про відмову у зміні способу та порядку виконання рішення суду
30 березня 2026 року м. ДніпроСправа № 360/1016/23
Луганський окружний адміністративний суд у складі судді Пляшкової К.О., розглянувши у письмовому провадженні заяву адвоката Мандрика Владислава Володимировича в інтересах ОСОБА_1 про зміну способу і порядку виконання рішення суду у справі за позовом адвоката Мандрика Владислава Володимировича в інтересах ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії,
До Луганського окружного адміністративного суду 11 березня 2026 року надійшла заява адвоката Мандрика Владислава Володимировича, подана в інтересах ОСОБА_1 про зміну способу і порядку виконання рішення суду у справі за позовом адвоката Мандрика Владислава Володимировича в інтересах ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії, шляхом стягнення з боржника на користь стягувача додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», у сумі 31000,00 грн.
В обґрунтування заяви зазначено, що рішення Луганського окружного адміністративного суду від 08 листопада 2023 року у справі № 360/1016/23, яке набрало законної сили у порядку визначеному чинним законодавством України, є обов'язковим для відповідача і підлягає виконанню ним. Однак станом на 26 лютого 2026 року рішення суду не виконано. Представник позивача вважає, що відповідач ухиляється від виконання рішення суду.
Таким чином представник позивача вважає, що з метою виконання рішення суду необхідно змінити спосіб і порядок виконання рішення суду від 08 листопада 2023 року у справі № 360/1016/23.
Ухвалою від 16 березня 2026 року заяву про зміну способу і порядку виконання судового рішення призначено до розгляду в порядку письмового провадження на 30 березня 2026 року.
Від військової частини НОМЕР_1 до суду 18 березня 2026 року надійшов відзив із запереченнями проти зміни способу і порядку виконання рішення суду з таких підстав.
З метою виконання рішення суду представником юридичної служби подано рапорт щодо виконання рішення суду від 08 листопада 2023 року у справі № 360/1016/23. Згідно з довідкою від 11 червня 2025 року № 3201/ФЕС відповідачем здійснено розрахунок додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», у сумі 31000,00 грн.
Військовою частиною НОМЕР_1 подано відповідний розрахунок потреби в коштах для військовослужбовців, звільнених з військової служби (переміщених до інших військових частин), виконання рішень судів та видатків за КЕКВ 2800 «Інші поточні видатки» за напрямом грошового забезпечення до начальника забезпечувального органу за липень, серпень, вересень, жовтень, листопад, грудень 2025 року та за січень, лютий, березень 2026 року, до якого включено й суму належну до виплати ОСОБА_1 .
Станом на день подання відзиву асигнувань для виконання вказаного рішення суду не надходило. У разі їх надходження, кошти невідкладно буде перераховано на карткові рахунки військовослужбовців, у тому числі й позивача.
Відповідач зазначає, що зміна способу виконання судового рішення із зобов'язання нарахувати та виплатити додаткову винагороду на стягнення з відповідача конкретної суми, призведе до зміни рішення по суті та вирішення питання, що не було предметом дослідження під час розгляду справи по суті.
Розглянувши заяву про зміну способу та порядку виконання судового рішення, дослідивши матеріали судової справи, суд встановив таке.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України; судове рішення є обов'язковим до виконання; держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку; контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Згідно з висновком Конституційного Суду України, складовою права кожного на судовий захист є обов'язковість виконання судового рішення (абзац третій пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013). Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).
Також, Конституційний Суд України у Рішенні від 26 червня 2013 року взяв до уваги практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який, зокрема, у пункті 43 рішення у справі «Шмалько проти України» (заява № 60750/00, від 20 липня 2004 року) вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.
У Рішенні від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 Конституційний Суд України з посиланням на практику ЄСПЛ підкреслив, що визначене статтею 6 Конвенції право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов'язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін; і саме на державу покладено позитивний обов'язок створити систему виконання судових рішень, яка була б ефективною як у теорії, так і на практиці, і гарантувала б їх виконання без неналежних затримок; ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок; держава та її державні органи відповідальні за повне та своєчасне виконання судових рішень, які постановлені проти них (пункт 84 рішення у справі «Валерій Фуклєв проти України» від 7 червня 2005 року, заява № 6318/03; пункт 43 рішення у справі «Шмалько проти України» від 20 липня 2004 року, заява № 60750/00; пункти 46, 51, 54 рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» від 15 жовтня 2009 року, заява № 40450/04; пункт 64 рішення у справі «Apostol v. Georgia» від 28 листопада 2006 року, заява № 30779/04).
На підставі аналізу статей 3, 8, частин першої та другої статті 55, частин першої та другої статті 129-1 Конституції України в системному взаємозв'язку Конституційний Суд України в пункті 2.1 мотивувальної частини Рішення від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 констатував, що обов'язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов'язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов'язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов'язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання.
