Україна
Донецький окружний адміністративний суд
30 березня 2026 року Справа№200/1150/26
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Черникової А.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 (далі-позивач), через свого представника, адвоката Мастюгіна Євгенія Дмитровича, який діє на підставі ордера серії АІ №1913121 від 13.02.2025 року, через підсистему Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (ЄСІТС) «Електронний суд» звернувся до Донецького окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі-відповідач), в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області № 930100871006 від 13.02.2026 щодо відмови в переведенні позивачу з 05.02.2026 на пенсію за віком відповідно до пункту 12 статті 20 Закону України «Про статус народного депутата України» (в редакції чинній на 31.07.2002);
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області перевести позивача з 05.02.2026 на пенсію за віком відповідно до пункту 12 статті 20 Закону України «Про статус народного депутата України» (в редакції чинній на 31.07.2002), яку обчислити в розмірі 90 відсотків суми місячної заробітної плати працюючого народного депутата з урахуванням всіх доплат та надбавок до посадового окладу, визначених довідкою №15/59-1178 від 18.11.2025, виданою Управлінням справами Апарату Верховної Ради України.
В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що ОСОБА_1 в період з 14.05.2002 по 03.03.2005 був обраний та займав посаду Народного депутата України та набув право на пенсію відповідно до Закону України «Про статус народного депутата України», що був чинний в період зайняття ним відповідної посади. 05.02.2026 вирішив реалізувати право на відповідний вид пенсії, для чого звернувся до Пенсійного фонду України з заявою про переведення його на відповідний вид пенсії, однак відповідачем протиправно відмовлено у задоволенні такої заяви.
Представник позивача наголошував на тому, що право на пенсію позивача має бути реалізоване відповідачем за чинною редакцією Закону України «Про статус народного депутата України» на час його перебування на посаді народного депутата, а не на час виникнення обставин, за яких позивач вирішив лише реалізувати своє право шляхом подачі до пенсійного органу заяви, у зв'язку з чим дії відповідача щодо відмови позивачу у зазначеному праві з підстав втрати чинності норм, якими передбачалось призначення нових спеціальних пенсій народним депутатам, є безпідставними та помилковими.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 23 лютого 2026 року відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
10 березня 2026 року відповідач подав до суду відзив на позовну заяву.
19 березня 2026 року відповідач надав суду додаткові документи.
Представник відповідача подав до суду відзив, у якому заперечував проти задоволення позовних вимог, оскільки розмір пенсії ОСОБА_1 обчислено згідно діючого законодавства, підстави для перерахунку відсутні. Наголошено, що якщо позивач подає заяву після 01.06.2015, застосовується законодавство, яке вже не передбачає призначення депутатських пенсій. Положення законодавства, які передбачали призначення пенсій народним депутатам у відповідному відсотковому розмірі заробітної плати, втратили чинність, а тому не можуть застосовуватись до спірних правовідносин.
Натомість, позовні вимоги ґрунтуються на положеннях законодавства, які втратили чинність та фактично спрямовані на застосування норм права, що не діяли на момент виникнення спірних правовідносин, що є на думку пенсійного органу помилковим.
Розглянувши документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
05.02.2026 позивач звернувся засобами веб-порталу із заявою № 2272 щодо перерахунку пенсії «Перехід на інший вид пенсії», а саме перевести на пенсію відповідно до пункту 12 статті 20 Закону України «Про статус народного депутата України» (в редакції чинній на 31.07.2002) в розмірі 90% від суми місячної заробітної плати працюючого народного депутата з урахуванням всіх доплат та надбавок до посадового окладу, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначеної довідкою №15/59-1179 від 18.11.2025, виданою Апаратом Верховної Ради України.
Заява опрацьовувалася за принципом екстериторіальності відповідно до Порядку приймання оформлення та розгляду документів, поданих для призначення (перерахунку пенсії) встановлений Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону № 1058, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846 (зі змінами) Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області.
Рішенням № 930100871006 від 13.02.2026 Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області відмовило в переведенні позивача на вказаний вид пенсії у зв'язку з тим, що на момент звернення позивача з заявою від 05.02.2026 пункт 12 статті 20 Закону України «Про статус народного депутата України» зазнав змін, зокрема чинною редакцією означеного пункту пенсійне забезпечення народних депутатів здійснюється відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Як наслідок, відсутні правові підстави для реалізації права щодо переведення на спеціальну пенсію народного депутата.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Законами України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV), «Про статус народного депутата України» від 17.11.1992 № 2790-XII (далі - Закон № 2790-XII), «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28.12.2014 № 76-VIII (далі - Закон № 76-VIII), «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VII (далі - Закон № 213-VII), «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03.11.2017 № 2148-VIII (далі - Закон № 2148-VIII).
Так, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Пунктом 12 статті 20 Закону України «Про статус народного депутата України» (в редакції чинній на 31.07.2012) було передбачено, що при досягненні встановленого законом пенсійного віку за наявності трудового стажу для чоловіків - не менше 25 років, для жінок - не менше 20 років, а також у разі визнання інвалідом I або II групи народному депутату призначається пенсія в розмірі 80 відсотків місячної заробітної плати нині працюючого народного депутата з урахуванням всіх доплат та надбавок до посадового окладу. Нарахування пенсій здійснюється із суми, що складається з посадового окладу з урахуванням всіх доплат та надбавок працюючого народного депутата на момент призначення пенсії. За кожний повний рік роботи понад 25 років для чоловіків і 20 років для жінок пенсія за віком та по інвалідності збільшується на один відсоток наведеного вище заробітку, але не більше ніж до 90 (включно) відсотків зазначеного заробітку, без обмеження граничного розміру пенсії.
З 01.01.2015 набрав чинності Закон України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" № 76-VIII від 28.12.2014, згідно з яким абзац 11 частини дванадцятої статті 20 Закону № 2790- XII викладено у такій редакції: "Умови та порядок перерахунку призначених пенсій народним депутатам України визначаються Кабінетом Міністрів України".
Відповідно до п. 5 Прикінцевих положень Закону України від 02.03.2015 № 213- VII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення", у разі неприйняття до 01.06.2015 закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 01.06.2015 скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів», «Про статус народного депутата України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про судову експертизу», «Про Національний банк України», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про дипломатичну службу», Податкового та Митного кодексів України, Положення про помічника-консультанта народного депутата України.
11.10.2017 набрав чинності Закону України від 03.10.2017 № 2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій», до якого було внесено зміни до частини 12 статті 20 Закону України від 17.11.1992 № 2790-ХІІ «Про статус народного депутата України», при цьому абзац 3 частини шостої статті 20 цього Закону було виключено.
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" внесено до частини дванадцятої статті 20 Закону № 2790 зміни, якими передбачено, що пенсійне забезпечення народних депутатів здійснюється відповідно до Закону № 1058.
Перевіряючи доводи позивача, суд звертає увагу на тому, що станом на час звернення позивача до пенсійного органу із заявою чинним законодавством не було передбачено такого права переведення з існуючого виду пенсійного забезпечення на вид пенсії народного депутата.
При цьому, відповідно до статті 45 Закону № 1058 процедура переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви, тому застосовується законодавство, яке діє саме на момент такого звернення.
Отже, доводи позивача щодо того, що слід застосовувати норми законодавства, які були чинні на момент перебування позивача на посаді народного депутата, а не на момент звернення із заявою, суд вважає неприйнятними, оскільки після набрання чинності Закону № 2790- ХІІ призначення нових спеціальних пенсій народним депутатам не здійснюється, у т.ч. в формі переведення з іншого виду пенсії.
Окрім цього, суд вважає за належне зазначити, що законодавчі норми, а саме Закону № 2148-VIII, якими були внесені означені зміни до пункту 12 статті 20 Закону України «Про статус народного депутата України», неконституційними не визнавалися.
Також судом враховується правова позиція Європейського суду з прав людини, викладена в рішенні «Великода проти України» від 03.06.2014, де вказано, що передбачені законом права, зокрема на пенсійне забезпечення, не є абсолютними та за певних умов, зокрема через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства, можуть бути скориговані державою.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області № 930100871006 від 13.02.2026 щодо відмови в задоволенні заяви позивача про перехід на пенсію народного депутата у розмірі 90% заробітної плати відповідно до пункту 12 статті 20 Закону України «Про статус народного депутата України» (в редакції чинній на 31.07.2002).
Як наслідок, похідна вимога зобов'язального характеру щодо відповідача також не підлягає задоволенню.
Інші доводи та заперечення сторін не спростовують вище встановленого судом та не мають визначального значення для вирішення спору по суті.
Судом враховується, що згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно положень ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Беручи до уваги наведене в сукупності, перевіривши та проаналізувавши матеріали справи і надані сторонами докази за правилами, встановленими ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Як наслідок, відсутні підстави відшкодування позивачу витрат зі сплати судового збору в порядку ст. 139 КАС України.
Керуючись статтями 9, 14, 73 - 78, 90, 143, 242-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).
Суддя А.О.Черникова