою агресією РФ на території України введений воєнний стан, який неодноразово продовжений і триває станом на час розгляду цієї справи.
При цьому, зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав та свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб визначені положеннями Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 6 цього Закону в Указі Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» зазначений вичерпний перелік конституційних прав та свобод людини і громадянина, які тимчасово обмежуються у зв'язку із введенням воєнного стану, зазначений строк дії цих обмежень, а також тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» установлено, що на період дії правового режиму воєнного стану можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану.
Також 15.03.2022 Верховною Радою України прийнято Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», який набув чинності 24.03.2022, і визначає особливості проходження державної служби, служби в органах місцевого самоврядування, особливості трудових відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, представництв іноземних суб'єктів господарської діяльності в Україні, а також осіб, які працюють за трудовим договором, укладеним з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
Пунктом другим розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» регламентовано, що під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, установлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».
Отже, положення Закону України «Про правовий режим воєнного стану», які регулюють деякі аспекти трудових відносин інакше, ніж КЗпП України, мають пріоритетне застосування на період дії воєнного стану.
Відповідно до ст. 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» на період воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативою роботодавця.
Разом з тим, матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що дія п. 5.1.3. Колективного договору зупинена за ініціативою роботодавця на підставі ст. 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
З урахуванням викладено, враховуючи, що відповідачем не надано доказів на підтвердження того, що дія колективного договору, в частині виплати матеріальної допомоги на оздоровлення працівникам, відмінним від педагогічних, зупинена на період дії воєнного стану, доводи представника відповідача в цій частині є необґрунтованими.
Разом з тим, згідно витягу із наказу Центру соціально-психологічної реабілітації дітей служби у справах дітей Білгород-Дністровської районної державної адміністрації «Про виплату матеріальної допомоги на оздоровлення» від 26.11.2025 № 30-нв, керуючись п. 8.3 Положення про Центр соціально-психологічної реабілітації дітей служби у справах дітей Білгород-Дністровської районної державної адміністрації, графіку відпусток працівників Центру на 2025 рік, на підставі п. 5.2. розділу V Положення про систему преміювання працівників Центру, п. 4 Постанови КМУ від 30.08.2002 № 1298, пп. П. 2 наказу Міністерства соціальної політики України № 526 (зі змінами), наказано виплатити матеріальну допомогу на оздоровлення наступним працівникам: ОСОБА_1 .
Крім того, позивачем надано суду підтвердження зарахування матеріальної допомоги на оздоровлення на картку ОСОБА_1 .
Таким чином, відповідачем сплачено позивачу ОСОБА_1 матеріальну допомогу на оздоровлення у розмірі 5220,00 грн.
З огляду на викладене, з урахуванням того, що судом з'ясовано відсутність порушення прав та законних інтересів позивача у частині виплати матеріальну допомогу на оздоровлення у розмірі 5220,00 грн, відсутні підстави для задоволення окреслених позовних вимог.
Щодо вимоги стягнути з Відповідача на користь Позивача моральну шкоду у розмірі 10 000 (десять тисяч) гривень 00 копійок.
Положенням ст. 23 ЦК України передбачено, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Зазначені роз'яснення містяться в Постанові Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31 березня 1995 року.
Верховний Суд у постанові від 10.04.2019 у справі №464/3789/17 зробив висновок, що «..адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого».
Верховний Суд у постанові по справі № 214/7462/20 від 05.12.2022 зазначив, що по своїй суті зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов'язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації.
Зобов'язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.
У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв'язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов'язання з її відшкодування.
Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами рівності, поміркованості, розумності, справедливості. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, а ніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення.
Розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.
При наявності встановленого факту порушення прав позивача моральна шкода наявна та констатується судом.
Так, аналізуючи наявність підстав для стягнення моральної шкоди, суд виходить із наступного.
З матеріалів справи встановлено, що на 2025 рік затверджений кошторис для фінансування виплат заробітної плати на працівників закладу в розмірі 4076227,0 грн, у свою чергу бюджетний запит на 2025 рік було надано з урахуванням необхідності виплат матеріальної допомоги на оздоровлення для всіх працівників закладу на суму 4303000,0 грн, тобто фінансування відбулось на 94,7 % від запитуваного.
