26 березня 2026 року
м. Рівне
Справа № 571/1746/25
Провадження № 22-ц/4815/342/26
Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Боймиструка С.В., суддів: Гордійчук С.О., Ковальчук Н.М.
секретар судового засідання: Ковальчук Л.В.,
за участю: ОСОБА_1 ,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників апеляційну скаргу ОСОБА_2 , який діє в інтересах малолітнього ОСОБА_3 , подану адвокатом Лабиком Русланом Романовичем, на рішення Рокитнівського районного суду Рівненської області від 10 листопада 2025 року у справі за позовом ОСОБА_2 , який діє в інтересах малолітнього сина ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про відшкодування моральної шкоди, завданої смертю потерпілого,
23 червня 2025 року ОСОБА_2 , як законний представник ОСОБА_3 , звернувся до Рокитнівського районного суду з позовом до ОСОБА_4 про відшкодування моральної шкоди, завданої смертю потерпілого.
В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначає, що 18.10.2024 року Відповідач ОСОБА_4 , який керував автомобілем «Dodge Journey» (д.н.з. НОМЕР_1 ), здійснив ДТП (наїзд на пішохода), внаслідок якого загинула матір малолітнього ОСОБА_3 - ОСОБА_5 . За даним фактом ГУ НП у м. Києві здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №12024100000001195 за ч. 2 ст. 286 КК України. Оскільки цивільно-правова відповідальність Відповідача була застрахована у ТДВ СК «Альфа-Гарант», страховик у травні 2025 року здійснив виплату страхового відшкодування в межах встановленого ліміту (320 000,00 грн), з яких 96 000,00 грн було виплачено в рахунок моральної шкоди згідно з п. 27.3 ст. 27 Закону №1961-IV. Позивач наголошує, що отримана сума страхового відшкодування є недостатньою для повного покриття завданої дитині моральної шкоди, яку він оцінює у загальному розмірі 300 000,00 грн. На підставі ст. 1194 ЦК України Позивач вважає, що решта суми у розмірі 204 000,00 грн підлягає стягненню безпосередньо з водія як особи, що керувала джерелом підвищеної небезпеки. Моральна шкода обґрунтовується незворотністю втрати найближчої людини, глибокою психологічною травмою 10-річної дитини, руйнуванням звичного життєвого укладу та тривалими душевними стражданнями через неможливість отримувати материнську любов і підтримку в майбутньому. Також Позивач вказує на відсутність будь-якої добровільної допомоги з боку Відповідача з моменту аварії до подання позову.
Рішенням Рокитнівського районного суду Рівненської області від 10 листопада 2025 року у задоволенні позову відмовлено.
Суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано належних доказів завдання малолітній дитині моральної шкоди, оскільки загибла матір ще у 2018 році була позбавлена батьківських прав через ведення аморального способу життя та відсутність участі у вихованні сина. Судом встановлено, що дитина проживала окремо від біологічної матері, не підтримувала з нею зв'язку, а «мамою» називає нову дружину батька, що спростовує доводи про глибину душевних страждань від втрати. Додатково враховано відсутність вини водія у вчиненні ДТП, закриття кримінального провадження та грубу необережність самої потерпілої, яка перебувала у стані сильного алкогольного сп'яніння. Також суд зазначив, що позивач просив стягнути кошти на свою користь, а не на користь дитини, що за відсутності доведеного порушення прав самого батька є підставою для відмови у позові.
У поданій апеляційній скарзі представник позивача - адвокат Лабик Р.Р., діючи в інтересах ОСОБА_2 , який виступає законним представником малолітнього ОСОБА_3 , не погоджується з ухваленим рішенням, вважає його необґрунтованим, незаконним та таким, що підлягає скасуванню через неправильне встановлення обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права.
Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що факт позбавлення матері батьківських прав у 2018 році не припиняє правового зв'язку між матір'ю та дитиною в розумінні ст. 1168 ЦК України, а право на відшкодування шкоди, завданої смертю батька (матері), є безумовним правом дитини, що базується на самому факті спорідненості та втрати.
Апелянт вказує, що суд першої інстанції безпідставно надав перевагу факту проживання дитини з іншою жінкою, ігноруючи те, що смерть біологічної матері у віці 10 років у будь-якому випадку є непоправною втратою, яка спричиняє стрес та депресивний стан.
