Придніпровський районний суд м.Черкаси
Справа № 711/9363/25
Провадження № 6/711/52/26
27 березня 2026 року Придніпровський районний суд м. Черкаси у складі:
головуючого - судді Скляренко В.М.
при секретарі Півень С.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Черкаси заяву ОСОБА_1 про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу,
Заявник - ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою, в якій з врахуванням уточнень своїх вимог, просила визнати виконавчий лист, виданий Придніпровським районним судом м. Черкаси 16.01.2026 у справі №711/9363/2025, таким, що не підлягає виконанню, та стягнути на її користь безпідставно стягнуті кошти у сумі 363,50 грн., що були стягнуті з неї в якості мінімальної суми витрат виконавчого провадження під час примусового виконання відповідного виконавчого листа.
В обґрунтування своїх вимог відповідачка посилається на те, за рішенням суду від 12.11.2025 з неї було стягнуто в дохід держави судовий збір в сумі 968,96 грн., який вона сплатила в добровільному порядку в повному обсязі 09.12.2025 і в той же день надала суду копію відповідної платіжної квитанції. Натомість 16.01.2026 судом було виготовлено та 19.01.2026 направлено до Другого ВДВС у м. Черкаси для примусового виконання виконавчий лист про стягнення з відповідачки в дохід держави судового збору в розмірі 968,96 грн. Здійснення виконавчих дій державним виконавцем обумовило стягнення з відповідачки суми коштів в розмірі понад 700 грн., з яких 400 грн. в якості судового збору, 363,50 грн. стягнуті, як мінімальна сума витрат виконавчого провадження. Суму коштів, які були стягнуті з відповідачки в якості судового збору в розмірі 400грн. їй було повернуто. Оскільки 09.12.2025 відповідачкою було вчасно добровільно виконано рішення суду від 12.11.2025 щодо сплати судового збору, то виконавчий лист не мав видаватись судом і не підлягав примусовому виконанню, а виконавче провадження №80249970 було відкрито протиправно і відповідно витрати виконавчого провадження стягнуті з відповідачки протиправно і підлягають поверненню.
25.02.2026 на адресу суду Другим відділом ДВС у м. Черкаси КМУ МЮУ направлено постанову про закінчення виконавчого провадження та повернуто виконавчий лист №711/9363/25 від 16.01.2026 року.
26.02.2026 Придніпровським районним судом м. Черкаси здійснено запит до Другого відділу ДВС у м. Черкаси Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України.
02.03.2026 ОСОБА_1 до суду подано заяву про розгляд заяви про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, без її участі.
03.03.2026 до суду надійшла заява представника ТУ ДСА в Черкаській області Гузій Ю.В., в якій вона просила проводити судове засідання без її участі та ухвалити рішення про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню. В обґрунтування своєї позиції посилається на те, що відповідачкою було здійснено оплату судового збору на розрахунковий рахунок UA9689999803131141206000023765 (МФО899998; ЄДРПОУ 37930566; отримувач коштів: ГУК у Черкаській області/Придніпровський р-н/22030101). Даний розрахунковий рахунок є спеціальним рахунком Придніпровського районного суду м. Черкаси, на який сплачуються кошти судового збору за подання до вказаного місцевого суду відповідних заяв (що як правило передує їх подачі). Для сплати судового збору на користь держави за судовим рішенням, яке набрало законної сили, як в порядку добровільного виконання так і в порядку примусового виконання, наявний інший розрахунковий рахунок: UA908999980313111256000026001; ЄДРПОУ 37993783; Отримувач коштів ГУК у м. Києві /м. Київ/22030106. Таким чином заявницею ОСОБА_1 помилково сплачено судовий збір за іншими платіжними реквізитами, а відтак відсутні підстави для висновку про ствердження того, що обов'язок боржника ОСОБА_1 був відсутній, у зв'язку з добровільним виконанням такого обов'язку. За таких обставин відсутні підстави для задоволення заяви ОСОБА_1 про визнання виконавчого листа від 16.01.2026 у справі №711/9363/25 таким, що не підлягає виконанню, оскільки на момент його видачі судом був наявний обов'язок боржника ОСОБА_1 щодо стягнення відповідних коштів.
03.03.2026 від відповідачки надійшли письмові пояснення, в яких з посиланням на висновок, викладений у постанові ВП ВС від 18.01.2023 у справі №170/129/21, вказується, що оскільки кошти у сумі 970 грн. були сплачені ОСОБА_1 з поміткою призначення платежу «судовий збір, ОСОБА_1 , справа 711/9363/25, Придніпровський районний суд м. Черкаси» і відповідні кошти зараховано до спеціального фонду Державного бюджету України, то рішення суду у справі №711/9363/25 фактично було виконаним з моменту зарахування таких коштів і відповідно були відсутні підстави для видачі виконавчого листа від 16.01.2026 у справі №711/9363/25. Відповідачка зазначає, що у рішенні суду не було вказано реквізити для сплати судового збору в частині його стягнення на користь держави, а бюджет фактично отримав такі кошти і ніхто не звертався до ОСОБА_1 про необхідність переспрямування сплачених коштів, а відтак виконавчий лист від 16.01.2026 у справі № 711/9363/25 має бути визнаний таким, що не підлягає виконанню.
В судове засідання учасники справи не з'явились, проте надали заяви, в яких просили здійснювати судовий розгляд заяви відповідачки про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, без їх участі.
23.03.2026 суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення.
Дослідивши письмові матеріали заяви та цивільної справи №711/6945/21 суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13.12.2012 №18-рп/2012 Конституційний Суд України).
Статтею 18 ЦПК України, визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Розділом VI ЦПК України врегулювано процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень у цивільних справах.
Згідно частин 1, 3 ст. 431 ЦПК України виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції. Виконавчий лист, судовий наказ, а у випадках, встановлених цим Кодексом, ухвала суду є виконавчими документами.
Відповідно частини 1 ст. 432 ЦПК України суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню.
Суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин (ч. 2 ст. 432 ЦПК України).
Враховуючи імперативні приписи ст. 129-1 Конституції України, статті 18 ЦПК України щодо обов'язковості виконання судового рішення, що набрало законної сили, положення статті 432 ЦПК України визначає можливість визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню, лише за наявності для цього безумовних і безспірних підстав, тобто є процедурною нормою, що врегульовує правовідносини між боржником і стягувачем на стадії виконання рішення.
Наслідком визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, відповідно до пункту 5 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» є закінчення виконавчого провадження.
Підстави для визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, можна поділити на дві групи: матеріально-правові та процесуально-правові.
Процесуально-правовими підставами для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, є обставини, що свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа, зокрема: видача виконавчого листа за рішенням, яке не набрало законної сили (крім тих, що підлягають негайному виконанню); коли виконавчий лист виданий помилково за рішенням, яке взагалі не підлягає примусовому виконанню; видача виконавчого листа на підставі ухвали суду про затвердження мирової угоди, яка не передбачала вжиття будь-яких примусових заходів або можливості її примусового виконання і, як наслідок, видачі виконавчого листа; помилкової видачі виконавчого листа, якщо вже після видачі виконавчого листа у справі рішення суду було скасоване; видачі виконавчого листа двічі з одного й того ж питання у разі віднайдення оригіналу виконавчого листа вже після видачі його дубліката; пред'явлення виконавчого листа до виконання вже після закінчення строку на пред'явлення цього листа до виконання.
До матеріально-правових підстав для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, можна віднести ті обставини, що свідчать про припинення обов'язку боржника з передбачених законом підстав.
Разом з цим, законодавець не дав чіткого визначення «інших причин» для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, у частині другій статті 432 ЦПК України. При цьому, словосполучення «або з інших причин» не стосується припинення обов'язку боржника, який підлягає виконанню, а є іншими причинами, наприклад: в апеляційному чи касаційному порядку скасовано або змінено рішення суду, або ж у зв'язку з нововиявленими обставинами, а виконавчий лист ще не виконаний.
Отже, перелік підстав для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, за змістом статті 432 ЦПК України, не є вичерпним, оскільки передбачає також інші підстави для прийняття такого рішення, ніж прямо зазначені у цій нормі процесуального права.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 21 грудня 2023 року у справі № 824/2/22 (провадження № 61-9190ав22).
Сутність процедури визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, полягає насамперед у встановленні обставин та фактів, що підтверджують відсутність матеріального обов'язку боржника, які виникли після ухвалення судового рішення, або наявність процесуальних підстав, які свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа.
Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 24 червня 2020 року у справі № 520/1466/14-ц, провадження № 61-43447св18, від 09 вересня 2021 року у справі № 824/67/20, провадження № 61-10482ав21, від 09 червня 2022 року у справі № 2-118/2001, провадження № 61-1762ав22, які підтримані в постанові Верховного Суду від 09.02.2023 у справі № 824/85/21.
За обставинами спірних правовідносин судом встановлено, що за результатом розгляду даної цивільної справи по суті суд 12.11.2025 ухвалив рішення про задоволення позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу. Вирішуючи питання про розподіл судових витрат в резолютивній частині рішення суду, з врахуванням ухвали від 01.12.2025 про виправлення описки, зазначено: «Стягнути із ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в розмірі 968,96 грн.»
09.12.2025 відповідачка направила до суду через електронний кабінет заяву про долучення до матеріалів справи доказів сплати судового збору згідно рішення та ухвали суду, до якої було додано квитанцію №63DT-4BQY-7Z3E від 09.12.2025. Аналіз змісту такої квитанції свідчить, що вона підтверджує сплату судового збору у сумі 970 грн. за платіжними реквізитами для Придніпровського районного суду м. Черкаси, які сформовані через підсистему «Електронний суд», оскільки сплата судового збору здійснювалась безпосередньо в Електронному кабінеті учасника справи.
Натомість 16.01.2026 судом було виготовлено та 19.01.2026 направлено до Другого відділу державної виконавчої служби у місті Черкаси Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (далі - Другий ВДВС м. Черкаси) виконавчий лист №711/9363/25 про стягнення з ОСОБА_1 на користь держави судового збору в розмірі 968,96 грн.
16.02.2026 державним виконавцем Другого ВДВС м. Черкаси розпочато виконавче провадження №80249970 задля примусового виконання відповідного виконавчого листа.
В ході примусового виконання державним виконавцем було стягнуто з ОСОБА_1 грошові кошти на загальну суму 773,79 грн., з яких 363,50 грн. перераховано до державного бюджету, як сплата витрат виконавчого провадження, а 410,29 грн. повернуті ОСОБА_1 , як сума боргу, що помилково або надмірно стягнута за виконавчим документом.
18.02.2026 на адресу Другого ВДВС м. Черкаси надійшов лист суду про повернення відповідного виконавчого листа без подальшого виконання, внаслідок чого 23.02.2026 державним виконавцем винесено постанову про закінчення ВП №80249970 згідно п. 10 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» (повернення виконавчого документу без виконання на вимогу суду або іншого органу, який його видав).
Обставини виконання виконавчого листа №711/9363/25 від 16.01.2026 підтверджуються листом Другого ВДВС м. Черкаси від 03.03.2026.
Заявляючи вимоги про визнання виконавчого листа №711/9363/25 від 16.01.2026 таким, що не підлягає виконанню, відповідачка посилалась на те, що станом на момент оформлення виконавчого листа вона вже фактично у добровільному порядку виконала своє зобов'язання зі сплати судового збору в дохід держави, а відтак відповідний виконавчий лист не підлягає до виконання.
Надаючи оцінку доводам відповідачки в контексті обставин спірних правовідносин суд виходить з наступного.
Згідно зі ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Відповідно до зі ст. 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи, зокрема, завдання цивільного судочинства та забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами.
Згідно з ч. 2 ст. 133 ЦПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Частиною першою статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначені Законом України «Про судовий збір».
Судовий збір - це збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат (стаття 1 Закону України «Про судовий збір»).
Згідно зі статтею 2 Закону України «Про судовий збір» платники судового збору -громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи - підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення, передбачене цим Законом.
Відтак держава ставить сплату судового збору як передумову звернення до суду, а тому й судовий збір повинен бути сплачений до подачі позовної заяви в суд.
Стаття 9 Закону України «Про судовий збір» встановлює, що судовий збір сплачується за місцем розгляду справи та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України. Суд перед відкриттям (порушенням) провадження у справі, прийняттям до розгляду заяв (скарг) перевіряє зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України. Кошти судового збору спрямовуються на забезпечення здійснення судочинства та функціонування органів судової влади, а також на забезпечення архітектурної доступності приміщень судів, доступності інформації, що розміщується в суді, для осіб з інвалідністю та інших маломобільних груп населення.
Зарахування коштів до Державного бюджету України свідчить по те, що з моменту їх зарахування вони стають коштами дохідної частини Державного бюджету України, однак повинні витрачатись на забезпечення здійснення судочинства та функціонування органів судової влади. При цьому, виходячи зі змісту зазначеної норми, законодавство не визначає, що кошти державного бюджету, які зараховані до Державного бюджету за розгляд певної справи певним судом, повинні витрачатись лише на функціонування цього суду.
Розміри судового збору, що надійшли за розгляд справ судами України, враховуються по кожному суду, за їх надходження, застосування пільг щодо сплати судового збору та їх використання суди звітують перед Державною судовою адміністрацією України (далі - ДСА України), а ДСА України - перед Державною службою статистики України (наказ Державної судової адміністрації України від 21 грудня 2012 року № 172 (зі змінами) у редакції наказу ДСА України від 04 листопада 2022 року № 404).
Однак це також не означає, що суди як органи судової влади, що здійснюють функції правосуддя, є автономними у цій своїй діяльності, оскільки кошти судового збору є коштами спеціального фонду Державного бюджету України в цілому та вони не спрямовуються лише на здійснення правосуддя виключно тим судом, що розглядає справу. Перерозподіл сплачених коштів може здійснюватися ДСА України у визначеному нею порядку або у порядку, визначеному іншим компетентним органом держави.
Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.01.2023 у справі №170/1291/21.
Аналіз вищенаведених положень законодавства свідчить, що сторонами правовідносин щодо сплати судового збору виступають учасники справи (з однієї сторони, як платник) та держава (з іншої сторони, як отримувач). Сутність зобов'язання зі сплати судового збору в дохід держави полягає у сплаті учасником справи до Державного бюджету України відповідної суми грошових коштів, які зараховуються до спеціального фонду, а головним розпорядником таких коштів є Державна судова адміністрація України.
Варто зауважити, що ані положення Закону України «Про судовий збір», ані норми ЦПК України не визначають того, що сплата судового збору, яка здійснюється учасником суспільних відносин за подання заяви до суду і має передувати фактичному зверненню до відповідного суду з такою заявою, та сплата судового збору на підставі судового рішення, яким на особу покладається обов'язок сплатити судовий збір за надходження до суду певної заяви, мають різне цільове призначення і можуть зараховуватись до різних фондів Державного бюджету. Зазначений висновок не свідчить про те, що для таких випадків не можуть визначатись різні банківські реквізити для здійснення відповідних платежів, проте це не змінює сутності зобов'язання учасника справи, яке полягає у сплаті ним власних коштів в дохід держави у вигляді відповідної ставки судового збору.
За обставинами даної справи судом встановлено, що ухвалюючи остаточне рішення у справі по суті позовних вимог, суд, при вирішення питання про розподіл судових витрат, поклав на відповідачку обов'язок зі сплати судового збору в дохід держави. На виконання зобов'язання зі сплати судового збору відповідачкою здійснено його оплату в повному обсязі за банківськими реквізитами, що наявні у загальному доступі та в підсистемі «Електронний суд», для оплати судового збору за подання позовної заяви до Придніпровського районного суду м. Черкаси і відповідні кошти зараховані до спеціального фонду державного бюджету. При здійсненні відповідного платежу відповідачкою у призначенні платежу вказувалось всі необхідні реквізити (сума судового збору; номер судової справи; П.І.Б. платника; найменування суду), які дозволяють належним чином ідентифікувати мету сплати відповідних коштів. Таким чином обов'язок відповідачки зі сплати судового збору слід вважати припиненим у зв'язку з його добровільним виконанням.
Виконавчий лист - це письмовий документ встановленої форми і змісту, який видається судом для примусового виконання прийнятих ним у справах рішень, ухвал, постанов, як підстава для їх виконання. Виконавчий лист зобов'язує боржника, інших юридичних та фізичних осіб точно і своєчасно виконати рішення суду чи іншого органу, а також сприяти державному виконавцю у примусовому виконанні рішення.
Враховуючи, що обов'язок відповідачки зі сплати судового збору в даній цивільній справі що сплати судового збору в дохід держави є припиненим у зв'язку з його добровільним виконанням, то вимоги відповідачки про необхідність визнання виконавчого листа №711/9363/25 від 16.01.2026 таким, що не підлягає виконанню, є правомірними та обґрунтованими і підлягають до задоволення.
Що стосується вимог відповідачки про повернення їй витрат виконавчого провадження, то слід зауважити наступне.
Частиною 1 ст. 42 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що кошти виконавчого провадження складаються з виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця; авансового внеску стягувача; стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.
За загальним правилом скасування рішення, у зв'язку з виконанням якого стягнутий виконавчий збір та витрати виконавчого провадження, є підставою для повернення відповідних коштів, адже правова підстава для їх стягнення є такою, що відпала. Натомість нормами Закону України «Про виконавче провадження» не регламентується питання про повернення витрат виконавчого провадження у випадку його закінчення з підстав, передбачених п. 10 ч. 1 ст. 39 відповідного Закону.
Положеннями розділу VI ЦПК України (Процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень у цивільних справах та рішень інших органів (посадових осіб)) також не регламентуються питання щодо вирішення судом питань про повернення надмірно чи помилково стягнутих витрат виконавчого провадження у випадку визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню.
В той же час за змістом положень ч. 9, 10 ст.10 ЦПК України, якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права). Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини.
За таких обставин слід виснувати, що відповідачка має право ініціювати питання про повернення їй витрат виконавчого провадження перед державним виконавцем, а у разі неповернення таких коштів у встановлений законом строк, зокрема внаслідок ненадання органом стягнення відповідного подання (висновку) органу державного казначейства, відповідачка має право на звернення до суду в загальному порядку з позовом про стягнення відповідної суми коштів на підставі статті 1212 ЦК України.
В цьому контексті слід зауважити, що оскільки набувачем стягнутих з боржника у виконавчому провадженні витрат виконавчого провадження є Державний бюджет України, то помилково або надмірно сплачені суми таких виконавчих витрат підлягають стягненню саме з Державного бюджету України, а відповідачем за таким позовом має виступати держава в особі відповідного органу державної виконавчої служби.
За таких обставин вимоги заявниці про повернення їй користь безпідставно стягнутих коштів у сумі 363,50 грн., що були стягнуті з неї в якості мінімальної суми витрат виконавчого провадження під час примусового виконання відповідного виконавчого листа, не підлягають задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 10, 11, 80, 81, 432 Цивільного процесуального кодексу України, суд -
Заяву ОСОБА_1 про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу - задовольнити частково.
Визнати виконавчий лист Придніпровського районного суду м. Черкаси №711/9363/25 від 16.01.2026 року про стягнення із ОСОБА_1 судового збору в розмірі 968,96 грн. - таким, що не підлягає виконанню.
В іншій частині вимог заяви ОСОБА_1 - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена до Черкаського апеляційного суду на протязі п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Повний текст ухвали складений 27 березня 2026 року.
Головуючий: В.М. Скляренко