30 березня 2026 року м. Кропивницький Справа № 320/3978/19
провадження № 2-іс/340/137/25
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Савонюка М.Я., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у порядку письмового провадження) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-
ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернувся до Київського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Держгеокадастру у Київській області (надалі - відповідач), у якому з урахуванням змінених позовних вимог, просить:
- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Київській області № 265-К від 18 червня 2019 року про звільнення ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) з посади головного спеціаліста Відділу у Вишгородському районі Головного управління Держгеокадастру у Київській області за угодою сторін;
- поновити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на посаді головного спеціаліста Відділу у Вишгородському районі Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області з дня звільнення;
- стягнути з Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області на мою користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 19 червня 2019 року по дату винесення рішення суду;
- при стягненні з Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області на його користь середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу з 19 червня 2019 року по дату винесення рішення суду, стягнення середнього заробітку за період з 01.01.2020 по 11.12.2020 включно, здійснити з урахуванням коефіцієнту підвищення заробітної плати (посадового окладу) у 2020 році.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що відповідно до наказу Головного управління Держгеокадастру у Київській області №727-К від 16.11.2017 був призначений на посаду головного спеціаліста Відділу у Вишгородському районі Головного управління Держгеокадастру у Київській області в порядку переведення з Управління Держгеокадастру у Васильківському районі Київської області. У лютому місяці 2017 року після завершення ліквідації Управління Держгеокадастру у Васильківському районі Київської області, в якому він працював заступником начальника Управління (в т.ч. заступником голови комісії з ліквідації), переведений до Головного управління Держгеокадастру у Київській області для подальшої роботи на посаді головного спеціаліста Відділу у Вишгородському районі.
Вказує, що основною вимогою для переведення та подальшої роботи в Головному управлінні було написання заяви на звільнення за угодою сторін без зазначення дати. З метою подальшого проходження служби на відповідній посаді у лютому 2017 року ним було написано заяву на звільнення за угодою сторін без зазначення дати цієї заяви та дати звільнення, хоча реальних намірів звільнятися не мав.
19.06.2017 його викликали до Головного управління Держгеокадастру у Київській області та повідомили про звільнення, ознайомили з наказом від 18.06.2019 №256-К, яким його звільнено з посади головного спеціаліста Відділу у Вишгородському районі Головного управління Держгеокадастру у Київській області за угодою сторін.
Не погодившись із спірним наказом про звільнення з роботи 20.06.2019 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Київській області із заявою, у якій зазначив про відсутність намірів та згоди на звільнення, просив скасувати спірний наказ як помилковий. Однак, відповідач листом №Т-1257/0-1307/6-19 від 02.07.2019 відмовив у її задоволенні.
На підтвердження відсутності намірів звільнятися з роботи у Головному управлінні посилається на те, що 11.06.2019 подав заяву на участь у конкурсі на заміщення вакантної посади заступника начальника Відділу у Фастівському районі Головного управління Держгеокадастру у Київській області, а 18.06.2019 проходив один з етапів конкурсу.
З цих підстав просить позов задовольнити.
У матеріалах справи наявний відзив на позовну заяву, у якому відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог.
На обґрунтування заперечень зазначив, що 18.06.2019 до Головного управління через загальний відділ Управління адміністративно-організаційного забезпечення Головного управління надійшла заява головного спеціаліста Відділу у Вишгородському районі Головного управління Трофімова О.В. з проханням звільнити його із займаної посади за угодою сторін. Подана заява відразу була зареєстрована Головним управлінням за допомогою системи електронного документообігу «ДОК ПРОФ Степ 2.0» з одночасним нанесенням штрих-коду реєстраційного та присвоєнням номера Т-1243/0/5-19. На підставі вказаної заяви наказом Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 18.06.2019 № 256-к позивача було звільнено з посади головного спеціаліста Відділу у Вишгородському районі Головного управління за угодою сторін згідно з п. 1 ч.1 ст. 36 Кодексу законів про працю України та ст. 86 Закону України «Про державну службу».
Вказує, що Кодекс законів про працю України не передбачає обов'язкового зазначення у письмовій заяві про звільнення за згодою сторін дати, з якої особа бажає звільнитися, що свідчить про те, що така дата може бути визначена сторонами угоди і в усному порядку. Також, законодавством не встановлено порядку чи строків припинення трудового договору за угодою сторін, у зв'язку з чим такі визначаються працівником і власником або уповноваженим ним органом у кожному конкретному випадку.
Стверджує, що звільнення позивача відбулося у повній відповідності до вимог чинного законодавства про працю, з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про державну службу».
Заперечує здійснення будь-якого тиску на позивача щодо написання заяви про звільнення за угодою сторін.
Оскільки станом на 20.06.2019 ОСОБА_1 вже був звільнений, задовольнити його заяву про скасування наказу про звільнення було неможливо.
З цих підстав просив відмовити у задоволенні позову.
26.07.2019 ухвалою Київського окружного адміністративного суду адміністративну справу №320/3978/19 передано за підсудністю до Окружного адміністративного суду м. Києва.
20.09.2019 ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва відкрито провадження у справі №320/3978/19 та вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
15.10.2019 позивач подав суду клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін.
25.10.2019 представник відповідача також подав суду клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін.
14.11.2019 ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва відмовлено у задоволенні клопотання позивача про розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін.
14.11.2019 ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача про розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін.
19.11.2019 до Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла відповідь на відзив позивача, у якій той більш детально конкретизує доводи та обґрунтування, зазначені у позовній заяві, а також наводить свої аргументи на спростування тверджень відзиву відповідача.
