30 березня 2026 рокусправа № 380/25219/25
м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Коморного О.І., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 про визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській областіта зобов'язання вчинити дії.
Обставини справи.
До Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 з вимогами:
- визнати протиправними дії Головного Управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо відмови ОСОБА_1 в проведенні перерахунку та виплати пенсії з 01.02.2022 на підставі довідки ІНФОРМАЦІЯ_1 №1159/12/18418 від 29.09.2025, виданої станом на 01.01.2022 та з 01.02.2023 на підставі довідки ІНФОРМАЦІЯ_1 №1159/12/18417 від 29.09.2025, виданої станом на 01.01.2023, у відповідності до вимог ст. 43 і 63 Закону України від 09.04.1992 № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб»;
- зобов'язати Головне Управління Пенсійного фонду України в Львівській області перерахувати та виплачувати пенсію ОСОБА_1 з 01.02.2022 на підставі довідки ІНФОРМАЦІЯ_1 №1159/12/18418 від 29.09.2025, виданої станом на 01.01.2022 та з 01.02.2023 на підставі довідки ІНФОРМАЦІЯ_1 №1159/12/18417 від 29.09.2025, виданої станом на 01.01.2023 у відповідності до вимог ст. 43 і 63 Закону України від 09.04.1992 № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше проведених виплат без обмеження її максимальним розміром та здійснити виплату різниці між максимально нарахованим та фактично виплаченим розміром з 01.02.2022 та з 01.02.2023 по день проведення перерахунку.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Позивач є пенсіонером, якому призначено та виплачується пенсія за вислугу років відповідно до норм Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-ХІІ (далі - Закон № 2262-ХІІ). Позивач зазначає, що у зв'язку з набранням 29.01.2020 законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду у справі № 826/6453/18 (якою було визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови КМУ від 21.02.2018 № 103), автоматично відновила дію первинна редакція пункту 4 постанови КМУ від 30.08.2017 № 704.
На переконання Позивача, це надало йому право на обчислення базових складових грошового забезпечення (посадового окладу та окладу за військовим званням) із застосуванням розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, а не зафіксованого станом на 2018 рік. З метою реалізації цього права, уповноваженим органом ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) було виготовлено оновлені довідки про розмір грошового забезпечення Позивача станом на 01.01.2022 та 01.01.2023 відповідно, які були надіслані до Відповідача. Проте, Відповідач листом протиправно відмовив у проведенні такого перерахунку. Крім того, Позивач наголошує на неправомірності дій ГУ ПФУ щодо обмеження його перерахованої пенсії максимальним розміром, посилаючись на Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016, яким відповідні обмеження були визнані неконституційними.
Ухвалою від 30 грудня 2025 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Відповідач надав суду відзив на позовну заяву, у якому просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Свою незгоду Відповідач мотивує тим, що формування грошового забезпечення не входить до компетенції органів Пенсійного фонду України. Зазначає, що після скасування судами пунктів 1, 2 та 6 постанови КМУ № 103 Уряд не приймав жодних нових рішень щодо зміни розмірів грошового забезпечення військовослужбовців, а відтак відсутні передбачені статтею 63 Закону № 2262-ХІІ правові підстави для масового перерахунку пенсій.
Відповідач також стверджує, що сама по собі зміна розміру прожиткового мінімуму у законі про Державний бюджет на відповідний рік не є самостійною підставою для перерахунку військових пенсій. Додатково ГУ ПФУ звертає увагу суду на приписи пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06.12.2016 № 1774-VІІІ щодо заборони застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини, зазначаючи, що діяв виключно в межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством. Окремо Відповідач вказує на відсутність затвердженого Урядом алгоритму дій для органів ПФУ після скасування вищевказаних норм постанови № 103.
Дослідивши матеріали адміністративної справи, всебічно, повно та об'єктивно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення Відповідача, оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд
Позивач, ОСОБА_1 , перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Львівській області та отримує пенсію за вислугу років, призначену відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-ХІІ (далі - Закон № 2262-ХІІ).
Згідно з наявним у матеріалах справи протоколом за пенсійною справою № 1301020520 (Міноборони), основний розмір пенсії Позивача обчислюється у розмірі 70 % (з подальшим збільшенням) від відповідних сум грошового забезпечення.
ІНФОРМАЦІЯ_2 підготовлено та видано Позивачу дві довідки про розмір грошового забезпечення за посадою, відповідною (аналогічною) його останній штатній посаді (начальник циклової комісії підготовки фахівців реактивної артилерії):
Довідка № 1159/12/18418 від 29.09.2025, у якій розмір грошового забезпечення визначено за нормами, чинними станом на 01.01.2022, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2481,00 грн.