Крім того, скаржник вважає помилковим посилання суду на закриття кримінального провадження та відсутність вини водія, оскільки відповідальність власника джерела підвищеної небезпеки за шкоду, завдану життю та здоров'ю, настає незалежно від вини (ст. 1187 ЦК України), за винятком випадків непереборної сили або умислу потерпілого, яких у справі не встановлено.
Щодо висновку суду про невірне обрання отримувача коштів, представник зазначає, що ОСОБА_2 діяв виключно як законний представник в інтересах свого малолітнього сина, що відповідає вимогам ЦПК України, а формальні недоліки прохальної частини не могли бути підставою для відмови у захисті прав дитини.
Апелянт просив скасувати рішення Рокитнівського районного суду від 11.11.2025 року ухвалити нове рішення, яким стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_7 , який діє в інтересах малолітнього сина: ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 :
204'000,00 грн. (двісті чотири тисячі гривень нуль копійок) решти моральної шкоди завданої смертю матері внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;
61'200,00 грн. (шістдесят одну тисячу двісті гривень нуль копійок) судових витрат на професійну правничу допомогу.
Представник ОСОБА_4 - адвокат Голяр Ігор Степанович у відзиві заперечує доводи апеляційної скарги.
Узагальнені доводи відзиву зводяться до того, що обставини дорожньо-транспортної пригоди встановлені на підставі матеріалів кримінального провадження, яке закрито у зв'язку з відсутністю у діях відповідача складу кримінального правопорушення. Вказує, що потерпіла, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, у темну пору доби, перетинала проїзну частину у невстановленому місці, чим порушила вимоги Правил дорожнього руху України, що перебуває у причинному зв'язку з настанням дорожньо-транспортної пригоди.
Посилається на відсутність причинно-наслідкового зв'язку між діями відповідача та настанням смерті потерпілої, оскільки така настала внаслідок порушень правил дорожнього руху з боку самої потерпілої.
Крім того, зазначає, що доводи позивача щодо наявності тісних сімейних зв'язків між загиблою та дитиною не підтверджені, оскільки відповідно до рішення суду потерпілу було позбавлено батьківських прав, вона не брала участі у вихованні та утриманні дитини.
Також заперечує доводи про ненадання відповідачем допомоги, зазначаючи, що ним надавалась матеріальна допомога родичам загиблої (у розмірі 30000 грн) та підтримувався зв'язок із ними, а потерпіла сторона у кримінальному провадженні заявила про відсутність претензій.
Вважає, що заявлений розмір моральної шкоди є необґрунтованим, не підтверджений доказами та не відповідає вимогам розумності і справедливості, з урахуванням відсутності вини відповідача та наявності грубої необережності потерпілої.
З огляду на викладене, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Також просить відмовити у витратах на професійну правничу допомогу.
Крім того, повідомив суд про надання доказів судових витрат протягом п'яти днів з моменту ухвалення рішення.
Відповідно до положень статті 367 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Встановлено, що 18 жовтня 2024 року приблизно о 21 годині 15 хвилин, ОСОБА_4 , керуючи автомобілем «Dodge Journey», реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись по проїзній частині проспекту Броварського зі сторони станції метро «Дарниця» в напрямку станції метро «Чернігівська» в місті Києві, поблизу АЗС «Amic», яка розташована в місті Києві по проспекту Броварському, 18, здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка рухалась через проїзну частину у невстановленому для цього місці. В результаті даної дорожньо-транспортної пригоди пішохід ОСОБА_5 , отримала тілесні ушкодження та була госпіталізована до КНП «КМКЛШМД», де померла ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 від 25.10.2024, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , померла ІНФОРМАЦІЯ_5 у м.Київ (а.с.37).
19 жовтня 2024 року за вказаним фактом внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12024100000001195, правова кваліфікація кримінального правопорушення - ч.2 ст.286 КК України (а.с.21).
Відповідно до постанови слідчого відділу розслідування злочинів у сфері транспорту СУ ГУНП у м.Києві старшого лейтенанта Матющенка П.В. від 30 грудня 2024 року, кримінальне провадження №12024100000001195 від 19.10.2024 за фактом порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого закрито за відсутності у діях ОСОБА_4 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України.
