Україна
Донецький окружний адміністративний суд
30 березня 2026 року Справа№200/8248/25
Донецький окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Кониченка Олега Миколайовича розглянувши адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії
ОСОБА_1 звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, у якому просила суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 15.08.2025 №045750030954 (№123979/01-16) про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 08 серпня 2025 року №14700 про призначення пенсії за віком, відповідно до частини 2 статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» із зарахуванням до страхового стажу періодів роботи з 01.06.1988 по 30.09.1988 та з 01.07.2000 по 26.11.2001 року.
03 листопада 2025 року ухвалою суду прийнято до розгляду позовну та відкрито провадження в адміністративній справі.
Розпорядженням керівника апарату Донецького окружного адміністративного суду від 16.12.2025 року № 529 “Щодо повторного автоматичного розподілу справи», відповідно до підпункту 2.3.44 пункту 2.3 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 11.11.2024 № 39 зі змінами та доповненнями, керуючись частиною 9 статті 31 Кодексу адміністративного судочинства України, здійснено повторний автоматизований розподіл справи, у зв'язку з перебуванням судді Давиденко Т.В на лікарняному.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу № 200/8248/25 передано на розгляд судді Кониченку О.М.
18 грудня 2025 року ухвалою суду прийнято до розгляду адміністративну справу № 200/8248/25.
26 грудня 2025 року від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву.
19 березня 2026 року ухвалою суду витребувано у відповідача довідку Форма ОК-5 відносно позивача.
27 березня 2026 року відповідачем до суду надано витребувані ухвалою суду документи.
З 30 грудня 2025 року по 07 січня 2026 року, 04-05 лютого 2026 року суддя знаходився у відпустці.
Дослідивши матеріали адміністративної справи, суд дійшов висновку про їх достатність для вирішення адміністративного спору.
Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступне.
Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України НОМЕР_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .
В обґрунтування позовної заяви позивач зазначив, що 08 серпня 2025 року вона звернулась засобами веб-порталу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ч. 2 ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 15.08.2025 №045750030954 (№123979/01-16) було відмовлено у призначені пенсії за віком відповідно статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу.
Листом №47808-36074/Я-01/8-0400/25 від 29.09.2025 року Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області було повідомлено, що періоди роботи з 01.07.2000 по 31.12.2003 за даними трудової книжки повинні бути підтверджені відомостями персоніфікованого обліку. За відсутності в системі персоніфікованого обліку відомостей про роботу у період після липня 2000 року до січня 2004 року, записи трудової книжки доцільно підтвердити додатковими документами або результатами перевірки, проведеної в тому числі за заявою власника трудової книжки. Період роботи з 01.06.1988 по 30.09.1988 зараховано до загального страхового стажу згідно наданої довідки. Згідно наданих документів загальний страховий стаж складає 20 років 04 місяці 07 днів.
Позивач з означеним рішенням не погоджується, оскільки виявлений територіальним органом Пенсійного фонду України недолік оформлення трудової книжки не може вважатися достатньою підставою неврахування відомостей про при обчисленні стажу роботи, оскільки внесення записів до відомостей про особу до трудової книжки не здійснювалось позивачем, а формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист. Позивач також зазначив, що відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство- страхувальник, на якому працює працівник. Водночас, оскільки до 01.01.2004 року діяв Закон України «Про пенсійне забезпечення» та порядок обчислення був встановлений статтею 62, якою було передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Позивач зазначає, що вважаю, що позовні вимоги в частині зарахування до страхового стажу періодів роботи, за які були утриманими відповідні внески, встановлені законодавством, підлягає задоволенню та зарахуванню до страхового стажу роботи з 01.06.1988 по 30.09.1988 та з 01.07.2000 по 26.11.2001.
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, зареєстровано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань за кодом ЄДРПОУ 21910427, адреса зареєстрованого місцезнаходження: 49094, Дніпропетровська обл., м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26, організаційно-правова форма - орган державної влади.
Відповідач проти задоволення адміністративного суду заперечує та зазначає, що пенсійний вік визначений статтею 26 Закону № 1058-ІV становить 60 років.
Відповідно до частини 2 статті 26 Закону № 1058-ІV у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 22 до 32 років.
Відповідно до частини 3 статті 26 Закону № 1058-ІV у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2019 року, страхового стажу, передбаченого частинами першою і другою цієї статті, право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 65 років за наявності страхового стажу: з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - від 15 до 24 років.
Згідно рішення № 045750030954 від 15.08.2025 за наданими документами до страхового стажу не враховано період роботи, відповідно записам трудової книжки НОМЕР_3 , з 01.07.2000 по 26.11.2001 роки, оскільки відсутня сплата страхових внесків підприємством до Пенсійного фонду України, відповідно індивідуальної відомості про застраховану особу Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно постанові КМУ від 04.06.1998 №794 (далі - постанова №794), персоніфікований облік відомостей у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування впроваджувався протягом 1998 - 2000 років. Починаючи з 01.07.2000 обчислення пенсій здійснюється із заробітку особи за період роботи після 01.07.2000 за даними системи персоніфікованого обліку (пункт 3 постанови №794). З урахуванням зазначених норм, персоніфікований облік відомостей у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування з 01.07.2000 є обов'язковим.
Отже, рішення № 045750030954 від 15.08.2025 позивачу було відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно статті 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», в зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу.
Дослідивши надані сторонами докази, суд встановив наступне.
Згідно рішення відповідача про відмову у призначенні пенсії за віком № 045750030954 від 15.08.2025 року, дата звернення через Веб-Портал за призначенням пенсії за віком - 08.08.2025. Пенсійний вік визначений статтею 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» становить 60 років. Вік заявника - 62 роки 11 місяців 19 днів. Пенсійний вік визначений пунктом 2 статті 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» становить 63 років, при необхідному страховому стажі- не менше 22 років. Страховий стаж особи становить - 20 років 4 місяці 7 днів. Результати розгляду документів, доданих до заяви: за наданими документами до страхового стажу не враховано період роботи відповідно записам трудової книжки НОМЕР_3 : з 01.07.2000 по 26.11.2001 роки, оскільки відсутня сплата страхових внесків підприємством до Пенсійного фонду України, відповідно індивідуальної відомості про застраховану особу Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування. Відповідно постанові КМУ від 04.06.1998 №794 (далі- постанова №794), персоніфікований облік відомостей у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування впроваджувався протягом 1998-2000 років. Починаючи з 01.07.2000 обчислення пенсій здійснюється із заробітку особи за період роботи після 01.07.2000 за даними системи персоніфікованого обліку (пункт 3 постанови №794).
Згідно довідки Форма РС-право:
- до страхового стажу зараховано період з 01.06.1988 року по 30.09.1988 року;
- до страхового стажу позивача не зараховано період з 01.07.2000 року по 18.06.2003 року.
Згідно записів трудової книжки позивача НОМЕР_4 від 08.08.1981 року:
- №№ 12-13, з 01.06.1988 року по 01.10.1988 року позивач працювала робітником в їдальні відділення №1 тимчасово в радгоспі ім. Горького;
- №№ 23-25, з 01.04.2000 року по 26.11.2001 року позивач працювала в РТО продавцем 2 категорії в Сільському господарському товаристві з обмеженою відповідальністю імені Максима Горького».
Згідно Індивідуальних відомостей про застраховану особу Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (Форма ОК-5), відомості про нарахування заробітної плати та сплату страхових внесків за період з 01.07.2000 року по 26.11.2001 року відсутні, 12 місяців 2000 року та 10 місяців 25 днів 2001 року обліковані без сплати страхових внесків за кодом ЗПЗ056Ж2, позивач не працює з 2006 року.
