30 березня 2026 року м. Кропивницький Справа № 340/8643/25
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Кармазиної Т.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Державної служби України з лікарських засобів та контролю за наркотиками, Державної служби з лікарських засобів та контролю за наркотиками у Кіровоградській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -
Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати наказ Державної служби України з лікарських засобів та контролю за наркотиками від 19.11.2025 р. №335-к “Про звільнення ОСОБА_2 »;
поновити його на попередній роботі - на посаді заступника начальника Державної служби з лікарських засобів та контролю за наркотиками у Кіровоградській області;
- стягнути з Державної служби з лікарських засобів та контролю за наркотиками у Кіровоградській області на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що наказом Державної служби України з лікарських засобів та контролю за наркотиками від 08.09.2016 №134-К він був призначений до Державної служби з лікарських засобів та контролю за наркотиками у Кіровоградській області на посаду заступника начальника служби. На підставі наказу Державної служби з лікарських засобів та контролю за наркотиками у Кіровоградській області від 27.03.2024 №5-к позивачу надано відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 26.03.2024 по 18.11.2025. Вказує, що 30.04.2024 ним подано заяву про намір перебуваючи у згаданій відпустці працювати на умовах неповного робочого часу з 07.05.2024. Наказом від 07.05.2024 №12-к його допущено до роботи на умовах неповного робочого часу. Таким чином, з 07.05.2024 вважає, що він почав працювати за трудовим договором внутрішнього сумісництва. Адже за основним трудовим договором він перебував на той час у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. В цей же день 07.05.2024 йому надано для ознайомлення попередження відповідача-1 та вручено їх копії від 12.03.2024 №2493-001.1/010.0/17-24, від 03.05.2024 №4480- 001.1/010.0/17-24. З попередження від 12.03.2024 він довідався, що з 31.03.2024 займана ним посада скорочена та запропоновано у зв'язку з цим йому перелік наявних у відповідача-1 вакантних посад. З попередження від 03.05.2024 він довідався, що воно видане з метою дотримання чинного законодавства та повідомляється, що посада заступника начальника Державної служби з лікарських засобів та контролю за наркотиками у Кіровоградській області скорочується, але при цьому дата скорочення не зазначається. В ньому ж повідомлено про наявні у відповідача-1 вакантні посади та запропоновано зайняти вакантну посаду за умови відповідності спеціальним (кваліфікаційним) вимогам, визначених посадовими інструкціями. При цьому пропозицій ознайомитися з вказаними посадовими інструкціями йому від відповідача-1 не надходило. Проте, в згаданому повідомленні встановлено дату до якої він має право подати згоду на переведення 06.06.2024. Також повідомлено, що у разі відмови від переведення (неподання заяви про згоду на переведення) його буде звільнено 07.06.2024. В межах виконання посадових обов'язків за внутрішнім сумісництвом, до яких його було допущено на умовах неповного робочого часу на підставі наказу відповідача-2 від 07.05.2024 №12-к, через певні сімейні обставини 03.06.2024 він подав заяву про надання йому відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Відповідачем-2 йому було надано для ознайомлення наказ відповідача-2 від 03.06.2024 р. № 14-к “ Про надання відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку ОСОБА_3 » та вручено його копію. Одразу після вказаного йому було надано для ознайомлення факсимільну копію наказу відповідача-1 від 03.06.2024 №207-к “Про звільнення ОСОБА_2 ». Вказаний наказ був оскаржений до суду. Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 30.09.2024 визнано протиправним та скасовано вказаний наказ про його звільнення. Зазначає, що в оскаржуваному наказі відповідача-1 №335-к є посилання на його листи від 22.05.2025, від 07.07.2025, від 19.09.2025, проте згадані листи йому не вручались, відповідно з їхнім змістом він не ознайомлений. В оскаржуваному наказі відповідача-1 №335-к вказано, що він не надав згоду на переведення на інші запропоновані посади. Тобто, вважає, що його звільнено за нібито не надання ним згоди на переведення. Стверджує, що Закон пов'язує звільнення лише з відмовою від переведення або коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади. В силу державної гарантії закріпленої в ч.3 ст.2 Закону України “Про відпустки» відмовитися від переведення або надати згоду він міг лише у перший робочий день по завершенню його відпустки по догляду за дитиною (тому що під час відпустки за ним зберігається місце роботи (посада). Наголошує, що він не відмовлявся від переведення, а навпаки 27.11.2025 по завершенню його відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та лікарняного він прибув на роботу та повідомив, що готовий приступити до роботи. Не запропонувавши йому у його перший робочий день жодних вакансій, не перевіривши наявність його згоди на переведення, одразу без будь-яких з'ясувань йому було вручено факсимільну копію оскаржуваного наказу. Позивач вважає, що відповідач-1 передчасно, не дочекавшись його виходу на роботу, не запропонувавши йому жодних вакансій, не з'ясувавши чи відмовляється він від переведення “на інші запропоновані посади» чи ні, 19.11.2025 видав наказ №335-к “Про звільнення ОСОБА_2 » з 27.11.2025, який 27.11.2025 одразу був реалізований частково. Вказує, що його було звільнено одразу, а грошові кошти йому було виплачено пізніше. Крім того, посилався на те, що відсутнє погодження Міністра охорони здоров'я на його звільнення. Вважає, що вказане вище свідчить про істотне порушення процедури припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення, тому його звільнення не може вважатися законним.
Представником відповідача-2 подано відзив на позовну заяву (а.с.24-25), в якому заперечував проти задоволення позовних вимог, посилався на те, що у позовній заяві позивач зазначає, що не відмовлявся від переведення, а навпаки 27.11.2025 по завершенню його відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та лікарняного він прибув на роботу та повідомив, що готовий приступити до роботи. Не запропонувавши йому у його перший робочий день жодних вакансій, не перевіривши наявність його згоди на переведення, одразу без будь-яких з'ясувань йому було вручено факсимільну копію копії оскаржуваного наказу. Це не відповідає дійсності, адже позивачу весь час постійно пропонувались вакантні посади, але він відмовлявся отримувати будь-які листи, відмовлявся працювати. Вакантні посади пропонувалися і Державною службою України з лікарських засобів та контролю за наркотиками, як суб'єктом призначення, а ще додатково і безпосередньо Державною службою з лікарських засобів та контролю за наркотиками у Кіровоградській області. Державною службою з лікарських засобів та контролю за наркотиками у Кіровоградській області позивачу запропоновані вакансії, які наявні в Службі, оскільки посада заступника начальника, яку обіймав позивач до надання йому відпустки 04.06.2024 відсутня в штатному розписі. Правомірність скорочення посади заступника начальника Державної служби з лікарських засобів та контролю за наркотиками у Кіровоградській області (посада яку обіймав позивач), підтверджено під час розгляду судової справи № 340/4219/24. Для вручення ОСОБА_1 отримувались листи Держлікслужби №5664-1.1/8.0/17-25 від 22.05.2025, №7591-1.1/8.0/17-25 від 07.07.2025, №9040-1.1/8.0/17-25 від 11.08.2025 якими, позивачу запропоновані вакантні посади за умови відповідним спеціальним кваліфікованим вимогам. Державною службою з лікарських засобів та контролю за наркотиками у Кіровоградській області листами № 392-01.1/01.0/05.12-25 від 12.08.2025 та №460-01.1/01.0/05.12-25 від 17.09.2025 також запропоновані вакантні посади, які наявні в Державній службі з лікарських засобів та контролю за наркотиками у Кіровоградській області, що зафіксовано протоколами про доведення інформації або документів до відома державного службовця. Згоди на переведення на одну із запропонованих вакантних посад до Державної служби України з лікарських засобів та контролю за наркотиками та Державної служби з лікарських засобів та контролю за наркотиками у Кіровоградській області Мурзак С.В. не подавав, від отримання листів відмовлявся. Вважає, що твердження ОСОБА_1 , що він хотів працювати, в тому числі на іншій посаді, спростовуються тим, що йому ці посади пропонувались, але він не надав згоди на переведення на іншу посаду. З цих підстав просив суд відмовити у задоволенні позову.
Представником відповідача-1 подано відзив на позовну заяву (а.с.38-43) в якому заперечував проти задоволення позовних вимог, посилався на те, що оскаржуваний у справі наказ Державної служби України з лікарських засобів та контролю за наркотиками від 19.11.2025 № 335-к “Про звільнення ОСОБА_2 » прийнято відповідно до п.1 ч.1 ст.87 Закону України “Про державну службу» та наказу Держлікслужби №66-к від 12.03.2024 “Про затвердження організаційної структури та введення в дію структури Державної служби з лікарських засобів та контролю за наркотиками у Кіровоградській області». Скорочення посади заступника начальника Служби у Кіровоградській області відбулось за наказом Держлікслужби № 66-к від 12.03.2024 на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 29.12.2023 № 1410 “Деякі питання скорочення чисельності працівників органів виконавчої влади», Міністерством охорони здоров'я України листом від 11.03.2024 № 11.1-29/10730/2-24 погоджено структуру апарату Держлікслужби та її територіальних органів, що відповідає приписам ч.6 ст.21 Закону України “Про центральні органи виконавчої влади». Одразу, при формуванні попередження щодо скорочення посади заступника начальника служби ОСОБА_1 з 13.03.2024 по 18.03.2024 було оформлено лікарняний, та не виходячи на роботу через засоби поштового зв'язку на адресу Служби у Кіровоградській області направлено заяву про надання відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 26.03.2024. За заявою позивача від 30.04.2024 та при наявності згоди керівника наказом від 07.05.2024 року ОСОБА_1 було допущено до роботи на умовах неповного робочого дня, натомість при отриманні 07.05.2024 повторного попередження про скорочення посади, ним знову подано заяву про надання відпустки для догляду за дитиною з 04.06.2024 по 18.11.2025. 03.06.2024 з урахуванням поданої позивачем заяви від 03.06.2024 про надання відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку Держлікслужбою було прийнято наказ №207-к про звільнення ОСОБА_4 з посади заступника начальника у перший робочий день після закінчення відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, відповідно до п.1 ч.1 ст.87 Закону України “Про державну службу», як такого, що відмовився від переведення на запропоновану посаду, з виплатою компенсацій згідно чинного законодавства. Про скорочення чисельності та штату державних службовців Служби у Кіровоградській області та про відсутність в структурі Служби у Кіровоградській області посади “заступник начальника Державної служби з лікарських засобів та контролю за наркотиками у Кіровоградській області», позивач належним чином повідомлявся та був обізнаний про скорочення його посади, яку він обіймав у Службі в Кіровоградській області та знав, що неодноразово на його адресу направлялися листи-повідомлення, отримання яких він свідомо уникав. В межах судової справи №340/4219/24 було скасовано наказ №207-к про звільнення ОСОБА_4 з посади заступника начальника і виключно з тих підстав, що у попередженні від 03.05.2024 чітко визначено строк для подачі заяви на переведення до 06.06.2024 і наказ видано відповідачем 03.06.2024 не дочекавшись кінцевого строку на отримання згоди на переведення. Таким чином, повторне твердження позивача про неправомірне скорочення посади заступника начальника Служби у Кіровоградській області не відповідає принципу правової визначеності та остаточності судового рішення. Отримавши попередження Держлікслужби про звільнення у випадку відмови зайняти одну із запропонованих вакантних посад, позивач жодним чином не висловив своєї згоди на переведення, та уникав вручення йому листів від Держлікслужби та від Служби у Кіровоградській області, задля того, щоб стверджувати, що його трудові права порушені і йому не було запропоновано вакантних посад. У періоді перебування у відпустці для догляду за дитиною до трьох років за заявою позивача від 03.06.2024 та відповідно до наказу Служби у Кіровоградській області позивач, будучи повідомленим про скорочення посади, яку він обіймав, подав заяву про виявлене ним бажання працювати на умовах неповного робочого часу. Вказана заява позивачем була подана начальнику Служби у Кіровоградській області, та при повідомленні про відсутність згоди керівника, позивач ініціював новий спір, який розглядався в межах справи № 340/4438/24. Між тим, у день виходу з відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а саме 19.11.2025 ОСОБА_1 пішов на лікарняний про що Службі у Кіровоградській області стало відомо о 14 години 44 хвилини з Порталу електронних послуг Пенсійного фонду України. Позивач не повідомив роботодавця, яким є Служба у Кіровоградській області про те, що він перебуває на лікарняному, і захворів саме у день виходу з відпустки. При отриманні повідомлення Служби у Кіровоградській області про інформацію з Порталу електронних послуг Пенсійного фонду України, враховуючи відсутність згоди позивача на переведення на одну із пропонованих йому Держлікслужбою та Службою у Кіровоградській області вакантних посад, було винесено наказ Держлікслужби від 19.11.2025 № 335-к “Про звільнення ОСОБА_2 », яким позивача звільнено з 27.11.2025, який є першим робочим днем, наступним за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначеним у документі про тимчасову непрацездатність, що повністю відповідає вимогам ч.5 ст.87 Закону України “Про державну службу». Посилання позивача на те, що “закон пов'язує звільнення лише з відмовою від переведення або коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади» свідчить лише про намагання позивача звинуватити суб'єкта призначення у порушенні його трудових прав. Вказує, щодо “внутрішнього сумісництва» позивача, який на одній і тій же посаді перебував і у відпустці, і працював неповний робочий день, то зазначеного в позові “внутрішнього сумісництва» чинне законодавство не передбачає. У періоді з 07.05.2024 по 04.06.2024 позивач працював на умовах неповного робочого дня, тобто відпустка по догляду за дитиною достроково переривалася, у вказаному періоді позивача за згодою керівника територіального органу допущено до роботи. Окрім того, за заявою позивача про “надання відпустки», йому була надана відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трьох років з 04.06.2024 по 18.11.2025. При цьому, зауважував, що неможливо надати відпустку працівнику, який вже перебуває у відпустці. Періодом перебування у відпустці для догляду за дитиною є період з 04.06.2024 по 18.11.2025. Відповідно у цьому періоді з 04.06.2024 по 18.11.2025 позивач мав право реалізувати своє бажання працювати на умовах неповного робочого часу, але з дотриманням вимог передбачених ч.10 ст.179 КЗпП України подавши заяву про дострокове припинення відпустки не пізніше як за 10 календарних днів до дня дострокового припинення такої відпустки. Доводи позивача про те, що його не ознайомлено із змістом листа-погодження МОЗ від 08.11.2025 № 14.2-32/34808/2-25, на який є посилання в оскаржуваному наказі Держлікслужби не свідчить про порушення трудових прав позивача. Вважає, для того щоб стверджувати про відсутність погодження міністра на його звільнення позивач мав би надати належні докази його звернення до Міністерства охорони здоров'я України та підтвердження, що така згода не була надана. Також звертав увагу, що Розподілом обов'язків та повноважень між Головою Держлікслужби та його заступниками, а також схемою взаємозаміщення, підтверджується право ОСОБА_5 видавати накази про звільнення парацівників. Отже, просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог.
Позивачем подано відповідь на відзив відповідачів 1 та 2 (а.с.121-122), в якій повністю не погоджується з доводами відповідачів, викладеними у відзиві на позов. Вказував, що доводи відповідачів фактично підтверджують, що ними обов'язок по його працевлаштуванню не виконаний. Доказів його відмови працювати на одній з вакантних посад у відповідача-2, відповідачами не надано, через відсутність такої пропозиції. Зазначає, що відповідач-1 перед прийняттям оскаржуваного наказу №335-к від 19.11.2025 не дочекався його виходу на роботу та не з'ясувавши обставин, які мали значення для прийняття відповідного рішення про його звільнення або переведення прийняв оскаржуваний наказ, який був реалізований 27.11.2025.
Представниками відповідачів подані заперечення на відповідь на відзив (а.с.137-138, 155-157).
Ухвалою судді Кіровоградського окружного адміністративного суду від 19.01.2026 відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 12.02.2026. (а.с.18-19).
Ухвалою суду від 11.02.2026 у задоволенні клопотання представника Державної служби України з лікарських засобів та контролю за наркотиками про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції - відмовлено (а.с.118).
У підготовчому засідання 12.02.2026 позивачем заявлено клопотання щодо відкладення розгляду справи для надання додаткового часу на підготовку відповіді на відзив, розгляд справи відкладено на 26.02.2026. (а.с.119).
Ухвалою суду від 18.02.2026 задоволено клопотання представника Державної служби України з лікарських засобів та контролю за наркотиками про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду (а.с.134-135).
Ухвалою суду від 26.02.2026 закрито підготовче провадження та справу призначено до розгляду по суті в судовому засіданні на 10.03.2026. (а.с.171).
У судовому засіданні 10.03.2026 заслухано пояснення представників сторін та оголошено перерву до 20.03.2026 у зв'язку з тим, що під час дослідження доказів сталося аварійне вимкнення електроенергії (а.с.179-180).
У судовому засіданні 20.03.2026 досліджено письмові матеріали справи, заслухано виступи представників сторін у судових дебатах, а також суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення і повідомив сторонам дату і час його проголошення (а.с.181-182).
Дослідивши подані позивачем та відповідачами документи і матеріали, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов таких висновків.
Судом встановлено та не заперечувалось сторонами, що ОСОБА_1 обіймав посаду державної служби категорії “Б» 3 ранг та був заступником начальника Державної служби з лікарських засобів та контролю за наркотиками у Кіровоградській області. (а.с.4-4зв.)
Наказом Держаної служби України з лікарських засобів та контролю за наркотиками від 12.03.2024р. №66-к було затверджено організаційну структуру та введено в дію структуру Державної служби з лікарських засобів та контролю за наркотиками у Кіровоградській області. В новій організаційній структурі Державної служби з лікарських засобів та контролю за наркотиками у Кіровоградській області була відсутня посада заступника начальника служби, тобто посада ОСОБА_1 (а.с.56-57).
12.03.2024 року Держлікслужбою було складено попередження ОСОБА_1 про скорочення чисельності та штату державних службовців Державної служби з лікарських засобів та контролю за наркотиками у Кіровоградській області 31 березня 2024 року, та про відсутність в структурі Державної служби з лікарських засобів та контролю за наркотиками у Кіровоградській області посади “заступник начальника Державної служби з лікарських засобів та контролю за наркотиками у Кіровоградській області», тобто посада скорочується 31 березня 2024 року. Вказаним попередженням було запропоновано вакантні посади і визначено, що в разі відмови від переведення на запропоновано посаду ОСОБА_1 буде звільнено 11.04.2024 року (а.с.52).
Вказане попередження було направлено Держлікслужбою засобами поштового зв'язку. Оскільки Держлікслужба не отримала доказів ознайомлення позивача із попередженням, 03.05.2024 року складено нове попередження, з яким позивач ознайомився 07.05.2024 року (а.с.53-54). Згідно із вказаним попередженням, позивачу надано строк для подачі заяви на згоду на переведення у строк до 06.06.2024 року.
14.03.2024 року позивачем подано заяву про надання відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (а.с.64).
Наказом Державної служби з лікарських засобів та контролю за наркотиками у Кіровоградській області від 27.03.2024 року №5-к позивачу надано вказану відпустку з 26.03.2024 року по 18.11.2025 року включно (а.с.65).
30.04.2024 позивачем подано заяву про допуск його до роботи на умовах неповного робочого часу з 07.05.2024 року (а.с.66).
Наказом Державної служби з лікарських засобів та контролю за наркотиками у Кіровоградській області від 07.05.2024 року №12-к позивача допущено з 07.05.2024 року до роботи на умовах неповного робочого часу.
03.06.2024 року позивачем подано заяву про надання відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 04.06.2024 року (а.с.68).
Наказом Державної служби з лікарських засобів та контролю за наркотиками у Кіровоградській області № 14-к від 03.06.2024 “Про надання відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку ОСОБА_3 » надано ОСОБА_1 , заступнику начальника Державної служби лікарських засобів та контролю за наркотиками у Кіровоградській області відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 04.06.2024 по 18.11.2025 включно. Підстава: заява ОСОБА_6 від 03.06.2024. (а.с.71).
Наказом Державної служби України з лікарських засобів та контролю за наркотиками № 207-к від 03.06.2024 “Про звільнення ОСОБА_2 », в зв'язку з відсутністю згоди ОСОБА_7 на переведення на іншу посаду, звільнено ОСОБА_4 з посади заступника начальника Державної служби з лікарських засобів та контролю за наркотиками у Кіровоградській області у перший робочий день після закінчення відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону України “Про державну службу», як такого, що відмовився від переведення на запропоновану посаду, з виплатою компенсацій відповідно до чинного законодавства. Підстава: попередження ОСОБА_8 від 12.03.2024 та від 03.05.2024 (а.с.72).
Позивач оскаржив даний наказ у судовому порядку та рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 30.09.2024 у справі №340/4219/24 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Державної служби України з лікарських засобів та контролю за наркотиками від 03.06.2024 № 207-к "Про звільнення ОСОБА_1 ". (а.с.73-75) Вказане рішення суду набрало законної сили 19.03.2025.
Як вбачається зі змісту наказу №14-к від 03.06.2024, останнім днем відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку є ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Судом встановлено та не заперечувалось сторонами, що ОСОБА_1 у день виходу з відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 19.11.2025 до 27.11.2025 знаходився на лікарняному.
Позивач вказував, що по завершенню його відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та лікарняного 27.11.2025 він прибув на роботу, де йому вручили оскаржуваний наказ про його звільнення.
Так, наказом Державної служби України з лікарських засобів та контролю за наркотиками від 19.11.2025 №335-к “Про звільнення ОСОБА_2 » враховуючи, що позивач не надав згоду на переведення на інші запропоновані посади, його звільнено з посади заступника начальника Державної служби з лікарських засобів та контролю за наркотиками у Кіровоградській області 27.11.2025, який є першим робочим днем, наступним за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначеним у листку непрацездатності від 19.11.2025 №19658982-2036263909-1, сформованому в Електронному реєстрі листків непрацездатності. Підстава: попередження ОСОБА_2 від 12.03.2024 №2493-001.1/010.0/17-24 та від 03.05.2024 №4480-001.1/010.0/17-24, листи Держлікслужби від 13.05.2024 №4738-001.3/010.0/17-24, від 22.05.2025 №5664-1.1/8.0/17-25, від 07.07.2025 №7591-1.1/8.0/17-25, від 19.09.2025 №10552-1.1/8.0/17-25, лист-погодження Міністерства охорони здоров'я України від 08.11.2025 №14.2-32/34808/2-25, лист Державної служби з лікарських засобів та контролю за наркотиками у Кіровоградській області від 19.11.2025 №241-01.1/03/06.12-25, листок непрацездатності від 19.11.2025 №19658982-2036263909-1, сформований в Електронному реєстрі листків непрацездатності (а.с.3зв.)
Не погоджуючись із вказаним наказом, позивач звернувся до суду із цим позовом.
Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За змістом статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначено Законом України “Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VІІІ (далі Закон №889-VIII).
Згідно ч.1 ст.1 Закону України “Про державну службу», державна служба, це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави (ч.1). Державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов'язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби (ч.2).
Відповідно до ч.ч.1-3 ст.5 Закону №889 правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.
Відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.
Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
Законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього (ст. 4 КЗпП).
Підстави для припинення державної служби визначені статтею 83 Закону №889, пунктом 4 частини першої якої передбачено, що державна служба припиняється за ініціативою суб'єкта призначення (стаття 87 цього Закону).
Приписами частини першої статті 87 Закону №889-VIII визначено, що підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є:
1) скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу;
1-1) ліквідація державного органу;
2) встановлення невідповідності державного службовця займаній посаді протягом строку випробування;
3) отримання державним службовцем негативної оцінки за результатами оцінювання службової діяльності;
4) вчинення державним службовцем дисциплінарного проступку, який передбачає звільнення.
Відповідно до частини третьої статті 87 Закону №889-VIII, суб'єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів.
Одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті суб'єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю .
Державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини першої цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду.
Між тим, правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначає також Кодекс законів про працю України.
Статтею 42 КЗпП України встановлено, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.
При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається: 1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців; 2) особам, в сім'ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; 3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації; 4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва; 5) учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни та членам сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, членам сімей загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України, а також особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу; 6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій; 7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання; 8) особам з числа депортованих з України, протягом п'яти років з часу повернення на постійне місце проживання до України; 9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби; 10) працівникам, яким залишилося менше трьох років до настання пенсійного віку, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; 11) працівникам, які є членами пожежно-рятувальних підрозділів для забезпечення добровільної пожежної охорони не менше року.
Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.
Тобто, суб'єкт призначення або керівник державної служби зобов'язаний не лише попередити державного службовця про наступне звільнення, а й одночасно з цим запропонувати державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому, враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю.
Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, що міститься у постановах від 10.11.2022 у справі №640/24023/21, від 23.02.2023 у справі №140/9066/21, від 11.05.2023 у справі №380/9574/21, від 27.06.2023 у справі №120/3712/21-а, від 14.09.2023 у справі №640/15737/22, від 10.07.2024 у справі №500/95/23.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який неродноразово продовжувався та триває дотепер.
Відповідно до ч.1 ст.1 ЗУ “Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (далі - Закон №2136-IX) цей Закон визначає особливості проходження державної служби, служби в органах місцевого самоврядування, особливості трудових відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, представництв іноземних суб'єктів господарської діяльності в Україні, а також осіб, які працюють за трудовим договором, укладеним з фізичними особами (далі - працівники), у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України "Про правовий режим воєнного стану".
Відповідно до ч.3 ст.1 Закону №2136-IX у період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю, законів України "Про державну службу", "Про службу в органах місцевого самоврядування", інших законодавчих актів, що регулюють діяльність державних службовців, посадових осіб місцевого самоврядування у частині відносин, врегульованих цим Законом.
Відповідно до ч.1 ст.5 Закону №2136-IX у період дії воєнного стану допускається звільнення працівника з ініціативи роботодавця у період його тимчасової непрацездатності, а також у період перебування працівника у відпустці (крім відпустки у зв'язку вагітністю та пологами та відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку) із зазначенням дати звільнення, яка є першим робочим днем, наступним за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначеним у документі про тимчасову непрацездатність, або першим робочим днем після закінчення відпустки.
Позивач в обґрунтування заявленого позову посилався на ті обставини, що йому у перший робочий день після відпустки та тимчасової непрацездатності не було запропоновано жодних вакансій. Також стверджує, що попередження про наступне звільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону №889-VIII у письмовій формі з одночасним пропонуванням іншої рівнозначної посади державної служби або, як виняток, нижчої посади державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей, не пізніше ніж за 30 календарних днів до звільнення він не отримував.
В оскаржуваному наказі, як на підставу звільнення вказано, зокрема, попередження ОСОБА_2 від 12.03.2024 №2493-001.1/010.0/17-24 та від 03.05.2024 №4480-001.1/010.0/17-24.
Однак, вказані попередження стосувались попереднього звільнення позивача на підставі наказу Державної служби України з лікарських засобів та контролю за наркотиками № 207-к від 03.06.2024, яким надано оцінку в межах справи №340/4219/24. Також, у вказаній справі надано оцінку правомірності скорочення посади заступника начальника Державної служби з лікарських засобів та контролю за наркотиками у Кіровоградській області та судом визнано, що відповідачі скорочуючи посаду діяли законно та межах повноважень. Отже, доводи позивача щодо протиправності скорочення займаної ним посади, судом у даній справі не беруться до уваги.
Як зазначив представник відповідача у відзиві на позовну заяву та в судовому засіданні попередження про наступне звільнення скеровувалось позивачу листами Держлікслужби від 13.05.2024 №4738-001.3/010.0/17-24, від 22.05.2025 №5664-1.1/8.0/17-25, від 07.07.2025 №7591-1.1/8.0/17-25, від 11.08.2025 №9040-1.1/8.0/17-25, від 19.09.2025 №10552-1.1/8.0/17-25 за адресою фактичного місця проживання позивача, які зазначені позивачем в особовій картці та на його особисту електронну адресу.
На підтвердження дотримання процедури вручення позивачу попередження про звільнення та відповідно пропонування вакантної посади листами Держлікслужби від 13.05.2024 №4738-001.3/010.0/17-24, від 22.05.2025 №5664-1.1/8.0/17-25, від 07.07.2025 №7591-1.1/8.0/17-25, від 11.08.2025 №9040-1.1/8.0/17-25, від 19.09.2025 №10552-1.1/8.0/17-25 відповідачем надано фіскальні чеки. (а.с.77-78, 80-82, 83-85, 91-94)
Втім із фіскальних чеків не можливо встановити, що саме скеровував відповідач позивачу зазначеними листами. Більше того, матеріали справи не містять інформації про отримання зазначених листів позивачем. Лише лист від 22.05.2025 отримано позивачем 27.05.2025.
Обставин, які б свідчили про ухилення позивача від отримання ним вищезазначених листів, в тому числі попередження про наступне звільнення, судом не встановлено.
Крім того, суд зауважує, що зі змісту цих листів, зокрема від 22.05.2025, 07.07.2025, 11.08.2025, 19.09.2025 вбачається, вони направлялися позивачу з метою виконання судового рішення від 28.10.2024 у справі №340/4438/24, яким визнано протиправними дії начальника Державної служби з лікарських засобів та контролю за наркотиками у Кіровоградській області Панфілової Лілії Валентинівни щодо відмови у допуску ОСОБА_1 до роботи на умовах неповного робочого часу у період його перебування у відпустці для догляду за дитиною та зобов'язано начальника Державної служби з лікарських засобів та контролю за наркотиками у Кіровоградській області Панфілову Лілію Валентинівну допустити ОСОБА_1 до роботи на умовах неповного робочого часу у період його перебування у відпустці для догляду за дитиною.
Таким чином, обсяг з'ясованих в цій справі обставин справи дозволяє суду виснувати, що перед тим, як видати спірний наказ про звільнення, позивача не було належним чином попереджено про наступне звільнення у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів, як цього вимагає законодавець у абз.1 ч.3 ст.87 Закону №889-VIII, відповідно і не було дотримано вимог абз.2 ч.3 ст.87 Закону №889-VIII, що одночасно з попередженням про звільнення суб'єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей.
Окрім того, суд враховує, що ч.3 ст.87 Закону №889 на суб'єкта призначення або керівника державної служби покладено обов'язок враховувати переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю.
Недотримання цього обов'язку, як і невмотивоване (необґрунтоване) надання переваги одному державному службовцю над іншим (коли йдеться про переведення в рамках скорочення чисельності і штату державних службовців) має наслідком також порушення принципу забезпечення рівного доступу до державної служби, який закріплений у статті 4 Закону №889.
Такий висновок узгоджується з позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 25.01.2023 р. у справі №600/752/22-а.
У даному випадку відповідачем, не враховано переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю, зокрема чи такі дії керівництва узгоджуються з нормами Конвенції про права осіб з інвалідністю від 13.12.2006, ратифікованою 16.12.2006, та Закону України “Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» від 21.03.1991 №875-ХІІ.
У постанові від 31.01.2024 у справі №300/2836/22 Верховний Суд зазначив, що при скороченні чисельності або штату державних службовців, скороченні посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізації державного органу на суб'єкта призначення або керівника державної служби покладено обов'язок щодо працевлаштування державних службовців, які попереджаються про наступне звільнення, а саме з моменту виникнення обставин, які зумовлюють їх можливе вивільнення.
Судом встановлено, що у судовому засіданні підтвердив і представник відповідача, позивачу у перший робочий день після виходу його з відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, наявні вакантні посади взагалі не пропонувалися.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що відповідач-1 рівнозначної або нижчої посади позивачу не запропонував, переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю не врахував. Тобто, не виконав вимоги ч.3 ст.87 Закону №889-VIII.
За викладених обставин та враховуючи аналіз вищенаведених приписів чинного спеціального законодавства у сфері проходження державної служби у їх сукупності, суд доходить висновку про порушення (недотримання) процедури звільнення позивача, встановленої частиною 3 статті 87 Закону №889-VIII, зазначені порушення є істотними порушеннями припинення державної служби за ініціативою суб'єкта владних повноважень, які впливають на остаточний її результат.
Відповідачем-1, як суб'єктом владних повноважень, не надано переконливих доказів правомірності прийняття спірного наказу про припинення державної служби із наступним звільненням ОСОБА_1 .
Враховуючи у сукупності наведені обставини суд доходить висновку про неправомірне прийняття наказу від 19.11.2025 року №335-к "Про звільнення ОСОБА_2 " та вважає за необхідне його скасувати.
При цьому, суд відхиляє доводи позивача про те, що його не було ознайомлено із змістом листа-погодження МОЗ від 08.11.2025 №14.2-32/34808/2-25, оскільки не свідчить про порушення трудових прав позивача. До того ж, доказами, які містяться у матеріалах справи, зокрема Розподілом обов'язків і повноважень між Головою Держлікслужби та заступниками Голови Держлікслужби, Порядком взаємозаміщення Голови Держлікслужби та заступників Голови на час їх тимчасового відсутності, затверджених наказом голови Держлікслужби від 10.11.2025 №1698-25, спростовуються доводи позивача, щодо правомочності видання оскаржуваного наказу заступником голови Держлікслужби Короленко В.В. (а.с.46-51).
Щодо позовної вимоги про поновлення позивача на попередній посаді, суд зазначає, що така є похідною від вимоги про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення.
Відповідно до частини 1 статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України “Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 09.01.2013 у справі “Волков проти України», звертаючи увагу на необхідність поновлення особи на посаді як спосіб відновлення порушених прав, зазначив, що рішення суду не може носити декларативний характер, не забезпечуючи у межах національної правової системи захист прав і свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Таким чином, встановлення судом факту передчасного звільнення позивача і, як наслідок, поновлення його на посаді, є нерозривними складовими одного процесу із захисту порушеного права, що співпадають у часі.
У постанові від 30.09.2020 у справі №826/12050/15 (провадження №К/9901/9714/20) Верховний Суд зазначив, що враховуючи приписи ч.1 ст.235 КЗпП України, на орган, що розглядає трудовий спір, у разі з'ясування того, що звільнення працівника відбулося незаконно, покладається обов'язок поновлення такого працівника на попередній роботі. Закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту прав, ніж зазначений у частині першій статті 235 КЗпП України, а отже, установивши, що звільнення відбулося із порушенням установленого законом порядку, суд зобов'язаний поновити працівника на попередній роботі.
Так, наказом Державної служби України з лікарських засобів та контролю за наркотиками від 19.11.2025 №335-к звільнено позивача з 27.11.2025.
Суд зазначає, що поновлення на посаді звільненого працівника повинно відбуватись з дня, наступного за днем звільнення.
Отже, з метою відновлення порушеного права позивача, враховуючи передчасність звільнення позивача, а також з огляду на висновок суду про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення ОСОБА_1 з посади 27.11.2025, суд дійшов висновку, що належним способом захисту його прав є поновлення позивача його на посаді, з якої його було незаконно звільнено, а саме на посаді заступника начальника Державної служби з лікарських засобів та контролю за наркотиками у Кіровоградській області з 28.11.2025.
Частиною 2 статті 235 КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Відповідно до частиною 1 статті 27 Закону України “Про оплату праці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Таким нормативно-правовим актом є постанова Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 “Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати» (далі Порядок №100).
