Справа № 240/22202/25
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Майстренко Наталія Миколаївна
Суддя-доповідач - Боровицький О. А.
30 березня 2026 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Боровицького О. А.
суддів: Ватаманюка Р.В. Курка О. П. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 07 січня 2026 року у справі за адміністративним позовом Військової частини НОМЕР_1 до Богунського відділу державної виконавчої служби у місті Житомирі Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання протиправними дій, скасування постанов,
Позивач звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Богунського відділу державної виконавчої служби у місті Житомирі Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання протиправними дій, скасування постанов.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 07 січня 2026 року у задоволені адміністративного позову відмовлено.
Не погоджуючись з даним рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2024 року у справі №240/459/24 було задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 та:
- визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 , які полягають у не застосуванні пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" в редакції чинній з 29.01.2020 при обчисленні ОСОБА_1 , починаючи з 29.01.2020 по 31.10.2022 включно, розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, додаткових та одноразових видів грошового забезпечення з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року Законом України від 14.11.2019 року №294-IX "Про Державний бюджет України на 2020 рік" на 01.01.2020 року, Законом України від 15.12.2020 року №1082-IX "Про Державний бюджет України на 2021 рік" на 01.01.2021 року, Законом України від 02.12.2021 року №1928-IX "Про Державний бюджет України на 2022 рік" на 01.01.2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт;
- зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок з 29.01.2020 по 31.10.2022 включно, розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, додаткових та одноразових видів грошового забезпечення з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року Законом України від 14.11.2019 року №294-IX "Про Державний бюджет України на 2020 рік" на 01.01.2020 року, Законом України від 15.12.2020 року №1082-IX "Про Державний бюджет України на 2021 рік" на 01.01.2021 року, Законом України від 02.12.2021 року №1928-IX "Про Державний бюджет України на 2022 рік" на 01.01.2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум;
- зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за весь час затримки виплати з 29.01.2022 по день фактичної виплати.
Рішення набрало законної сили 01.04.2025 року.
04.06.2025 на виконання цього рішення видано виконавчий лист № 21742 2025 р.
Місцезнаходження Військової частини НОМЕР_1 у рішенні та виконавчому листі зазначено адресу, вказану позивачем у справі № 240/459/24: АДРЕСА_1 .
Як вбачається з матеріалів справи, що розглядається, 11.06.2025 року головним державним виконавцем Богунського відділу державної виконавчої служби у місті Житомирі Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Пехшвелашвілі Н.Ю. (далі головний державний виконавець) за відповідною заявою стягувача - ОСОБА_1 від 04.06.2025 року винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 78280335 по виконанню виконавчого листа від 04.06.2025 року у справі 240/459/24. Пред'явлено боржнику вимогу виконати рішення протягом 10 робочих днів.
Постанову про відкриття виконавчого провадження надіслано 24.06.2025 року Військовій частині НОМЕР_1 за адресою, зазначеною у виконавчому листі - АДРЕСА_1 .
Також цієї дати головним державним виконавцем було винесено постанови про стягнення з військової частини виконавчого збору в розмірі 32000,00 грн., визначення розміру мінімальних витрат виконавчого провадження в сумі 135,87 грн., які також надіслані військовій частині 24.06.2025 року.
Як вбачається з наявної у матеріалах справи копії конверта, у якому зазначені вище постанови від 11.06.2025 року у ВП 78280335 були надіслані Військовій частині НОМЕР_1 за адресою по АДРЕСА_2 , були повернуті відділенням поштового зв'язку з відміткою про закінчення терміну зберігання.
08.07.2025 року у ВП 78280335 головним державним виконавцем було винесено постанову про накладення штрафу в розмірі 5100,00 грн. за невиконання рішення, яку було надіслано Військовій частині НОМЕР_1 09.07.2025 року.
З трекінгу поштового відправлення 06001168502676 слідує, що з адреси з поштовим індексом 10020 воно було переадресоване за місцем обслуговування та вручено адресату за адресою: АДРЕСА_3 .
Також 22.07.2025 року головним державним виконавцем у ВП № 78280335 було винесено постанову про накладення штрафу в розмірі 10200,00 грн. за невиконання рішення протягом десяти робочих днів.
Поштове відправлення, згідно якого 22.07.2025 року відповідачем було надіслано зазначену постанову боржнику, вручено адресату 23.07.2025 року за адресою з поштовим індексом 10020.
22.07.2025 року головним державним виконавцем було також прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження, якою встановлено, що станом на 22.07.2025 року рішення боржником не виконано, зазначено, що у разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.
22.07.2025 року відповідач подав до Житомирського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Житомирській області повідомлення про притягнення до кримінальної відповідальності за ст.382 Кримінального кодексу України відповідальних посадових осіб Військової частини НОМЕР_1 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .
Крім того, 28.07.2025 року головний державний виконавець звернувся до Житомирського районного управління поліції ГУНП в Житомирській області з вимогою щодо повідомлення інформації, чи внесені відомості до Єдиного реєстру судових розслідувань за повідомленням начальника Богунського відділу ДВС у місті Житомирі Савіної Н.П. про вчинення відповідальними особами Військової частини НОМЕР_1 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України, а 30.07.2025 року виконавцем була подана скарга слідчому судді Богунського районного суду на бездіяльність слідчого щодо невнесення таких відомостей.
Своєю чергою, як вбачається з матеріалів справи, 28.07.2025 року Військовою частиною НОМЕР_1 на ім'я начальника Богунського ВДВС у місті Житомирі ЦМУЮ (м.Київ) було надіслано клопотання про здійснення контролю за діями головного державного виконавця Пехвелашвілі Н. з посиланням на те, що виконавчі дії нею здійснюються не за місцезнаходженням військової частини. Звернуто увагу на те, що у Військової частини НОМЕР_2 є електронний кабінет, а тому, відповідно до приписів частини 2 статті 28 Закону України "Про виконавче провадження" усі документи виконавчого провадження мають надсилатися виключно в електронній формі, чого не дотрималася державний виконавець.
На підтвердження своєї дійсної адреси Військовою частиною надано копію довідки з відомчого обліку Міністерства оборони України в Єдиному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, з якої вбачається, що місцезнаходженням Військової частини НОМЕР_1 є АДРЕСА_3 .
Також мало місце звернення Військової частини НОМЕР_1 до Житомирського окружного адміністративного суду з заявою про виправлення описки в частині правильного зазначення у рішенні та виконавчому листі місцезнаходження військової частини.
За наслідками поданої заяви 26.08.2025 року Житомирський окружний адміністративний суд виніс ухвалу у справі № 240/459/24, якою встановлено, що суд помилково зазначив у рішенні місцезнаходження відповідача " АДРЕСА_1 ", яке вказано позивачем ОСОБА_1 у позовній заяві. В зв'язку з цим виправлено описку, допущену в рішенні суду у справі №240/459/24, та ухвалено по тексту рішення суду вважати правильним місцезнаходження відповідача "смт. Гуйва, Житомирський р-н, Житомирська обл., 12442".
Вказану ухвалу згідно листа від 26.09.2025 року було надіслано Житомирським окружним адміністративним судом до Богунського ВДВС у місті Житомирі.
Відтак, вважаючи, що державний виконавець належним чином не перевірила і не переконалась в достовірності поданої стягувачем інформації щодо місцезнаходження боржника, не скористалась усіма повноваженнями та не вжила заходів, передбачених Законом України "Про виконавче провадження", чим порушено права Військової частини НОМЕР_1 , а подану цією військовою частиною скаргу залишено без належного реагування, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спірні правовідносини, які склалися у цій справі, фактично зводяться до питання щодо правомірності винесення державним виконавцем постанови від 11.06.2025 року про відкриття виконавчого провадження № 78280335 та постанов від 08.07.2025, 22.07.2025 року про накладення штрафів на підставі статті 75 Закону №1404-VІІІ у виконавчому провадженні №778280335.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі №382/389/17 зазначила, що критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Крім загального порядку оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби, визначеного приписами частини першої статті 287 КАС України, відповідні спеціальні норми встановлені Законом №1404-VIII.
Згідно з частиною першою статті 74 Закону №1404-VІІІ рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Водночас, відповідно до частини другої статті 74 Закону №1404-VIII рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
Отже, імперативною нормою, а саме частиною другою статті 74 Закону №1404-VIII закріплено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані.
До юрисдикції адміністративних судів належать також справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) під час примусового виконання постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні.
Аналогічні правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду також у постановах від 06 червня 2018 року у справі №921/16/14-г/15 (провадження №12-93гс18) та у справі №127/9870/16-ц (провадження №14-166цс18), від 28 листопада 2018 року у справі №2-01575/11 (провадження №14-425цс18).
Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Спірні правовідносини регулюються Законом України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 року № 1404-VІІІ (далі - Закон №1404-VІІІ).
Згідно зі статтею 1 Закону №1404-VІІІ виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України (пункт 1 частини першої статті 3 Закону №1404-VІІІ).
Згідно з частиною 1 статті 5 Закону № 1404-VІІІ примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 26 Закону №1404-VІІІ виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. (частина 5 статті 26 Закону №1404-VІІІ)
Згідно з частиною 1 статті 24 Закону виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Право вибору місця відкриття виконавчого провадження між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії щодо виконання рішення на території, на яку поширюються їхні функції, належить стягувачу.
Згідно з частиною 1 статті 63 Закону № 1404-VIII за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.
За змістом частини 2 статті 63 Закону № 1404-VIII у разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу.
Положенням частини 1 статті 75 Закону № 1404-VIII визначено, що у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.
Згідно з частиною 2 статті 75 Закону № 1404-VIII у разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.
Відповідно до частин 1, 2 статті 18 Закону № 1404-VIII виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Виконавець зобов'язаний:
1) здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом;
2) надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження;
3) розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання;
4) заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом;
5) роз'яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов'язки;
6) невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після одержання відповідного звернення від Державного концерну "Укроборонпром", акціонерного товариства, cтвореного шляхом перетворення Державного концерну "Укроборонпром", державного унітарного підприємства, у тому числі казенного підприємства, яке є учасником Державного концерну "Укроборонпром" або на момент припинення Державного концерну "Укроборонпром" було його учасником, господарського товариства в оборонно-промисловому комплексі, визначеного частиною першою статті 1 Закону України "Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності", вчинити дії щодо зняття арешту з майна, щодо якого було здійснено заходи із заміни майна, передбачені статтею 11 Закону України "Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності".
Права виконавця під час здійснення виконавчого провадження визначені частиною 3 статті Закону № 1404-VIII, згідно з якою виконавець має право, серед іншого:
- проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону;
- накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом;
- отримувати від банків та інших фінансових установ, небанківських надавачів платіжних послуг, емітентів електронних грошей інформацію про наявність рахунків/електронних гаманців та/або стан рахунків/електронних гаманців боржника, рух коштів та операції за рахунками/електронними гаманцями боржника, а також інформацію про договори боржника про зберігання цінностей або надання боржнику в майновий найм (оренду) індивідуального банківського сейфа, що охороняється банком;
- здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом.
Під час виконання рішень виконавець має право на безпосередній доступ до інформації про боржників, їхнє майно, доходи та кошти, у тому числі конфіденційної, яка міститься в державних базах даних і реєстрах, у тому числі електронних. Порядок доступу до такої інформації з баз даних та реєстрів встановлюється Міністерством юстиції України разом із державними органами, які забезпечують їх ведення (частина 5 статті 18 Закону).
Як уже зазначалось, предметом перевірки у межах розгляду цієї справи є правомірність постанов державного виконавця про відкриття виконавчого провадження та накладення на Військову частину НОМЕР_1 , як боржника у виконавчому провадженні №78280335, штрафів у розмірі 5100 грн. та 10200 грн. за невиконання нею рішення суду за відсутності поважних причин.
З огляду на приписи законодавства, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, накладення штрафу за невиконання рішення, що зобов'язує боржника до вчинення певних дій, є видом юридичної відповідальності боржника за невиконання покладеного на нього зобов'язання (виконати судове рішення).
Така відповідальність настає за умови, що судове рішення не виконано без поважних причин і в строк, встановлений державним виконавцем.
Тобто, даючи оцінку тому, чи правомірно на боржника накладено штраф за невиконання судового рішення, варто з'ясувати часові рамки, в межах яких боржник мав вчинити певні дії (за виконавчим листом) і в чому причина невиконання судового рішення у відведений йому строк.
Поважність причин невиконання судового рішення оцінюється у кожному конкретному випадку через призму того, наскільки це (об'єктивно) перешкодило виконати судове рішення.
При цьому, відповідно до норм чинного законодавства повноваження органів виконавчої служби щодо прийняття постанов про накладення штрафу є дискреційними та здійснюються в межах їх виключної компетенції. За таких обставин суд не наділений повноваженнями здійснювати оцінку поважності чи неповажності причин невиконання судового рішення замість державного виконавця.
Суд зауважує, що виконавче провадження було відкрито на підставі виконавчого листа, виданого судом після набрання рішенням законної сили. У виконавчому листі зазначено адресу боржника (Військової частини НОМЕР_1 ), яка надана стягувачем ( ОСОБА_1 ) в процесі розгляду справи № 240/459/24.
Під час розгляду цієї справи Військова частина НОМЕР_1 дійсно вказувала іншу адресу ( АДРЕСА_3 ) у процесуальних документах, однак, не акцентувала увагу на тому, що адреса, зазначена в позовній заяві ОСОБА_1 , та, відповідно, у процесуальних документах суду, не відповідає дійсній адресі військової частини. Заяв чи клопотань про зміну або уточнення своєї адреси для листування до суду до прийняття рішення у справі № 240/459/24 не надходило.
Зважаючи на обов'язковість виконання судових рішень, державний виконавець не наділений обов'язком здійснювати додаткову перевірку або пошук фактичного місцезнаходження боржника поза межами інформації, що міститься у чинному виконавчому документі. Винятком є випадки, коли у відкритих реєстрах наявна достовірна й актуальна інформація про юридичну особу. У даній ситуації, зважаючи на оголошений в Україні воєнний стан, відомості про військову частину в Єдиному реєстрі були закритими, що унеможливлювало отримання виконавцем інших даних для уточнення адреси. Відтак, виконавець діяла у межах передбачених законом повноважень, використовуючи ту інформацію, яка була офіційно доступною та покладеною в основу виконавчого листа.
Окрім цього, суд вважає необхідним зазначити, що виконавчий лист був пред'явлений до виконання 04.06.2025 року, тобто після закінчення строку на добровільне виконання рішення, що набрало законної сили 01.04.2025 року. Станом на момент відкриття виконавчого провадження та до часу оскарження постанов у жовтні 2025 року боржник не надав жодного доказу добровільного виконання рішення або вжиття ним будь-яких дій, спрямованих на його реальне виконання. За відсутності таких доказів виконавець мала достатні правові підстави як для відкриття виконавчого провадження, так і для застосування заходів примусового виконання, у тому числі накладення штрафів за невиконання рішення суду.
Військова частина НОМЕР_1 , як учасник судового процесу у справі №240/459/24, була належним чином обізнана про ухвалене рішення, яке набрало законної сили 01.04.2025 року, і, відповідно, мала усвідомлювати правові наслідки його невиконання. Набрання рішенням законної сили має наслідком для боржника початок обов'язку добровільного виконання. Саме на боржника покладається обов'язок вжити всіх залежних від нього заходів для виконання судового рішення у розумний строк. У разі відсутності добровільних дій, боржник має передбачити, що стягувач матиме законне право пред'явити виконавчий лист до примусового виконання, а державний виконавець - відкрити виконавче провадження та застосувати передбачені законом заходи примусу або заходи стягнення.
За цих обставин твердження позивача про порушення його прав у зв'язку з нібито передчасним відкриттям виконавчого провадження не ґрунтуються на нормах закону та фактичних обставинах. Державний виконавець в межах ВП 78280335 діяла відповідно до виконавчого листа, в межах своїх повноважень і без порушення вимог законодавства, оскільки адреса для направлення документів була визначена судом у виконавчому документі від 04.06.2025 року.
Суд додатково зауважує, що на момент оскарження Військовою частиною НОМЕР_1 постанов про відкриття виконавчого провадження та про накладення штрафів, до матеріалів справи №240/22202/25, що розглядається, суду, як і державному виконавцю в ході проведення виконавчих дій у ВП 78280335 до винесення постанови про закриття цього виконавчого провадження, також не надано жодного належного та допустимого доказу, який би підтверджував факт повного виконання судового рішення у справі №240/459/24. При цьому посилання позивача на проведення перерахунку грошового забезпечення без надання доказів фактичної виплати нарахованих сум не свідчить про виконання судового рішення.
Доводи позивача про те, що головний державний виконавець не виконала свого обов'язку щодо перевірки у військової частини електронного кабінету в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі (далі - ЄСІТС) та надсиланні військовій частині матеріалів виконавчого провадження виключно через ЄСІТС, в якості підстави для визнання протиправними та скасування оскаржених постанов судом до уваги не беруться, зважаючи на таке.
Відповідно до абзацу 3 пункту 1 розділу ХХ " Інструкції з організації примусового виконання рішень", затвердженої наказом Міністерства юстиції України 02.04.2012 року № 512/5, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 2 квітня 2012 року за №489/20802, за виконавчими провадженнями, за якими виконавчий документ пред'явлений до примусового виконання у паперовій формі, документи виконавчого провадження, які відповідно до Закону надсилаються з оригіналом виконавчого документа, надсилаються відповідному адресату в порядку, встановленому частиною першою статті 28 Закону, яка, в свою чергу, передбачає, що копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простим поштовим відправленням або доставляються кур'єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, постанов, передбачених пунктами 1-4 частини дев'ятої статті 71 цього Закону, які надсилаються рекомендованим поштовим відправленням. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.
Отже, обов'язок державного виконавця надсилати документи виключно через ЄСІТС у даному випадку відсутній, а направлення постанов за адресою, зазначеною у виконавчому документі, повністю відповідало вимогам законодавства та не може бути підставою для визнання дій виконавця протиправними.
Окремо суд зазначає, що виправлення судовою ухвалою від 26.08.2025 року описки в судовому рішенні не впливає на правову оцінку постанов державного виконавця від 11.06.2025, 08.07.2025 та 22.07.2025, оскільки їх правомірність оцінюється, виходячи з даних та обставин, що існували на момент їх винесення.
Вказані обставини не можуть вважатись поважною причиною невиконання Військовою частиною НОМЕР_1 судового рішення у справі №240/459/24 .
Підсумовуючи викладене вище, за відсутності будь-яких підтверджень виконання рішення суду та з урахуванням того, що виконавець діяв відповідно до чинного на той час виконавчого документа, підстав для задоволення вимог боржника суд не вбачає.
Як зазначено у частині першій статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Враховуючи встановлені у справі обставини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку і, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.
Щодо інших доводі, колегія суддів зазначає, що у рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії», заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв'язку з чим підстав для його скасування не вбачається.
Інші доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.6 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому відповідно до п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу судове рішення за результатами її розгляду судом апеляційної інстанції в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 07 січня 2026 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.
Головуючий Боровицький О. А.
Судді Ватаманюк Р.В. Курко О. П.