Відповідно до п. 1 Додатку 3 до Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженого Наказом Міністерства доходів і зборів України від 09.09.2013 № 454 (далі - Порядок №454): під кодом ЗПЗ056Ж2 обліковується час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, до досягнення кожною дитиною 6-річного віку за висновком медичного закладу. (Ця підстава зарахування трудового стажу наведена в даному словнику за рекомендацією Міністерства праці та соціальної політики України на основі ч. 2 ст. 181 КЗпП України).
Згідно листа Головного управління ПФУ в Дніпропетровській області від 29.09.2025 № 47808-36074/Я-01/8-0400/25, періоди роботи з 01.07.2000 по 31.12.2003 за даними трудової книжки повинні бути підтверджені відомостями персоніфікованого обліку. За відсутності в системі персоніфікованого обліку відомостей про роботу у період після липня 2000 року до січня 2004 року, записи трудової книжки доцільно підтвердити додатковими документами або результатами перевірки, проведеної, в тому числі за заявою власника трудової книжки. Період роботи з 01.06.1988 по 30.09.1988 зараховано до загального страхового стажу згідно наданої довідки. Згідно наданих документів загальний страховий стаж складає 20 років 04 місяці 07 днів.
Відтак, на підставі досліджених судом доказів суд встановив, що спірний період з 01.06.1988 по 30.09.1988 зараховано до страхового стажу позивача, в період з 01.07.2000 року по 26.11.2001 року страхові внески не сплачувались, період обліковано як час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, до досягнення кожною дитиною 6-річного віку за висновком медичного закладу (ч. 2 ст. 181 КЗпП України).
Згідно ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже, обставини щодо відмови у призначенні пенсії позивачу через відсутність необхідного страхового стажу, а також незарахування спірного періоду з 01.07.2000 року по 26.11.2001 року до страхового стажу позивача, відповідачем підтверджено, а тому ці обставини не викликають у суду обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання, що відповідно до ч. 1 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства, є підставою для звільнення від доказування.
Вирішуючи спірні правовідносини суд виходив з наступного.
Згідно ст. 3 Конституції України, Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частин першої та другої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Відповідно до статті 1 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 року (далі - Закон №1058-IV), пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 8 Закону №1058-IV, право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку.
Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 16 Закону №1058-IV, застрахована особа має право на отримання пенсійних виплат на умовах і в порядку, передбачених цим Законом.
Приписами ч.ч. 1, 2 ст. 24 Закону №1058-IV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 26 Закону №1058-IV, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: […] з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років; […].
У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу: […] починаючи з 1 січня 2028 року - від 25 до 35 років.
У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, необхідного страхового стажу на дату досягнення віку, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, пенсію за віком може бути призначено після набуття особою страхового стажу, визначеного частинами першою - третьою цієї статті на дату досягнення відповідного віку.
Наявність страхового стажу, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, який дає право на призначення пенсії за віком, визначається на дату досягнення особою відповідного віку і не залежить від наявності страхового стажу на дату звернення за призначенням пенсії.
Водночас, згідно п. 1 Порядку № 637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Документи можуть бути подані в електронному вигляді з накладенням електронного підпису, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису.
Документи, визначені цим Порядком, є підставою для внесення відомостей до частини персональної електронної облікової картки в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, що відображає трудову діяльність застрахованої особи, в тому числі за період до 1 січня 2004 року.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 11 Закону №1058-IV встановлено, що загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню підлягають: громадяни України, іноземці (якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України) та особи без громадянства, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, створених відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, у тому числі які є резидентами Дія Сіті, у філіях, представництвах, відділеннях та інших відокремлених підрозділах цих підприємств та організацій, у громадських об'єднаннях, у фізичних осіб - підприємців, осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, та в інших фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або працюють на інших умовах, передбачених законодавством, або виконують роботи (надають послуги) на зазначених підприємствах, в установах, організаціях чи у фізичних осіб за гіг-контрактами, іншими договорами цивільно-правового характеру; […].
Згідно з ч. 6 ст. 20 Закону № 1058-IV встановлено, що страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду.
Пунктом 1 ч. 2 ст. 6 Закону України від 8 липня 2010 року № 2464-VI “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» передбачено, що платник єдиного внеску зобов'язаний: своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Згідно ст. 20 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.
Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.
Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Відповідно до ст. 106 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.
Аналіз наведених приписів законодавства свідчить про те, що обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника, та вказані внески підлягають сплаті незалежно від його фінансового стану.
Несвоєчасне виконання роботодавцем обов'язку по своєчасній сплаті страхових внесків до Пенсійного фонду України фактично позбавило позивача соціальної захищеності, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту.
Особа не повинна відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для не зарахування пенсійним органом до страхового стажу особи при призначенні пенсії періоду її роботи, відносно яких відсутні відомості про сплату страхових внесків.
Вказаний висновок суду узгоджується із правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 27 березня 2018 року у справі № 208/6680/16-а, від 24 травня 2018 року у справі № 490/12392/16-а, від 1 листопада 2018 року у справі № 199/1852/15-а, від 30 липня 2019 року у справі № 373/2265/16-а.
Водночас, як вже було визначено судом, відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону №1058-IV, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до ч. 1 ст. 21 Закону №1058-IV, персоніфікований облік у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється з метою обліку застрахованих осіб, учасників накопичувальної системи пенсійного страхування та їх ідентифікації, а також накопичення, зберігання та автоматизованої обробки інформації про облік застрахованих осіб і реалізацію ними права на страхові виплати у солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та накопичувальній системі пенсійного страхування.
Персоніфікований облік у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування є складовою частиною Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, порядок ведення якого встановлюється Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування".
Приписами ч. 2 ст. 21 Закону №1058-IV передбачено, що на кожну застраховану особу відкривається персональна електронна облікова картка, якій присвоюється унікальний номер електронної облікової картки.
Унікальний номер електронної облікової картки формується автоматично шляхом додавання одиниці до останнього наявного унікального номера електронної облікової картки. Порядок та строки впровадження унікальних номерів електронних облікових карток застрахованих осіб, порядок ведення персональних електронних облікових карток визначаються Пенсійним фондом.
Згідно п. 2 ч. 3 ст. 21 Закону №1058-IV, персональна електронна облікова картка застрахованої особи повинна містити такі відомості в частині персональної електронної облікової картки, яка відображає страховий стаж, заробітну плату (дохід, грошове забезпечення), розмір сплачених страхових внесків та інші відомості, необхідні для обчислення та призначення страхових виплат:
- код згідно з ЄДРПОУ або реєстраційний номер облікової картки платника податків, або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки та офіційно повідомили про це відповідний податковий орган і мають відмітку в паспорті) страхувальника (платника);
- рік, за який внесено відомості; розмір страхового внеску за відповідний місяць;
сума сплачених страхових внесків за відповідний місяць;
- страховий стаж;
- кількість відпрацьованих застрахованою особою календарних днів (годин) за відповідний місяць;
- ознака особливих умов праці, що дають право на пільги в системі пенсійного забезпечення;
- сума заробітної плати (доходу, грошового забезпечення), з якої сплачено страхові внески за відповідний місяць.
Згідно ч. 5 ст. 21 Закону №1058-IV, персоніфіковані відомості про заробітну плату (дохід, грошове забезпечення, допомогу, компенсацію) застрахованих осіб, на яку нараховано і з якої сплачено страхові внески, та інші відомості подаються до Пенсійного фонду роботодавцями, підприємствами, установами, організаціями, військовими частинами та органами, які виплачують грошове забезпечення, допомогу та компенсацію відповідно до законодавства.
Постановою Кабінету Міністрів України від 4 червня 1998 р. N 794 затверджено Положення про організацію персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.
Пунктами 2, 3 означеної Постанови визначено Пенсійному фонду разом із Міністерством праці та соціальної політики, Міністерством фінансів та Державною податковою адміністрацією забезпечити з 1 жовтня 1998 р. впровадження персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.
Установлено, що починаючи з 1 липня 2002 р. обчислення пенсій відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення" здійснюється із заробітку особи за період роботи після 1 липня 2000 р. за даними системи персоніфікованого обліку.
Також у постанові від 29 січня 2024 року у справі № 560/5001/21 Верховний Суд покликаючись на приписи абзацом 5 частини 1 статті 40 Закону № 1058-IV виснував, що персоніфікований облік відомостей у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування запроваджений в Україні з 01.07.2000.
Поряд із цим, Верховний Суд у постанові від 10 серпня 2020 року у справі №148/347/17 виснував, що за загальним правилом заробітна плата (дохід) для призначення пенсії за період страхового стажу застрахованої особи починаючи з 1 січня 1998 року визначається за даними Державного реєстру фізичних осіб - платників податків і Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а починаючи з 1 липня 2000 року - за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку.
Таким чином, період роботи з 01.07.2000 року по 26.11.2001 має бути підтверджений Індивідуальними відомостями про застраховану особу (Форма ОК-5).
Верховний Суд у постанові від 20 квітня 2022 року у справі №638/7217/16-а дійшов висновку, що у разі відсутності індивідуальних відомостей про позивача за спірний період, він не підлягає зарахуванню до страхового стажу.
Згідно Індивідуальних відомостей про застраховану особу Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (Форма ОК-5), відомості про нарахування заробітної плати та сплату страхових внесків за період з 01.07.2000 року по 26.11.2001 року відсутні, 12 місяців 2000 року та 10 місяців 25 днів 2001 року обліковані без сплати страхових внесків за кодом ЗПЗ056Ж2 як час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, до досягнення кожною дитиною 6-річного віку за висновком медичного закладу, згідно ч. 2 ст. 181 КЗпП України.
Згідно ч.ч. 3, 6 ст. 179 КЗпП України в редакції чинній у спірний період, за бажанням жінки їй надається відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з виплатою за ці періоди допомоги по державному соціальному страхуванню.
У разі, якщо дитина потребує домашнього догляду, жінці в обов'язковому порядку надається відпустка без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку.
Відповідно до ст. 181 КЗпП України в редакції чинній у спірний період, відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустка без збереження заробітної плати (частини третя та шоста статті 179 цього Кодексу) надаються за заявою матері (батька) дитини або осіб, зазначених у частині сьомій статті 179 цього Кодексу, повністю або частково в межах установленого періоду та оформляються наказом (розпорядженням) роботодавця.
Відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустка без збереження заробітної плати (частини третя та шоста статті 179 цього Кодексу) зараховуються як до загального, так і до безперервного стажу роботи і до стажу роботи за спеціальністю.
Ураховуючи викладене, суд дійшов висновку, що доводи позивача щодо незарахування відповідачем періоду роботи з 01.06.1988 року по 30.09.1988 року не знайшли свого підтвердження та спростовані наявними доказами, водночас період перебування у безоплатній відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею 6-річного віку з 01.07.2000 по 26.11.2001 року підлягає зарахуванню до страхового стажу позивача.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частин 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Ураховуючи викладене, суд дійшов висновку, що рішення відповідача про відмову в призначенні пенсії позивачу є протиправним з огляду на його необґрунтованість, тому воно підлягає скасуванню.
Надаючи правову оцінку обраного позивачем способу захисту, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі “Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. The United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02). Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.
Верховний Суд у постанові від 23 грудня 2021 року у справі № 480/4737/19 та від 8 лютого 2022 року у справі № 160/6762/21 сформулював висновок, відповідно до якого ефективний спосіб захисту прав та інтересів особи в адміністративному суді має відповідати таким вимогам: забезпечувати максимально дієве поновлення порушених прав за існуючого законодавчого регулювання; бути адекватним фактичним обставинам справи; не суперечити суті позовних вимог, визначених особою, що звернулася до суду; узгоджуватися повною мірою з обов'язком суб'єкта владних повноважень діяти виключно у межах, порядку та способу, передбаченого законом.
