Іменем України
30 березня 2026 рокум. ДніпроСправа № 360/79/26
Луганський окружний адміністративний суд у складі судді Пляшкової К.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовом адвоката Єрьоміної Вікторії Анатоліївни в інтересах ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії,
До Луганського окружного адміністративного суду 16 січня 2026 року надійшла позовна заява адвоката Єрьоміної Вікторії Анатоліївни (далі - представник позивача) в інтересах ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) (далі - відповідач, НОМЕР_2 прикордонний загін) з такими позовними вимогами:
визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку при звільненні з урахуванням перерахованої індексації (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі) за період з 06 травня 2022 року по 18 липня 2022 року у повному обсязі та за період з 19 липня 2022 року по 24 грудня 2025 року - не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100;
зобов'язати відповідача виплатити позивачу його середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку при звільненні з урахуванням перерахованої індексації (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі) за період з 06 травня 2022 року по 18 липня 2022 року у повному обсязі та у період з 19 липня 2022 року по 24 грудня 2025 року - не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100;
визнати протиправною бездіяльність відповідача стосовно ненарахування та невиплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 24 грудня 2025 року - день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати;
зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 24 грудня 2025 року - день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач проходив службу у відповідача. При цьому за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року йому нарахована та виплачена індексація грошового забезпечення не в повному обсязі.
На виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду по справі № 380/4961/25 на розрахунковий рахунок позивача 24 грудня 2025 року нарахована сума індексації грошового забезпечення.
Вказані обставини свідчать, що позивачу у день звільнення не виплачено грошове забезпечення у повному розмірі, що є порушенням вимог статті 116 КЗпП України, за яке статтею 117 КЗпП України передбачена відповідальність у вигляді виплати працівнику середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Однак відповідач не нарахував та не виплатив позивачу середній заробіток за час затримки у виплаті суми грошового забезпечення у повному обсязі.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19.10.2000 № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159, згідно з положеннями яких відповідач має компенсувати позивачу втрати частини доходу у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період затримки його виплати.
Оскільки відповідачем у місяці виплати позивачу грошового забезпечення на виконання рішення суду по справі № 380/4961/25 компенсація втрати частини доходу не виплачена, представник позивача вважає таку бездіяльність протиправною.
Ухвалою від 19 січня 2026 року адміністративний позов залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.
На виконання ухвали від 19 січня 2026 року про залишення позовної заяви без руху від представника позивача до суду 30 січня 2026 року надійшла заява про усунення недоліків, разом з якою надано платіжну інструкцію про сплату судового збору у розмірі, визначеному в ухвалі суду від 19 січня 2026 року, в сумі 1064,96 грн.
Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 02 лютого 2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі; визначено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні); запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву; витребувано докази, яких не вистачає для розгляду справи.
Від НОМЕР_2 прикордонного загону до суду 18 лютого 2026 року надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог з таких підстав.
Позивач проходив військову службу у відповідача, згідно з наказом начальника НОМЕР_2 прикордонного загону від 06 травня 2022 року № 677-ОС виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення у зв'язку із звільненням.
На виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16 липня 2025 року у справі № 380/4961/25, залишеного без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09 грудня 2025 року, позивачу 30 січня 2026 року згідно з платіжною інструкцією від 29 січня 2026 року № 2378, розрахунковим листом від 17 лютого 2026 року № 140 проведено нарахування та виплату індексації грошової забезпечення у розмірі 79443,97 грн.
Також на виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 16 травня 2025 року у справі № 360/633/25 позивачу 24 грудня 2025 року згідно з платіжною інструкцією від 22 грудня 2025 року № 34108, розрахунковим листом від 17 лютого 2026 року № 139 проведено нарахування та виплату індексації грошової забезпечення у розмірі 170468,68 грн (військовий збір - 2595,97 грн).
Аналіз наведених норм статей 116, 117 КЗпП України дає підстави для висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні, факт проведення з ним остаточного розрахунку та встановлення вини. Спір щодо належної позивачу індексації грошового забезпечення виник не у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, що виключає можливість застосування положень статті 117 КЗпП України стосовно позивача щодо стягнення сум середнього заробітку.
З огляду на компенсаційний характер середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, відповідач з урахуванням обставин у справі просить суд не зменшувати період середнього заробітку, а застосувати принцип співмірності його відшкодування. Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Щодо компенсації втрати частини доходів відповідачем зазначено, що відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлює стаття 117 КЗпП України. У разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу звільненому працівникові сум у терміни, зазначені у статті 116 КЗпП України, стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні до дня фактичного такого розрахунку включно є спеціальним заходом відповідальності роботодавця. Такий захід спрямований на захист прав звільнених працівників на отримання у передбачений законом строк усіх виплат, на отримання яких працівники мають право, зокрема згідно, з умовами трудового договору відповідно до законодавчих гарантій.
Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема, компенсацією працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати) у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати. Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, має разовий характер та не входить до фонду оплати праці.
Враховуючи наведене, відповідач вважає, що відсутні правові підстави щодо нарахування та виплати позивачу компенсації втрат частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати, оскільки компенсація втрати частини доходів після звільнення не стягується, а тому адміністративний позов є необґрунтованим та не підлягає задоволенню в повному обсязі.
Від відповідача до суду 27 березня 2026 року надійшли додаткові пояснення щодо наданої представником позивача в матеріали справи 17 березня 2026 року довідки про доходи від 03 лютого 2026 року № 104, згідно з якою грошове забезпечення позивача за березень - квітень 2022 року складає 16063,40 грн. При формуванні цієї довідки про доходи допущена помилка, замість грошового забезпечення 14063,40 грн помилково зазначено, що позивач отримав 16063,40 грн. Натомість відповідачем надається до суду довідка про доходи від 26 березня 2026 року № 327, в якій зазначені всі складові грошового забезпечення, які враховуються при розрахунку середньоденного розміру. Отримані позивачем складові грошового забезпечення за березень - квітень 2022 року у розмірі 14063,40 підтверджені карткою грошового забезпечення за 2022 рік.
