Справа № 357/6378/25
1-кп/357/386/26
30.03.2026 Білоцерківський міськрайонний суд Київської області в складі:
головуючого судді - ОСОБА_1 ,
за участі: секретаря судового засідання - ОСОБА_2 ,
сторін кримінального провадження:
прокурорів Білоцерківської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
обвинуваченого - ОСОБА_5 ,
захисника - ОСОБА_6 ,
учасника кримінального провадження:
потерпілого - ОСОБА_7
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань №8 Білоцерківського міськрайонного суду Київської області кримінальне провадження, відомості про яке внесено до ЄРДР за № 12025111030000015 від 01.01.2025, за обвинуваченням
ОСОБА_5 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Біла Церква Київської обл., громадянина України, із професійною-технічною освітою, неодруженого, непрацевлаштованого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше судимого,
у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.121 КК України,-
1. Формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним.
20.12.2024, близько 22:00 години, ОСОБА_7 разом із ОСОБА_8 перебували поруч з магазином по вул. Михайла Сидорянського в м. Біла Церква Київської обл., де до останніх підійшов ОСОБА_5 . В цей час у ОСОБА_5 на фоні раптово виниклих неприязних відносин виник умисел на нанесення тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_7 , в ході реалізації якого ОСОБА_5 , діючи умисно, з метою заподіяння ОСОБА_7 тілесних ушкоджень, наніс останньому два удари кулаком правої руки в область обличчя, внаслідок яких ОСОБА_7 втратив рівновагу на впав на асфальтне покриття. Далі, ОСОБА_8 відштовхнув ОСОБА_5 , після чого допоміг ОСОБА_7 підвестись та разом із останнім направився в напрямку вул. Південна, що в м. Біла Церква.
В подальшому, рухаючись на перехресті вул. Південна та вул. Михайла Сидорянського, що в м. Біла Церква Київської області, ОСОБА_5 , продовжуючи реалізовувати свій злочинний умисел, що спрямований на заподіяння тілесних ушкоджень ОСОБА_7 , наздогнав його, повалив на асфальтне покриття, після чого наніс останньому не менше 4 ударів правою ногою в область обличчя та не менше 4 ударів ногами в область тулуба останнього. ОСОБА_8 , перебуваючи поблизу ОСОБА_7 , допоміг останньому підвестись, після чого останні розпочали рух в напрямку своїх будинків, що розташовані по вул. Південна в м. Біла Церква.
Далі, рухаючись повз будинок №16 по вул. Південна в м. Біла Церква, ОСОБА_5 знову наздогнав ОСОБА_8 та ОСОБА_7 тасхопивши останнього за верхній одяг, повалив ОСОБА_7 на асфальтне покриття.
Після чого, ОСОБА_5 , діючи умисно, з метою заподіяння ОСОБА_7 тілесних ушкоджень, передбачаючи суспільно-небезпечний характер своїх дій та бажаючи при цьому настання відповідних наслідків у вигляді заподіяння тілесних ушкоджень потерпілому, підійшов до ОСОБА_7 , коли той знаходився в положенні лежачи на правому боці на асфальтному покритті та умисно наніс один удар правою ногою в область лобу потерпілого
Внаслідок вищевказаних протиправних дій ОСОБА_5 , потерпілий ОСОБА_7 отримав тілесні ушкодження у вигляді: перелому лобної кістки, кісток лицевого черепа справа, кісток носа, синців на повіках обох очей, садна на носі, які відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень, як небезпечні для життя.
Таким чином, суд кваліфікує дії обвинуваченого ОСОБА_5 за ч.1 ст.121 КК України, а саме як нанесення умисного тяжкого тілесного ушкодження, тобто умисного тілесного ушкодження, небезпечного для життя в момент заподіяння.
2. Підстави доведеності винуватості поза розумним сумнівом.
2.1. Позиція сторони захисту та сторони обвинувачення.
У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_5 свою винуватість у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.121 КК України визнав повністю, підтвердивши обставини, а саме час, місце, мотив та спосіб вчинення ним інкримінованого злочину, викладених в обвинувальному акті, які відповідають дійсності.
2.2. Обсяг доказів.
Судом встановлено, що учасники судового провадження, в тому числі обвинувачений, правильно розуміють зміст фактичних обставин, встановлених в обвинувальному акті.
Судом було поставлено на обговорення питання щодо доцільності дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. Судом роз'яснено обвинуваченому положення ч. 3 ст. 349 КПК України про те, що у такому випадку він буде позбавлений права оспорювати фактичні обставини провадження в апеляційному порядку.
Суд також пересвідчився в добровільності позиції обвинуваченого та не знайшов підстав вважати, що останній себе оговорює або в інший спосіб викривлює визнані ним у судовому засіданні обставини скоєння кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.121 КК України.
Це узгоджується з вимогами п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, розділу ІІІ Рекомендації № 6 R (87) 18 Комітету міністрів Ради Європи «Відносно спрощеного кримінального правосуддя» та практики Європейського Суду з прав людини щодо їх застосування, згідно з яким суд повинен забезпечити належну реалізацію права на справедливий суд під час розгляду кримінальних проваджень шляхом спрощеного і скороченого розгляду.
Вислухавши думку учасників судового провадження, які не заперечували проти розгляду кримінального провадження в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК України, врахувавши, що обвинувачений ОСОБА_5 не оспорює фактичні обставини скоєння кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.121 КК України, і як встановлено судом, правильно розуміє зміст цих обставин, відсутні будь-які сумніви у добровільності та істинності його позиції, суд дійшов висновку про недоцільність дослідження інших доказів по справі, обмежившись допитом обвинуваченого ОСОБА_5 , дослідженням письмових матеріалів щодо речових доказів та матеріалів, що характеризують особу обвинуваченого.
2.3. Показання обвинуваченого.
Обвинувачений ОСОБА_5 вину визнав повністю, підтвердив обставини, викладені в обвинувальному акті, та додатково пояснив, що 20.12.2024, близько 22-23 години, рухався по вул. Південній у м. Біла Церква в напрямку свого місця проживання - вул. Сидорянського, у стані алкогольного чи наркотичного сп'яніння не перебував.
По дорозі він зустрів ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , між ними виник конфлікт, у ході якого ОСОБА_5 наніс ОСОБА_7 два удари правою рукою в ділянку голови, від чого останній впав назад. Після цього ОСОБА_8 відштовхнув ОСОБА_5 , і вони разом із ОСОБА_7 продовжили рух по вул. Південній.
Наздогнавши їх, ОСОБА_5 знову наніс ОСОБА_7 два удари рукою в ділянку голови, внаслідок чого останній втратив рівновагу та впав. Після цього ОСОБА_5 наніс потерпілому ще 2-3 удари ногою в ділянку обличчя. Надалі ОСОБА_8 знову відштовхнув його, після чого ОСОБА_5 залишив місце події та пішов додому.
На момент, коли він залишав місце події, потерпілий перебував без свідомості. Будь-якої допомоги потерпілому ОСОБА_5 не надавав. Чи перебував потерпілий у стані алкогольного сп'яніння, йому невідомо.
У судовому засіданні обвинувачений зазначив, що усвідомив протиправний характер своїх дій, не мав наміру настання таких наслідків, щиро розкаюється у вчиненому та вибачився за скоєне.
2.4. Дослідження доказів.
До матеріалів справи надано документи, зокрема, витяг з ЄРДР, копію ухвали слідчого судді Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 08.04.2025, постанову про визнання предметів речовими доказами та їх приєднання до матеріалів кримінального провадження від 08.04.2025, квитанцію про отримання на зберігання речових доказів, вилучених (отриманих) стороною обвинувачення під час здійснення кримінального провадження № 544 від 09.04.2025.
2.5. Дослідження матеріалів, які характеризують обвинуваченого.
До матеріалів провадження надано копію паспорту на підтвердження особи обвинуваченого ОСОБА_5 , а також документи, які свідчать, що обвинувачений є учасником бойових дій, має постійне місце проживання, за місцем проживання характеризується негативно, за медичною допомогою до лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не звертався, на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_2 не перебуває, був призваний на військову службу 07.03.2022 у складі команди НОМЕР_1 , наразі має бажання продовжувати військову службу у складі військової частини НОМЕР_2 , 21.03.2026 отримано згоду командира військової частини НОМЕР_2 на продовження ОСОБА_5 військової служби на вакантній посаді старшого стрільця вогнеметника 2 мотопіхотного відділення 2 мотопіхотного взводу 9 мотопіхотної роти 3 мотопіхотного батальйонувійськової частини НОМЕР_2 військової частини НОМЕР_3 військової частини НОМЕР_4 Сухопутних військ Збройних сил України.
Водночас, до матеріалів провадження долучено розписку потерпілого ОСОБА_7 про отримання грошових коштів в рахунок відшкодування шкоди, завданої злочином та заяву потерпілого ОСОБА_7 , відповідно до якої шкода, завдана злочином, йому відшкодована у повному обсязі, цивільний позов заявляти не бажає. При визначенні покарання ОСОБА_5 потерпілий просив врахувати, що ОСОБА_5 повністю відшкодував завдану шкоду, щиро вибачився та розкаявся у вчиненому злочині.
Також до матеріалів провадження долучено квитанцію про сплату добровільного внеску на користь Сил оборони України у сумі 50 000 грн (п'ятдесят тисяч гривень).
Відповідно до ухвали Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 17.01.2022 ОСОБА_5 звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.125, ч.2 ст.125 КК України, на підставі ст.49 КК України у зв'язку із закінченням строків давності.
Окрім цього, ОСОБА_5 засуджений вироком Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 15.07.2025 за скоєння кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.289 КК України, до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки, на підставі ст.75 КК України звільнений від відбування покарання з випробуванням строком 1 (один) рік та покладенням обов'язків, визначених ст.76 КК України.
3.Кваліфікація дій обвинуваченого судом.
Відповідно до ч.1 ст.337 КПК України судовий розгляд проведено в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту.
Суд, допитавши обвинуваченого, дослідивши матеріали кримінального провадження, в тому числі ті, що характеризують особу обвинуваченого, щодо речових доказів, дійшов висновку про доведеність винуватості ОСОБА_5 , поза розумним сумнівом, у скоєнні інкримінованого кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 121 КК України, а саме у нанесенні умисного тяжкого тілесного ушкодження, тобто умисного тілесного ушкодження, небезпечного для життя в момент заподіяння.
4. Обставини, які пом'якшують та обтяжують покарання.
Обставинами, які передбачені ст.66 КК України, що пом'якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_5 суд визнає щире каяття, добровільне відшкодування завданого збитку.
Інших обставин, із тих, які не визначені ст.66 КК України, але б тією чи іншою мірою могли б впливали на пом'якшення покарання, суд не виявив.
Обставин, які відповідно до ст.67 КК України обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_5 , судом не встановлено.
5. Мотиви призначення покарання.
5.1. Позиції учасників провадження щодо покарання.
Прокурор зазначив, що у судовому засіданні достеменно встановлено, що інкриміноване протиправне діяння вчинено обвинуваченим, просив призначити обвинуваченому за ч.1 ст.121 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п'ять) років, на підставі ч.4 ст.70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання, призначеного вироком Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 15.07.2025, більш суворим, призначеним даним вироком, призначити остаточне покарання у видіпозбавлення волі на строк 5 (п'ять) років, відповідно до ч.5 ст.72 КК України зарахувати в строк покарання строк попереднього ув'язнення.
Захисник при призначенні обвинуваченому ОСОБА_5 покарання просив врахувати, що обвинувачений визнає вину, добровільно відшкодував завдану шкоду, бажає повернутися до проходження військової служби, зробив донат на користь ЗСУ. Вважає, що з врахуванням пом'якшуючих обставин та особи обвинуваченого можливо призначити ОСОБА_5 покарання зі звільненням від його відбування на підставі ст.75 КК України з випробуванням та покладенням обов'язків, передбачених ст.76 КК України.
Обвинувачений ОСОБА_5 підтримав думку захисника щодо призначення покарання.
5.2. Висновки суду щодо покарання.
Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_5 , суд виходить із того, що покарання є формою реалізації кримінальної відповідальності та правовим критерієм оцінки як самого кримінального правопорушення, так і особи, яка його вчинила. Відповідно до положень статей 50, 65 КК України, покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення особи та запобігання вчиненню нею нових кримінальних правопорушень, відповідати принципам законності, справедливості, обґрунтованості, індивідуалізації й співмірності.
Суд враховує ступінь тяжкості кримінального правопорушення, конкретні обставини його вчинення, форму вини, наслідки, дані про особу обвинуваченого, а також обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. При цьому суд керується положеннями статей 65-67 КК України, вимогами ч.1 ст.368 КПК України та роз'ясненнями, викладеними у постанові Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання». Також враховано підходи, відповідно до яких покарання як форма втручання держави має відповідати вимогам законності та пропорційності й забезпечувати справедливий баланс між інтересами суспільства та правами особи.
Вчинене ОСОБА_5 кримінальне правопорушення, передбачене ч.1 ст.121 КК України, відноситься до категорії тяжких злочинів (ст.12 КК України). Наслідком умисних протиправних дій обвинуваченого стало спричинення потерпілому тяжкого тілесного ушкодження, що є тяжким наслідком, істотно підвищує суспільну небезпечність діяння та обумовлює необхідність призначення покарання, яке відображає його тяжкість і відповідає принципу співмірності.
Разом з тим, сам по собі факт вчинення тяжкого злочину не виключає можливості застосування положень ст.75 КК України, оскільки кримінальний закон не містить імперативної заборони на звільнення від відбування покарання з випробуванням щодо осіб, засуджених за такі злочини. Водночас, з огляду на характер і наслідки вчиненого, суд зобов'язаний перевірити, чи свідчить сукупність встановлених обставин про реальну можливість виправлення обвинуваченого без ізоляції від суспільства.
Оцінюючи дані про особу обвинуваченого у їх сукупності, суд враховує, що ОСОБА_5 має постійне місце проживання, за медичною допомогою до лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не звертався, є учасником бойових дій, має намір продовжити військову службу, що підтверджується згодою відповідної військової частини. Окрім цього, обвинувачений добровільно вніс благодійний внесок на користь Сил оборони України.
В ході судового розгляду обвинувачений визнав вину в повному обсязі, щиро розкаявся, надавав правдиві показання, добровільно та у повному обсязі відшкодував шкоду, завдану злочином, що підтверджується матеріалами кримінального провадження, а також вибачився перед потерпілим. При цьому потерпілий не наполягає на суворому покаранні, просить призначити найм'якше покарання, не пов'язане з позбавленням волі.
Наведені обставини у своїй сукупності свідчать не лише про формальну наявність пом'якшуючих обставин, а й про зміну ставлення обвинуваченого до протиправної поведінки, що має істотне значення для оцінки ризику вчинення ним нових кримінальних правопорушень. За таких умов суд доходить висновку, що ризик повторного вчинення кримінальних правопорушень є мінімальним.
Водночас суд враховує, що обвинувачений раніше притягувався до кримінальної відповідальності та щодо нього застосовувалося звільнення від відбування покарання з випробуванням за вироком Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 15.07.2025. Однак інкриміноване у цьому кримінальному провадженні кримінальне правопорушення вчинене до постановлення зазначеного вироку, а відтак не свідчить про невиконання обвинуваченим умов іспитового строку чи про його зневажливе ставлення до покладених на нього обов'язків.
Відповідно до ч.4 ст.70 КК України, за правилами, передбаченими цією статтею, призначається покарання у випадку, якщо після постановлення вироку буде встановлено, що особа винна ще і в іншому кримінальному правопорушенні, вчиненому до постановлення попереднього вироку.
При цьому Об'єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду у постанові від 23.09.2019 (провадження № 51-2631кмо19) дійшла висновку, що положення ст.75 КК України можуть бути застосовані і у випадках призначення покарання за сукупністю кримінальних правопорушень.
Таким чином, вирішальним є не сам факт попереднього застосування до обвинуваченого ст.75 КК України, а оцінка сукупності обставин, які характеризують особу та її поведінку, і які дають підстави для висновку про можливість її виправлення без ізоляції від суспільства.
З урахуванням наведеного, відсутності обставин, що обтяжують покарання, наявності кількох пом'якшуючих обставин, позиції потерпілого, поведінки обвинуваченого після вчинення злочину та його ставлення до скоєного, суд доходить висновку, що мета покарання, визначена ст.50 КК України, може бути досягнута без реального відбування покарання.
За таких обставин суд вважає можливим та обґрунтованим застосувати до обвинуваченого положення ст.75 КК України та звільнити його від відбування покарання з випробуванням із покладенням обов'язків, передбачених ст.76 КК України.
6. Цивільний позов не заявлений.
7. Вирішення питання про долю речових доказів, процесуальних витрат, заходів забезпечення кримінального провадження, інші питання, які вирішуються судом при ухваленні вироку.
Судом встановлено, що у цьому кримінальному провадженні ухвалою слідчого судді Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 08.04.2025 щодо обвинуваченого було обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою нагауптвахті ІНФОРМАЦІЯ_3 строком на 60 (шістдесят) днів, тобто до 06.06.2025, ухвалами Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 04.05.2025, 15.07.2025, 10.09.2025, 07.11.2025, 10.12.2025, 04.02.2026 вказаний запобіжний захід продовжувався, а тому суд вважає необхідним до призначеного покарання ОСОБА_5 зарахувати строк його попереднього ув'язнення у період з 08.04.2025 по 30.03.2026 за правилами ч.5 ст. 72 КК України.
Водночас, ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 04.02.2026 строк запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо ОСОБА_5 продовжено до 04.04.2026. Беручи до уваги вид і міру призначеного покарання, суд вважає, що вказаний запобіжний захід підлягає скасуванню.
Відповідно до ч.5 ст.202 КПК України у разі постановлення судом ухвали про скасування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинувачений повинен бути негайно звільнений, якщо в уповноваженої службової особи місця ув'язнення, під вартою в якому він перебуває, відсутнє інше судове рішення, що набрало законної сили і прямо передбачає тримання цього підозрюваного, обвинуваченого під вартою.
Витрати на залучення експерта у даному кримінальному провадженні відсутні.
Питання щодо долі речових доказів слід вирішити згідно з вимогами ст. 100 КПК України.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 7, 100, 124, 128, 349, 368-370, 373, 374, 376, 394, 395 КПК України, ст.121 КК України, суд,-
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винуватим у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.121 КК України, та призначити покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п'ять) років.
Згідно з ч.4 ст.70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання, призначеного вироком Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 15.07.2025, більш суворим, призначеним даним вироком, призначити ОСОБА_5 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п'ять) років.
На підставі ст.75 КК України ОСОБА_5 звільнити від відбування покарання з випробуванням строком 3 (три) роки.
Згідно зі ст.76 КК України покласти на ОСОБА_5 обов'язки, що передбачені пп. 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України, а саме:
- періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання та роботи.
Згідно з ч.1 ст.165 КВК України іспитовий строк ОСОБА_5 обчислювати з моменту ухвалення вироку, тобто з 30.03.2026.
Нагляд за ОСОБА_5 доручити уповноваженому органу з питань пробації за місцем мешкання засудженого.
Запобіжний захід щодо ОСОБА_5 у виді тримання під вартою на гауптвахті ІНФОРМАЦІЯ_3 - скасувати, ОСОБА_5 негайно звільнити з-під варти, якщо в уповноваженої службової особи гауптвахти ІНФОРМАЦІЯ_3 відсутнє інше судове рішення, що набрало законної сили і прямо передбачає тримання ОСОБА_5 під вартою.
Речові докази:
?чоботи чорного кольору із вставками помаранчевого кольору, які відповідно до постанови про визнання предметів речовими доказами та їх приєднання до матеріалів кримінального провадження від 08.04.2025, квитанції про отримання на зберігання речових доказів, вилучених (отриманих) стороною обвинувачення під час здійснення кримінального провадження № 544 від 09.04.2025 зберігаються у камері схову Білоцерківського РУП - повернути ОСОБА_5 .
На підставі ч.5 ст. 72 КК України ОСОБА_5 зарахувати у строк покарання строк попереднього ув'язнення з 08.04.2025 по 30.03.2026, виходячи з розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі.
На вирок суду протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення може бути подана апеляційна скарга до Київського апеляційного суду через Білоцерківський міськрайонний суд Київської області.
Відповідно до ч. 2 ст. 394 КПК України цей вирок не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини третьої статті 349 КПК України.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого ч. 2 ст. 395 КПК України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Відповідно до ч. 6 ст. 376 КПК України копія вироку вручається негайно після його проголошення обвинуваченому та прокурору. Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.
Суддя: ОСОБА_1