Справа № 159/2297/25 Головуючий у 1 інстанції: Губар В. Є.
Провадження № 22-ц/802/345/26 Доповідач: Бовчалюк З. А.
23 березня 2026 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Бовчалюк З.А.,
суддів - Здрилюк О.І., Карпук А.К.,
з участю секретаря судового засідання Русинчук М.М.,
представника позивача ОСОБА_1 ,
представника відповідача ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про припинення права на частку у спільному майні, виділення квартири в особисту приватну власність відповідачу та стягнення компенсації за частку у спільному майні за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 24 грудня 2025 року,
Позивач ОСОБА_3 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_4 про припинення права на частку у спільному майні, виділення квартири в особисту приватну власність відповідачу та стягнення компенсації.
Свої вимоги обґрунтовує тим, що позивач ОСОБА_3 та відповідач ОСОБА_4 є співвласниками трьохкімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідачу ОСОБА_4 належить 38/100 частки квартири на підставі договору дарування, укладеного 23.12.2021. Позивачу ОСОБА_3 належить 62/100 частки квартири на підставі договору купівлі-продажу, укладеного 14.11.2022. Відповідно до довідки №23/121 від 29.04.2024 квартира є неподільним об'єктом житлової нерухомості, що унеможливлює виділ частки в натурі. На момент придбання квартири позивач і відповідач не перебували у шлюбі, проте мали намір створити сім'ю і проживати разом. Після придбання всієї квартири позивачем і відповідачем зроблено сучасний ремонт. В подальшому між позивачем і відповідачем укладено шлюб, який тривав декілька місяців, і через суттєве погіршення відносин між подружжям рішенням Любомльського районного суду Волинської області від 21.06.2024 шлюб розірвано. Зазначає, що відповідач вчиняв домашнє насильство щодо позивача, неодноразово робив завідомо неправдиві повідомлення до правоохоронних органів про вчинення ОСОБА_3 крадіжок, без згоди позивача укладав договори оренди щодо 38/100 частки квартири з невідомими їй особами. Такими протиправними діями відповідач ОСОБА_4 створює умови, що позбавляють позивача можливості мирного користування своїм майном та проживання у ньому. В зв'язку з викладеними вище обставинами, позивач змінила місце проживання та переїхала на тимчасове проживання до своїх батьків. Заходи щодо досудового врегулювання спору виявилися марними. Спільне володіння та користування майном є неможливим, адже між сторонами неможливо встановити справедливий порядок користування майном, який би відповідав їх ідеальним часткам в ньому. У зв'язку з викладеним просить спір вирішити у судовому порядку та на підставі ст.358, 364 ЦК України задовольнити позов.
Просить припинити право власності позивача ОСОБА_3 на 62/100 частки квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , виділити в особисту приватну власність відповідачу ОСОБА_4 вказану квартиру та стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 грошову компенсацію за 62/100 частки вартості вказаної квартири в сумі 1288010.
Рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 24 грудня 2025 року позов задоволено.
Ухвалено припинити право власності ОСОБА_3 на 62/100 частки квартири АДРЕСА_3 .
Виділено в особисту приватну власність ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_3 , житловою площею 40,1 кв.м, загальною площею 66,6 кв.м.
Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 грошову компенсацію за 62/100 частки вартості квартири АДРЕСА_3 , житловою площею 40,1 кв.м, загальною площею 66,6кв.м в сумі 1646354, 00 грн.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Відповідач ОСОБА_4 покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин справи, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, порушення і неправильне застосування норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та постановити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.
Заслухавши представника позивача, представника відповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.
Відповідно до договору купівлі-продажу, укладеним 14.11.2022 року, посвідченого приватним нотаріусом Ковельського районного нотаріального округу Волинської області Мартинюком Е.В. (а.с.13-16) та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №315112188, виданим 14.11.2022 (а.с.17), позивачу ОСОБА_3 належить 62/100 частки квартири АДРЕСА_4 на праві спільної часткової власності.
Згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта, реєстраційним номер об'єкта нерухомого майна 2543609107060 відповідачу на підставі договору дарування серії та номер: 1863, виданого 23.12.2021 приватним нотаріусом Ковельського районного нотаріального округу Волинської області Мартинюком Е.В., належить 38/100 частки квартири АДРЕСА_4 на праві спільної часткової власності (а.с.18-20).