Інших заяв по суті справи від сторін не надходило.
Дослідивши матеріали справи в електронній формі та оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд встановив таке.
ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) в період з 26 березня 2015 року по 08 травня 2022 року проходив військову службу в НОМЕР_2 прикордонному загоні, з 08 травня 2022 року звільнений з військової служби та виключений з особового складу відповідача, що підтверджено наданими в матеріали справи копіями витягу з наказу начальника НОМЕР_2 прикордонного загону від 06 травня 2022 року № 677-ОС, довідки НОМЕР_2 прикордонного загону від 28 березня 2025 року № 08/1678.
Дослідженням витягу з наказу начальника НОМЕР_2 прикордонного загону від 06 травня 2022 року № 677-ОС установлено, що остаточною датою закінчення проходження військової служби вважається 08 травня 2022 року; наказано виплатити: матеріальну допомогу на оздоровлення за 2022 рік; премію за 01 травня по 08 травня 2022 року у розмірі встановлених відсотків посадового окладу; одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби у розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за 14 повних календарних років служби; грошову компенсацію за додаткову відпустку як учаснику бойових дій за 2015 рік у кількості 14 діб, за 2016 рік у кількості 14 діб, за 2017 рік у кількості 14 діб, за 2018 рік у кількості 14 діб, за 2019 рік у кількості 14 діб, 2020 рік у кількості 14 діб, за 2021 рік у кількості 14 діб, за 2022 рік у кількості 14 діб.
Відповідно до розрахункового листа від 17 лютого 2026 року № 133 за травень 2022 року позивачу при звільненні зі служби нараховано грошове забезпечення в загальному розмірі 234739,63 грн, перераховано на карту 231218,54 грн.
Згідно з довідкою про доходи від 03 лютого 2026 року № 104 ОСОБА_1 за березень та квітень 2022 року нараховано грошове забезпечення в загальному розмірі 32126,80 грн, у тому числі: за 31 день березня 2022 року в розмірі 16063,40 грн; за 30 днів квітня 2022 року у розмірі 16063,40 грн, середньоденна заробітна плата складає 526,69 грн.
У довідках про доходи від 17 лютого 2026 року № 135 та від 26 березня 2026 року № 327 вказано, що ОСОБА_1 за березень та квітень 2022 року нараховано грошове забезпечення в загальному розмірі 28126,80 грн, у тому числі: за 31 день березня 2022 року в розмірі 14063,40 грн; за 30 днів квітня 2022 року у розмірі 14063,40 грн, середньоденна заробітна плата складає 468,78 грн.
На підтвердження вказаної у довідках від 17 лютого 2026 року № 135 та від 26 березня 2026 року № 327 інформації відповідачем в матеріали справи надано картку на грошове забезпечення позивача за 2022 рік та архівну відомість, дослідженням яких установлено, що ОСОБА_1 у березні - квітні 2022 року нараховано таке грошове забезпечення:
у березні 2022 року нараховано грошове забезпечення в розмірі 54609,02 грн, у тому числі: посадовий оклад - 3170,00 грн, оклад за військовим званням - 950,00 грн, надбавка за вислугу років - 1442,00 грн, надбавка за особливості проходження служби - 2224,80 грн, премію від окладу - 5642,60 грн, додаткова премія - 634,00 грн, індексація - 672,35 грн, додаткова винагорода по Постанові № 168 - 5357,14 грн, додаткова винагорода по Постанові № 168 - 30000,00 грн, додаткова винагорода по Постанові № 168 - 4516,13 грн;
у квітні 2022 року нараховано грошове забезпечення в розмірі 114735,75 грн, у тому числі: посадовий оклад - 3170,00 грн, оклад за військовим званням - 950,00 грн, надбавка за вислугу років - 1442,00 грн, надбавка за особливості проходження служби - 2224,80 грн, премію від окладу - 5642,60 грн, додаткова премія - 634,00 грн, індексація - 672,35 грн, додаткова винагорода по Постанові № 168 - 30000,00 грн, додаткова винагорода по Постанові № 168 - 70000,00 грн.
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 16 травня 2025 року у справі № 360/633/25, яке набрало законної сили 17 червня 2025 року, позов адвоката Єрьоміної В.А. в інтересах ОСОБА_1 до НОМЕР_2 прикордонного загону про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії, задоволено частково;
визнано протиправною бездіяльність НОМЕР_2 прикордонного загону щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення в період з 01 березня 2018 року по 08 травня 2022 року відповідно до норм абзаців четвертого, шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078;
зобов'язано НОМЕР_2 прикордонний загін нарахувати та виплатити ОСОБА_1 різницю індексацію грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 08 травня 2022 року у загальні сумі 173064,65 грн, відповідно до абзаців четвертого, шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, із одночасним відрахуванням 1,5 % військового збору та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доході фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44;
в задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
З копій розрахунку ОСОБА_1 різницю індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 08 травня 2022 року б/д та б/н, розрахункового листа за грудень 2025 року від 17 лютого 2026 року № 139 судом установлено, що відповідачем на виконання рішення суду від 16 травня 2025 року у справі № 360/633/25 донараховано позивачу різницю індексації в сумі 173064,65 грн, з якої утримано військовий збір в сумі 2595,97 грн, та за платіжною інструкцією від 22 грудня 2025 року № 34108 перераховано 24 грудня 2025 року на картку позивача в сумі 170468,68 грн.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 16 липня 2025 року у справі № 380/4961/25, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09 грудня 2025 року, позов задоволено частково;
визнано протиправною бездіяльність НОМЕР_2 прикордонного загону, яка виразилась у не нарахуванні та невиплат ОСОБА_1 за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року індексацію грошового забезпечення, відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доході населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, з визначенням місяців, в яких відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців, січень 2008 року;
зобов'язано НОМЕР_2 прикордонний загін нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року, індексацію грошового забезпечення із застосуванням місяців для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базових місяців) січень 2008 року, відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінет Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, із одночасною компенсацією сум податку з доході фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44, з урахуванням раніше виплачених сум;
в решті частини позовних вимог відмовлено повністю.
