печерський районний суд міста києва
Справа № 757/62893/25-к
22 січня 2026 року Печерський районний суд міста Києва у складі:
слідчого судді - ОСОБА_1 ,
при секретарі - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві клопотання представника Київської міської ради та Печерської районної в місті Києві державної адміністрації ОСОБА_3 , про скасування арешту майна, накладеного в межах кримінального провадження № 12016100060005279 від 08.08.2016, ухвалою Печерського районного суду м. Києва, справа №757/9060/17-к від 15.02.2017,
До провадження слідчого судді Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_1 надійшло клопотання представника Київської міської ради та Печерської районної в місті Києві державної адміністрації ОСОБА_3 , про скасування арешту майна, накладеного в межах кримінального провадження № 12016100060005279 від 08.08.2016, ухвалою Печерського районного суду м. Києва, справа №757/9060/17-к від 15.02.2017, а саме квартири АДРЕСА_1 загальною площею 99, 1 кв.м., яка належить територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради.
В обґрунтування доводів клопотання зазначено, що наразі відпала необхідність у арешті квартири, оскільки права потерпілого у кримінальному провадженні відновлено.
Представник власника майна підтримав вказане клопотання в повному обсязі. На фіксуванні судового засідання технічними засобами не наполягав.
Прокурор групи прокурорів в даному кримінальному провадженні направив на адресу суду заяву, згідно якої розгляд клопотання просив проводити за його відсутності. Проти задоволення клопотання не заперечував.
Відповідно до положень ст. 26 КПК України, сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та спосіб, передбачених цим Кодексом, у зв'язку з чим слідчий суддя розглянув клопотання за відсутності сторін кримінального провадження.
Згідно ч. 4 ст. 107 КПК України, під час розгляду клопотання фіксування судового процесу за допомогою технічних засобів не здійснювалось.
Вивчивши клопотання, дослідивши його матеріали, заслухавши доводи сторін кримінального провадження, слідчий суддя за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінивши кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення, приходить до наступного висновку.
Судовим розглядом встановлено, що у провадженні СВ Печерського управління поліції Головного управління Національної поліції в місті Києві перебувають матеріали кримінального провадження № 12016100060005279 від 08.08.2016 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 356 КК України за фактом незаконного відчуження невстановленими особами нежитлових приміщень комунальної власності, які перебувають на балансі КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району».
Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 115.02.2017 у справі №757/9060/17-к накладено арешт на майно, а саме: на квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 99,1 кв. м.
З означеної ухвали вбачається, що ураховуючи встановлені в ході досудового розслідування обставини вчинення кримінального правопорушення є достатні підстави вважати, що вказана квартира є предметом кримінально , тому постановою слідчого їх визнано речовим доказом.
У відповідності до ст. 174 КПК України, підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом. Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
Статтями 7, 16 КПК України встановлено, що загальною засадою кримінального провадження є недоторканість права власності. Позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Ісмаїлов проти Росії» від 06.11.2008 року, де вказувалися порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, в якому зазначено, що кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права».
Відповідно до Постанови Європейського Суду від 09.06.2005 по справі «Бакланов проти Російської Федерації», Постанови Європейського Суду від 24 березня 2005 року по справі «Фрізен проти Російської Федерації», Судом наголошується на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання публічної влади у право на повагу до власності має бути законним, держави уповноважені здійснювати контроль за використанням власності шляхом виконання законів. Більше того, верховенство права, одна з засад демократичної держави, втілюється у статтях Конвенції. Питання у тому, чи було досягнуто справедливої рівноваги між вимогами загального інтересу та захисту фундаментальних прав особи, має значення для справи лише за умови, що спірне втручання відповідало вимогам законності і не було свавільним.
Як вбачається з ухвали Печерського районного суду м. Києва від 15.02.2017 року при накладенні арешту слідчий суддя виходив з того, що на час розгляду клопотання у органу досудового розслідування були достатні підстави вважати, що вказане нерухоме майно може бути доказом вчинення злочину, що вказане майно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 КПК України.
Між тим, статтею 28 КПК України передбачено, що під час кримінального провадження кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути виконані або прийняті в розумні строки. Критерії для визначення розумності строків кримінального провадження визначені ч. 3 ст. 28 КПК України, однак він має бути об'єктивно необхідним для прийняття процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, продовження заходів забезпечення кримінального провадження, як упродовж досудового розслідування так і судового розгляду, ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи та її судового розгляду зменшуються ризики, які стали підставою для застосування заходу забезпечення кримінального провадження, відповідно зі спливом певного часу орган досудового розслідування має навести додаткові доводи в обґрунтування наявних ризиків, що залишаються та їх аналіз, як підстави для подальшого втручання у права особи в тому числі щодо позбавлення або обмеження права власності.