Згідно з довідкою, до складу грошового забезпечення включено: посадовий оклад (7340,00 грн), оклад за військовим званням (1890,00 грн), надбавку за вислугу років (4615,00 грн), надбавку за особливості проходження служби (8999,25 грн), надбавку за службу в умовах режимних обмежень (1101,00 грн) та премію (2569,00 грн). Загальна сума грошового забезпечення становить 26 514,25 грн.
Довідка № 1159/12/18417 від 29.09.2025, у якій розмір грошового забезпечення визначено за нормами, чинними станом на 01.01.2023, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2684,00 грн.
До складу грошового забезпечення включено: посадовий оклад (7940,00 грн), оклад за військовим званням (2040,00 грн), надбавку за вислугу років (4990,00 грн), надбавку за особливості проходження служби (9730,50 грн), надбавку за службу в умовах режимних обмежень (1191,00 грн) та премію (11116,00 грн). Загальна сума грошового забезпечення становить 37 007,50 грн.
З метою реалізації свого права на належне пенсійне забезпечення, 12.11.2025 представник Позивача (адвокат Єрьоміна В.А.) звернулася до ГУ ПФУ у Львівській області із письмовою заявою, до якої додала вищевказані оновлені довідки. У заяві представник просила здійснити перерахунок та виплату пенсії Позивача на підставі цих довідок з 01.02.2022 та з 01.02.2023 відповідно, з виплатою різниці між фактично отриманим та перерахованим розміром, а також здійснити таку виплату без обмеження її максимальним розміром (десятьма прожитковими мінімумами).
За результатами розгляду вказаної заяви, Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області листом від 28.11.2025 за № 29278-31581/А-52/8-1300/25 повідомило про відмову у проведенні перерахунку.
Свою відмову пенсійний орган мотивував тим, що після визнання протиправними та скасування у судовому порядку пунктів 1, 2 Постанови КМУ № 103, Урядом України не приймалося жодних нових рішень про умови та порядок проведення перерахунку пенсій військовослужбовцям. Відповідач зазначив, що судове рішення у справі № 826/3858/18 (щодо скасування пунктів Постанови № 103) не покладало на органи Пенсійного фонду автоматичного обов'язку здійснювати перерахунки без відповідного рішення Кабінету Міністрів України, а тому правові підстави для перерахунку пенсії Позивача за оновленими довідками відсутні.
Крім того, Відповідач вказав, що відповідно до статті 43 Закону № 2262-ХІІ максимальний розмір пенсії не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Не погоджуючись із такою відмовою Відповідача та вважаючи її протиправною, Позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом за захистом своїх прав.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та діям суб'єкта владних повноважень, суд виходить із такого.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 46 Основного Закону гарантовано право громадян на соціальний захист.
Спеціальним законом, який регулює правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, є Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-ХІІ (далі - Закон № 2262-ХІІ). Цим Законом держава гарантує гідне пенсійне забезпечення військовослужбовців, зокрема шляхом встановлення обов'язкового перерахунку призначених пенсій у зв'язку зі збільшенням рівня грошового забезпечення діючих військовослужбовців.
Частиною четвертою статті 63 Закону № 2262-ХІІ імперативно визначено, що усі призначені за цим Законом пенсії підлягають перерахунку у зв'язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, на умовах, у порядку та розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України.
Реалізуючи свої повноваження, Кабінет Міністрів України 30.08.2017 прийняв постанову № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова № 704), якою було затверджено нові тарифні сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів.
Суд акцентує увагу на тому, що у первинній редакції пункту 4 Постанови № 704 (чинній на момент її прийняття) закладено динамічний механізм обчислення грошового забезпечення. Зокрема, встановлювалося правило: розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови.
Однак, згодом Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 21.02.2018 № 103 (далі - Постанова № 103), пунктом 6 якої до пункту 4 Постанови № 704 внесені зміни. Уряд фактично «заморозив» розрахункову величину, визначивши, що обчислення окладів здійснюється виходячи з прожиткового мінімуму, встановленого законом виключно станом на 1 січня 2018 року (тобто на стабільному рівні 1762,00 грн), що позбавило військовослужбовців та пенсіонерів права на щорічне підвищення доходів пропорційно до зростання соціальних стандартів.
Проте Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 пункт 6 Постанови № 103 визнано протиправним та скасовано.
Надаючи правову оцінку наслідкам такого скасування, суд виходить із приписів частини другої статті 265 КАС України, згідно з якою нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
Загальновизнаним у теорії права та судовій практиці є правило, за яким скасування нормативно-правового акта (або його частини), яким вносилися зміни до іншого акта, відновлює дію тієї редакції норми, яка існувала до внесення незаконних змін.
Скасування судом змін, внесених Постановою № 103, має своїм правовим наслідком відновлення дії попередньої (первинної) редакції пункту 4 Постанови № 704.
Отже, починаючи з 29 січня 2020 року (дати набрання законної сили рішенням у справі № 826/6453/18), пункт 4 Постанови № 704 знову діє у первинній редакції, яка безальтернативно вимагає обчислювати посадові оклади та оклади за військовими званнями шляхом множення відповідного тарифного коефіцієнта на розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом саме на 1 січня поточного календарного року.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01 січня 2022 року встановлено у розмірі 2481,00 грн.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» такий прожитковий мінімум станом на 01 січня 2023 року встановлено у розмірі 2684,00 грн.
Збільшення законодавцем розміру прожиткового мінімуму у 2022 та 2023 роках безпосередньо призвело до автоматичного підвищення грошового забезпечення діючих військовослужбовців. Це, в свою чергу, є прямою та беззаперечною підставою, передбаченою частиною четвертою статті 63 Закону № 2262-ХІІ, для виникнення у Позивача права на відповідний перерахунок пенсії.
Суд відхиляє як необґрунтовані доводи Відповідача про те, що Кабінет Міністрів України після скасування пункту 6 Постанови № 103 не приймав нових рішень щодо перерахунку пенсій. Суд наголошує, що підставою для перерахунку є не прийняття Урядом окремого процедурного рішення, а сам факт зміни (підвищення) розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців. Таке підвищення відбулося в силу прямої дії Законів України про Державний бюджет на відповідні роки у системному зв'язку з відновленою нормою пункту 4 Постанови № 704.
Відповідно до Порядку проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», затвердженого постановою КМУ від 13.02.2008 № 45, підставою для вчинення дій, спрямованих на перерахунок раніше призначених пенсій, може бути як відповідна заява пенсіонера та додані до неї документи (довідки), так і повідомлення уповноважених державних органів.
Матеріалами справи підтверджується, що уповноважений орган ІНФОРМАЦІЯ_3 діючи в межах компетенції, виготовив та надіслав до ГУ ПФУ у Львівській області оновлені довідки № 1159/12/18418 та № 1159/12/18417 від 29.09.2025 про розмір грошового забезпечення Позивача станом на 01.01.2022 та 01.01.2023 відповідно.
Вказані довідки є чинними, ніким не скасованими та містять вичерпні дані, необхідні для проведення перерахунку пенсії. Суд зазначає, що отримавши належним чином оформлені довідки від уповноваженого структурного підрозділу, Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області не наділене повноваженнями самостійно визначати розміри грошового забезпечення чи відмовляти у здійсненні перерахунку. Обов'язок пенсійного органу здійснити перерахунок на підставі довідки уповноваженого органу є імперативним.
Відмова Відповідача у вчиненні таких дій є очевидно протиправною та порушує право Позивача на належне пенсійне забезпечення.
Визначаючи дату, з якої Відповідач зобов'язаний здійснити перерахунок пенсії, суд керується приписами статті 51 Закону № 2262-ХІІ.
Відповідно до частин другої та третьої статті 51 вказаного Закону, перерахунок пенсій провадиться з першого числа місяця, що йде за місяцем, в якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії. При цьому закон містить імперативне застереження: перерахунок пенсій у зв'язку із зміною розміру грошового забезпечення, який не був проведенний з вини органів Пенсійного фонду України та/або державних органів, які видають довідки, провадиться з дати виникнення права на нього без обмеження строком.
Оскільки підставою для перерахунку пенсії Позивача стала зміна розрахункової величини (прожиткового мінімуму для працездатних осіб), яка відбулася на законодавчому рівні станом на 01.01.2022 та 01.01.2023 відповідно, обставини, що зумовлюють зміну розміру пенсії, настали саме у січні відповідних років. Відтак, такий перерахунок має бути здійснений з першого числа наступного місяця - тобто з 01.02.2022 та з 01.02.2023, як про це правомірно просить Позивач.
Надаючи правову оцінку вимозі щодо здійснення виплати перерахованої пенсії без обмеження її максимальним розміром, суд зазначає наступне.
Обмеження граничного розміру пенсії десятьма прожитковими мінімумами було введено Законом України від 08.07.2011 № 3668-VI. Водночас Рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII, якими встановлювалося таке обмеження, визнано неконституційними та такими, що втратили чинність.
Отже, вимога Позивача про зобов'язання Відповідача здійснити виплату перерахованої пенсії без обмеження максимальним розміром є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Щодо передчасності вимоги про стягнення «різниці»
Водночас, задовольняючи вимоги про перерахунок пенсії з визначених дат та без обмеження її максимальним розміром, суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні похідної вимоги Позивача - «здійснити виплату різниці між максимально нарахованим та фактично виплаченим розміром з 01.02.2022 та з 01.02.2023 по день проведення перерахунку».
Відповідно до частини першої статті 2 КАС України та статті 55 Конституції України, судовому захисту підлягають лише порушені, невідворотні та дійсні права чи інтереси особи. Суд не може захищати права, які ще не порушені, але, можливо, будуть порушені у майбутньому.
Суд наголошує, що на момент розгляду цієї справи Відповідач ще не здійснював перерахунок пенсії на підставі оновлених довідок від 29.09.2025, оскільки відмовив у його проведенні у повному обсязі. Відтак, наразі об'єктивно невідомо, яким саме буде перерахований розмір пенсії, чи перевищить він законодавчу межу, і головне - чи виникне взагалі математична «різниця» між нарахованим та фактично виплаченим розміром під час виконання Відповідачем цього судового рішення.
Зобов'язання суб'єкта владних повноважень виплатити гіпотетичну «різницю», розрахунок якої ще не проводився, є превентивним способом захисту (вимогою на майбутнє). За сталою практикою Верховного Суду, застосування превентивного захисту допускається лише тоді, коли існує очевидна загроза порушення права. У цій справі суд презюмує, що Відповідач буде виконувати судове рішення (зокрема, припис щодо нездійснення обмежень максимальним розміром) добросовісно.
Таким чином, належним, достатнім та ефективним способом захисту порушених прав Позивача на даному етапі є зобов'язання Відповідача здійснити перерахунок і виплату пенсії на підставі наданих довідок з урахуванням раніше виплачених сум. Вимога ж про виплату специфічної математичної «різниці» є передчасною. У разі допущення Відповідачем порушень під час безпосереднього розрахунку та виплати коштів на виконання цього рішення, Позивач не позбавлений права захистити свої інтереси в порядку судового контролю.
Відповідно до частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частиною другою статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Ця норма закріплює презумпцію винуватості суб'єкта владних повноважень, який зобов'язаний довести суду, що діяв законно, обґрунтовано та пропорційно.
Під час судового розгляду Відповідач не надав суду належних, достатніх та переконливих доказів, які б підтверджували правомірність його відмови у здійсненні перерахунку пенсії Позивачу на підставі чинних довідок уповноваженого органу. Аргументи Відповідача ґрунтуються на хибному тлумаченні норм матеріального права та повністю спростовуються сталою судовою практикою Верховного Суду.
Оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, повно та всебічно проаналізувавши обставини справи, суд доходить висновку про наявність законних підстав для часткового задоволення адміністративного позову.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд керується положеннями статті 139 КАС України.
Згідно з частиною третьою статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не стягує з позивача до бюджету судові витрати, пов'язані з тією частиною вимог, у задоволенні яких відмовлено.
Разом з тим, судом встановлено, що Позивач є особою з інвалідністю внаслідок війни 2 групи. Відповідно до статті 5 Закону України «Про судовий збір», Позивач наділений пільгою та звільнений від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях.
Оскільки Позивач реалізував своє право на пільгу і судовий збір за подання позовної заяви не сплачував, а доказів понесення ним будь-яких інших судових витрат (зокрема, витрат на професійну правничу допомогу) до матеріалів справи не долучено, судові витрати у цій справі розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 2, 6, 9, 72-77, 90, 139, 241-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо відмови ОСОБА_1 у проведенні перерахунку та виплаті пенсії з 01.02.2022 на підставі довідки ІНФОРМАЦІЯ_1 № 1159/12/18418 від 29.09.2025 (виданої станом на 01.01.2022) та з 01.02.2023 на підставі довідки ІНФОРМАЦІЯ_1 № 1159/12/18417 від 29.09.2025 (виданої станом на 01.01.2023).
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (79016 м. Львів вул. Митрополита Андрея 10, ЄДРПОУ 13814885) перерахувати пенсію ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) з 01 лютого 2022 року на підставі довідки ІНФОРМАЦІЯ_1 № 1159/12/18418 від 29.09.2025 та з 01 лютого 2023 року на підставі довідки ІНФОРМАЦІЯ_1 № 1159/12/18417 від 29.09.2025 у відповідності до вимог статей 43 і 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704, без обмеження її максимальним розміром, та провести виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
4. У задоволенні інших позовних вимог - відмовити.
5. Судові витрати розподілу не підлягають.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його складення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення складений 30 березня 2026 року.
Суддя Коморний О.І.