Рішення від 27.03.2026 по справі 380/1907/26

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа№380/1907/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 березня 2026 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої - судді Потабенко В.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «БоксВей» до Львівської митниці про визнання протиправними та скасування рішень про коригування митної вартості,

ВСТАНОВИВ:

на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю «БоксВей» (далі - ТзОВ «БоксВей», позивач) до Львівської митниці (далі також - відповідач), у якій просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів №UA209000/2026/000058/2 від 20.01.2026;

- визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів №UA209000/2026/000059/2 від 20.01.2026.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що декларант позивача з метою митного оформлення товару подав до Львівської митниці електронні митні декларації. Митну вартість товару визначив за основним методом, надав Львівській митниці належний та достатній пакет документів на підтвердження повноти і достовірності заявленої митної вартості товару, а відповідач, не зважаючи на це, прийняв рішення про коригування митної вартості товару, таку визначив за іншим методом, аніж заявлено декларантом. Позивач вважає, що надані документи підтверджують заявлену вартість ввезеного товару, документи не містять ні розбіжностей, ні ознак підробки, містять всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару, а також відомості щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за цей товар, позивачем надано і визначено митну вартість за основним методом. З огляду на викладене, позивач вважає рішення відповідача про коригування митної вартості протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

Ухвалою від 06.02.2026 суд відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін.

20.02.2026 від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву вх. №13854, в якому просив у задоволенні позову відмовити. Так, при здійсненні контролю правильності визначення митної вартості товару, відповідно до ч. 5 ст. 54 Митного кодексу України, митний орган має право впевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості. Під час здійснення митного контролю було опрацьовано інформацію, що міститься у наданих до митного оформлення документах. За результатами опрацювання були встановлені невідповідності у поданих документах та відсутність належних відомостей, які обґрунтовують заявлені числові значення складових митної вартості, визначеної за основним методом. У сукупності всі перелічені фактори вказують на наявність розбіжностей у поданих до митного оформлення документах та відсутність всіх відомостей щодо обставин купівлі-продажу товару у зв'язку з чим були прийняті оскаржувані рішення.

24.02.2026 від представника позивача надійшла відповідь на відзив вх. № 14743, в якій просив позов задовольнити повністю. Представник позивача зазначає, що позивачем було надано усі документи, необхідні для митного оформлення. Відтак, твердження відповідача про відсутність всіх відомостей, які підтверджують числові значення складових митної вартості товарів є безпідставними та спростовуються наданими документами. У вказаній відповіді представник позивача зазначає, що контракт є первинним документом, який підтверджує митну вартість товарів, та є чинним, а подані позивачем банківські платіжні документи містять усі необхідні реквізити, зокрема посилання на контракт та рахунки-проформи, відмітки банку про проведення оплати, суми та дати платежів, що узгоджується з іншими документами, а також підтверджує повну оплату товару. Відтак, твердження відповідача про відсутність відомостей, які підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, є безпідставними та спростовуються наданими документами.

Відповідно до ч. 5 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Оскільки відсутні клопотання будь-якої зі сторін про розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі факти, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

Між ТзОВ «БоксВей» (покупцем) та компанією «TIANJIN U-NOD INTERNATIONAL TRADE CO., LTD», China (постачальник, продавець) було укладено зовнішньоекономічний контракт №KND062025 від 16.06.2025 (далі - контракт), відповідно до якого продавець поставляє та передає у власність покупця меблі, а покупець приймає та оплачує товар згідно з інвойсами, які є невід'ємною частиною цього контракту.

На виконання умов вищевказаного зовнішньоекономічного контракту згідно рахунку-фактури (інвойсу) №UND25440 від 03.11.2025 позивач придбав у продавця товар загальною вартістю 12042,60 доларів США.

Для митного оформлення вказаного товару позивач подав відповідачу електронну митну декларацію №26UA209170004255U0 від 20.01.2026 відповідно до якої було заявлено до митного оформлення імпортний товар з найменуванням, описом та характеристикою, зазначених у графі 31 митної декларації - меблі для сидіння-крісла, з оббивкою з тканини та/або екошкіри, різних кольорів та відтінків, з металевим каркасом, що обертаються, з регульованою висотою.

Одночасно, декларантом до митного контролю, разом з митною декларацією №26UA209170004255U0 в якості підстави для застосування основного методу було надано наступні документи, які місять відомості щодо ціни товару та дають можливість обчислити її:

- Зовнішньоекономічний договір (контракт) №KND062025 від 16.06.2025;

- Рахунок-проформа №UND25440 від 02.09.2025;

- Рахунок-фактура (iнвойс) №UND25440 від 03.11.2025;

- Пакувальний лист б/н від 03.11.2025;

- Банківський платіжний документ, що стосується товару №136 від 10.11.2025;

- Банківський платіжний документ, що стосується товару №65 від 09.09.2025;

- Договір про надання транспортно-експедиторських послуг з перевезення експортно-імпортних та транзитних вантажів №2233-T/25 від 22.07.2025;

- Рахунок-фактура про надання транспортно-експедиційних послуг від виконавця договору (контракту) про транспортно-експедиційні послуги №77604 від 15.01.2026;

- Коносамент №BW25110034 від 09.11.2025 р.;

- Накладна УМВС №0426023 від 13.01.2026 р.;

- Автотранспортна накладна №1840 від 19.01.2026 р.;

- Митна декларація країни відправлення №021720250000318052 від 04.11.2025 р.

За наслідками опрацювання наданих документів Львівська митниця надіслала повідомлення з вимогою надати додаткові документи.

На цю вимогу позивач надав: прайс-лист та інтернет пропозицію і просив визнати митну вартість на підставі вже поданих документів.

Як наслідок, за результатами розгляду поданих документів Львівська митниця відмовила у митному оформленні товарів за заявленою митною вартістю у зв'язку з прийняттям рішення про коригування митної вартості товарів №UA209000/2026/000058/2 від 20.01.2026.

Відмову у митному оформленні товарів відповідач оформив карткою відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA209170/2026/000073.

З метою випущення товару у вільний обіг 20.01.2026 позивач (декларант) подав митну декларацію №26UA209170004384U1, в якій вказав вартість товарів відповідно до оскаржуваного рішення про коригування митної вартості товару.

Неможливість визнати заявлену декларантом митну вартість за основним методом посадова особа митного органу в рішенні про коригування митної вартості мотивувала тим, що:

«- поставка даного товару здійснюється на підставі Контракту №KND062025 від 16.06.2025, укладеного між ТОВ "БОКСВЕЙ" та Компанією TIANJIN U-NOD INTERNATIONAL TRADE CO., LTD. Пунктом 1.1. даного Договору зазначено, що Продавець поставляє та передає у власність Покупця меблі (надалі Товар), а Покупець приймає та оплачує Товар згідно з інвойсами, які є невід'ємною частиною цього Контракту. Оскільки, наданий інвойс (рахунок-фактура) може уточнювати та більш детально розкривати зміст договірних умов, тобто таким документом погоджуються істотні умови контракту, зокрема кожної окремої поставки, та такий є невід'ємною частиною контракту, а відтак додатком до такого, то такий документ підлягає погодженню, шляхом підписання сторонами. Поданий до митного оформлення інвойс №UND25440 від 03.11.2025 р. підписаний лише стороною Продавця та не містить печатки та підпису Покупця. Крім цього пунктом 1.2. Контракту передбачено, що Продавець постачає Товар партіями на підставі замовлень Покупця. Однак, жодного замовлення до митного оформлення не надавалось. За даних обставин такий інвойс не вважається підписаним, а відтак таким що узгоджує істотні умови конкретної партії товару, відповідно не є документом, що підтверджує числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари;

- п.11 Контракту передбачається, що даний контракт вступає в дію з моменту його підписання обома сторонами і діє до моменту виконання сторонами всіх зобов'язань щодо нього у повному обсязі. У той же час контрактом не визначено поняття момент повного виконання. При цьому, із урахуванням того, що контракт укладено у м. Львів, Україна, то до такого застосовується законодавство України, а відтак строк дії договору обов'язково погоджується при укладенні сторонами (ч.3 ст.180 ГКУ). При цьому строк-є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія. Однак контракт не містить положень щодо строку дії контракту, що не дозволяє перевірити його чинність на момент подання митної декларації щодо оцінюваних товарів.

Декларантом подано рахунок-фактуру на оплату транспортних послуг №77604 від 15.01.2026 р. виставлений відповідно до Договору про транспортно експедиторське обслуговування №2233-Т/25 від 22.07.2025р. Відповідно до п.4.3 оплата робіт та послуг здійснюється Клієнтом протягом 3(трьох) банківських днів на умовах передоплати на підставі рахунків виставлених Експедитором, якщо інше не передбачено Заявкою. Заявка до митного оформлення не подана. Однак будь-які платіжні документи що підтверджують факт оплати послуг за рахунком №77604 від 15.01.2026 року декларантом до митного оформлення не надано. Слід зазначити, що відсутність оплати отриманих послуг не дає можливості митному органу здійснити контроль правильності визначення митної вартості товарів шляхом перевірки числових значень складових митної вартості в частині вартості отриманих транспортно-експедиційних послуг.

Одним із основних документів, що підтверджують митну вартість товарів, є банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару (пункти 4 частини другої статті 53 Кодексу). Згідно з нормами Закону України від 21 червня 2018 року №2473-VІІІ «Про валюту і валютні операції», Положення про здійснення операцій із валютними цінностями, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 02.01.2019 №2, для здійснення платіжної операції з переказу іноземної валюти використовується платіжна інструкція в іноземній валюті, реквізити якої передбачені Положенням про порядок виконання надавачами платіжних послуг платіжних інструкцій в іноземній валюті та банківських металах, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 28.07.2008 №216 (далі - Положення №216). У якості банківських платіжних документів, що стосуються оцінюваного товару, декларантом надано копії платіжних інструкцій в іноземній валюті або банківських металах від 10.11.2025 року №136, від 09.09.2025 року №65, які не можуть бути взяті до уваги, оскільки: не містять обов'язкових реквізитів, визначених Положенням №216, зокрема підпису(ів) (власноручного(их)/електронного(их)) відповідальної (их) особи(іб) платника, яка (і) відповідно до законодавства України має(ють) право розпоряджатись рахунком.

Відповідно до вимог ЗУ "Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів" від 01.08.2006 №57-V та ст.6 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів (Женева, 19 травня 1956) у гр. 22 та 23 CMR-зазначається підпис та/або печатка відправника та перевізника. В CMR №1840 від 19.01.2026 р. у гр. 22 відсутній штамп та/або підпис відправника.

- митна декларація країни експорту від 04.11.2025 №021720250000318052 не може бути взята до уваги як документ, що підтверджує факт експорту товарів, через відсутність в ній дати експорту, у зв'язку з чим наведені в ній відомості не є остаточними; окрім того у графі «номер накладної (дорожнього листа)» наявний номер документу 261107572, який до митного оформлення не подано.».

Отже, на думку посадової особи митного органу, Львівською митницею були встановлені невідповідності у поданих документах та відсутність належних відомостей, які обґрунтовують заявлені числові значення митної вартості, визначені за основним методом.

Згідно рахунку-фактури (інвойсу) №UND25433 від 03.11.2025 покупець придбав у продавця товар, загальною вартістю 15 231,32 доларів США.

Для митного оформлення вказаного товару позивач подав відповідачу електронну митну декларацію №26UA209170004313U0 від 20.01.2026 відповідно до якої було заявлено до митного оформлення імпортний товар з найменуванням, описом та характеристикою, зазначених у графі 31 митної декларації: меблі для сидіння - крісла, з оббивкою з тканини та/або екошкіри, різних кольорів та відтінків, з металевим каркасом, що обертаються, врегульованою висотою.

Одночасно, декларантом до митного контролю, разом з митною декларацією №26UA209170004313U0 в якості підстави для застосування основного методу було надано наступні документи, які місять відомості щодо ціни товару та дають можливість обчислити її:

- Зовнішньоекономічний договір (контракт) №KND062025 від 16.06.2025;

- Рахунок-проформа №UND25433 від 04.09.2025;

- Рахунок-фактура (iнвойс) №UND25433 від 03.11.2025;

- Пакувальний лист б/н від 03.11.2025;

- Банківський платіжний документ, що стосується товару №131 від 06.11.2025;

- Банківський платіжний документ, що стосується товару №58 від 05.09.2025;

- Договір транспортного експедирування №2307/25-02 від 23.07.2025;

- Рахунок-фактура про надання транспортно-експедиційних послуг від виконавця договору (контракту) про транспортно-експедиційні послуги №2601151 від 15.06.2026;

- Коносамент №WMSS25102404 від 09.11.2025;

- Накладна УМВС №0426007 від 13.01.2026;

- Автотранспортна накладна №UND25433 від 16.01.2026;

- Митна декларація країни відправлення №021720250000318223 від 05.11.2025.

З метою випущення товару у вільний обіг 20.01.2026 позивач (декларант) подав митну декларацію №26UA209170004385U0, в якій вказав вартість товарів відповідно до оскаржуваного рішення про коригування митної вартості товару.

«- поставка даного товару здійснюється на підставі Контракту №KND062025 від 16.06.2025, укладеного між ТОВ "БОКСВЕЙ" та Компанією TIANJIN U-NOD INTERNATIONAL TRADE CO., LTD. Пунктом 1.1. даного Договору зазначено, що Продавець поставляє та передає у власність Покупця меблі (надалі Товар), а Покупець приймає та оплачує Товар згідно з інвойсами, які є невід'ємною частиною цього Контракту. Оскільки, наданий інвойс (рахунок-фактура) може уточнювати та більш Детально розкривати зміст договірних умов, тобто таким документом погоджуються істотні умови контракту, зокрема кожної окремої поставки, та такий є невід'ємною частиною контракту, а відтак додатком до такого, то такий документ підлягає погодженню, шляхом підписання сторонами. Поданий до митного оформлення інвойс №UND25433 від 03.11.2025 р. підписаний лише стороною Продавця та не містить печатки та підпису Покупця. Крім цього пунктом 1.2. Контракту передбачено, що Продавець постачає Товар партіями на підставі замовлень Покупця. Однак, жодного замовлення до митного оформлення не надавалось. За даних обставин такий інвойс не вважається підписаним, а відтак таким що узгоджує істотні умови конкретної партії товару, відповідно не є документом, що підтверджує числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари;

- п.11 Контракту передбачається, що даний контракт вступає в дію з моменту його підписання обома сторонами і діє до моменту виконання сторонами всіх зобов'язань щодо нього у повному обсязі. У той же час контрактом не визначено поняття момент повного виконання. При цьому, із урахуванням того, що контракт укладено у м. Львів, Україна, то до такого застосовується законодавство України, а відтак строк дії договору обов'язково погоджується при укладенні сторонами (ч.3 ст. 180 ГКУ). При цьому строк - є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія. Однак контракт не містить положень щодо строку дії контракту, що не дозволяє перевірити його чинність на момент подання митної декларації щодо оцінюваних товарів.

