П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
30 березня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/17700/25
Перша інстанція суддя Завальнюк І.В.
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
судді-доповідача Яковлєва О.В.,
суддів Крусяна А.В., Шевчук О.А.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги Військової частини НОМЕР_1 та ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2025 року, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні,-
Позивач звернулась до суду з позовом у якому заявлено вимоги Військовій частині НОМЕР_1 , а саме про стягнення з Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1 454 615,36 грн середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2025 року позов задоволено частково, а саме:
- визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14 жовтня 2024 року по 14 квітня 2025 року включно;
- зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 27 775,70 грн.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, позивачем подано апеляційну скаргу з якої вбачається про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а тому просить змінити оскаржуване рішення суду.
Вимоги апеляційної скарги позивача обґрунтовано тим, що суд першої інстанції, керуючись принципом співмірності невиплачених при звільненні сум грошового забезпечення, помилково обраховано кінцевий розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
При цьому, апелянт частково погоджуючись зі застосуванням судом підходом та просить встановити суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 60 000,00 грн.
Від Військової частини НОМЕР_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому наголошується на її необґрунтованості, а як наслідок відповідач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення.
З іншого боку, не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу з якої вбачається про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а тому просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову.
В апеляційній скарзі зазначається, що позивач не заперечував проти виключення його зі списків особового складу військової частини, а як наслідок не має права на отримання середнього заробітку.
Крім того, на думку відповідача, обрахована судом сума середнього заробітку є завищеною.
Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду, а також правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права та правової оцінки обставин у справі, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду підлягає скасуванню, а позов - залишенню без задоволення, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 проходила військову службу на посаді радіометриста навігаційної партії навігаційно-гідрографічного відділення експедиційного відділу Військової частини НОМЕР_1 .
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 23 квітня 2018 року № 77 ОСОБА_1 виключена зі списків військової частини 23 квітня 2018 року.
При цьому, рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 05 червня 2024 року, у справі № 420/7123/24, зобов'язано Військову частина НОМЕР_1 : нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 серпня 2017 року по 28 лютого 2018 року включно, із застосуванням місяця, в якому відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців - січень 2008 року, з урахуванням виплачених сум; нарахувати та виплатити нарахувати на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, на суму невиплаченої індексації за весь час затримки виплати - за період з 01 серпня 2017 року по 28 лютого 2018 року по день фактичної виплати індексації відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159.
На виконання вищезазначеного судового рішення Військовою частиною НОМЕР_1 сплачено на особовий рахунок позивача 1) 28 березня 2025 року 18 512,98 грн; 2) 12 квітня 2025 року 9 260,72 грн.
Оскільки позивача виключено зі списків особового складу з 23 квітня 2018 року, а останню виплату відповідачем здійснено 14 квітня 2025 року, то відповідачем затримано розрахунок при звільнені, у зв'язку з порушенням строків виплати, що зумовило звернення позивача до суду із даним позовом.
За наслідком з'ясування обставин справи, судом першої інстанції зроблено висновок про часткове задоволення позовних вимог, так як позивач має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, з чим не погоджується колегія суддів, з огляду на наступне.
Так, Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни.
Згідно ч. 1 ст. 2 ЗУ «Про військовий обов'язок і військову службу», військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Згідно ч. 1 ст. 117 КЗпП України (в редакції чинній на момент звернення до суду), у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Згідно ч. 2 ст. 117 КЗпП України (в редакції чинній на момент звернення до суду), при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
При цьому, згідно п. 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Колегією суддів встановлено, що у межах спірних правовідносин позивач звернувся до суду з даним позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, так як йому станом на день виключення зі списків особового складу військової частини не виплачено усіх сум індексації грошового забезпечення.
В даному випадку, позивач вважає, що він має право на отримання середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, відповідно до положень ст. 117 КЗпП України.
Між тим, із зібраних матеріалів у справі вбачається, що останнім днем служби позивача у Військовій частині НОМЕР_1 є 23 квітня 2018 року.
Між тим, у квітні 2025 року відповідачем виплачено ОСОБА_1 недоплачену суму грошового забезпечення, згідно рішення суду, у справі № 420/7123/24, розміром 27 773,70 грн.
Між тим, перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог, колегія суддів вважає за необхідне зазначати наступне.
Так, з аналізу нормативно-правових актів, що регулюють проходження військової служби, вбачається, що військовослужбовцю, станом на день виключення зі списку особового складу військової частини, мають бути виплачені усі належні йому кошти, пов'язані з проходженням військової служби.
В свою чергу, колегія суддів зазначає, що згідно наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 23 квітня 2018 року № 77, позивача виключено з 23 квітня 2018 року із списків особового складу у зв'язку із призначенням на посаду сержанта-менеджера організаційно-планового відділу управління персоналу штабу Військової частини НОМЕР_2 .
Тобто, у межах спірних правовідносин позивача не було звільнено з військової служби та він продовжив проходження служби, з подальшим отриманням відповідного грошового забезпечення.
Між тим, колегія суддів зазначає, що у положеннях ст. 117 КЗпП України йдеться про відповідальність роботодавця у вигляді стягнення середнього заробітку за період, який розпочинається у день звільнення працівника (день для остаточного розрахунку відповідно до ст. 116 КЗпП України) і закінчується днем фактичного розрахунку зі звільненим працівником.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що позивач у межах спірних правовідносин не отримав статусу звільненого працівника у розумінні положень ст. 117 КЗпП України, а як наслідок не отримав права на середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає відсутніми підстави для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України.
Викладений висновок колегії суддів узгоджується з висновками Верховного Суду, що викладені в постанові від 26 червня 2025 року (справа № 400/8927/23), від 21 лютого 2024 року (справа № 520/1897/22).
З іншого боку, колегія суддів роз'яснює, що виплата компенсації за порушення роботодавцем встановлених строків виплати доходів працівнику врегульована ЗУ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати».
Між тим, враховуючи допущені судом першої інстанції порушення норм матеріального та процесуального права при розгляді даної справи, колегія суддів вважає за необхідне скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 задовольнити частково.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2025 року скасувати, з ухваленням у справі нового рішення про залишення без задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Судовий збір за подання апеляційної скарги покласти на Військову частину НОМЕР_1 .
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 30 днів.
Суддя-доповідач О.В. Яковлєв
Судді А.В. Крусян О.А. Шевчук