В постанові від 22 вересня 2022 року у справі № 380/12913/21 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду сформулював концепцію “ефективного правосуддя» в контексті вибору ефективного способу захисту порушеного права, та зазначив, що “КАС України орієнтує відповідачів (суб'єктів владних повноважень) забезпечувати ефективний захист прав і свобод до моменту ініціювання особою судового провадження, так відповідно до частини другої статті 17 КАС України особи, які порушили права і законні інтереси інших осіб, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення позову […].
Ефективно працююча система суб'єктів владних повноважень (головним чином, органів виконавчої гілки влади та органів місцевого самоврядування) є тим механізмом, який ефективно захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, що мінімізує можливість виникнення спорів у публічно-правовій сфері та, відповідно, робить непотрібним звернення до адміністративного суду; частина друга статті 2 КАС України орієнтує відповідачів (суб'єктів владних повноважень) забезпечувати ефективний захист та зобов'язує, у разі порушення таких прав, свобод чи інтересів, поновити їх до моменту ініціювання особою судового провадження […].
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам».
В постановах Верховного Суду від 13 лютого 2018 року у справі № 361/7567/15-а, від 7 березня 2018 року у справі № 569/15527/16-а, від 20 березня 2018 року у справі № 461/2579/17, від 20 березня 2018 року у справі № 820/4554/17, від 3 квітня 2018 року у справі № 569/16681/16-а, від 12 квітня 2018 року справі № 826/8803/15, від 21 червня 2018 року у справі №274/1717/17, від 14 серпня 2018 року у справі №820/5134/17, від 17 жовтня 2019 року у справі №826/521/16, від 30 березня 2021 року у справі №400/1825/20, від 14 вересня 2021 року у справі № 320/5007/20, від 27 вересня 2021 року у справі № 380/8727/20 та від 22 вересня 2022 року у справі №380/12913/21 сформований висновок, згідно якого дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними); відповідно до завдань адміністративного судочинства, визначених статтею 2 КАС України, адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями визначеними статтею; завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади; принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно - дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право, тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності; перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі адміністративного судочинства; адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесенні до компетенції цього органу.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Таким чином, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню шляхом: визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 15.08.2025 №045750030954 (№123979/01-16) про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 ; зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 08 серпня 2025 року №14700 про призначення пенсії за віком, відповідно до частини 2 статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», із зарахуванням до страхового стажу періоду роботи з 01.07.2000 по 26.11.2001 року.
У відповідності до ч.ч. 3, 8 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
У якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
При поданні адміністративного позову позивачем сплачено судовий збір у розмірі 968,96 грн (3028 грн х 0,4 х 0,8), відповідно до положень п. 3 ч. 2, ч. 3 ст. 4 Закону України “Про судовий збір», згідно квитанції № 9666-1513-4392-2128 від 24.10.2025 року.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що 968,96 грн судового збору підлягають стягненню з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача у повному обсязі.
Керуючись Конституцією України та Кодексом адміністративного судочинства України, суд -
Задовольнити частково позовні вимоги ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України НОМЕР_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (ЄДРПОУ 21910427, адреса зареєстрованого місцезнаходження: 49094, Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26), про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 15.08.2025 №045750030954 (№123979/01-16) про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 08 серпня 2025 року №14700 про призначення пенсії за віком, відповідно до частини 2 статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», із зарахуванням до страхового стажу періоду роботи з 01.07.2000 по 26.11.2001 року.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 968 (Дев'ятсот шістдесят вісім) грн 96 копійок.
Повний текст рішення складено та підписано 30 березня 2026 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
У випадку розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).
Суддя О.М. Кониченко