Номер провадження: 11-сс/813/422/26
Справа № 521/19436/25 1-кс/521/3996/25
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
25.03.2026 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі:
головуючий суддя ОСОБА_2 ,
судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретар судового засідання ОСОБА_5 ,
за участі:
прокурорів - ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,
представника власника майна - ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника власника майна ОСОБА_8 , який діє в інтересах ОСОБА_9 , на ухвалу слідчого судді Хаджибейського районного суду м. Одеси від 11 листопада 2025 року про арешт майна в рамках кримінального провадження №12025162470001382 від 24.09.2025 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, -
установив:
Зміст оскарженого судового рішення.
Ухвалою слідчого судді задоволено клопотання слідчого СВ відділу поліції №1 Одеського районного управління поліції №1 ГУНП в Одеській області ОСОБА_10 та накладено арешт на майно, що належить на праві власності ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце знаходження якого невідоме, а саме:
- квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 70,4 (кв.м);
- квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 66,7 (кв.м), шляхом заборони користуватись, розпоряджатись та відчужувати майно, на яке накладено арешт, до прийняття рішення, щодо зняття раніше накладеного арешту у встановленому законом порядку.
Рішення слідчого судді мотивоване тим, що власником майна є особа, місце знаходження якого не відоме, та для досягнення мети збереження цього майна як речового доказу та для виконання завдання із запобігання його відчуженню є необхідним застосування саме такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна та встановлення заборони його відчуження та використання.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала.
Не погодившись із зазначеною ухвалою слідчого судді, представник власника майна ОСОБА_8 , який діє в інтересах ОСОБА_9 , подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що ухвала слідчого судді є незаконною, необґрунтованою та такою, що підлягає скасуванню.
В обґрунтування апеляційної скарги представник власника майна посилається на наступне:
- ОСОБА_9 , будучи повністю дієздатним, усвідомлюючи правові наслідки своїх дій, самостійно, за власним бажанням, підписав згадану вище довіреність на ОСОБА_11 . Цей факт був засвідчений приватним нотаріусом Одеського нотаріального округу ОСОБА_12 ;
- ОСОБА_11 досі не викликана до слідчого підрозділу та не допитана. Цей факт прямо свідчить про відсутність у слідства до неї будь-яких потенційних питань та звинувачень;
-слідчим у клопотанні взагалі не вказано правову підставу для арешту майна, що є порушенням норм чинного Кримінального процесуального кодексу України.
З огляду на викладене, представник власника майна просив оскаржену ухвалу скасувати та постановити нову, якою відмовити у задоволенні клопотання прокурора про накладення арешту на майно, яке належить ОСОБА_9 .
Крім того, в поданій апеляційній скарзі представник власника майна ставить питання про поновлення строку на апеляційне оскарження вказаної ухвали, яке обґрунтоване тим, що розгляд клопотання проводився за відсутності учасників провадження, про вказану ухвалу слідчого судді представнику власника майна стало відомо лише 25.01.2026 року.
Вказане, на думку апелянта, свідчить про те, що строк на апеляційне оскарження пропущений з поважних причин.
Позиції учасників апеляційного провадження.
В ході апеляційного розгляду 25.02.2026 року представник власника майна підтримав подану ним апеляційну скаргу та просив її задовольнити. Зазначив, що арешт на нерухоме майно ОСОБА_9 накладений неправомірно, його довіритель обізнаний про розгляд такого клопотання слідчого та вважає його безпідставним. На теперішній час він перебуває у родичів на території Одеської області через його похилий вік, графіки вимкнення світла у м. Одесі та повітряні тривоги.
