ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"30" березня 2026 р. справа № 300/168/26
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі: судді Гомельчука С.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представниця Шевченко Наталія Павлівна, до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення та зобов'язання до вчинення дій,-
ОСОБА_1 (далі - позивачка), в інтересах якої діє представниця Шевченко Наталія Павлівна (далі - представниця позивачки), звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі - відповідач), в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області №092850030371 від 24.11.2025 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах по Списку №2, відповідно до поданої неї заяви про призначення пенсії від 16.11.2025;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту «б» ст. 13 ЗУ «Про пенсійне забезпечення» з 16.11.2025 - дня звернення за призначенням пенсії, з урахуванням: періодів з 07.12.1998 по 30.12.1998, з 01.01.2002 по 11.08.2002, з 01.01.2003 по 14.08.2003, з 01.01.2004 по 14.07.2004, з 01.01.2005 по 19.01.2005 - до страхового стажу; періодів з 21.09.1999 по 31.12.2000, з 08.04.2001 по 30.06.2001, з 01.08.2001 по 31.08.2001, з 01.11.2004 по 03.11.2004, з 16.03.2005 по 31.03.2005, з 06.04.2005 по 30.04.2005, з 10.05.2005 по 31.05.2005, з 07.06.2005 по 22.07.2005, з 01.01.2006 по 15.01.2009 - до пільгового стажу роботи за Списком №2; періодів з 01.07.2001 по 31.07.2001, з 01.09.2001 по 31.12.2001, з 12.08.2002 по 31.12.2002, з 15.08.2003 по 31.12.2003, з 15.07.2004 по 31.10.2004, з 04.11.2004 по 31.12.2004, з 20.01.2005 по 15.03.2005, з 01.04.2005 по 05.04.2005, з 01.05.2005 по 09.05.2005, з 01.06.2005 по 06.06.2005, з 23.07.2005 по 31.12.2005, з 16.01.2009 по 19.01.2009 - одночасно до страхового та пільгового стажу роботи за Списком №2.
Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 звернулася до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2. Однак, Головним управління Пенсійного фонду України в Донецькій області за наслідками розгляду поданої позивачкою заяви, прийнято рішення від 24.11.2025 №092850030371, яким позивачці відмовлено в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку з тим, що в неї відсутній страховий та пільговий стаж, та недосягненням пенсійного віку. Представниця позивачки вважає, що відповідачем протиправно відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2, оскільки відповідач мав застосувати норми пункту "б" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" у редакції Закону від 05.11.1991 № 1788-ХІІ, яку було відновлено рішенням Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020 у справі № 1-5/2018 (746/15). Крім того зауважує, що весь пільговий стаж позивачки за Списком №2 підтверджений записами трудової книжки, уточнюючими довідками, архівними довідками. Також відповідачу було надано відомості про проведення атестації робочих місць. Стверджує, що позивачка досягнула пенсійного віку, має пільговий стаж роботи за Списком №2 понад 11 років 2 місяці та страховий стаж тривалістю 20 років 21 день, тому у неї є всі законні підстави для призначення пенсії за віком на пільгових умовах. Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивачка звернулася до суду з цим позовом.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19.01.2026 відкрито провадження у адміністративній справі. Розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи.
02.02.2026 від Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області до суду надійшов відзив на позов, в якому відповідач просив в задоволенні позову відмовити повністю. Зазначено що ОСОБА_1 звернулася із заявою від 16.11.2025 про призначення пенсії на пільгових умовах згідно пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Зауважено, що відповідно до підпункту 2 частини другої статті 114 Закону № 1058 право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах. При цьому, вік позивачки на дату звернення становить 53 роки, страховий стаж роботи 15 років 10 місяців, пільговий стаж за Списком №2 склав 3 роки 11 місяців 11 днів. З пільгового періоду роботи за Списком № 2 вилучені періоди знаходження у відпустках без збереження заробітної плати відповідно до довідки № 01.7-06/749 від 30.07.2025. Починаючи з 1999 в даних персоніфікованого обліку наявна інформація про стаж та заробітну плату. Тому з 01.01.2004 страховий стаж обчислено відповідно сплачених внесків. Відтак, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області прийнято рішення № 092850030371 від 24.11.2025 про відмову в призначенні пенсії на пільгових умовах відповідно пункту 2 частини другої статті 114 Закону № 1058 у зв'язку з недосягненням пенсійного віку 55 років, відсутністю необхідного страхового та пільгового стажу роботи.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
Як встановлено судом, 16.1.2025, при досягненні 53 років, позивачка звернулася до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах (а.с.182).
