справа № 361/6226/17
провадження № 4-с/361/65/25
Іменем України
30 березня 2026 року м. Бровари
Броварський міськрайонний суд Київської області у складі:
головуючої судді Ведмідь Н.В.,
за участю секретаря Чуняк В.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду скаргу ОСОБА_1 на неправомірну бездіяльність та дії державного виконавця, учасники справи: ОСОБА_2 , Броварський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Броварському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, старший державний виконавець ОСОБА_22, державний виконавець Гур'єва Ірина Петрівна, державний виконавець Мурашко Ольга Володимирівна, Служба у справах дітей та сім'ї Броварської міської ради Броварського району Київської області,
ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» подала зазначену скаргу, в якій просила:
1. Визнати протиправною бездіяльність державних виконавців Броварського відділу державної виконавчої служби у Броварському районі Київської області Міжрегіонального управління Міністерства юстиції України у виконавчому провадженні ВП НОМЕР_1 щодо примусового виконання рішення суду у справі № 361/6226/17 в частині спілкування матері з дітьми у встановлений судом графік побачень;
2. Визнати протиправними дії старшого державного виконавця ОСОБА_22, працівника Броварського відділу державної виконавчої служби у Броварському районі Київської області Міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, під час здійснення виконавчих дій 01.11.2025 року у межах виконавчого провадження НОМЕР_2, які полягали в упередженому ставленні до стягувача, створенні конфліктної атмосфери та перешкоджанні реалізації процесуальних прав стягувача, а також у необ'єктивному, неповному та викривленому складанні акту за результатами проведення вказаних виконавчих дій, що не відповідає фактичним обставинам, зокрема умисно не відображає поведінку боржника, емоційний стан дітей та інші істотні деталі, які мають значення для належного виконання судового рішення, та скасувати вказаний акт;
3. Визнати протиправною бездіяльність державних виконавців Броварського відділу державної виконавчої служби у Броварському районі Київської області Міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, у виконавчому провадженні № НОМЕР_1, яка полягає у систематичному невжитті заходів примусового виконання, передбачених статтею 64-1 Закону України «Про виконавче провадження», зокрема у ненакладенні штрафів на боржника ОСОБА_2 ;
4. Зобов'язати державного виконавця Броварського відділу державної виконавчої служби у Броварському районі Київської області Міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 невідкладно вчинити наступні дії:
-скласти новий акт про проведення виконавчих дій від 01.11.2025, у якому зафіксувати факт невиконання рішення суду боржником ОСОБА_2 та обставини, що це підтверджують (поведінку боржника, висловлювання дитини, дані з протоколу психолога).
-на підставі акту про невиконання винести постанову про накладення на боржника ОСОБА_2 штрафу відповідно до вимог статті 64-1 Закону України «Про виконавче провадження»;
5. Зобов'язати Міжрегіональне управління Міністерства юстиції України спільно з Броварським відділом державної виконавчої служби у Броварському районі Київської області Міжрегіонального управління Міністерства юстиції України невідкладно розробити та затвердити комплексну стратегію примусового виконання рішення суду у справі № 361/6226/17.
6. Установити судовий контроль за виконанням ухвали суду та стягнути судові витрати.
Скаргу мотивувала тим, що рішенням Броварського міськрайонного суду від 17 грудня 2019 року у справі № 361/6226/17, яке було залишене без змін постановами Київського апеляційного суду від 03 серпня 2020 року та Верховного Суду від 09 грудня 2020 року, встановлено, зокрема: детальний графік спілкування обох дітей (доньки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ) з кожним із батьків почергово на вихідних, з урахуванням інтересів дітей та забезпечення участі кожного з батьків у їх вихованні.
У провадженні Броварського відділу державної виконавчої служби у Броварському районі Київської області міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (далі -ДВС) перебуває виконавче провадження НОМЕР_2 з примусового виконання виконавчого листа № 361/6226/17, виданого 19 лютого 2021 року Броварським міськрайонним судом Київської області.
Боржником у даному виконавчому провадженні є батько дітей - ОСОБА_2 .
Рішення суду, яке набрало законної сили, є обов'язковим до виконання, проте, боржником рішення суду систематично та свідомо не виконується, чому, на її думку, відкрито та упереджено сприяють посадові особи державної виконавчої служби, протиправна бездіяльність, яких нею оскаржується.
Протягом тривалого часу державні виконавці систематично не вживають реальних та дієвих заходів для виконання рішення суду, обмежуючись формальною фіксацією про начебто «виконання» рішення суду та фактично стаючи на бік боржника, сприяючи останньому.
01 листопада 2025 року державним виконавцем Броварського відділу державної виконавчої служби у Броварському районі Київської області було проведено виконавчі дії у межах виконавчого провадження НОМЕР_2.
На думку заявника, зазначені дії носили виключно формальний характер та тривали всього з 10 год. 03 хв. по 10 год. 09 хв., тобто менше семи хвилин. Така тривалість виконавчих дій є очевидно недостатньою для належного організування реального спілкування матері з дітьми, що передбачено рішенням суду. За такий короткий проміжок часу державний виконавець не міг виконати жодну із завдань, покладених на нього законом, а саме: організацію зустрічі матері з дітьми - навіть елементарна координація дій, перевірка наявності дітей на місці, підготовка умов для зустрічі потребує значно більше часу, ніж було виділено; Забезпечення безпечної та комфортної комунікації - виконавець не створив умов, які б гарантували психологічну та фізичну безпеку дітей під час зустрічі; Фіксацію та оцінку ситуації на місці - короткочасна присутність не дозволяє скласти об'єктивне уявлення про те, чи дотримуються інтереси дітей та чи реально здійснюється спілкування; Використання допоміжних фахівців - на виконавчих діях не були присутні працівник поліції та психолог (експерт, спеціаліст), які мали б забезпечити належний супровід та допомогу у проведенні зустрічі.
Під час проведення виконавчих дій 01.11.2025 державний виконавець не забезпечив присутність необхідних фахівців, що істотно негативно вплинуло на ефективність заходів та реальне виконання рішення суду. Зокрема, не було присутнє психологічне супроводження, яке є необхідним у випадках конфліктних сімейних відносин. Психолог міг би оцінити емоційний стан дітей, підготувати їх до зустрічі та сприяти формуванню комфортної та безпечної атмосфери для спілкування з матір'ю. Відсутність психолога фактично унеможливила створення умов, які б забезпечили психологічний комфорт дітей, що могло призвести до стресу або небажання дітей контактувати зі стягувачем. Державний виконавець не просто взяв до уваги, а зробив основною підставою своєї бездіяльності, та не виконання судового рішення, думку дітей, що мали наявні ознаки відчуження одного з батьків, порушивши процедуру, передбачену ч.2, п.7, розділу ІХ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої Наказом 02.04.2012 № 512/5 Міністерства Юстиції України, де ідеться, що «У разі якщо боржник не виконує рішення у зв'язку з відмовою дитини контактувати зі стягувачем, державний виконавець в установленому порядку залучає представників органів опіки та піклування, експерта або спеціаліста (психолога) для виявлення та/або підтвердження причин такої відмови».
Посадовою особою ДВС не було залучено експерта або спеціаліста (психолога), а також не було вчинено жодних інших дій, передбачених чинним законодавством, інструкцією, чим фактично було заблоковано та унеможливлене подальше належне проведення виконавчих дій.
Виконавець фактично сприяє подальшому невиконанню рішення суду, адже відсутність офіційної фіксації порушення унеможливлює застосування подальших правових наслідків до боржника (накладення штрафів, звернення до суду, відкриття кримінального провадження за ст. 382 КК України тощо).
Державний виконавець не залучив представника поліції, що є необхідним у випадках, коли контакт між батьками ускладнений або існують конфліктні ситуації. Присутність поліції забезпечує безпеку сторін та дозволяє державному виконавцю запобігати можливим конфліктам.
У результаті, відсутність необхідних фахівців зробила виконавчі дії формальними та неефективними. Державний виконавець фактично не створив умов, які б дозволяли реалізувати рішення суду про регулярне та безпечне спілкування матері з дітьми. Це свідчить про умисне або грубе недбальство виконавця, який обмежився лише формальними діями, створюючи видимість виконання судового рішення.
Під час короткочасних виконавчих дій 01.11.2025 року донька стягувача, ОСОБА_5 , демонструвала виражену агресивну та відчужену поведінку, що свідчить про психологічний вплив боржника на дитину.
Виконавчі дії державного виконавця не враховували цієї критичної обставини, не було створено умов для нейтралізації психологічного тиску з боку батька та не забезпечено фахового супроводу дитини під час зустрічі.
Поведінка сина стягувача, ОСОБА_6 , під час виконавчих дій 01.11.2025 засвідчує, що він перебуває під опосередкованим впливом боржника. Хлопчик переважно мовчав, намагався повторювати дії та висловлювання старшої сестри, демонструючи вимушене підкорення її поведінці. Така динаміка свідчить, що саме батько формує у ОСОБА_6 відчуження від матері, у тому числі через використання старшої доньки як інструменту впливу на молодшу дитину, що фактично блокує можливість прямого та безпечного комунікаційного контакту матері з обома дітьми.
Державним виконавцем не виконані обов'язки з виконання судового рішення та не вжиті всі можливі й необхідні заходи, передбачені Законом України «Про виконавче провадження» та Інструкцією з організації примусового виконання рішень для належного виконання судового рішення.
Найбільш грубим порушенням, допущеним державним виконавцем ОСОБА_22 під час виконавчих дій 01.11.2025, є ігнорування застосування заходу примусу, передбаченого законом накладення штрафу.
Під час виконавчих дій 01.11.2025 рішення суду не було виконано. Це об'єктивно підтверджується відмовою дітей від спілкування, що є наслідком перешкоджання з боку боржника, та зафіксовано (хоч і неповно) в акті та детально описано у висновку психолога. Поважних причин для невиконання рішення боржник не надав. Отже, у виконавця виник прямий і безумовний обов'язок ухвалити постанову про накладення штрафу. Всупереч цій імперативній нормі, державний виконавець ОСОБА_22 не винесла постанову про накладення штрафу на боржника ОСОБА_2 .
Звертає увагу суду, що бездіяльність органів державної виконавчої служби прямо суперечить не лише національному законодавству, а й практиці Верховного Суду та Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права в Україні.
У справах, що стосуються контактів з дітьми, ЄСПЛ та Верховний Суд неодноразово наголошували, що пасивна роль виконавчої служби є неприпустимою.
У справі «Вихованок проти України» ЄСПЛ встановив порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, саме через те, що дії державних виконавців зводилися лише до пасивної фіксації відмови дитини бачитися з батьком. Суд наголосив, що такий обмежений підхід є недостатнім. Органи влади повинні були розглянути механізми добровільного виконання, розробити комплексну стратегію виконання, у тому числі надати цільову підтримку дитині, яка, вочевидь, проявляла ознаки відчуження одного з батьків.
Аналогічну позицію займає і Верховний Суд.
Так, у постанові від 08 березня 2023 року у справі № 1309/9120/12, посилаючись на справу «Вихованок проти України» Верховний Суд вказав, що: пасивна фіксація відмови дитини від спілкування та складання актів є протиправною бездіяльністю державного виконавця; думка дитини, особливо за наявності ознак відчуження, не є безумовним вето. Право дитини висловлювати погляди не означає надання їй права блокувати виконання рішення без оцінки її найкращих інтересів, які зазвичай полягають у підтримці зв'язків з обома батьками; обов'язок державної виконавчої служби полягає не в констатації невиконання, а в активному застосуванні всіх можливих заходів: накладення штрафів на боржника (ст. 63, 64-1 Закону України «Про виконавче провадження»), звернення до суду щодо тимчасового обмеження боржника у правах (ст. 64-1, 75 Закону), направлення органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення за ст. 382 КК України та вжиття заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом. За тривалого невиконання необхідною є розробка комплексної стратегії примусового виконання рішення, яка включає залучення спеціалістів та цільову підтримку дитини.
27.11.2025 через систему «Електронний суд» від представника боржника ОСОБА_2 - Пшеничної Л.І. надійшов відзив на скаргу, в якому вона просила залишити скаргу без задоволення (а.с. 44-59, т. 1).
У відзиві зазначила, що скарга є необґрунтованою, надуманою, не містить належних та допустимих доказів, оскільки відсутні докази щодо предмету доказування, зі змісту скарги та із акту державного виконавця від 01.11.2025 не вбачається, що боржник ухилявся від виконання рішення суду або перешкоджав участі матері у вихованні дітей, як вказує у скарзі скаржниця, навпаки із акту державного виконавця від 01.11.2025 року, а також зі змісту самої скарги вбачається, що боржник забезпечив реалізацію права матері на спілкування з дітьми, шляхом їхнього побачення та спілкування також із акту вбачається, що боржник просив стягувачку спілкуватись із дітьми, однак стягувачка прохання боржника проігнорувала.
Зокрема із доданого скаржницею до скарги акту державного виконавця від 01.11.2025 року вбачається, що боржник на передодні проведення виконавчих дій (31.10.2025) проводив бесіду з дітьми, зокрема просив спілкуватися з їхньою матір'ю, вислуховував їх, пояснював дітям, що їм потрібно хоча б спробувати налагодити контакт спілкування.
Також з ату державного виконавця вбачається, що боржник просив стягувачку вживати більш активних дій по відношенню до дітей під час проведення примусових виконавчих дій 01.11.2025, однак стягувачка грубо та не зацікавлено в продовжені конструктивного діалогу з боржником відповіла: «Дітей веди!», що підтверджує той факт, що сама стягувачка не зацікавлена в налагодженні спілкування з дітьми.
Звернула увагу на пряму мову дітей викладену в акті держаного виконавця від 01.11.2025, зокрема на слова доньки: «чого ти із своєю подружкою ОСОБА_8 обговорюєш, що ми двоешники? Нічого страшного, що ми отримуємо кожен рік похвальні листи яких в тебе не було». Вказане свідчить про те, що мати дітей продовжує робити негативний розголос про дітей, що дуже негативно відображається на емоційному стані дітей, оскільки це одна із причин для насміхання зі сторони їхніх однолітків, однак мати дітей вкотре не бере до уваги прохання дітей та взагалі не враховує їхні інтереси.
В скарзі скаржниця не зазначає конкретних, підтверджених доказами фактів невиконання рішення суду боржником, а обмежується оціночними судженнями та звинуваченнями які не мають доказів та особливої уваги заслуговує ігнорування скаржниці особистої думки самих дітей, які виявляють категоричну відмову та чинять постійний супротив від спілкування зі стягувачкою, зокрема під час проведення примусових виконавчих дій 01.11.2025 р.
Заявлені у скарзі вимоги не підлягають задоволенню, оскільки стягувачка не обирає спосіб захисту для складання вимог, що є невиправданим та необґрунтованим, не додає належних та допустимих доказів, які б підтверджували факт порушення її права, а сама скарга обґрунтована тільки суб'єктивними твердженнями стягувачки.
Боржником належним чином було забезпечено побачення та спілкування матері з дітьми, однак тривалість виконавчих дій є обставиною не залежною від боржника та державного виконавця, оскільки діти свідомо та самостійно категорично відмовляються спілкуватись з матір'ю, а стягувачка не проявляє зі свого боку зацікавленості в налагодженні контакту з дітьми, який взагалі відсутній. Стягувачка ігнорує запитання державного виконавця, боржника, слова та прохання дітей, оскільки ставить у першу чергу свої інтереси над інтересами неповнолітніх дітей. Скаржниця не оцінює об'єктивно особисте бажання дітей, що проявляється у її наполегливих вимогах щодо продовження примусових виконавчих дій з урахуванням та постійною вираженою протидією з боку самих дітей починаючи від початку проведення виконавчих дій з 20.07.2024 року та станом на 01.11.2025 день проведення примусових виконавчих дій.
З матеріалів справи та доказів які додані до відзиву, вбачається що між інтересами неповнолітніх дітей ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_3 та малолітнім ОСОБА_10 ІНФОРМАЦІЯ_4 та інтересами їхньої матері ОСОБА_1 не існує справедливої рівноваги і мати дітей не дотримується такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
Сторони у справі, боржник з дітьми та стягувачка проживають на паралельних вулицях, на відстані приблизно 5-7 хвилин пішим ходом і жодних фізичних перешкод для спілкування між матір'ю дітей та дітьми не існує, діти у будь-який час, поза межами проведення примусових виконавчих дій так і під час проведення примусових виконавчих дій 01.11.2025 можуть самостійно піти чи поїхати до своєї матері, оскільки вона проживає поряд. Чітка виражена думка дітей є самостійною, усвідомленою та жодних дій з боку боржника чи державного виконавця які б перешкоджали реалізації виконання рішення суду не існує, зокрема і 01.11.2025 року.
Зазначила, що твердження скаржника про те, що державним виконавцем не було залучено експерта або спеціаліста (психолога) та представників поліції, у зв'язку з чим виконавчі дії є формальними та неефективними не обґрунтоване та не відповідає матеріалам справи, оскільки у матеріалах виконавчого провадження наявна постанова про залучення працівників органів внутрішніх справ від 28.10.2025 та постанова про залучення органу опіки і піклування для участі у проведенні виконавчих дій від 31.10.2025, якою постановлено залучити працівника Служби у справах дітей Броварської міської ради Броварського району Київської області для забезпечення дотримання інтересів малолітніх дітей, при проведенні виконавчих дій 01.11.2025 о 10 год. 00 хв. за адресою місця проживання боржника, вказаною у виконавчому документі: АДРЕСА_1 .
Державний виконавець належним чином виконав вимоги Інструкції з організації примусового виконання рішень (зокрема, щодо залучення представників органів опіки та піклування).
Твердження Скаржниці у скарзі, що боржник психологічно тисне та впливає на дітей не відповідає фактичним обставинам справи та не підтверджене жодним доказом.
Відсутність психологічного або будь-якого іншого тиску на дітей зі сторони боржника підтверджується належними та допустимими доказами, які безпосередньо входять до предмету доказування, оскільки давно встановлена думка дітей та беручи до уваги той факт, що позиція доньки була чітко виражена ще 8 років потому (із червня 2017), а сина 4 роки потому (із лютого 2021 року), існує між матір'ю дітей та дітьми сталий, усвідомлений характер небажання дітей спілкуватись, контактувати та проживати зі своєю матір'ю, що є обставиною яка не залежить від проведення виконавчих дій зокрема 01.11.2025, що свідчить про її фактичне самоусунення від виконання батьківських обов'язків та ігнорування емоційних потреб та бажання дітей.
Небажання дітей контактувати із скаржницею є обставиною, незалежною від волі боржника та державного виконавця, дана обставина підтверджується та встановлена рішенням суду від 17.12.2019 у справі 361/6226/17, яке залишене без змін постановою Київського апеляційного суду від 03.08.2020 № 361/6226/17 та постановою Верховного суду від 09.12.2020 № 361/6226/17 на підставі якого складено виконавчий лист та проводяться виконавчі дії також судом встановлено, що згідно із Висновком комісійної судової психологічної експертизи Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України 29760/29761/29762/18-61 встановлено: від 20 червня 2019 року № «2. З урахуванням індивідуально-психологічних властивостей, інтелекту, властивостей емоційно-вольової сфери, спрямованості особистості ОСОБА_1 яка має виражені труднощі та порушення дитячо-батьківських взаємин у взаємостосунках з донькою ОСОБА_3 яка займає по відношенню до доньки протилежну позицію та ОСОБА_1 схильна до встановлення значної психологічної дистанції між собою і дитиною.
З урахуванням індивідуально-психологічних властивостей, інтелекту, властивостей емоційно-вольової сфери, спрямованості особистості ОСОБА_2 має психологічно-налагоджені, довірчі взаємостосунки з ОСОБА_3 » (п. 2 аркуш 15 - й рішення суду від 17.12.2019 № 361/6226/17);
«4.Умови виховання матері малолітньої ОСОБА_3 - ОСОБА_1 та її індивідуально-психологічні якості мають негативний вплив і потенційно можуть вплинути негативно на емоційний, психологічний стан, відчуття благополуччя та розвиток малолітньої дитини ОСОБА_11 . Враховуючи наявні порушення дитячо-батьківських взаємин між матір'ю та дитиною, яка займає по відношенню до дитини протилежну позицію, ОСОБА_1 схильна до: встановлення значної психологічної дистанції між собою і дитиною. Контроль над діями дитини з її боку практично відсутній, що може призвести до руйнування меж дозволеності, безконтрольності та утрати почуття благополуччя дитиною ОСОБА_3 при спільному проживанні з матір'ю » (п. 4 аркуш 15 - й рішення суду від 17.12.2019 № 361/6226/17 ).
«5. Розлучення малолітньої дитини ОСОБА_3 з її матір'ю ОСОБА_1 та обмеження спілкування з нею може бути корисним для психологічного стану дитини ОСОБА_3 . Зокрема, у випадках, якщо матір буде використовувати по відношенню до дитини фізичну та вербальну агресію» (п. 5 аркуш 15-й рішення суду від 17.12.2019 № 361/6226/17 ).
Крім того, постановою Київського апеляційного суду від 21.11.2023 у справі № 361/1872/21, яка залишена без мін постановою Верховного суду від 04.07.2024 № 361/1872/21, за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Броварської міської ради Київської області про відібрання дитини та повернення її за місцем проживання матері, та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: Служба у справах дітей Броварської міської ради Київської області, Броварський міськрайонний відділ державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про зміну місця проживання дитини та визначення місця проживання з батьком, також встановлено думку неповнолітнього сина ОСОБА_4 , з ким із батьків син хоче проживати та його ставлення до них.
Так постановою суду апеляційної інстанції встановлено, що: «в ході розгляду справи суд з'ясовував думку малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , щодо його бажання повернутися за попереднім місцем проживання та визначення місця проживання з батьком. Під час з'ясування думки дитини, останній зазначив, що він хоче жити із батьком та сестрою ОСОБА_12 , змінювати місце проживання не хоче, так само не хоче проживати з матір'ю, йому подобається жити у батька» (абз. 4, 5 аркуш 14-й постанови Київського апеляційного суду від 21.11.2023 № 361/1872/21;
З висновків Центру соціальних служб Броварської міської ради Броварського району Київської області від 25.07.2025 № 8 та № 9 вбачається, що за заявою Боржника до центру було звернення, причиною звернення було з'ясування взаємовідносин між дітьми та їхньою матір'ю та із даних висновків вбачається особиста чітка виражена думка дітей щодо відсутності довіри та прив'язаності до матері.
