м. Вінниця
30 березня 2026 р. Справа № 120/16530/25
Суддя Вінницького окружного адміністративного суду Альчук М.П., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги обґрунтовано протиправною бездіяльністю відповідача щодо не розгляду рапорту про звільнення з військової служби у зв'язку із необхідністю здійснення постійного догляду за батьком, який є особою з інвалідністю ІІ групи. Акцентує увагу на обов'язку відповідна щодо опрацювання та надання відповіді по суті порушених питань.
Разом із позовною заявою позивачем було подано клопотання про забезпечення позову.
Ухвалою суду від 27.11.2025 року у задоволенні цієї заяви відмовлено.
Відповідач скористався своїм правом на подання відзиву, у якому заперечує проти задоволення позовних вимог. Так, зауважує, що розгляд поданих рапортів здійснюється у порядку встановленому законодавством. Відтак, вказує, що усі подані у встановленому порядку рапорти розглянуті відповідачем належним чином.
Ознайомившись з матеріалами справи, судом встановлено такі обставини.
Позивач проходить військовому службу у військовій частині НОМЕР_1 .
Відповідно до доводів позивача 06.11.2025 року ним подано рапорт на звільнення з військової служби на підставі абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку із необхідністю здійснювати постійний догляд за батьком, який є особою з інвалідністю ІІ групи. Копії усіх документів, які підтверджують вказані обставини було подано разом із рапортом, а також направлено через систему електронного документообігу (СЕДО) до військової частини НОМЕР_1 .
Водночас відомості про опрацювання вказаного рапорту та результати розгляду відсутні.
Таким чином, не погоджуючись з бездіяльністю відповідача щодо не розгляду рапорту, позивач звернувся за захистом своїх прав до суду.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд керується таким.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни визначає Закон України від 25.03.1992 року № 2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII).
Згідно з підпунктом «г» пункту 2 частини 4, абзацом 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону № 2232-XII, військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, під час дії воєнного стану звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин, зокрема: через необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду.
Суд зазначає, що наявність законодавчо закріпленої підстави для звільнення не означає автоматичного припинення військовослужбовцем виконання своїх обов'язків, а вимагає дотримання визначеної нормативно-правовими актами процедури ініціювання такого звільнення.
Так, відповідно до пункту 233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 (далі - Положення), військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення.
Поняття подання рапорту «по команді» ґрунтується на принципах єдиноначальності та військової субординації, закріплених у Статуті внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженому Законом України від 24.03.1999 № 548-XIV.
Згідно зі статтями 29 та 31 вказаного Статуту, за своїм службовим становищем і військовим званням військовослужбовці можуть бути начальниками або підлеглими. Начальники, яким військовослужбовці підпорядковані за службою, у тому числі і тимчасово, є прямими начальниками для цих військовослужбовців. Найближчий до підлеглого прямий начальник є безпосереднім начальником.
Відповідно до пункту 14.10 Розділу XIV «Особливості проходження військової служби, служби в резерві та виконання військового обов'язку в запасі в особливий період» Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої Наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 №170, звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення.
Документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем взяття громадянина на військовий облік та до військової частини за місцем проходження військової служби в строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад і розрахунок військовослужбовців, а також виконання строків звільнення, визначених Президентом України.
Командири військових частин зобов'язані забезпечити своєчасне здавання посади, проведення усіх необхідних розрахунків з військовослужбовцями, стосовно яких видано наказ по особовому складу про звільнення з військової служби, у порядку, визначеному пунктом 242 Положення, та направлення їх на військовий облік до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки за місцем проживання.
Відповідно до пункту 241 Положення накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин.
Згідно з правовими нормами пункту 242 Положення після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов'язані у п'ятиденний строк прибути до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік.
З наведеного слідує, що за наслідками розгляду рапорту військовослужбовця про його звільнення з військової служби посадові особи, які мають право на його звільнення з військової служби, зобов'язані видати наказ по особовому складу про звільнення такого військовослужбовця з військової служби або надати обґрунтовану відмову у задоволенні рапорту. Розглянутим, на переконання суду, вважається рапорт, по якому прийнято рішення та це рішення чи відповідь доведена до військовослужбовця належним чином. Відповідь на рапорт має містити рішення з посиланням на акти законодавства та роз'ясненням порядку оскарження.
Тобто наявність права на подачу відповідного рапорту у військовослужбовця кореспондує з обов'язком уповноваженої особи розглянути такий рапорт та прийняти відповідне рішення.
Порядок створення, направлення та погодження рапортів в електронній формі на даний час врегульований Порядком організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України, затвердженим наказом Міноборони від 06.08.2024 № 531, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 08.08.2024 за № 1222/42567 (далі - Порядок № 531).
Пунктом 6 Розділу IV Порядку № 531 визначено, що для направлення на погодження рапорту на Державному вебпорталі (у мобільному застосунку «Армія+») військовослужбовець зобов'язаний ввести унікальний ID-номер саме свого безпосереднього командира (начальника).
Після погодження рапорту безпосередній командир відправляє його своєму командиру, ввівши його ID-номер, і так до командира військової частини, який приймає рішення по суті (п. 10 Розділу IV). Лише під час надходження електронного рапорту до командира, який має право приймати рішення (або до служби діловодства після проходження всього ланцюга погоджень), здійснюється його офіційна реєстрація в системі електронного документообігу (СЕДО) військової частини з присвоєнням реєстраційного індексу (пункти 14, 15 Розділу IV Порядку № 531).
Позивач, звинувачуючи суб'єкта владних повноважень у протиправній бездіяльності, не надав суду жодних доказів того, що ним подано рапорт від 06.11.2025 року.
Так, матеріали справи не містять а ні відомостей про направлення рапорту саме на ID-номер уповноваженої посадової особи Військової частини НОМЕР_1 , а ні будь-яких інших доказів, що підтверджують подачу такого рапорту особисто або засобами поштового зв'язку.
Водночас, позивачем 29.10.2025 року надано через систему СЕДО документи, що вказують на підстави звільнення з військової служби та заяву із вказівкою на намір звернутися із рапортом про звільнення.
Така заява не може бути розцінена як остаточне волевиявлення позивача щодо звільнення.
Відповідно до сталої практики Верховного Суду, протиправна бездіяльність суб'єкта владних повноважень це зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу/його посадової особи, яка полягає у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону віднесені до компетенції цього суб'єкта, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
Обов'язок командира військової частини (або інших посадових осіб) розглянути рапорт військовослужбовця та прийняти по ньому вмотивоване рішення виникає виключно з моменту належного отримання та офіційної реєстрації такого рапорту у встановленому законом порядку (в даному випадку надходження до системи СЕДО військової частини після проходження електронного погодження "по команді").
За відсутності факту отримання документа, відповідач фізично та юридично не міг допустити протиправної бездіяльності щодо відмови у його задоволенні. Дії відповідача у цій ситуації повністю відповідають вимогам чинного законодавства.
Окрім того, суд вважає за необхідне звернути увагу на обставини, що свідчать про відсутність умислу відповідача на обмеження прав позивача.
Судом встановлено, що 01.12.2025 року позивач подав рапорт про звільнення з військової служби. Цей рапорт безперешкодно прийнятий командуванням та розглянутий по суті, про що позивача повідомлено листом від 13.12.2025 року № 1772/29852.
Зокрема, на виконання імперативних вимог Додатка 19 до Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у ЗСУ (наказ Міноборони № 170), командиром військової частини було скеровано відповідний запит до органів територіальних центрів комплектування для оформлення Акта перевірки сімейного стану військовослужбовця.
Цей факт переконливо підтверджує, що відповідач діє в межах правового поля та вживає необхідних дій для реалізації права позивача на звільнення, коли звернення оформлено та подано належним чином.
Водночас, результати розгляду рапорту від 01.12.2025 року виходять за межі предмета доказування у цій адміністративній справі.
Згідно з частиною 1 статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси. Однак судовому захисту підлягають лише порушені, не визнані або оспорювані права.
Оскільки судом не встановлено факту допущення відповідачем протиправної бездіяльності щодо рапорту позивача від 06.11.2025 року, права позивача з боку військової частини НОМЕР_1 порушені не були.
Таким чином, підстави для задоволення адміністративного позову відсутні.
Відповідно до присів статті 139 КАС розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
Відмовити у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя Альчук Максим Петрович