ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"20" березня 2026 р. справа № 300/6313/25
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:
судді Григорука О.Б.,
при секретарі Цуркан М.І.,
за участю: представників позивача Русінова Т.Ю., Надворна О.С., представника відповідача - Ігнатенко О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту фінансів Івано-Франківської обласної державної адміністрації про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення з публічної служби, поновлення на посаді, зобов'язання до вчинення дій, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди у розмірі 30 000 грн
Адвокат Русінова Т.Ю. звернулася до суду в інтересах ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Департаменту фінансів Івано-Франківської обласної державної адміністрації, просить:
визнати протиправним та скасувати наказ Департаменту фінансів Івано-Франківської обласної державної адміністрації "Про звільнення ОСОБА_1 " від 05.08.2025 № 122-к;
зобов'язати Департамент фінансів Івано-Франківської обласної державної адміністрації поновити з 07.08.2025 ОСОБА_1 на посаді заступника директора - начальника управління доходів та фінансів виробничої сфери Департаменту фінансів;
зобов'язати перевести ОСОБА_1 на посаду начальника бюджетного управління відповідно до її заяви про переведення;
стягнути з Департаменту фінансів Івано-Франківської обласної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 середній заробіток за період з 07.08.2025 по дату постановлення судового рішення про поновлення на роботі;
стягнути з Департаменту фінансів Івано-Франківської обласної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 30 000 (тридцять тисяч) грн;
допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника директора - начальника управління доходів та фінансів виробничої сфери Департаменту фінансів та переведення ОСОБА_1 на посаду начальника бюджетного управління з 07.08.2025;
допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення з Департаменту фінансів Івано-Франківської обласної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах стягнення за один місяць.
Позовні вимоги мотивовані тим, що звільнення ОСОБА_1 із займаної посади заступника директора - начальника управління доходів та фінансів виробничої сфери Департаменту фінансів Івано-Франківської обласної державної адміністрації відбулося із порушеннями вимог Кодексу законів про працю України та Закону України «Про державну службу». Так, 12.05.2025 ОСОБА_1 попереджено про наступне звільнення із займаної посади у зв'язку із скороченням штату не раніше ніж через 30 календарних днів з дня ознайомлення цього попередження за п.1 ч.1 ст.87 Закону України «Про державну службу» та ознайомлено з наявними вакансіями, серед яких, поміж іншого була зазначена посада начальника бюджетного управління. Проте, за наявності згоди позивача на переведення на вакансію начальника бюджетного управління від 28.05.2025, про що подана заява про переведення, відповідач 14.07.2025 наказом №92-к призначив на цю вакантну посаду іншу особу. Таким чином, запропонована ОСОБА_1 посада начальника бюджетного управління була вакантна щонайменше ще за 46 днів після надання нею згоди на переведення і до зайняття вакансії іншим працівником. Однак відповідач не виконав свого обов'язку щодо працевлаштування позивача при реальній можливості його здійснення за наявності вакансії та згоди позивача на переведення на вакансію, натомість прийняв на цю вакансію іншого працівника. Доказів неможливості переведення саме ОСОБА_1 на посаду начальника бюджетного управління у новоствореному підрозділі та її відмови від цієї посади відповідачем не надано. Отже, недотримання відповідачем наведених вимог Закону України «Про державну службу», зокрема частини третьої статті 87, що проявилося у невиконанні зобов'язання щодо переведення позивача на вакантну посаду, щодо якої позивач погодилась, на думку представника позивача, є істотним порушенням процедури припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення, яке впливає на остаточний її результат, прийняття наказу про звільнення від 05.08.2025 № 122-к. За вказаних обставин, представник позивача вважає звільнення ОСОБА_1 проведеним без законних підстав, а тому згідно з частиною першою статті 235 Кодексу законів про працю України просить поновити її на попередній посаді та перевести на посаду начальника бюджетного управління відповідно до її заяви про переведення. Окрім цього, позивач зазначила, що внаслідок протиправних дій відповідача щодо звільнення ОСОБА_1 , їй було завдано душевних страждань, що виразилось в погіршенні стану здоров'я, а тому позивач просить суд також стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 30000,00 грн. завданої моральної шкоди.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 09.09.2025 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.