На виконання положень Закону України від 13.12.2022 №2825-IX “Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» та відповідно до Порядку передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва, затвердженого наказом ДСА України від 16.09.2024 №399, справу №320/3978/19 передано на розгляд до Кіровоградського окружного адміністративного суду.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Кіровоградського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 головуючим суддею по розгляду справи №320/3978/19 визначено суддю Дегтярьову С.В.
18.03.2025 ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду прийнято справу №320/3978/19 до провадження.
18.03.2025 ухвалою суду позовну заяву залишено без руху, встановлено судом строк для усунення недоліків позовної заяви.
09.04.2025 позивач подав суду заяву про усунення недоліків позовної заяви, до якої додав клопотання про поновлення строку звернення до суду та позовну заяву, викладену у новій редакції.
10.04.2025 позивач подав суду заяву про актуальність позову, у якій просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
16.04.2025 ухвалою суду постановлено розгляд справи здійснити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи суддею Дегтярьовою С.В. одноособово, витребувано докази по справі.
17.04.2025 позивач подав суду клопотання про розгляд справи у порядку загального позовного провадження.
22.04.2025 ухвалою суду відмовлено у задоволенні клопотання позивача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.
21.04.2025 позивач подав суду клопотання про зміну найменування відповідача.
24.04.2025 ухвалою суду витребувано за ініціативи суду докази по справі.
25.04.2025 представник відповідача подав суду клопотання про витребування доказів.
27.04.2025 позивач надав суду додаткові письмові пояснення, у яких зазначив, що визначення дати звільнення є обов'язковою умовою досягнення взаємної домовленості з роботодавцем, однак такі відомості у поданій ним при переведенні на роботу до Головного управління заяві відсутні. З його сторони не було дійсного волевиявлення на припинення трудових відносин з відповідачем та звільнення з посади головного спеціаліста Відділу. Станом на 12 год. 09 хв. 19.06.2019 факт надходження від нього заяви про звільнення до Головного управління не зафіксований службою діловодства відповідача, у зв'язку з чим і підстави для видачі спірного наказу про звільнення також не існувало. Зауважує, що оскільки заява про звільнення ним фактично не подавалась, тому і не могла бути відкликана. Крім цього, фактична реєстрація заяви, що стала підставою для звільнення з нанесенням штрих-коду відбулась Головним управлінням уже після фактичного звільнення. Згідно з фотографіями оригіналу спірного наказу та його копій від 19.07.2019 і від 11.07.2019 у жодному з 4-х пунктів не зазначено заяву, як підставу звільнення, а зворотна сторона з погодженнями керівників структурних підрозділів не містить дат візування, та відповідно - хронології проходження погодження. Підставою для звільнення також значиться акт прийому-передачі справ та майна від ОСОБА_1 , однак на момент пред'явлення для ознайомлення наказу №265-К від 18.06.2019 цей акт був відсутній. Сам акт прийому-передачі складено не у присутності позивача, місце, дата та час його складання невідомі, всупереч зазначеному у ньому, не враховано, що 18.06.2019 останній мав справи та довірене у зв'язку з виконанням посадових обов'язків майно.
01.05.2025 представник відповідача подав суду письмові пояснення, у яких заперечив проти задоволення позовних вимог. Зазначає, що 18.06.2019 до Головного управління через загальний відділ Управління адміністративно-організаційного забезпечення Головного управління надійшла заява головного спеціаліста Відділу у Вишгородському районі Головного управління Трофімова О.В. з проханням звільнити його із вказаної вище посади за угодою сторін. 18.06.2019 вказана заява зареєстрована Головним управлінням за допомогою системи електронного документообігу «ДОК ПРОФ Степ 2.0» з одночасним нанесенням штрих-коду та присвоєнням реєстраційного номера Т-1243/0/5-19. Наказом Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 18.06.2019 №256-к ОСОБА_1 було звільнено з посади головного спеціаліста Відділу у Вишгородському районі Головного управління за угодою сторін.
Звертає увагу, що положення Кодексу законів про працю України не передбачають обов'язкового зазначення у письмовій заяві про звільнення за згодою сторін дати, з якої особа бажає звільнитися, тому така дата може бути визначена сторонами угоди і в усному порядку. Також, не встановлено порядку чи строків припинення трудового договору за угодою сторін, у зв'язку з чим вони визначаються працівником і власником або уповноваженим ним органом у кожному конкретному випадку. За змістом наведених норм припинити трудовий договір можна в будь-який час після досягнення угоди між роботодавцем та працівником. Ініціатива про припинення договору може виходити як від працівника, так і від роботодавця. Якщо одна зі сторін погоджується на пропозицію іншої, вважається, що сторони досягли угоди про припинення трудового договору і наказом про звільнення за пунктом 1 частини 1 статті 36 КЗпП України реалізовується вказана домовленість.
Наголошує, що позивач не заперечує факту особистого написання заяви про звільнення. Твердження щодо написання заяви про звільнення за угодою сторін під тиском під час прийняття на роботу не підтверджені жодними доказами та носять характер суб'єктивних припущень.
Стовно звернення позивача від 20.06.2019 про скасування спірного наказу про звільнення зауважує, що Головне управління не наділене повноваженнями щодо поновлення на роботі державних службовців та працівників Головного управління, які раніше були звільненими із займаних ними посад.
02.05.2025 представник відповідача надав письмові пояснення, у яких додатково вказує, що відсутність дати у заяві про звільнення свідчить лише про неуважність позивача, яку він допускав і раніше, зокрема при подачі заяви про призначення на посаду. При цьому дата подання зави про звільнення підтверджується штрих кодом, який проставляється автоматично при реєстрації документів в системі електронного документообігу ДОК ПРОФ.
02.05.2025 ухвалою суду витребувано у відповідача докази по справі.
03.05.2025 до суду надійшла заява позивача про збільшення позовних вимог.
07.05.2025 позивач подав суду додаткові пояснення з урахуванням поданих 01.05.2025 відповідачем пояснень. Заперечив факт пропуску строків звернення до суду із цим позовом, адже позовна заява подана до суду засобами поштового зв'язку 18.07.2019. Наполягає, що відсутність у заяві конкретної дати звільнення свідчить про відсутність волевиявлення працівника на припинення трудового договору за взаємною угодою сторін. З посиланням на правові позиції Верховного Суду зазначив, що відповідач не був обмежений у праві самостійно скасувати наказ про звільнення.
Розпорядженням керівника апарату суду від 24.12.2025 №357 на підставі пунктів 2.3.44 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, пунктів 2.3, 6.2, 11.5 Засад використання автоматизованої системи документообігу у Кіровоградському окружному адміністративному суді призначено повторний автоматизований розподіл справи №320/3978/19.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Кіровоградського окружного адміністративного суду від 05.01.2026 головуючим суддею по розгляду справи №320/3978/19 визначено суддю Савонюка М.Я.
12.01.2026 ухвалою суду справу прийнято до провадження. Розгляд постановлено розпочати спочатку зі стадії розгляду справи по суті.
10.03.2026 ухвалою суду замінено найменування відповідача у справі № 320/3978/19 з Головного управління Держгеокадастру у Київській області на Головне управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області. Заяву представника позивача про зміну предмета позову прийнято до розгляду та постановлено здійснювати розгляд адміністративної справи з урахуванням такої заяви.
Установивши фактичні обставини справи, на які посилаються сторони як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши та оцінивши докази, проаналізувавши норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, суд приходить до наступних висновків.
Згідно відомостей з трудової книжки НОМЕР_2 від 01.07.2005 у період з 09.09.2015 по 16.11.2017 позивач працював заступником начальника Управління Держгеокадастру у Васильківському районі Київської області, як такий, що пройшов стажування на цій посаді в порядку переведення з Управління Держземагенства у Васильківському районі Київської області з присвоєнням дев'ятого рангу державного службовця (т.1 а.с. 15-18).
Наказом Головного управління Держгеокадастру у Київській області №727-К від 16.11.2017 ОСОБА_1 з 17.11.2017 призначено на посаду головного спеціаліста Відділу у Вишгородському районі Головного управління Держгеокадастру у Київській області на період соціальної відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку основного працівника ( ОСОБА_2 ) до фактичного його виходу на роботу, в порядку переведення з посади заступника начальника Управління Держгеокадастру у Васильківському районі Київської області (т.1 а.с. 19).
З 10.01.2019 позивач згідно наказу Головного управління Держгеокадастру у Київській області №15-К від 10.01.2019 виконував обов'язки начальника Відділу у Вишгородськом районі Головного управління Держгеокадастру у Київській області (т.1 а.с. 20).
Водночас наказом Головного управління Держгеокадастру у Київській області №256-к від 18.06.2019 ОСОБА_1 18.06.2019 звільнено з посади головного спеціаліста Відділу у Вишгородському районі Головного управління Держгеокадастру у Київській області за угодою сторін (т.1 а.с. 21).
Як підставу для звільнення у вказаному наказі зазначені заява ОСОБА_1 та акт прийому-передачі справ ОСОБА_1 від 18.06.2019.
У матеріалах справи наявна заява позивача на ім'я начальника Головного управління Дергеокадастру у Київській області Приходько Л.О., у якій просить звільнити його з посади головного спеціаліста Відділу у Вишгородському районі Головного управління Держгеокадастру у Київській області за угодою сторін (т.1 а.с. 74).
Наведена заява зареєстрована у Головному управлінні Держгеокадастру у Київській області T-1243/0/5-19 від 18.06.2019 із нанесенням штрихкодового ідентифікатора, проте відсутні як дата звільнення, так і дата її підписання.
Начальником Управління персоналом Головного управління Держгеокадастру у Київській області Катериною Герасимнюк, в.о. начальника Фінансового управління Головного управління Держгеокадастру у Київській області Тетяною Мальчик та начальником Управління адміністративно - організаційного забезпечення Головного управління Держгеокадастру у Київській області Євгенією Голодною складено Акт прийому - передачі справ та майна, затверджений 18.06.2019 начальником Головного управління Держгеокадастру у Київській області Людмилою Приходько, яким засвідчено, що у головного спеціаліста Відділу у Вишгородському районі Головного управління Держгеокадастру у Київській області Трофімова О.В. станом на 18.06.2019 відсутні справи та довірене у зв'язку з виконанням посадових обов'язків майно (т.1 а.с. 79).
20.06.2019 позивач звернувся до відповідача із заявою, у якій вказав про свою незгоду зі звільненням, бажання продовжувати роботу у Головному управлінні Держгеокадастру у Київській області на посаді головного спеціаліста Відділу у Вишгородському районі. Просив скасувати наказ №256-к від 18.06.2019 як незаконний та/або помилковий та дозволити приступити до виконання посадових обов'язків головного спеціаліста Відділу у Вишгородському районі Головного управління Держгеокадастру у Київській області (т.1 а.с. 22-23).
Листом №T-1257/0-1307/6-19 від 02.07.2019 у відповідь на заяву позивача від 20.06.2019 Головне управління повідомило, що за результатами розгляду поданої заяви про звільнення видано наказ від 18.06.2019 №256-к «Про звільнення ОСОБА_1 », з яким останнього було ознайомлено належним чином. Враховуючи, що звільнення фактично відбулось, 18.06.2019 проведено повний фінансовий розрахунок, задовольнити подану 20.06.2019 заяву про скасування наказу Головного управління від 18.06.2019 № 256-к «Про звільнення ОСОБА_1 » не вбачається можливим. Також, наголошено на необхідності в найкоротший термін прибути до Управління персоналом Головного управління Держгеокадастру у Київській області для отримання трудової Книжки серії НОМЕР_2 (т.1 а.с. 80).