З копій довідки щодо належної до виплати індексації грошового забезпечення б/д та б/н, розрахункового листа за січень 2026 року від 17 лютого 2026 року № 140 судом установлено, що відповідачем на виконання рішення суду від 16 липня 2025 року у справі № 380/4961/25 донараховано позивачу індексацію за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року в сумі 83625,23 грн, з якої утримано військовий збір в сумі 4181,26 грн, та за платіжною інструкцією від 29 січня 2026 року № 2378 перераховано на картку 30 січня 2026 року позивача в сумі 79443,97 грн.
Всі копії вищеописаних документів наявні в матеріалах справи.
Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною першою статті 2 Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII) передбачено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Положеннями частини четвертої статті 2 Закону № 2232-XII визначено, що порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Абзацом першим частини третьої статті 24 Закону № 2232-XII визначено, що закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Згідно з частиною першою статті 14 Закону України від 03.04.2003 № 661-IV «Про Державну прикордонну службу України» (далі - Закон № 661-IV) до особового складу Державної прикордонної служби України входять військовослужбовці та працівники Державної прикордонної служби України.
Відповідно до частини третьої статті 25 Закону № 661-IV військовослужбовці Державної прикордонної служби України користуються правовими і соціальними гарантіями відповідно до Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», цього Закону, інших актів законодавства.
Указом Президента України від 29.12.2009 № 1115/2009 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України (далі - Положення № 1115/2009), яке визначає порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби в Державній прикордонній службі України (далі - Держприкордонслужба) у мирний час та особливості проходження військової служби в ній в особливий період.
Відповідно до пункту 7 Положення № 1115/2009 закінченням проходження громадянином військової служби вважається день, зазначений у наказі про виключення військовослужбовця зі списків особового складу Адміністрації Держприкордонслужби чи її розвідувального органу, регіональних управлінь, органів охорони державного кордону, загонів Морської охорони, навчальних закладів, науково-дослідних установ або органів (підрозділів) забезпечення Держприкордонслужби (далі - органи Держприкордонслужби) у зв'язку з його звільненням з військової служби в запас або у відставку, загибеллю (смертю), визнанням судом безвісно відсутнім або оголошенням померлим.
Згідно з абзацом першим пункту 293 Положення № 1115/2009 особа, звільнена з військової служби, на день виключення із списків особового складу органу Держприкордонслужби розраховується за всіма видами належного їй на день звільнення матеріального та грошового забезпеченням.
У разі спору про розмір сум, належних військовослужбовцю при звільненні, йому в день виключення із списків особового складу виплачується сума, не оспорювана керівництвом органу Держприкордонслужби, у якому проходив службу цей військовослужбовець (абзац другий пункту 293 Положення № 1115/2009).
Частиною першою статті 9 Закону України від 20.12.1991 № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-ХІІ) встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно з частинами другою, третьою статті 9 Закону № 2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 25.06.2018 № 558, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 23.07.2018 за № 854/32306, затверджено Інструкцію про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України (далі - Інструкція № 558).
Пунктом 2 Розділу I Інструкції № 558 визначено, що у цій Інструкції термін «грошове забезпечення» означає гарантоване державою грошове забезпечення в обсязі, що відповідає умовам проходження військової служби та стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення складається із: посадового окладу; окладу за військовим званням; щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії); одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Місячне грошове забезпечення - грошове забезпечення, на отримання якого у відповідному місяці має право військовослужбовець згідно із чинним законодавством.
Місячне грошове забезпечення складається із: основних видів грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням); щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, премія).
Грошове забезпечення військовослужбовцям виплачується в органах Держприкордонслужби за місцем їх служби або органом, у якому вони перебувають на фінансовому забезпеченні згідно з приміткою до штату (пункт 3 Розділу I Інструкції № 558).
Відповідно до пункту 4 Розділу І Інструкції № 558 за службу понад установлений службовий час, у дні відпочинку, святкові, вихідні та неробочі дні грошове забезпечення військовослужбовцям додатково не виплачується.
Згідно із пунктом 5 Розділу І Інструкції № 558 розмір грошового забезпечення, що належить військовослужбовцю не за повний місяць, а за декілька днів, визначається, ураховуючи кількість календарних днів у цьому місяці.
Відповідно до пункту 7 Розділу І Інструкції № 558 грошове забезпечення, що належить військовослужбовцю і своєчасно не виплачено йому або виплачено в меншому, ніж належало, розмірі, виплачується за весь період, протягом якого військовослужбовець мав право на нього.
Статтею 1 Закону України від 19.10.2000 № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон № 2050-III) установлено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Відповідно до частини першої статті 2 Закону № 2050-III компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника (частина друга статті 2 Закону № 2050-III).
Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться) (стаття 3 Закону № 2050-III).
Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (стаття 4 Закону № 2050-III).
Відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку (абзац перший статті 7 Закону № 2050-III).
Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159 (далі - Порядок № 159), відтворює положення Закону № 2050-ІІІ, конкретизує підстави та механізм виплати компенсацій.