24.09.2025 на адресу суду надійшов відзив Департаменту фінансів Івано-Франківської обласної державної адміністрації від 24.09.2025 на адміністративний позов, згідно якого представник відповідача позовні вимоги не визнала. Так, представник відповідача зазначила, що усі права державного службовця ОСОБА_1 при звільненні були дотримані. Наказом від 12.05.2025 №10-о «Про зміну структури департаменту фінансів» зменшена штатна чисельність Департаменту та ліквідовано управління доходів та фінансів виробничої сфери у складі, зокрема, посади заступника директора департаменту - начальника управління доходів та фінансів виробничої сфери. Пунктом 3 вищенаведеного наказу передбачено утворення, зокрема, бюджетного управління з посадою начальника бюджетного управління. ОСОБА_1 працювала заступником директора департаменту - начальником управління доходів та фінансів виробничої сфери Департаменту фінансів Івано-Франківської обласної державної адміністрації. Листом Департаменту від 12.05.2025 №453/02-12 ОСОБА_1 було попереджено про зміну структури Департаменту фінансів Івано-Франківської ОДА та зміну штатного розпису на 2025 рік та про наступне звільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону. Департаментом виданий наказ від 11.07.2025 №16-о «Про введення в дію структуру та змін до штатного розпису», яким передбачено, що з 15.07.2025 вводиться в дію структура Департаменту фінансів Івано-Франківської ОДА, затверджена розпорядженням від 05.05.2025 №175 та перелік змін №2 до штатного розпису на 2025 рік Департаменту фінансів Івано-Франківської ОДА. У зв'язку з цим, Департаментом у листі від 25.07.2025 № 791/02-12 повідомлено позивача про те, що посада начальника бюджетного управління департаменту фінансів Івано-Франківської ОДА станом на момент введення в дію структури Департаменту не є вакантна і можливість її вивільнення відсутня, у зв'язку з чим неможливо задовольнити заяву позивача про переведення. Також у листі вказані вільні посади, на які позивач може претендувати, та наданий строк 2 календарних дні з моменту отримання повідомлення для подання письмової відповіді про рішення. В подальшому позивач відмовилась від переведення на запропоновані вакантні посади, про що 05.08.2025 було складено відповідний Акт, який наявний в матеріалах справи. Нова структура Департаменту, із включенням посади начальника бюджетного управління, набула чинності лише з 15 липня 2025 року, згідно з наказом від 11.07.2025 № 16-о «Про введення в дію структури та змін до штатного розпису», яким введено в дію затверджену структуру та змін до штатного розпису (із зазначенням дати 15.07.2025). До цієї дати посада начальника бюджетного управління юридично не існувала як штатна одиниця, і тому не могла бути реальною вакансією. Таким чином, посада начальника бюджетного управління як вакантна з'явилась лише з моменту введення в дію структури Департаменту, тобто з 15.07.2025 відповідно до наказу від 12.05.2025 № 10-о «Про зміну структури департаменту фінансів», і до того моменту не була відповідно до чинного штатного розпису Департаменту. Отже, навіть якщо позивач погодилась і подала заяву до введення структури Департаменту в дію, на момент подачі заяви або попередження про можливе звільнення не існувало офіційної вакантної посади - вона не була введена штатним розписом, а відтак позивач не могла бути призначена на вказану посаду. Право на залишення на роботі, передбачене ч.1 ст.42 КЗпП України, не застосовується для працевлаштування в новоутворених структурних підрозділах (при зміні організаційної структури), оскільки переважне право на залишення на роботі не є тотожним переважному праву на працевлаштування на нову посаду у новостворених підрозділах. Позивач не була призначена на посаду начальника бюджетного управління Департаменту фінансів Івано-Франківської облдержадміністрації, оскільки до моменту ухвалення рішення про переведення або призначення, на цю посаду було призначено іншу особу. Це призначення було здійснено в межах дискреційних повноважень суб'єкта призначення, який має право обрати з декількох кандидатів, які відповідають вимогам, того, кого вважає найбільш придатним для зайняття посади, за умови дотримання процедур державної служби. Таким чином, на думку представника відповідача, відповідач приймаючи наказ про звільнення позивача від 05.08.2025 № 122-к, діяв у межах та у спосіб визначений законодавством, а тому відсутні підстави для скасування вказаного наказу. Щодо позову в частині стягнення моральної шкоди, то на думу представника відповідача, позивач не надала доказів отримання переживань саме через звільнення з роботи. Представник відповідача просила суд відмовити в задоволенні позову (т. 3, а.с. 23-44).
06.10.2025 на адресу суду надійшла відповідь на відзив, згідно якої представник позивача не погодилася з аргументами відповідача. Зокрема зазначила, що обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору та охоплює вакантні посади, які з'явилися в установі протягом всього цього періоду і які існували на день звільнення. Таким чином, наведене відповідачем посилання на формальну дату введення в дію нової структури Департаменту не звільняє його від обов'язку забезпечити реалізацію обов'язку щодо працевлаштування позивача аж до моменту її звільнення. Позивач обрала посаду начальника бюджетного управління серед інших вакансій, запропонованих відповідачем станом на 12.05.2025, - саме за пропозицією останнього, і належним чином повідомила роботодавця про свій вибір. 28.05.2025 ОСОБА_1 написала та подала відповідну заяву про переведення на посаду начальника бюджетного управління. Факт прийняття на посаду начальника бюджетного управління іншої особи наказом від 14.07.2025 за її заявою від 04.06.2025, здійснення спеціальної перевірки 10.07.2025, - суперечить та спростовує викладені у відзиві на позовну заяву твердження відповідача стосовно того, що станом на 14.07.2025 посада начальника бюджетного управління нібито юридично не існувала як вакансія, оскільки не була затверджена та введена в дію. Окрім цього, Законом України «Про державну службу» не передбачена можливість відмови державному службовцю у призначенні (переведенні) на раніше запропоновану йому посаду. Отже, якщо державному службовцю було запропоновано відповідну посаду державної служби, і він прийняв таку пропозицію, відмова у його призначенні (переведенні) на цю посаду не допускається (т. 3, а.с. 46-56).