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях, урегульовані Законом України від 10.12.2015 №889-VIII “Про державну службу» (далі - Закон №889-VIII, у редакції на дату виникнення спірних правовідносин).
Частиною першою статті 1 вказаного Закону визначено, що державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави. Державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов'язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.
Відповідно до статті 5 Закону №889-VIII правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.
Відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
Приписами статті 86 Закону №889-VIII державний службовець має право звільнитися зі служби за власним бажанням, попередивши про це суб'єкта призначення у письмовій формі не пізніш як за 14 календарних днів до дня звільнення.
Державний службовець може бути звільнений до закінчення двотижневого строку, передбаченого частиною першою цієї статті, в інший строк за взаємною домовленістю із суб'єктом призначення, якщо таке звільнення не перешкоджатиме належному виконанню обов'язків державним органом.
Суб'єкт призначення зобов'язаний звільнити державного службовця у строк, визначений у поданій ним заяві, у випадках, передбачених законодавством про працю.
Наведені положення кореспондуються із приписами частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України від 10.12.1971 (далі - КЗпП України), згідно з пунктом 1 якої однією з підстав припинення трудового договору є угода сторін.
Відповідно до частини першої статті 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Особливість підстави припинення трудового договору за угодою сторін полягає в тому, що в цьому разі потрібне спільне волевиявлення сторін, спрямоване на припинення трудових відносин в певно обумовлений строк.
За угодою сторін безстроковий трудовий договір може бути припинено в будь-який строк, щодо якого працівник і роботодавець досягли домовленості.
Такий строк може бути як меншим, так і перевищувати встановлений для звільнення за власним бажанням працівника двотижневий період.
Недосягнення сторонами згоди щодо припинення трудового договору та відсутність чіткої узгодженої дати звільнення позбавляє роботодавця права на звільнення працівника з такої підстави, як угода сторін.
При досягненні спільної домовленості працівника й роботодавця про звільнення за угодою сторін, а також погодженні дати звільнення, - відкликання працівником заяви не матиме юридичних наслідків. Це означає, що відкликання працівником заяви про звільнення не скасовує угоду сторін про звільнення.
Верховний Суд у постановах 12.08.2021 у справі №826/20454/16 та від 09.10.2019 у справі №804/9394/14, від 05.12.2024 №380/7363/23 виснував, що визначення дати звільнення за згодою сторін є обов'язковою умовою такого звільнення, оскільки сприяє свідомому волевиявленню державного службовця щодо звільнення з підстав, передбачених пунктом 1 статті 36 КЗпП України (положення якого кореспондуються із приписами частини другої статті 86 Закону № 889).
Відсутність належного волевиявлення не дає підстав уважати наявність наміру державного службовця звільнитися саме за угодою сторін, а сама лише згода суб'єкта призначення задовольнити заяву державного службовця про звільнення не означає наявності угоди про припинення державної служби саме з підстав, передбачених пунктом 1 статті 36 КЗпП України.
Для цілей застосування пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України Верховний Суд України у постанові від 26.10.2016 у справі №404/3049/15-ц (провадження №6-1269цс16) сформулював підхід до розгляду трудових спорів щодо застосування цієї норми та вказав, що суди при вирішенні таких спорів повинні з'ясувати: чи дійсно існувала домовленість сторін про припинення трудового договору за взаємною згодою; чи було волевиявлення працівника на припинення трудового договору в момент видання наказу про звільнення; чи не заявляв працівник про анулювання попередньої домовленості сторін щодо припинення договору за угодою сторін; чи була згода власника або уповноваженого ним органу на анулювання угоди сторін про припинення трудового договору.
Отож, подання працівником заяви про розірвання трудового договору повинно бути добровільним і виражати його волевиявлення щодо звільнення з роботи.
Як встановлено судом, спірним наказом Головного управління Держгеокадастру у Київській області №256-к від 18.06.2019 ОСОБА_1 18.06.2019 звільнено з посади головного спеціаліста Відділу у Вишгородському районі Головного управління Держгеокадастру у Київській області за угодою сторін.
Підставою прийняття рішення про звільнення позивача з роботи зазначені заява ОСОБА_1 та акт прийому-передачі справ ОСОБА_1 від 18.06.2019.
Дослідивши наявну в матеріалах справи заяву ОСОБА_1 про звільнення його із займаної посади за угодою сторін, суд встановив, що вказана заява зареєстрована у Головному управлінні Держгеокадастру у Київській області T-1243/0/5-19 від 18.06.2019 із нанесенням штрихкоду, містить прохання позивача звільнити його із займаної посади за угодою сторін. При цьому заява не містить вказівки на бажану дату звільнення та дату написання/подання такої заяви.
Позивач у своїх доводах наголошує, що заява про звільнення за угодою сторін не відповідала його волевиявленню, була написано ним без дати звільнення під тиском для можливості переведення на роботу в Головне управління Держгеокадастру у Київській області з Управління Держгеокадастру у Васильківському районі Київської області.
Верховний Суд у постанові від 29.06.2022 у справі №640/18748/19 зауважив, якщо державний службовець подає письмову заяву про звільнення за цією підставою, то в ній має бути зазначено прохання звільнити його за угодою сторін i бажану дату звільнення, яка може співпадати з датою подачі заяви. Своєю чергою, суб'єкт призначення, розглядаючи цю заяву вирішує чи погоджуватися на таку пропозицію чи ні. Саме у цьому і полягає процедура досягнення згоди між сторонами, коли державний службовець і суб'єкт призначення спільно вирішують коли і як звільнитися державному службовцю.
Відповідно до пункту 4 розділу ІV Порядку ведення та зберігання особових справ державних службовців, затвердженого наказом Національного агентства України з питань державної служби № 4 від 22.03.2016 заяви про призначення, переведення на іншу посаду, звільнення з посади тощо оформляються власноруч і підписуються із зазначенням дати.
Отже, заява про звільнення з посади за угодою сторін має містити як бажану дату звільнення, так і дату її подання.
Дата реєстрації заяви відповідачем не може трактуватись як узгоджена дата звільнення, оскільки дії з реєстрації вчиняються державним органом самостійно згідно встановленого порядку та не стосуються змісту зареєстрованого документу, що, у свою чергу, не відповідає розумінню дати звільнення за угодою сторін згідно чинного законодавства.
Крім цього, у верхньому лівому куті заяви на місці резолюції керівника наявний лише підпис без зазначення ким та коли такий вчинений, відсутня вказівка на фактичне волевиявлення щодо її реалізації із зазначенням відповідального виконавця.
Про відсутність належного волевиявлення позивача звільнитися саме за угодою сторін 18.06.2019 свідчать: його запис на звороті примірника спірного наказу відповідача «не згоден 19.06.2019», подана ним 20.06.2019 до Головного управління заява, у якій висловлена незгода зі звільненням, бажання продовжувати роботу у Головному управлінні Держгеокадастру у Київській області на посаді головного спеціаліста Відділу у Вишгородському районі, прохання скасувати наказ №256-к від 18.06.2019 як незаконний та/або помилковий та дозволити приступити до виконання посадових обов'язків головного спеціаліста Відділу у Вишгородському районі Головного управління Держгеокадастру у Київській області.
На дату звільнення позивач брав участь у конкурсі на заміщення вакантної посади заступника начальника Відділу у Фастівському районі Головного управління Держгеокадастру у Київській області, що також вказує на його бажання продовжувати державну службу у Головному управлінні та спростовує доводи відповідача про належне волевиявлення ОСОБА_1 звільнитись за угодою сторін (т.2 а.с. 126, 133).
Крім цього, стверджуючи про надходження до Головного управління заяви саме від позивача про звільнення із займаної посади головного спеціаліста Відділу у Вишгородському районі Головного управління Держгеокадастру у Київській області за угодою сторін, відповідач не довів достеменного факту надходження вказаної заяви від позивача шляхом вручення заяви ним особисто визначеній та уповноваженій особі Головного управління з метою її реалізації та забезпечення її обліку у системі.
Суд також враховує, що на дату звільнення позивач згідно наказу Головного управління Держгеокадастру у Київській області №15-К від 10.01.2019 виконував обов'язки начальника Відділу у Вишгородськом районі Головного управління Держгеокадастру у Київській області, що підтверджується наказом Головного управління №15-к від 10.01.2019 та наказом №258-к від 18.06.2019 (т.2 а.с. 114, 142).
Згідно Акта прийому - передачі справ та майна, затвердженого 18.06.2019 начальником Головного управління Держгеокадастру у Київській області Людмилою Приходько, у головного спеціаліста Відділу у Вишгородському районі Головного управління Держгеокадастру у Київській області Трофімова О.В. станом на 18.06.2019 відсутні справи та довірене у зв'язку з виконанням посадових обов'язків майно.
Акт не містить жодних відомостей про виконання позивачем обов'язків начальника Відділу у Вишгородськом районі Головного управління Держгеокадастру у Київській області та наявність у нього певної службової документації. Також, відсутні відомості про ознайомлення ОСОБА_1 з його змістом.
Згідно із частиною 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов'язаний суб'єкт владних повноважень.
Отже, саме на відповідача покладено тягар доказування правомірності свого рішення, при цьому застосовується стандарт доказування "поза розумним сумнівом".
Оцінивши вказане та дійсні обставини справи (час та місце написання заяви, відсутність життєвих обставин, які б вимагали звільнення позивача зі служби в митних органах; поведінку позивача, який подав заяву про скасування спірного наказу та продовження виконання службових обов'язків; зміст поданої заяви про звільнення, в якій відсутнє визначення дати, з якої повинні припинитися відносини державної служби, та дати її написання, відсутність інших доказів погодження сторонами дати звільнення за згодою сторін), суд дійшов висновку про відсутність домовленості між сторонами щодо припинення трудового договору за взаємною згодою.
Таким чином, звільнення позивача не можна вважати законним.
З огляду на наведене, доводи позивача про наявність підстав для скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Київській області №256-к від 18.06.2019 про звільнення його з посади є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
За правилами частини 1 статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Як свідчать матеріали справи, позивач ОСОБА_1 з урахуванням висновків суду був протиправно звільнений наказом Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 18.06.2019 №256-к з посади головного спеціаліста Відділу у Вишгородському районі Головного управління Держгеокадастру у Київській області.
Відповідно до пункту 1 Постанови Кабінету Міністрів України "Деякі питання територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру" від 10.09.2022 №1015 перейменовано територіальний орган Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру - Головне управління Держгеокадастру у Київській області на Головне управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області. Також, реорганізовано територіальний орган Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру - Головне управління Держгеокадастру у м. Києві шляхом його приєднання до Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області (п. 2 Постанови).
Як вбачається з відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань припинення, перетворення, або змін в організаційно-правовій формі такої юридичної особи, чи її ідентифікаційного коду не відбулося.
Суд зазначає, що перейменування юридичної особи без зміни її організаційно-правової форми, чи її ідентифікаційного коду юридичної особи не є реорганізацією чи припиненням у розумінні статті 104 ЦК України та не впливає на обсяг прав і обов'язків такої юридичної особи, які виникли за період її існування і до моменту зміни назви, оскільки внаслідок цього не створюється новий учасник правовідносин.
В силу приписів частини 5 статті 242 КЗпП України та частини 6 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд вважає за необхідне врахувати правову позицію, що неодноразово була висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 31.05.2021 у справі №840/3202/18, від 06.07.2021 у справі №640/3456/20, від 06.07.2021 у справі №640/1627/20, від 21.10.2021 у справі №809/2894/13-а, яка зводиться до того, що працівник, який був незаконно звільнений, поновлюється на роботі в тому підприємстві, де збереглося його попереднє місце роботи. Поновлення на роботі полягає в тому, що працівнику надається та ж робота, яку він виконував до звільнення його з роботи. При цьому повноваження суду при вирішенні трудового спору щодо поновлення працівника на попередній роботі не слід ототожнювати із процедурою призначення на посаду, що належить до компетенції роботодавця.
При цьому суд наголошує на тому, що виходячи із приписів частини 1 статті 235 КЗпП на орган, що розглядає трудовий спір, у разі з'ясування того, що звільнення працівника відбулося незаконно, покладається обов'язок поновлення такого працівника на попередній роботі. Відтак, звільненого без законної підстави працівника має бути поновлено на попередній роботі, а не на іншій рівнозначній посаді, як того бажає позивач.
Закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту трудових прав, ніж зазначені в частині 1 статті 235, статті 240-1 КЗпП, а відтак встановивши, що звільнення відбулось із порушенням установленого законом порядку, суд зобов'язаний поновити працівника на попередній роботі.
Таким чином, на переконання суду, належним способом порушеного права ОСОБА_1 на працю у контексті спірних правовідносин має бути його поновлення саме на посаді, з якої він був незаконно звільнений, тобто на посаді головного спеціаліста Відділу у Вишгородському районі Головного управління Держгеокадастру у Київській області з 19.06.2019, тобто з наступного дня після дня його звільнення (18.06.2019).
Щодо позовних вимог позивача про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, суд зазначає наступне.
Відповідно до абз. 3 пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок №100), у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Керуючись абз. 4 пункту 2 Порядку №100, якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.
Вимушений прогул у зв'язку з незаконним звільненням ОСОБА_1 рахується судом з 19.06.2019 (наступний день за днем звільнення) по 30.03.2026 (день ухвалення судом цього рішення), становить 1740 робочих днів (136 днів за період з 19.06.2019 по 31.12.2019 + 251 день у 2020 р. + 250 днів у 2021 р. + 257 днів у 2022 р. + 260 днів у 2023 року + 262 дні у 2024 р. + 261 день у 2025 р. + 63 дні (01.01.2026-30.03.2026)).
За змістом пунктом 10 Порядку №100 (у редакції на дату звільнення позивача) обчислення середньої заробітної плати у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення. Коефіцієнт підвищення визначається шляхом ділення тарифної ставки (посадового окладу), встановленого працівнику після підвищення, на тарифну ставку (посадовий оклад), що була встановлена до підвищення.
Постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1213 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100", яка набрала чинності 12.12.2020, у Порядку №100 виключено пункт 10.
Оскільки на момент початку періоду вимушеного прогулу пункт 10 Порядку №100 був чинний, тож цю норму щодо обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з урахуванням коефіцієнту підвищення належить застосовувати у площині спірних правовідносин в обмежених часових рамках, а саме з 19.06.2019 по 11.12.2020.
Натомість, у період з 12.12.2020 по 30.03.2026 включно (1366 робочих днів) розрахунковою величиною для обрахунку середнього заробітку позивача має слугувати середньоденна заробітна плата без коефіцієнтів підвищення заробітної плати.
Цей висновок відповідає правовим позиціям Верховного Суду щодо застосування вимог п. 10 Порядку №100 (із урахуванням постанови Уряду № 1213) при обчисленні середнього заробітку за весь час затримки виконання рішення суду, які були викладені у постановах від 08.11.2022 у справі №460/15639/21, від 27.01.2022 у справі №580/5185/20, від 30.03.2023 у справі №340/1747/21, від 26.10.2023 у справі №380/10648/21, від 21.09.2023 у справі №813/2950/16, від 14.03.2024 у справі №640/16392/20 та від 26.12.2024 у справі №120/14435/21-а.
Згідно з довідкою Держгеокадастру у Київській області (т.3 а.с. 51) станом на дату звільнення розмір посадового окладу становив 4900,00 грн, середньоденна заробітна плата, виходячи із виплат позивачу за квітень та травень 2019 року, становила 529,33 грн ((12064,00 грн +6992 грн) : (20 р.дн. +16 р.дн.)).
Наказом Головного управління Держгеокадастру у Київській області №4-а від 29.01.2020 «Про введення в дію штатного розпису на 2020 рік Головного управління Держгеокадастру у Київській області» з 01.01.2020 введено в дію штатний розпис на 2020 рік Головного управління Держгеокадастру у Київській області, затверджений Головою Держгеокадастру, згідно якого посадовий оклад головного спеціаліста становить 5300,00 грн (т.2 а.с. 222-226).
Наказом Головного управління Держгеокадастру у Київській області №85-а від 23.10.2020 «Про введення в дію штатного розпису на 2020 рік Головного управління Держгеокадастру у Київській області» з Ввести в дію штатний розпис на 2020 рік Головного управління Держгеокадастру у Київській області, затверджений Головою Держгеокадастру, згідно якого посадовий оклад головного спеціаліста відділу у Вишгородському районі становить 5300,00 грн (т.2 а.с. 217зв.-221).
Отже, коефіцієнт підвищення у період з 01.01.2020 по 11.12.2020 становить 1,08 (5300 : 4900).
З урахуванням дати зміни розмірів посадових окладів у Головному управлінні Держгеокадастру у Київській області обрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу з урахуванням коефіцієнту підвищення слід обраховувати з 01.01.2020 по 11.12.2020 (238 робочих днів).
Обчислюючи середній заробіток позивача за час вимушеного прогулу, суд здійснив наступні розрахунки:
з 19.06.2019 по 31.12.2019 включно: 136 х 529,33 = 71988,88 грн;
з 01.01.2020 по 11.12.2020 включно: 238 х 529,33 х 1,08 = 136058,98 грн;
з 12.12.2020 по 30.03.2026 включно: 1366 х 529,33 = 723064,78 грн.
Отже, суд дійшов висновку задовольнити позов в цій частині позовних вимог та стягнути з Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області середній заробіток за час вимушеного прогулу з 19.06.2019 по 30.03.2026 в розмірі 931112,64 грн (71988,88 + 136058,98 + 723064,78) з відрахуванням установлених законом податків та інших обов'язкових платежів.
Щодо розподілу судових витрат, то суд зазначає наступне.
13.01.2026 позивач подав суду заяву про стягнення на його користь з відповідача витрати на правничу допомогу у сумі 84000,00 грн.
Визначаючись щодо наявності правових підстав для стягнення витрат на правничу допомогу, суд виходить із наступного.
Відповідно до статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно частини 1 статті 134 КАС України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (ч. 2 ст. 134 КАС України).
Відповідно до частини 3 статті 134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Разом з тим, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 4 ст. 134 КАС України).
За приписами частини 5 статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Отже, при оцінці розміру витрат суд застосовує ряд критеріїв (дійсність, обґрунтованість, розумність, реальність, пропорційність, співмірність) та факти на підтвердження таких критеріїв (складність справи, значення справи для сторін, фінансовий стан сторін, ринкові ціни адвокатських послуг тощо).
При визначенні суми відшкодування судових витрат, суд має виходити з критерію обґрунтованих дій позивача, а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та запровадження певних запобіжників від можливих зловживань з боку учасників судового процесу та осіб, які надають правничу допомогу, зокрема, неможливості стягнення необґрунтовано завищених витрат на правничу допомогу.
Аналогічні критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Allia№ce Limited" проти України", заява № 19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Вказані висновки також наведені у Постановах Верховного Суду від 17.09.2019 по справі 810/3806/18, по справі №1740/2428/18 від 24.03.2020, по справі №320/3271/19 від 07.05.2020, від 07.09.2023 у справі №202/8301/21.від 18.05.2023 у справі №280/1983/19.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
За правовою позицією Великої палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 27.06.2018 по справі №826/1216/16, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Так, позивач просить суд стягнути з відповідача на його користь витрати, пов'язані з наданням професійної правничої допомоги в сумі 84000,00 гривень.
На підтвердження фактично понесених судових витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано копії: договору про надання послуг правничої допомоги №28/06-18 від 28.06.2018; договору про надання послуг правничої допомоги №28/06-18/1 від 31.12.2020; акта про надані послуги від 14.05.2025; детального опису наданих послуг правничої допомоги від 14.05.2025; розрахунку суми судових витрат від 14.05.2025 (т.3 а.с. 84-88).
Відповідно до пункту 1.1 Договору №28/06-1 клієнт доручає, а адвокатське об'єднання приймає на себе зобов?язання надавати юридичну допомогу в обсязі та на умовах, передбачених даним Договором.
Порядок розрахунків між сторонами визначено у розділі 5 Договору №28/06-1.
Так, правничу допомогу, що надається адвокатським об?єднанням, клієнт оплачує в гривнях, шляхом переказу на поточний рахунок суми, що визначена Сторонами в Додатках до цього Договору, на підставі виставленого рахунку. Оплата за даним Договором здійснюється не пізніше 3-х банківських днів з моменту отримання клієнтом рахунку. При розрахунку вартості правничої допомоги враховується час, витрачений адвокатським об?єднанням, її партнерами та співробітниками. За результатами надання правничої допомоги складається акт, що підписується представниками кожної зі сторін. В акті вказується обсяг наданої адвокатським об?єднанням правничої допомоги і її вартість. В акті, зазначеному в п. 4.4. Договору Сторони можуть визначити інший порядок оплати та/чи вартість правничої допомоги. В цьому випадку Сторони керуються умовами акта (п. 5.1-5.5).
Аналогічним чином врегульовано порядок оплати у Договорі про надання послуг правничої допомоги №28/06-18/1 від 31.12.2020.