Відповідно до пунктів 2, 3 Порядку № 159 компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.
Компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру.
Пунктом 4 Порядку № 159 передбачено, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100. Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом.
Щодо вимог позивача про нарахування та виплату йому середнього грошового забезпечення за весь час затримки виплати індексації грошового забезпечення, суд зазначає таке.
Конституційний Суд України у Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013 наголосив, що винагорода за виконану працівником роботу є джерелом його існування та має забезпечувати для нього достатній, гідний життєвий рівень. Це визначає обов'язок держави створювати належні умови для реалізації громадянами права на працю, оптимізації балансу інтересів сторін трудових відносин, зокрема, шляхом державного регулювання оплати праці. Держава передбачає заходи, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, тобто грошової винагороди за виконану роботу як еквівалента вартості споживчих товарів і послуг. Згідно з положеннями частини шостої статті 95 КЗпП України, статей 33, 34 Закону України «Про оплату праці» такими заходами є індексація заробітної плати та компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати.
На підставі аналізу наведених положень законодавства Конституційний Суд України дійшов висновку, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
З вище наведених положень слідує, що грошове забезпечення позивача в обсязі, що відповідає умовам проходження військової служби, у тому числі й індексація грошового забезпечення, мало бути виплачено позивачу до дня виключення його зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.
Як встановлено судом, позивач виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення відповідача з 08 травня 2022 року.
Відповідно, все належне позивачу грошове забезпечення мало бути йому виплачено у повному обсязі до 08 травня 2022 року включно.
Однак судом установлено, що вже після звільнення зі служби, виключення зі списків особового складу та всіх видів забезпечення НОМЕР_2 прикордонного загону ОСОБА_1 відповідачем 24 грудня 2025 року виплачено 170468,68 грн індексації, донарахованої на виконання рішення суду від 16 травня 2025 року у справі № 360/633/25.
Установлені судом обставини також вказують, що представник позивача помилково зазначив у позовній заяві, що виплата 24 грудня 2025 року індексації здійснена відповідачем на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16 липня 2025 року у справі № 380/4961/25.
Слід зазначити, що Законом № 2011-XII, Положенням № 1115/2009 та Інструкцією № 558, які є спеціальними нормативно-правовими актами і підлягають застосуванню при визначенні структури, порядку та умов виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, та у випадку виникнення спорів з цього приводу, не врегульовано питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців Державної прикордонної служби України.
Нерозповсюдження на військовослужбовців Державної прикордонної служби України норм Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) стосується тільки норм, якими врегульована оплата праці (виплата грошового забезпечення) вказаних осіб та спорів щодо цього забезпечення, таких як: спорів щодо розміру посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії, одноразових додаткових видів грошового забезпечення, порядку їх нарахування та виплати тощо.
Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців Державної прикордонної служби України не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.
За правилами частини шостої статті 7 КАС України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Цією ж статтею передбачено, що право особи на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці від 01.07.1949 № 95 «Про захист заробітної плати», ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, незалежно від назви оплати праці і методу її обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.
Статтею 12 Конвенції установлено, що коли минає термін трудового договору, остаточний розрахунок заробітної плати, належної працівнику, має бути проведено відповідно до національного законодавства, колективного договору чи рішення арбітражного органу, або - коли немає такого законодавства, угоди чи рішення - в розумний термін з урахуванням умов контракту.
Враховуючи, що перебування особи на публічній службі є однією із форм реалізації закріпленого у статті 43 Конституції України права на працю (постанова Верховного Суду України від 06 листопада 2013 року у справі № 21-389а13), суд вважає за необхідне застосувати до цих правовідносин норми КЗпП України.
Згідно із частиною першою статті 47 КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача зі служби) власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до статті 116 КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача зі служби) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
За змістом статті 117 КЗпП України:
в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору (в редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року);
у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті (в редакції, яка діє з 19 липня 2022 року).
Аналіз вищевказаних норм дає підстави для висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України.
Суд враховує правову позицію, висловлену Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року в справі № 821/1083/17, відповідно до якої під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Також у постанові Великої Палати Верховного Суду зазначено, що якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). У цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, в тому числі й після прийняття судового рішення.
Оскільки рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 16 травня 2025 року у справі № 360/633/25 встановлено право позивача на отримання індексації-різниці грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 08 травня 2022 року у розмірі 173064,65 грн, суд погоджується з твердженнями представника позивача, що відповідач мав здійснити позивачу виплату належного йому грошового забезпечення у повному розмірі до дня звільнення з військової служби та виключення зі списків особового складу військової частини, тобто у строк, визначений у статті 116 КЗпП України.
Також, зважаючи на вище наведені положення КЗпП України та правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, суд дійшов висновку, що стаття 117 КЗпП України розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати належних працівникові при звільненні сум.
Тому відсутність спору на день звільнення позивача з військової служби та його виключення зі списків особового складу відповідача не виключає визначену статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Оскільки суду не надано доказів, що позивач був відсутній на службі в день його звільнення, то суд дійшов висновку, що всі належні позивачу суми грошового забезпечення, у тому числі й індексація грошового забезпечення, мали бути виплачені до 08 травня 2022 року включно.
Однак за матеріалами справи виплата належної позивачу індексації здійснена відповідачем 24 грудня 2025 року на виконання рішення суду у справі № 360/633/25.
Відповідно за цей період затримки до відповідача має бути застосована відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок № 100 у редакції, яка діє на час вирішення спору).
Згідно з підпунктом «л» пункту 1 Порядку № 100 цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати.
