27 березня 2026 року Справа № 280/1881/26 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Чернової Ж.М. розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Запорізької обласної прокуратури до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, - старший державний виконавець Відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС Міністерства юстиції України Григорян Олену Грайрівну про визнання протиправними та скасування постанов
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Запорізької обласної прокуратури (далі - позивач) до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі - відповідач), в якій позивач просить суд визнати протиправними та скасувати п. 3 постанови старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС Міністерства юстиції України Григорян О.Г. від 27.02.2026 ВП № 80364542 про відкриття виконавчого провадження та постанову старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС Міністерства юстиції України Григорян О.Г. від 27.02.2026 ВП №80364542 про стягнення виконавчого збору.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що зміст оскаржуваних постанов дає підстави дійти висновку, що державним виконавцем неправомірно розраховано суму виконавчого збору, що підлягає стягненню з позивача в сумі 34 588 грн як за виконання рішення немайнового характеру. Так, постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 30.10.2025 у справі № 160/4909/25 залишено в силі рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.06.2025, яким частково задоволено позов ОСОБА_1 до Запорізької обласної прокуратури про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.06.2025 зобов'язано Запорізьку обласну прокуратуру нарахувати та виплатити ОСОБА_1 допомогу у зв'язку із переведенням на роботу в іншу місцевість, у відповідності до ст. 120 КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України «Про гарантії та компенсації при переїзді на роботу в іншу місцевість» від 2 березня 1998 № 255. Вказує, що положення законодавства чітко встановлюють розмір посадового окладу прокурора обласної прокуратури і, відповідно, розмір допомоги, яка має бути виплачена ОСОБА_1 при переведенні на роботу в іншу місцевість, у сумі 48 000 грн, а тому наявність вартісного, грошового вираження матеріально-правової вимоги позивача свідчить про її майновий характер. Позивач вважає, що дії державного виконавця щодо розрахунку виконавчого збору як за виконання рішення немайнового характеру, є протиправними, оскільки рішення у справі № 160/4909/25 є рішенням майнового характеру. Просить задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою суду від 11 березня 2026 року відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі. Залучено до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, - старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС Міністерства юстиції України Григорян Олену Грайрівну.
Відповідач у поданому до суду письмовому відзиві проти задоволення позовних вимог заперечив. В обґрунтування заперечень посилається на те, що визначальною є правова природа самого судового рішення, яке підлягає виконанню. Аналізуючи резолютивну частину рішення Дніпропетрровського окружного адміністративного суду від 05.06.2025 у справі № 160/4909/25, слід відзначити, що воно зобов'язує Запорізьку обласну прокуратуру здійснити конкретні дії, а саме: нарахувати та виплатити ОСОБА_1 допомогу у зв'язку із переведенням на роботу в іншу місцевість, у відповідності до ст. 120 КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України «Про гарантії та компенсації при переїзді на роботу в іншу місцевість» від 2 березня 1998 № 255. Таким чином, суд не визначив остаточну грошову суму, яка підлягає стягненню на користь стягувача, а поклав на боржника обов'язок самостійно здійснити розрахунки, провести нарахування та забезпечити виплату. Слід зазначити, що характер судового рішення визначається не лише його наслідками для сторін, а насамперед його змістом та формулюванням резолютивної частини. Якщо рішення містить вимогу про вчинення певних дій або утримання від їх вчинення, воно вважається рішенням немайнового характеру, навіть якщо кінцевим результатом таких дій може стати виплата коштів. Натомість рішення вважається майновим лише тоді, коли у виконавчому документі прямо визначена сума коштів, що підлягає стягненню, або конкретна вартість майна, яке має бути передано стягувачу. У даному випадку рішення суду не встановлює конкретної грошової суми компенсації. Воно покладає на боржника зобов'язання провести відповідні розрахунки та виплатити кошти у розмірі, який буде визначений саме внаслідок виконання цього рішення. Таким чином, характер цього рішення є немайновим, адже воно спрямоване на забезпечення вчинення боржником певних дій, а не на безпосереднє стягнення грошових коштів. Вважає, що державний виконавець, виносячи постанову про відкриття виконавчого провадження та визначаючи розмір виконавчого збору, діяв виключно в межах наданих йому повноважень та відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження». Правильна кваліфікація судового рішення як такого, що містить вимоги немайнового характеру, зумовила обов'язок державного виконавця стягнути виконавчий збір у розмірі 34 588 грн. З огляду на викладене, вказує на відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Станом на час вирішення справи третя особа не скористалась правом подання письмових пояснень.
Розглянувши наявні матеріали та фактичні обставини справи, дослідивши і оцінивши надані докази в їх сукупності, суд встановив наступне.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05 червня 2025 року по справі №160/4909/25, яке залишено без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 30 жовтня 2025 року, аміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправною відмову Запорізької обласної прокуратури у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 допомоги у зв'язку із переведенням на роботу в іншу місцевість, у відповідності до ст. 120 КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України «Про гарантії та компенсації при переїзді на роботу в іншу місцевість» від 2 березня 1998 № 255.
Зобов'язано Запорізьку обласну прокуратуру нарахувати та виплатити ОСОБА_1 допомогу у зв'язку із переведенням на роботу в іншу місцевість, у відповідності до ст. 120 КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України «Про гарантії та компенсації при переїзді на роботу в іншу місцевість» від 2 березня 1998 № 255.
Визнано протиправними дії Запорізької обласної прокуратури щодо не проведення повного розрахунку при звільненні ОСОБА_1 в частині нарахування та виплати у належному розмірі грошової компенсації за невикористані дні відпустки.
Зобов'язано Запорізьку обласну прокуратуру здійснити ОСОБА_1 донарахування та виплату грошової компенсації за невикористані дні відпустки у розмірі 26763,00 грн.
У задоволенні іншої частини позову відмовлено.
На виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05 червня 2025 року по справі №160/4909/25 ОСОБА_1 видані виконавчі листи, зокрема, від 07.01.2026 про зобов'язання Запорізьку обласну прокуратуру нарахувати та виплатити ОСОБА_1 допомогу у зв'язку із переведенням на роботу в іншу місцевість, у відповідності до ст. 120 КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України «Про гарантії та компенсації при переїзді на роботу в іншу місцевість» від 2 березня 1998 №255.
Постановою старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Григорян О.Г. від 27.02.2026 було відкрите виконавче провадження №80364542 щодо примусового виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду по справі №160/4909/25 про зобов'язання Запорізьку обласну прокуратуру нарахувати та виплатити ОСОБА_1 допомогу у зв'язку із переведенням на роботу в іншу місцевість, у відповідності до ст. 120 КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України «Про гарантії та компенсації при переїзді на роботу в іншу місцевість» від 2 березня 1998 № 255.
Пунктом 3 резолютивної частини постанови державного виконавця було визначено стягнути з боржника (позивача) виконавчий збір у розмірі 34 588,00 грн.
Крім того, постановою старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Григорян О.Г. від 27.02.2026 ВП №80364542 стягнуто з боржника виконавчий збір у розмірі 34588,00 грн.
Позивач, не погодившись з пуктом 3 постанови старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС Міністерства юстиції України Григорян О.Г. від 27.02.2026 ВП № 80364542 про відкриття виконавчого провадження та постановою старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС Міністерства юстиції України Григорян О.Г. від 27.02.2026 ВП №80364542 про стягнення виконавчого збору, звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.
Статтею 1 Закону України “Про виконавче провадження» (в редакції, чинній на час прийняття оскаржуваної постанови) встановлено, що виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України (п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України “Про виконавче провадження»).
Згідно з частиною першою статті 18 Закону України “Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. При цьому п. 1 ч. 2 ст. 18 цього Закону визначено, що виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону: за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Відповідно до ч. 5 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
Відповідно до ч. 1, ч. 2, ч. 3 ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.
За примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи.
Згідно з ч. 4 ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
Майновий позов (позовна вимога майнового характеру) - це вимога про захист права або інтересу, об'єктом якої виступає благо, що підлягає грошовій оцінці.
Отже, будь-який майновий спір має ціну. Різновидами майнових спорів є, зокрема, спори, пов'язані з підтвердженням прав на майно та грошові суми, на володіння майном і будь-які форми використання останнього.
Наявність вартісного, грошового вираження матеріально-правової вимоги позивача свідчить про її майновий характер, який має відображатися у ціні заявленого позову.
Натомість, до позовних заяв немайнового характеру відносяться вимоги, які не підлягають вартісній оцінці. Під немайновим позовом слід розуміти вимогу про захист права або інтересу, об'єктом якої виступає благо, що не піддається грошовій оцінці.
Аналогічну правову позицію викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2019 року у справі №907/9/17 (провадження №12-76гс18) та від 25 серпня 2020 року у справі №910/13737/19 (провадження №12-36гс200).
З матеріалів справи вбачається, що підставою для прийняття державним виконавцем постанови про стягнення виконавчого збору в межах ВП №80364542 став виконавчий лист №160/4909/25, виданий Дніпропетровським окружним адміністративним судом, в частині зобов'язання Запорізьку обласну прокуратуру нарахувати та виплатити ОСОБА_1 допомогу у зв'язку із переведенням на роботу в іншу місцевість, у відповідності до ст. 120 КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України «Про гарантії та компенсації при переїзді на роботу в іншу місцевість» від 2 березня 1998 № 255.
В аспекті питання, яке порушив позивач, суд вважає за необхідне зазначити, що розмір виконавчого збору згідно з положеннями ч. ч. 2 та 3 ст. 27 Закону №1404-VIII визначається виходячи з характеру вимог, за якими ухвалено судове рішення, та яке підлягає виконанню за виконавчим документом.