Прокурор ОСОБА_6 заперечував проти задоволення апеляційної скарги та вважав, що адвокат ОСОБА_8 взагалі не вповноважений діяти в інтересах ОСОБА_9 у зв'язку з тим, що відповідно до ордеру №1268134 від 26.01.2026 року, який був долучений до апеляційної скарги, договір про надання правничої допомоги між адвокатом ОСОБА_8 і ОСОБА_9 був укладений 15.05.2025 року, тобто до реєстрації кримінального провадження №12025162470001382 від 24.09.2025 року. На теперішній час ОСОБА_9 перебуває у розшуку як особа зникла безвісти. Брату ОСОБА_9 , який визнаний потерпілим у вказаному кримінальному провадженні, місцезнаходження останнього не відомо, в той час як інших родичів він не має. Також прокурор зазначив, що ОСОБА_11 , особа на яку ОСОБА_9 нібито оформив довіреність, на виклик до слідчого не з'явилась, повідомила, що не бажає давати показання, посилаючись на ст. 63 Конституції України. Крім того, прокурор зазначив, що остання у січні 2026 року виїхала за межі України.
Після того як учасники апеляційного розгляду надали свої пояснення, судове засідання було відкладене на 18 березня 2026 року з метою забезпечення явки власника майна, на яке накладено арешт, - ОСОБА_9
18 березня 2026 року було відкладено на 25 березня 2026 року за клопотанням адвоката ОСОБА_13 .
25 березня 2026 року адвокат ОСОБА_8 , будучи належним чином повідомленим про дату та час апеляційного розгляду, у судове засідання не з'явився, про причини своєї неявки не повідомив, звернувся на адресу апеляційного суду із клопотанням про зупинення провадження за його апеляційною скаргою до розгляду кримінального провадження №12025162470001382 Хаджибейським районним судом м. Одеси та ухвалення відповідного рішення, з іншими клопотаннями на адресу суду не звертався. Явку його довірителя - ОСОБА_9 у жодне судове засідання забезпечено не було.
Відповідно до ч. 4 ст. 405 КПК України неприбуття сторін або інших учасників кримінального провадження не перешкоджає проведенню розгляду, якщо такі особи були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду та не повідомили про поважні причини свого неприбуття. Якщо для участі в розгляді в судове засідання не прибули учасники кримінального провадження, участь яких згідно з вимогами цього Кодексу або рішенням суду апеляційної інстанції є обов'язковою, апеляційний розгляд відкладається.
Прокурор ОСОБА_7 також заперечувала проти апеляційної скарги адвоката ОСОБА_8 та вважала за можливе завершити апеляційний розгляд за його відсутності.
З урахуванням положень ч. 4 ст. 405 КК України, думки прокурора, а також того, що у попередніх судових засіданнях адвокат ОСОБА_8 надавав пояснення з приводу поданої ним апеляційної скарги, апеляційний суд вважає за можливе провести розгляд апеляційної скарги за відсутності адвоката ОСОБА_8 .
Мотиви апеляційного суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Враховуючи вимоги і доводи апеляційної скарги та правову позицію, висловлену в оскаржуваній ухвалі слідчого судді, апеляційний суд повинен перевірити доводи апеляційної скарги (1) щодо наявності підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді, та за наявності підстав для його поновлення - (2) щодо законності та обґрунтованості ухвали слідчого судді.
Щодо клопотання на поновлення строку апеляційного оскарження.
Апеляційну скаргу на ухвалу слідчого судді може бути подано протягом п'яти днів з дня її проголошення (пункт 3 частини 2 статті 395 КПК України).
В свою чергу, абз. 2 ч. 3 ст. 395 КПК України прямо вказує якщо ухвалу слідчого судді було постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.
За змістом статті 376 КПК України дата оголошення судового рішення, в тому числі й ухвали слідчого судді, безпосередньо пов'язується з датою виходу суду з нарадчої кімнати і саме з цієї дати, яка зазначається у вступній частині ухвали, розпочинається перебіг строку на апеляційне оскарження (постанова Об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 27.05.2019 у справі № 461/1434/18).
Якщо ухвала слідчого судді постановлена без виклику особи, інтересів якої вона стосується та яка її оскаржує, то строк апеляційного оскарження для такої особи має обчислюватись із дня отримання копії судового рішення, незалежно від наявності інших джерел інформування про прийняте рішення. На цьому наголосив Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 937/2679/20.