Згідно з пп.“з» п.1 Розділу І Порядку №100 цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадках вимушеного прогулу та за час затримки виконання рішення суду.
Відповідно до абзаців 4, 5, 7 пункту 2 Розділу ІІ Порядку №100 у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.
Час, протягом якого працівник згідно із законодавством не працював і за ним не зберігався заробіток або зберігався частково, виключається з розрахункового періоду. З розрахункового періоду також виключається час, за який відсутні дані про нараховану заробітну плату працівника внаслідок проведення бойових дій під час дії воєнного стану.
Пунктом 3 розділу ІІІ Порядку №100 визначено, що при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.
Суми нарахованої заробітної плати, крім премій (в тому числі за місяць) та інших заохочувальних виплат за підсумками роботи за певний період, враховуються у тому місяці, за який вони нараховані, та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт.
Премії (в тому числі за місяць) та інші заохочувальні виплати за підсумками роботи за певний період під час обчислення середньої заробітної плати враховуються в заробіток періоду, який відповідає кількості місяців, за які вони нараховані, починаючи з місяця, в якому вони нараховані. Для цього до заробітку відповідних місяців розрахункового періоду додається частина, яка визначається діленням суми премії або іншої заохочувальної виплати за підсумками роботи за певний період на кількість відпрацьованих робочих днів періоду, за який вони нараховані, та множенням на кількість відпрацьованих робочих днів відповідного місяця, що припадає на розрахунковий період. Якщо період, за який нараховано премію чи іншу заохочувальну виплату, працівником відпрацьовано частково, під час обчислення середньої заробітної плати враховується сума у розмірі не більше фактично нарахованої суми премії чи іншої заохочувальної виплати.
Відповідно до п.5 Розділу IV Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Пунктом 8 Розділу IV Порядку №100 передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Як встановлено судом, два місяці, які передували звільненню ОСОБА_1 травень, червень 2024 року, при цьому у травні 2024 року позивачем відпрацьовано 17 робочих днів, у червні 2024 року - 1 робочий день.
Відповідно до довідки Державної служби з лікарських засобів та контролю за наркотиками у Кіровоградській області про заробітну плату ОСОБА_1 за останні робочі два місяці, середньоденна заробітна плата становить 1266,32 грн (а.с.36).
Відповідно до ч.6 ст.6 Закону України “Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022 №2136-ІХ, який набрав чинності з 24.03.2022, у період дії воєнного стану не застосовуються норми статті 53 (тривалість роботи напередодні святкових, неробочих і вихідних днів), частини першої статті 65, частин третьої - п'ятої статті 67 та статей 71 - 73 (святкові і неробочі дні) Кодексу законів про працю України.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ, введено в Україні воєнний стан, який неодноразово продовжувався і триває на час винесення відповідного рішення.
Отже, із 24.03.2022 та упродовж дії воєнного стану офіційних святкових та неробочих днів в Україні немає.
Суд враховує, що кількість робочих днів за період з 28 листопада 2025 року по 30 березня 2026 року, за який позивачу підлягає нарахуванню середній заробіток за час вимушеного прогулу, становить 87 робочих днів.
Отже, середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, який підлягає стягненню на користь позивача за період з 28.11.2025 (наступний день за днем звільнення) по 30.03.2026 (включно) складає: 87 робочих днів х 1266,32 грн середньоденної заробітної плати позивача = 110169,84 грн.
Таким чином, позовні вимоги щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу на користь позивача належить задовольнити шляхом стягнення з Державної служби з лікарських засобів та контролю за наркотиками у Кіровоградській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу починаючи з 28.11.2025 по 30.03.2026 у сумі 110169,84 грн (сума вказана без урахування податків та зборів).
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Окрім того, що згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною 1 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Згідно із частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За таких обставин, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, зважаючи на основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог повністю.
Відповідно до пунктів 2, 3 частини 1 статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду зокрема, про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць ; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
Відтак, рішення суду в частині поновлення позивача на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць підлягає негайному виконанню. В зв'язку з цим рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 29125,36 грн. (1266,32 грн. х 23 кількість робочих днів у грудні 2025 року) належить звернути до негайного виконання.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України “Про судовий збір» підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст. 14, 243-246, 255, 293, 295-296, 371 КАС України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Державної служби України з лікарських засобів та контролю за наркотиками (03115, м. Київ, проспект Берестейський, 120-А, ЄДРПОУ 40517815), Державної служби з лікарських засобів та контролю за наркотиками у Кіровоградській області (25006, Кіровоградська область, м. Кропивницький, вул. Преображенська, 2, ЄДРПОУ 37059505) про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати наказ Державної служби України з лікарських засобів та контролю за наркотиками від 19.11.2025 №335-к “Про звільнення ОСОБА_2 ».
Поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Державної служби з лікарських засобів та контролю за наркотиками у Кіровоградській області з 28.11.2025.
Стягнути з Державної служби з лікарських засобів та контролю за наркотиками у Кіровоградській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 110169,84 грн.
Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та стягнення середнього заробітку у межах суми 29125,36 грн. звернути до негайного виконання.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 - 297 КАС України.
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду Т.М. КАРМАЗИНА