м. Вінниця
30 березня 2026 р. Справа № 120/10019/25
Суддя Вінницького окружного адміністративного суду Альчук М.П., розглянувши в порядку письмового провадження без виклику сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги обґрунтовано протиправністю дій відповідача щодо відмови у обчисленні періоди роботи в районах Крайньої Півночі і місцевості прирівняних до них в кратному розмірі із застосуванням пільгового коефіцієнту.
Відповідач скористався своїм правом на подання відзиву у якому заперечив проти задоволення позовних вимог. Зокрема щодо періодів працевлаштування в районах Крайньої Півночі і місцевості прирівняних до них наголошує, що такі можуть бути обчисленні з урахуванням кратності лише за наявності трудового договору. Окрім того, акцентує увагу на пропущенні позивачем строку звернення до суду.
Позивачем подано до суду не передбачений у цій категорії справ документ по суті справи - відповідь на відзив, у якому останній вказує на безпідставність доводів відповідача.
Окрім тогго представником позивача до суду подано клопотання про розподіл судових витрат на професійну правову допомогу.
Ознайомившись з матеріалами справи, суд встановив наступне.
Позивачка з 17.02.2023 року перебуває на обліку в головному управлінні Пенсійного фонду України у м. Вінниці та отримає пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Не погоджуючись із отримуваним розміром пенсії, позивач звернувся із запитом до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.
Так, листом від 01.07.2025 року позивача повідомлено, що за період працевлаштування в районі Крайньої Півночі чи місцевості, прирівняних до районів Крайньої Півночі у матеріалах пенсійної справи відсутні трудові договори, що унеможливлює кратне обчислення цього періоду.
Не погоджуючись з вказаним, позивач звернувся за захистом своїх прав до суду.
Надаючи правову оцінку обставина справи, суд керується таким.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України від 05.11.1991 № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII) "Про пенсійне забезпечення" та Законом України від 09.07.2003 № 1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058-ІV).
Відповідно до матеріалів справи, позивачеві призначено пенсію за віком.
Спірні правовідносини у цій справі пов'язані із обчисленням періоду працевлаштування позивачки в районі Крайньої Півночі чи місцевості, прирівняних до районів Крайньої Півночі.
Пунктом 7 Порядку № 637 визначений вичерпний перелік документів, що мають бути подані особою, яка звертається за призначенням пенсії.
Відповідно до пункту 7 параграфу "б" цього Порядку до заяви про призначення пенсії за віком за відсутності трудової книжки мають бути додані у тому числі документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.1993 року № 637.
Пункт 3 Порядку № 637 встановлює, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу органами Пенсійного фонду на місцях приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
При цьому пункт 7 Порядку № 637 доповнює, що у якості документів про стаж, які передбачені вищезазначеним Порядком підтвердження наявного трудового стажу, за період роботи до 1 січня 1991 року на Крайній Півночі чи в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі колишнього Союзу РСР, а також на острові Шпіцберген можуть надаватись договори або інші документи, що підтверджують право працівника на пільги, передбачені для осіб, які працювали в районах Крайньої Півночі чи місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі.
Перелік районів Крайньої Півночі і місцевостей, прирівняних до районів Крайньої Півночі, на яких розповсюджується дія Указів Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 року і від 26 вересня 1967 року "Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі", визначений постановою Ради Міністрів СРСР № 1029 від 10.11.1967 року.
Підпунктом "д" пункту 5 Указу Президії ВР СРСР від 10.02.1960 року регламентовано, що робітникам, які переводяться, направляються або запрошуються на роботу в райони Крайньої Півночі і в місцевості, які прирівнюються до районів Крайньої Півночі, з інших місцевостей держави, на умовах укладення ними трудових договорів на роботу в цих районах на строк 5 років, а на островах Північного Льодовитого океану - два роки, надавати додаткові наступні пільги: зараховувати один рік роботи в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, які прирівнюються до районів Крайньої Півночі, за один рік і шість місяців при обчисленні стажу, який дає право на отримання пенсії за віком і по інвалідності. Пільги, які передбачені цією статтею, надаються також особам, які прибули в райони Крайньої Півночі і в місцевості, які прирівнюються до районів Крайньої Півночі, за власним бажанням і які уклали строковий договір про роботу в цих районах.
Указом Президії ВР СРСР від 29.09.1967 року було скорочено тривалість трудового договору, який надає право на отримання пільг, передбачених статтею 5 Указу Президії Верховної Ради СРСР від 10.02.1960 року, а саме: зарахування одного року роботи в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, за один рік і шість місяців роботи при обчисленні стажу, що дає право на отримання пенсії за віком та по інвалідності, виключно працівникам, які прибули на роботу в райони Крайньої Півночі та місцевості, прирівняні до районів Крайньої Півночі з інших місцевостей країни за умови укладення ними трудового договору про роботу в цих районах строком на три роки.
Пунктом 3 постанови Ради Міністрів Союзу РСР від 10.02.1960 року № 148 "Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10.02.1960 року "Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі" передбачено, що працівникам, які користуються в даний час пільгами, кожний рік роботи в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, які прирівнюються до районів Крайньої Півночі, до 1 березня 1960 року зараховувати за два роки роботи при розрахунку стажу для отримання пенсії за віком, по інвалідності і за вислугу років, а після 1 березня 1960 року - за один рік і шість місяців роботи при обрахуванні стажу для отримання пенсії за віком і по інвалідності.
Відповідно до пунктів 1, 2 Розділу 1 Інструкції № 530/П-28, пільги, встановлені Указами Президії Верховної Ради СРСР від 10.02.1960 "Про впорядкування пільг для осіб, що працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі" і від 26.09.1967 року "Про розширення пільг для осіб, що працюють з районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі", надаються всім робочим і службовцям (в тому числі місцевим жителям і іншим особам, прийнятим на роботу на місці) державних, кооперативних і громадських підприємств, установ, організацій, що знаходяться в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі.
Пільги, передбачені статтями 1, 2, 3, 4 Указу Президії Верховної Ради СРСР від 10.02.1960 року, з урахуванням змін та доповнень, внесених Указом від 26.09.1967 року, надаються незалежно від наявності письмового строкового трудового договору.
Більше того, у пункті 2 Розділу І Інструкції № 530/П-28 зазначено, що пільги, передбачені статтями 1, 2, 3, 4 Указу Президії Верховної Ради СРСР від 10.02.1960, з урахуванням змін та доповнень, внесених Указом від 26.09.1967, надаються незалежно від наявності письмового строкового трудового договору.
З огляду на системний аналіз вказаних положень, суд дійшов висновку, що достатньою та необхідною правовою підставою для обчислення стажу роботи особи в районах Крайньої Півночі та прирівняних до них місцевостях із застосуванням пільгового коефіцієнту (один рік за один рік і шість місяців) є сукупність наступних обставин: документальне підтвердження наявності в особи стажу роботи в районах Крайньої Півночі та прирівняних до них місцевостях; поширення на особу в період її роботи в таких місцевостях пільг, регламентованих Указами Президії ВР СРСР від 10.02.1960 року та від 29.09.1967 року та Постановою Ради Міністрів Союзу РСР від 10.02.1960 року № 148 "Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10.02.1960 року "Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі".
Отже, у контексті цієї справи, суд наголошує, що для обчислення пільгового стажу роботи в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до неї, повинні бути надані або трудова книжка, або письмовий трудовий договір, або довідка, в якій зазначено період роботи в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі.
Таким чином, достатньо одного із перерахованих документів для підтвердження пільгового стажу, а не їх сукупності.
Аналогічний правовий висновок міститься у постановах Верховного Суду від 22.02.2021 у справі № 266/258/16-а.
Відповідно до трудової книжки позивачки, останній у період з 14.10.1983 року по 30.08.1991 року працював на посадв подія 3 класу на підприємстві "Автомобільна база Трест Нижнеангарсстрой" в с. Гоуджекит Північно-Байкальського району Бурятської АРСР" - РРФСР.
Вказані відомості у трудовій книжці є належно оформленими та чіткими.
Принагідно суд зауважує, що 01.12.2022 року Верховна Рада України прийняла Закон України за № 2783-IX "Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року" (далі Закон №2783-IX) і яким постановила зупинити у відносинах з Російською Федерацією та Республікою Білорусь дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року № 240/94-ВР, та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, вчиненого від імені України у м. Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 3 березня 1998 року №140/98-ВР.
Суд наголошує, що вказаний закон набрав чинності з 23.12.2022 року.
Натомість, позивачем здобуто стаж до вказаного періоду.
Підсумовуючи наведене, суд дійшов висновку, що стаж роботи позивача в районах Крайньої Півночі, підтверджується записами в трудовій книжці, а також відповідними архівними довідками.
Відтак, відмова відповідача у зарахуванні аналізованого періоду у відповідній місцевості до стажу із застосуванням пільгового коефіцієнту (один рік за один рік і шість місяців) з підстав того, що надані позивачем документи не підтверджують факту укладання з ним строкових трудових договорів, є протиправною.
Таким чином, з урахування встановленої протиправності дій Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області щодо не зарахування оспорюваних періодів страхового стажу та, застосовуючи механізм захисту права та його відновлення, суд вважає за необхідне зобов'язати головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області здійснити перерахунок та виплату пенсії позивача з дати призначення пенсії, зарахувавши період роботи з 14.10.1993 року по 30.08.1991 року в районах Крайньої Півночі та в місцевості, прирівняній до районів Крайньої Півночі в кратному розмірі із застосуванням пільгового коефіцієнту (один рік за один рік і шість місяців).
Щодо посилань позивача на пропущення строку звернення із вимогами зобов'язального характеру, суд зауважує наступне.
Згідно з положеннями ч. 2 ст. 46 Закону № 1058-ІV нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком.
Так, у постанові від 24.04.2018 року у справі №646/6250/17 на підставі аналізу положення ч. 1 ст. 122 КАС України у системному зв'язку з положенням ч. 2 ст. 46 Закону № 1058-ІV Верховний Суд дійшов висновку, що у разі порушення законодавства про пенсійне забезпечення органом, що призначає і виплачує пенсію, адміністративний позов з вимогами, пов'язаними з виплатами сум пенсії за минулий час, у тому числі сум будь-яких її складових, може бути подано без обмеження будь-яким строком та незалежно від того, чи були такі суми нараховані цим органом. Такий висновок ґрунтується на тому, що право особи на отримання пенсії є безумовним і забезпечення цього права становить суть взятих на себе державою зобов'язань у соціальній сфері.
За висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 20.05.2020 року у справі №815/1226/18, не проведення виплати пенсії відбулося з вини держави в особі її компетентних органів, поновлення виплати пенсії має проводитися без обмеження будь-яким строком.
Крім того, суд вважає за необхідне зазначити про те, що відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Окрім того, суд зауважує, що позивачці було призначено пенсію.
Юридична природа соціальних виплат, в тому числі пенсій, розглядається не лише з позицій права власності, але й пов'язує з ними принцип захисту законних очікувань та принцип правової визначеності, що є невід'ємними елементами принципу правової держави та верховенства права.
Абзацом 1 пункту 4.7 Порядку № 22-1 передбачено, що право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Таким чином, за змістом наведених норм, отримувані застрахованою особою суми виплат, з яких були фактично нараховані та сплачені страхові внески або збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, враховуються в заробіток (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії.
Отже, особа має передбачене законом право на нарахування пенсії в повному обсязі ("правильному" розмірі) при подачі особою відповідних документів, що мають містити достовірні дані (зокрема, розмір заробітної плати, фактично нараховані та сплачені страхові внески або збір на обов'язкове державне пенсійне страхування) та відсутність зловживань у діях страхувальника.
Судом врахування, що зміна розміру пенсії у контексті цієї справи не є значною, що унеможливлює встановлення пенсіонером неправомірності її нарахування.
Відтак, протиправність дій органу Пенсійного фонду, що має тривалий характер, не може позбавляти особу на отримання належних їй грошових сум, що є єдиними джерелом її доходу.
Таким чином, з урахуванням того, що органом Пенсійного фонду України не було повідомлено позивачку про не зараховані їй періоди, не надано можливості надати уточнюючі документи, суд приходить до висновку, що позивачка дізналася про порушення своїх прав лише з моменту отримання відповідного листа від 01.07.2025 року.
Відтак, строк звернення до суду не порушено.
Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Щодо розподілу судових витрат на професійну правову допомогу, суд керується таким.
Відповідно до ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. (п. 3 ст. 134 КАС України)
Відповідно до п. 4 цієї статті для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у ч. 5 ст. 134 КАС України. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно з ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10.12.2009 року справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12.10.2006 року у справі "Двойних проти України", від 30.03.2004 у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, слід виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи.
Суд зазначає, що в пункті 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 №23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Суд встановив, що між позивачем та адвокатом Грушко Ж.В. було укладено договір про надання правничої допомоги від 25.04.2025 року.
Згідно цього договору вартість однієї години роботи складає 1500 грн.
Визначений у акті здачі-приймання робіт (надання послуг) № 1 від 06.03.2026 року розмір судових витрат на професійну правову допомогу складає 4000 грн.
Суд вказує на те, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, слід керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.
Враховуючи незначну складність категорії справи, суд вважає, що визначений у договорі гонорар не відповідає критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності).
Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що сума судових витрат на правничу допомогу, яку позивач просить стягнути за рахунок відповідачів, підлягає зменшенню на підставі заперечень відповідача та у зв'язку з відсутністю ознак співмірності, визначених ч. 5 ст. 134 КАС України.
Таким чином, заявлені позивачем до відшкодування витрати на правничу допомогу в розмірі є необґрунтованими, не відповідають реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, а їх стягнення з відповідача становить надмірний тягар для останнього, що суперечить принципу розподілу таких витрат. Заявлений розмір витрат не є співмірним із складністю справи та виконаним адвокатом робіт (наданих послуг), із реальним часом витраченим адвокатом та із обсягом наданих адвокатом послуг (виконаних робіт).
Відтак, з огляду на незначну складність справи та обсяг наданих послуг, також враховуючи предмет позову, який поданий представником позивача в електронному вигляді , суд, виходячи з критерію пропорційності вважає, що розмір витрат на правничу допомогу, що підлягає стягненню з відповідача, повинен становити 1000 грн.
Розподіл судового збору здійснюється відповідно до вимог ч. 1 ст. 139 КАС України.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Зодчих, 22, м. Вінниця, код ЄДРПОУ 13322403) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії, задовольнити.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області щодо відмови у зарахуванні при призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком до страхового стажу періоду роботи з 14.10.1983 року по 30.08.1991 року в кратному розмірі із застосуванням пільгового коефіцієнту (один рік за один рік і шість місяців).
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії з 17.02.2023 року, зарахувавши до страхового стажу період роботи з 14.10.1983 року по 30.08.1991 року в районах Крайньої Півночі та в місцевості, прирівняній до районів Крайньої Півночі в кратному розмірі із застосуванням пільгового коефіцієнту (один рік за один рік і шість місяців), з урахуванням раніше виплачених сум.
Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені витрати зі сплати судового збору у розмірі 968,96 грн за рахунок бюджетних асигнувань головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.
Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені витрати на професійну правову допомогу у розмірі 1000 грн за рахунок бюджетних асигнувань головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя Альчук Максим Петрович