Відповідно до статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України.
Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їхніми посадовими та службовими особами, фізичними та юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, установлену законом.
Згідно із частиною першою статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Отже, обов'язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених статтею 129-1 Конституції України, а також статтями 14 та 370 КАС України.
Зазначені висновки узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 23 квітня 2020 року у справі № 560/523/19, від 01 лютого 2022 року у справі № 420/177/20 та від 18 травня 2022 року у справі № 140/279/21.
Подібний підхід був застосований Верховним Судом у постанові від 26 січня 2021 року у справі № 611/26/17, у якій Суд зазначив, що обов'язковість судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантовано статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених статтями 129, 129-1 Конституції України, статтями 2, 14, 370 КАС України та статтею 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Обов'язковість судового рішення означає, що таке рішення буде виконано своєчасно (у розумні строки), належним чином (у спосіб, визначений судом) та у повному обсязі (у точній відповідності до приписів мотивувальної та резолютивної частин рішення).
В адміністративному судочинстві обов'язковість виконання судового рішення має особливо важливе значення, оскільки, виходячи із завдань адміністративного судочинства щодо ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, судовий захист може вважатися ефективним лише за умови своєчасного та належного виконання судового рішення, зазвичай, боржником в якому є держава в особі її компетентних органів, а тому адміністративні суди, які, здійснюючи судовий контроль та застосовуючи інші пов'язані процесуальні засоби, повинні максимально сприяти реалізації конституційної засади обов'язковості судового рішення.
Зазначені висновки узгоджуються із позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 01 лютого 2022 року у справі № 420/177/20 та ухвалах від 26 січня 2021 року у справі № 611/26/17, від 7 лютого 2022 року у справі № 200/3958/19-а.
Відповідно до абзацу першого частини першої статті 378 КАС України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду.
Згідно з частиною третьою статті 378 КАС України підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Невиконання суб'єктом владних повноважень судового рішення, яке набрало законної сили, щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг протягом двох місяців з дня набрання законної сили судовим рішенням є самостійною підставою для зміни способу і порядку виконання такого судового рішення шляхом стягнення з такого суб'єкта владних повноважень відповідних виплат.
Суд зауважує, що поняття спосіб і порядок виконання судового рішення мають спеціальне значення, яке розраховане на виконавче провадження. Спосіб виконання судового рішення це спосіб реалізації та здійснення способу захисту, що встановлено КАС України. Натомість порядок виконання судового рішення означає визначену рішенням суду послідовність і зміст вчинення виконавчих дій державним виконавцем.
Під зміною способу і порядку виконання рішення слід розуміти вжиття адміністративним судом нових заходів для реалізації рішення у разі неможливості його виконання у встановлені раніше порядок і спосіб. Ці заходи повинні забезпечити виконання конкретного судового рішення і не поширюватися на відносини, які виникли після його ухвалення.
Водночас, змінюючи спосіб і порядок виконання судового рішення, суд не може змінювати останнє по суті, торкаючись питань, які не були предметом судового розгляду, а також змінювати обраний судом при ухваленні цього рішення спосіб відновлення порушеного права позивача.
Мета зміни способу та порядку виконання рішення суду полягає у тому, щоб усунути обставини, що істотно ускладнюють або роблять неможливим виконання такого судового рішення.
Верховний Суд у постанові від 21 серпня 2018 року у справі №803/3805/15 зазначив, що системний аналіз наведеної правової норми дає підстави дійти до висновку про те, що підставою для встановлення порядку і способу виконання судового рішення є обставини, що перешкоджають належному його виконанню: ускладнюють його виконання або роблять неможливим, при цьому судове рішення не може бути змінено по суті.
Тобто зміна способу і порядку виконання рішення суду - це прийняття судом нових заходів для реалізації рішення в разі неможливості його виконання у порядку і способом, раніше встановленими. Отже, суд за наявності обґрунтованих підстав та належних доказів може змінити спосіб та порядок виконання рішення суду, не змінюючи при цьому його змісту, або ж відмовити в задоволенні такої заяви.
Наведене узгоджується з висновками Верховного Суду, які викладені в постанові Верховного Суду від 11 лютого 2020 року у справі № 826/8279/16.
З матеріалів справи судом установлено, що рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 08 листопада 2023 року у справі № 360/1016/23, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 15 лютого 2024 року, позов адвоката Мандрика В.В. в інтересах ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії задавлено частково;
визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім 'ям під час дії воєнного стану», у розмірі 30000,00 грн в розрахунку на місяць пропорційно дням перебування на військовій службі у період дії воєнного стану за вересень та листопад 2022 року;
зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», у розмірі 30000,00 грн в розрахунку на місяць пропорційно дням перебування на військовій службі у період дії воєнного стану за вересень та листопад 2022 року;
у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Позивачем 26 лютого 2024 року отримано виконавчий лист по справі про зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», у розмірі 30000,00 грн в розрахунку на місяць пропорційно дням перебування на військовій службі у період дії воєнного стану за вересень та листопад 2022 року.