Згідно постанови, дослідивши всі зібрані докази в ході розслідування кримінального провадження, орган досудового розслідування дійшов до висновку, що в причинному зв'язку скоєння даної пригоди знаходиться порушення Правил дорожнього руху України зі сторони пішоходу ОСОБА_5 , які виразилися в тому, що остання перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння перетинала проїзну частину дороги у невстановленому місці, вийшла на проїзну частину, не впевнившись у відсутності небезпеки для себе та інших учасників руху, тобто порушила п.п.4.7, 4.14 а) ПДР України. Підстави для притягнення до кримінальної відповідальності за ст.286 КК України водія ОСОБА_4 , в матеріалах кримінального провадження відсутні (а.с.28-36).
Відомостей того, що дана постанова оскаржувалась матеріали справи не містять.
Встановлено, що цивільно-правова відповідальність транспортного засобу «Dodge Journey», реєстраційний номер НОМЕР_1 була застрахована ТДВ СК «Альфа-Гарант».
22 травня 2025 року ТДВ СК «Альфа-Гарант» здійснило виплату страхового відшкодування в сумі 96000,00 гривень на банківські реквізити позивача, що підтверджується твердженнями позивача у позовній заяві.
Разом з тим, розмір заподіяної моральної шкоди оцінено позивачем в сумі 300 000,00 гривень, у зв'язку з чим, подано позов до відповідача про стягнення різниці між заподіяною та відшкодованою сумою (300 000,00 - 96 000,00=204 0000,00).
Також встановлено, що згідно інформації від 19.11.2024, ОСОБА_2 повідомив, що на момент смерті ОСОБА_5 до кола першого ступеня споріднення по відношенню до загиблого входили дитина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.38).
Відповідно до свідоцтва про народження, ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_6 в с.Глинне, Рокитнівського району Рівненської області, його батьками зазначені: ОСОБА_2 та ОСОБА_5 (а.с.39).
Відповідно до витягу з реєстру територіальної громади №2023/002161587 від 13.03.2023, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.40).
Згідно паспорта громадянина України НОМЕР_3 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.41-43).
У позовній заяві позивачем зазначено, що шлюб між ним та ОСОБА_5 розірвано у 2017 року.
Відповідно до рішення Рокитнівського районного суду Рівненської області від 13 грудня 2018 року у справі №571/303/18, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , зареєстровану в АДРЕСА_1 , жительку АДРЕСА_2 , позбавлено батьківських прав відносно малолітньої дитини: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_9 . Рішення суду не оскаржувалося та набрало законної сили 15 січня 2019 року (а.с. 97-100, 142-143).
Зі змісту указаного судового рішення встановлено, що задовго до ухвалення рішення мати ОСОБА_5 не приймала участі у утриманні та вихованні дитини, вела бродяжницький та аморальний спосіб життя, проживала окремо від сина, а останній перебував на повному утриманні батька ОСОБА_2 , який одружився вдруге, а батькову дружину син називає мамою.
Згідно з ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, завдання моральної шкоди іншій особі (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).
Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди (пункт 9 частини другої статті 16 ЦК України).
Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів (частина перша та пункти 1, 2 частини другої статті 23 ЦК України).
Виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб'єктивного цивільного права компенсація моральної шкоди повинна відбуватися в будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства (пункт 92 постанови Великої Палати Верховного Суду від 1 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц).
Відповідно до ч. 2 ст. 1168 ЦК України, моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім'єю.
За змістом ст. 1187 ЦК України, шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Частиною 2 ст. 1193 ЦК України передбачено, що якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом.
Згідно ст. 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Згідно з ст. 1200 ЦК України, у разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання (ч. 1); шкода відшкодовується дитині - до досягнення нею вісімнадцяти років (учню, студенту - до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ним двадцяти трьох років) (п. 1 ч. 1).
Статтею 180 СК України передбачено, що батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Згідно з ч. 2 ст. 166 цього ж Кодексу, особа, позбавлена батьківських прав, не звільняється від обов'язку щодо утримання дитини.
Крім того, відповідно до статті 169 СК України, мати, батько, позбавлені батьківських прав, мають право на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав.
Отже, відповідно до наведених норм матеріального права, малолітній ОСОБА_3 на день смерті матері ОСОБА_5 мав право на одержання від неї утримання, незалежно від факту позбавлення її батьківських прав.
Позбавлення батьківських прав не припиняє ані біологічного походження дитини, ані обов'язку батьків щодо її утримання, а відтак не усуває статусу дитини як такої, що належить до кола осіб, визначених ч. 2 ст. 1168 ЦК України.
Сам по собі факт позбавлення батьківських прав, а також відсутність фактичних сімейних відносин, не є підставою для позбавлення дитини права на відшкодування моральної шкоди, завданої смертю матері, оскільки таке право виникає із самого факту родинного зв'язку та втрати.
Колегія суддів також враховує, що моральна шкода у випадку смерті матері презюмується самим фактом такої смерті для малолітньої дитини, оскільки втрата одного з батьків об'єктивно пов'язана з душевними стражданнями, незалежно від інтенсивності попередніх сімейних відносин.
Водночас відсутність тісного емоційного зв'язку може впливати на розмір відшкодування, але не на саме право на таке відшкодування.
При завданні шкоди джерелом підвищеної небезпеки на особу, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, не може бути покладено обов'язок з її відшкодування, якщо вона виникла внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина п'ята статті 1187 ЦК України). Під непереборною силою слід розуміти, зокрема, надзвичайні або невідворотні за даних умов події (пункт 1 частини першої статті 263 ЦК України), тобто ті, які мають зовнішній характер. Під умислом потерпілого слід розуміти, зокрема, таку його протиправну поведінку, коли потерпілий не лише передбачає, але і бажає або свідомо допускає настання шкідливого результату (наприклад, суїцид).
Якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого, якщо інше не встановлено законом, розмір відшкодування з особи, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, має бути зменшено (але не може бути повністю відмовлено у відшкодуванні шкоди).
Положення статті 1193 ЦК України про зменшення розміру відшкодування з урахуванням ступеня вини потерпілого застосовуються і в інших випадках завдання шкоди майну, а також фізичній особі, однак у кожному разі підставою для цього може бути груба необережність потерпілого (перебування у нетверезому стані, нехтування правилами безпеки руху тощо), а не проста необачність.
Питання про те, чи є допущена потерпілим необережність грубою (частина друга статті 1193 ЦК України), у кожному конкретному випадку має вирішуватись з урахуванням фактичних обставин справи (характеру дії, обставин завдання шкоди, індивідуальних особливостей потерпілого, його стану тощо).
Отже, відсутність вини водія у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди, факт закриття кримінального провадження, а також наявність грубої необережності потерпілої, яка перебувала у стані алкогольного сп'яніння, самі по собі не є підставами для повної відмови у відшкодуванні шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки.
Зазначені обставини можуть враховуватися судом при визначенні розміру відшкодування відповідно до положень статті 1193 ЦК України, однак не виключають обов'язку особи, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відшкодувати завдану шкоду.
Таким чином, висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову з підстав відсутності вини відповідача та наявності грубої необережності потерпілої є помилковим.
При цьому груба необережність потерпілої не свідчить про наявність її умислу на заподіяння шкоди самій собі, що виключало б відповідальність відповідача у розумінні частини п'ятої статті 1187 ЦК України.
Згідно ч. 1 ст. 242 ЦК України, батьки (усиновлювачі) є законними представниками своїх малолітніх та неповнолітніх дітей.
Частиною 1 ст. 59 ЦПК України передбачено, що права, свободи та інтереси малолітніх осіб віком до чотирнадцяти років, а також недієздатних фізичних осіб захищають у суді відповідно їхні батьки, усиновлювачі, опікуни чи інші особи, визначені законом.
Звернення до суду законного представника з позовом в інтересах малолітньої дитини, у тому числі із зазначенням у прохальній частині про стягнення коштів на його користь як представника, не змінює правової природи спірних правовідносин, оскільки такі вимоги фактично спрямовані на захист прав та інтересів дитини.
Сам по собі спосіб формулювання прохальної частини позовної заяви не може бути підставою для відмови у позові, якщо з її змісту та обставин справи вбачається, що позов заявлено саме в інтересах малолітньої особи.
Отже, висновок суду першої інстанції про неналежність позивача та відмову у задоволенні позову з підстав заявлення вимог про стягнення коштів на користь законного представника є помилковим.
При цьому присуджені кошти в будь-якому випадку підлягають використанню в інтересах дитини, а законний представник не набуває самостійного матеріального права на такі кошти.
Оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам законності та обґрунтованості і підлягає скасуванню.
Суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для відшкодування моральної шкоди, неправильно застосувавши норми матеріального права та фактично пов'язавши наявність у дитини права на таке відшкодування із характером сімейних відносин між нею та загиблою матір'ю.
Водночас колегія суддів враховує, що позбавлення ОСОБА_5 батьківських прав, тривала відсутність участі у вихованні дитини, відсутність тісних сімейних зв'язків істотно зменшують інтенсивність моральних страждань, які підлягають компенсації. Водночас груба необережність самої потерпілої, яка перебувала у стані алкогольного сп'яніння та порушила правила дорожнього руху, перебувають у причинному зв'язку з настанням дорожньо-транспортної пригоди, і також є обставинами, що мають істотне значення для визначення розміру відшкодування моральної шкоди.
З урахуванням принципів розумності, виваженості та справедливості, характеру правопорушення, глибини душевних страждань дитини, а також зазначених обставин, колегія суддів вважає, що заявлений позивачем розмір моральної шкоди є завищеним.
Беручи до уваги, що частина моральної шкоди у розмірі 96 000 грн. вже відшкодована страховиком, а також враховуючи наведені вище обставини, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову та визначає розмір додаткового відшкодування моральної шкоди, що підлягає стягненню з відповідача, у сумі 20 000 грн.
Таким чином, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції - скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина 13 статті 141 ЦПК України).
Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина 6 статті 141 ЦПК України).
Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір".
За подання позовної заяви підлягав до сплати судовий збір у розмірі 2040 гривень, за подання апеляційної скарги судовий збір у розмірі 3060 гривень, що у сумі становить 5100 гривень.
Оскільки позов задоволено частково, то з відповідача на користь держави підлягає до стягнення 9,8% від сплаченого судового збору, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, що становить 499 грн. 80 коп.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з частинами першою-шостою статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі - ЄСПЛ) на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику ЄСПЛ як джерело права.
Визначаючи суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року в справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року в справі «Гімайдуліна і інші проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року в справі «East/WestAllianceLimited» проти України», від 26 лютого 2015 року в справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У позовній заяві визначено, що попередній розрахунок судових витрат становитиме 61200 гривень.
У заяві вих. №Р802 від 23.06.2025 року зазначено, що у відповідності до ч.8 ст. 141 ЦПК України докази судових витрат буде надано протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду.
До позовної заяви також долучено: Договір про надання професійної правничої (правової) допомоги №Ж182/Д368236 від 19.11.24, укладеним між ОСОБА_2, який діє в інтересах ОСОБА_3 та Адвокатським об'єднанням «Автопоміч»; додаток №1 до договору про надання професійної правничої допомоги, за яким вартість послуг становить 30% від фактично стягнутої компенсації.
Здійснені позивачем витрати на правничу допомогу під час розгляду апеляційної скарги додатково підтверджуються детальним описом робіт (наданих послуг) виконаних для надання професійної правничої допомоги на виконання умов договору №Ж182/Д368236 від 19.11.24, на суму 61200 грн.
Правничу допомогу в суді першої та апеляційної інстанції надавав адвокат АО "Автопоміч" Лабик Руслан Романович, повноваження якого підтверджені ордером №АІ1929758 від 23.06.2025 року.
Надані докази які є достатніми для підтвердження факту понесення витрат на правничу допомогу.
Колегія суддів вважає, що стягненню із заявника на користь позивача підлягають витрати на правничу допомогу у розмірі 1000,00 грн, з урахуванням вимог статей 137, 141 ЦПК України, а саме з урахуванням критерію реальності наданих адвокатських послуг, розумності їхнього розміру, конкретних обставин справи, з урахуванням її складності, обґрунтованості таких витрат та часткового задоволення позовних вимог.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 141, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , який діє в інтересах малолітнього ОСОБА_3 , подану адвокатом Лабиком Русланом Романовичем задовольнити частково.
Рішення Рокитнівського районного суду Рівненської області від 10 листопада 2025 року скасувати.
Позов ОСОБА_2 , який діє в інтересах малолітнього сина ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про відшкодування моральної шкоди, завданої смертю потерпілого задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 , який діє в інтересах малолітнього сина ОСОБА_3 , 20000 гривень 00 копійок моральної шкоди.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 , який діє в інтересах малолітнього сина ОСОБА_3 , 1000 гривень 00 копійок витрат понесених на правничу допомогу.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь держави 499 гривень гривень 80 копійок судового збору.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне судове рішення не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
Повний текст постанови виготовлено 26 березня 2026 року.
Судді: Боймиструк С.В.
Гордійчук С.О.
Ковальчук Н.М.