За принципом екстериторіальності заяву позивачки розглядало Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області.
Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області рішенням №092850030371 від 24.11.2025 відмовлено позивачці у призначенні пенсії, у зв'язку з недосягненням пенсійного віку передбачено статтею 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Також зазначено, що страховий стаж позивачки становить 15 років 10 місяців, з них пільговий стаж за Списком №2 - 3 роки 11 місяців 11 днів. Особа матиме право на пенсійне виплату, за умови набуття необхідного страхового стажу (а.с.186).
Вважаючи вказану відмову протиправною, позивачка звернулась до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд установив наступне.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року №1788-XII (далі Закон №1788-XII) та Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-ІV (далі Закон №1058-ІV).
Статтею 2 Закону №1788-XII визначено, що за цим Законом призначаються: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років; б) соціальні пенсії.
Згідно з пунктом «б» частини 1 статті 13 Закону №1788-XII (у редакції від 02 березня 2015 року №213-VIII, який набрав чинності з 01 квітня 2015 року), на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зокрема, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць-після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Суд зазначає, що до внесення змін Законом №213 у статтю 13 Закону №1788 було встановлено, що на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, зокрема жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Відтак, Законом України від 02.03.2015 №213-VIII, віковий ценз для жінок у 50 років було збільшено до 55 років із одночасним запровадженням правила поетапного збільшення показника вікового цензу.
У свою чергу, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03.10.2017 №2148-VIII, який набрав чинності 11.10.2017 (далі Закон №2148-VIII), Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-ІV (далі Закон №1058-ІV), доповнено розділом XIV-1 Пенсійне забезпечення окремих категорій громадян.
Так, зокрема, згідно з пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону №1058-ІV (в редакції Закону від 03.10.2017 №2148-VIII), на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 50 років - по 31 березня 1965 року включно; 50 років 6 місяців - з 1 квітня 1965 року по 30 вересня 1965 року; 51 рік - з 1 жовтня 1965 року по 31 березня 1966 року; 51 рік 6 місяців - з 1 квітня 1966 року по 30 вересня 1966 року; 52 роки - з 1 жовтня 1966 року по 31 березня 1967 року; 52 роки 6 місяців - з 1 квітня 1967 року по 30 вересня 1967 року; 53 роки - з 1 жовтня 1967 року по 31 березня 1968 року; 53 роки 6 місяців - з 1 квітня 1968 року по 30 вересня 1968 року; 54 роки - з 1 жовтня 1968 року по 31 березня 1969 року; 54 роки 6 місяців - з 1 квітня 1969 року по 30 вересня 1969 року; 55 років - з 1 жовтня 1969 року по 31 грудня 1970 року.
Разом з цим, Законом України від 03.10.2017 №2148-VIII, у новій редакції був викладений пункт 2 розділу XV Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», де зазначалось, що пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону.
Крім цього, в силу спеціальної вказівки у Законі України від 03.10.2017 №2148-VIII, наведені вище норми закону почали застосовуватись з 01.10.2017.
Проаналізувавши вищенаведені норми, суд дійшов висновку, що з 01.10.2017 правила призначення пенсій за Списком №2 почали регламентуватись одночасно двома законодавчими актами, а саме: пунктом «б» частини 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції Закону України від 02.03.2015 №213-VIII та пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII.
Проте Конституційним Судом України прийнято рішення від 23.01.2020 №1-р/2020 у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III Прикінцеві положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року №213-VIII.
Конституційний Суд України, дослідивши правовідносини, пов'язані зі змінами підстав реалізації права на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років, зазначив, що ці зміни вплинули на очікування осіб стосовно настання юридичних наслідків, пов'язаних із реалізацією права виходу на пенсію.
Отже, особи, що належать до певної категорії працівників, були учасниками правовідносин, у яких вони об'єктивно передбачали настання відповідних наслідків, а саме призначення пенсій, тобто їх легітимні очікування були пов'язані саме з положеннями Закону №1788 у редакції до внесення змін Законом №213. Отже, зміна умов призначення пенсій особам, які належать до певної категорії працівників, з урахуванням наявності відповідного стажу роботи, призвела до такого нормативного регулювання призначення пенсій, яке суттєво вплинуло на очікування вказаних осіб, погіршило їх юридичне становище стосовно права на призначення пенсій, що має реалізовуватися при зміні нормативного регулювання лише у разі справедливого поліпшення умов праці та впевненості у настанні відповідних юридичних наслідків, пов'язаних із реалізацією права виходу на пенсію.
Таким чином, стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б-г» статті 54 Закону №1788 зі змінами, внесеними Законом №213, якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать частині першій статті 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.
Так, відповідно до пункту 1 резолютивної частини вказаного Рішення, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти «б-г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року №213-VIII.
Згідно з пунктом 2 резолютивної частини вказаного Рішення, стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б-г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року №213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
У відповідності до пункту 3 резолютивної частини вказаного Рішення, застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б-г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-XII в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року №213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи - жінкам.
Проаналізувавши вищенаведене рішення Конституційного Суду України, суд дійшов висновку, що з 23.01.2020 (з моменту прийняття цього Рішення КСУ) існують два Закони, котрі одночасно регламентують правила призначення пенсій за Списком №2, а саме: пункт «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції до внесення змін Законом України від 02.03.2015 №213-VIII та пункт 2 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII.
На переконання суду вказані закони містять розбіжності, зокрема, в умовах призначення пенсії жінкам на пільгових умовах за Списком №2 щодо вікового цензу, який складає 50 років, страховому стажі роботи не менше 20 років та пільговому сажі не менше 10 років за пунктом «б» частини 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції до внесення змін Законом України від 02.03.2015 №213-VIII, та необхідного віку 55 років, страховому стажі роботи не менше 25 років та пільговому сажі не менше 10 років за пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII.
Вирішуючи питання про те, який закон необхідно застосовувати до спірних правовідносин, суд зазначає наступне.
Згідно із частиною 1 статті 6 КАС України, саме людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Відповідно до частини 2 статті 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Згідно статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Так, у пункті 102 рішення у справі Зеленчук і Цицюра проти України (заяви №846/16 та №1075/16) при оцінці дотримання статті 1 Першого протоколу до Конвенції Суд повинен здійснити загальний розгляд різних інтересів, які є предметом спору, пам'ятаючи, що метою Конвенції є гарантування прав, які є практичними та ефективними». Суд поза межами очевидного повинен дослідити реалії оскаржуваної ситуації. Така оцінка може стосуватись не лише відповідних умов компенсації, якщо ситуація схожа з тією, коли позбавляють майна, але також і поведінки сторін, у тому числі вжитих державою заходів та їх реалізації. У цьому контексті слід наголосити, що невизначеність - законодавча, адміністративна або така, що виникає із застосовної органами влади практики, - є фактором, який слід враховувати при оцінці поведінки держави (рішення у справі Броньовський проти Польщі (Broniowski v. Poland), заява №31443/96, пункт 115).
Європейський суд з прав людини у пунктах 52, 56 рішення від 14 жовтня 2010 року у справі Щокін проти України зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак, суд зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у практиці Європейського суду з прав людини. На думку Європейського суду з прав людини, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу якості закону, передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватного захисту від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника.
Проаналізувавши вищенаведені рішення ЄСПЛ, оскільки національне законодавство допустило неоднозначне, множинне тлумачення прав та обов'язків осіб, які звертаються за призначенням пенсії на пільгових умовах за Списком №2, зокрема пункт «б» частини 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції до внесення змін Законом України від 02.03.2015 №213-VIII та пункт 2 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII, суд вважає за необхідне застосувати найбільш сприятливий для вказаних осіб підхід.
Аналогічна правова позиція викладена у рішенні Верховного Суду від 21 квітня 2021 року, ухваленого за результатами розгляду зразкової справи № 360/3611/20 (адміністративне провадження №Пз/9901/32/20).
Тобто, у вказаній справі до спірних правовідносин перевагу слід віддати саме тому закону, який у застосуванні найбільш сприятливий для позивачки, а саме пункт «б» частини 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції до внесення змін Законом України від 02.03.2015 №213-VIII, положення якого визнано неконституційними, який передбачав, що на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, зокрема жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Наведене вище свідчить про протиправність відмови відповідача у призначенні пенсії з підстав недосягнення пенсійного віку, визначеного пунктом 2 частини другої статті 114 Закону № 1058-ІV, яка оформлена рішенням від 24.11.2025 №092850030371.
Також суд зазначає, що Постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12 серпня 1993 року затверджено "Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки чи відповідних записів в ній" (далі - Порядок №637).
У пунктах 1 та 2 Порядку №637 зазначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Відповідно до пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Відповідно до пункту 20 Порядку №637, в редакції станом на час спірних правовідносин, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
Системний аналіз наведених вище положень дає змогу дійти висновку, що надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.
Суд зазначає, у трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 08.04.1922 ОСОБА_1 міститься такі записи:
- № 5 від 20.07.1995 про прийняття на збагачувальну фабрику гранульованих калійних добрив транспортувальником по третьому розряду згідно контракту;
- № 6 про перетворення Державного концерну «Оріана» в ВАТ «Оріана»;
- №7 від 01.08.1998 про включення Збагачувальної фабрики гранульованих калійних добрив в структуру виробництва гранульованих калійних добрив у складі новоствореного калійно-магнієвого заводу;
- №8 від 09.08.1999 про створення на базі частини калійно-магнієвого заводу, що діяв на правах структурної дільниці ВАТ «Оріана», дочірнього підприємства «Калійний завод» ВАТ «Оріана». Збагачувальна фабрика гранульованих калійних добрив ввійшла до складу дочірнього підприємства «Калійний завод» ВАТ «Оріана»;
- №9 від 19.11.2002 про переведення в цех дроблення руди виробництва мінеральних добрив машиністом конвеєра третього розряду;
- №10 від 01.10.2004 про переведення транспортувальником третього розряду фабрики гранулювання збагачувальних калійних добрив.
№11 від 19.01.2009 про звільнення за скороченням штатів (а.с.40-43).
Відповідачем не спростовується факт роботи позивачки за вказаний період, спірним є факт несплати страхових внесків за такі періоди.
Право громадян на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг регламентовано положеннями статті 8 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Статтею 1 вказаного Закону встановлено, що страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.
За змістом частин 1 - 3, 10, 12 статті 20 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.
Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, зазначених у пунктах 1, 2, 5-7, 9, 10, 12, 15, 17 і 18 статті 11 цього Закону, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Обчислення страхових внесків територіальними органами Пенсійного фонду у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі складених актів перевірки правильності нарахування та сплати страхових внесків, звітності, що подається страхувальником, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суму заробітної плати (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.
Відповідно до статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" платниками єдиного внеску є, зокрема, роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок (п.1 ч.2 ст.6 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування").
Згідно з частиною 11, 12 статті 9 вказаного Закону у разі несвоєчасної або не в повному обсязі сплати єдиного внеску до платника застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом. Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.
Отже, обов'язок щодо сплати страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника - роботодавця, оскільки він здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи - працівника.
Застрахована особа не повинна відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства за страховими внесками не може бути підставою для незарахування до страхового стажу такої особи періодів її роботи.
Як зазначено судом вище, відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник. Внаслідок невиконання страхувальником обов'язку по сплаті внесків позивач позбавлений соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи на вказаному підприємстві, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту.
Верховний Суд у постановах від 17 липня 2019 року (справа № 144/669/17) та від 20 березня 2019 року (справа № 688/947/17) зробив висновок, згідно з яким, несплата страхувальником страхових внесків не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу періодів роботи на підприємстві, оскільки працівник не несе відповідальності за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку сплати страхових внесків.
Отже, періоди роботи позивачки з 07.12.1998 по 30.12.1998, з 01.01.2002 по 11.08.2002, з 01.01.2003 по 14.08.2003, з 01.01.2004 по 14.07.2004, з 01.01.2005 по 19.01.2005, 01.07.2001 по 31.07.2001, з 01.09.2001 по 31.12.2001, з 12.08.2002 по 31.12.2002, з 15.08.2003 по 31.12.2003, з 15.07.2004 по 31.10.2004, з 04.11.2004 по 31.12.2004, з 20.01.2005 по 15.03.2005, з 01.04.2005 по 05.04.2005, з 01.05.2005 по 09.05.2005, з 01.06.2005 по 06.06.2005, з 23.07.2005 по 31.12.2005, з 16.01.2009 по 19.01.2009 підлягають врахуванню до загального страхового стажу позивачки.
Щодо позовних вимог, зарахувати до пільгового стажу позивачки періоди роботи з 21.09.1999 по 31.12.2000, з 08.04.2001 по 30.06.2001, з 01.08.2001 по 31.08.2001, з 01.11.2004 по 03.11.2004, з 16.03.2005 по 31.03.2005, з 06.04.2005 по 30.04.2005, з 10.05.2005 по 31.05.2005, з 07.06.2005 по 22.07.2005, з 01.01.2006 по 15.01.2009 з 01.07.2001 по 31.07.2001, з 01.09.2001 по 31.12.2001, з 12.08.2002 по 31.12.2002, з 15.08.2003 по 31.12.2003, з 15.07.2004 по 31.10.2004, з 04.11.2004 по 31.12.2004, з 20.01.2005 по 15.03.2005, з 01.04.2005 по 05.04.2005, з 01.05.2005 по 09.05.2005, з 01.06.2005 по 06.06.2005, з 23.07.2005 по 31.12.2005, з 16.01.2009 по 19.01.2009, суд враховує таке.
Відповідно до довідки про підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній від 22.07.2025 №72, судом з'ясовано, що ОСОБА_1 працювала повний робочий день на Заводі калійних добрив Калійно-магнієвому заводі ВАТ «Оріана» у період з 20.07.1995 по 06.12.1998, з 31.12.1998 по 08.08.1999, за професією посадою транспортувальник (Транспортерник), що передбачена Списком №2 розділу ІІ підрозділу а код КП 2030000а-19213 постанови КМУ №162 від 11.03.1994, за даний період пільговий стаж складає 3 роки 11 місяців (а.с.100).
З архівної довідки від 30.07.2025 №01.7-06/751 виданої Архівним відділом Калуської міської ради встановлено, що ОСОБА_1 у період з січня 1998 року по грудень 2002 року працювала на посаді транспортувальником 3 розряду цеху ЗФГКД, машиністом конвеєра 3 розряду цеху дроблення руди та отримувала у відповідному розмірі за вказаний період заробітну плату (а.с.50).
Також у відповідності до архівної довідки, виданої Архівним відділом Калуської міської ради, від 30.07.2025 №01.7-06/752 з'ясовано, що позивачка у період з січня 2003 року по грудень 2007 року значиться машиністом конвеєра 3 розрядку цеху дроблення руди транспортувальником 3 розряду цеху ФГЗКД (а.с.50 на звороті).
Крім того архівною довідкою від 30.07.2025 №01.7-06/753, виданою Архівним відділом Калуської міської ради, підтверджено, що в особових рахунках на видачу заробітної плати робітникам і службовцям, за січень 2008 року по січень 2009 року значиться транспортувальником 3 розряду цеху ФГЗКД ОСОБА_1 (а.с.51).
У матеріалах справи також наявна архівна довідка від 30.07.2025 №01.7-06/748 у якій зазначено, що ОСОБА_1 була переведена, за її згодою, на посаду машиніста конвеєра 3 розряду цеху дроблення руди виробництва мінеральних добрив Дочірнього підприємства «Калійний завод» ВАТ «Оріана» з 19.11.2002 року, з 01.10.2004 переведена, за її згодою, на посаду транспортувальника 3 розряду фабрики гранулювання збагачувальних калійних добрив, з 19.01.2009 ОСОБА_1 , транспортувальник фабрики гранулювання збагачувальних калійних добрив Дочірнього підприємства «Калійний завод» ВАТ «Оріана», звільнена, відповідно до п.1 ст.40 КЗпП, за скороченням штатів (а.с.52).
Дані періоди роботи позивачки, також підтверджені записами трудової книжки серії НОМЕР_1 від 08.04.1992.
Окрім вказаних документів, даний стаж підтверджений і за результатами атестації робочих місць: наказом №700 від 07.12.1993 про проведення атестації робочих місць у Калійно-магнієвому заводі ВАТ «Оріана» з додатком, наказом №644 від 31.12.1998 про проведення атестації робочих місць у Калійно-магнієвому заводі ВАТ «Оріана» з додатком, наказом №259 від 23.12.2003 про проведення атестації робочих місць у ДП «Калійний завод» ВАТ «Оріана» з додатком, наказом №343 від 30.12.2004 про проведення атестації робочих місць у ДП «Калійний завод» ВАТ «Оріана» з додатком, наказом №55а від 04.04.2006 про проведення атестації робочих місць у ДП «Калійний завод» ВАТ «Оріана» з додатком, висновком ДЕУП від 14.01.2004 №1184, висновком ДЕУП від 21.09.2006 №2607.
У вищезазначені періоди роботи позивача діяли Список № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників з шкідливими та важкими умовами праці, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.1994 № 162 (далі - Постанова № 162) та Список №2, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16.01.2003 № 36.
Слід зазначити, що у що у розділі ІІ рудопідготовка, збагачення, окускування (агломерація, брикетування, згрудкування, обпалювання руд і нерудних копалин) підрозділу «а» Списку № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників з шкідливими та важкими умовами праці, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.1994 № 162 міститься: позиція 2030000а-19213- Транспортерники, а також 2030000а-13777 - Машиністи конвейєрів.
Крім того, посади Транспортерник, машиніст конвеєра передбачені як пільгові чинними у період роботи позивачки Список №2, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16.01.2003 № 36 (розділ ІІ, позиція 2а -машиністи конвеєрів, транспортувальники (обслуговування механізмів).
Також слід врахувати, що відповідно до частини 2 статі 181 Кодексу законів про працю України відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустка без збереження заробітної плати (частини третя та шоста статті 179 цього Кодексу) зараховуються як до загального, так і до безперервного стажу роботи і до стажу роботи за спеціальністю. Час відпусток, зазначених у цій статті, до стажу роботи, що дає право на щорічну відпустку, не зараховується.
Пунктом «ж» ч. 3 ст. 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що до стажу роботи зараховується також час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною 3-річного віку.
Частиною 16 Прикінцевих положень цього закону визначено, що положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» застосовуються в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років.
З аналізу викладеного вище слідує, що час перебування позивача у відпустках по вагітності та пологам, по догляду за дитиною, без збереження заробітної плати по догляду за дитиною до 3-х років повинен бути включений до пільгового стажу.
Отже, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, описаних вище, зважаючи на їхній зміст та юридичну природу, суд дійшов висновку, що до спеціального стажу, який дає право на пенсію за вислугу років і на пільгових умовах, зараховується час догляду непрацюючої матері за дитиною до досягнення нею 3-річного віку.
Вказана позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 16.05.2019 по справі №428/4617/16-а.
Слід зауважити, що відповідно до відомостей архівної довідки Калуської міської ради від 30.07.2025 №01.7-06/749 ОСОБА_1 перебувала у відпустці без збереження заробітної (а.с. 49).
Разом з тим, згідно з статтею 84 Кодексу законів про працю України у випадках, передбачених статтею 25 Закону України «Про відпустки», працівнику за його бажанням надається в обов'язковому порядку відпустка без збереження заробітної плати. За сімейними обставинами та з інших причин працівнику може надаватися відпустка без збереження заробітної плати на термін, обумовлений угодою між працівником та власником або уповноваженим ним органом, але не більше 15 календарних днів на рік.
Як слідує зі статті 4 Закону України «Про відпустки» відпустки без збереження заробітної плати є одними з видів відпусток.
Відповідно до статті 26 Закону України «Про відпустки» за сімейними обставинами та з інших причин працівнику може надаватися відпустка без збереження заробітної плати на термін, обумовлений угодою між працівником та власником або уповноваженим ним органом, але не більше 15 календарних днів на рік.
Час простою та періоди відпусток без збереження заробітної плати, якщо вони були пов'язані з виробничою необхідністю, працівникам, які працюють в шкідливих і важких умовах праці, можуть бути зараховані до пільгового стажу, але не більше 1 місяця в календарному році.
Відповідно до листа Міністерства соціальної політики України від 08 лютого 2016 року №713/039/161-16 періоди, зокрема відпусток без збереження заробітної плати, якщо вони були пов'язані з виробничою необхідністю, працівникам, які працюють в шкідливих і важких умовах праці, можуть бути зараховані до пільгового стажу, але не більше 1 місяця в календарному році.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 19 березня 2019 року у справі №295/8979/16-а.
