Справа № 541/2892/23 Номер провадження 22-ц/814/466/26Головуючий у 1-й інстанції Городівський О.А. Доповідач ап. інст. Одринська Т. В.
17 березня 2026 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді Одринської Т.В.,
суддів Панченка О.О., Пікуля В.П.,
за участю секретаря Сальної Н.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтава цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні земельним сервітутом
за апеляційними скаргами ОСОБА_1 на рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 25 червня 2025 року та на додаткове рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 09 липня 2025 року,
У серпні 2023 року позивач звернулась до суду із вказаним позовом, у якому просила зобов'язати ОСОБА_2 , власницю частини будинку, що проживає за адресою: АДРЕСА_1 усунути всі наявні перешкоди, позивачу та членам її сім'ї та іншим особам, що відвідують її в особистих та/або службових цілях без погодження в кожному окремому випадку з власником земельної ділянки ОСОБА_2 , можливість цілодобового користування через визначені цим сервітутом частини (частину) земельної ділянки шляхом забезпечення вільного проходу (проїзду велосипедом) і не чинити таких та будь-яких інших перешкод у подальшому. Також просила зобов'язати ОСОБА_2 надати їй квитанцію щодо сплати податку за сервітутну ділянку, або документ про звільнення її від сплати за законом або іншими підставами від оподаткування земельної ділянки. Окрім того, просила стягнути з ОСОБА_2 на її користь моральну (не майнову) шкоду в розмірі 15000 грн.
В обгрунтування позову вказувала, що на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 17.01.1994 р. вона є власницею частини будинку у житловому будинку АДРЕСА_2 . Інша частина цього ж будинку належить відповідачці.
Земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_2 до 2007 року перебувала у спільному користуванні - позивачки та відповідачки, й у 2007 році була приватизована Сторонами з оформленням державних актів про право власності на земельні ділянки. При цьому, позивачці була надана у власність земельна ділянка кадастровий номер 5310900000:50:039:0042, на якій розташована частина будинку, а відповідачці - земельна ділянка кадастровий номер 5310900000:50:039:0041, на якій розташована її частина будинку.
Внаслідок приватизації сторонами спору земельної ділянки спільного користування виникла ситуація, при якій частина цієї - колись спільної, земельної ділянки, а саме тої, що тепер належить позивачу, втратила будь-який зв'язок із землями загального користування, адже стала обмеженою з усіх чотирьох сторін приватними земельними ділянками інших осіб. Зокрема, від вулиці Личанської, до якої відносилися і дотепер відносяться земельна ділянка позивачки і земельна ділянка відповідачки. Земельна ділянка позивача відокремлена саме земельною ділянкою, що належить відповідачці.
Рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 16.06.2021 року в справі №541/1002/19 встановлено на користь ОСОБА_1 оплатний безстроковий земельний сервітут для забезпечення її права проходу та проїзду на велосипеді через частину земельної ділянки з кадастровим номером 5310900000:50:039:0041, яка розташована за адресою АДРЕСА_3 і належить відповідачці на праві власності. Площа земельної ділянки для встановлення земельного сервітуту складає 28,5 кв.м. Ширина сервітутної ділянки - 1,50 м. Межі, що відокремлюють ділянку земельного сервітуту встановлено відповідно до висновку експертів Полтавського відділення Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз. Сервітут зареєстровано належним чином у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Зазначено, що на даний час відповідачка, постійно вчиняє перешкоди у реалізації ОСОБА_1 та членам її сім?ї та іншим особами, які відвідують її в особистих та/або в службових цілях прав на сервітутне користування земельною ділянкою у визначеному судом обсязі, фактично знущаючись психологічно і фізично над позивачкою і над її сім?єю (в тому числі над дитиною - неповнолітнім онуком позивача).
Рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 25 червня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду мотивовано тим, що вимога про зобов'язання ОСОБА_2 забезпечити доступ до земельної ділянки не тільки позивачу, але й іншим особам суперечить положенням статей 98 та 100 ЦК України, та фактично є вимогою про встановлення додаткового обтяження, не передбаченого законом та рішенням, яким встановлено сервітут.
У подальшому 30 червня 2025 року представник відповідача ОСОБА_2 , адвокат Степаненко О.В. звернулася із заявою про ухвалення додаткового рішення в частині вирішення питання про судові витрати на правничу допомогу. Просила стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 33 000,00 гривень.
Додатковим рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 09 липня 2025 року заяву задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу в розмірі 23 000 гривень 00 копійок.
Не погодившись із вказаними рішеннями, їх в апеляційному порядку оскаржила ОСОБА_1 , просила рішення скасувати та ухвалити нове, про задоволення позовних вимог та скасувати додаткове рішення і вирішити питання розподілу судових витрат.