Однак, вказана інформація повідомлена позивачу листом Білгород-Дністровської районної військової адміністрації від 16.09.2025 № 12/інф/5248, тоді як позивач звернулась із заявою про надання частин щорічної основної та додаткової відпусток у липні 2025 року і відповідно до наказу «Про надання щорічної відпустки помічнику вихователя ОСОБА_1 » від 14.07.2025 № 17-нв ОСОБА_1 надано щорічну основну відпустку за відпрацьований період роботи 29.05.2024-28.05.2025, тривалістю 24 календарних дні та додаткову відпустку тривалістю 7 календарних днів з 03.08.2025 року, без виплати спірної матеріальної допомоги.
Матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що позивач була повідомлена про недостатнє фінансування Центру керівництвом.
Більше того, у наказі «Про надання щорічної відпустки помічнику вихователя ОСОБА_1 » від 14.07.2025 № 17-нв вказане питання взагалі залишилось поза увагою, не зважаючи, що у його преамбулі міститься посилання на заяву ОСОБА_1 від 14.07.2025, у якій остання просила надати матеріальну допомогу на оздоровлення, що на переконання суду, дає підстави констатувати наявність правомірних очікувань позивача щодо отримання матеріальної допомоги на оздоровлення та певний стан правової невизначеності.
Таким чином, суд приймає до уваги доводи позивача про завдання їй моральної шкоди, що виразилася в душевних стражданнях, яких вона зазнала внаслідок невиплати матеріальної допомоги на оздоровлення, а також бере до уваги доводи про переживання, які виникли під час звернення із заявами, скаргами до численних державних органів з приводу питання про виплату матеріальної допомоги на оздоровлення.
Отже, враховуючи характер та обсяг заподіяних позивачу моральних страждань, їх тривалість та наслідки, час та зусилля, які були необхідні позивачу для з'ясування обставин, які перешкоджали отриманню матеріальної допомоги на оздоровлення, та пов'язані з цим моральні переживання, суд вважає, що позивачу дійсно була завдана моральна шкода, тому заявлені позовні вимоги необхідно задовольнити частково та стягнути з відповідача на користь позивача завдану моральну шкоду в розмірі 8 000,00 грн (вісім тисяч грн).
Щодо вимоги визнати виплату від 28.11.2025 як таку, що здійснена без волевиявлення Позивача та не є добровільним виконанням вимог позову.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (провадження №12-80гс20) вказано, що розглядаючи справу суд має з'ясувати: 1) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 2) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 3) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.
Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача у цих правовідносинах, позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню.
Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право позивача підлягає захисту обраним ним способом.
Відповідно до ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Закон не визначає такого способу захисту порушеного права як визнання виплати як такої, що здійснена без волевиявлення Позивача та не є добровільним виконанням вимог позову. Більше того, задоволення вказаної вимоги жодним чином не призведе до відновлення порушеного права позивача.
Враховуючи викладене, з огляду на те, що цивільні права та інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права чи інтересу позивача, висновок суду про те, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача у цих правовідносинах, є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову, позов ОСОБА_1 в частині визнання виплати як такої, що здійснена без волевиявлення Позивача та не є добровільним виконанням вимог позову - задоволенню не підлягає.
Вирішення питання щодо судових витрат.
Відповідно до ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
У відповідності до ч.1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У зв'язку з частковою обґрунтованістю позовних вимог вимоги щодо стягнення з відповідача суми судового збору на користь позивача підлягають частковому задоволенню, пропорційно розміру задоволених вимог у загальному розмірі 637,47 грн, що вираховується наступним чином: 15250,00 грн /заявлені позовні вимоги/: 8000,00 грн /задоволені позовні вимоги/= 1,9; 121,20 грн/ сума сплаченого судового збору/:1,9 = 637,47 грн.
Стосовно вимог відповідача щодо стягнення витрат на правничу допомогу, судом встановлено наступне.
Згідно з частинами першою, третьою статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з частиною другою статті 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд, відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України, враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Відповідно до частин третьої, четвертої статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частиною п'ятою статті 137 ЦПК встановлено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з частиною шостою статті 137 ЦПК обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, як зазначено в п. 95 Рішення у справі «Баришевський проти України», п. 88 Рішення у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише в разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Так, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ЄСПЛ застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23.01.2014 (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява N 19336/04, § 268)).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У додатковій постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 квітня 2024 року у справі № 755/4666/22 (провадження № 61-4935св23) зазначено, що: «чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
Для цілей розподілу судових витрат: - розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат».
З аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 січня 2023 року у справі № 303/1430/18 (провадження № 61-2451св22) зазначено, що: «відповідно до пункту 1 частини другої статті 137 ЦПК України витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено».
Так, відповідно договору про надання юридичних послуг від 08 липня 2025 року, укладеного між ФОП ОСОБА_5 (виконавець) та Центром соціально-психологічної реабілітації дітей служби у справах дітей Білгород-Дністровської районної державної адміністрації (замовник), виконавець бере на себе зобов'язання надавати замовникові юридичні послуги в обсязі та на умовах, визначених цим договором.
Загальна вартість цього Договору складає 50 000 грн. вартість послуг за Договором узгоджується Сторонами та визначається в актах наданих послуг підписаних сторонами.
Відповідно до додаткової угоди № 1 до Договору про надання юридичних послуг від 08.07.2025 від 17.09.2025, сторони домовились зменшити загальну вартість договору про надання юридичних послуг на суму 30 000, 00 грн.
Відповідно до розрахунку суми гонорару за надану правову допомогу фактично оплачено 8000,00 грн.
Згідно акту приймання наданих послуг від 24.12.2025: попередня консультація - 549,60 грн, підготовка процесуальних документів (відзиву - 5450,40, клопотання про визнання обов'язкової особистої участі позивача - 1500 грн) - 6950,40 грн, представництво - 2000,00 грн. Всього сплачено 9500,00 грн.
Враховуючи вищевикладене, часткове задоволення позову у сумі 8000,00 грн, суд керуючись ст. 137 ЦПК України, дійшов висновку про задоволення заяви представника відповідача частково, стягненню з позивача на корить відповідача підлягають витрати на професійну правничу допомогу у сумі 4512,50 грн, пропорційно до відмовлених позовних вимог (100 /заявлені позовні вимоги/ - 52, 45 /відсоток відмовлених позовних вимог/= 47,5 /відсоток відмовлених позовних вимог/; 9500 /заявлений розмір правової допомоги/*47,5 /відсоток відмовлених позовних вимог/:100% = 4512,50 грн.
Керуючись ст. ст. 10, 13, 18, 97 КЗпП України, ст. ст. 12, 13, 83, 263, 264, 265, 354 ЦПК України , суд,
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Центру соціально-психологічної реабілітації дітей служби у справах дітей Білгород-Дністровської районної державної адміністрації про визнання дій протиправними та стягнення невиплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення - задовольнити частково.
Стягнути з відповідача Центру соціально-психологічної реабілітації дітей служби у справах дітей Білгород-Дністровської районної державної адміністрації на користь позивача ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 8000,00 грн.
Стягнути з відповідача Центру соціально-психологічної реабілітації дітей служби у справах дітей Білгород-Дністровської районної державної адміністрації на користь позивача ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 637,47 грн.
В задоволенні інших позовних вимог в частині стягнення матеріальної допомоги на оздоровлення, визнання виплати як такої, що здійснена без волевиявлення Позивача та не є добровільним виконанням вимог позову - відмовити.
Стягнути з позивача ОСОБА_1 на користь відповідача Центру соціально-психологічної реабілітації дітей служби у справах дітей Білгород-Дністровської районної державної адміністрації витрати на правову допомогу у розмірі 4512,50 грн.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .
Відповідач: Центр соціально-психологічної реабілітації дітей служби у справах дітей БілгородДністровської районної державної адміністрації, адреса: 67700, Одеська область, м. Білгород-Дністровський, вул. Транспортна (Молодіжна), 71, ЄДРПОУ: 24764920.
Повний текст рішення складений 31.03.2026 року.
Суддя: