Справа № 161/5574/25 Головуючий у 1 інстанції: Ковтуненко В. В.
Провадження № 22-ц/802/400/26 Доповідач: Матвійчук Л. В.
24 березня 2026 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Матвійчук Л. В.,
суддів - Федонюк С. Ю., Осіпука В. В.,
з участю секретаря судового засідання - Губарик К. А.,
позивача - ОСОБА_1 ,
представника відповідача (в режимі відеконференції) - Сеньківа А. І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кріс-Віт Україна» про стягнення нарахованої, але невиплаченої заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за апеляційною скаргою відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Кріс-Віт Україна» на заочне рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22 жовтня 2025 року
У березні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом, обґрунтовуючи вимоги тим, що у період з 26 серпня 2019 року по 02 січня 2025 року працювала на посаді фінансового директора у Товаристві з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Кріс-Віт Україна». 02 січня 2025 року вона була звільнена з роботи із займаної посади за власним бажанням згідно з ч. 3 ст. 38 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) з виплатою грошової компенсації за 79 календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки за робочий період з 26 березня 2021 року по дату звільнення. Однак, в день звільнення відповідач не виплатив належних їй коштів, чим порушив ч. 1 ст. 116 КЗпП України.
Позивач зазначала, що відповідно до розрахункового листа № 01 від 03 січня 2025 року заборгованість відповідача ТОВ «Кріс-Віт Україна» із виплати заробітної плати станом на дату її звільнення становила 145 434 грн 93 коп. Після звільнення відповідач здійснив часткову виплату заборгованості по заробітній платі, перерахувавши їй 21 січня 2025 року суму у розмірі 6 006 грн, а 22 січня 2025 року - 26 261 грн 01 коп. Після здійснення відповідачем вказаних виплат, розмір невиплаченої їй заробітної плати становить 112 807 грн 92 коп.
Оскільки відповідач не провів із нею повний розрахунок при звільненні та має заборгованість по заробітній платі, тому він відповідно до ст. 117 КЗпП України повинен виплати їй середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02 січня 2025 року по 26 березня 2025 року (день пред'явлення позову до суду). Виходячи з розміру її середньоденної заробітної плати 264 грн 56 коп. та періоду затримки розрахунку, який становить 60 робочих днів, розмір середнього заробітку, що підлягає стягненню з відповідача, становить 15 873 грн 42 коп.
Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просила суд стягнути з ТОВ «Кріс-Віт Україна» на свою користь заборгованість по невиплаченій заробітній платі у розмірі 112 807 грн 92 коп., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 15 873 грн 42 коп., а також понесені по справі судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 211 грн 20 коп. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 грн.
Заочним рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22 жовтня 2025 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Стягнуто з ТОВ «Кріс-Віт Україна» на користь ОСОБА_1 заборгованість по невиплаченій заробітній платі у розмірі 112 807 грн 92 коп. та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 15 873 грн 42 коп.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14 січня 2026 року заяву відповідача ТОВ «Кріс-Віт Україна» про перегляд заочного рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22 жовтня 2025 року у цій справі залишено без задоволення.
В апеляційній скарзі представник відповідача ТОВ «Кріс-Віт Україна» Самолюк В. В., покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просив оскаржуване рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в позові ОСОБА_1 .
На переконання скаржника, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення позову у цій справі. Так, станом на 22 жовтня 2025 року ТОВ «Кріс-Віт Україна» не мало іншого представника, окрім іноземця-директора, якому судом всупереч вимогам ч. 2 ст. 75 ЦПК України не було призначено перекладача, Конінгс Крістоф Матьє Й. не знав про призначення справи до розгляду на 22 жовтня 2025 року. Крім того, суд розглянув справу без участі сторін всупереч ухвалі від 07 серпня 2025 року про обов'язкову явку учасників справи з метою надання особистих пояснень. Скаржник вказує, що судом було встановлено, що при звільненні позивача відповідачем лише частково були проведені розрахунки по виплаті заробітної плати у розмірі 6 006 грн та 26 621 грн 01 коп. При цьому загальна сума заборгованості 145 434 грн 93 коп. визнана відповідачем ТОВ «Кріс-Віт Україна». Суд дійшов такого висновку на підставі довідки № 1 від 03 січня 2025 року, яка директором товариства Конінгс Крістофом Матьє Й. не видавалася і не підписувалася. При цьому Конінгс Крістоф Матьє Й. та позивач ОСОБА_1 перебувають у шлюбі, а остання перебувала на посаді фінансового директора товариства з 26 серпня 2019 року аж до моменту звільнення 02 січня 2025 року. Саме її обов'язком був належний контроль за виплатою заробітної плати, яка, зі слів ОСОБА_2 , нею регулярно отримувалася. За таких умов заборгованість по оплаті заробітної плати перед позивачем відсутня, а довідка № 1 від 03 січня 2025 року є підробленою. Також суд безпідставно стягнув з товариства на користь позивача судовий збір у розмірі 1 211 грн 20 коп., оскільки ОСОБА_1 на час звернення до суду з позовом була звільнена від його сплати на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір». З огляду на це, судовий збір підлягав стягненню в дохід держави, а не на користь позивача, оскільки вона сплатила його у більшому розмірі ніж встановлено законом. Тому позивач має право на повернення помилково сплаченого судового збору. Крім того, оскільки в матеріалах справи відсутній детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, тому суд безпідставно стягнув з товариства на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 грн.
У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , посилаючись на безпідставність вимог апеляційної скарги та законність і обґрунтованість висновків суду першої інстанції, просила залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позов у цій справі. Сторона відповідача не довела тих обставин, на які вона посилалася як на підставу своїх заперечень та не надала жодних належних, допустимих та достовірних доказів, які б підтверджували той факт, що товариство виплатило позивачу заробітну плату у повному розмірі. Водночас в матеріалах справи містяться належні та допустимі докази, що підтверджують наявність заборгованості із виплати заробітної плати перед позивачем, що обґрунтовано урахував суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення. У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача також просила апеляційний суд стягнути з ТОВ «Кріс-Віт Україна» на користь ОСОБА_1 понесені у суді апеляційної інстанції витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000 грн.
Згідно із частинами 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши пояснення позивача, представника відповідача, дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_1 у період з 26 серпня 2019 року по 02 січня 2025 року працювала у ТОВ «Кріс-Віт Україна» на посаді фінансового директора.
На підставі наказу № 1/25-ОС від 02 січня 2025 року ОСОБА_1 була звільнена з роботи із займаної посади за власним бажанням згідно з ч. 3 ст. 38 КЗпП України з виплатою грошової компенсації за 79 календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки за робочий період з 26 березня 2021 року по 02 січня 2025 року.
Судом також встановлено, що згідно з довідкою № 1 від 03 січня 2025 року загальна сума заборгованості по невиплаченій заробітній платі ТОВ «Кріс-Віт Україна» перед ОСОБА_1 становила 145 434 грн 93 коп. Відповідач після звільнення позивача лише частково здійснив розрахунки по виплаті заробітної плати у розмірі 6 006 грн та 26 621 грн 01 коп., що підтверджується виписками з банківського рахунку позивача (а.с.15, 16). Залишок заборгованості по невиплаченій заробітній платі становить 112 807 грн 92 коп.
Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 у своїх вимогах зазначала, що після здійснення відповідачем часткових виплат, розмір невиплаченої їй заробітної плати становить 112 807 грн 92 коп., яка підлягає стягненню з товариства на її користь. Крім того, відповідач зобов'язаний відповідно до ст. 117 КЗпП України виплати їй середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02 січня 2025 року по 26 березня 2025 року у розмірі 15 873 грн 42 коп.
Відповідно до ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні та провести з ним розрахунок у строки, визначені ст. 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
Згідно з ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
Обов'язок здійснювати нарахування та виплату заробітної плати, інших виплат, належних працівникові, а так само вести бухгалтерський, податковий облік тощо, лежить на працедавцеві, а не на працівникові.
Згідно зі статтями 115, 116 КЗпП України відсутність заборгованості перед позивачем має довести саме роботодавець, але це не звільняє позивача від процесуального обов'язку доведення наявності права на отримання відповідних сум (див. постанову Верховного Суду від 08 лютого 2023 року у справі №757/23764/20).
Відповідно до ст. 117 КЗпП України, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Середній заробіток розраховується відповідно до правил, які передбачені у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок №100).
У абз. 3 п. 2 Розділу ІІ Порядку № 100 вказано, що середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
У справі, яка переглядається, суд першої інстанції встановив, що згідно з довідкою № 1 від 03 січня 2025 року загальна сума заборгованості по невиплаченій заробітній платі ТОВ «Кріс-Віт Україна» перед ОСОБА_1 становила 145 434 грн 93 коп. При звільненні позивача їй відповідачем частково була виплачена заборгованість по заробітній платі у розмірі 32 627 грн 01 коп. (6 006 грн - 21 січня 2025 року, 26 261 грн 01 коп. - 22 січня 2025 року). Зважаючи на те, що розмір невиплаченої заробітної плати становить 112 807 грн 92 коп., тому суд першої інстанції обґрунтовано стягнув її у зазначеному розмірі з відповідача на користь позивача.
Крім того, встановивши, що відповідач при звільненні позивача не виплатив їй заборгованість із заробітної плати, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для покладення на відповідача відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, а саме виплати позивачу її середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні. Судом встановлено, що середньоденний заробіток позивача становив 264 грн 56 коп., що розрахований, виходячи із заробітної плати позивача за два останні повно відпрацьовані нею місяці у розмірі 16 138 грн 52 коп. (листопад-грудень 2024 року) та 60 робочих днів (22 робочі дні у січні 2025 року, 20 робочих днів у лютому 2025 року та 18 робочих днів у березні 2025 року). Отже, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02 січня 2025 року (день звільнення) по 26 березня 2025 року (день пред'явлення позову) становить 15 873 грн 42 коп. (60 робочих днів х 264 грн 56 коп.). При цьому суд врахував, що сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не перевищує розмір заробітної плати, невиплаченої при звільненні позивачу, а також дії позивача та відповідача, встановлені фактичні обставини справи, тривалість розгляду цієї справи, а тому дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за весь час затримки розрахунки при звільненні у розмірі 15 873 грн 42 коп.
Отже, задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивач довела належними та допустимими доказами наявність права на отримання відповідних сум.
Зважаючи на вищенаведене, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду про задоволення позову ОСОБА_1 є законним та обґрунтованим.
Доводи апеляційної скарги представника відповідача щодо неналежного повідомлення про судове засідання, є безпідставними, оскільки судова повістка про виклик у судове засідання, призначене на 22 жовтня 2025 року, була доставлена до електронного кабінету ТОВ «Кріс-Віт Україна» 07 серпня 2025 року о 18 год. 33 хв., що підтверджується відомостями з підсистеми «Електронний суд» ЄСІТС. Отже, відповідно до ст. 128 ЦПК України з 08 серпня 2025 року відповідач вважається належним чином повідомленим про дату, час і місце судового розгляду. Крім того, надуманими є доводи апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції права відповідача на користування послугами перекладача, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 75 ЦПК України перекладач допускається ухвалою суду за заявою учасника справи або призначається з ініціативи суду. Конструкція зазначеної норми права не передбачає обов'язку суду призначити перекладача учаснику справи. Не приймаються до уваги також доводи апеляційної скарги про відсутність заборгованості із заробітної плати та підроблення довідки № 1 від 03 січня 2025 року, оскільки жодними належними доказами не підтверджуються та не спростовують встановлених судом першої інстанції обставин справи і правильності зроблених судом висновків. Посилання в апеляційній скарзі на те, що згадана довідка директором товариства Конінгс Крістофом Матьє Й. не видавалася і не підписувалася, є неспроможними, оскільки з приводу підробки підпису директора на вказаній довідці під час розгляду справи не заявлялося відповідне клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи. Причини неподання такого клопотання у суді першої інстанції сторона відповідача в апеляційній скарзі не навела, а тому власне з цих підстав під час апеляційного розгляду було відмовлено у відповідному клопотанні, заявленому представником відповідача. Оскільки відповідач був належним чином повідомлений про судове засідання на 22 жовтня 2025 року, тому мав можливість вчасно заявити відповідне клопотання, а також мав передбачити наслідки невчинення відповідних процесуальних дій. Крім того, на доведення обставин відсутності заборгованості по заробітній платі перед позивачем та спростування відомостей про заборгованість по заробітній платі у довідці № 1 від 03 січня 2025 року роботодавець мав процесуальну можливість надати докази виплати заробітної плати, оскільки такі докази наявні саме у роботодавця. Проте, відповідач як роботодавець згідно зі статтями 115, 116 КЗпП України жодними належними, допустимими та достовірними доказами не довів відсутність заборгованості перед позивачем та не надав суду доказів виплати позивачу заробітної плати та сум, які нараховані та виплачені позивачу при звільненні, що є його процесуальним обов'язком. Крім того, сплата позивачем судового збору у розмірі 1 211 грн 20 коп. була здійснена правомірно, оскільки від сплати судового збору за позовну вимогу про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні і яка не входить до структури заробітної плати, вона не була звільнена відповідно до Закону України «Про судовий збір». Тому задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції з додержанням норм процесуального права, а саме п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, стягнув зазначену суму судового збору з відповідача на користь позивача
Отже, висновки суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги ґрунтуються на встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка. Суд правильно застосував норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, під час розгляду справи не допустив порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують правильних висновків суду, фактично зводяться до переоцінки доказів, а також власного тлумачення правових норм.
Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, апеляційний суд доходить висновку про законність та обґрунтованість ухваленого у цій справі рішення суду та відсутність підстав для його скасування.
Крім того, оскільки позов ОСОБА_1 задоволено повністю, суд першої інстанції урахувавши, що в матеріалах справи містяться докази понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу, а також відсутність заперечень сторони позивача про їх неспівмірність, обґрунтовано виходив з того, що реально понесені витрати позивача на правничу допомогу адвоката в 10 000 грн є розумним розміром відшкодуванням таких витрат і співмірними із складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, а тому на підставі п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України дійшов правильного висновку про стягнення їх у зазначеному розмірі з відповідача на користь позивача.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
На підставі наведеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Підстави для його зміни чи скасування відсутні.
Що стосується стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції за подання відзиву на апеляційну скаргу, то слід зазначити наступне.
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 2 ст. 141 ЦПК України, відповідно до якої інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до частин 1 та 2 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частиною 8 ст. 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Згідно з ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
У частинах 4-6 ст. 137 ЦПК України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог ч. 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відзив на апеляційну скаргу разом із клопотанням про стягнення витрат на професійну правничу допомогу через систему «Електронний суд» надіслана стороні відповідача, від якої заперечень не надійшло.
Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 137 ЦПК України).
Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постановах: від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі №925/1137/19, Верховним Судом у постановах: від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19 (провадження № 61-22131св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18 (провадження № 61-44217св18), від 15 червня 2021 року у справі № 159/5837/19 (провадження № 61-10459св20), від 01 вересня 2021 року у справі № 178/1522/18 (провадження № 61-3157св21).
Указана судова практика є незмінною.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги/додатковій угоді до договору.
У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача ОСОБА_1 - Міщук І. В. заявила про стягнення з відповідача ТОВ «Кріс-Віт Україна» на користь позивача ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції у розмірі 5 000 грн, до якого приєднала відповідні докази, а саме: копію договору про надання правової допомоги від 01 січня 2025 року, копію додаткової угоди № 4 від 02 березня 2026 року до договору про надання правової допомоги від 01 січня 2025року, копію акту наданих послуг від 10 березня 2026 року до договору про надання правової допомоги від 01 січня 2025 року, копію платіжної інструкції від 07 березня 2026 року про оплату позивачем витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000 грн відповідно до договору про надання правової допомоги від 01 січня 2025 року та додаткової угоди № 4 до нього. Як вбачається з акту наданих послуг № 1 до договору про надання правової допомоги від 01 січня 2025 року, адвокат Міщук І. В. надала ОСОБА_1 послуги з правової допомоги у вигляді підготовки та подання до апеляційного суду відзиву на апеляційну скаргу відповідача ТОВ «Кріс-Віт Україна». Розмір гонорару адвоката за надані послуги фіксований і становить 5 000 грн.
Таким чином, представник позивача надала докази на підтвердження обсягу наданих правничих послуг, виконаних робіт та їх вартість.
У постановах від 19 лютого 2022 року у справі № 755/9215/15-ц та від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та потрібності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.
Крім того, згідно з п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Суд враховує, що апеляційну скаргу відповідача ТОВ «Кріс-Віт Україна», на яку адвокатом позивача ОСОБА_1 - Міщук І. В. був поданий відзив, залишено без задоволення, а розмір витрат на професійну правничу допомогу в 5 000 грн відповідає засадам цивільного законодавства щодо розумності та справедливості, а також враховуючи відсутність заперечень сторони відповідача про їх неспівмірність, тому колегія суддів дійшла висновку про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у вказаному розмірі з відповідача ТОВ «Кріс-Віт Україна» на користь позивача ОСОБА_1 .
Зазначений розмір витрат на професійну правничу допомогу відповідатиме критерію реальності наданих адвокатських послуг, розумності їхнього розміру, конкретним обставинам справи, з урахуванням її складності, необхідних процесуальних дій сторони.
Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Кріс-Віт Україна» залишити без задоволення.
Заочне рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22 жовтня 2025 року у цій справі залишити без змін.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Кріс-Віт Україна» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції у розмірі 5 000 (п'ять тисяч) гривень.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду упродовж тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий-суддя
Судді: