Справа № 357/10563/25
Провадження № 2/357/2550/26
( ЗАОЧНЕ )
30 березня 2026 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:
головуючого судді - Кошель Б. І. ,
при секретарі - Кардаш О. Р.,
розглянувши в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду в м. Біла Церква в залі суду № 6 цивільну справу за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди в порядку суброгації,-
У липні 2025 року Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «АРКС» звернулося до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з цивільним позовом до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди в порядку суброгації, в якому просили стягнути з відповідача на користь позивача завдані збитки у розмірі 251 891,21 грн та судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 3022,71 грн.
В обгрунтування позовних вимог зазначив, що 22.03.2019 року між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «АРКС» та Товариство з обмеженою відповідальністю «Катеринопільський агропродукт» (далі - Страхувальник) було укладено Договір добровільного страхування наземного транспорту № 79957а9цв (далі - Договір страхування). Предметом даного Договору страхування були майнові інтереси Страхувальника, пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням транспортним засобом «Фольксваген», державний номерний знак « НОМЕР_1 ». У відповідності до умов вказаного Договору страхування Позивач взяв на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку сплатити на користь Страхувальника страхове відшкодування. 10.01.2020 року ОСОБА_1 (далі - Відповідач), керуючи транспортним засобом «Рено», державний номерний знак « НОМЕР_2 », в м. Київ на пр. Голосіївський, 102 допустив зіткнення з транспортним засобом «Фольксваген», державний номерний знак « НОМЕР_1 ». Внаслідок вищевказаної ДТП транспортним засобам було завдано механічних пошкоджень. Відповідно до Постанови Суду Відповідача було визнано винним у адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративне правопорушення. З заявою про виплату страхового відшкодування внаслідок настання страхового випадку звернувся Страхувальник та надав всі необхідні документи. На підставі даної заяви та наданих потерпілою стороною документів було складено страховий акт ARX2537173 від 27.01.2020 року, ARX2541966 від 17.02.2020 року та ARX2543182 від 20.02.2020 року. На підставі вище зазначених страхового акту АТ «СК «АРКС» здійснила виплату страхового відшкодування у розмірі 379 391,21 грн. Оскільки, цивільно-правова відповідальність Відповідача була застрахована за полісом, то керуючись ст. ст. 22 та 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» було відшкодовано АТ «СК «АРКС» страхове відшкодування у розмірі 127 500,00 грн. Полісом передбачено франшизу у розмірі 2 500,00 грн. Таким чином, різницю між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, повинна сплачувати особа, з вини якої настав страховий випадок, оскільки в цьому випадку у страховика не виник обов'язок з відшкодування такої різниці незважаючи на те, що вказані збитки є меншими від страхового відшкодування (страхової виплати). Отже, різниця між фактичним розміром шкоди і страховим відшкодуванням становить: 251 891,21 грн. Таким чином, в розумінні ст.ст. 993, 1187, 1194 ЦК України у Відповідача виникло зобов'язання перед Позивачем відшкодувати завдані збитки в межах сплаченого Позивачем страхового відшкодування страхувальнику останнього.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.07.2025 головуючим суддею визначено Кошеля Б.І. та матеріали передані для розгляду.
Ухвалою судді від 17 липня 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.
Ухвалою суду від 26 листопада 2025 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, до позову надав заяву з проханням розглянути справу без його участі, позовні вимоги підтримує повністю, не заперечує проти ухвалення заочного рішення.
Відповідач в судове засідання повторно не з'явився, про дату, час та місце слухання справи повідомлений належним чином у відповідності до вимог ЦПК України.
Матеріали справи містять підтвердження про направлення відповідачеві рекомендованого повідомлення про вручення поштою повістки в судові засідання.
При цьому слід зазначити, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника. (позиція КГС ВС у справі № 911/3142/19 від 18.03.2021р).
Також, відповідач був повідомлений про час і місце розгляду справи, шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України, причини неявки суду не повідомив, відзиву, заяв чи клопотань про розгляд справи в його відсутність до суду не надходило та відповідно до положень ст.128,130 ЦПК України вважається, що відповідач повідомлений належно про розгляд справи.
На підставі ст.ст. 280-282 ЦПК України, суд ухвалив провести заочний розгляд даної справи, про що не заперечував позивач.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
За змістом вимог ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складання повного судового рішення.
Згідно постанови КЦС Верховного Суду від 30 вересня 2022 року у справі за № 761/38266/14 якщо проголошення судового рішення не відбулось, то датою його ухвалення є дата складання повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з'явились всі учасники такої справи. При цьому, дата яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з'явились всі учасники такої справи.
Відповідно ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Суд, дослідивши матеріали справи, повно та всебічно з'ясувавши всі обставини, що мають значення для правильного вирішення справи та надавши їм належну правову оцінку, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Так, судом встановлено, що Постановою Голосіївського районного суду м. Києва від 28 лютого 2020 року у справі №752/2425/20, визнано винним ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП України та застосувати адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 340 (триста сорок) грн.
Вказана постанова суду набрала законної сили 10.03.2020.
Згідно даної постанови встановлено, що ОСОБА_1 10.01.2020 року о 22 год. 50 хв. в місті Києві по проспекту Голосіївському 102 керуючи транспортним засобом «Renault Logan» державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , не надав перевагу у русі, перетнув подвійну суцільну дорожню розмітку, чим здійснив зіткнення з автомобілем «Volkswagen Toureg» державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , в результаті чого автомобілі отримали механічні пошкодження.
Відповідно до ч.4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ч.6 ст.82 ЦПК України, постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкова для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.
Отже вина ОСОБА_1 у вчинені ДТП не підлягає додатковому доказуванню.
22.03.2019 між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «АРКС» та Товариство з обмеженою відповідальністю «Катеринопільський агропродукт» було укладено Договір добровільного страхування наземного транспорту № 79957а9цв, предметом якого були майнові інтереси Страхувальника, пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням транспортним засобом «Volkswagen Toureg» державний реєстраційний номер НОМЕР_1 . У відповідності до умов вказаного Договору страхування Позивач взяв на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку сплатити на користь Страхувальника страхове відшкодування. Страхова сума згідно умов договору становить 1634000,00 грн.
Власник пошкодженого транспортного засобу «Volkswagen Toureg» державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , своєчасно звернувся до ПАТ «СК «АРКС» з заявою про подію та на виплату за договором добровільного страхування наземного транспортного засобу.
16.01.2020 транспортний засіб «Volkswagen Toureg» державний реєстраційний номер НОМЕР_1 було оглянуто на пошкодження, що підтверджується актом огляду транспортного засобу по справі №1.003.20.0000394.
З розрахунків страхового відшкодування убачається, що розмір страхового відшкодування складає 351321,37 грн.
ПАТ «СК «АРКС» було складено страхові акти №ARX2537173 від 27.01.2020, №ARX2541966 від 17.02.2020 року та №ARX2543182 від 20.02.2020 року.
На підставі вищевказаних документів ПАТ «СК «АРКС» здійснила виплату страхового відшкодування в розмірі 379 391,21 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 636435 від 28.01.2020, №643333 від 18.02.2020, №644643 від 21.02.2020.
З наявних матеріалів справи вбачається, що транспортний засіб «Renault Logan» державний реєстраційний номер НОМЕР_2 на час вчинення ДТП було застрахована в АТ «СГ «ТАС» по полісу обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів серії АО №006560310. Ліміт за шкоду майну становить 130000,00 грн, франшиза 2500,00 грн.
Позивач зазначає, що оскільки, цивільно-правова відповідальність відповідача була застрахована за полісом, то керуючись ст. ст. 22 та 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» було відшкодовано АТ «СК «АРКС» страхове відшкодування у розмірі 127500,00 грн.
Позивач звертаючись до суду з позовом просить стягнути з відповідача різниця між фактичним розміром шкоди і страховим відшкодуванням, що становить 251 891,21 грн.
При вирішення даного спору суд виходить з наступного.
Згідно зі статтями 15,16 ЦК України кожна особа має право на захист свого порушеного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до положень статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі. Така підстава є юридичним фактом. Отже, завдання шкоди є підставою виникнення зобов'язання з відшкодування шкоди.
Відповідно до ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайнових правам фізичної або юридичної особа, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоду завдано не з її вини.
За змістом вказаної норми, за загальним правилом шкода підлягає відшкодуванню: по-перше, в повному обсязі, а по-друге, особою, яка безпосередньо її завдала.
Проте із вказаних правил є винятки, передбачені законом. Одним з таких винятків є страхування особою цивільно-правової відповідальності.
Статтею 1 Закону України «Про страхування» передбачено, що страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.
Відповідно до статті 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Статтею 980 ЦК України передбачено, що предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані з: 1) життям, здоров'ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням (особисте страхування); 2) володінням, користуванням і розпоряджанням майном (майнове страхування); 3) відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності).
Згідно з частинами першою, другою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відповідно до ч.1 ст. 1188 ЦК України, відшкодовується на загальних підставах, а саме: 1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; 2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; 3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулює Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон № 1961-ІV), який спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.
Згідно зі ст. 3 Закону №1961-IV обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється, зокрема, з метою забезпечення відшкодування шкоди майну потерпілих внаслідок ДТП та захисту майнових інтересів страхувальників.
Відповідно до ст. 5 Закону №1961-ІV об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.
Страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого (стаття 6 Закону № 1961-ІV).
Відповідно до п.п..9.1,9.2 ст. 9 Закону № 1961-IV страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобов'язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування.
Згідно з пунктом 22.1 статті 22 Закону № 1961-ІV у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи. У разі настання події, яка є підставою для проведення регламентної виплати, МТСБУ у межах страхових сум, що були чинними на день настання такої події, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Відповідно до ст. 28 Закону № 1961-IV, шкода, заподіяна в результаті дорожньо-транспортної пригоди майну потерпілого, - це шкода, пов'язана, зокрема, з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу.
Згідно зі ст. 29 Закону №1961-IV у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
За приписами статті 1192 ЦК України розмір збитків визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Відповідно до вимог ст. 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, висловленої у постанові від 04 липня 2018 року у справі №755/18006/15-ц, провадження №14-176цс 18, у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов'язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку.
Покладання обов'язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
Уклавши договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов'язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов'язку страхувальника, який завдав шкоди.
Разом з тим, відповідно до положень ст.ст. 22, 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик відшкодовує лише оцінену шкоду.
Згідно ч.1 ст.12 вказаного Закону, розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від страхової суми, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих. Страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.
Норми Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обмежують розмір відшкодування страховиком шкоди (збитків), завданої особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, зокрема: межами ліміту відповідальності (пункт 22.1 статті 22); вартістю відновлювального ремонту транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством (стаття 29); шкодою, заподіяною майну, яке знаходилося у забезпеченому транспортному засобі, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду (пункт 32.4 статті 32); шкодою, пов'язаною із втратою товарної вартості транспортного засобу (пункт 32.7 статті 32); сумою франшизи, розрахованою за правилами пункту 12.1 статті 12.
Отже, обов'язок з відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" покладено на страховика винної особи у межах, встановлених цим Законом та договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
Вказана позиція кореспондується з позицією викладеною в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі №147/66/17 провадження 14-95 цс20, де вказано, що у разі настання страхового випадку страховик (страхова компанія) у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи (пункт 22.1 статті 22 Закону № 1961 IV).
Велика Палата Верховного Суду послідовно наголошує, що основний тягар відшкодування шкоди, спричиненої за наслідками ДТП, повинен нести страховик та саме він є належним відповідачем у справах за позовами про відшкодування шкоди в межах страхової суми. Відшкодування шкоди особою, яка її завдала, можливе лише за умови, що згідно із Законом № 1961-IV у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.
Як встановлено судом, цивільно-правова відповідальність відповідача була застрахована за полісом серії АО №006560310, ліміт за шкоду майну становить 130000,00 грн, франшиза 2500,00 грн та АТ «СК «АРКС» було відшкодовано страхове відшкодування у розмірі 127500,00 грн.
Згідно ст. 1192 ЦК України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Оскільки потерпілий звернувся до страховика й на його користь підлягає стягненню страхове відшкодування, але його недостатньо для повного відшкодування шкоди, деліктне зобов'язання зберігається до виконання особою, яка завдала шкоди, свого обов'язку згідно зі ст.1194 ЦК - відшкодування потерпілому різниці між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
У постанові від 21.02.2020 року у справі № 755/5374/18 (провадження № 61- 14827св19) Верховний Суд дійшов висновку про те, що позивач має право на відшкодування у повному обсязі реальної вартості понесених витрат, а на відповідача як на винну особу покладається обов'язок відшкодувати потерпілому різницю між сумою фактичних витрат та виплаченою сумою страхового відшкодування страховою компанією і франшизи.
До страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки (стаття 993 ЦК України).
У разі наявності юридичних фактів, передбачених статтею 993 ЦК України, відбувається перехід права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика (суброгація). Нового зобов'язання із відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора: від потерпілого (страхувальника) переходить страховику право вимоги до особи, відповідальної за завдання шкоди. Страховик внаслідок виконання обов'язку винної особи (боржника) перед потерпілим (кредитором), набуває права кредитора в частині фактичних витрат. При цьому деліктне зобов'язання не припиняться, але відбувається заміна сторони у цьому зобов'язанні (заміна кредитора) - замість потерпілої особи прав кредитора набуває страховик. Вживання терміну «перехід» означає, що право вимоги існувало раніше та продовжує існувати, але переходить від однієї особи до іншої, відповідно - від потерпілої особи у деліктному зобов'язанні до страховика.
Згідно зі статтями 993 ЦК України та 27 Закону України «Про страхування» до страховика потерпілого переходить право вимоги до завдавача шкоди у деліктному зобов'язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Після такої виплати деліктне зобов'язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому у деліктному зобов'язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування. Такий перехід права вимоги є суброгацією».
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача необхідно стягнути різницю між сумою фактичних витрат (реальних збитків) та сумою страхового відшкодування і франшизи, що становить 251891,21 грн.
Згідно ст.ст. 12,81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідач відзив на позов з належними та допустимими доказами в підтвердження заперечень та спростування доводів позивача до суду не подав.
Відповідно до ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.
Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 11.06.2020 у справі № 757/1782/18: «Засадничими принципами цивільного судочинства є змагальність та диспозитивність, що покладає на позивача обов'язок з доведення обґрунтованості та підставності усіх заявлених вимог, саме на позивача покладається обов'язок надати належні та допустимі докази на доведення власної правової позиції. Застосовуючи принцип диспозитивності, закріплений у статті 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Отже, саме позивач, як особа, яка на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами на звернення до суду за захистом порушеного права, визначає докази, якими підтверджуються доводи позову та спростовуються заперечення відповідача проти позову, доводиться їх достатність та переконливість. За своєю природою змагальність судочинства засновується на розподілі процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Розподіл процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності втілюється у площині лише прав та обов'язків сторін. Отже, принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень».
Статтею 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Відповідно до ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Відповідно до ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).
Таким чином, враховуючи все вищевикладене, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди в порядку суброгації є цілком обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З матеріалів справи вбачається, що позивач при зверненні до суду сплатив судовий збір з урахуванням положень ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» в сумі 3022,71 грн.
На підставі ст. 141 ЦПК України підлягають стягненню з відповідача на користь позивача судові витрати по справі - 3022,71 грн.
Керуючись ст.ст. 12, 13, 89, 141, 259, 264, 265, 268, 273, 280-284, 354 ЦПК України, суд,-
Позов Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди в порядку суброгації, - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС» суму сплаченого страхового відшкодування в розмірі 251891,21 грн. та суму сплаченого судового збору в сумі 3022,71 грн.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення. Учасник справи, якому повний текст рішення не був вручений у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.
Заочне рішення може бути переглянуте Білоцерківським міськрайонним судом за письмовою заявою відповідача про перегляд заочного рішення, яка може бути подана до суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення повного заочного рішення суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом встановлених строків не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Позивач: Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «АРКС»; адреса: вул. Іллінська, буд. 8, м. Київ, 04070; ЄДРПОУ: 20474912.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_3 .
Повний текст заочного рішення складено 30 березня 2026 року.
Суддя Б. І. Кошель