Зі змісту матеріалів кримінального провадження убачається, що оскаржена ухвала постановлена без виклику власника майна або його представника, а тому строк апеляційного оскарження для останніх обчислюватись із дня отримання копії судового рішення. Натомість, в матеріалах справи відсутні докази щодо дати отримання копії ухвали апелянтом. На підставі наведеного, колегія суддів констатує, що строк для подання апеляційної скарги дотримано відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 395 КПК України, тому відсутні підстави для його поновлення.
Щодо законності та обґрунтованості ухвали слідчого судді.
Перевіривши доводи апеляційної скарги щодо незаконності ухвали слідчого судді, колегія суддів дійшла висновку про таке.
Частина перша ст. 404 КПК України (далі КПК) передбачає, що суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Перевіряючи рішення слідчого судді та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд виходить з того, що у відповідності до вимог кримінального процесуального закону, арешт майна це один із заходів забезпечення кримінального провадження та є важливим елементом здійснення завдань кримінального провадження, своєчасне застосування якого може запобігти непоправним негативним наслідкам при розслідуванні кримінального правопорушення.
Положення ст. 2 КПК визначають завдання кримінального судочинства, а саме: захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень; охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження; забезпечення швидкого, повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
У теоретичному аспекті «належна правова процедура» - це форма здійснення правосуддя, яку утворюють сукупність гарантій прав людини процесуального характеру, спрямовані на досягнення процедурної справедливості правосуддя. До гарантій, які у своїй сукупності формують належну правову процедуру, відносяться право на судовий захист, право на ефективне розслідування; право на швидкий суд; право на публічний суд; право на неупереджений суд; право на суд неупереджених присяжних; право на змагальний процес; презумпція невинуватості; право не свідчити проти себе; право на допит в суді свідків обвинувачення; право на допомогу адвоката під час судового розгляду; право бути вислуханим; право не піддаватися двічі покаранню за один й той самий злочин; право на безпосередній процес; право на безперервний процес; право на оскарження.
Застосування належної процедури є одним із складових елементів принципу верховенства права та передбачає, у тому числі, щоб повноваження органів публічної влади були визначені приписами права, і вимагає, щоб посадовці мали дозвіл на вчинення дії, і надалі діяли в межах наданих їм повноважень.
Приписами ст. 3 КПК передбачено, що слідчий суддя - суддя суду першої інстанції, до повноважень якого належить здійснення у порядку, передбаченому цим Кодексом, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні.
Основним призначенням слідчого судді є здійснення судового захисту прав і законних інтересів осіб, які приймають участь в кримінальному процесі, та забезпечення законності провадження по справі на стадії досудового розслідування. Це зумовлює специфічний характер виконуваної ним кримінально-процесуальної функції, а саме: забезпечення законності та обґрунтованості обмеження конституційних прав і свобод людини на стадії досудового розслідування кримінального провадження.
При розгляді даної апеляційної скарги колегія суддів, у відповідності до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», застосовує Конвенцію «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі «Конвенція») та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), як джерело права.
Положення зазначеної вище норми КПК узгоджуються зі ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, відповідно до якої будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу в контексті норм закону.
У своїх висновках ЄСПЛ неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога ст. 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: п. 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п. 2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).
При застосуванні будь-якого заходу забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК та судовою процедурою, гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Так, апеляційним судом встановлено, що ВП №1 ОРУП №1 ГУНП в Одеській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №12025162470001382 від 24.09.2025 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України.
Із клопотання слідчого вбачається, що 24.09.2025 року до ЧЧ відділу поліції №1 Одеського районного управління поліції №1 ГУНП в Одеській області надійшла заява від ОСОБА_14 ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_3 , в якій остання просить вжити заходи по встановленню місця знаходження ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_4 , який починаючи з серпня 2025 року на зв'язок не виходить за номерами телефонів « НОМЕР_1 », « НОМЕР_2 », місце знаходження останнього невідоме.