Окрім того, Європейський суд з прав людини через призму своїх рішень неодноразово акцентував увагу на тому, що володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).
Незважаючи на те, що досудове розслідування здійснюється протягом тривалого проміжку часу, стороною обвинувачення не надано доказів, які б свідчили про будь-які логічні та об'єктивні підстави для збереження накладеного арешту на майно, яке перебуває у власності заявника.
Підозра у кримінальному провадженні не пред'явлена, цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлено, як і не встановлено розміру збитків у вигляді тяжких наслідків, які ймовірно заподіяні, оскільки доказів такого слідчому судді не надано.
Версія органу досудового розслідування, що майно на яке накладено арешт відповідає ознакам визначених ст. 98 КПК України, тобто відповідає критеріям речових доказів у кримінальному провадженні, належним чином не досліджена та не підтверджена допустимими в розумінні ст. 86 КПК України доказами, спростовується наданими доказами в обґрунтування скасування арешту майна.
Саме по собі винесення слідчим постанови про визнання речовим доказом не спростовує цих обставин і не може слугувати підставою для подальшого позбавлення власника майна вільно користуватися, розпоряджатися та володіти ним.
Кримінальне провадження, в рамках якого накладено арешт, здійснюється з 03.02.2025, а cтрок, протягом якого здійснюватиметься досудове розслідування кримінального провадження, на даний час чітко не окреслено, оскільки до повідомлення особі про підозру такий строк може неодноразово продовжуватись, а отже і невизначеним в часі може бути обмеження права власності.
Так у постанові Верховного суду від 19.02.2021 № 643/12369/19, зазначено наступне. Арешт майна - це накладення заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження до визначення подальшої долі цього майна. Заборона на відчуження об'єкта нерухомого майна це перешкода у вільному розпорядженню майном.
Разом з цим, як вбачається з вищевикладеного, накладений у даному кримінальному провадженні такий захід забезпечення як арешт майна, жодним чином не сприяє швидкому, повному та неупередженому розслідуванню у кримінальному провадженні та будь-яким чином не пов'язаний з розслідуванням конкретного злочину, оскільки відомості щодо пред'явлених підозр у кримінальному провадженні відсутні, цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлено, як і не встановлено розміру збитків у вигляді тяжких наслідків, які ймовірно заподіяні державі, оскільки доказів такого слідчому судді не надано.
Стороною обвинувачення не надано суду допустимих, в розумінні ст. 86 КПК України, доказів, що саме заявник має яке-небудь відношення до кримінальних правопорушень або, що саме службовими особами вчинені інкриміновані кримінальні правопорушення, відповідно - відсутні підстави відповідальності заявника, володільця майна за незаконні дії третіх осіб.
З огляду на викладене, тривалість досудового розслідування в провадження, в якому жодній особі не повідомлено про підозру, слідчий суддя приходить до висновку про відсутність в кримінальному провадженні даних, які б виправдовували подальше втручання держави у право на мирне володіння заявника належним йому майном, у зв'язку з чим вважає за доцільне скасувати арешт майна, не вбачаючи на даній стадії провадження підстав для подальшого обмеження прав власності.
Крім того, слідчий суддя враховує позицію сторони обвинувачення, що не заперечив проти задоволення клопотання про скасування арешту майна.
Враховуючи вказане, підстави вважати, що існує правова підстава для арешту нерухомого майна взагалі спростовується, а також враховуючи ту обставину, що однією з засад кримінального провадження є принцип змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом, тоді як сторона обвинувачення не представили слідчому судді належних доказів для безспірного висновку щодо необхідності продовження дії даного заходу забезпечення кримінального провадження, та принципу диспозитивності кримінального провадження, відповідно до якого сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом, а слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом, слідчий суддя приходить до висновку про відсутність у кримінальному провадженні даних, які б виправдовували подальше втручання держави у право на мирне володіння заявника належним йому майном, у зв'язку з чим вважає за доцільне скасувати арешт майна, не вбачаючи підстав для подальшого застосування вказаного заходу забезпечення кримінального провадження.
Керуючись ст. ст. 1-35, 98, 167, 170,171, 172, 173, 174, 379 КПК України, слідчий суддя, -
Клопотання представника Київської міської ради та Печерської районної в місті Києві державної адміністрації ОСОБА_3 , про скасування арешту майна, накладеного в межах кримінального провадження № 12016100060005279 від 08.08.2016, ухвалою Печерського районного суду м. Києва, справа №757/9060/17-к від 15.02.2017 - задовольнити.
Скасувати арешт, накладений в межах кримінального провадження № 12016100060005279 від 08.08.2016, ухвалою Печерського районного суду м. Києва, справа №757/9060/17-к від 15.02.2017, а саме: квартири АДРЕСА_1 загальною площею 99, 1 кв.м., яка належить територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Слідчий суддя ОСОБА_1