В обгрунтування апеляційної скарги вказувала, що висновки суду не відповідають обставинам справи та нормам права, що регулюють поняття сервітуту.
Вважає, що сервітут, встановлений рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 16 червня 2021 року у справі № 541/1002/19, є земельним сервітутом, який пов'язаний з правом володіння і користування належною їй земельною ділянкою за адресою АДРЕСА_3 , отже він розповсюджується і на членів її сім'ї, які проживають у житловому будинку, що розташований на вказаній земельній ділянці, отже також є її володільцями.
Зазначала, що надання квитанцій про сплату земельного податку є обов'язком відповідача за рішенням суду про встановлення сервітуту, який нею не виконується, тому ця вимога є обгрунтованою.
Також зазначала, що нею надано докази протиправної поведінки відповідача щодо перешкоджання їй та членам сім'ї у користуванні сервітутом, а тому є обгрунтованим розмір стягнення моральної шкоди з відповідача.
Вважає, що оскільки рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 25 червня 2025 року має бути скасоване, відповідно необхідно скасувати додаткове рішення від 09 липня 2025 року.
Від представника ОСОБА_2 - адвоката Степаненко О.В. надійшов відзив у якому просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення - без змін.
В обгрунтування відзиву вказувала, що судом вже вирішено питання щодо вимоги ОСОБА_1 стосовно права членів її сім'ї та інших осіб, які відвідують землекористувача в особистих та/або в службових цілях, без погодження в кожному окремому випадку з власником - відповідачкою ОСОБА_2 цілодобово проходити в обидві сторони через визначені цим сервітутом частини (частину) земельної ділянки, а також проїжджати нею в обидві сторони велосипедом. А саме - відмовлено в задоволенні цієї позовної вимоги.
Вказано, що позивачу не створюється жодних перешкод у користуванні сервітутною земельною ділянкою.
Зазначає, що жодного доказу створення перешкод з боку ОСОБА_2 позивачу до матеріалів справи не додано.
Вважає, що доводи апеляційної скарги є необгрунтованими та такими, що не спростовують правильність та повноту висновків суду першої інстанції та не підлягають задоволенню.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції прийшов до висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими, не підтвердженими належними доказами та такими, що не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.
Колегія суддів не може погодитись із таким висновком місцевого суду, виходячи з наступного.
Щодо позовної вимоги про усунення перешкод у користуванні сервітутом членами сім'ї та відвідувачами.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України, ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Відповідно до ч.ч. 4, 5, 7 ст. 319 ЦК України власність зобов'язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства.
Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або цього власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб у випадках і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до п. 2 ст. 395 ЦК України одним із видів речових прав на чуже майно є право користування (сервітут).
Згідно зі ст. 401 ЦК України, право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.
Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Отже, сервітут - це право обмеженого користування чужим майном.
Потреба встановлення сервітуту виникає у тих випадках, коли власник майна не може задовольнити свої потреби будь-яким способом.
Таким чином, підставою встановлення сервітуту є відсутність у будь-якої особи, у тому числі й у власника майна, можливості задовольнити свої потреби іншим способом, як встановлення права користування чужим майном - сервітуту.
Стаття 99 ЗК України передбачає види права земельних сервітутів. Однак цей перелік не є вичерпним.
Частинами першою та другою статті 100 ЗК України передбачено, що сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки. Земельний сервітут підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно.
Сервітут є речовим правом на чуже майно (частина перша статті 395 ЦК України).
Статтею 401 ЦК України перебачено, що користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут).
Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 402 ЦК України, сервітут може бути встановлений договором, заповітом або рішенням суду; у разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту.
В цьому контексті, згідно норми ч. 1 ст. 404 ЦК України право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку.
Відповідно до ст. 396 ЦК України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.
Отже, позивачі, що наділені речовим правом на чуже майно, мають право на захист цього права у порядку і в спосіб передбачений главою 29 Цивільного кодексу України (ст.ст. 386-394).
Статтею 391 ЦК України визначено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Частиною 2 ст. 152 ЗК України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою.
Відповідно до положень ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Матеріалами справи встановлено, що земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_2 до 2007 року перебувала у спільному користуванні - позивачки та відповідачки, й у 2007 році була приватизована сторонами з оформленням державних актів про право власності на земельні ділянки.
Позивачці була надана у власність земельна ділянка кадастровий номер 5310900000:50:039:0042, на якій розташована частина будинку, а відповідачці - земельна ділянка кадастровий номер 5310900000:50:039:0041, на якій розташована її частина будинку.
Рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 16.06.2021 в справі №541/1002/19 встановлено на користь ОСОБА_1 оплатний безстроковий земельний сервітут для забезпечення її права проходу та проїзду на велосипеді через частину земельної ділянки з кадастровим номером 5310900000:50:039:0041, яка розташована за адресою АДРЕСА_3 і належить відповідачці на праві власності.
Площа земельної ділянки для встановлення земельного сервітуту складає 28,5 кв.м. Ширина сервітутної ділянки - 1,50 м. Межі, що відокремлюють ділянку земельного сервітуту встановлено відповідно до висновку експертів Полтавського відділення Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз. Сервітут зареєстровано належним чином у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Встановлено, що відповідачка вчиняє перешкоди у реалізації ОСОБА_1 та членами її сім?ї та іншими особами, які відвідують її в особистих та/або в службових цілях прав на сервітутне користування земельною ділянкою у визначеному судом обсязі.
Дана обставина підтверджується матеріалами справи в їх сукупності, а саме - листуванням між сторонами, неодноразовими зверненнями до правоохоронних органів, поясненнями свідків.
Встановлений рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 16.06.2021 сервітут є земельним, встановлений в інтересах ОСОБА_1 , а саме - частини її будинку та ділянки.
Колегія суддів приходить до висновку, що право проходу до житлового будинку за своєю природою передбачає можливість доступу не лише власника, а й членів його сім'ї, які проживають з ним, а також осіб, що відвідують помешкання з побутовою чи службовою метою.
Обмеження права проходу лише позивачкою робить використання житлового приміщення за призначенням неможливим, що нівелює саму суть встановленого сервітуту.
Доступ членів сім'ї та інших осіб у межах встановленої ширини сервітуту не створює нового обтяження для відповідачки ОСОБА_2 , оскільки параметри ділянки залишаються незмінними.
Ураховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що висновки суду першої інстанції про те, що земельний сервітут встановлений на користь позивач ОСОБА_1 пов'язаний лише з правом користування частиною чужої ділянки для проходу і проїзду, вважається особистим сервітутом та не може переходити до інших осіб є помилковим,
Крім того, помилковими є висновки місцевого суду про те, що вимога про зобов'язання ОСОБА_2 забезпечити доступ до земельної ділянки не тільки позивачу, але й іншим особам суперечить положенням статей 98 та 100 ЦК України та фактично є вимогою про встановлення додаткового обтяження, який передбачений законом та рішенням яким встановлено сервітут.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги в цій частині підлягають до задоволення.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання ОСОБА_2 надати квитанцію про сплату податку за сервітутну ділянку.
Відмовляючи у задоволенні позову в цій частині, місцевий суд прийшов до висновку, що ця позовна вимога ОСОБА_1 не має правового підґрунтя, виходить за межі прав та обов'язків сторін, які виникають із сервітутного правовідношення та не ґрунтується на положеннях законодавства.
Колегія суддів не може погодитись із таким висновком суду з огляду на наступне.
Згідно з положеннями ст. 101 ЗК України, власник земельної ділянки, щодо якої встановлено земельний сервітут, має право вимагати від осіб, в інтересах яких встановлено сервітут, плату за його встановлення.
Оскільки сервітут у даній справі є оплатним, позивач як користувач має право знати фактичний розмір податкових зобов'язань, які несе власник за сервітутну ділянку, для коректного розрахунку компенсації та підтвердження правомірності платежів. Відмова у наданні таких документів свідчить про недобросовісну поведінку власника.
За таких обставин, висновки суду про те, що жодна норма чинного законодавства не покладає на власника обов'язку надавати третім особам документи, що підтверджують виконання ним податкових обов'язків, зокрема - квитанції про сплату земельного податку є помилковим.
Щодо позовної вимоги про стягнення з ОСОБА_2 моральної шкоди.
Згідно з положеннями статті 1167 ЦК України, моральна шкода підлягає відшкодуванню лише у випадку, якщо вона завдана протиправними діями чи бездіяльністю фізичної або юридичної особи, а також за наявності інших умов цивільно-правової відповідальності - зокрема, факту заподіяння шкоди, причинного зв'язку між діями (бездіяльністю) відповідача та наслідками, а також вини.
Відмовляючи у стягненні моральної шкоди, місцевий суд виходив з того, що позивачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів, які б свідчили про наявність протиправної поведінки з боку ОСОБА_2 , що нібито призвела до заподіяння їй моральної шкоди.
Апеляційний суд не погоджується з такими висновками місцевого суду.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових витрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.