У ході досудового розслідування було допитано в якості свідка ОСОБА_14 , яка повідомила, що на протязі тривалого часу підтримувала дружній зв'язок з ОСОБА_9 , так як мали спільну онуку від першого шлюбу його сина та її доньки. 29.07.2024 року син ОСОБА_9 - ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , помер, після чого дружина (померла дружина) ОСОБА_15 почала судові спори за майно, яке належить ОСОБА_9 , як таке що підлягає розподілу як спадкове майно її покійного чоловіка. Крім того, свідком зазначено, що в даний проміжок часу сторонні особи забрали у ОСОБА_9 паспорт громадянина України та відмовлялись повертати, у зв'язку з чим останній звертався до Малиновського районного відділу в м. Одесі ДМС України для отримання нового паспорту громадянина України. Також, встановлено, що незважаючи на похилий вік, ОСОБА_9 перебував у здоровому глузді та у задовільній фізичній формі, не мав хронічних захворювань та скарг на самопочуття. В усіх судових засіданнях приймав участь самостійно, що виключало можливість оформлення ним довіреностей на третіх осіб для представництва його інтересів.
У ході оперативного супроводження СКП ВП №1 ОРУП №1 ГУНП в Одеській області було встановлено, що ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є власником нерухомого майна, а саме квартири розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 70,4 (кв.м) та квартири розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 66,7 (кв.м).
Згідно відомостей бази ІПНП «Цунамі» в Одеські області, 09.09.2024 року до ЧЧ ВнП №2 ОРУП №1 ГУНП в Одеській області надійшла заява від ОСОБА_9 , в якій останній просить вжити заходи до ОСОБА_16 (дружина покійного сина), яка забрала документи, що засвідчують особу заявника (паспорт громадянина України) та документи на квартири АДРЕСА_5 , АДРЕСА_6 . Зазначені відомості були також продубльовані в заяві ОСОБА_9 до ЧЧ ВнП №2 ОРУП №1 ГУНП в Одеській області від 04.10.2024 року.
У подальшому, згідно моніторингу та аналітики бази Національних інформаційних систем та Єдиного реєстру довіреностей встановлено, що 11.07.2025 року нотаріусом ОСОБА_12 , яка здійснює свою нотаріальну діяльність за адресою: АДРЕСА_7 , оформлена довіреність нібито від ОСОБА_9 на розпорядження усім майном представником ОСОБА_11 - номер в реєстрі нотаріальних дій - 9885.
Сама, ОСОБА_11 в телефонному режимі повідомила, що не бажає надавати будь-які покази з даного приводу, посилаючись на ст. 63 КК України, тому не бачить доцільності прибувати до відділу поліції.
Також, згідно показів свідка ОСОБА_14 - ОСОБА_9 , ніколи нікому не виписував ніяких довіреностей, так як вважав, що серед кола його оточуючих немає людей, яким він міг доручити такі повноваження. Крім того, нікому з кола оточуючих ОСОБА_9 нічого не відомо про особу - ОСОБА_11 , а також за яких підстав на неї була оформлена довіреність на розпорядження усім майном ОСОБА_9 .
На теперішній час місце знаходження ОСОБА_9 невідоме, встановити істину по справі опираючись на покази останнього неможливо, а тому існує реальний ризик вчинення шахрайських дій та незаконного відчуження майна безвісти зниклого ОСОБА_9 .
Відповідно до ч.1 ст.170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.
Положення даної норми КПК України узгоджуються зі ст.1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, відповідно до якої будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу в контексті норм закону.
Відповідно до ч.3 ст.170 КПК України, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу, яка встановлює, які об'єкти, у відповідності до положень КПК України, можуть бути визнані речовими доказами у кримінальному провадженні.
Так, ст. 98 КПК України встановлено, що речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
У вищевказаному клопотанні слідчого про накладення арешту на майно, відповідно до вимог ст.171 КПК України, зазначені: підстава і мета, відповідне обґрунтування необхідності арешту майна, вид майна, що належить арештувати, до клопотання додані документи та інші матеріали, якими обґрунтовано доводи клопотання.
Апеляційний суд погоджується із висновками слідчого судді про те, що слідчим доведено наявність підстав вважати, що майно, яке належить на праві власності ОСОБА_9 , може бути зіпсовано, знищено, перетворено, втрачено особою, яка ним володіє, та вказане майно має доказове значення у вказаному кримінальному провадженні.