Рішенням Любомльського районного суду Волинської області від 21.06.2024 у справі № 159/2478/24 шлюб, який зареєстрований у Ковельському відділі ДРАЦС у Ковельському районі Волинської області ЗМУ МЮ 07.03.2024 за актовим записом № 79, між сторонами розірвано (а.с.25).
Звертаючись до суду з позовом ОСОБА_3 вказує, що відповідач постійно проживає у вказаній квартирі та після розірвання шлюбу свідомо та постійно створює перешкоди у користуванні квартирою. Зазначає, що відповідач неодноразово вчиняв домашнє насильство щодо неї, що підтверджується постановами Ковельського міськрайнного суду Волинської області від 10.05.2024 та 24.05.2024 про притягнення ОСОБА_4 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП (а.с.26-28) та іншими матеріалами правоохоронних органів (а.с.38-60). ОСОБА_4 уклав договір оренди щодо 38/100 частки квартири з невідомою особою без її згоди. За вказаних обставин вона вимушено переїхала на тимчасове проживання до батьків.
ОСОБА_3 з метою досудового врегулювання спору з приводу володіння спільною квартирою направляла відповідачу пропозицію щодо викупу її частки спільної квартири у розмірі 62/100 за ринковою ціною згідно з висновком № 451 від 16.10.2022 суб'єкта оціночної діяльності ФОП ОСОБА_5 про вартість квартири, яка становить 1288010,00 гривень (а.с.31).
Також, позивач направляла відповідачу пропозицію щодо наміру викупу 38/100 частки спільної квартири, що належить ОСОБА_4 за ринковою ціною, визначеною висновком № 451 від 16.10.2022 (а.с.36, 33, 34).
На обґрунтування заявлених вимог позивачем надано висновок експерта за результатами оціночно-будівельної експертизи за звернення ОСОБА_3 № 04/07-Д від 22.07.2025 судового експерта ОСОБА_6 (а.с.111-127), відповідно до якого: ринкова вартість житлової квартири, загальною площею 66,6 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , станом на момент проведення дослідження складає 2655409,00 грн.; ринкова вартість 62/100 частки житлової квартири, загальною площею 66,6 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , станом на момент проведення дослідження складає 1646354грн;
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання; має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. За захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу особа має право звернутися до суду (ст. 16 ЦК України).
Звертаючись до суду з даним позовом позивач зазначає, що між сторонами існують неприязні відносини, у наслідок яких спільне проживання та користування спірною квартирою не можливе, відповідач проживає в даній квартирі та на компенсацію його частки позивачем не погоджується, а тому позивач звернулась до суду з даним позовом на підставі ст.358, 364 ЦК України.
Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства (частини перша, друга статті 319 ЦК України).
Право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації (частини перша-третя статті 358 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 367 ЦК України майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділено в натурі між співвласниками за домовленістю між ними.
Виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється у порядку, встановленому статтею 364 цього Кодексу (частина третя статті 370 ЦК України).
Згідно зі статтею 364 ЦК України, яка має назву «Виділ частки із майна, що є у спільній частковій власності», право на отримання одним зі співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки від інших співвласників визначено саме за умови неможливості виділу її в натурі.
Отже, приписи статті 364 ЦК України хоч і визначають можливість отримання одним зі співвласників такої компенсації, проте не встановлюють умов чи обставин, за яких стягнення такої компенсації можливе в судовому порядку за умови відсутності згоди інших співвласників.
Водночас у статті 365 ЦК України визначено по суті зворотній механізм, а саме припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників: право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.
Отже, і стаття 364, і стаття 365 ЦК України визначили механізми припинення для одного чи декількох співвласників частки у праві на об'єкт спільної сумісної власності, і такий механізм залежить від правового результату, якого хоче досягнути співвласник, який ініціює вирішення спору.
Відповідно до частин першої - третьої статті 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання. У разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації.
Аналіз наведених норм матеріального права дає можливість зробити висновок про те, що право на компенсацію частки у спільному сумісному майні виникає лише в тому випадку, якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим.
Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 04 грудня 2024 року у справі №204/3949/17.
Звернувшись до суду із цим позовом, позивач вказує, що спірним майном користується відповідач, згоди між сторонами про спільне користування майном або про сплату позивачем відповідачу за його частку грошової компенсації не досягнуто, що і стало підставою для звернення до суду з даним позовом.
Такі доводи позивача відповідачем не спростовано .