Представник позивача в інтересах ОСОБА_1 16 грудня 2024 року звернувся до органів виконавчої служби з заявою про примусове виконання вищевказаного виконавчого листа.
Постановою заступника начальника відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Луганській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 21 січня 2025 року відкрито виконавче провадження № 76851050 з примусового виконання виконавчого листа по справі № 360/1016/23, виданого 26 лютого 2024 року Луганським окружним адміністративним судом про зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», у розмірі 30000,00 грн в розрахунку на місяць пропорційно дням перебування на військовій службі у період дії воєнного стану за вересень та листопад 2022 року.
Згідно із інформацією про виконавче провадження № 76851050 з АСВП, виконавче провадження відкрито та перебуває на виконанні у головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Луганській та Харківській областях Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України. Інформація про завершення зазначеного виконавчого провадження станом на час розгляду заяви про зміну способу і порядку виконання судового рішення в АСВП відсутня.
Тобто на час розгляду заяви існує відкрите виконавче провадження з виконання судового рішення у цій справі.
Наведене свідчить про існування у позивача можливості отримати реальне виконання судового рішення у межах процедури виконавчого провадження, у тому числі шляхом застосування державним виконавцем до боржника примусових заходів, визначених Законом України «Про виконавче провадження».
Отже наразі підстави стверджувати, що загальний порядок виконання судового рішення не дасть очікуваних результатів, відсутні.
Відповідач перебуває на повному фінансово-господарському забезпеченні у Фінансовому економічному управлінні Командування сухопутних сил, та є підпорядкованим підрозділом, визначеним Міністерством оборони України, відтак не є розпорядником коштів.
Виплата коштів позивачу на виконання рішення суду залежить від належного фінансування Військової частини НОМЕР_1 розпорядником коштів.
Водночас, відповідачем до матеріалів справи надано заявку-розрахунок від 02 липня 2025 року № 9, направлену до Фінансового економічного управлінні ІНФОРМАЦІЯ_1 , на фінансування виплати грошового забезпечення та підйомної допомоги військовослужбовцям, виконання рішень судів та видатків за КЕКВ 2800 «Інші поточні видатки» за напрямом грошового забезпечення Військової частини НОМЕР_1 на липень 2025 року із розрахунком потреби у коштах, дослідженням якої установлено, що до неї відповідачем включено заборгованість за рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 08 листопада 2023 року у справі № 360/1016/23 в сумі 36580,00 грн.
Такі ж заявки-розрахунки подано відповідачем від 01 серпня 2025 року за № 11, від 01 вересня 2025 року № 13, від 02 жовтня 2025 року № 15, від 04 листопада 2025 року № 17, від 02 грудня 2025 року № 19, від 01 січня 2026 року № 1, від 01 лютого 2026 року № 3, від 02 березня 2026 року № 5.
Однак, на час розгляду заяви, відповідні кошти відповідачу не виділені, що позбавляє його можливості наразі виконати рішення суду в частині виплати ОСОБА_1 грошових коштів, нарахованих на виконання рішення суду в сумі 31000,00 грн.
Наведені обставини свідчать, що відповідачем вжито конкретних заходів з метою виконання вказаного рішення суду.
Відповідач не заперечує проти виплати коштів ОСОБА_1 і зазначає, що така виплата можлива лише у випадку надходження коштів з Фінансово-економічного управління Командування сухопутних сил.
Суд погоджується з твердженнями відповідача, що стягнення з відповідача коштів, які відсутні на його рахунках для виплати заборгованості за рішенням суду, можуть поставити під загрозу функціонування такого суб'єкта.
Судом установлено, що виконання рішення суду у даній справі залежить виключно від бюджетного фінансування відповідача, а не від визначеного судом способу виконання рішення, тому така зміна не вплине на його фактичне виконання. Така процесуальна дія у жодному разі не призведе до більш скорішого фінансування державою (Командування сухопутних сил) виплати позивачу додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», у сумі 31000,00 грн.
З огляду на викладене суд дійшов висновку, що у даному випадку відсутні підстави для зміни способу та порядку виконання рішення суду.
Керуючись статтями 241, 243, 248, 256, 378 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Відмовити у задоволенні заяви адвоката Мандрика Владислава Володимировича в інтересах ОСОБА_1 про зміну способу і порядку виконання рішення суду у справі за позовом адвоката Мандрика Владислава Володимировича в інтересах ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Суддя К.О. Пляшкова