Як на цьому обґрунтовано зазначив прокурор ОСОБА_6 , накладення арешту на нерухоме майно ОСОБА_9 є виправданим з метою попередження вчинення щодо нього шахрайських дій.
Твердження прокурора про наявність існування ризиків, зазначених у клопотанні слідчого, адвокатом ОСОБА_8 в ході апеляційного розгляду не спростовані.
На теперішній час місце перебування ОСОБА_9 не відоме та він перебуває у національному розшуку, як особа зникла безвісти.
Також пояснення адвоката ОСОБА_8 щодо перебування ОСОБА_9 у родичів на території Одеської області жодним чином не підтверджені, крім того явку останнього до апеляційного суду для надання ним безпосередньо пояснень з приводу належного йому майна, а також до органу досудового розслідування для надання пояснень та підтвердження наявності підстав для закриття кримінального провадження №12025162470001382 від 24.09.2025 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, не забезпечено.
Посилання апелянта на те, що ОСОБА_11 досі не викликана до слідчого підрозділу та не допитана у вказаному кримінальному провадженні, що свідчить про відсутність у слідства до неї будь-яких потенційних питань та звинувачень, в ході апеляційного розгляду були спростовані прокурором, який пояснив, що за відомостями, наявними у органу досудового розслідування, остання перетнула кордон України в напрямку «виїзд» у січні 2026 року та до теперішнього часу не поверталась.
Серед іншого, лишається незрозумілим, що заважає ОСОБА_9 , як власнику майна та особі, чиї права, як стверджує адвокат ОСОБА_8 , порушені, самостійно з'явитись, як до органу досудового розслідування, так і апеляційного суду для надання власних пояснень з приводу обставин кримінального провадження та накладеного на його майно арешту.
На переконання колегії суддів, слідчий суддя при вирішенні питання про накладення арешту на майно, зазначене в клопотанні слідчого, дотримався вимог, передбачених ст.ст.172, 173 КПК України, дослідив додані до клопотання матеріали кримінального провадження, врахував правову підставу для арешту майна та інші обставини кримінального провадження.
Разом з тим, апеляційний суд зазначає, що слідчий суддя на даній стадії не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих даних визначити, що їх сукупність, відповідно до вимог ст. 170 КПК України, є достатньою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження, одним із яких і є накладення арешту на майно.
Аналізуючи викладені обставини апеляційний суд вважає, що при здійсненні досудового розслідування необхідно провести ряд слідчих дій з метою всестороннього, об'єктивного та неупередженого встановлення всіх обставин кримінального провадження, а тому вважає, що на даному етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси ОСОБА_9 , з метою запобігання можливості незаконного відчуження нерухомого майна, належного йому на праві власності.
Також апеляційний суд звертає увагу на усталену практику Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, згідно з якою, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).
Враховуючи викладене, апеляційний суд дійшов висновку про те, що слідчий суддя, задовольняючи клопотання слідчого про арешт майна, діяв у спосіб і у межах діючого законодавства, арешт застосував на засадах розумності та співмірності, а доводи апеляційної скарги адвоката ОСОБА_8 щодо необґрунтованості ухвали слідчого судді не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного розгляду.
Підстав сумніватися в співрозмірності обмеження права власності завданням кримінального провадження апеляційний суд не вбачає.
Відповідно до ч. 3 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвалу слідчого судді суд апеляційної інстанції має право залишити ухвалу без змін або скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу.
За таких обставин, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга адвоката ОСОБА_8 є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню, а ухвала слідчого судді є законною і обґрунтованою, у зв'язку із чим відсутні підстави для її скасування.
Керуючись статтями 170-173, 309, 376, 405, 407, 418, 419, 422, 532 КПК України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу представника власника майна ОСОБА_8 , який діє в інтересах ОСОБА_9 ,- залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Хаджибейського районного суду м. Одеси від 11 листопада 2025 року про арешт майна в рамках кримінального провадження №12025162470001382 від 24.09.2025 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4