ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"27" березня 2026 р. справа № 300/5516/25
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Скільського І.І., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання до вчинення дій,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі - відповідачі) в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області №092750013027 від 12.06.2025 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу роботи, який дає право на призначення пенсії за віком період страхового стажу з 01.09.1981 по 20.07.1983 та період догляду за дітьми ІНФОРМАЦІЯ_1 та ІНФОРМАЦІЯ_2 та призначити пенсію по віку з 04.06.2025.
Позовні вимоги мотивовані тим, що Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області протиправно прийнято оскаржуване рішення, оскільки безпідставно не зараховано до страхового стажу позивача період навчання та період догляду за дитиною. Вказує на те, що у пенсійного органу були всі необхідні документи, які дають підстави для зарахування спірних періодів.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 11.08.2025 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області скористалося правом на подання відзиву на позов, в якому заперечуючи проти позовних вимог вказано на правомірність прийнятого рішення, оскільки у позивача відсутній необхідний страховий стаж. Також зазначено, що за результатами розгляду документів позивача, доданих до заяви від 04.06.2025, до страхового стажу не зараховано: - період навчання з 01.09.1981 по 20.07.1983 згідно із довідкою від 03.06.2025 №307, оскільки в довідці не зазначено дата та номер наказу на закінчення навчання, інших підстав видачі не вказано; - період догляду за дітьми до 3 річного віку ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 від 10.12.1984 та 12.08.1987 року народження - ОСОБА_3 , свідоцтво про народження серії НОМЕР_2 від 01.09.1987, оскільки в свідоцтвах про народження дітей по батькові «мати - ОСОБА_1 » не відповідає паспортним даним « ОСОБА_4 ». Враховуючи наведене, просить суд у задоволенні позову відмовити (а.с.42-46).
Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області скористалося правом на подання відзиву на позов, в якому заперечує проти позовних вимог фактично з аналогічних підстав, зазначених у відзиві Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (а.с.35-38).
Розглянувши матеріали адміністративної справи в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні), дослідивши письмові докази, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , 04.06.2025 звернулася до територіальних органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії (за віком відповідно до ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV) та доданими до заяви документами.
В зв'язку із призначенням пенсій за принципом екстериторіальності та єдиної черги завдань, заява позивача про призначення пенсії розглядалася Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області.
За результатами розгляду заяви та наданих до неї документів прийнято рішення №092750013027 від 12.06.2025, яким заявнику відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Зазначено, що вік заявника 60 років 8 місяців. Страховий стаж заявника становить 30 років 01 місяць 2 дні. До страхового стажу не зараховано: - період навчання з 01.09.1981 по 20.07.1983 згідно із довідкою від 03.06.2025 №307, оскільки в довідці не зазначено дата та номер наказу на закінчення навчання, інших підстав видачі не вказано; - період догляду за дітьми до 3 річного віку ІНФОРМАЦІЯ_1 та ІНФОРМАЦІЯ_2 , оскільки в свідоцтвах про народження дітей по батькові «мати - ОСОБА_1 »» не відповідає паспортним даним « ОСОБА_4 » (а.с.18).
При вирішенні даного спору суд виходить з наступного нормативно-правового регулювання спірних правовідносин.
У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних правовідносин.
Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Умови призначення пенсії за віком врегульовані статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV від 09.07.2003.
Відповідно до частини 1 статті 26 Закону № 1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 років.
Частиною 2 ст. 24 Закону № 1058-IV визначено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно з ч. 4 ст. 24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом (до 01.01.2004), зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
У законодавстві, що діяло раніше (до 1 січня 2004 року), зокрема, в Законі України від 5 листопада 1991 року № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення" № 1788-XII, йдеться про стаж роботи, що дає право на призначення трудових пенсій (загальний трудовий стаж).
Зміст поняття "загальний трудовий стаж" є ширшим, ніж поняття "страховий стаж", оскільки до першого включаються також періоди суспільно корисної діяльності, коли особа не підлягала загальнообов'язковому соціальному страхуванню.
Відповідно до пункту «ж» частини третьою статті 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" встановлено, що до стажу роботи зараховується також час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною 3-річного віку.
Пунктом 11 Порядку № 637 визначено, що час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми встановлюється на підставі: свідоцтва про народження дитини або паспорта (у разі смерті дитини - свідоцтва про смерть); документів про те, що до досягнення дитиною 3-річного віку мати не працювала.
Документами, які підтверджують те, що до досягнення дитиною 3-річного віку мати не працювала, є: виписка з трудової книжки; відомості про відсутність в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців інформації про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця, отримані в порядку взаємного обміну інформацією; інформація із системи персоніфікованого обліку.
У трудовій книжці серії НОМЕР_3 від 03.08.1983 наявні записи про те, що позивач у період з 04.08.1983 по 05.06.1986 та з 02.07.1986 по 04.01.1999 була працевлаштована. При цьому, згідно розрахунку стажу Форма РС-право, до страхового стажу ОСОБА_1 зараховано період роботи з 04.08.1983 по 05.06.1986 та з 02.07.1986 по 04.01.1999.
Разом з тим, згідно свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 від 10.12.1984 (а.с.61), ОСОБА_2 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто період догляду за дитиною - ОСОБА_2 до досягнення ним трирічного віку закінчується 04.12.1987.
Згідно свідоцтво про народження серії НОМЕР_2 від 01.09.1987, ОСОБА_3 народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 , тобто період догляду за дитиною ОСОБА_3 до досягнення нею трирічного віку закінчується 12.08.1990.
Таким чином відповідачем протиправно не зараховано до страхового стажу позивача період догляду за дитиною до досягнення трирічного віку, зокрема з 06.06.1986 по 01.07.1986.
Водночас, суд вказує на правомірність дій відповідача щодо незарахування до страхового стажу позивача періоду догляду за дітьми до досягнення ними трирічного віку з 04.12.1984 по 05.06.1986 та з 02.07.1986 по 12.08.1990, оскільки у ці періоди позивач працювала, а вказаний період зарахований до її страхового стажу.
Разом з тим, суд зазначає, що свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 10.12.1984 та серії НОМЕР_2 від 01.09.1987 містять записи позивача як матері, а саме прізвища, імені та по батькові - « ОСОБА_1 ", проте, таке зазначення по батькові позивача не спростовує те, що вона є матір'ю ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , та достовірність інших відомостей.
Також, відповідач в силу вимог статті 77 КАС України не надав доказів того, що позивач не є матір'ю ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Щодо неврахування до страхового стажу позивача періоду її навчання з 01.09.1981 по 20.07.1983, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 38 Закону України «Про професійну (професійно-технічну) освіту», час навчання у закладі професійної (професійно-технічної) освіти зараховується до трудового стажу здобувача освіти, у тому числі в безперервний і в стаж роботи за спеціальністю, що дає право на пільги, встановлені для відповідної категорії працівників, якщо перерва між днем закінчення навчання і днем зарахування на роботу за набутою професією не перевищує трьох місяців.
Згідно з пунктом "д" частини 3 статті 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" до стажу роботи, що дає право на пенсію, зараховується навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.
Згідно із статтею 62 Закону України Про пенсійне забезпечення основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
20.06.1974 постановою Державного комітету СРСР з праці та соціальних питань № 162 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах та організаціях (далі - Інструкція №162, яка діяла станом на 16.06.1992 та у період навчання позивача з 01.09.1981 по 20.07.1983).
Відповідно до абзацу 1 пункту 1.1. Інструкції №162 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників та службовців.
Згідно з п. 2.10 Інструкції №162 освіта середня, середня спеціальна і вища вказується тільки на підставі документів (атестата, посвідчення, диплома). Запис про незакінчену середню чи незакінчену вищу освіту також може бути здійснений тільки на підставі відповідних документів (студентського квитка, залікової книжки, довідки навчального закладу і т.п.). Професія чи спеціальність записуються в трудовій книжці на основі документа про освіту чи другого належного оформленого документа.
Пункт 2.15 вказаної Інструкції №162 передбачав, що студентам, особам, які навчаються, аспірантам та клінічним ординаторам, що мають трудові книжки, учбовий заклад (науковий заклад) вносить запис про час навчання на денних відділеннях (в тому числі підготовчих) вищих і середніх спеціальних учбових закладах, в партійних школах і школах профруху. Підставою для таких записів є накази учбового закладу (науковий заклад) про зарахування або відрахування студента, особи, яка навчається, аспіранта, клінічного ординатора.
Аналогічні вимоги містить також Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджена наказом Міністерства праці України № 58 від 29.07.1993.
У період навчання позивача діяло Положення про порядок призначення та виплати державних пенсій, затверджене Постановою Ради Міністрів СРСР від 03.08.1972 № 590, підпунктами «з», «и», «к» пункту 109 якого було передбачено, що до загального стажу роботи зараховується також навчання в училищах та школах системи державних трудових резервів і системи професійно-технічної освіти та в інших училищах, школах та на курсах з підготовки кадрів, підвищення кваліфікації та перекваліфікації; навчання, зокрема, у вищих навчальних закладах, середніх спеціальних навчальних закладах, а також служба в складі Збройних Сил СРСР та у війську.
Відповідно до пунктів 1, 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (далі - Порядок №637), основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Документи можуть бути подані в електронному вигляді з накладенням електронного підпису, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису.
Пунктом 3 вказаного Порядку № 637 визначено, що за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Відповідно до пункту 8 Порядку №637 період навчання за денною формою здобуття освіти у закладах вищої освіти (крім періоду навчання за денною формою здобуття освіти на підготовчих відділеннях у закладах вищої освіти), професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання.
За відсутності в документах таких відомостей для підтвердження періоду навчання за денною формою здобуття освіти приймаються довідки про тривалість навчання в навчальному закладі у відповідні роки за умови, що в документах є дані про закінчення повного навчального періоду або окремих його етапів.
Під час навчання позивача діяли норми Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах та організаціях, затвердженої постановою Державного комітету СРСР з праці та соціальних питань затверджено № 162 від 20.06.1974, пункт 2.15 якої передбачав, що студентам, особам, які навчаються, аспірантам та клінічним ординаторам, що мають трудові книжки, учбовий заклад (науковий заклад) вносить запис про час навчання на денних відділеннях (в тому числі підготовчих) вищих і середніх спеціальних учбових закладах, в партійних школах і школах профруху. Підставою для таких записів є накази учбового закладу (науковий заклад) про зарахування або відрахування студента, особи, яка навчається, аспіранта, клінічного ординатора.
Таким чином, в силу приписів статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення», пункту 8 Порядку №637 період навчання, зокрема, в середніх спеціальних навчальних закладах, зараховується до страхового стажу роботи та підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання. При відсутності у дипломі особи відомостей щодо часу навчання, приймаються довідки про тривалість навчання в учбовому закладі у відповідні роки при умові, якщо у цих документах є дані про закінчення повного навчального періоду чи окремих їх етапів.
Так згідно копії диплома № НОМЕР_4 від 27.07.1983, позивач у період з 01.09.1981 по 20.07.1983 навчалася у Івано-Франківському ПТУ обл. управління торгівлі за професією кухар-дієтолог (а.с.24).
Згідно довідки від 03.06.2025 №307, позивач у період з 01.09.1981 по 20.07.1983 навчалася у Івано-Франківському ПТУ обл. управління торгівлі на денній формі навчання (а.с.50).
Також, у трудовій книжці ОСОБА_1 НОМЕР_3 від 03.08.1983 наявний запис про те, що позивач у період з 01.09.1981 по 20.07.1983 навчалася у ПТУ обл. управління торгівлі (а.с.21).
З урахуванням наведеного, а також того, що відповідачем не надано доказів, які підтверджують відсутність підстав для зарахування до страхового стажу позивача період навчання з 01.09.1981 по 20.07.1983, суд дійшов висновку, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області протиправно не зараховано до страхового стажу позивача вказаний період її навчання.
Разом з тим, посилання пенсійного органу на відсутність у довідці від 03.06.2025 №307 дати та номеру наказу на закінчення навчання, на переконання суду, є надмірним формалізмом.
Інших підстав для незарахування періоду навчання позивача до її страхового стажу відповідачем не наведено, а судом не встановлено.
З огляду на вищевикладене, період навчання позивача з 01.09.1981 по 20.07.1983 підлягає зарахуванню до її страхового стажу.
Таким чином, враховуючи те, що позивач станом на день звернення до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком досягла 60 річного віку, та з урахуванням висновків суду щодо спірних періодів які підлягають зарахуванню до страхового стажу, у позивача наявний страховий стаж більше 31 рік. Відтак, ОСОБА_1 набула право на призначення пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09.07.2003.
Підсумовуючи вищевказане, суд уважає за необхідне, визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області №092750013027 від 12.06.2025 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 .
Відповідно до ч. 2 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
При вирішенні даного спору суд також бере до уваги, що завданням адміністративного судочинства, є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Адміністративний суд у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення) не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Тобто, дискреційними є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною.
Суд також зазначає, що згідно з пунктом 2 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
За приписами частини 3 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі скасування індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
З системного аналізу вищезазначених норм слідує, що у випадку, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача.
Так, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Умови, за яких пенсійний орган відмовляє у призначенні пенсії за вислугу років визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен прийняти відповідне рішення про призначення пенсії. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - призначити або відмовити в такому призначенні, однак виключно у тому випадку, коли для цього є законні підстави. За законом в спірних правовідносинах у відповідача немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Згідно з частиною 1 статті 44 Закону №1058-ІV звернення за призначенням пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.
Вимогами пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону №1058-ІV, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, встановлено, що після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
У даній справі, органом призначення пенсії щодо розгляду заяви позивача від 04.06.2025 за принципом екстериторіальності визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, рішенням якого ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за віком.
Тож, дії зобов'язального характеру має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, яким у цьому випадку є Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області.
Така позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 08.02.2024 по справі №500/1216/23 (провадження №К/990/37966/23).
Згідно з частиною 1 статті 45 Закону №1058-ІV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку. Пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку (пункт 1 частини 1 статті 45 Закону №1058-ІV).
Так, позивач досягнула 60 річного віку 05.09.2024, звернулася до пенсійного органу за призначенням пенсії за віком - 04.06.2025, тобто після спливу трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Враховуючи те, що судом встановлено протиправність рішення про відмову в призначенні пенсії №092750013027 від 12.06.2025, з метою належного та ефективного захисту прав позивача, суд вважає необхідним зобов'язати саме Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (як відповідний територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності щодо розгляду заяви позивача від 04.06.2025) зарахувати ОСОБА_1 до її страхового стажу період навчання з 01.09.1981 по 20.07.1983 та період догляду за дитиною з 06.06.1986 по 01.07.1986 і призначити пенсію за віком з 04.06.2025.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.
У силу статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відтак, з урахуванням зазначеного вище, суд, на підставі наданих доказів та системного аналізу положень законодавства України, дійшов висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню частково.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з частиною третьою статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Позивачем сплачено судовий збір за подання до суду адміністративного позову немайнового характеру в розмірі 1211,20 гривень, підтвердженням чого є наявна в матеріалах справи квитанція від 01.08.2025 (а.с.1).
Частиною 8 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України суду надано право покласти судові витрати у справі повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору на сторону, внаслідок неправильних дій якої виник спір.
Враховуючи те, що спірні правовідносини виникли з вини Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, яке прийняло рішення про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, то з останнього підлягають стягненню за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача частково понесені нею судові витрати по оплаті судового збору в розмірі 800 гривень.
Доказів понесення сторонами будь-яких інших витрат, пов'язаних з розглядом справи суду не надано.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області №092750013027 від 12.06.2025 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати ОСОБА_1 до її страхового стажу період навчання з 01.09.1981 по 20.07.1983 та період догляду за дитиною з 06.06.1986 по 01.07.1986 і призначити пенсію за віком з 04.06.2025.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (ідентифікаційний код юридичної особи 13486010) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_5 ) частину сплаченого судового збору у розмірі 800 (вісімсот) гривень 00 копійок.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_5 ), адреса: АДРЕСА_1 ;
відповідачі - Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, (ідентифікаційний код юридичної особи 13486010), адреса: Площа Соборна, 3, м. Слов'янськ, Донецька область, 84122, тимчасова адреса для листування: вул. Надії Алексєєнко, 106, м. Дніпро, Дніпропетровська область, 49008;
Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (ідентифікаційний код юридичної особи 20551088), адреса: вул. Січових Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018.
Суддя /підпис/ Скільський І.І.