За змістом ст. 364 ЦК України власник, який бажає виділу своєї частки, може вимагати виділу такої частки в натурі, і лише у зв'язку з неможливістю такого виділу або заборони такого виділ відповідно до закону, він має право на компенсацію, яку може вимагати на підставі цієї норми.
Зазначена норма права регулює випадки, коли співвласник бажає позбутися належної йому частки у спільному майні шляхом отримання від інших співвласників компенсації належної йому частки та визнання за ними права власності на все майно.
Таким чином з врахуванням закріплених в пункті 6 статті 3 ЦК України засад справедливості, добросовісності та розумності, що спонукають суд до врахування при вирішенні спору інтересів обох сторін, при розгляді справ, у яких заявляються вимоги одного зі співвласників про припинення його права на частку у спільному майні шляхом отримання від інших співвласників грошової компенсації вартості його частки, виділ якої є неможливим, суди мають встановити наступне: чи дійсно є неможливим виділ належної позивачу частки в натурі або чи не допускається такий виділ згідно із законом; чи користуються спільним майном інші співвласники - відповідачі по справі; чи сплачується іншими співвласниками, які володіють та користуються майном, матеріальна компенсація позивачу за таке володіння та користування відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України; чи спроможні інші співвласники виплатити позивачу компенсацію в рахунок визнання за ними права власності на спільне майно та чи не становитиме це для них надмірний тягар.
При цьому згідно ст. 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Отже при вирішенні справ про стягнення грошової компенсації вартості частки квартири, що знаходиться у спільній частковій власності, крім вказаних спеціальних норм Цивільного кодексу суду необхідно врахувати і загальні засади цивільного законодавства щодо справедливості, добросовісності та розумності з врахуванням прав та інтересів усіх співвласників, принципу пропорційності цивільного судочинства та дотримання розумного балансу між приватними інтересами фізичних осіб.
При цьому, суду слід ретельно вивчити обставини справи з метою з'ясувати, чи не зловживає позивач, який бажає виділу частки зі спільного майна шляхом отримання грошової компенсації вартості частки в майні та чи реалізація цього права не порушить прав інших осіб, які не мають змоги сплатити співвласнику грошову компенсацію вартості його частки, а обмежуючи право позивача на грошову компенсацію вартості частки квартири, якою фактично володіють та користуються лише відповідачі, і виходячи при цьому з інтересів останніх (їх скрутного матеріального становища), суду слід перевірити можливості сплати відповідачами такої компенсації і враховувати, що правовий режим спільної часткової власності має враховувати інтереси всіх її учасників і забороняє обмеження прав одних учасників за рахунок інших.
Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23 травня 2022 року у справі № 686/29779/19.
Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (частина друга статті 13 ЦК України). Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України).
У Рішенні від 28 квітня 2021 року № 2-р(II)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) Конституційний Суд України зазначив, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України та виснував таке: «Оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов'язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв'язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв'язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною)».
Аналіз наведених приписів ЦК України дає підстави для висновку, що як механізм, визначений статтею 365 ЦК України, для якого законодавець визначив умови застосування, так і механізм, встановлений статтею 364 ЦК України, з урахуванням урегульованих у пункті 6 статті 3 ЦК України засад справедливості, добросовісності та розумності, повинен враховувати певні критерії, які спонукають суд під час вирішення спорів, у яких заявляються вимоги одного зі співвласників про припинення його права на частку у спільному майні шляхом отримання від інших співвласників грошової компенсації вартості його частки, виділ якої є неможливим, враховувати баланс інтересів сторін.
Під час вирішення подібної категорії спорів суд має встановити: чи дійсно є неможливим виділ належної позивачу частки в натурі або чи не допускається такий виділ згідно із законом; чи користуються спільним майном інші співвласники - відповідачі у справі; чи сплачують інші співвласники, які володіють та користуються майном, матеріальну компенсацію позивачу за таке володіння та користування відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України; чи спроможні інші співвласники виплатити позивачу компенсацію в рахунок визнання за ними права власності на спільне майно та чи не становитиме це для них надмірний тягар.
