30.03.2026 Провадження по справі № 2/940/286/26
Справа № 940/216/26
Іменем України
30 березня 2026 року Тетіївський районний суд Київської області в складі :
головуючого судді Косович Т.П..
при секретарі Козуб І.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тетієві в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
встановив:
ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», що є правонаступником права вимоги за зобов'язаннями товариства з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс», що є правонаступником права вимоги за зобов'язаннями товариства з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога», звернулося до суду з позовом, в якому просить суд стягнути з ОСОБА_1 17760 гривень заборгованості за кредитним договором № 591320186 від 16.05.2024 року, укладеним між нею та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога».
Свої вимоги обґрунтовує тим, що 16.05.2024 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога»та ОСОБА_1 було укладено договір кредитної лінії № 591320186, відповідно якого відповідачці надано кредит в сумі 4800 гривень на строк до 15.06.2029 року з базовою процентною ставкою в розмірі 547,50% річних, в обмін на зобов'язання відповідачки повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитом у відповідності до умов договору. На виконання умов договору товариство свої зобов'язання виконало належним чином, перерахувавши ОСОБА_1 кредитні кошти, проте остання своїх зобов'язань належним чином не виконує, порушуючи умови кредитного договору, в результаті чого виникла заборгованість за договором загальною сумою 17760 грн., яку позивач просить стягнути в примусовому порядку.
Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Суд, розглянувши матеріали справи та дослідивши письмові докази, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
За загальним правилом (ч. 1 ст. 13 ЦПК України) суд розглядає справу в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.
Із матеріалів справи встановлено, що 16.05.2024 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога»та ОСОБА_1 було укладено договір кредитної лінії № 591320186, відповідно якого відповідачці надано кредит в сумі 4800 гривень на строк до 15.06.2029 року з базовою процентною ставкою в розмірі 547,50% річних, в обмін на зобов'язання відповідачки повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитом у відповідності до умов договору (копія договору - а.с. 13-35, паспорт споживчого кредиту - а.с. 9-12). На виконання умов договору товариство свої зобов'язання виконало належним чином, перерахувавши ОСОБА_1 перший транш кредиту 16.05.2024 року в сумі 2000 гривень, далі 1300 грн. 20.05.2024 року, 800 грн. 20.05.2024 року, 700 грн. 20.05.2024 року, що підтверджується копіями довідок ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» від 14.08.2025 року (а.с. 37,40, 43, 46) та копіями платіжних доручень від 16.05.2024 року та від 20.05.2024 року (а.с. 38-39, 41-42, 44-45, 47-48). Проте відповідачка своїх зобов'язань за договором належним чином не виконує, погашення кредитної заборгованості та відсотків за користування кредитом не здійснює, порушуючи умови кредитного договору, в результаті чого виникла заборгованість за договором загальною сумою 17760 грн., в тому числі 4800 грн. основного боргу, 10560 грн. заборгованості за відсотками та 2400 грн. неустойки, що підтверджується розрахунками заборгованості за кредитним договором (а.с. 49-50, 51-52).
Відповідно договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 року, укладеного між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс», та додаткової угоди до нього № 26 від 31.12.2020 року, ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» право вимоги за кредитним договором № 591320186 від 16.05.2024 року, укладеним з ОСОБА_1 , відступило ТОВ «Таліон Плюс» (копія додаткової угоди від 31.12.2020 року - а.с. 53-62, копія реєстру прав вимог №т 293 від 16.07.2024 року - а.с. 63-66, копія довідки ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога № 591320186/ФК від 14.08.2025 року - а.с. 67).
Відповідно договору факторингу № 27/0225-01 від 27.02.2025 року, укладеного між ТОВ «Таліон Плюс»та ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», ТОВ «Таліон Плюс» право вимоги за кредитним договором № 591320186 від 16.05.2024 року, укладеним між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога»та ОСОБА_1 , відступило ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (копія договору - а.с. 71-80, копія платіжної інструкції № 78 від 05.08.2025 року - а.с. 81, копія Реєстру прав вимог № 4 від 04.08.2025 року - а.с. 82).
Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
За нормою ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).
Відповідно до ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
Відповідно до ч.ч. 1, 3, 4, 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.
Положення Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.
Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
Із дослідженого судом кредитного договору № 591320186 від 16.05.2024 року, укладеного між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога»та ОСОБА_1 , встановлено, що останній укладений в електронній формі та зі сторони споживача підписано електронним підписом одноразовим ідентифікатором MCRM.
Отже, підписання кредитного договору № 591320186 від 16.05.2024 року свідчить про те, що ОСОБА_1 всі умови цілком зрозуміла та своїм підписом підтвердила та закріпила те, що сторони договору діяли свідомо, були вільні в укладенні даного договору, вільні у виборі контрагента та умов договору.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором кредитодавець зобов'язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася та сплати процентів.
Згідно з ч. 1 ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Стаття 526 ЦК України передбачає, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ч. 1 ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Частиною 1 статті 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу - боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Разом з тим, статтею 536 ЦК України встановлено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Згідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.
Частиною 2 статті 77 ЦПК України встановлено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухвалені судового рішення.
Відповідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
З боку відповідачки не надано до суду жодних пояснень, заперечень та відзиву щодо позовних вимог позивача, а також у відповідності до вимог ст. 81 ЦПК України жодного належного та допустимого доказу в спростування доводів позивача щодо нарахованих сум.
Таким чином, виходячи зі змісту заявлених позовних вимог, аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд вважає, що позовні вимоги позивача необхідно задовольнити повністю, оскільки відповідачкою порушено умовикредитного договору № 591320186 від 16.05.2024 року, укладеного між нею та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», та не виконано взятих на себе зобов'язань.
Щодо стягнення неустойки суд зазначає наступне.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Отже, для належного виконання зобов'язання необхідно дотримуватися визначених у договорі строків (термінів), а прострочення виконання зобов'язання є його порушенням.
Згідно з частиною першою статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Пунктом 12.3 договору передбачено, що за порушення будь-якого з платежів, передбачених цим договором на 14 і більше календарних днів, позичальник зобов'язаний сплатити на користь кредитодавця неустойку у вигляді штрафу в розмірі 5000% від суми невиконаного/неналежно виконаного грошового зобов'язання, але не більше половини суми кредиту, одержаної споживачем за цим договором.
Разом з тим, суд зазначає, що п. 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України визначено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Однак, відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», який набрав чинності 24 грудня 2023 року, було внесено зміни до Закону України «Про споживче кредитування», зокрема, Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про споживче кредитування» були викладені в новій редакції.
Пункт 6.1 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» (в редакції, що діяла до 24.12.2023) передбачав звільнення споживача від відповідальності за прострочення виконання зобов'язань за договором про споживчий кредит у період дії воєнного стану. Проте, з набранням чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» цей пункт було виключено.
Нова редакція пункту 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» (діюча з 24.12.2023) встановлює, що споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за прострочення виконання зобов'язань лише за договорами про споживчий кредит, укладеними до тридцятого дня включно з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг». Датою набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» є 24 грудня 2023 року.
Відповідно, 30-й день включно з дня набрання чинності цим Законом припадає на 23 січня 2024 року (24.12.2023 + 30 днів).
У даній справі договір кредитної лінії № 591320186 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено 16.05.2024 року.
Отже, оскільки кредитний договір укладено після 23 січня 2024 року, тобто, пізніше 30-го дня з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» до відповідачки ОСОБА_1 не застосовуються положення пункту 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» щодо звільнення споживача від відповідальності за прострочення виконання зобов'язань за договорами про споживчий кредит.
При цьому, варто окремо наголосити, що положення пункту 18 Прикінцевих та Перехідних положень Цивільного кодексу України мають загальний характер та стосуються всіх категорій грошових зобов'язань, незалежно від їх природи. Водночас, у даній справі йдеться саме про правовідносини, що виникли з договору про споживчий кредит, тобто, такі правовідносини підпадають під спеціальне правове регулювання, яке міститься у Законі України «Про споживче кредитування».
Відповідно до загальновизнаного принципу lex specialis derogat legi generali (спеціальний закон скасовує дію загального), у випадку конкуренції між загальною нормою ЦК України та спеціальними положеннями галузевого закону перевага надається саме спеціальній нормі. Закон «Про споживче кредитування» у чинній редакції містить чітке застереження щодо строків дії звільнення споживача від відповідальності, а саме, що такі пільги застосовуються виключно до договорів, укладених до 23 січня 2024 року включно.
Відтак, застосування загальної норми пункту 18 Прикінцевих положень ЦК України до договору, який укладено після цієї дати (як у даному випадку, 16.05.2024 року), є юридично необґрунтованим та суперечить нормам спеціального законодавства.
А тому, виходячи з вищенаведеного, суд вважає обґрунтованим нарахування неустойки ОСОБА_1 за невиконання грошового зобов'язання в період дії воєнного стану на території України та задовольняє позовні вимоги позивача в цій частині.
Крім того, відповідно до ст. 264 ЦПК України, суд під час ухвалення судового рішення вирішує питання як розподілити між сторонами судові витрати. При цьому відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог , інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються на відповідача. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Як встановлено в судовому засіданні, позивач поніс судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в сумі 2662,40 грн., що підтверджується платіжною інструкцією № 150271 від 20.01.2026 року (а.с. 8), а тому суд у відповідності ст. 141 ЦПК України стягує його з відповідачки.
Керуючись ст.ст. 525-527, 530, 536, 549, 610, 625, 629, 1048, 1050, 1054 ЦК України, ст.ст. 141, 258, 259, 263-265, 268, 273, 279, 354 ЦПК України, суд
ухвалив:
Позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , зареєстрованої в АДРЕСА_1 , на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», код ЄДРПОУ 35625014, місцезнаходження: 07400, Київська область, Броварський район, м. Бровари, вул. Лісова, 2, реквізити IBAN № НОМЕР_2 в АТ «ТАСКОМБАНК», - 17760 (сімнадцять тисяч сімсот шістдесят) гривень заборгованості за договором кредитної лінії № 591320186 від 16.05.2024 року, укладеним між нею та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», та 2662 (дві тисячі шістсот шістдесят дві) гривні 40 копійок сплаченого судового збору.
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його оголошення.
Суддя: Т.П.Косович