Відповідно абзаців першого-п'ятого пункту 2 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки. Обчислення середньої заробітної плати для виплати компенсації за невикористані відпустки, на які працівник набув право до 31 грудня 2023 р., проводиться виходячи з виплат, нарахованих у 2023 році. Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи - підприємця або фізичної особи, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників, менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку, матеріальна (грошова) допомога. Якщо працівника прийнято (оформлено) на роботу не з першого числа місяця, проте дата прийняття на роботу є першим робочим днем місяця, то цей місяць враховується до розрахункового періоду як повний місяць. У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.
Відповідно до абзаців першого-третього пункту 3 Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку. Суми нарахованої заробітної плати, крім премій (в тому числі за місяць) та інших заохочувальних виплат за підсумками роботи за певний період, враховуються у тому місяці, за який вони нараховані, та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт. Премії (в тому числі за місяць) та інші заохочувальні виплати за підсумками роботи за певний період під час обчислення середньої заробітної плати враховуються в заробіток періоду, який відповідає кількості місяців, за які вони нараховані, починаючи з місяця, в якому вони нараховані. Для цього до заробітку відповідних місяців розрахункового періоду додається частина, яка визначається діленням суми премії або іншої заохочувальної виплати за підсумками роботи за певний період на кількість відпрацьованих робочих днів періоду, за який вони нараховані, та множенням на кількість відпрацьованих робочих днів відповідного місяця, що припадає на розрахунковий період. Якщо період, за який нараховано премію чи іншу заохочувальну виплату, працівником відпрацьовано частково, під час обчислення середньої заробітної плати враховується сума у розмірі не більше фактично нарахованої суми премії чи іншої заохочувальної виплати.
Пунктом 4 Порядку № 100 визначено, що при обчисленні середньої заробітної плати не враховуються, зокрема:
виплати за виконання окремих доручень (одноразового характеру), що не входять в обов'язки працівника (за винятком доплат за суміщення професій і посад, розширення зон обслуговування або виконання додаткових обсягів робіт та виконання обов'язків тимчасово відсутніх працівників, а також різниці в посадових окладах, що виплачується працівникам, які виконують обов'язки тимчасово відсутнього керівника підприємства або його структурного підрозділу і не є штатними заступниками) (підпункт «а»);
одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо) (підпункт «б»);
компенсаційні виплати на відрядження і переведення (добові, оплата за проїзд, витрати на наймання житла, підйомні, надбавки, що виплачуються замість добових) (підпункт «в»);
пенсії, державна допомога, соціальні та компенсаційні виплати (підпункт «е»);
компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати (підпункт «л»).
Відповідно до пункту 5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період (абзац перший пункту 8 Порядку № 100).
При цьому, спеціальним нормативно-правовим актом, що регулює обчислення середньоденного розміру грошового забезпечення, є Інструкція № 558, пунктом 5 Розділу І якої визначено, що розмір грошового забезпечення, що належить військовослужбовцю не за повний місяць, а за декілька днів, визначається, ураховуючи кількість календарних днів у цьому місяці.
З системного аналізу вищенаведених норм Порядку № 100 та Інструкції № 558 можна дійти висновку, що:
згідно з чинним законодавством нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку військовослужбовцям Державної прикордонної служби України проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням. Середньоденне грошове забезпечення військовослужбовця обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період;
нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку здійснюється з щомісячних основних (посадовий оклад, оклад за військовим званням) та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія) за останні 2 календарні місяці служби перед місяцем звільнення. При цьому, індексація враховується в усіх випадках обчислення середнього грошового забезпечення;
до розрахунку не включаються одноразові додаткові види грошового забезпечення, винагорода за безпосередню участь у воєнних конфліктах, антитерористичних операціях та інших заходах в умовах особливого періоду, а також інші виплати, передбачені пунктом 4 Порядку № 100.
Суд зазначає, що спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі охоплюється періодом з 08 травня 2022 року по 24 грудня 2025 року, а тому такий період умовно варто поділити на 2 частини: до набрання чинності Законом України від 01.07.2022 № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (19 липня 2022 року) і після цього.
Період з 08 травня 2022 року до 18 липня 2022 року включно (до дня набрання чинності Законом України від 01.07.2022 № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин») регулюється редакцією КЗпП України, до внесення у неї змін Законом України від 01.07.2022 № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», тобто без обмеження строком виплати у 6 місяців.
Проте, період з 19 липня 2022 року до 24 грудня 2025 року включно регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
День звільнення позивача 08 травня 2022 року є останнім робочим днем, за який здійснюється нарахування та виплата грошового забезпечення, тому цей день не враховується судом для визначення кількості днів затримки у розрахунку при звільненні.
Таким чином, періодом затримки розрахунку при звільненні є період з 09 травня 2022 року по 24 грудня 2025 року включно, під час якого редакція статті 117 КЗпП України зазнала суттєвих змін, тому означений період потрібно поділити на два періоди, а саме на період з 08 травня 2022 року по 18 липня 2022 року (весь період затримки розрахунку при звільненні до внесення змін щодо обмеження шістьма місяцями), що становить 71 календарний день, та період з 19 липня 2022 року по 19 січня 2023 року (період обмежений шістьма місяцями), що становить 185 календарних днів.
Як вже вказано, сторонами в матеріали справи надані довідки, видані НОМЕР_2 прикордонним загоном про грошове забезпечення позивача за березень та квітень 2022 року, а також розмір його середньоденного грошового забезпечення. Проте, оскільки вказані довідки різняться в розмірі нарахованого позивачу у цьому періоді грошового забезпечення, суд вважає за необхідне розрахувати середньоденне грошове забезпечення позивача за даними особистої картки позивача на грошове забезпечення та архівної відомості за 2022 рік.