- у графі 44 зазначено договір про перевезення №2307/25-02 від 23.07.2025, проте до митної декларації він не поданий;

Одним із основних документів, що підтверджують митну вартість товарів, є банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару (пункти 4 частини другої статті 53 Кодексу). Згідно з нормами Закону України від 21 червня 2018 року №2473-VIII «Про валюту і валютні операції», Положення про здійснення операцій із валютними цінностями, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 02.01.2019 №2, для здійснення платіжної операції з переказу іноземної валюти використовується платіжна інструкція в іноземній валюті, реквізити якої передбачені Положенням про порядок виконання надавачами платіжних послуг платіжних інструкцій в іноземній валюті та банківських металах, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 28.07.2008 №216 (далі - Положення №216). У якості банківських платіжних документів, що стосуються оцінюваного товару, декларантом надано копії платіжних інструкцій в іноземній валюті або банківських металах від 06.11.2025 року №131, від 05.09.2025 року №58, які не можуть бути взяті до уваги, оскільки: не містять обов'язкових реквізитів, визначених Положенням №216, зокрема підпису(ів) (власноручного(их)/електронного(их)) відповідальної(их) особи(іб) платника, яка(і) відповідно до законодавства України має(ють) право розпоряджатись рахунком.

Відповідно до вимог ЗУ "Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів" від 01.08.2006 №57-V та ст.6 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів (Женева, 19 травня 1956) у гр. 22 та 23 CMR-зазначається підпис та/або печатка відправника та перевізника. В CMR №UND25433 від 16.01.2026 р. у гр. 22 відсутній штамп та/або підпис відправника.

- митна декларація країни експорту від 05.11.2025 №021720250000318223 не може бути взята до уваги як документ, що підтверджує факт експорту товарів, через відсутність в ній дати експорту, у зв'язку з чим наведені в ній відомості не є остаточними. Окрім того у графі «номер накладної (дорожнього листа)» наявний номер документу 264851790, який до митного оформлення не подано.».

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Відповідно до вимог ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Митний Кодекс України визначає засади організації та здійснення митної справи в Україні, регулює економічні, організаційні, правові, кадрові та соціальні аспекти діяльності митної служби України, спрямований на забезпечення захисту економічних інтересів України, створення сприятливих умов для розвитку її економіки, захисту прав та інтересів суб'єктів підприємницької діяльності та громадян, а також забезпечення додержання законодавства України з питань митної справи.

Порядок визначення митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, визначається відповідно до розділу ІІІ Митного кодексу України.

Згідно з ст. 49 Митного кодексу України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Відповідно до ч. 1 ст. 51 Митного кодексу України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм Митного кодексу України.

Пунктом 2 ч. 2 ст. 52 Митного кодексу України передбачено, що декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов'язані подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню.

Згідно з ст. 374 Митного кодексу України товари, які ввозяться громадянами на митну територію України, підлягають оподаткуванню в порядку та на умовах, визначених законами України.

Відповідно до ч. ч. 1-2 ст. 53 Митного кодексу України у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є:

1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості;

2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності;

3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу);

4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару;

5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару;

6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів;

7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню;

8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Згідно з ч. 3 ст. 53 Митного кодексу України у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи:

1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається;

2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом);

3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту);

4) виписку з бухгалтерської документації;

5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів;

6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару;

7) копію митної декларації країни відправлення;

8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Частиною 2 ст. 54 Митного кодексу України встановлено, що контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 Митного кодексу України.

Прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити: обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано; наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених частиною третьою статті 53 цього Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана митним органом; обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування; інформацію про: а) право декларанта або уповноваженої ним особи на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються: у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною митним органом; у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу X цього Кодексу в розмірі, визначеному митним органом відповідно до частини сьомої цієї статті; б) право декларанта або уповноваженої ним особи оскаржити рішення про коригування заявленої митної вартості у митному органі вищого рівня відповідно до глави 4 цього Кодексу або до суду (ч. 2 ст. 54 Митного кодексу України).

Як уже зазначалося, декларантом одночасно із митними деклараціями було надано відповідачу ряд документів для підтвердження митної вартості товару і обраний основний метод її визначення за ціною договору купівлі-продажу.

Згідно з ч. 5 ст. 54 Митного кодексу України митний орган з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості має право:

- упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документу чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості;

- письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені ст. 53 Митного кодексу України додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості.

Відповідно до ч. 6 ст. 54 Митного кодексу України митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі:

1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості;

2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари;

3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу;

4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.

Також, відповідно до положень ч. 7 ст. 54 Митного кодексу України у разі якщо під час проведення митного контролю митний орган не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично.

Частиною 1 ст. 55 Митного кодексу України встановлено, що рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.

Частиною 1 ст. 57 Митного кодексу України передбачено, що визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод за ціною договору (вартість операції) (ч. 2 ст. 57 Митного кодексу України).

Згідно з правилами ч. ч. 3-6 ст. 57 Митного кодексу України кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу. Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності. У разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов'язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 цього Кодексу. При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 Митного кодексу України метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо: 1) немає жодних обмежень щодо прав покупця (імпортера) на використання оцінюваних товарів, за винятком тих, що: а) встановлюються законом чи запроваджуються органами державної влади в Україні; б) обмежують географічний регіон, у якому товари можуть бути перепродані (відчужені повторно); в) не впливають значною мірою на вартість товару; 2) щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів; 3) жодна частина виручки від будь-якого подальшого перепродажу, розпорядження або використання товарів покупцем не надійде прямо чи опосередковано продавцеві, якщо тільки не буде зроблено відповідне коригування з урахуванням положень частини десятої цієї статті; 4) покупець і продавець не пов'язані між собою особи або хоч і пов'язані між собою особи, однак ці відносини не вплинули на ціну товарів.

Частиною 2 ст. 58 Митного кодексу України передбачено, що метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов'язковою при її обчисленні.

Відповідно до ч. 4 ст. 58 Митного кодексу України митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті. Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов'язаних із продавцем осіб для виконання зобов'язань продавця (ч. 5 ст. 58 Митного кодексу України).

Згідно з п. 5 ч. 10 ст. 58 Митного кодексу України при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються, серед іншого, витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України, якщо такі витрати (складові митної вартості) не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті.

Як встановлено з матеріалів справи декларантом надано до митного органу низку документів, що дають змогу митному органу визначити митну вартість товарів: первинно з митними деклараціями, за якими було відмовлено у випуску товарів та на вимогу митниці. Зауваження митниці до поданих документів не стосується числових значень складових митної вартості та були спростовані документами, що подані до митного контролю та додатково разом з заявами в порядку ст. 55 Митного кодексу України.

Таким чином, на переконання суду, декларант надав відповідачу всі необхідні документи, які давали можливість встановити дійсну митну вартість товару, а підстав для невизнання позивачем заявленої митної вартості не було.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12.11.2021 у справі №815/3976/16, а також в постановах Верховного Суду у справах №821/1617/17 від 14.08.2018, №815/6827/17 від 29.01.2019, №804/2256/16 від 12.11.2021, №1/380/2019/002016 від 04.11.2021, №480/3558/19 від 17.11.2021, у яких суд прийшов до висновку, що витребувати необхідно лише ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені ст. 53 Митного кодексу України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації. Натомість контролюючий орган не навів переконливих аргументів, що надані декларантом документи в своїй сукупності не підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена за ці товари та не дають можливість здійснити митне оформлене товару за визначеним декларантом основним методом - за ціною договору, не обґрунтував висновки належними та беззаперечними доказами для виникнення правових підстав по застосуванню резервного методу.

Правилами заповнення рішення про коригування митної вартості товарів, затвердженими наказом Міністерства фінансів України від 24.05.2012 № 598 (далі - Правила), встановлено, що графа 33 рішення про коригування митної вартості товарів Обставини прийняття Рішення та джерела інформації, що використовувалися митним органом для визначення митної вартості має містити окрім зазначення номера та дати митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, також пояснення щодо зроблених коригувань, зважаючи на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умови поставки, комерційні умови та докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеної у постанові 23.10.2020 у справі № 820/3231/16, яка врахована судом при ухваленні даного рішення, обов'язок доведення митної ціни товару лежить на позивачу. При цьому митний орган у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, може витребувати додаткові документи.

Наявність обґрунтованих сумнівів у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів є імперативною умовою, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

Сумніви митниці є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Митний орган зобов'язаний зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки сумнівних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.

Вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, не передбачені Митним кодексом України (ст. 53) заборонено.

Суд враховує, що митний орган має повноваження вимагати додаткові документи лише у разі, коли подані декларантом для митного оформлення документи містять розбіжності, ознаки підробки або відсутні відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомості щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

У вказаному випадку, дослідивши надані позивачем документи, суд дійшов висновку, що у відповідача були в наявності всі документи для визначення митної вартості за ціною договору щодо товарів, які імпортуються, та не встановлено жодних інших обставин, визначених положеннями ч. 1 ст. 58 Митного кодексу України, які б перешкоджали визначенню митної вартості імпортованих товарів за ціною договору.

Суд звертає увагу на те, що аналіз вищенаведених норм дає підстави вважати, що митні органи зобов'язані здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, чітко визначений законом, зокрема, витребування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше.

Наведені вище положення митного законодавства зобов'язують митницю зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей.

Встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, митниця повинна вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих декларантом документів неможливо встановити дані складові, та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.

Судом встановлено, що в оскаржуваних рішеннях про коригування митної вартості №UA209000/2026/000058/2 від 20.01.2026 та №UA209000/2026/000059/2 від 20.01.2026 відповідач вказував на недолік інвойсів №UND25440 від 03.11.2025 та №UND25433 від 03.11.2025, зокрема, митний орган зазначає, що подані до митного оформлення інвойси підписані лише стороною продавця та не містить печатки та підпису покупця.

Суд звертає увагу, що положення розділу 1 контракту №KND062025 від 16.06.2025 року не містять вимоги щодо обов'язкового підписання рахунку-фактури обома сторонами як умови визнання його погодженим. Вказаними положеннями лише визначено, що рахунок-фактура має містити відомості про найменування, кількість та ціну товару, однак не конкретизовано спосіб їх погодження між сторонами.

При цьому суд зазначає, що наданий до митного оформлення рахунок-фактура містить підпис та печатку уповноваженої особи продавця-компанії «TIANJIN U-NOD INTERNATIONAL TRADE CO., LTD» (Китай), що відповідає загальноприйнятій практиці оформлення комерційних інвойсів у зовнішньоекономічній діяльності.

Суд виходить з того, що комерційний інвойс є документом, який підтверджує факт укладення зовнішньоекономічної угоди, містить інформацію про товар та його вартість і використовується, зокрема, для митних цілей. Водночас чинне законодавство України не встановлює обов'язкової уніфікованої форми інвойсу.

Так, відповідно до Рекомендацій №6 Європейської економічної комісії ООН «Формуляр-зразок уніфікованого рахунка - для міжнародної торгівлі», передбачено необхідність підпису продавця (постачальника), тоді як вимога щодо обов'язкового підпису покупця відсутня.

Отже, доводи відповідача щодо необхідності підписання інвойсу обома сторонами не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства чи міжнародної практики.

Більше того, суд бере до уваги, що після прийняття оскаржуваного рішення про коригування митної вартості відповідач здійснив митне оформлення товару на підставі тих самих документів, що свідчить про фактичне визнання їх належними та допустимими.

Також встановлено, що під час митного оформлення декларантом було надано рахунок-фактуру та платіжну інструкцію, які містять усі необхідні відомості щодо ціни товару, фактично сплаченої за нього.

Вказані документи є достатніми для підтвердження митної вартості товару.

З огляду на викладене, суд доходить висновку, що зауваження відповідача щодо неналежного оформлення рахунку-фактури є безпідставними, не підтверджені належними доказами та не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства України.

В оскаржуваних рішеннях про коригування митної вартості №UA209000/2026/000058/2 від 20.01.2026 та №UA209000/2026/000059/2 від 20.01.2026 відповідач також зазначив, що заявка-замовлення до контракту не подана.

Суд звертає увагу, що замовлення (заявка) до контракту не є первинним документом, який містить відомості про вартість товару, оскільки за своєю суттю така заявка може включати лише інформацію про кількість та асортимент товару, що замовляється покупцем. Відтак, вказаний документ не має значення для числового визначення митної вартості товару.

При цьому суд зазначає, що на законодавчому рівні відсутнє визначення обов'язкових реквізитів (складових) заявки до зовнішньоекономічного контракту, що виключає можливість висування до неї чітко визначених вимог як до документа, який підтверджує митну вартість товару.

Крім того, судом встановлено, що до митного оформлення декларантом було подано рахунки-проформи №UND25440 від 02.09.2025 та №UND25433 від 04.09.2025.

За своєю правовою природою рахунок-проформа є попереднім інвойсом, який використовується сторонами для узгодження істотних умов поставки, зокрема ціни, кількості та асортименту товару, і на підставі якого в подальшому формується комерційний інвойс. Отже, подані рахунки-проформи фактично виконують функцію замовлення.

Суд також звертає увагу, що відповідно до умов контракту №KND062025 від 16.06.2025 положення п. 1.2 не можуть тлумачитися ізольовано від інших положень договору. Так, згідно з п. 1.3 Контракту передбачено, що найменування, асортимент, кількість та ціна за одиницю товару узгоджуються сторонами на кожну партію та зазначаються у проформах-інвойсах, які є невід'ємною частиною контракту. Вказане положення прямо визначає документ, в якому фіксуються істотні умови поставки.

При цьому судом встановлено, що всі витрати на товар, понесені позивачем за вказаним контрактом, включені до заявленої митної вартості товару.

З огляду на викладене, суд бере до уваги, що під час митного оформлення декларантом було надано рахунок-проформу, комерційний інвойс та банківські платіжні документи, які містять усі необхідні відомості щодо ціни товару, фактично сплаченої за нього.

Таким чином, у митного органу були відсутні підстави для невизнання заявленої митної вартості.

Суд також зазначає, що відповідно до ч. 3 ст. 53 Митного кодексу України до переліку додаткових документів, які можуть подаватися для підтвердження митної вартості, належать, зокрема, каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару.

Водночас замовлення (заявка) як документ, обов'язковий для подання з цією метою, нормами вказаної статті не передбачено.

