Справа №760/4803/26 6/760/318/26
27 березня 2026 року Солом'янський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді Фіцай О.Л.,
секретаря судового засідання Скомаровської О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали подання державного виконавця Солом'янського ВДВС у м. Києві КМУ МЮ (м.Київ) Черненко Г.П. про обмеження у праві виїзду за межі України,
До Солом'янського районного суду м. Києва надійшло на розгляд подання державного виконавця Солом'янського ВДВС у м. Києві КМУ МЮ (м.Київ) Черненко Г.П. про обмеження у праві виїзду за межі України ОСОБА_1 .
Головний державний виконавець посилається на те, що на примусовому виконанні у відділі перебуває виконавче провадження № НОМЕР_1 щодо примусового виконання виконавчого листа, виданого Солом'янським районним судом м. Києва 17.02.2017 у справі № 760/21285/16-ц, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 заборгованості за договором позики від 26.09.2013 в сумі 2000 доларів США, що згідно офіційного курсу НБУ станом на 06.02.2017 становить 54155,95 грн.
23.03.2020 державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження. № НОМЕР_1.
Станом на 06.02.2026 року рішення не виконане. Боржник ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням.
У судове засідання державний виконавець не з'явилася.
Фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу не здійснювалося відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов таких висновків.
Надаючи правову оцінку викладеним обставинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до положень статті 33 Конституції України, кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Відповідно до вимог ч.1 ст.441 ЦПК України тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення або рішення інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом.
Згідно з вимогами ч.3 ст. 441 ЦПК України суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), якщо така особа ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на неї відповідним рішенням, на строк до виконання зобов'язань за рішенням, що виконується у виконавчому провадженні.
В силу вимог п.5 ч.1, ч.2 ст.6 Закону України «Про порядок виїзду з України громадян України», право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, коли: він ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов'язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів.
Положеннями п.19 ч.3 статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов'язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів.
З аналізу зазначених норм матеріального та процесуального права вбачається, що подання про обмеження у праві виїзду за межі України вноситься виконавцем у разі ухилення боржника від виконання судового рішення або рішення інших органів, розглядається судом негайно, без виклику чи повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб, за участю державного виконавця, а тому саме на останнього покладається тягар доказування.
Державний виконавець повинен довести факт свідомого ухилення боржника від виконання судового рішення або рішення інших органів, яке полягає: в утриманні від виконавчих дій, які унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення; не наданні у строк, встановлений державним виконавцем, достовірних відомостей про доходи та майно, про рахунки у банках чи інших фінансових установах; в несвоєчасній явці за викликом державного виконавця; в ненаданні письмового повідомлення про майно, що перебуває в заставі або в інших осіб, а також про кошти та майно, належні боржникові від інших осіб.
Згідно з вимогами ст.2 Протоколу №4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який гарантує деякі права і свободи, не передбачені в Конвенції та у Першому протоколі до неї, кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. На здійснення цих прав не може бути встановлено жодних обмежень, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров'я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.
Положеннями ст. 12 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права передбачено, що кожна людина має право покидати будь-яку країну, включаючи свою власну. Згадані вище права не можуть бути об'єктом ніяких обмежень, крім тих, які передбачено законом, які є необхідними для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров'я чи моральності населення або прав і свобод інших і є сумісними з іншими правами, визначеними в цьому Пакті.
У справі "Гочев проти Болгарії" ("Gochev v. Bulgaria" від 26.11.2009 року) Європейський суд з прав людини сформулював загальні стандарти щодо права на свободу пересування, зазначивши, що таке обмеження має відповідати одразу трьом критеріям: по-перше, має ґрунтуватися на законі; по-друге, переслідувати одну з легітимних цілей, передбачених у ч. 3 ст. 2 Протоколу №4 до Конвенції; і по-третє, знаходитися в справедливому балансі між правами людини та публічним інтересом (тобто, бути пропорційним меті його застосування).
При цьому, при вирішенні питання про пропорційність обмеження даного права з метою стягнення неоплачених боргів слід пам'ятати, що таке обмеження може бути виправдано лише тоді, коли воно дійсно сприятиме погашенню заборгованості.
З астосування обмеження у праві виїзду громадянина за межі України, може мати місце лише у виключних випадках і повинно використовуватись лише як крайній захід після реалізації усіх можливих та передбачених законом заходів примусового виконання рішення.
Як вбачається із змісту подання, державний виконавець обґрунтовує подання тим, що боржник рішення суду не виконує.
Однак, сам по собі факт невиконання рішень суду не є підставою для обмеження особи у праві виїзду за межи території України, а наявність паспортів громадянина України для виїзду за кордон, не підтверджує факт свідомого та злісного ухилення від виконання рішень суду.
Державним виконавцем не подано жодних доказів того, що у ОСОБА_1 наявний паспорт громадянина України для виїзду за кордон, і щовона має намір його перетинати та ухилитись від виконання судового рішення.
Державним виконавцем не подано доказів того, що боржник свідомо ухиляється від виконання рішення суду, чи має намір перетнути кордон та ухилитись від виконання судового рішення.
З матеріалів подання та виконавчого провадження не встановлено, які заходи здійснювалися держвним виконавцем на виконання судового рішення.
Відтак, на думку суду, наведені в поданні обставини не свідчать про ухилення від виконання покладених на боржника обов'язків вищевказаним рішенням суду.
Також, державним виконавцем не обґрунтовано, як саме таке обмеження боржника у праві виїзду за межі України буде дійсно сприяти на виконання рішення суду та погашенню заборгованості.
Більше того, факт перетину державного кордону боржником не встановлено.
У матеріалах справи відсутні докази отримання боржником виклику до органу державної виконавчої служби, також в матеріалах справи відсутні відповіді установ банків на надіслані запити державних виконавців з приводу наявності у боржника рахунків в установах банків, тощо.
Не надано суду жодного підтвердження того, що державним виконавцем було належним чином вручено повідомлення боржнику про виклик, а також не доведено факт ухилення боржника від явки до виконавчої служби.
Надсилання постанов, виклику боржнику рекомендованою кореспонденцією не підтверджується.
Таким чином, суд вважає, що державним виконавцем не вжито всіх належних та ефективних заходів щодо з'ясування причин невиконання рішення суду, не відібрано пояснень щодо невиконання рішень суду, не доведено факту ухилення боржника від виконання рішення суду, оскільки відсутні будь-які докази свідомих діянь (дій або бездіяльності) останнього, спрямованих на невиконання відповідного обов'язку у виконавчому провадженні.
Суд вважає, що застосування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України як стимулюючого фактору для виконання зобов'язань, без доведення факту ухилення боржника від виконання рішення і без обгрунтованої крайньої необхідності застосування такого заходу, становить втручання у права людини на свободу пересування.
Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що у задоволенні подання слід відмовити.
Керуючись ст.ст. 259, 260,261,268,441 ЦПК України, суд, -
У задоволенні подання державного виконавця Солом'янського ВДВС у м. Києві КМУ МЮ (м.Київ) Черненко Г.П. про обмеження у праві виїзду за межі України ОСОБА_1 - відмовити.
Ухвала суду набирає законної сили в порядку вимог ст.261 ЦПК України
Ухвала суду може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини або у разі розгляду справи без повідомлення учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня
Суддя О.Л. Фіцай