Так за даними особистої картки на грошове забезпечення та архівною відомістю ОСОБА_1 у березні - квітні 2022 року нараховано таке грошове забезпечення:
у березні 2022 року нараховано грошове забезпечення в розмірі 54609,02 грн, у тому числі: посадовий оклад - 3170,00 грн, оклад за військовим званням - 950,00 грн, надбавка за вислугу років - 1442,00 грн, надбавка за особливості проходження служби - 2224,80 грн, премію від окладу - 5642,60 грн, додаткова премія - 634,00 грн, індексація - 672,35 грн, додаткова винагорода по Постанові № 168 - 5357,14 грн, додаткова винагорода по Постанові № 168 - 30000,00 грн, додаткова винагорода по Постанові № 168 - 4516,13 грн;
у квітні 2022 року нараховано грошове забезпечення в розмірі 114735,75 грн, у тому числі: посадовий оклад - 3170,00 грн, оклад за військовим званням - 950,00 грн, надбавка за вислугу років - 1442,00 грн, надбавка за особливості проходження служби - 2224,80 грн, премію від окладу - 5642,60 грн, додаткова премія - 634,00 грн, індексація - 672,35 грн, додаткова винагорода по Постанові № 168 - 30000,00 грн, додаткова винагорода по Постанові № 168 - 70000,00 грн.
Судом у складі виплаченого позивачу за березень - квітень 2022 року грошового забезпечення установлено виплату йому додаткової винагороди по Постанові № 168, яка не враховується для обчислення середньоденного грошового забезпечення.
Отже для розрахунку середньоденного грошового забезпечення судом враховується нараховане позивачу грошове забезпечення за виключенням додаткової винагороди по Постанові № 168, а саме за березень 2022 року в розмірі 14735,75 грн, за квітень 2022 року в розмірі 14735,75 грн, всього - 29471,50 грн.
За березень - квітень 2022 року позивачем відпрацьовано 61 календарний день.
Середньоденне грошове забезпечення позивача складає 483,14 грн ((14735,75 грн + 14735,75 грн) : 61 календарний день).
Відповідно, середнє грошове забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку становить:
за період з 08 травня 2022 року по 18 липня 2022 року в арифметичному обчисленні складає 34302,94 грн (середньоденне грошове забезпечення у розмірі 483,14 грн х 71 календарний день),
за період з 19 липня 2022 року по 19 січня 2023 року в арифметичному обчисленні складає 89380,90 грн (середньоденне грошове забезпечення у розмірі 483,14 грн х 185 календарних днів),
а всього - 123683,84 грн.
Суд відхиляє наведені сторонами у заявах по суті справи розрахунки належного позивачу середнього грошового забезпечення у зв'язку з тим, що сторонами неправильно розраховано середньоденний розмір грошового забезпечення, а позивачем ще неправильно визначено період затримки повного розрахунку.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц розтлумачила зміст статті 117 КЗпП України та сформулювала висновок, що відшкодування, передбачене цією нормою права, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаційний характер, а її заходи спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого (пункти 81, 82 постанови).
Розвиваючи цю тезу, Велика Палата Верховного Суду провела аналогію між відшкодуванням за статтею 117 КЗпП України та такими цивільно-правовими інститутами, як збитки та неустойка. Суд зазначив, що дійсний розмір збитків працівника від затримки розрахунку довести складно або неможливо. Тому законодавець з метою захисту інтересів постраждалої сторони встановлює правила, що дозволяють стягнути компенсацію у заздалегідь визначеному розмірі (середній заробіток) у спрощеному порядку, без необхідності доведення працівником точного розміру його втрат (пункти 83, 84, 86 постанови).
Таке правове регулювання подібне до інституту неустойки (статті 549-552 ЦК України), яка також є способом забезпечення виконання зобов'язання та компенсації втрат кредитора без доведення їх розміру. Водночас аби неустойка не набула ознак каральної санкції, цивільне законодавство надає суду право зменшити її розмір, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити (частина третя статті 551 ЦК України). Це право суду є проявом принципу пропорційності у цивільному праві (пункт 85 постанови).
Отже, ключовий висновок Великої Палати Верховного Суду полягає в тому, що виплата середнього заробітку за статтею 117 КЗпП України за своєю суттю є не штрафом чи каральною санкцією, а спеціальним видом компенсації очікуваних майнових втрат працівника. Саме така компенсаційна природа дозволяє застосувати загальні принципів права, зокрема пропорційності, та обґрунтовує можливість судового контролю за співмірністю розміру компенсації.
З огляду на компенсаційний характер відповідальності за статтею 117 КЗпП України Велика Палата Верховного Суду у пунктах 87 та 92 постанови у справі № 761/9584/15-ц дійшла висновку, що «виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України».
Велика Палата сформулювала нові змістові критерії, які суд має враховувати при вирішенні питання про зменшення розміру відшкодування (пункт 91 постанови):
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- імовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність імовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Ці критерії спрямовані на досягнення справедливого балансу між інтересами працівника, який має право на компенсацію, та інтересами роботодавця, аби відповідальність не була надмірною.
У постанові від 08 жовтня 2025 року у справі № 489/6074/23 Велика Палата Верховного Суду вирішила виключну правову проблему щодо тлумачення та застосування положень статті 117 КЗпП України у редакції, яка набрала чинності 19 липня 2022 року.
У пунктах 105-106 постанови від 08 жовтня 2025 року у справі № 489/6074/23 Великою Палатою сформульовано такий правий висновок: «Обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.
Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.».
Верховним Судом у постанові від 30 листопада 2020 року по справі № 480/3105/19 вказано, що при визначенні суми, яка підлягає стягненню за затримку розрахунку при звільненні, слід обраховувати суму стягнення пропорційно розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять 100 відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.
Зазначена правова позиція підтримана Верховним Судом у постанові від 22 липня 2021 року у справі № 200/5764/20-а та постанові від 11 серпня 2021 року у справі № 640/9375/20.
Застосовуючи вище наведені правові позиції Верховного Суду для визначення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у цій справі, суд враховує таке.
Як вже вказано, згідно з розрахунковим листом позивачу при звільненні зі служби у відповідача нараховано до виплати грошове забезпечення в загальному розмірі 234739,63 грн.
У подальшому на виконання рішень суду, які набрали законної сили, позивачу:
по справі № 360/633/25 нараховано до виплати 173064,65 грн;
по справі № 380/4961/25 нараховано до виплати 83625,23 грн.
Отже судом установлено, що загальний розмір виплат, належних позивачу при звільненні зі служби, складає 491429,51 грн (самостійно виплачені відповідачем при виключенні позивача зі списків особового складу та нараховані на виконання рішень судів у вказаних справах).
Розмір невиплаченої позивачу у день виключення зі списків особового складу відповідача суми перерахованої на виконання рішення суду по справі № 360/633/25 індексації грошового забезпечення в розмірі 170468,68 грн, виплата якої відбулася 24 грудня 2025 року, по відношенню до всіх належних при звільненні виплат в загальному розмірі 491429,51 грн становить 34,69 % (123683,84 грн *100 % / 491429,51 грн).
Виходячи з принципу пропорційності, сума належного позивачу середнього грошового забезпечення за період затримки з 09 травня 2022 року по 19 січня 2023 року складає 42905,92 грн (123683,84 грн (середнє грошове забезпечення) х 34,69 % (відсоткове значення невиплаченого у день звільнення з військової служби грошового забезпечення).
Що стосується обраного позивачем способу захисту порушених прав в цій частині вимог, суд зазначає таке.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Пунктом 10 частини другої статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Частиною другою статті 9 КАС України закріплено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Зважаючи на обставини справи, суд встановив, що відповідачем порушено право позивача на отримання всіх належних при звільненні зі служби сум грошового забезпечення до дня виключення зі списків особового складу, законодавчо визначеною гарантією від такого порушення є стягнення середнього грошового забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але з 19 липня 2022 року не більш як за шість місяців.
Отже ефективним способом захисту порушених прав позивача є стягнення на його користь з відповідача середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 08 травня 2022 року по 19 січня 2023 року в розмірі 42905,92 грн.
Відповідно до пункту 171.1 статті 171 Податкового кодексу України особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку.
Податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу (підпункт 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України).
Оскільки справляння і сплата податку з доходів громадян є відповідно обов'язком роботодавця, а не працівника, то сума середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні визначена судом без утримання такого податку та інших обов'язкових платежів, які повинен утримати та сплатити за працівника роботодавець.
У задоволенні позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та не виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні слід відмовити через неналежність обраного представником позивача способу судового захисту та його невідповідність об'єкту порушеного права у спірних правовідносинах.
Щодо позовних вимог про нарахування та виплату позивачу компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, суд зазначає таке.
Зі змісту наведених норм Закону № 2050-III та Порядку № 159 слідує, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов'язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу, який не має разового характеру, у встановлені строки його виплати.
Використане у статті 3 Закону № 2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється шляхом множення суми «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов'язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Тобто зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 Закону № 2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Такий підхід до розуміння зазначених норм права, сформулював Верховний Суд України ще у постановах від 19 грудня 2011 року у справі № 6-58цс11, від 11 липня 2017 року у справі № 2а-1102/09/2670 та підтримується Верховним Судом, зокрема, у постановах від 22 червня 2018 року у справі № 810/1092/17, від 13 січня 2020 року у справі № 803/203/17, від 29 квітня 2021 року у справі № 240/6583/20, від 08 травня 2025 року у справі № 380/26344/23 грн та інших.
Основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону № 2050-ІІІ та Порядком № 159 компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Подібна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду від 20 квітня 2022 року у справі № 461/1390/16-а та від 15 травня 2024 року у справі № 200/5032/20-а.
У постановах від 20 грудня 2019 року у справі № 822/1731/16, від 21 березня 2023 року у справі № 620/7687/21 Верховним Судом викладено правову позицію, що у випадку бездіяльності роботодавця щодо нарахування та виплати працівнику індексації заробітної плати, такий працівник має право на компенсацію втрати доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати за умови зобов'язання роботодавця здійснити донарахування належних працівникові сум доходів.
Також виконуючи функцію єдності судової практики, Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 02 квітня 2024 року у справі № 560/8194/20 вирішив питання неоднакового застосування норм статті 7 Закону № 2050-ІІІ та відступив від висновків, викладених Верховним Судом, зокрема, у постановах від 09 червня 2021 року у справі № 240/186/20, від 17 листопада 2021 року у справі № 460/4188/20, від 27 липня 2022 року у справі № 460/783/20, від 11 травня 2023 року у справі № 460/786/20.
У цій постанові Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду справі, серед іншого, сформулював висновки, відповідно до яких нарахування і виплата компенсації втрати частини доходів у випадку порушення строку їх виплати, проводиться у чітко визначений Законом № 2050-ІІІ строк - у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць, отримання відмови власника або уповноваженого ним органу (особи) виплатити таку компенсацію у відповідь на заяву особи про виплату відповідної компенсації на підставі Закону № 2050-ІІІ не змінює час, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить про час, коли особа почала вчиняти активні дії щодо реалізації свого права на отримання компенсації у позасудовому чи судовому порядку, та відповідно з вказаної дати не може розпочинатись відлік строку звернення з позовом до суду.