Отже, суд дійшов висновку, що періоди роботи з 21.09.1999 по 31.12.2000, з 08.04.2001 по 30.06.2001, з 01.08.2001 по 31.08.2001, з 01.11.2004 по 03.11.2004, з 16.03.2005 по 31.03.2005, з 06.04.2005 по 30.04.2005, з 10.05.2005 по 31.05.2005, з 07.06.2005 по 22.07.2005, з 01.01.2006 по 15.01.2009 з 01.07.2001 по 31.07.2001, з 01.09.2001 по 31.12.2001, з 12.08.2002 по 31.12.2002, з 15.08.2003 по 31.12.2003, з 15.07.2004 по 31.10.2004, з 04.11.2004 по 31.12.2004, з 20.01.2005 по 15.03.2005, з 01.04.2005 по 05.04.2005, з 01.05.2005 по 09.05.2005, з 01.06.2005 по 06.06.2005, з 23.07.2005 по 31.12.2005, з 16.01.2009 по 19.01.2009 слід зарахувати до пільгового стажу позивачки за Списком №2.
Також суд звертає увагу, що 19 лютого 2020 року Велика Палата Верховного Суду прийняла постанову у справі № 520/15025/16-а, в якій зазначила, що з метою дотримання завдань адміністративного судочинства та забезпечення конституційних гарантій осіб на пенсійне забезпечення Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновків Верховного Суду України, викладених у постановах від 10.09.2013 у справі №21-183а13, від 25.11.2014 у справі №21-519а14, від 10 й 17 березня 2015 року у справах №21-51а15, та №21-585а14, від 14.04.2015 у справі № 21-383а14, від 02.12.2015 у справі №21-1329а15, від 10.02.2016 у справі №21-5432а15 та від 12.04.2016 у справі №21-6501а15, щодо відсутності підстав для призначення пенсії на пільгових умовах з огляду на відсутність результатів атестації відповідного робочого місця за умовами праці.
Приймаючи зазначену вище постанову у справі №520/15025/16-а Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що роботодавець, який використовує найману оплачувану працю, зобов'язаний створювати безпечні та здорові умови праці, а за неможливості цього - поінформувати працівника під розписку про такі умови праці, а саме про наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров'я. Окрім того, роботодавець зобов'язаний поінформувати працівника про пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору, в тому числі право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років.
Атестація робочого місця є важливим запобіжником порушень у забезпеченні належних умов праці на підприємствах, в організаціях та установах.
Отже, особи, які зайняті на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2, але з вини власника на таких підприємствах не було проведено атестацію робочого місця, мають право на зарахування стажу роботи на таких посадах до спеціального стажу, необхідного для призначення пенсії за віком на пільгових умовах Списком № 2, відповідно до п. «б» ст. 13 Закону № 1788-XII.
При цьому на працівника, зайнятого на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, не можна покладати відповідальність за не проведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць за умовами праці. Не проведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємств або уповноваженим ним органом не може позбавляти громадян їх конституційного права на соціальний захист, у тому числі щодо надання пенсій за віком на пільгових умовах. Контроль за додержанням підприємствами правил проведення атестації робочих місць за умовами праці покладається на відповідні повноважні державні контролюючі органи, зокрема Держпраці.
Отже, із урахуванням правового висновку Великої Палати Верховного Суду у справі № 520/15025/16-а суд зазначає, що не проведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємства не може бути підставою для відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Відповідальність за не проведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць покладається на власника підприємства, а не працівника. При цьому контролюючу функцію у відносинах щодо проведення атестації робочих місць на підприємстві виконує держава в особі відповідних контролюючих органів, а не працівник.
Відтак, суд дійшов висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 24.11.2025 №092850030371 слід визнати протиправним та скасувати.
Водночас суд зазначає, що дискреційні повноваження - це комплекс прав і зобов'язань представників влади як на державному, так і на регіональному рівнях, у тому числі представників суспільства, яких уповноважили діяти від імені держави чи будь-якого органу місцевого самоврядування, що мають можливість надати повного або часткового визначення і змісту, і виду прийнятого управлінського рішення.
Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
Суд зауважує, що у випадку, коли закон встановлює повноваження суб'єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов'язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб'єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення) з урахуванням встановлених судом обставин, оскільки адміністративний суд не вправі перебирати на себе повноваження суб'єкта публічної адміністрації, реалізуючи за нього процедурні дії, ухвалювати рішення чи проводити адміністративну процедуру.
Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових та службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
При цьому, згідно з частиною четвертою статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
За приписами вказаної норми у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення.
Якщо ж таким суб'єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб'єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати суб'єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.
Отже, зобов'язання судовим рішенням суб'єкта владних повноважень до вчинення конкретних дій (прийняття конкретних рішень) можливе, за загальним правилом, лише за умови почергового встановлення судом двох обставин: позивач на момент звернення до відповідного суб'єкта владних повноважень забезпечив виконання всіх без винятку вимог закону для отримання конкретного рішення; зобов'язання суб'єкта владних повноважень розглянути повторно звернення позивача з урахуванням висновків суду є недоцільним (об'єктивно встановлено безальтернативність рішення суб'єкта владних повноважень, яке може бути прийняте за встановлених судом обставин у конкретній справі).
Відтак, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб'єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб'єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.
Тобто, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб'єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.
Разом з тим, суд зауважує таке.
У справі, яка розглядається, суд встановив, що для прийняття рішення за результатами поданої позивачкою заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом пенсійного органу визначено ГУ ПФУ в Донецькій області, рішенням якого позивачці відмовлено в призначенні пенсії.
Відповідно до ч.2 ст. 9 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Оскільки матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про відсутність можливості у відповідача прийняти обґрунтоване та законне рішення у формі, передбаченій чинним законодавством, а також враховуючи те, що призначення, перерахунок та виплата пенсії є дискреційними повноваженнями пенсійного органу, суд дійшов висновку, що з метою захисту порушеного права позивачки слід зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, як орган, який за принципом екстериторіальності уповноважений на вирішення питання щодо призначення пенсії позивачки повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 16.11.2025 та прийняти відповідне рішення з врахуванням висновків суду.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Підсумовуючи викладене, даний позов підлягає частковому задоволенню.
З приводу розподілу судових витрат суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Отже, до стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, за рахунок бюджетних асигнувань, на користь ОСОБА_1 належать судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 851,97 грн (80%), понесення яких підтверджується квитанцією від 12.01.2026, яка міститься серед матеріалів справи.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області №092850030371 від 24.11.2025 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах по Списку №2, відповідно до поданої неї заяви про призначення пенсії від 16.11.2025.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (код ЄДРПОУ 134486010, пр. Соборна, 3, м. Слов'янськ, Донецька область, 84121) зарахувати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) періоди роботи з 07.12.1998 по 30.12.1998, з 01.01.2002 по 11.08.2002, з 01.01.2003 по 14.08.2003, з 01.01.2004 по 14.07.2004, з 01.01.2005 по 19.01.2005 - до страхового стажу; періоди з 21.09.1999 по 31.12.2000, з 08.04.2001 по 30.06.2001, з 01.08.2001 по 31.08.2001, з 01.11.2004 по 03.11.2004, з 16.03.2005 по 31.03.2005, з 06.04.2005 по 30.04.2005, з 10.05.2005 по 31.05.2005, з 07.06.2005 по 22.07.2005, з 01.01.2006 по 15.01.2009 - до пільгового стажу роботи за Списком №2; періоди з 01.07.2001 по 31.07.2001, з 01.09.2001 по 31.12.2001, з 12.08.2002 по 31.12.2002, з 15.08.2003 по 31.12.2003, з 15.07.2004 по 31.10.2004, з 04.11.2004 по 31.12.2004, з 20.01.2005 по 15.03.2005, з 01.04.2005 по 05.04.2005, з 01.05.2005 по 09.05.2005, з 01.06.2005 по 06.06.2005, з 23.07.2005 по 31.12.2005, з 16.01.2009 по 19.01.2009 - одночасно до страхового та пільгового стажу роботи за Списком №2 та повторно розглянути заяву про призначення пенсії за віком від 16.11.2025 та прийняти відповідне рішення з врахуванням висновків суду.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (код ЄДРПОУ 134486010, пр. Соборна, 3, м. Слов'янськ, Донецька область, 84121) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) сплачений судовий збір в розмірі 851,96 грн (вісімсот п'ятдесят одну гривню дев'яносто шість копійок).
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статей 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя Гомельчук С.В.