Також чітке висловлювання дітей підтверджуються протоколами дитячого психолога № 23 від 05.07.2025 року, № 29 від 19.07.2025 року, з яких вбачається, що контакт між дітьми та їхньою матір'ю відбувається без урахування прав, волі й безпеки дитини.
Актами комісійної перевірки від 09.10.2025 року № 23/9.05-07 та № 22/9.05 07 про проведення оцінки рівня безпеки дитини до складу якої входили представники: Служби у справах дітей, Броварського РУП ГУНП в Київській області та лікар, які були складені за заявою стягувачки вбачається, що діти перебувають у повній безпеці та зі сторони батька дітей відсутнє психологічне та будь-яке інше насилля над дітьми.
04 жовтня 2025 року під час проведення виконання примусових виконавчих дій неповнолітня дитина ОСОБА_13 , викликала працівників поліції з поставленим питанням до працівників поліції щоб захистили її та її молодшого брата ОСОБА_14 від їхньої матері ОСОБА_1 під час проведення примусових виконавчих дій, оскільки їхня мати чинить на них психологічний тиск через проведення примусових виконавчих дій, в наслідок чого були відібрані пояснення від неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , поліцейським РУП ГУНП в Київській області та на матір дітей було складено протокол про адміністративне правопорушення за ч.2 ст. 173-2 КУпАП.
Цей факт є свідченням емоційного дискомфорту дітей, через дії матері які суперечать найкращим інтересам дітей, передбаченим національним законодавством та міжнародними нормами (зокрема ст. 3 Конвенції ООН «Про права дитини»).
Виконання рішення суду на підставі якого було складено виконавчий лист щодо побачень з дітьми передбачає добровільне спілкування з ними , а не їхнє примусове залучення до контакту.
Діти мають право на власну думку, гарантовану статтею 12 Конвенції ООН «Про права дитини» і під час проведення примусових виконавчих дій, оскільки саме діти постійно висловлюють категоричну відмову зі стягувачкою та чинять супротив.
Неповнолітня дитина ОСОБА_15 ІНФОРМАЦІЯ_3 при проведенні примусових виконавчих діях в акті державного виконавця від 01.11.2025 та і в інших актах при примусових проведеннях виконавчих дій особисто власноручно зазначає про психологічний тиск з боку її матері та просить більше не проводити виконавчі дії бо вони негативно впливають на них з братом.
З вище викладеного вбачається, що твердження скаржниці, що боржник систематично заохочує дітей до агресивної та відчуженої поведінки є виключно суб'єктивною надуманою думкою скаржниці, оскільки до скарги не було додано жодного належного доказу, який підтвердив дане твердження, відтак відсутні підстави вважати, що боржник налаштовує дітей проти їхньої матері. Змушування дитини до небажаних контактів суперечить не лише законодавству, а й принципу найкращих інтересів дитини, закріпленому у статті 3 Конвенції ООН «Про права дитини», зокрема ч. 3 де зазначено, що держави-учасниці забезпечують, щоб установи, служби і органи, відповідальні за піклування про дітей або їх захист, відповідали нормам, встановленим компетентними органами, зокрема, в галузі безпеки й охорони здоров'я та з точки зору численності і придатності їх персоналу, а також компетентного нагляду.
Особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Мати дітей взагалі не враховує інтереси дітей, а продовжує наполягати на проведенні примусових виконавчих діях, внаслідок чого виникає змушування дітей, що негативно впливає на неповнолітніх дітей, що призводить до наслідків які полягають у самостійному чиненні дітьми супротиву.
Вважає, позиція стягувачки про наявність батьківського відчуження є однобічною і не враховує реальних причин відмови дітей від контактів із матір'ю, оскільки такі твердження про батьківське відчуження надмірно надуманим та не обґрунтованим є скаржницею, взаємовідносини між дітьми та їхньою матір'ю встановлені вище зазначеними рішеннями судів у 2019 році, оскільки думка дітей була заслухана також встановлені взаємовідносини висновком комісійної судової психологічної експертизи Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України від 20 червня 2019 з яких вбачається наявність порушення дитячо-батьківських взаємин між матір'ю та дітьми.
Щодо першої вимоги скарги зазначила, що державний виконавець не має права застосовувати фізичний примус до дитини для виконання рішення суду, зокрема щодо спілкування чи передання. Свідома думка дітей має бути врахована, а їхнім переконливим бажанням та почуттям повинно надаватися належне значення. Жоден з долучених до скарги доказів не свідчить про застосування щодо дітей примусу, тиску чи маніпуляцій з боку Боржника чи інших осіб. Відтак не можна вважати, що чітка, стала та усвідомлена позиція дітей є нав'язаною.
Стягувачкою не обґрунтовано викладені без обраного способу захисту заявлені вимоги та відсутні обґрунтування про наявність причинно наслідкового зв'язку між небажанням дітей проживати з нею у встановлені судовим рішенням періоди та конкретними діями (бездіяльністю) державного виконавця, так як на стадії примусового виконання виконавчого документу на користь ОСОБА_1 діти жодного разу зокрема і 01.11.2025 не погодились на спілкування та на проживання зі стягувачкою, більше того усвідомлений сталий характер взаємовідносин виник до відкриття виконавчого провадження із 2017 року, особиста чітка виражена думка неповнолітніх дітей відносно своєї матері не пов'язана з проведенням виконавчих дій, що вбачається із вище вказаних рішень судів та висновку КНДІСЕ, державним виконавцем примусові виконавчі дії 01.11.2025 організовувались без порушення проведення виконавчих дій із залученням служби у справах дітей та працівників поліції. Таким чином, скаржницею не визначено, яке саме з її прав порушено державним виконавцем чи боржником під час проведення примусових виконавчих дій 01.11.2025. Обов'язок виховання дитини батьками є похідним від особистого немайнового права батьківства та не може бути покладений на державного виконавця або органи опіки чи психолога під час проведення примусових виконавчих дій 01.11.2025. Скаржниця зі свого боку як мати не вчинила жодної дії щодо налагодження відносин з дітьми а боржник вжив всіх заходів та просив стягувачку що вбачається з акту державного виконавця.
Старший державний виконавець ОСОБА_22 під час здійснення виконавчих дій 01.11.2025 року не проявляла упереджене ставлення до стягувачки, не здійснювала на неї психологічний тиск, не вживала недопустимі висловлювання, не створювала конфліктну атмосферу та не перешкоджала у реалізації процесуальних прав стягувачки, а також відсутні докази порушень вимог Інструкції з організації примусового виконання рішень, під час складання акту за результатами проведених виконавчих дій 01.11.2025. Посилання стягувачки у скарзі на те, що державний виконавець ОСОБА_22 саме умисно не відображає поведінку боржника, емоційний стан дітей під час проведення примусових виконавчих дій 01.11.2025 не підтверджує жодними належними та допустимими доказами, отже підстави для нового складання акту та скасуванню складеного акту за результатами проведених виконавчих дій 01.11.2025 року відсутні.
Прохання скаржниці щодо застосування заходу примусу передбаченого законом (накладення штрафу) на боржника, є безпідставним, не обґрунтованим та таким, що не відповідає дійсним обставинам справи. Категорична відмова дітей від спілкування з іншою стороною виконавчого провадження є обставиною, що не залежить від волі чи поведінки боржника та свідчить про необхідність урахування інтересів і психологічного стану дітей під час виконання судового рішення, зокрема під час проведення примусових виконавчих дій 01.11.2025. Державним виконавцем здійснюються усі необхідні та передбачені законом дії, спрямовані на забезпечення реалізації виконання рішення суду у спосіб, який не порушує права дітей, відповідає їхнім інтересам і не виходить за межі повноважень, визначених Законом України «Про виконавче провадження».
Боржник самостійно, зокрема і 01.11.2025 в добровільному порядку виконав рішення суду в наслідок чого відсутні підстави для задоволення вимоги щодо накладення штрафу на боржника. Діти кожен окремо у своєму розумінні категорично відмовляються та чинять супротив щодо спілкування чи побачення, оскільки дії їхньої матері суперечать їхньому вільному волевиявленню, завдають їм психологічного тиску та дискомфорту, внаслідок чого порушується право неповнолітніх дітей на безпечне та стабільне середовище проживання, що також негативно впливає на їхній емоційний стан і розвиток з боку однолітків про події, що стосуються безпосередньо дітей. Діти постійно при кожних проведеннях примусових виконавчих дій, зокрема 01.11.2025 вільно висловлюють свої особисті думки, формують власні погляди, однак мати дітей ОСОБА_1 не вислуховує дітей, поширює про них негативні вислови та взагалі не намагається їх почути, що є негативним наслідком проведення примусових виконавчих дій. З вище викладеного вбачається, що вимоги скаржниці не підлягають задоволенню, оскільки боржник 01.11.2025 рішення суду виконав в повному обсязі, однак свідоме не бажання дітей контактувати з їхньою матір'ю є обставиною яка не залежить від бажання та волевиявлення боржника або державного виконавця.
Скаржниця у своїй скарзі просить суд встановити судовий контроль за виконанням ухвали суду, однак зі змісту скарги не вбачається яке її право чи свободи порушено державним виконавцем при проведенні виконавчих дій 01.11.2025 року скаржниці, також скаржниця просить встановити судовий контроль за виконанням рішення суду, яке виконується в повному обсязі, що свідчить про зловживання процесуальним правом, з метою тиску на боржника та як наслідок притягнення його до кримінальної відповідальності передбаченою 382 КК України
01.12.2025 через систему «Електронний суд» від державного виконавця ОСОБА_22 надійшов відзив на скаргу, відповідно до якого просила залишити скаргу без задоволення. (а.с. 32-40 т. 2)
У відзиві державний виконавець зазначила, що заходи примусового виконання та санкції, визначені ст., ст. 10, 64-1 Закону України «Про виконавче провадження», що регламентують виконання рішень про встановлення графіку побачень на стадії примусового виконання, спрямовані на обмеження прав боржника з метою стимулювання до виконання рішення у спосіб, встановлений цим рішенням, шляхом вчинення боржником конкретних дій (способу поведінки), визначених резолютивною частиною рішення.
Так, ч. ч. 3, 4 ст. 64-1 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що державний виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, вимагає виконувати рішення та попереджає про кримінальну відповідальність у разі невиконання боржником рішення без поважних причин.
У той же час, ст. 64-1 Закону України «Про виконавче провадження» не передбачає відповідних дій державного виконавця у разі свідомого небажання дитини контактувати з одним із батьків, що очевидно є поважною причиною, позаяк примусити дитину під час проведення виконавчих дій дотримуватись встановленого графіку проти її волі не мають права навіть її законні представники (батько та мати).
З огляду на ч. 4 ст. 150 Сімейного кодексу України (далі - СК України) батьки зобов'язані поважати дитину, ч. ч. 1, 2 ст. 155 цього ж Кодексу передбачає, що здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.
Наголошує, що ч. 7 ст. 64-1 Закону України «Про виконавче провадження» окремо встановлено: рішення про усунення перешкод у побаченні з дитиною виконується у порядку, встановленому ст. 63 цього Закону.
Якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод, що передбачено ч. 1 ст. 159 СК України.
Усунення перешкод у спілкуванні матері з дітьми виконавчим листом № 361/6226/17 від 19 лютого 2021 року не передбачено, інше рішення про усунення перешкод у побаченні ОСОБА_1 з дітьми на виконанні у відділі не перебуває.
Верховний суд у постанові від 08 березня 2023 року у справі № 1309/9120/12 переглядав у касаційному порядку судові рішення місцевого та апеляційного суду щодо розгляду скарги на дії державного виконавця у справі № 1309/9120/12 про участь батька у вихованні та спілкуванні з малолітньою дочкою, усунення перешкод у спілкуванні з дитиною.
Таким чином, висновки постанови Верховного Суду від 08 березня 2023 року у справі № 1309/9120/12 не можуть бути застосовані до правовідносин у даній справі, так як спосіб виконання судового рішення, встановленого резолютивною частиною у справі № 1309/9120/12 та спосіб виконання у цій справі є не тотожними.
У жовтні 2023 року ОСОБА_1 уже зверталась до Броварського міськрайонного суду Київської області із заявою про забезпечення виконання даного рішення шляхом усунення перешкод щодо виконання графіку побачень матері з дітьми, посилаючись на те, що рішення Броварського міськрайонного суду Київської області не виконується, батько дітей ОСОБА_2 (боржник) перешкоджає побаченням ОСОБА_1 (стягувач) із дітьми, просила суд:
- зобов'язати боржника не перешкоджати стягувачу брати участь у вихованні та вільному спілкуванні зі своїми дітьми в перший та третій тиждень кожного місяця із 10 год. 00 хв. суботи до 18 год. 00 хв. за адресою місця проживання стягувача ;
- зобов'язати боржника забезпечити побачення стягувача зі своїми дітьми шляхом зобов'язання привозити дітей їх матері (стягувачки) за її адресою.
Ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 13 листопада 2023 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 (стягувачка) про усунення перешкод щодо виконання графіку побачень було відмовлено.
Постановою Київського апеляційного суду від 26 лютого 2024 року у справі №361/6226/17 (апеляційне провадження № 22-ц/824/3621/2024) ухвалу Броварського міськрайонного суду Київської області від 13 листопада 2023 року залишено без змін.
У описовій частині постанови судом апеляційної інстанції встановлено: «заявниця вказала, що резолютивна частина рішення, яка зазначена у виданому виконавчому листі Броварського міськрайонного суду Київської області № 361/6226/17 від 19 лютого 2021 року, не передбачає заходів примусового виконання рішення (майнового чи немайнового характеру) (не містить зобов'язання вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення), визначених Законом, що, в свою чергу, свідчить про невідповідність останнього вимогам ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження».
Таким чином, виконавчий лист № 361/6226/17 від 19 лютого 2021 року, виданий на підставі рішення від 17 грудня 2019 року у справі № 361/6226/17, яке набрало законної сили 09 грудня 2020 року, не передбачає заходів примусового виконання у вигляді усунення перешкод щодо виконання графіку побачень, а отже заходи примусового виконання, що застосовуються у межах даного виконавчого провадження не можуть бути спрямовані на встановлення та усунення перешкод виконавцем, з огляду на положення ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» якими повноваження виконавця обмежуються виконуваним рішенням.
Державний виконавець діє на підставі посадової інструкції та Положення про відділ ДВС (Типове положення про відділ державної виконавчої служби міжрегіональних управлінь Міністерства юстиції України, затверджене наказом Міністерства юстиції України 20 квітня 2016 року № 1183/5), якими ні до повноважень державного виконавця, ні до функцій відділу не віднесено жодну з вищевказаних компетенцій Органу представництва та Кабінету Міністрів України.
Таким чином, критерієм оцінки дій державного виконавця у процедурі виконавчого провадження для встановлення їх правомірності не можуть бути дії органів, уповноважених законодавством на вжиття заходів загального характеру на виконання рішення ЄСПЛ, позаяк відділи ДВС не віднесені до суб'єктів законодавчої ініціативи, а отже не уповноважені на імплементацію рішень ЄСПЛ до національного законодавства.
На теперішній час до статті 64-1 Закону України «Про виконавче провадження» не внесені зміни, зокрема щодо дій виконавця у разі небажання дитини спілкуватись із стягувачем, також спеціальний Закон та підзаконні нормативні акти на теперішній час не містять визначення комплексної стратегії виконання рішення, не передбачають дискрецію виконавця на інші, ніж встановлені ст. ст. 10, 64-1 Закону, дії під час примусового виконання рішень про побачення з дитиною, психологічна допомога сім'ям з дітьми не належить до компетенції органів примусового виконання, які є складовою галузі правосуддя (виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження, державний виконавець є процесуальною особою), національне законодавство не наділяє державного виконавця відповідними правовими інструментами у сфері соціального захисту.
Стягувачкою не вмотивовано заявлені вимоги та не обґрунтовано наявність причинно-наслідкового зв'язку між небажанням дітей проживати з нею у встановлені судовим рішенням періоди та конкретними діями (бездіяльністю) виконавця, так як на стадії примусового виконання виконавчого документу на користь ОСОБА_1 діти жодного разу не погодились на проживання з нею, більше того, пояснили своє небажання тим, що «мати била» (пояснення дітей зафіксовані у актах державного виконавця під час проведення виконавчих дій 05 липня 2025 року та 19 липня 2025 року), а отже таке небажання виникло до відкриття виконавчого провадження, відчуження дітей та матері не пов'язано з початком виконавчих дій, натомість державним виконавцем виконавчі дії організовуються без порушення періодичності графіку побачень, на виконавчих діях забезпечується присутність сторін виконавчого провадження, дітей, представників органу опіки та піклування, психологів, які залучаються постановами виконавця згідно з клопотань сторін, що підтверджується актами державного виконавця, вмотивовані відповіді на заяви стягувача та постанови державного виконавця направляються на вказану стягувачкою електронну адресу для листування olamono100@gmail.com та долучені до матеріалів виконавчого провадження у паперовій та електронній формі.
Таким чином, скаржницею не визначено, яке саме з її прав порушено виконавцем після відкриття виконавчого провадження, так як не зважаючи на відчуження дітей та матері (стягувачки), державним виконавцем протягом року з дати відкриття виконавчого провадження забезпечується присутність боржника та дітей у відповідний час, визначений судом для побачень дітей з матір'ю, а отже забезпечується можливість їх контакту.
Зазначає, що обов'язок виховання дитини батьками є похідним від особистого немайнового права батьківства, та не може бути покладений на виконавця або органи опіки чи психолога під час виконавчих дій.
Вважає, що решта зауважень скарги не стосуються предмету розгляду та не відповідає положенням Глави 5 «Докази та доказування» ЦПК України.
26.12.2025 через систему «Електронний суд» від заявника ОСОБА_1 надійшла заява про розгляд скарги у відсутність скаржника, в якій містяться додаткові пояснення. (а.с. 1-5 т. 3)
Скаржник зазначила, що заперечення представника боржника Пшеничної Л.І. та Броварського ВДВС, не спростовують доводів її скарги та не наведено жодних належних та допустимих доказів, які б спростовували суть викладених нею обставин та вимог.
Вважає, що докази додані до заперечень представника боржника Пшеничної Л.І. фактично свідчать про наявність у дітей конфлікту лояльності та ознак відчуження, що не спростовує доводів її скарги, а навпаки - узгоджується з викладеними обставинами.
Оскільки психолог ОСОБА_16 , висновок якого представник боржника додає, як доказ, перебуває з боржником ОСОБА_2 у близьких особистих відносинах, є його кумою, то до її висновку є численні зауваження стосовно упередженості, необ'єктивності та конфлікту інтересів з точки зору професійної етики психолога. Акт фіксації прямої мови від 05.07.2025 психолога ФОП ОСОБА_16 можна було б вважати складеним у межах компетенції психолога за умов, якби такий акт був складений на основі аналізу результатів повної технічної фіксації, а не за результатами записів від руки, які є неповними та вибірковими за своєю сутністю. Психологом ОСОБА_16 вірно зафіксовано, що діти під час проведення зустрічі з матір'ю відчували напруження, тривогу та інші негативні стани. Проте зазначене жодним чином не стосується матері дітей, не є психологічним насиллям з її боку, та жодним чином не є підставою для того, щоб діти не зустрічалися та не спілкувалися з матір'ю.
Справжніми причинами негативних емоцій, які переживають діти в ситуації спілкування з матір'ю, є негативне ставлення батька до матері дітей, що ставить дітей в ситуацію конфлікту лояльності та змушує їх демонструвати численні поведінкові та вербальні прояви синдрому відчуження матері, що детально описано в дослідницькій частині.
Крім того експертом ОСОБА_17 було проаналізовано поведінку дітей під час проведення виконавчих дій у межах виконавчого провадження № НОМЕР_1. Експертом ОСОБА_17 було встановив, що негативні емоції та напруження, які демонстрували діти під час зустрічі зі скаржником, не є наслідком її поведінки та не свідчать про будь-яке психологічне насильство з її боку.
За висновком експерта, справжні причини емоційних реакцій дітей пов'язані з: конфліктом між батьками; конфліктом лояльності, у якому діти вимушено «вибирають» сторону одного з батьків; синдромом відчуження одного з батьків; негативним ставленням батька до матері, яке діти переймають через залежність від нього та спільне проживання. Експерт прямо зазначив, що реакції дітей є типовими наслідками сімейного конфлікту.
Зазначила, що 30.09.2025 року, за безпосередньої участі адвоката Пшеничної Л. І., від імені доньки подається заява до служби у справах дітей з вимогою провести дослідження щодо стану психічного здоров'я заявника. У подальшому зазначена заява використовується боржником та його представником як «доказ» формування негативного образу матері та як нібито підтвердження наявності проблем, із посиланням на те, що відповідні твердження походять безпосередньо від дитини. 03.10.2025 року представником боржника через систему «Електронний суд» подається заява від імені її доньки - ОСОБА_3 - про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає примусовому виконанню. 04.10.2025 року під час проведення виконавчих дій, за участі державного виконавця та батька дітей, були створені умови, які мали ознаки провокації та маніпулятивного впливу. У результаті цього донька звернулася на лінію «102» із повідомленням про нібито вчинення скаржником психологічного насильства. Вказане повідомлення у подальшому також використовується боржником та його представником як черговий «доказ» з метою формування уявлення про небезпеку матері, з акцентом на тому, що відповідне звернення нібито ініційоване самою дитиною. Наведена хронологія подій свідчить про послідовне та системне використання заяв і звернень від імені дитини як інструменту процесуального та психологічного впливу, а також як способу дискредитації матері в очах суду, органів державної влади та правоохоронних органів.
Висновки Центру соціальних служб від 25.07.2025 №8 та 9 не підтверджують наявності об'єктивних фактів насильства з боку матері, однак у сукупності наведених у ньому обставин чітко простежуються ознаки сформованого емоційного відчуження дітей від матері. Зокрема, у висновку зафіксовано категоричні негативні твердження дітей щодо матері, які подані без конкретизації, без опису власного досвіду та без перевірки джерел походження такої інформації. Такий характер висловлювань свідчить не про самостійно сформовану позицію дитини. Ще у 2022 році працівниками органу опіки та піклування було встановлено, що від батька ОСОБА_2 дитина отримала інформацію про нібито жорстоке ставлення матері до його сестри ОСОБА_18 . Саме ця інформація з боку батька сформувала у Євгенія очікування можливого жорстокого поводження і щодо нього. Водночас сам ОСОБА_6 жодного факту жорстокого поводження з боку матері по відношенню до себе не навів, підтвердивши, що мати його не била. (ст. 11 Висновок №403 від 16.08.2022). Таким чином, уже тоді було зафіксовано, що уявлення дитини про насильство формувалося не на підставі особистого досвіду, а шляхом зовнішнього інформаційного впливу. У 2025 році, після тривалого проживання дітей з батьком, у висновку Центру соціальних служб фіксується посилення та закріплення негативного образу матері, що супроводжується повною відмовою від довіри та небажанням підтримувати контакт. Така трансформація позиції не пов'язується з будь-якими новими об'єктивними обставинами, що свідчить не про зміну поведінки матері, а про поглиблення процесу емоційного відчуження. Отже, висновки Центру соціальних служб не може бути використаний як доказ на підтвердження правомірності обмеження спілкування дітей з матір'ю, натомість він свідчить про наявність конфлікт лояльності та синдрому відчуження дітей від матері.
26.12.2025 через систему «Електронний суд» від представника боржника ОСОБА_2 - Пшеничної Л.І. надійшли додаткові пояснення по справі (а.с. 66-71 т. 3), в яких представник вказала, що висновок експерта психолога ОСОБА_17 № 04.07.25-ШОБ від 04.07.2025 є упередженим, не обґрунтованим, не містить предмету доказування, оскільки предметом спору є скарга на дії державного виконавця, а не надмірно уявні особисті емоційні конфліктні сімейні ситуації скаржниці до боржника, що експерт свідомо не перевіривши гарантію об'єктивності та правдивості наданих доказів односторонньо скаржницею склав такий висновок.
Вважає, що вказаний висновок виходить за межі предмету доказування у цій справі, оскільки експерт психолог досліджує питання сімейних відносин між батьками дітей та робить оцінки діям дитячого психолога яка залучена була постановою державного виконавця від 01.07.2025, 16.07.2025, а предметом спору є скарга на дії державного виконавця. Однак сімейних відносин між боржником та скаржницею не існує із 26.06.2017 року, оскільки сторони припинили проживання однією сім'єю (ст. 3 СК України), вести спільне господарство шляхом зміни проживання кожного окремо за різними адресами, а розлучились 24.10.2017 таким чином долучений скаржницею висновок не має належного доказового значення у даній справі та не є предмет доказування, оскільки у висновку мова йдеться про сімейні відносини між боржником та скаржницею яких із 26.06.2017 року не існує.
Вказала, що до висновку не надано доказів того, що експерт психолог ОСОБА_17, володіє необхідними знаннями та відповідною кваліфікацією для проведення відповідних експертиз, а дані про судового експерта ОСОБА_17 в державному Реєстрі атестованих судових експертів відсутні.
Розгляд скарги
У порядку автоматизованого розподілу справ між суддями скаргу передано на розгляд судді Василишину В.О.
Ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 18.11.2025 року заявлено самовідвід та відведено суддю Василишина В.О. від розгляду цивільної справи № 361/6226/17 (провадження № 4-с/361/65/25) та справу передано для проведення авторозподілу, відповідно до вимог ч. 3 ст. 14 та ст. 33 ЦПК України.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями скаргу передано на розгляд судді Ведмідь Н.В.
Ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 19.11.2025 скаргу ОСОБА_1 на неправомірну бездіяльність та дії державного виконавця прийнято до провадження та призначено до судового розгляду. (а.с. 25 т. 1)
Ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 26.12.2025 залучено до участі у розгляді скарги державного виконавця Броварського відділу державної виконавчої служби у Броварському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Мурашко Ольгу Володимирівну.(а.с. 82-83 т. 3)
Слухання справи відкладалось неодноразово з різних підстав, зокрема за клопотаннями учасників судового розгляду, відсутністю електропостачання в суді та оголошенням повітряної тривоги по м. Бровари.
В судове засідання заявник ОСОБА_1 не з'явилася, направила через систему «Електронний суд» заяви про розгляд скарги у її відсутність, в яких просила скаргу задовільнити. (а.с. 1-5, 117 т. 3)
В судове засідання державний виконавець Броварського ВДВС Мурашко О.В. не з'явилася, направила 12.02.2026 до суду заяву про розгляд скарги без її участі за наявними доказами в матеріалах справи. (а.с. 93-94 т. 3)
В судове засідання боржник ОСОБА_2 не з'явився, від його представника - адвоката Пшеничної Л.І. надійшло клопотання про розгляд скарги без їх участі за наявними доказами в матеріалах справи. (а.с. 95-96 т. 3)
Служба у справах дітей та сім'ї Броварської міської ради Броварського району Київської області про розгляд скарги повідомлялась належним чином, проте не забезпечила явку свого представника у судові засідання.
Державний виконавець ОСОБА_22, державний виконавець Гур'єва Ірина Петрівна в судове засідання не з'явилися, причин неявки суд не повідомили.
В судовому засіданні 26 грудня 2025 року судом встановлено, що старший державний виконавець Броварського відділу державної виконавчої служби у Броварському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України ОСОБА_22 звільнена з роботи та постановою начальника Броварського відділу державної виконавчої служби у Броварському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України від 15.12.2025 Роєнка Р.В. утворено виконавчу групу щодо виконання виконавчого провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа № 361/6226/17 виданого 19.02.2021 року Броварським міськрайонним судом Київської області. В межах наданих повноважень, старшому державному виконавцю Мурашко О.В. доручено проведення виконавчих дій в межах чинного законодавства щодо виконання виконавчого документа. (а.с. 182, 183 т. 2)
Відповідно до ч. 2 ст. 450 ЦПК України неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.
Суд дослідивши матеріали справи, враховуючи письмові докази, також відеозаписи проведення виконавчої дії 01.11.2025 року, у їх сукупності, пояснення та заперечення учасників судового розгляду, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому їх дослідженні, встановив такі фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.
Суд встановив, що рішенням Броварського міськрайонного суду від 17 грудня 2019 року по справі № 361/6226/17, яке було залишене без змін постановами Київського апеляційного суду від 03 серпня 2020 року та Верховного Суду від 09 грудня 2020 року 2019 ухвалено: «Із урахуванням інтересів малолітніх дітей, забезпечення їх спілкування між собою, а також забезпечення участі кожного із батьків у їхньому вихованні, відповідно до положень частини другої статті 159 СК України визначено наступний графік побачень:
- перший, третій тиждень кожного місяця із 10 год. 00 хв. суботи до 18 год. 00 хв. неділі малолітні діти ОСОБА_3 та ОСОБА_4 проживають із матір'ю ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 ;
- другий, четвертий тиждень кожного місяця із 10 год. 00 хв. суботи до 18 год. 00 хв. неділі малолітні діти ОСОБА_3 та ОСОБА_4 проживають з батьком ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 .». (а.с. 171-226 т. 1)
На виконання зазначеного рішення щодо участі батьків у вихованні дітей 19 лютого 2021 року Броварським міськрайонним судом Київської області було видано виконавчий лист та у Броварського відділу державної виконавчої служби у Броварському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України перебуває виконавче провадження № НОМЕР_1 з примусового його виконання.
У зазначеному виконавчому провадженні стягувачкою є мати дітей - ОСОБА_1 , а боржником є батько дітей - ОСОБА_2 .
Також ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 13 листопада 2023 року у справі № 361/6226/17 провадження № 2-і/361/2/23, яка залишена без змін постановою Київського апеляційного суду від 26.02.2024, у задоволенні заяви ОСОБА_1 про усунення перешкод щодо виконання графіку побачень матері з дітьми - відмовлено. (т. 1 а. с. 158-160, 161-170)
Оскаржувані виконавчі дії станом на 01.11.2025 року проводилися старшим державним виконавцем Броварського ВДВС ОСОБА_22, за результатами якого складено акт державного виконавця. (а.с. 61 т. 1)
Зі змісту зазначеного акту вбачається, що правоохоронні органи та служба у справах дітей не прибули, за місцем проведення виконавчих дій АДРЕСА_1 , о 10 год. 03 хв розпочато виконавчі дії в присутності ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та дітей.
Боржником ОСОБА_2 забезпечено побачення дітей з матір'ю ОСОБА_1 .
Зі змісту зазначеного акту вбачається, що боржник ОСОБА_2 під час проведення виконавчих дій пояснив, що 31.10.2025 спілкувався з дітьми та просив піти з матір'ю, запропонував матері вчинити дії для контакту з дітьми. У подальшому був відсутній під час здійснення виконавчих дій.
Донька ОСОБА_3 на початку виконавчих дій спілкувалася з матір'ю ОСОБА_1 , в подальшому зайшла в двір. Син ОСОБА_4 під час виконання виконавчих дій мовчав.
Виконавчі дії закінчено о 10 год. 09 хв.
В акті ОСОБА_1 серед іншого зазначила, що рішення суду боржником ОСОБА_2 не виконано. Державним виконавцем ОСОБА_22 порушено вимоги Закону України «Про виконавче провадження», через відсутність обов'язкових учасників виконавчого провадження, а саме служби у справах дітей та працівника поліції, не було роз'яснено державним виконавцем прав та обов'язків учасникам виконавчого провадження, наявні ознаки психологічного відчуження дітей, державний виконавець не застосував передбачених законом санкцій до боржника.
В акті ОСОБА_2 серед іншого зазначив, що рішення суду виконав в повному обсязі, він забезпечив побачення дітей з матір'ю, залишив місце проведення виконавчих дій на вимогу ухвали суду. Зазначив, що діти вийшли, поспілкувалися, однак не хотіли йти з матір'ю та повернулися до будинку. Висловив думку, що матір не намагається з дітьми спілкуватися, приводить на виконавчі дії сторонніх людей, веде відеозйомку, що дратує дітей. Він в свою чергу просив дітей спілкуватися з матір'ю, пояснював дітям, що потрібно з матір'ю спілкуватися.
Донька ОСОБА_3 зазначила, що мати ОСОБА_1 психологічно тиснула на неї та брата, приводить невідомих осіб, веде відеозйомку проти їхньої волі, просить більше не проводити виконавчі дії.
Із відеозапису виконавчих дій 01.11.2025 року, який наданий старшим державним виконавцем Броварського ВДВС ОСОБА_22 суд встановив, що 01.11.2025 розпочалися виконавчі дії.
Відеозапис дітей під час виконавчих дій не здійснювався.
Із відеозапису на відео ОСОБА_1 запитала про відсутність служби у справах дій та працівника поліції, державний виконавець повідомила, що вони повідомлені, причини неявки їй не відомі, дільничний інспектор їй повідомив, що на зв'язку.
Із відеозапису ОСОБА_2 повідомив, що він батько неповнолітніх дітей та на цьому було завершений аудіозапис.
Отже факт проведення виконавчих дій 01.11.2025 року, участі в них дітей та сторін виконавчого провадження підтверджено актом державного виконавця та відеозаписом доданим державним виконавцем. Крім того, вказаними доказами додатково підтверджено і факт відмови дітей від поїздки до матері на проживання у встановлений судом графік.
На підтвердження своїх вимог та заперечень учасниками судового розгляду були долучені до матеріалів справи наступні докази.
Згідно актів комісійної перевірки від 09.10.2025 року № 23/9.05-07 та № 22/9.05 07 про проведення оцінки рівня безпеки дитини ОСОБА_4 та дитини ОСОБА_3 до складу якої входили представники: Служби у справах дітей, Броварського РУП ГУНП в Київській області та лікар, вбачається, що небезпеки по відношенню дітей не виявлено, необхідності у подальших діях чи негайних заходів немає. (а.с. 74-91 т.1)
За заявою батька ОСОБА_2 - діти ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , отримували послуги психолога 25 липня 2025 року, що підтверджується висновками № 8, 9 наданих психологом Центром соціальних служб Броварської міської ради Броварського району Київської області (а.с. 99,100, т. 1).
ФОП « ОСОБА_16 », як залучений психолог у виконавчому проваджені 05.07.2025 та 19.07.2025 надала рекомендації щодо проведення виконавчих дій ( а. с. 101-126, 128 -156 т. 1).
04.10.2025 інспектором РУП ГУНП в Київській області Сльознею Д.А. складений протокол про адміністративне правопорушення за ч.2 ст. 173-2 КУпАП щодо вчинення 04.10.2025 року ОСОБА_1 домашнього насильства психологічного характеру відносно неповнолітньої ОСОБА_3 (а.с. 157 т. 1)
На підставі адвокатського запиту адвоката Напрієнко М.В. від 28 липня 2025 року фахівець у галузі психології ОСОБА_17 , надав висновок, з урахуванням виправлення описки, від 04 серпня 2025 року № 04.08.25-ШОБ, у якому зазначив про численні зауваження стосовно упередженості, необ'єктивності та конфлікту інтересів до висновків ФОП « ОСОБА_16 » від 05 липня 2025 року. (а.с. 13-48 т. 3)
Як вбачається із Висновку про зміну місця проживання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та визначення місця проживання дитини разом із батьком ОСОБА_2 , який затверджений рішенням виконавчого комітету Броварської міської ради Броварського району Київської області від 16 серпня 2022 року № 403 під час бесіди спеціаліста із ОСОБА_4 , всі ситуації про які розповідає або описує дитина пов'язані з мамою, і які відомі йому з розповідей батька чи баби, формують його негативне ставлення до образу матері (а. с. 49-60 т. 3).
Мотиви, з яких суд дійшов висновків і закон, яким керувався суд
Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка гарантує право на справедливий судовий розгляд та закріплює принцип верховенства права, на якому будується демократичне суспільство, і найважливішу роль судової системи в здійсненні правосуддя. Проте, право на справедливий суд було б позбавлено сенсу, якщо б допускало невиконання остаточних судових рішень, які набрали законної сили (рішення Європейського суду з прав людини Горнсбі проти Греції від 19 березня 1997 року, Іммобільяре Саффі проти Італії від 28 липня 1999 року).
Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов'язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають із відносин щодо примусового виконання судових рішень.
Конституційний Суд України, беручи до уваги статті 3, 8, частини першу, другу статті 55, частини першу, другу статті 129-1 Конституції України, свої юридичні позиції щодо визначення виконання судового рішення складовою конституційного права на судовий захист, у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що держава, створюючи належні національні організаційно-правові механізми реалізації права на виконання судового рішення, повинна не лише впроваджувати ефективні системи виконання судових рішень, а й забезпечувати функціонування цих систем у такий спосіб, щоб доступ до них мала кожна особа, на користь якої ухвалене обов'язкове судове рішення, у разі, якщо це рішення не виконується, у тому числі державним органом.
Визначений у законі порядок забезпечення державою виконання судового рішення має відповідати принципам верховенства права та справедливості, гарантувати конституційне право на судовий захист; невиконання державою позитивного обов'язку щодо забезпечення функціонування запроваджуваної нею системи виконання судових рішень призводить до обмеження конституційного права на судовий захист та нівелює його сутність.
Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Примусове виконання судових рішень здійснюється в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження» та Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Статтею 3 цього Закону встановлено, що примусове виконання рішень державною виконавчою службою здійснюється на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом, зокрема на підставі виконавчих листів, виданих судом.
Статтею 2 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: верховенства права; обов'язковості виконання рішень; законності; диспозитивності; справедливості, неупередженості та об'єктивності; гласності та відкритості виконавчого провадження; розумності строків виконавчого провадження; співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.
Відповідно до ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом (ч. 1 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження»).
Тобто гарантією прав фізичних і юридичних осіб у виконавчому провадженні є можливість оскарження дій або бездіяльності державних чи приватних виконавців.
Згідно з ч. 1 ст. 448 ЦПК України скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.
Відповідно до положень ст. 451 ЦПК України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
Таким чином при розгляді скарги на дії/бездіяльність державних (або приватних) виконавців суд перевіряє лише, чи діяв державний (або приватний) виконавець в межах своїх повноважень, чи відповідали його рішення та дії вимогам чинного законодавства.
З огляду на ч. 1 ст. 13 Закону України «Про виконавче провадження» під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Статтею 64-1 Закону України «Про виконавче провадження» передбачений порядок виконання рішення про встановлення побачення з дитиною , відповідно до якого рішення про встановлення побачення з дитиною полягає у забезпеченні боржником побачень стягувача з дитиною в порядку, визначеному рішенням.
Державний виконавець здійснює перевірку виконання боржником цього рішення у час та місці побачення, визначених рішенням, а у разі якщо вони рішенням не визначені, то перевірка здійснюється у час та місці побачення, визначених державним виконавцем.
У разі невиконання без поважних причин боржником рішення державний виконавець складає акт та виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі, визначеному ч. 1 ст. 75 цього Закону. У постанові зазначаються вимога виконувати рішення та попередження про кримінальну відповідальність.
У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення державний виконавець складає акт, виносить постанову про накладення на боржника штрафу в подвійному розмірі, надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення, звертається з поданням про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України до суду за місцезнаходженням органу державної виконавчої служби, виносить вмотивовану постанову про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами (із врахуванням обмежень, передбачених ч. 10 ст. 71 цього Закону) та вживає інші заходи примусового виконання рішення, передбачені цим Законом.
У разі виконання рішення боржником виконавець складає акт та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
Згідно з п. 6 розділу І Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5 під час здійснення виконавчого провадження виконавець приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складання актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до п. 8 розділу І зазначеної Інструкції Акт - документ, що підтверджує певні встановлені факти або події.
Текст акта складається з реквізитів виконавчого документа із зазначенням суті проведених дій; за зведеним виконавчим провадженням - повного найменування (прізвища, імені та по батькові) боржника та дати об'єднання виконавчих проваджень у зведене, а також вступної і констатуючої частин.
У вступній частині зазначаються назва акта, дата і місце його складання, посада, прізвище, ім'я, по батькові виконавця, підстава для складання акта, особи, які були присутні під час його складання, із зазначенням їхнього статусу у виконавчому провадженні, місця проживання (місцезнаходження), посад, інших наявних даних, зазначається кількість аркушів, на яких складено акт.
У констатуючій частині викладаються мета і завдання складання акта, суть і характер проведених виконавчих дій, встановлені факти, події, а також у разі потреби висновки і пропозиції.
У кінці акта (перед підписами) зазначаються відомості про кількість примірників акта та кому вони надаються (надсилаються).
Акт підписується всіма особами, які брали участь у його складанні. У разі відмови від підписання осіб, що були присутні при складанні акта, про це робиться відмітка в акті. Відмітка «від підпису відмовився» проставляється напроти прізвища особи, яка відмовилася від підпису, та засвідчується підписами інших осіб, які були присутніми під час складання акта. До акта можуть вноситись також інші відомості, визначені Законом, цією Інструкцією та іншими нормативно-правовими актами.
З огляду на п. 6 розділу ІХ зазначеної Інструкції при виконанні рішення про встановлення побачення з дитиною, рішення про усунення перешкод у побаченні з дитиною державний виконавець за потреби залучає органи опіки та піклування.
Відповідно до п. 7 розділу ІХ зазначеної Інструкції за наявності обставин, що перешкоджають проведенню побачення стягувача з дитиною, державний виконавець відкладає проведення виконавчих дій в порядку, визначеному статтею 32 Закону. У разі якщо боржник не виконує рішення у зв'язку з відмовою дитини контактувати зі стягувачем, державний виконавець в установленому порядку залучає представників органів опіки та піклування, експерта або спеціаліста (психолога) для виявлення та/або підтвердження причин такої відмови.
Пунктом 8 розділу ІХ зазначеної Інструкції передбачено, що державний виконавець здійснює перевірку виконання боржником рішення про встановлення побачення з дитиною у час та місці побачення стягувача з дитиною, визначені рішенням або державним виконавцем.
З огляду на п. 9 розділу ІХ зазначеної Інструкції у разі невиконання без поважних причин боржником рішення про встановлення побачення з дитиною державний виконавець здійснює заходи примусового виконання рішення, передбачені ч.3 ст. 64-1 Закону. У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення про встановлення побачення з дитиною державний виконавець здійснює заходи примусового виконання рішення, передбачені ч. 4 ст. 64-1 Закону. При кожному наступному невиконанні боржником зазначеного рішення державний виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі, визначеному ч. 4 ст. статті 64-1 Закону.
Відповідно до п. 10 розділу ІХ зазначеної Інструкції у разі виконання боржником рішення виконавець складає акт, що підписується сторонами виконавчого провадження, та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження відповідно до пункту 9 ч. 1 ст. 39 Закону.
Статтею 51 Конституції України, ч. 2, 3 ст. 5 СК України передбачено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.
Захист інтересів дитини знаходиться в одній площині поряд з такими фундаментальними правовими цінностями, як життя, здоров'я, свобода, безпека, справедливість. Захист інтересів дитини, її виховання обома батьками є запорукою становлення сильної держави, правового суспільства, оскільки зростаючи дитина перетворюється на правового партнера дорослих членів суспільства.
Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини, батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Пунктами 1, 2 ст. 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
З огляду на ст. 150 СК України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов'язані поважати дитину.
Здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини (ч. ч. 1, 2 ст. 155 СК України).
Відповідно до ст. 9 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на вільне висловлювання особистої думки, формування власних поглядів, розвиток власної суспільної активності, отримання інформації, що відповідає її віку.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім'ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що дитина є суб'єктом права і незважаючи на вікову категорію, неповну цивільну дієздатність, має певний обсяг прав. Одними з основних її прав є право висловлювати свою думку та право на врахування думки щодо питань, які стосуються її життя. Система правосуддя прислухається до дітей, серйозно ставиться до їх думок і гарантує, що інтереси дітей захищені. Належна увага повинна приділятися поглядам та думці дитини згідно з її віком і зрілістю (постанови від 14 лютого 2022 року у справі № 761/25544/19, від 29 червня 2022 року у справі № 401/2442/19 та інші).
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського Суду як джерело права.
Прецедентна практика ЄСПЛ вимагає врахування поглядів дітей, ці погляди не обов'язково є незмінними, а заперечення дітей, які мають бути належним чином враховані, не обов'язково є достатніми для подолання інтересів батьків, особливо в тому, щоб мати постійний контакт з дитиною. Зокрема, право дитини висловлювати свої власні погляди не повинно тлумачитися як надання безумовного права вето дітям без будь-яких інших факторів, що розглядаються, а також проведення експертизи для визначення їх найкращих інтересів. Такі інтереси зазвичай передбачають, що зв'язки дитини з сім'єю повинні зберігатися, за винятком випадків, коли це може шкодити його здоров'ю та розвитку (рішення у справі «А.В. проти Словенії» від 09 квітня 2019 року).
У рішенні від 07 жовтня 2021 року у справі «Вихованок проти України» ЄСПЛ зазначив, що під час здійснення виконавчого провадження втручання державних виконавців по суті зводилося лише до повідомлення про неуспішні спроби провести побачення та відмову дитини бачитися із заявником. Після скарг заявника національні суди розкритикували спосіб здійснення виконавчого провадження державними виконавцями. Суд вважав, що такий обмежений підхід державних виконавців був недостатнім. Ніщо не свідчить про те, що під час виконавчого провадження органи державної влади коли-небудь розглядали механізми добровільного виконання рішення, наприклад, шляхом розробки комплексної стратегії виконання, у тому числі цільової підтримки дитини, яка, вочевидь, проявляла ознаки відчуження одного з батьків.
Залишається незрозумілим, наскільки до процесу могли бути залучені органи опіки та піклування, та чи могли бути використані які-небудь засоби врегулювання сімейних конфліктів. Суд повторив, що право дитини висловлювати власні погляди не слід тлумачити як таке, що фактично надає дітям беззастережне право вето без розгляду будь-яких інших факторів і здійснення оцінки для визначення їхніх найкращих інтересів; крім того, такі інтереси, як правило, передбачають підтримку зв'язків дитини із сім'єю за винятком випадків, коли подібне може зашкодити її здоров'ю та розвитку.
Хоча перевага завжди надається добровільному виконанню, незмінна позиція, якої часто дотримуються батьки у таких справах, може ускладнити таке добровільне виконання та зумовити в певних випадках необхідність застосування пропорційних примусових заходів (рішення у справі «Вишняков проти України» пункт 43, з подальшими посиланнями).
Невжиття належних заходів для виконання судових рішень стосовно дітей, є наслідком недостатньо розвинутих законодавчих та адміністративних механізмів, які б могли прискорити добровільне дотримання домовленостей із залученням фахівців органів опіки та піклування. Крім того, наявні механізми не передбачали відповідні і конкретні заходи для забезпечення примусового виконання рішення, яким було встановлено домовленості про побачення, відповідно до принципу пропорційності (див. рішення у справі «Вишняков проти України» від 24 липня 2018 року, заява № 25612/12 пункт 46; у справі «Швець проти України», заява № 22208/17, пункт 38, від 23 липня 2019 року, у справі «Бондар проти Україна», заява № 7097/18, пункт 36, від 17 грудня 2019 року, та рішення у справі «Ген та інші проти України» від 10 червня 2021 року, заяви № 41596/19 та № 42767/19, пункт 68).
Відповідно до Положення про Міністерство юстиції України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02 липня 2014 року № 228 Міністерство Юстиції є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну правову політику у сфері організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб). Основними завданнями Міністерства юстиції України є: забезпечення формування та реалізація державної правової політики; забезпечення формування та реалізація державної політики у сфері організації примусового виконання рішень; забезпечення своєчасного, повного і неупередженого виконання рішень у порядку, встановленому законодавством.
Як вбачається із пунктів 4.12 та 4.13 Положення про міжрегіональні управління Міністерства юстиції України, затверджене наказом Міністерства юстиції України 23 червня 2011 року № 1707/5, зареєстроване в Міністерстві юстиції України 23 червня 2011 року за № 759/19497 міжрегіональне управління відповідно до покладених на нього завдань: організовує через структурний підрозділ, що забезпечує реалізацію повноважень у сфері організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб) відповідно до законів України; контролює через структурний підрозділ, що забезпечує реалізацію повноважень у сфері організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), здійснення примусового виконання рішень у випадках, передбачених законом, відповідним відділом примусового виконання рішень та відділами державної виконавчої служби міжрегіонального управління.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
У цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов'язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин), та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу вимог є диспозитивним правом позивача.
Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави вимог, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів.
Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами у цивільній справі є будь-які дані на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Судом встановлено, що предметом розгляду у даній справі є скарга стягувачки на дії та бездіяльність державних виконавців у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 з примусового виконання рішення Броварського міськрайонного суду Київської області у справі № 361/6226/17 у частині забезпечення спілкування матері з дітьми у визначений судом спосіб та час.
Із змісту скарги вбачається, що заявниця оскаржує як дії державного виконавця під час проведення виконавчих дій 01 листопада 2025 року, так і бездіяльність, яка, на її думку, полягає у невжитті всіх передбачених законом заходів для реального виконання судового рішення, зокрема у ненакладені штрафів на боржника, формальному підході до проведення виконавчих дій та відсутності належної організації виконання.
Визначаючи межі судового розгляду, суд виходить із положень статей 447-451 ЦПК України, відповідно до яких предметом перевірки є законність рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця. При цьому суд не підміняє орган державної виконавчої служби у здійсненні виконавчих дій, а лише перевіряє, чи діяла посадова особа в межах наданих повноважень та чи вжито нею всіх необхідних заходів для належного та ефективного виконання судового рішення.
З огляду на заявлені вимоги, безпосереднім предметом оцінки суду є дії та бездіяльність державного виконавця під час проведення виконавчих дій 01 листопада 2025 року. Інші дії у межах виконавчого провадження, вчинені до або після зазначеної дати, не є самостійним предметом оскарження, неодноразово були предметом розгляду в інших судових справах, однак враховуються судом у контексті оцінки загального характеру виконання рішення.
Суд не бере до уваги висновки ФОП « ОСОБА_16 », який залучався як психолог у виконавчому провадженні 05.07.2025 та 19.07.2025 років, оскільки вони стосуються інших виконавчих дій та не містять оцінки обставин проведення виконавчих дій 01.11.2025 року та не відображає поведінку і волевиявлення дітей на момент їх здійснення. Крім того, зазначені документи мають консультативний характер і не є судовою експертизою у розумінні Закону України «Про судову експертизу», а відтак не можуть розцінюватися як належні та допустимі докази у цій справі. Також судом встановлено, що на час розгляду цієї скарги, на розгляді у суді у інших судових провадженнях розглядаються скарги стягувачки щодо участі ФОП « ОСОБА_16 » у виконавчому проваджені.
З тих самих підстав суд не бере до уваги висновок експерта ОСОБА_17 , оскільки він не стосується безпосередньо обставин проведення виконавчих дій 01.11.2025 року та не відображає поведінку і волевиявлення дітей на момент їх здійснення. Вказаний висновок складений на підставі аналізуінших матеріалів і не дає можливості встановити фактичні обставини виконання рішення суду саме у зазначену дату, у зв'язку з чим не може бути покладений в основу оцінки правомірності дій державного виконавця.
Суд враховує інші письмові матеріали, а саме акти державного виконавця щодо проведення виконавчих дій у межах виконавчого провадження №?73990545 щодо примусового виконання рішення суду у справі №?361/6226/17, комісійні перевірки від 09.10.2025?р. №?23/9.05?07 та №?22/9.05?07 про оцінку рівня безпеки дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , висновки №?8 та №?9 психолога Центру соціальних служб Броварської міської ради Броварського району Київської області, протокол про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 від 04.10.2025?р., висновок про зміну місця проживання ОСОБА_4 та визначення місця проживання дитини разом із батьком ОСОБА_2 , з точки зору оцінки тривалості та характеру сімейного конфлікту між батьками, наявності ознак відчуження дітей та порушення психоемоційного зв'язку з матір'ю. При цьому для обґрунтування протиправної бездіяльності державного виконавця оцінюються безпосередньо дії, проведені у виконавчому провадженні державним виконавцем Броварського відділу державної виконавчої служби у Броварському районі Київської області 01.11.2025?р., оскільки лише фактичний стан на дату їх здійснення може підтверджувати належність чи неналежність виконання конкретних заходів. Разом із тим загальний аналіз інших матеріалів справи дозволяє суду врахувати контекст проведених виконавчих дій, сімейних відносин, характер взаємин між батьками та дітей, а також наявні дані щодо психоемоційного стану дітей, що мають значення для оцінки достатності та ефективності вжитих заходів державного виконавця.
Звертаючись зі скаргою до суду скаржниця посилалася на те, що державний виконавець ОСОБА_22 під час проведення виконавчих дій 01.11.2025 діяла упереджено, створила конфліктну атмосферу та відобразила в акті відомості, які не відповідають фактичним обставинам.
Разом з тим, дослідивши акт державного виконавця від 01.11.2025 року, письмові пояснення державного виконавця та інші матеріали справи, суд не встановив належних і допустимих доказів, які б підтверджували наявність умисних протиправних дій, зокрема упередженого ставлення, створенні конфліктної атмосфери, перешкоджання реалізації процесуальних прав або свідомого викривлення обставин.
З огляду на викладене, доводи скаржниці про упередженість та свідоме викривлення акту є необґрунтованими. Недоліки оформлення акту від?01.11.2025?р. суд оцінює як елемент бездіяльності та формального підходу до виконання рішення суду, але не як самостійну протиправну дію.
Суд встановив, що акт державного виконавця від 01.11.2025 року має формальний характер і не відображає належним чином істотні обставини, що мають значення для оцінки виконання рішення суду. У ньому зафіксовано лише загальну послідовність подій, тоді як відсутні відомості про поведінку дітей під час спілкування з матір'ю та їх реакцію на пропозицію виконати рішення суду. При цьому в акті не відображено, які саме заходи були вжиті державним виконавцем для організації виконання рішення, чи здійснювалося спонукання до його виконання та чи були такі заходи достатніми і ефективними. Крім того, в акті зазначено про неявку представників служби у справах дітей та органів Національної поліції, однак відсутні відомості щодо вжитих заходів для їх залучення. За таких обставин складений акт не дає можливості встановити фактичний перебіг виконавчих дій та належним чином оцінити повноту і ефективність дій державного виконавця, що свідчить про його формальний характер.
Недоліки акту у формальному відображенні подій свідчать про неналежну організацію виконавчих дій, проте самі по собі не є доказом протиправних дій державного виконавця, зловживання або упередженості. Відповідно, доводи скаржниці щодо протиправності дій виконавця є необґрунтованими.
Вимога про скасування акту не підлягає задоволенню, оскільки акт не є індивідуальним рішенням у розумінні статті 447 ЦПК України та не породжує самостійних правових наслідків, а лише фіксує перебіг виконавчих дій. Вимога про складання нового акту також не ґрунтується на законі, оскільки визначення змісту акту та способу фіксації обставин належить до дискреційних повноважень державного виконавця (ст. 11, 25 Закону України «Про виконавче провадження», Інструкція № 512/5), і суд не вправі підміняти виконавця у здійсненні таких дій.
Суд також враховує, що накладення штрафу за ст. 64-1 Закону України «Про виконавче провадження» можливе лише за наявності факту невиконання рішення суду без поважних причин з вини боржника. З матеріалів справи встановлено, що боржник - батько дітей ОСОБА_2 забезпечував явку дітей під час проведення виконавчих дій, у тому числі 01.11.2025 року, однак діти відмовлялися йти до матері. Водночас державним виконавцем не зафіксовано обставин такої відмови, зокрема поведінки дітей і сторін під час виконання рішення, а також не наведено оцінки вжитих заходів з метою забезпечення його виконання.
За таких обставин неможливо встановити, що невиконання рішення пов'язане саме з винною поведінкою боржника, а відтак відсутні належні та достатні докази підстав для застосування до нього заходів відповідальності. У зв'язку з цим вимога про зобов'язання державного виконавця накласти штраф задоволенню не підлягає.
Суд, здійснюючи контроль за законністю дій або бездіяльності виконавця у межах статей 447-451 ЦПК України, не підміняє його у виконанні процесуальних дій та не вирішує питання, що потребують оцінки з боку виконавця. Такий підхід узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 23 жовтня 2023 року у справі № 760/7752/21.
Разом із тим, оцінюючи дії виконавця у їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність протиправної бездіяльності, оскільки акт не відображає повноти проведених виконавчих дій і не дає змоги оцінити, чи були вжиті всі необхідні заходи для забезпечення виконання рішення суду.
Зі змісту акту від 01.11.2025 року вбачається, що виконавчі дії проведені формально, у короткий проміжок часу, без належної підготовки та організації, без залучення психолога, без участі представників органу опіки та піклування, без координації з іншими органами, уповноваженими сприяти виконанню рішень у справах щодо дітей.
Виконавець фактично обмежився фіксацією відмови дітей від спілкування, не вживши заходів для з'ясування причин такої відмови, не забезпечив створення умов для реалізації права матері на спілкування з дітьми, не здійснив дій, спрямованих на подолання обставин, що перешкоджають виконанню рішення.
Такі дії не відповідають вимогам статті 18 Закону України «Про виконавче провадження», яка зобов'язує державного виконавця вживати всіх передбачених законом заходів для своєчасного, повного і неупередженого виконання рішення, а також положенням статті 64-1 цього Закону, що встановлює особливості виконання рішень про встановлення побачення з дитиною.
Посилання державного виконавця на відсутність правових механізмів примусу дітей до спілкування не звільняє його від обов'язку діяти активно та вживати всіх можливих заходів для забезпечення виконання рішення суду, у тому числі шляхом залучення відповідних фахівців та органів.
Національним законодавством передбачено, що виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад, як верховенство права; обов'язковість виконання рішень та справедливість.
У справі «Півень проти України» ЄСПЛ констатував порушення ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та зазначив, що невиконання судового рішення не може бути виправдано недоліками законодавства, які унеможливлюють його виконання.
Право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалось невиконаним на шкоду одній зі сторін…» (рішення ЄСПЛ у справі «Горнсбі проти Греції).
19 листопада 2010 року Консультативною радою європейських суддів прийнято Висновок № 13 (2010), який зокрема встановлює, що у державі, яка керується верховенством права, державні органи передусім зобов'язані поважати судові рішення і виконувати їх швидко ex ofilicio. Сама ідея державного органу, який відмовляється підкоритися рішенню суду, підриває концепцію примату закону (п. 31).
Суд вважає, що дії державного виконавця насамперед повинні бути направлені не на формальне дотримання вимог закону, а на здійснення всіх можливих заходів для належного виконання судового рішення, з урахуванням висновків Верховного Суду та практики ЄСПЛ, яка у даному випадку, констатує порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, саме через те, пасивну поведінку державних виконавців та наголошує на застосуванні, як механізмів добровільного виконання, так і розробленні комплексної стратегії виконання судового рішення.
Суд бере до уваги усталену практику Верховного Суду від 26?січня?2026?року, 27 грудня 2024 року та 08?березня?2023?року у справі №?1309/9120/12, яка узгоджується з підходом Європейського суду з прав людини у справах «Вихованок проти України» щодо розроблення комплексної стратегії примусового виконання рішення суду та оцінки ефективності такої стратегії.
На думку суду, ігнорування рішень ЄСПЛ, які констатують порушення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, внаслідок пасивної поведінки державних виконавців, у подібних випадках, навіть без внесення змін до відповідних актів національного законодавства, є неприпустимим та суперечить принципу верховенства права.
У справах, що стосуються сімейних правовідносин, ЄСПЛ наголошує на позитивному обов'язку держави вживати активних та послідовних заходів для забезпечення контакту між батьками та дітьми, з урахуванням найкращих інтересів дитини.
Аналогічний підхід сформульований у практиці Верховного Суду, який виходить із необхідності індивідуалізованого підходу до виконання рішень про спілкування з дитиною, що передбачає не формальне вчинення окремих виконавчих дій, а застосування комплексного механізму їх реалізації.
Судом встановлено, що між батьками існує тривалий конфлікт, який об'єктивно впливає на психологічний стан дітей, а самі діти тривалий час проживають з батьком. За таких обставин не виключається наявність конфлікту лояльності або ознак відчуження одного з батьків, що потребує спеціалізованого підходу при виконанні судового рішення.
Матеріали справи не містять доказів того, що державним виконавцем вживались заходи щодо розроблення або ініціювання комплексної стратегії виконання рішення суду, яка б передбачала поетапність виконавчих дій, оцінку психоемоційного стану дітей, визначення безпечного формату спілкування та координацію дій між відповідними органами.
Також матеріали справи не містять докази, які з точки зору дієвості спрямовані на виконання судового рішення, а саме залучення спеціаліста який безумовно забезпечить підтримку дітей у стресових ситуаціях, проаналізує потребу в необхідності встановлення контакту з матір'ю, врахує поведінку особливостей дітей під час спілкування з матір'ю, відповість на питання щодо оцінки психоемоційного стану дитини, причини та умови, що призвели до відмови дітей від спілкування з матір'ю, шляхи усунення перешкод у спілкуванні дітей з матір'ю та встановлення між ними стійкого психологічного контакту, відкритого та довірливого спілкування.
Саме під час розроблення комплексної стратегії можуть бути розглянуті питання щодо залучення таких спеціалістів.
Фактично виконавче провадження зведено до повторюваних формальних дій без досягнення результату, спрямованого на реальне відновлення контакту між матір'ю та дітьми.
Така пасивна поведінка державного виконавця суперечить як вимогам національного законодавства, так і стандартам ефективного виконання судових рішень, сформованим у практиці ЄСПЛ та Верховного Суду.
У даному випадку відсутність комплексної стратегії примусового виконання рішення суду у справі № 361/6226/17, на думку суду, буде сприяти поглибленню наявного конфлікту та порушення як прав матері (стягувачки), так і прав самих дітей на безпечне емоційне середовище.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про наявність протиправної бездіяльності державного виконавця під час проведення виконавчих дій 01 листопада 2025 року.
Водночас суд враховує, що не вправі покладати обов'язки на органи, які не є учасниками справи, зокрема на міжрегіональне управління Міністерства юстиції України.
Разом з тим, з метою забезпечення ефективного виконання судового рішення та захисту прав стягувачки і дітей, суд вважає за необхідне зобов'язати державного виконавця вжити заходів щодо ініціювання перед відповідним органом Міністерства юстиції питання про розроблення та впровадження комплексної стратегії виконання рішення у цьому виконавчому провадженні.
Такий спосіб захисту відповідає межам судового контролю, спрямований на усунення встановленої бездіяльності та узгоджується з принципом верховенства права.
Слід зазначити, що у межах виконавчого провадження № НОМЕР_1 виконавчі дії щодо примусового виконання рішення суду у справі № 361/6226/17 на момент їх здійснення покладалися на старшого державного виконавця Броварського відділу державної виконавчої служби у Броварському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України ОСОБА_22, зокрема нею було складено спірний акт від 01.11.2025. Обставина звільнення ОСОБА_22 з посади державного виконавця не позбавляє суд повноважень надати оцінку законності її дій (бездіяльності), оскільки предметом розгляду є правомірність поведінки державного виконавця на момент здійснення виконавчих дій у відповідному виконавчому провадженні.
Водночас судом установлено, що на час розгляду скарги виконання виконавчого провадження № НОМЕР_1 покладено на державного виконавця Мурашко Ольгу Володимирівну, яку ухвалою суду від 26.12.2025 залучено до участі у справі. З огляду на це, з метою реального поновлення порушеного права та забезпечення фактичного виконання судового рішення, обов'язок щодо вчинення необхідних виконавчих дій, у тому числі в межах заявлених вимог скарги, підлягає покладенню саме на державного виконавця, який здійснює відповідне виконавче провадження.
У зв'язку з цим суд дійшов висновку про необхідність зобов'язання Мурашко О.В. невідкладно вжити передбачених законом заходів, а саме звернутися до компетентного органу Міністерства юстиції України щодо розроблення та затвердження комплексної стратегії примусового виконання рішення суду у справі № 361/6226/17, з метою забезпечення належного виконання рішення з урахуванням інтересів дітей.
З огляду на викладене, скарга підлягає частковому задоволенню.
Враховуючи, що скаржницею не подано доказів понесення витрат на професійну правничу допомогу, підстави для їх розподілу відсутні.
Керуючись статями 447 - 451 ЦПК України, Законом України «Про виконавче провадження», суд -
Скаргу ОСОБА_1 на неправомірну бездіяльність та дії державного виконавця, учасники справи: ОСОБА_2 , Броварський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Броварському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, старший державний виконавець ОСОБА_22, державний виконавець Гур'єва Ірина Петрівна, державний виконавець Мурашко Ольга Володимирівна, Служба у справах дітей та сім'ї Броварської міської ради Броварського району Київської області - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність старшого державного виконавця Броварського відділу державної виконавчої служби у Броварському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України ОСОБА_22 у виконавчому провадженні ВП НОМЕР_1 щодо примусового виконання рішення суду у справі № 361/6226/17 у встановлений судом графік побачень у частині проведених виконавчих дій 01 листопада 2025 року.
Зобов'язати старшого державного виконавця Броварського відділу державної виконавчої служби у Броварському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Мурашко Ольгу Володимирівну невідкладно звернутися до Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України щодо розроблення та затвердження комплексної стратегії примусового виконання рішення суду у справі № 361/6226/17 та цільової підтримки дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
У решті задоволення скарги - відмовити.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення.
Ухвала може бути оскаржена протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Київського апеляційного суду.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Повна ухвала складена та підписана 30 березня 2026 року.
Суддя Н.В. Ведмідь