Відповідно до детального опису наданих Адвокатським об'єднанням «Лекс форс» послуг правничої допомоги по справі №320/3978/19 Адвокатське об'єднання надало Трофімову Олександру Вікторовичу послуги на загальну суму 84000,00 грн, у тому числі:
- вивчення Адвокатським об'єднанням матеріалів справи, їх аналіз та формування правової позиції участі в судовому процесі (3 години витраченого часу) на суму 6000,00 грн;
- підготовка та направлення адвокатського запиту до Головного управління Держгеокадастру у Київській області (1 година витраченого часу) на суму 2000,00 грн;
- підготовка позовної заяви в інтересах ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Київській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у справі № 320/3978/19 (10 годин витраченого часу) на суму 20000,00 грн;
- підготовка та направлення Адвокатським об'єднанням клопотань до суду у справі № 320/3978/19 (2 години витраченого часу) на суму 4000,00 грн;
- підготовка та направлення Адвокатським об'єднанням уточненої позовної заяви у справі №320/3978/19 (5 годин витраченого часу) на суму 10000,00 грн;
- підготовка Заяви про актуальність позову (3 години витраченого часу) на суму 6000,00 грн;
- підготовка Заяви про усунення недоліків позовної заяви (3 години витраченого часу) на суму 6000,00 грн;
- підготовка Адвокатського запиту до відповідача щодо розмірів посадового окладу у 2019-2020 роках, штатних розписів, кількість робочих днів за табелями (1 година витраченого часу) на суму 2000,00 грн;
- підготовка Пояснення + 28 додатків (на виконання ухвали) (5 годин витраченого часу) на суму 10000,00 грн;
- підготовка Клопотання про зміну найменування Відповідача (1 година витраченого часу) на суму 2000,00 грн;
- підготовка Клопотання про долучення доказів - довідки про доходи за весь період + отриманих документів на а/запит (на виконання ухвали в частині доходів) (1 година витраченого часу) на суму 2000,00 грн;
- підготовка заяви про збільшення позовних вимог година (4 години витраченого часу) на суму 8000,00 грн;
- підготовка Відповіді на доповнення до Відзиву Відповідача (3 години витраченого часу) на суму 6000,00 грн.
Згідно акта про надані послуги від 14.05.2025 Адвокатське об'єднання «Лекс форс» відповідно до Договору №28/06-18/1 про надання послуг правничої допомоги від 28.06.2018 та Договору №28/06-18/1 про надання послуг правничої допомоги від 31.12.2020 передало, а Клієнт ОСОБА_1 прийняв послуги правової допомоги на загальну суму 84000,00 грн.
Перелік наведених у Акті наданих послуг відповідає Детальному опису наданих послуг від 12.01.2026 та Розрахунку суми судових витрат позивача по справі №320/3978/19.
У постанові Верховного Суду від 18.05.2023 у справі №280/1983/19 вказано, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, до предмета доказування у питанні компенсації, понесених у зв'язку з розглядом справи витрат на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Тобто, питання розподілу судових витрат пов'язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).
Оцінюючи подані документи, якими представник позивача обґрунтовує фактичне понесення витрат на професійну правничу допомогу, категорію складності справи, значення справи для сторін, суд приходить до висновку, що сума 84000,00 грн, є завищеною, необгрунтованою та не відповідає критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності).
Зокрема, такі послуги як вивчення матеріалів справи, їх аналіз та формування правової позиції, підготовка та направлення адвокатських запитів, усунення недоліків позовної заяви є складовою послуги із підготовки та складання позовної заяви, а тому окремо не підлягають врахуванню до витрат на правничу допомогу.
Так, Верховний Суд у додатковій постанові від 08.04.2021 у справі №922/2321/20 виклав правовий висновок, за яким зазначені окремо в Акті надання правової допомоги послуги адвоката зі здійснення аналізу нормативного матеріалу, консультації, пошук і вивчення судової практики в аналогічних справах, публікацій науковців, коментарів спеціалістів охоплюються послугою зі здійснення підготовки відзивів на касаційні скарги.
Суд вважає такими, що не відповідають критерію реальності адвокатських витрат витрати на написання позовної заяви, з розрахунку 10 годин потраченого часу та уточненої позовної заяви з розрахунку 5 годин витраченого часу.
З цих же підстав, суд вважає такими, що не відповідають критерію реальності адвокатських витрат витрати на підготовку інших процесуальних документів, безпосередньо пов'язаних із розглядом справи по суті (19 годин потраченого часу) - 38000,00 грн.
Крім цього, жодним чином не обгрунтовано доцільність оформлення та подання до суду позивачем додаткових письмових пояснень (з урахуванням заперечень (на відповідь на відзив) та яким чином такі могли вплинути на результат розгляду справи.
Таким чином, оцінюючи подані документи, якими позивач обґрунтовує фактичне понесення витрат на професійну правничу допомогу, враховуючи встановлені частиною 5 статті 134 КАС України критерії, зважаючи на характер спірних правовідносин, приймаючи до уваги обставини цієї справи та процесуальний хід її розгляду, суд приходить до висновку про наявність достатніх підстав для стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача суми витрат на правничу допомогу адвоката у розмірі 10000,00 грн, що відповідає принципам об'єктивності, справедливості та співмірності.
Розподіл судових витрат в частині сплати судового збору не здійснюється, оскільки позивач звільнений від його сплати.
Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України суд, -
Позов ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Київській області №256-к від 18.06.2019 «Про звільнення ОСОБА_1 ».
Поновити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на посаді головного спеціаліста Відділу у Вишгородському районі Головного управління Держгеокадастру у Київській області з 19.06.2019.
Стягнути з Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області (код ЄДРПОУ 39817550, вул. Серпова, буд. 3/14, м. Київ, 03115) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу з 19.06.2019 по 30.03.2026 у сумі 931112 (дев'ятсот тридцять одна тисяча сто дванадцять) грн 64 коп.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області (код ЄДРПОУ 39817550, вул. Серпова, буд. 3/14, м. Київ, 03115) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) витрати на професійну правничу допомогу в сумі 10000 (десять тисяч) грн 00 коп.
Рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста Відділу у Вишгородському районі Головного управління Держгеокадастру у Київській області та стягнення суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць допустити до негайного виконання.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду.
Повне судове рішення складено 30 березня 2026 року.
Повне найменування учасників справи:
Позивач - ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ).
Відповідач - Головне управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області (код ЄДРПОУ 39817550, вул. Серпова, буд. 3/14, м. Київ, 03115).
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду М.Я. САВОНЮК