Отже, суд доходить висновку, що подані декларантом документи є достатніми та належними доказами, які підтверджують заявлену митну вартість товару, а доводи відповідача щодо необхідності подання заявки як окремого документа є безпідставними та такими, що не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.

Стосовно зауваження в оскаржуваних рішеннях про коригування митної вартості №UA209000/2026/000058/2 від 20.01.2026 та №UA209000/2026/000059/2 від 20.01.2026 про те, що контракт не містить положень щодо строку його дії.

Суд звертає увагу, що зовнішньоекономічний договір (контракт) - це домовленість двох або більше суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та їх іноземних контрагентів, спрямована на встановлення, зміну або припинення їх взаємних прав та обов'язків у зовнішньоекономічній діяльності (абз. 13 ст. 1 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність»).

Варто зауважити, що відповідач посилається на норми Господарського кодексу України, який згідно з ч. 3 ст. 17 Закону України «Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об'єднань юридичних осіб» від 09.01.2025, визнано таким, що втратив чинність, з дня введення в дію цього Закону, тобто з 28.08.2025.

Тобто формуючи відповідне зауваження, митний орган застосував нечинне законодавство.

Форма і порядок укладення зовнішньоекономічного договору (контракту), права та обов'язки його сторін регулюються Законом України "Про міжнародне приватне право" та іншими законами. Зовнішньоекономічний договір (контракт) може бути визнаний недійсним у судовому порядку, якщо він не відповідає вимогам законів України або чинним міжнародним договорам, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України.

У своєму зауваженні відповідач вказує, що «строк - певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія».

Суд звертає увагу, що відповідно до ст. 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.

Згідно з ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ч. ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Частиною 1 ст. 220 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Однак закон не визначає вимогу нотаріально посвідчувати зовнішньоекономічний договір між двома юридичними особами.

У оскаржуваному рішенні посадова особа митниці не наводить обґрунтувань, визначених чинним законодавством, яке прямо визначає недійсність відповідного договору. У зв'язку з цим слід звернути увагу, що згідно з ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Оскільки посадові особи митниці не вказують положення закону, згідно якими укладений позивачем зовнішньоекономічний договір є недійсним та не подають рішення суду, відповідно до якого вказаний договір визнано судом недійсним, то цей договір є правомірним.

Більш того подальші дії відповідача (а саме митне оформлення товару після винесення оскаржуваних рішень про коригування митної вартості) підтверджують, що і посадові особи митниці визнають зовнішньоекономічний контракт №KND062025 від 16.06.2025 як діючий, оскільки жодних застережень (карток відмови чи протоколів про порушення митних правил) при випуску товарів у вільний обіг не було.

Згідно з ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Так, у контракті п. 11 «Інші умови договору» передбачено таке: «Цей договір набирає чинності з його підписання. Цей Контракт діє до моменту виконання сторонами всіх зобов'язань щодо нього в повному обсязі.».

У п. 3 контракту «Ціна та загальна вартість» вказано, що загальна вартість товару, що поставляється за цим контрактом, становить не більше 2000000,00 USD.

Таким чином, судом вбачається, що контракт №KND062025 від 16.06.2025 є довгостроковим та розрахованим на велику кількість поставок, до повного виконання та розрахунку між сторонами. Наведене відповідає положенням Цивільного кодексу України.

Стосовно зауваження митного органу, викладеного у рішеннях про коригування митної вартості товарів №UA209000/2026/000058/2 від 20.01.2026 та №UA209000/2026/000059/2 від 20.01.2026, про те, що банківські платіжні документи про оплату товару не можуть бути взяті до уваги у зв'язку з відсутністю в них обов'язкових реквізитів, визначених Положенням №216, суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 40 Закону України «Про платіжні послуги» платіжна інструкція повинна містити інформацію, яка дає змогу надавачу платіжних послуг ідентифікувати платника та отримувача за платіжною операцією, рахунки платника та отримувача, надавачів платіжних послуг, суму платіжної операції, а також іншу інформацію (реквізити), необхідну для належного виконання платіжної операції.

Згідно з ч. 7 ст. 40 зазначеного Закону Національний банк України у своїх нормативно-правових актах визначає обов'язкові реквізити платіжних інструкцій, а також особливості їх оформлення, захисту та прийняття до виконання.

Положенням про порядок виконання надавачами платіжних послуг платіжних інструкцій в іноземній валюті та банківських металах, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 28.07.2008 №216 (у редакції постанови від 25.08.2022 №189) (далі - Постанова №216), зокрема, п. 14 розділу ІІ, визначено перелік обов'язкових реквізитів платіжної інструкції в іноземній валюті.

Підпунктом 10 п. 14 Постанови №216 передбачено, що така платіжна інструкція повинна містити реквізит «Призначення платежу».

Відповідно до п. 15 Постанови №216 платник заповнює реквізит «Призначення платежу» таким чином, щоб надати повну інформацію про платіжну операцію та документи, на підставі яких вона здійснюється, при цьому повноту інформації забезпечує платник з урахуванням вимог законодавства України. Разом із тим, чинне законодавство не містить визначення поняття «повнота інформації», що свідчить про його оціночний характер.

Судом встановлено, що у банківських платіжних документах №136 від 10.11.2025 та №65 від 09.09.2025 у реквізиті «Призначення платежу» міститься посилання на контракт №KND062025 від 16.06.2025 та на рахунок-проформу №UND25440 від 02.09.2025. Зазначені платіжні інструкції містять як відмітки банку про проведення оплати, так і дату операції, суму операції в доларах США, розрахункові рахунки сторін, що повною мірою узгоджується з іншими документами, поданими до митного оформлення. Загальна сума за товар (12042,60 дол. США) на час митного оформлення була повністю проплачена.

У банківських платіжних документах №131 від 06.11.2025 та №58 від 05.09.2025 у призначенні платежу наявне посилання на контракт №KND062025 від 16.06.2025 та на рахунок-проформу №UND25433 від 04.09.2025. Вказані платіжні інструкції містять як відмітки банку про проведення оплати, так і дату операції, суму операції в доларах США, розрахункові рахунки сторін, що повною мірою узгоджується з іншими документами, поданими до митного оформлення. Загальна сума за товар (15231,32 дол. США) на час митного оформлення була повністю проплачена.

За таких обставин суд дійшов висновку, що вказані банківські платіжні документи містять достатній обсяг відомостей для ідентифікації платіжної операції та її зв'язку з відповідною поставкою товару, а відтак є належними та допустимими доказами здійснення оплати.

Стосовно зауваження митного органу, зазначеного у рішеннях про коригування митної вартості товарів №UA209000/2026/000058/2 від 20.01.2026 та №UA209000/2026/000059/2 від 20.01.2026, про те, в гр. 22 CMR відсутній штамп та/або підпис відправника.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів вантажна накладна (CMR) повинна містити визначений перелік відомостей, необхідних для оформлення міжнародного перевезення, зокрема дані про відправника, перевізника, одержувача, місце завантаження та розвантаження, найменування вантажу тощо. При цьому зазначена норма не встановлює обов'язковості наявності підписів чи печаток відправника та перевізника як необхідних реквізитів CMR.

Згідно зі ст. 4 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, складання вантажної накладної підтверджує факт укладення договору перевезення, однак відсутність, недоліки чи втрата накладної не впливають на існування або дійсність такого договору.

Судом встановлено, що у графі 22 CMR, на яку посилається митний орган як на недолік оформлення, містяться надруковані реквізити відправника та перевізника, які дають змогу їх належним чином ідентифікувати. Зазначені відомості узгоджуються з іншими документами, поданими до митного оформлення, та не суперечать вимогам Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів.

Разом із тим, доводи митного органу щодо неналежного заповнення CMR не свідчать про наявність розбіжностей у поданих документах, оскільки розбіжності повинні полягати у невідповідності відомостей між різними документами або свідчити про ознаки підробки. При цьому митним органом не зазначено, які саме відомості відсутні у поданих документах, що унеможливлюють підтвердження числових значень складових митної вартості товарів чи ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті.

Відповідно до ч. 2 ст. 53 Митного кодексу України товарно-транспортна накладна (CMR) не належить до переліку документів, що підтверджують митну вартість товарів. Таким чином, інформація, зазначена у CMR, сама по собі не впливає на підтвердження числових значень складових митної вартості товарів.

У постанові Касаційного адміністративного суду від 20.06.2023 у справі №380/1221/2020 зазначено, що предметом доказування у процедурах контролю за митною вартістю товарів є ціна товару та інші складові митної вартості, тоді як умови перевезення безпосередньо не впливають на її визначення. Суд дійшов висновку, що самі по собі недоліки оформлення CMR не можуть бути підставою для сумнівів у правильності визначення митної вартості товарів.

За таких обставин суд дійшов висновку, що відсутність підписів у графі 22 CMR за наявності інших ідентифікуючих реквізитів не впливає на можливість ідентифікації сторін перевезення, не свідчить про недостовірність поданих документів та не може бути підставою для коригування митної вартості товарів.

Щодо зауваження митного органу, вказаного у рішенні про коригування митної вартості товарів №UA209000/2026/000058/2 від 20.01.2026, що платіжні документи що підтверджують факт оплати послуг за рахунком №77604 від 15.01.2026 декларантом до митного оформлення не надано, то суд зазначає таке.

Суд зазначає, що в обґрунтування заявлених транспортних витрат декларантом до митного контролю було подано договір про надання транспортно-експедиторських послуг №2233-T/25 від 22.07.2025, рахунок-фактуру №77604 від 15.01.2026, коносамент №BW25110034 від 09.11.2025, накладну УМВС №0426023 від 13.01.2026, автотранспортну накладну №1840 від 19.01.2026, а також митну декларацію країни відправлення №021720250000318052 від 04.11.2025.

Відповідно до наказу Міністерства фінансів України №599 від 24.05.2012 для підтвердження витрат на транспортування декларантом подаються транспортні (перевізні) документи, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення товарів. До таких документів, зокрема, належать рахунки-фактури (акти виконаних робіт), банківські та платіжні документи, а також інші документи, що дають змогу встановити належність транспортних послуг до відповідних товарів.

Судом встановлено, що подані декларантом документи містять необхідні відомості про перевезення товару, сторони договору, маршрут транспортування, а також вартість наданих транспортно-експедиційних послуг, що узгоджується між собою та з іншими документами, поданими до митного оформлення.

У постанові Верховного Суду від 31.05.2019 у справі №804/16553/14 зазначено, що якщо законом не визначено виключний перелік доказів, якими підтверджуються витрати на перевезення, такі витрати можуть підтверджуватися будь-якими належними доказами. При цьому Митний кодекс України не встановлює вичерпного переліку документів, якими має підтверджуватися розмір транспортних витрат.

Таким чином, декларантом було надано достатній та належний пакет документів, які підтверджують понесені транспортні витрати відповідно до вимог Наказу Міністерства фінансів України №599 від 24.05.2012, а отже такі витрати обґрунтовано включені до митної вартості товарів.

Суд зазначає, що позивачем до позовної заяви додано платіжну інструкцію №195 від 20.01.2026, яка підтверджує фактичне здійснення оплати за рахунком №77604 від 15.01.2026. Вказаний платіжний документ містить усі необхідні реквізити, що дають змогу ідентифікувати платіжну операцію, її сторони, суму та призначення платежу, а також узгоджується з іншими матеріалами справи.

За таких обставин суд дійшов висновку, що заявлені позивачем транспортні витрати є належним чином підтвердженими, включеними до митної вартості товару та не викликають обґрунтованих сумнівів у їх достовірності.

Стосовно зауваження відповідача вказаного у рішенні про коригування митної вартості товарів №UA209000/2026/000058/2 від 20.01.2026, про те, що заявка на перевезення до митного оформлення не подана, то суд зазначає, що заявка-замовлення на перевезення не є первинним документом, який містить інформацію про вартість товару, а також чинним законодавством не визначено вичерпного переліку її обов'язкових реквізитів.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 53 Митного кодексу України заявка на перевезення не належить до переліку документів, які підтверджують заявлену митну вартість товарів та підлягають обов'язковому поданню до митного контролю. Крім того, згідно з частиною п'ятою статті 53 Митного кодексу України, забороняється вимагати від декларанта будь-які інші документи, відмінні від тих, що прямо передбачені цією нормою.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 16.11.2018 у справі №813/1012/17, у якій зазначено, що заявка на перевезення вантажу не є первинним чи розрахунковим документом, не підтверджує факт надання транспортних послуг або їх вартість, а відтак не входить до переліку документів, визначених ст. 53 Митного кодексу України, і вимога про її подання є безпідставною.

Разом із тим, судом встановлено, що позивачем до позовної заяви додано заявку про надання транспортно-експедиторських послуг №1 від 15.01.2026.

За таких обставин суд дійшов висновку, що зазначена заявка, хоча і не є обов'язковим документом у розумінні митного законодавства, у сукупності з іншими доказами підтверджує обставини здійснення перевезення, а відтак, є належним та допустимим доказом у справі.

Щодо зауваження митного органу вказаного у рішенні про коригування митної вартості товарів №UA209000/2026/000059/2 від 20.01.2026, що у графі 44 зазначено договір про перевезення №2307/25-02 від 23.07.2025, проте до митної декларації він не поданий, то суд встановив, що відповідно до наказу Міністерства фінансів України №599 від 24.05.2012, для підтвердження витрат на транспортування декларантом подаються транспортні (перевізні) документи, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення товарів. При цьому зазначеним нормативним актом передбачено, що до таких документів можуть належати рахунок-фактура (акт виконаних робіт), банківські та платіжні документи або калькуляція транспортних витрат.

Тлумачення терміну «можуть належати» свідчить про те, що законодавець не встановлює вичерпного переліку документів, а відтак для підтвердження транспортних витрат достатньо подання одного або декількох із зазначених документів.

Судом також встановлено, що договір транспортного експедирування №2307/25-02 від 23.07.2025 зазначений у митній декларації №26UA209170004313U0 у графі 44 з позначкою «m», а також вказаний посадовою особою митного органу у картці відмови №UA209170/2026/000072. Згідно з наказом Міністерства фінансів України №651 від 30.05.2012, позначка «m» біля коду документа означає, що відповідний документ уже подавався митному органу під час попередніх митних оформлень.

Крім того, суд встановив, що в обґрунтування заявлених транспортних витрат декларантом до митного контролю було подано рахунок-фактуру №2601151 від 15.01.2026 року, коносамент №WMSS25102404 від 09.11.2025, накладну УМВС №0426007 від 13.01.2026, автотранспортну накладну №UND25433 від 16.01.2026, а також митну декларацію країни відправлення №021720250000318223 від 05.11.2025.

Зазначені документи містять відомості щодо перевезення товару, його вартості та умов транспортування, узгоджуються між собою та з іншими матеріалами справи, що підтверджує фактичне здійснення транспортних витрат.

Таким чином, суд дійшов висновку, що декларантом подано належний та достатній пакет документів для підтвердження транспортних витрат відповідно до вимог наказу Міністерства фінансів України №599 від 24.05.2012, а отже такі витрати обґрунтовано включені до митної вартості товарів.

Окрім того, до позовної заяви долучено платіжну інструкцію №189 від 16.01.2026 року, яка підтверджує факт оплати відповідних транспортно-експедиційних послуг.

За таких обставин суд дійшов висновку про безпідставність зауважень митного органу щодо непідтвердження транспортних витрат.

Згідно п. 3. ст. 53 Митного кодексу України митний орган має право у виняткових випадках на витребування додаткових документів.

В той же час, витребуванню підлягають лише ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а визначення митної вартості не за першим методом можливе тільки тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 17.07.2019 у справі №809/872/17.

Неподання декларантом додаткових документів не впливає на правильність визначення декларантом митної вартості товарів за першим методом, що підтверджується наданими до митного оформлення основними документами.

Неподання декларантом запитуваних митним органом документів, за відсутності обґрунтування неможливості визначення митної вартості товарів за першим методом, не є достатнім для висновку про наявність підстав для застосування митним органом іншого методу визначення митної вартості.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 20.08.2018 у справі №826/8799/16, від 19.12.2019 у справі №810/5295/15, від 12.06.2020 у справі №826/4434/16.

Суд вважає, що твердження відповідача про те, що підставою для проведеного коригування стало те, що позивач не надав витребувані відповідачем додаткових документів, адже ці документи носять виключно інформаційний характер, а обов'язок щодо їх надання в декларанта на обґрунтований запит митниці в силу ч. 3 ст. 53 Митного кодексу України виникає лише за умови наявності таких документів у декларанта.

Відтак, ненадання документів, які відсутні в декларанта, не свідчить про неналежне виконання вимог митниці надати додаткові документи та в цілому не може свідчити про наявність розбіжностей у наданих документах.

Повноваження контролюючого органу витребувати додаткові документи стосується тільки тих документів, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені ст. 53 Митного кодексу України. Не надання декларантом витребуваних контролюючим органом документів може бути підставою для коригування митної вартості у випадку, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують об'єктивних сумнів щодо достовірності наданої декларантом інформації.

Аналогічна правова позиція наведена в постанові Верховного Суду справа №809/857/17 від 02.03.2021; справа №804/150/16 від 05.07.2022 .

При цьому, відповідач не надав доказів того, що документи, подані позивачем для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації.

В адміністративних процедурах із митного контролю та митного оформлення митний орган повинен обґрунтувати (довести) законність свого рішення (у цьому випадку рішення про відмову у митному оформленні товару за ціною позивача); відповідно рішення митного органу не може ґрунтуватися на припущеннях, на сумнівах про повноту і достовірність відомостей про заявлену митну вартість товару; висновки цього органу повинні ґрунтуватися на достовірних і вичерпних доказах.

У свою чергу декларант не зобов'язаний (звільнений від обов'язку) доводити правильність заявленої ним митної вартості: його твердження про розмір митної вартості вважається правомірним, поки протилежне не буде доведено митним органом.

Аналогічна правова позиція наведена в постанові Верховного Суду від 02.07.2020 справа №803/916/17 та від 08.10.2019 справа №803/776/17.

Відповідач безпідставно поставив під сумнів митну вартість товару зазначену позивачем та, як наслідок, весь поданий перелік документів і необґрунтовано витребував додаткові документи, оскільки відповідачем не доведено обставин, які б свідчили про існування у митного органу достатніх підстав для виникнення обґрунтованих сумнівів щодо правильності визначення позивачем числового значення митної вартості імпортованого товару.

Згідно з п. п. 2 і 4 ч. 2 ст. 55 Митного кодексу України прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом, а також обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування.

Частиною 3 ст. 58 Митного кодексу України встановлено, що у разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи, зазначені у пункті 2 частини першої статті 57 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 8 ст. 57 Митного кодексу України, у разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу.

При цьому ч. 1 ст. 64 Митного кодексу України передбачено, що у разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58-63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GAТТ). Митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) митними органами митних вартостях (ч. 2 ст. 64 Митного кодексу України).

Згідно з ч. 3 ст. 64 Митного кодексу України митна вартість імпортних товарів не визначається згідно із положеннями цієї статті на підставі: 1) ціни товарів українського походження на внутрішньому ринку України; 2) системи, яка передбачає прийняття для митних цілей вищої з двох альтернативних вартостей; 3) ціни товарів на внутрішньому ринку країни-експортера; 4) вартості виробництва, іншої, ніж обчислена вартість, визначена для ідентичних або подібних (аналогічних) товарів відповідно до положень статті 63 цього Кодексу; 5) ціни товарів, що поставляються з країни-експортера до третіх країн; 6) мінімальної митної вартості; 7)довільної чи фіктивної вартості.

Як свідчать матеріали справи, зі змісту оскаржуваних у даній справі рішень про коригування митної вартості товару вбачається, що останні містить відомості про митне оформлення товарів, які вже були здійснені.

Приймаючи рішення про коригування митної вартості імпортованих позивачем товарів за другорядним методом (резервний), митний орган не вказав, яким чином митна вартість товару була визначена саме в такому розмірі, які складові вплинули на формування такої вартості, що є порушенням вимог Митного кодексу України.

В оскаржуваних рішеннях про коригування митної вартості зазначено лише номери та дати митних декларацій, які стали джерелом інформації для коригування митної вартості, тому такий підхід для формування оскаржуваних рішень про коригування митної вартості прямо суперечать наведеним вище положенням законодавства, що є самостійною підставою для їх скасування.

Зазначена позиція відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 19.09.2022 по справі №1.380.2019.004890, від 21.12.2018 р. по справі №815/1670/17.

Крім цього, в постанові від 10.12.2020 у справі №380/10399/20 Верховний Суд, серед іншого, сформулював правовий висновок, за яким рішення про коригування митної вартості товарів є обґрунтованим та мотивованим у контексті норм п. п. 2 і 4 ч. 2 ст. 55 Митного кодексу України, якщо містить не лише дату та номер митної декларації, на підставі якої здійснено коригування митної вартості, а й порівняння характеристик оцінюваного товару та характеристик товару, ціна якого взята за основу для коригування митної вартості за такими другорядними методами, як за ціною договору щодо ідентичних товарів, за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів, на основі віднімання вартості, резервний метод.

Крім того, у постанові від 08.02.2019 у справі №825/648/17 Верховний Суд зазначив, що у рішенні про коригування заявленої митної вартості, крім номера та дати митних декларацій, які були взяті за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, митний орган повинен також навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням другорядних методів.

Суд бере до уваги, що оскаржувані рішення митного органу не містять порівняння характеристик оцінюваного товару та характеристик товару, ціна якого взята за основу для коригування митної вартості за такими другорядними методами, як за ціною договору щодо ідентичних товарів, за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів, на основі віднімання вартості.

Такі обставини також вказують на необґрунтованість спірних рішень при визначенні митної вартості за резервним методом, а тому позовні вимоги щодо визнання протиправними та скасування таких є підставними та підлягають задоволенню.

Відтак, адміністративний позов підлягає задоволенню повністю.

Відповідно до ч. 1 ст. 45 Митного кодексу України у разі виникнення сумнівів з приводу дійсності документів про походження товару чи достовірності відомостей, що в них містяться, включаючи відомості про країну походження товару, митний орган може звернутися до компетентного органу, що видав документ, або до компетентних організацій країни, зазначеної як країна походження товару, із запитом про проведення перевірки цих документів про походження товару чи надання додаткових відомостей.

Проте, відповідачем не було вчинено жодних дій, що передбачені ч. 1 ст. 45 Митного кодексу України.

З урахуванням наведеного відсутні підстави ставити під сумнів митну вартість задекларованого позивачем товару, визначену декларантом, оскільки така вартість підтверджується поданими до митного оформлення документами, у яких відсутні розбіжності щодо вартості товару та вони містять достатньо відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари.

Таким чином, доводи митного органу про наявність розбіжностей у поданих до митного оформлення документах викликані безпідставними припущеннями. Суд погоджується із позивачем, що надані до митного оформлення товару документи дозволяли визначити складові митної вартості імпортованого товару та їх числові значення. А Львівською митницею не обґрунтовано, яким чином вищевикладені обставини впливають на рівень митної вартості ввезеного товару.

Інші доводи та заперечення сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують.

Слід зазначити, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини та зокрема, рішенням у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Враховуючи наведене, суд вважає, що під час розгляду справи, відповідачем не спростовано та не надано належних доказів неможливості застосування для визначення митної вартості товару основного методу, а також не обґрунтовано застосування до визначення митної вартості товару резервного методу.

В той же час, позивач довів обґрунтованість позовних вимог належними та допустимими доказами.

Згідно зі ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Частинами 1, 2 ст. 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У розумінні ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За наслідками розгляду справи суд висновує, що оскаржувані рішення відповідача не відповідають критеріям правомірності та обґрунтованості, передбаченим п. 1 та п. 3 ч. 2 ст. 2 КАС України.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу.

Статтею 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч. 2 ст. 16 КАС України представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Частинами 2, 3 ст. 134 КАС України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно зі ст. 30 Закону №5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з ч. 5 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 134 КАС України).

За вимогами ч. 7 ст. 134 КАС України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Частина 1 ст. 139 КАС України визначає, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ч. ч. 7, 9 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Європейським судом з прав людини від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04, зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. Угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (п.п. 268, 269).

Згідно з висновком, сформованим Європейським судом з прав людини у рішенні у справі «Лавентс проти Латвії» (Lavents v. Latvia), від 28.11.2002, відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір і які були дійсно необхідними.

Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов'язаних з наданням правничої допомоги, необхідно виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи.

До матеріалів справи на підтвердження складу та розміру понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано копії:

- договору №1-24/10/25 про надання правової допомоги від 24.10.2025;

- додаткової угоди №15 від 28.01.2026 до вищевказаного Договору про надання правової допомоги;

- детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, необхідних для надання правничої допомоги у справі №380/1907/26.

Відповідно до умов договору №1-24/10/25 про надання правової допомоги від 24.10.2025 та додаткової угоди №15 від 28.01.2026 до договору №1-24/10/25 про надання правової допомоги від 24.10.2025 в ході представництва інтересів ТзОВ «БоксВей» у даній справі в суді першої інстанції буде надана така правова допомога: збір доказів, аналіз судової практики, підготовка позовної заяви, відповіді на відзив та участь у судових засіданнях в суді першої інстанції.

Згідно із додатковою угодою №15 від 28.01.2026 до договору №1-24/10/25 про надання правової допомоги від 24.10.2025 вищенаведена правова допомога оцінена сторонами у розмірі 20000 грн.

Відповідно до п. 5 додаткової угоди №15 від 28.01.2026 до договору №1-24/10/25 про надання правової допомоги від 24.10.2025 гонорар визначений сторонами сплачується клієнтом протягом п'яти банківських днів з дня набрання судовим рішенням законної сили.

Суд зауважує, що особа має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Верховний Суд у постанові від 11.12.2019 у справі №545/2432/16-а зазначив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

У цій справі, суд при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, надаючи оцінку співмірності заявленої до повернення позивачем суми коштів із критеріями, встановленими ч. 5 ст. 134 КАС України, виходить із такого:

- дана справа відноситься до справ незначної складності;

- розгляд справи проведено в порядку спрощеного провадження, без виклику сторін;

- дана справа не характеризується наявністю виключної правової проблеми, не стосується встановлення значного обсягу фактичних обставин справи, що потребувало подання великої кількості письмових доказів та вжиття дій щодо їх збирання;

- позовна заява містить два епізоди щодо коригування митної вартості.

Відтак, суд дійшов висновку, що на користь позивача необхідно стягнути витрати на професійну правничу допомогу у сумі 6000 грн. (по 3000 грн. за кожне оскаржуване рішення) за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Щодо іншої частини витрат на професійну правничу допомогу, то її повинен понести позивач.

Щодо судового збору, то відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст. ст. 2, 6-9, 19-20, 22, 25-26, 72, 77, 90, 139, 143, 241-246, 255, 257-258, 293, 295, п.п. 15.5 п. 15 розділу VII «Перехідні положення» КАС України, суд

ВИРІШИВ:

адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів №UA209000/2026/000058/2 від 20.01.2026, прийняте Львівською митницею.

Визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів №UA209000/2026/000059/2 від 20.01.2026, прийняте Львівською митницею.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Львівської митниці (ЄДРПОУ ВП 43971343, місцезнаходження: 79000, м. Львів, вул. Костюшка, 1) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «БоксВей» (адреса: 79040, Львівська область, м. Львів, вул. Генерала Курмановича В., буд. 9, офіс 3-1, ЄДРПОУ 45896389) судовий збір у розмірі 2662 (дві тисячі шістсот шістдесят дві) гривні 40 коп.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Львівської митниці (ЄДРПОУ ВП 43971343, місцезнаходження: 79000, м. Львів, вул. Костюшка, 1) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «БоксВей» (адреса: 79040, Львівська область, м. Львів, вул. Генерала Курмановича В., буд. 9, офіс 3-1, ЄДРПОУ 45896389) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6000 (шість тисяч) гривень рівно.

Рішення може бути оскаржене, згідно зі ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили, згідно зі ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено та підписано 27.03.2026.

Суддя Потабенко В.А.

Попередній документ

135251623

Наступний документ

135251625

Інформація про рішення:

№ рішення:	135251624
№ справи:	380/1907/26
Дата рішення:	27.03.2026
Дата публікації:	01.04.2026
Форма документу:	Рішення
Форма судочинства:	Адміністративне
Суд:	Львівський окружний адміністративний суд
Категорія справи:	Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу реалізації державної політики у сфері економіки та публічної фінансової політики, зокрема щодо; митної справи (крім охорони прав на об’єкти інтелектуальної власності); зовнішньоекономічної діяльності; спеціальних заходів щодо демпінгового та іншого імпорту, у тому числі щодо; визначення митної вартості товару

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Розглянуто (27.03.2026)
Дата надходження:	03.02.2026
Предмет позову:	про визнання протиправним та скасування рішення

Учасники справи:

суддя-доповідач:

ПОТАБЕНКО ВАРВАРА АНАТОЛІЇВНА

відповідач (боржник):

Львівська митниця

позивач (заявник):

Товариство з обмеженою відповідальністю "БоксВей"

представник позивача:

Шокало Володимир Степанович