У справі № 560/8194/20 Судова палата виходила з того, що відмова відповідача у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати у розумінні статті 7 Закону № 2050-ІІІ не обов'язково має висловлюватися через ухвалення окремого акту індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством.
За висновком судової палати зазначену норму варто тлумачити у її системному зв'язку з нормами статей 2-4 Закону № 2050-ІІІ, які визначають, що компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись у місяці, в якому проведено виплату заборгованості. Відповідно невиплата компенсації у вказаний період свідчить про відмову виплатити таку згідно із Законом № 2050-ІІІ і не потребує оформлення відмови окремим рішенням. Вчинення ж відповідачем активної дії, що проявляється, зокрема, у наданні листа-відповіді на звернення особи щодо виплати належних їй сум компенсації, слід розглядати лише як додаткову форму повідомлення про відмову.
З вищеописаних доказів судом встановлено, що рішенням суду від 16 травня 2025 року у справі № 360/633/25 підтверджено, що відповідачем порушено право позивача на отримання індексації у фіксованому розмірі за період з 01 березня 2018 року по 08 травня 2022 року, у зв'язку з чим зобов'язано відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу такої індексації.
Відповідачем 24 грудня 2025 року на виконання рішення суду від 16 травня 2025 року у справі № 360/633/25 виплачено позивачу нараховану йому за період з 01 березня 2018 року по 08 травня 2022 року індексацію в сумі 170468,68 грн.
Проте, всупереч вище вказаних положень Закону № 2050-ІІІ, Порядку № 159 відповідачем у грудні 2025 року (місяці виплати донарахованих сум) не проведено позивачу компенсацію цієї несвоєчасно виплаченої суми індексації.
Відповідачем не заперечується, що ним не здійснено нарахування та виплату позивачу компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення.
Однак відповідач заперечує право позивача на отримання компенсації втрати частини доходу у зв'язку із несвоєчасною виплатою донарахованої на виконання рішення суду індексації, оскільки вважає, що виплата такої компенсації після звільнення зі служби не передбачена, а позивач має право звертатися за стягненням середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Проте суд відхиляє такі твердження відповідача як безпідставні, оскільки описаними вище нормативно-правовими актами, якими врегульовано спірні правовідносини, не визначено, що компенсація втраченого доходу здійснюється до дня звільнення з роботи (військової служби). Навпаки визначено, що компенсація здійснюється за весь час затримки у виплаті доходу у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Як вже вказано, Конституційний Суд України у Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013 дійшов висновку, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
У свою чергу, як вірно зазначає відповідач, визначений статтею 117 КЗпП України середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема, компенсацією працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати) у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати (постанова Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16).
Окрім того, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, має разовий характер та не входить до фонду оплати праці (постанови Верховного Суду від 05 червня 2019 року у справі № 694/215/16-ц, від 09 червня 2021 року у справі № 569/11319/19).
Застосовуючи вказані правові висновки, суд зазначає, що компенсація втрати частини доходу у зв'язку з порушенням строку його виплати та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є різними виплатами, тому існування права на отримання компенсації втрати частини доходу у зв'язку з порушенням строку його виплати не нівелює права на отримання середнього заробітку і навпаки. Суд вважає, що за умови існування визначених законодавством підстав, особа одночасно може мати право, як на компенсацію втрати частини доходу у зв'язку з порушенням строку його виплати, так і на середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні.
Підсумовуючи встановлені у справі обставини, суд дійшов висновку, що позивач має право на виплату йому компенсації втрати частини доходу у зв'язку з порушенням відповідачем строків виплати належних йому за період з 01 березня 2018 року по 08 травня 2022 року індексації грошового забезпечення, виплату якої здійснено 24 грудня 2025 року, за весь період такої затримки.
У свою чергу, відповідач, здійснивши на виконання рішень суду виплату позивачу індексації грошового забезпечення без проведення компенсації втрати частини доходу на таку виплату, допустив протиправну бездіяльність.
Отже суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму несвоєчасно виплаченої індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати за період з 01 березня 2018 року по 24 грудня 2025 року.
Оскільки представник позивача безпідставно пов'язав здійснену відповідачем 24 грудня 2025 року виплату індексації в сумі 170468,68 грн із виконанням рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16 липня 2025 року у справі № 380/4961/25, а не із виконанням рішення суду від 16 травня 2025 року у справі № 360/633/25, то ним визначено неправильний період нарахованої на виконання рішення суду індексації та, відповідно, період затримки в її виплаті.
За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.1994, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.
Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов'язаний оцінити, виконуючи свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Отже судом встановлено, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з частиною третьою статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Відповідно до частини восьмої статті 139 КАС України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Позивачем при зверненні до суду з цим позовом сплачено судовий збір у розмірі 1064,96 грн (як за одну вимогу немайнового характеру щодо середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні).
З огляду на те, що спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, а позов підлягає частковому задоволенню внаслідок обрання неналежного способу судового захисту у спірних правовідносинах, коригування періоду затримки в розрахунку при звільненні зі служби, здійсненого позивачем розрахунку, а також періоду нарахування компенсації втрати частини прибутку, суд присуджує позивачу понесені ним і документально підтверджені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1064,96 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 72-77, 90, 241-246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов адвоката Єрьоміної Вікторії Анатоліївни в інтересах ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 09 травня 2022 року по 19 січня 2023 року у розмірі 42905,92 грн (сорок дві тисячі дев'ятсот п'ять гривень 92 коп.).
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів за час затримки виплати індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 08 травня 2022 року, виплаченої 24 грудня 2025 року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 08 травня 2022 року, виплаченої 24 грудня 2025 року, за весь час затримки виплати.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1064,96 грн (одна тисяча шістдесят чотири гривні 96 коп.).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя К.О. Пляшкова