Тобто, якщо це рішення майнового характеру, то розмір виконавчого збору становить 10% суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. А якщо ж виконується рішення немайнового характеру, виконавчий збір з боржника - юридичної особи стягується в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати.
Майновий позов (позовна вимога майнового характеру) - це вимога про захист права або інтересу, об'єктом якої є благо, що підлягає грошовій оцінці. Будь-який майновий спір має ціну. Різновидами майнових спорів є, зокрема, спори, пов'язані з підтвердженням прав на майно та грошові суми, на володіння майном і будь-які форми його використання.
При цьому, до позовних заяв немайнового характеру належать вимоги, які жодним чином не підлягають вартісній оцінці. Тобто, під немайновим позовом слід розуміти вимогу про захист права або інтересу, об'єктом якої є благо, що не піддається грошовій оцінці.
Аналізуючи рішення суду у справі №160/4909/25 від 05.06.2025 суд зазначає, що метою звернення ОСОБА_1 (стягувача в межах ВП №80364542) до суду з відповідним позовом було відновлення його майнових прав шляхом зобов'язання Запорізьку обласну прокуратуру нарахувати та виплатити ОСОБА_1 допомогу у зв'язку із переведенням на роботу в іншу місцевість, у відповідності до ст. 120 КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України «Про гарантії та компенсації при переїзді на роботу в іншу місцевість» від 2 березня 1998 № 255, що, в свою чергу, є благом, яке після його перерахунку та виплати, піддається грошовій оцінці.
У спірному випадку судом у справі №160/4909/25 вирішена позовна вимога ОСОБА_1 про захист права, що підлягає грошовій оцінці, а отже спір беззаперечно мав майновий характер.
Втім, оскаржуваними в даній справі постановами державного виконавця вирішено стягнути з позивача виконавчий збір у розмірі 34 588,00 грн, тобто в розмірі 4 мінімальних розмірів заробітної плати, виходячи з того, що рішення, яке підлягає примусовому виконанню, має немайновий характер.
Вимоги щодо нарахування та виплати компенсаційних виплат, на переконання суду, незалежно від зазначення у судовому рішення конкретних сум таких виплат, є майновими позовними вимогами, оскільки їх об'єктом беззаперечно виступає благо, яке підлягає грошовій оцінці, а відповідно й розмір виконавчого збору, у даному випадку, мав обраховуватися з урахуванням суми грошового компенсації, яку рішенням суду зобов'язано перерахувати та виплатити, тобто як зі спору майнового характеру.
Отже, вказаним рішенням вирішена вимога про захист права, що підлягає грошовій оцінці.
Такі висновки узгоджуються із правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постанові від 14.09.2022 у справі №280/9443/21 у схожих спірних правовідносинах.
Таким чином, вирішений Дніпропетровським окружним адміністративним судом у справі №160/4909/25 спір носить майновий характер, а тому в межах спірних правовідносин розмір виконавчого збору мав обраховуватися державним виконавцем з урахуванням нарахованої та виплаченої стягувачу суми грошового забезпечення.
З огляду на вищезазначене суд висновує, що оскаржувані постанови є протиправними та підлягають скасуванню в частині визначення розміру виконавчого збору в сумі 34 588,00 грн. При цьому, виходячи з обставин даної справи, в будь-якому випадку у позивача виник обов'язок сплатити виконавчий збір, проте у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, тобто у розмірі 4 800 грн, а не 34 588,00 грн як визначив державний виконавець.
Згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відтак, решта доводів та аргументів сторін, що наведена у заявах по суті справи, не потребує окремої оцінки суду, оскільки жодного правового значення для правильного вирішення справи не мають.
Частинами першою, другою статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
З врахуванням викладеного суд висновує про наявність підстав для часткового задоволення заявлених позовних вимог.
Згідно з частиною другою статті 139 КАС України при задоволенні позову суб'єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб'єкта владних повноважень, пов'язані із залученням свідків та проведенням експертиз. Оскільки під час розгляду справи не було залучено свідків та не призначено експертиз, судові витрати з відповідача не стягуються.
Керуючись ст.ст. 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255, 271, 287, 295 КАС України, суд
Позовні вимоги Запорізької обласної прокуратури (69005, м.Запоріжжя, вул.Дмитра Апухтіна, буд.29-А, код ЄДРПОУ 02909973) до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (01001, м.Київ, вул.Городецького, буд.13, код ЄДРПОУ 00015622) про визнання протиправними та скасування постанов - задовольнити частково.
Визнати протиправними та скасувати постанови старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Григорян О.Г. від 27.02.2026 про відкриття виконавчого провадження та про стягнення виконавчого збору, в частині визначення суми виконавчого збору 34 588,00 гривень, прийняті у виконавчому провадженні № 80364542.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі в 10-денний строк з дня його підписання.
Рішення у повному обсязі складено та підписано 27.03.2026.
Суддя Ж.М. Чернова