При вирішенні вимог про відшкодування моральної шкоди, суд повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння моральних страждань, або втрат немайнового характеру, за яких обставин вони заподіяні, в якій грошовій сумі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить.
Крім того, відповідно до статті 22 ЦК України, позивач зобов'язаний довести факт завдання шкоди, її розмір та наявність причинно-наслідкового зв'язку з протиправною поведінкою відповідача. У справах про відшкодування моральної шкоди суд оцінює не лише факт емоційних чи психічних страждань, а й об'єктивні докази, що підтверджують ці страждання, їх характер, тривалість та інтенсивність.
Матеріалами справи доводиться систематичне перешкоджання відповідачем у доступі позивачу та членам її сім'ї до власного житла, психологічний тиск на членів сім'ї та необхідність звернення до суду із захистом своїх прав, що призвело до порушення нормальних життєвих зв'язків.
Водночас, виходячи з принципів розумності та співмірності, колегія суддів вважає за необхідне позовні вимоги про стягнення моральної шкоди задовольнити частково і визначити розмір моральної шкоди у сумі 5 000,00 грн, що є достатнім, з урахуванням даних правовідносин.
Згідно зі статтею 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, що згідно зі ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення про часткове задоволення позову.
Щодо розподілу судових витрат.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно з ч. 1, п. 2 ч. 2, ч. 5, ч. 8 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача. Якщо сума судових витрат, заявлених до відшкодування та підтверджених відповідними доказами, є неспівмірно меншою, ніж сума, заявлена в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат (крім судового збору) повністю або частково, крім випадків, якщо така сторона доведе поважні причини зменшення цієї суми. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Відповідно до ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи та репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог співмірності, за клопотанням іншої сторони, суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Необхідно зауважити, що ч. 6 ст. 137 ЦПК України передбачає, що обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Додатковим рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 09 липня 2025 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу в розмірі 23 000 гривень 00 копійок
Відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 20.12.2019 у справі № 240/6150/18, від 16.04.2018 у справі № 923/631/15, від 23.01.2020 у справі № 927/229/19, від 05.09.2024 у справі № 910/9998/23 додаткове рішення є невід'ємною частиною рішення у справі. При цьому у разі скасування основного рішення у справі ухвалене судом додаткове рішення втрачає силу.
У зв'язку зі скасуванням рішення по суті, підлягає перегляду і додаткове рішення про розподіл витрат на правничу допомогу:
Оскільки позов ОСОБА_1 задоволено частково, витрати відповідачки на правничу допомогу підлягають пропорційному зменшенню до 3 000 грн.
Ураховуючи те, що позовні вимоги ОСОБА_1 фактично задоволені в основній частині судовий збір у розмірі 6 262,25 грн підлягає стягненню на її користь з ОСОБА_2 .
Також у ході судового розгляду представник позивача до закінчення судових дебатів звернулась із клопотанням про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, подавши докази розрахунку судових витрат на суму 15 000,00 грн.
Судом враховано правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 25.07.2023 року у справі №340/4492/22, згідно якої наявність/відсутність з боку іншої сторони заперечень проти відшкодування витрат на професійну правничу допомогу має значення лише для вирішення питання про співмірність заявлених до відшкодування судових витрат на правову допомогу, але не впливає на обов'язок суду під час вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу перевіряти заявлені витрати на відповідність іншим, окрім співмірності, критеріям.
Ураховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що на користь позивачки з ОСОБА_2 підлягають стягненню витрати на правничу допомогу в розмірі 15 000 грн та
Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 383, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 25 червня 2025 року - скасувати. Ухвалити нове.
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні земельним сервітутом - задовольнити частково.
Зобов'язати ОСОБА_2 , власницю частини будинку, що проживає за адресою: АДРЕСА_1 усунути всі наявні перешкоди, ОСОБА_1 та членам її сім'ї та іншим особам, що відвідують її в особистих та/або службових цілях без погодження в кожному окремому випадку з власником земельної ділянки ОСОБА_2 , можливість цілодобового користування через визначені цим сервітутом частини (частину) земельної ділянки шляхом забезпечення вільного проходу (проїзду велосипедом) і не чинити таких та будь-яких інших перешкод у подальшому.
Зобов'язати ОСОБА_2 надати їй квитанцію щодо сплати податку за сервітутну ділянку, або документ про звільнення її від сплати за законом або іншими підставами від оподаткування земельної ділянки.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 5000,00 грн.
Додаткове рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 09 липня 2025 року змінити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати на правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 6262,25 грн та витрати на правову допомогу у розмірі 15000,00 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Якщо в судовому засіданні оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Головуючий Т.В. Одринська
Судді О.О. Панченко
В.П. Пікуль