16.10.2025 на адресу суду надійшло заперечення представника відповідача на відповідь на відзив. Так, представник відповідача зазначила, що посада начальника бюджетного управління як вакантна з'явилась лише з моменту введення в дію структури Департаменту, тобто з 15.07.2025 відповідно до наказу від 12.05.2025 № 10-о, і до того моменту не була відповідно до чинного штатного розпису Департаменту. Отже, навіть якщо позивач погодилась і подала заяву до введення структури Департаменту в дію, на момент подачі заяви або попередження про можливе звільнення не існувало офіційної вакантної посади - вона не була введена штатним розписом, а відтак позивач не могла бути призначена на вказану посаду. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності, обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння щодо її заподіяння, наявність причинно-наслідкового зв'язку між заподіяною шкодою і протиправним діянням та вини в її заподіянні. Зокрема, суди повинні з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння особі моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі особа оцінює заподіяну їй шкоду, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Водночас, позивач повинен довести факт завдання йому моральної шкоди, надати належні докази того, що саме дії та бездіяльність відповідача призвела до матеріальних втрат і душевних страждань, що вимагає від позивача додаткових зусиль для організації його життя. Зазначено, що ОСОБА_1 не надано жодних доказів заподіяння їй або душевних страждань протиправною бездіяльністю відповідача по справі, зокрема, доказів погіршення здоров'я або настання інших втрат немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, що настали внаслідок незаконних дій або бездіяльності відповідача (т. 3, а.с. 65-88)
27.10.2025 на адресу суду надійшли додаткові пояснення представника позивача, згідно яких звернула увагу на те, що відсутність за словами відповідача офіційної вакантної посади начальника бюджетного відділу до 15.07.2025, жодним чином не завадило відповідачу, починаючи з 04.06.2025 проводити необхідну роботу щодо працевлаштування на цю посаду іншої особи. Отже, всі наведені відповідачем аргументи та твердження щодо неможливості працевлаштування позивача на посаді начальника бюджетного управління через те, що ця посада як вакантна з'явилась лише з моменту введення в дію структури Департаменту, тобто з 15.07.2025 - носять формальний та фіктивний характер, адже жодним чином не стали перепоною для працевлаштування 14.07.2025 на цій посаді іншої особи (т. 3, а.с. 89-94).
28.10.2025 судом закінчено підготовче провадження, а справа призначена до розгляду по суті.
17.02.2026 на адресу суду надійшла заява представника відповідача на виконання протокольної ухвали судового засідання від 06.02.2026, до якої долучено довідку про результати спеціальної перевірки, письмова інформація щодо наявності вакантних посад на дату попередження позивача про наступне вивільнення, на дату повторного попередження та на дату звільнення, інформацію про пропозицію вакантних посад іншим особам, копія наказу про призначення (т.3, а.с. 150-155).
03.03.2026 на адресу суду надійшла заява представника відповідача, до якої долучено довідку про доходи та середньоденну заробітну плату від 02.03.2026 № 338/04-25/47 (том 3, а.с. 163-165).
18.03.2026 на адресу суду надійшла заява представника відповідача, до якої долучено роз'яснення довідки про доходи від 02.03.2026 № 338/04-25/47 (том 3, а.с. 173-177).
Представники позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали, з підстав зазначених в позовній заяві та відповіді на відзив, просили суд позов задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні щодо задоволення позову заперечила, з підстав, які наведені у відзиві на позов. Просила суд у задоволенні позовної заяви відмовити.
Розглянувши матеріали адміністративної справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши надані учасниками справи докази, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову та заперечення, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 з 07.08.2000 працювала на різних посадах в Івано-Франківській обласній державній адміністрації, з 15.08.2023 позивач займала посаду заступника директора - начальника управління доходів та фінансів виробничої сфери Департаменту фінансів Івано-Франківської обласної державної адміністрації.
Структура Департаменту фінансів Івано-Франківської ОДА затверджена розпорядженням Івано-Франківської обласної військової адміністрації від 18.07.2023 № 277 в редакції розпорядження Івано-Франківської обласної військової адміністрації від 06.11.2023 № 442 в кількості 53 штатних одиниць (т. 1, а.с. 12-15), в редакції розпорядження Івано-Франківської обласної військової адміністрації від 15.11.2024 № 501 в кількості 53 штатних одиниць (т. 1, а.с. 17-18).
Розпорядженням Івано-Франківської обласної військової адміністрації від 05.05.2025 № 175 затверджено структуру Департаменту фінансів Івано-Франківської ОДА та внесені зміни у штатний розпис Департаменту в кількості 50 штатних одиниць. Відповідно до вказаного розпорядження посада заступника директора департаменту - начальника управління доходів та фінансів виробничої сфери Департаменту фінансів Івано-Франківської обласної державної адміністрації, яку займала позивач, підлягала скороченню (т. 1, а.с. 19-21).
Наказом від 12.05.2025 №10-о «Про зміну структури департаменту фінансів» зменшена штатна чисельність Департаменту та ліквідовано управління доходів та фінансів виробничої сфери у складі, зокрема, посади заступника директора департаменту - начальника управління доходів та фінансів виробничої сфери. Пунктом 3 вищенаведеного наказу передбачено утворення, зокрема, бюджетного управління з посадою начальника бюджетного управління (т. 1, а.с. 22-23).
Листом Департаменту фінансів Івано-Франківської ОДА від 12.05.2025 №453/02-12 попереджено ОСОБА_1 про зміну структури Департаменту фінансів Івано-Франківської ОДА та зміну штатного розпису на 2025 рік та про наступне звільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу». Одночасно позивач була повідомлена про відсутність рівнозначних посад та про наявні в Департаменті фінансів вакансії для переведення (Додаток 1 до попередження про наступне звільнення) з пропозицією не пізніше 30 календарних днів з моменту отримання даного попередження подати відповідну заяву.
В листі від 12.05.2025 №453/02-12 міститься запис про ознайомлення ОСОБА_1 із попередженням про звільнення, дата ознайомлення 12.05.2025, особистий підпис ОСОБА_1 (т. 1, а.с. 25).
Згідно із Додатком 1 до попередження про наступне звільнення, що був вручений відповідачем ОСОБА_1 , серед шістнадцяти вакантних посад у Департаменті фінансів була наявна утворена посада начальника бюджетного управління, на яку і погодилася позивач, про що власноруч поставила свій підпис у відповідній графі із зазначенням дати 28.05.2025 та зробила відмітку «згоден» у графі «Згоден/не згоден на переведення» (т. 1, а.с. 26-27).
Також у бланку попередження про наступне звільнення позивачем власноруч написано щодо згоди на призначення на запропоновану посаду начальника бюджетного управління та проставлено дату 28.05.2025 та підпис.
28.05.2025 ОСОБА_1 написала та подала на ім'я директора Департаменту фінансів Івано-Франківської ОДА заяву про переведення на посаду начальника бюджетного управління (т. 1, а.с. 28).
11.07.2025 відповідач видав наказ №16-о «Про введення в дію структуру та змін до штатного розпису», яким передбачено, що з 15.07.2025 вводиться структура Департаменту фінансів Івано-Франківської ОДА, затверджена розпорядженням від 05.05.2025 №175 (додаток 1) та перелік змін №2 до штатного розпису на 2025 рік Департаменту фінансів Івано-Франківської ОДА (додаток 2) (т. 1, а.с. 62-64, 73-75).
Наказом від 14.07.2025 № 92-к «Про призначення ОСОБА_2 » призначено ОСОБА_2 на посаду начальника бюджетного управління (т. 1, а.с. 83).
Листом від 15.07.2025 №716/02-12 ОСОБА_1 повідомлено про розгляд її заяви від 28.05.2025 щодо переведення на посаду начальника бюджетного управління департаменту фінансів Івано-Франківської ОДА, в якому зазначено, що ця посада зайнята і можливість її вивільнення відсутня, у зв'язку з чим неможливо задовольнити заяву позивача про переведення. Також у листі вказані вільні посади, на які позивач може претендувати, та наданий строк 2 календарних дні з моменту отримання повідомлення для подання письмової відповіді про рішення. Лист від 15.07.2025 №716/02-12 відправлений позивачу засобами поштового зв'язку 21.07.2025 та отриманий ОСОБА_1 22.07.2025, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (т. 1, а.с. 69).
17.07.2025 поштовим відправленням позивач повторно подала заяву-запит щодо надання письмової відповіді щодо розгляду її заяви від 28.05.2025 на переведення на вакантну посаду начальника бюджетного управління (т. 1, а.с. 31).
22.07.2025 позивач знову подала заяву-запит щодо її переведення за заявою від 28.05.2025 на посаду начальника бюджетного управління (т. 1, а.с. 32).
За результатом розгляду заяви-запиту від 22.07.2025 відповідач листом від 25.07.2025 №791/02-12 повідомив ОСОБА_1 , що посада, про яку йдеться у запиті, вже не є вакантною та запропоновано перелік з восьми вакантних посад. Позивачу надано строк 2 календарних дні з моменту отримання повідомлення для подання письмової відповіді про своє рішення. У разі ненадання згоди на переведення на одну із запропонованих посад протягом встановленого строку, відповідач вважатиме, що позивач відмовилась від такого переведення. У разі відмови від переведення на запропоновану посаду трудовий договір буде припинено на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» з виплатою згідно з частиною четвертою цієї статті вихідної допомоги у розмірах двох середньомісячних заробітних плат (т. 1, а.с. 33-34).
05.08.2025 ОСОБА_1 ще раз ознайомлено з листами від 15.07.2025 №716/02-12 та від 25.07.2025 №791/02-12, якими запропоновані наявні вакантні посади в департаменті фінансів Івано-Франківської ОДА станом на 15.07.2025, про що складений акт №1. В акті зафіксовано, що ОСОБА_1 від запропонованих вакансій відмовилась (т. 1, а.с. 53).
05.08.2025 відповідачем виданий наказ №122-к про звільнення з 06.08.2025 ОСОБА_1 із займаної посади заступника директора департаменту-начальника управління доходів та фінансів виробничої сфери відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» у зв'язку із скороченням штату (т. 1, а.с. 35-36).
Вважаючи протиправним наказ Департаменту фінансів Івано-Франківської обласної державної адміністрації "Про звільнення ОСОБА_1 " від 05.08.2025 № 122-к, представник позивача звернулася до суду з цим позовом, в якому просить суд скасувати такий наказ, зобов'язати Департамент фінансів Івано-Франківської обласної державної адміністрації поновити з 07.08.2025 ОСОБА_1 на посаді заступника директора - начальника управління доходів та фінансів виробничої сфери Департаменту фінансів, зобов'язати перевести ОСОБА_1 на посаду начальника бюджетного управління відповідно до її заяви про переведення та стягнути з Департаменту фінансів Івано-Франківської обласної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 середній заробіток за період з 07.08.2025 по дату постановлення судового рішення про поновлення на роботі та моральну шкоду у розмірі 30000,00 грн.
Надаючи правову оцінку публічно-правовим відносинам, суд виходить із наступного.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях, визначає Закон України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VІІІ (далі - Закон № 889-VІІІ).
Відповідно до частини першої статті 1 Закону № 889-VІІІ державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави, зокрема щодо:
1) аналізу державної політики на загальнодержавному, галузевому і регіональному рівнях та підготовки пропозицій стосовно її формування, у тому числі розроблення та проведення експертизи проектів програм, концепцій, стратегій, проектів законів та інших нормативно-правових актів, проектів міжнародних договорів;
2) забезпечення реалізації державної політики, виконання загальнодержавних, галузевих і регіональних програм, виконання законів та інших нормативно-правових актів;
3) забезпечення надання доступних і якісних адміністративних послуг;
4) здійснення державного нагляду та контролю за дотриманням законодавства;
5) управління державними фінансовими ресурсами, майном та контролю за їх використанням;
6) управління персоналом державних органів;
7) реалізації інших повноважень державного органу, визначених законодавством.
Згідно з частиною другою статті 1 Закону № 889-VІІІ державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов'язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.
Частиною першою статті 3 Закону № 889-VІІІ визначено, що цей Закон регулює відносини, що виникають у зв'язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.
Відповідно до частини другої статті 3 Закону № 889-VІІІ дія цього Закону поширюється на державних службовців місцевих державних адміністрацій.
З огляду на те, що ОСОБА_1 займала посаду заступника директора - начальника управління доходів та фінансів виробничої сфери Департаменту фінансів Івано-Франківської обласної державної адміністрації, на неї поширюється дія Закону № 889-VІІІ.
Принципи державної служби визначені в статті 4 Закону № 889-VІІІ.
Так, згідно з пунктом 7 частини першої статті 4 Закону № 889-VІІІ державна служба здійснюється з дотриманням такого принципу як забезпечення рівного доступу до державної служби - заборона всіх форм та проявів дискримінації, відсутність необґрунтованих обмежень або надання необґрунтованих переваг певним категоріям громадян під час вступу на державну службу та її проходження.
Відповідно до частин другої та третьої статті 5 Закону № 889-VІІІ відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
Згідно з пунктом 10 частини першої статті 7 Закону № 889-VІІІ державний службовець має право на оскарження в установленому законом порядку рішень про накладення дисциплінарного стягнення, звільнення з посади державної служби, а також висновку, що містить негативну оцінку за результатами оцінювання його службової діяльності.
Підстави для припинення державної служби визначені в статті 83 Закону № 889-VІІІ.
Так, згідно з пунктом 4 частини першої статті 83 Закону № 889-VІІІ державна служба припиняється за ініціативою суб'єкта призначення (стаття 87 цього Закону).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VІІІ підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.
Частиною третьою статті 87 Закону № 889-VІІІ визначено, що суб'єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів.
Одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті суб'єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю.
Державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини першої цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду.
З огляду на вищевказані положення Закону № 889-VІІІ, суб'єкт призначення або керівник державної служби зобов'язаний не лише попередити державного службовця про наступне звільнення, а й одночасно з цим запропонувати державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому, враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю.
Такий висновок міститься у постановах Верховного Суду від 10 листопада 2022 року у справі № 640/24023/21, від 23 лютого 2023 року у справі № 140/9066/21, від 11 травня 2023 року у справі №380/9574/21, від 27 червня 2023 року у справі № 120/3712/21-а, від 14 вересня 2023 року у справі № 640/15737/22.
В спірному випадку, ОСОБА_1 звільнено відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VІІІ у зв'язку із скороченням штату, про що зазначено в оскаржуваному наказі від 05.08.2025 №122-к (т. 1, а.с. 35-36).
Як встановлено судом вище, розпорядженням Івано-Франківської обласної військової адміністрації від 05.05.2025 № 175 затверджено структуру Департаменту фінансів Івано-Франківської ОДА та внесені зміни у штатний розпис Департаменту в кількості 50 штатних одиниць. Відповідно до вказаного розпорядження посада заступника директора департаменту - начальника управління доходів та фінансів виробничої сфери Департаменту фінансів Івано-Франківської обласної державної адміністрації, яку займала позивач, підлягала скороченню (т. 1, а.с. 19-21).
Наказом від 12.05.2025 №10-о «Про зміну структури департаменту фінансів» зменшена штатна чисельність Департаменту та ліквідовано управління доходів та фінансів виробничої сфери у складі, зокрема, посади заступника директора департаменту - начальника управління доходів та фінансів виробничої сфери. Пунктом 3 вищенаведеного наказу передбачено утворення, зокрема, бюджетного управління з посадою начальника бюджетного управління (т. 1, а.с. 22-23).
Листом Департаменту фінансів Івано-Франківської ОДА від 12.05.2025 №453/02-12 попереджено ОСОБА_1 про зміну структури Департаменту фінансів Івано-Франківської ОДА та зміну штатного розпису на 2025 рік та про наступне звільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу». Одночасно позивач була повідомлена про відсутність рівнозначних посад та про наявні в Департаменті фінансів вакансії для переведення (Додаток 1 до попередження про наступне звільнення) з пропозицією не пізніше 30 календарних днів з моменту отримання даного попередження подати відповідну заяву.
В листі від 12.05.2025 №453/02-12 міститься запис про ознайомлення ОСОБА_1 із попередженням про звільнення, дата ознайомлення 12.05.2025, особистий підпис ОСОБА_1 (т. 1, а.с. 25).
Таким чином, лист Департаменту фінансів Івано-Франківської ОДА від 12.05.2025 №453/02-12 є першим попередженням ОСОБА_1 про наступне звільнення та у зв'язку з ознайомленням позивача з таким попередженням 12.05.2025 розпочався відлік 30 календарних днів.
Згідно із Додатком 1 до попередження про наступне звільнення, що був вручений відповідачем ОСОБА_1 , серед шістнадцяти вакантних посад у Департаменті фінансів була наявна утворена посада начальника бюджетного управління, на яку і погодилася позивач, про що власноруч поставила свій підпис у відповідній графі із зазначенням дати 28.05.2025 та зробила відмітку «згоден» у графі «Згоден/не згоден на переведення» (т. 1, а.с. 26-27).
Також у бланку попередження про наступне звільнення позивач власноруч написано щодо згоди на призначення на запропоновану посаду начальника бюджетного управління та проставлено дату 28.05.2025 та підпис.
28.05.2025 ОСОБА_1 написала та подала на ім'я директора Департаменту фінансів Івано-Франківської ОДА заяву про переведення на посаду начальника бюджетного управління (т. 1, а.с. 28).
За вказаних обставин, позивач в межах 30-ти днів з дня ознайомленням попередженням про наступне звільнення 12.05.2025, висловила свою волю про бажання зайняти одну із запропонованих відповідачем вакантних посад - начальника бюджетного управління.
Вищевказані обставини щодо попередження ОСОБА_1 12.05.2025 про наступне звільнення та подання заяви про переведення на посаду начальника бюджетного управління, не заперечуються сторонами та підтверджують факт дотримання відповідачем передбаченої частиною третьою статті 87 Закону № 889-VІІІ процедури попередження позивача про наступне звільнення та запропонування інших посад державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей.
Щодо наступних вчинених дій відповідачем та прийнятих ним рішень щодо ОСОБА_1 , то суд оцінює їх через призму вищевказаних норм частини третьою статті 87 Закону № 889-VІІІ, зокрема, чи було дотримано відповідачем передбачений частиною третьою статті 87 Закону № 889-VІІІ 30-денний строк з моменту попередження позивача про наступне звільнення до моменту звільнення.
Так, листом від 15.07.2025 №716/02-12 ОСОБА_1 повідомлено про розгляд її заяви від 28.05.2025 щодо переведення на посаду начальника бюджетного управління департаменту фінансів Івано-Франківської ОДА, в якому зазначено, що ця посада зайнята і можливість її вивільнення відсутня, у зв'язку з чим неможливо задовольнити заяву позивача про переведення. Також у листі вказані вільні посади, на які позивач може претендувати, та наданий строк 2 календарних дні з моменту отримання повідомлення для подання письмової відповіді про рішення. Лист від 15.07.2025 №716/02-12 відправлений позивачу засобами поштового зв'язку 21.07.2025 та отриманий ОСОБА_1 22.07.2025, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (т. 1, а.с. 69).
З огляду на зміст листа від 15.07.2025 №716/02-12, такий лист фактично є новим попередженням про наступне звільнення ОСОБА_1 , оскільки містить інформацію: про новий перелік вакансій, які існували станом на 15.07.2025 (вісім посад); встановлено новий строк (2 дні) для надання письмової відповіді про своє рішення; роз'яснення про те, що у разі ненадання згоди на переведення на одну із запропонованих посад протягом встановленого строку, вважатиметься, що позивач відмовилась від такого переведення, а трудовий договір буде припинено на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VІІІ (т. 1, а.с. 67-68).
Листом від 25.07.2025 №791/02-12 відповідач повідомив ОСОБА_1 , що посада, про яку йдеться у запиті, вже не є вакантною та запропоновано перелік з восьми вакантних посад. Позивачу надано строк 2 календарних дні з моменту отримання повідомлення для подання письмової відповіді про своє рішення. У разі ненадання згоди на переведення на одну із запропонованих посад протягом встановленого строку, відповідач вважатиме, що позивач відмовилась від такого переведення. У разі відмови від переведення на запропоновану посаду трудовий договір буде припинено на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» з виплатою згідно з частиною четвертою цієї статті вихідної допомоги у розмірах двох середньомісячних заробітних плат. Лист від 25.07.2025 №791/02-12 відправлений позивачу засобами поштового зв'язку 21.07.2025 та отриманий ОСОБА_1 29.07.2025, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (т. 1, а.с. 33-34).
З огляду на зміст листа від 25.07.2025 №791/02-12, такий лист фактично є новим попередженням про наступне звільнення ОСОБА_1 , оскільки містить інформацію: про новий перелік вакансій, які існували станом на 25.07.2025 (вісім посад); встановлено новий строк (2 дні) для надання письмової відповіді про своє рішення; роз'яснення про те, що у разі ненадання згоди на переведення на одну із запропонованих посад протягом встановленого строку, вважатиметься, що позивач відмовилась від такого переведення, а трудовий договір буде припинено на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VІІІ (т. 1, а.с. 33-34).
Верховним Судом в постанові від 21.05.2025 за результатом розгляду справи № 520/10516/2020 зазначено, що державна служба здійснюється з дотриманням, з-поміж інших, принципу стабільності, а тому у випадку, коли існує декілька повідомлень про заплановане звільнення, які відтерміновані між собою в часі, належним попередженням про звільнення слід вважати останнє повідомлення.
У особи внаслідок прийняття та доведення під підпис нового попередження про звільнення з займаної посади не раніше ніж через 30 календарних днів з дня ознайомлення з цим попередженням виникає законне право на передбачуване звільнення в межах строку, визначеного в повідомленні. При цьому попередні повідомлення є нереалізованими.
В спірному випадку судом встановлено, що після першого попередження про звільнення від 12.05.2025 №453/02-12, відповідач ще двічі направляв ОСОБА_1 попередження про звільнення: листом від 15.07.2025 №716/02-12 та листом від 25.07.2025 №791/02-12.
З огляду на вищевказані висновки Верховного Суду, належним попередженням про звільнення позивача слід вважати останнє повідомлення від 25.07.2025 №791/02-12.
Так, саме з дня ознайомлення ОСОБА_1 з таким повідомленням від 25.07.2025 №791/02-12 після отримання поштового відправлення 29.07.2025, розпочався відлік 30-ти календарних днів, протягом яких позивач не могла бути звільненою на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VІІІ.
Натомість, 05.08.2025, тобто до закінчення строку 30-ти календарних днів, відповідачем виданий наказ №122-к про звільнення з 06.08.2025 ОСОБА_1 із займаної посади заступника директора департаменту-начальника управління доходів та фінансів виробничої сфери відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VІІІ у зв'язку із скороченням штату (т. 1, а.с. 35-36).
Враховуючи встановлені судом обставини цієї справи та вказані норми матеріального права, які врегульовують спірні відносини, з огляду на викладені судом вище мотиви їх застосування, суд дійшов висновку, що відповідач недотримався передбаченого частиною третьою статті 87 Закону № 889-VІІІ 30-денного строку з моменту попередження позивача про наступне звільнення до моменту звільнення.
З огляду на те, що відповідач при звільненні ОСОБА_1 порушив вимоги статті 87 Закону № 889-VІІІ, суд дійшов висновку, що наказ Департаменту фінансів Івано-Франківської обласної державної адміністрації "Про звільнення ОСОБА_1 " від 05.08.2025 № 122-к є протиправним, а тому його належить скасувати.
Відповідно до частини першої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
З огляду на зміст викладеної норми, суд відхиляє доводи відповідача, про те, що позивач не може бути поновлена на посаді, яку вона займала на день її звільнення, оскільки така посада скорочена та її фактично більше немає.
Суд переконаний, що в разі прийняття рішення про поновлення на роботі протиправно звільненого працівника, суд не вправі перебирати на себе повноваження роботодавця - суб'єкта призначення, та приймати рішення про поновлення на посаді, якій він не працював, оминаючи передбачені законом процедури.
Враховуючи те, що позивача згідно наказу від 05.08.2025 № 122-к звільнено з посади заступника директора - начальника управління доходів та фінансів виробничої сфери Департаменту фінансів Івано-Франківської обласної державної адміністрації з 06.08.2025, то згідно вимог частини першої статті 235 КЗпП України, ОСОБА_1 належить поновити на вказаній посаді з 07.08.2025.
Водночас, позов в частині зобов'язання відповідача перевести ОСОБА_1 на посаду начальника бюджетного управління відповідно до її заяви про переведення, задоволенню не підлягає, оскільки станом, як на час звільнення, так і на час розгляду цієї справи, вказана посада була зайнята іншою особою та не була вакантною. При цьому, попередження про звільнення від 12.05.2025 вважається нереалізованим, як було зазначено судом.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.02.2022 у справі № 755/12623/19 сформувала висновок про те, що середній заробіток за час вимушеного прогулу за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин. Такий висновок підтверджується також змістом частини другої статті 235 Кодексу законів про працю України, якою визначено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи.
Тобто в разі визнання звільнення незаконним та поновлення працівника на роботі держава гарантує отримання працівником середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки такий працівник був незаконно позбавлений роботодавцем можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин та отримувати заробітну плату.
Вказана норма права, крім превентивної функції, виконує функцію соціальну, задовольняючи потребу працівника в засобах до існування на період незаконного звільнення. Відтак, за умови встановлення факту незаконного звільнення особи, час вимушеного прогулу працівника повинен бути оплаченим.
Вимушений прогул - це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати.
Так, вимушений прогул у зв'язку з незаконним звільненням ОСОБА_1 рахується судом з 07.08.2025 (наступний день за днем звільнення), з огляду на особливості обчислення строків, передбачених КЗпП України відповідно до статті 244-1 цього Кодексу, по 20.03.2026 (день ухвалення судом цього рішення).
Суд, вирішуючи питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначає при цьому розмір такого заробітку за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок №100).
Відповідно до пункту 2 Порядку №100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Пунктом 8 Порядку №100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.
Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Відповідно до довідки Департаменту фінансів Івано-Франківської ОДА від 02.03.2026 № 338/04-25/47 про доходи ОСОБА_1 та роз'яснення такої довідки листом від 18.03.2026 № 433/04-25/47, середньоденна заробітна плата позивача склала 2579,61 грн.
Середньомісячна заробітна плата - 56751,46 грн. (т. 3, а.с. 164, 176).
Період вимушеного прогулу становить 162 робочих дня (з 07.08.2025 по 20.03.2026). Тому середній заробіток за час вимушеного прогулу позивача, який необхідно стягнути з Департаменту фінансів Івано-Франківської обласної державної адміністрації за період з 07.08.2025 по 20.03.2026 (162 робочих днів*2579,61 грн.) складає 417896,82 грн.
Рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника директора - начальника управління доходів та фінансів виробничої сфери Департаменту фінансів Івано-Франківської обласної державної адміністрації та в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць в сумі 56751 (п'ятдесят шість сімсот п'ятдесят одна) грн 46 коп. слід допустити до негайного виконання.
Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача на її користь моральної шкоди у сумі 30000,00 грн., то суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Аналіз статті 23 ЦК України дозволяє дійти висновку, що за загальним правилом підставою виникнення зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов'язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.
Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом (стаття 1167 ЦК України).
Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Ними передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є необхідною, однак не заперечується обов'язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які підлягають доведенню у відповідних спорах. Підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди.
Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв'язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала. Обов'язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв'язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї із цих складових є підставою для відмови у задоволенні позову.
Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності на підставі чого суди встановлюють наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом.
Для відшкодування моральної шкоди необхідно встановити та довести наявність всіх складових елементів правопорушення.
При цьому, саме по собі порушення прав особи ще не свідчить про заподіяння їй моральної шкоди, оскільки така шкода повинна мати певний прояв у вигляді, зокрема, фізичних та/або душевних страждань, приниженні честі і гідності тощо, і наявність таких обставин повинна довести особа, яка вважає, що їй заподіяно моральну шкоду.
Представник позивача зазначила, що діями відповідача, які полягали у неприйнятті рішення про переведення позивача на вакансію та неправомірному звільненні з роботи, спричинена моральна шкода позивачці, що виразилось у постійному перебуванні в напруженій робочій атмосфері та стресовій ситуації впродовж трьох місяців з попередження про скорочення посади до звільнення. На фоні душевних страждань та переживань позивач перебувала в депресивному стані, у зв'язку з чим звернулась до лікаря та отримала призначення на вживання антидепресантів.
На підтвердження таких обставин, представник позивача надала суду копію медичної карти ОСОБА_1 , в якій міститься запис від 18.08.2025 про скарги позивача на ниючий біль в ділянці серця, задишку, безсоння, головний біль, загальну слабкість (т. 3, а.с. 54-55).
В постановах від 10.04.2019 у справі № 464/3789/17 та від 22.01.2020 у справі № 560/798/16-а Верховний Суд зазначив, що порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого. У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв'язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.
Так, медична карта ОСОБА_1 не містить інформації про особу, яка зробила такі записи. При цьому, такі записи зроблені зі слів позивача, якій було призначено консультації в профільних спеціалістів - невропатолога та кардіолога, однак жодних документів в підтвердження висновків таких спеціалістів суду не надано.
Таким чином, позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження заподіяння їй моральної шкоди та причинно-наслідкового зв'язку між звільненням ОСОБА_1 та моральною шкодою.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в частині відшкодування моральної шкоди.
Згідно з частинами першою та другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Приписами статті 90 КАС України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Таким чином, з врахуванням вищевикладеного, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати наказ Департаменту фінансів Івано-Франківської обласної державної адміністрації "Про звільнення ОСОБА_1 " від 05.08.2025 № 122-к.
Поновити ОСОБА_1 на посаді заступника директора - начальника управління доходів та фінансів виробничої сфери Департаменту фінансів Івано-Франківської обласної державної адміністрації з 07.08.2025.
Стягнути з Департаменту фінансів Івано-Франківської обласної державної адміністрації (76004, Івано-Франківська обл., м. Івано-Франківськ, вул. Грушевського, 21, код ЄДРПОУ 02313921) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 07.08.2025 по 20.03.2026 в сумі 417896 (чотириста сімнадцять тисяч вісімсот дев'яносто шість) грн 82 коп.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника директора - начальника управління доходів та фінансів виробничої сфери Департаменту фінансів Івано-Франківської обласної державної адміністрації з 07.08.2025.
Допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення з Департаменту фінансів Івано-Франківської обласної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць в сумі 56751 (п'ятдесят шість сімсот п'ятдесят одна) грн 46 коп.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Григорук О.Б.
Рішення складене в повному обсязі 30 березня 2026 р.