Механізм реалізації статті 364 ЦК України, що був закладений законодавцем з метою вирішення спорів, у яких заявляються вимоги одного зі співвласників про припинення його права на частку у спільному майні шляхом отримання від інших співвласників грошової компенсації вартості його частки, виділ якої є неможливим, з огляду на принципи розумності, добросовісності та справедливості не може функціонувати без урахування спроможності інших співвласників виплатити позивачу компенсацію в рахунок визнання за ними права власності на спільне майно, щоб це не становило надмірного тягаря для них.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 грудня 2025 року № 466/2128/23 зазначає, що, оцінюючи категорію платоспроможності в широкому її розумінні з метою застосування механізму, визначеного статтею 364 ЦК України, потрібно враховувати, що це не лише про економічну складову, а й про врахування конкретної життєвої ситуації, в якій виник спір, саме тому питання платоспроможності, яке суд має дослідити, виходить за межі звичайних математичних розрахунків. Платоспроможність особи формується не лише за розміром доходу, а й обставинами та способом життя, які сприяють або обмежують її фінансову свободу. У жодному разі платоспроможність не зводиться до відомостей, отриманих із банківських рахунків чи довідки про доходи з місця роботи. Таку спроможність потрібно оцінювати комплексно - з урахуванням наявності майна, доступу до джерел доходу, соціального статусу, віку, стану здоров'я, витрат на базові потреби тощо.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що спірна квартира належить сторонам на праві спільної часткової власності, де позивачу належить 62/100 частки, а відповідачу 38/100 частки квартири.
В силу приписів Закону з моменту набуття позивачем та відповідачем права спільної часткової власності на квартиру, сторони мають право лише за взаємною згодою володіти та користуються спільним майном, і за жодних правових підстав не мають права вчиняти дій, які б не були узгоджені обома співвласниками.
Відповідачем не заперечується та обставина, що на час розгляду справи позивач у спірній квартирі не проживає, квартира знаходиться у фактичному користуванні відповідача, та передана третім особам в оренду. Сторони не дійшли згоди щодо спільного користування даною квартирою, виділ часток в даному випадку не є можливим.
Враховуючи характеристику об'єкта спірного майна, розмір часток сторін, їх вартість визначену на підставі висновку судової оціночно-будівельної експертизи, який відповідач належними та допустимими доказами не спростував, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про задоволення позову.
При розгляді справи в судді апеляційної інстанції, колегією суддів було оголошено перерву та надано сторонам можливість вирішити питання, щодо спірного об'єкту нерухомого майна, шляхом спільних домовленостей та врахування інтересів кожного із співвласників.
З пояснень представника позивача судом встановлено, що ОСОБА_4 у категоричній формі заперечує запропоновані варіанти вирішення питання, а саме: сплату ОСОБА_3 вартості його частки, або ж придбання ним частки, що належить позивачу. Також відповідач заперечує спільний продаж квартири співвласниками та розподіл отриманих коштів відповідно до часток кожного із них. Представник позивача вказував, що відповідачу було запропоновано компенсацію за належну йому частку у розмірі, що перевищує той розмір компенсації, який підлягає сплаті відповідачем позивачу, при тому що частка відповідача менша за частку позивача, однак на таку пропозицію відповідач в категоричній формі не погодився.
Наведені пояснення представника позивача представником відповідача не заперечувались та не спростовувались, а позиція сторони відповідача зводилась до необхідності скасування рішення суду першої інстанції.
З врахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що ОСОБА_4 свідомо не бажає вирішити спір та порушує право позивача на майно, співвласником якого є ОСОБА_3 , а тому її право підлягає судовому захисту в обраний нею спосіб.
Безпідставними є доводи апеляційної скарги про те, що судом не перевірено фінансова можливість ОСОБА_4 сплатити компенсацію та чи це не стане підставою для реалізації спірної квартири через прилюдні торги, в рахунок виконання фінансової складової такого рішення.
З матеріалів справи вбачається, що у відповідача, окрім частки в квартирі, на праві приватної власності належить також земельна ділянка площею 0,0064 га, а також інші об'єкти: нежитлове приміщення загальною площею 68, 4 кв.м, а також гараж площею 19, 7 у місті Ковелі, які і можуть бути підставою для реалізації з метою сплати компенсації.
На підставі наведеного, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що ухвалене місцевим судом рішення про задоволення позову відповідає вимогам закону.
Доводи апеляційної скарги зводяться до суб'єктивного тлумачення обставин справи, переоцінки доказів, які були предметом судового розгляду і яким суд першої інстанції надав правильну правову оцінку, а тому не слугують підставою для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції, яке ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.
Рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 24 грудня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий-суддя:
Судді: