Дата документу 27.03.2026Справа № 554/1229/26
Провадження № 1-кп/554/677/2026
27 березня 2026 року м. Полтава
Шевченківський районний суд міста Полтави у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
за участю:
прокурора ОСОБА_2 ,
захисника ОСОБА_3 ,
обвинуваченого ОСОБА_4 ,
секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду кримінальне провадження № 62024170010001332 за обвинуваченням ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України,
На розгляді в суді перебуває обвинувальний акт у вищевказаному кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_4 за ч. 5 ст. 407 КК України.
У судовому засіданні прокурор заявив клопотання про обрання (продовження строку) запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченого на 60 днів, без визначення розміру застави як альтернативного запобіжного заходу.
В обґрунтування свого клопотання прокурор покликається на обставини, зазначені в обвинувальному акті, згідно з якими сторона обвинувачення інкримінує ОСОБА_4 те, що він, будучи військовослужбовцем, призваним під час мобілізації, перебуваючи на відповідній військовій посаді, проходячи військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , діючи з прямим умислом, з особистих мотивів, з метою тимчасово незаконно ухилитися від неї, в умовах воєнного стану, в порушення вимог законодавства та статутів, незаконно припинив виконувати свій конституційний обов'язок із захисту Вітчизни, незалежності, територіальної цілісності України, 10 вересня 2024 року, не пізніше 12:00 год, самовільно залишив місце служби, а саме розташування підрозділу військової частини НОМЕР_1 в Полтавській області. При цьому проводив час на власний розсуд, не пов'язуючи його з виконанням обов'язків військової служби, не вживаючи жодних заходів для повернення до військової частини та виконання службових обов'язків або звернення до правоохоронних, інших державних органів чи органів військового управління з приводу своїх протиправних діянь. 04 грудня 2025 року ОСОБА_4 добровільно з'явився до Територіального управління Державного бюро розслідувань у м. Полтаві за адресою: вул. Гоголя, 25, м. Полтава, у зв'язку з чим кримінальне правопорушення було припинено. Таким чином, ОСОБА_4 з 10 вересня 2025 року по 04 грудня 2025 року обов'язки військової служби не виконував, будь-яких заходів для повернення на службу та продовження виконання відповідних обов'язків у зазначений період часу не вживав та займався особистими справами, не пов'язаними з проходженням військової служби. Отже, за цим обвинувальним актом дії ОСОБА_4 органами досудового розслідування кваліфіковані як самовільне залишення військовослужбовцем місця служби, тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану, тобто кримінальне правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 407 КК України, що належить до категорії тяжких злочинів. Зокрема, у разі доведеності вини, за такий злочин законом про кримінальну відповідальність передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років.
Також прокурор зазначає про наявність ризиків, передбачених п. п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме: обвинувачений, перебуваючи на волі, усвідомлюючи тяжкість можливого покарання у разі доведення вини, може переховуватися від суду з метою ухилення від кримінальної відповідальності, про що свідчить тривалий період його відсутності на військовій службі без поважних причин; обвинувачений, перебуваючи на волі, може незаконно впливати на свідків у кримінальному провадженні з метою зміни свідками наданих раніше показань, надання неправдивих показань чи помсти за надання свідками певних показань під час досудового розслідування; може продовжити вчинення кримінального правопорушення, у якому обвинувачується з метою уникнення кримінальної відповідальності, що унеможливить виконання покладених на обвинуваченого процесуальних обов'язків.
На переконання прокурора, фактичні обставини інкримінованого ОСОБА_4 злочину, вказують на підвищену суспільну небезпеку обвинуваченого, що у сукупності з тяжкістю можливого покарання, а також даними про особу обвинуваченого, свідчать про наявність вищевказаних ризиків, і спростовують можливість застосування до обвинуваченого менш суворого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою. Крім того, за станом здоров'я до обвинуваченого може бути застосований запобіжний захід у виді тримання під вартою.
На підставі викладеного, з урахуванням вимог ч. 7 ст. 176 КПК України, уточнивши вимоги клопотання, прокурор просить продовжити строк запобіжного заходу у виді тримання під вартою на 60 днів, обраного обвинуваченому, із визначенням розміру застави на розсуд суду.
В судовому засіданні обвинувачений та його захисник із зазначеним клопотанням прокурора не погодилися, заперечили наявність на теперішній час ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України. Стверджують, що прокурор не довів ризики.
Заслухавши думки учасників кримінального провадження, дослідивши матеріали кримінального провадження, які необхідні для вирішення вказаного процесуального питання, суд дійшов до таких висновків.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Відповідно до ч. ч. 1 та 2 ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до вимог ст. 194 КПК України під час розгляду питання про застосування запобіжного заходу суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним стороною обвинувачення.
Окрім того, при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд повинен врахувати обставини, передбачені ст. 178 КПК України, зокрема, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та дані, які її характеризують і можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України, крім випадків, передбачених ч. 5 ст. 176 КПК України.
За змістом ст. 199 КПК України суд, розглядаючи клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою, для прийняття законного і обґрунтованого рішення, повинен з'ясувати всі обставини, з якими пов'язана можливість застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та умови, за яких таке продовження можливе й виправдане.
Ризиком же в контексті кримінального провадження є певна обґрунтована ступінь ймовірності того, що обвинувачений вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
Згідно з п. 4 ч. 2 ст. 183 КПК України запобіжний захід у вигляді тримання під вартою може бути застосований до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років.
Так, 04 грудня 2025 року ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Полтави під час досудового розслідування до ОСОБА_4 застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк 60 днів, тобто до 15:00 год 02 лютого 2026 року; одночасно визначено ОСОБА_4 альтернативний запобіжний захід у виді застави в розмірі 90840,00 грн.
Відповідно до ухвали слідчого судді було встановлено наявність ризиків, передбачених п. п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
30 січня 2026 року ухвалою суду обрано (продовжено строк) до 29 березня 2026 року включно запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_4 ; визначено ОСОБА_4 альтернативний запобіжний захід у виді застави 25 (двадцять п'ять) розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 83200,00 (вісімдесят три тисячі двісті гривень 00 копійок) грн, після внесення якої обвинувачений ОСОБА_4 звільняється з-під варти під заставу.
Прокурор, заявляючи клопотання про обрання (продовження строку) вищевказаного запобіжного заходу, покликається на наявність ризиків, передбачених п. п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме: обвинувачений може переховуватися від суду, незаконно впливати на свідків у кримінальному провадженні, вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Суд вважає, що вказані прокурором ризики є доведеними, на теперішній час суттєво не змінилися, продовжують існувати та їх вагомість не зменшилася з огляду на таке.
ОСОБА_4 обвинувачується у вчинені тяжкого злочину, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, за який законом про кримінальну відповідальність передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років.
Тяжкість покарання не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. При цьому ризик втечі оцінюється у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками.
Оскільки справа перебуває на стадії судового розгляду, тому суд під час вирішення питання щодо обрання запобіжного заходу не надає оцінки обґрунтованості підозри.
У судовому засіданні з'ясовано, що обвинувачений має професійно-технічну освіту (радіотехнічну), є військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації, неодружений, має на утриманні непрацездатну матір з інвалідністю ІІ групи, фізично розвинений, не хворіє, раніше не судимий.
Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року, який затверджено Законом України № 2102-IX від 24 лютого 2022 року, в Україні введено воєнний стан, який продовжено до теперішнього часу.
На думку суду, враховуючи характер та обставини злочину, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_4 , обставини наявності (продовження) воєнного стану в Україні, а також фактичні бойові дії на значній її території, - свідчать про наявність ризиків, які зазначені прокурором та встановлені в судовому засіданні.
Отже, прокурор довів ризик ухилення обвинуваченого від суду, що залишається реальним з огляду на тяжкість злочинів, у вчинені яких обвинувачується ОСОБА_4 , а також у зв'язку із суворістю можливого покарання, яке загрожує за такий злочин, у разі визнання особи винуватою у їх вчиненні. Все це може спонукати обвинуваченого залишити місце проживання, у тому числі, покинути межі України, що унеможливить своєчасне виконання процесуальних рішень та перешкодить здійсненню правосуддя.
Таким чином, суд бере до уваги тяжкість обвинувачення не як самостійну підставу для подальшого продовження строку тримання обвинуваченого під вартою, а в сукупності з іншими обставинами, які мають правове значення та враховуються при вирішенні цього процесуального питання.
Більше того, судовий розгляд кримінального провадження по суті не розпочато, свідки і потерпіла у кримінальному провадженні не допитувалися в судовому засіданні, речові та інші докази також не досліджувалися.
Таким чином, є вагомі та достатні підстави вважати, що обвинувачений, якому стороною обвинувачення інкриміновано, зокрема, вчинення тяжкого злочину, дійсно може переховуватися від суду, незаконно впливати на свідків з метою зміни ними показань чи вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується.
Вказані обставини є достатніми для висновку, що ризики, які встановлені судом, заявлені і доведені прокурором у судовому засіданні, на теперішній час продовжують існувати, суттєво не зменшилися, а жоден інший запобіжний захід на теперішній час не може їм запобігти.
Сукупність наведених обставин свідчить про те, що з моменту взяття під варту ОСОБА_4 та до моменту вирішення цього клопотання прокурора суттєво не змінилися обставини, які стали підставою для обрання вказаного запобіжного заходу.
Вирішуючи питання про доцільність продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою, обраного обвинуваченому, суд враховує дані про його особу, вік, стан здоров'я, репутацію, майновий та сімейний стан, наявність матері з інвалідністю 1 групи на утриманні, його соціальні зв'язки за місцем проживання, відсутність судимостей. Крім того, оцінку цим обставинам суд надавав під час обрання запобіжного заходу обвинуваченому.
Нових, суттєвих обставин, які б давали підстави для зміни запобіжного заходу суду не надано, тоді як встановлені вище ризики не зникли та не зменшилися, що в сукупності виправдовує подальше застосування запобіжного заходу щодо обвинуваченого.
Таким чином, враховуючи викладене, є достатні підстави для обрання (продовження) строку найсуворішого запобіжного заходу у виді тримання під вартою, обраного обвинуваченому, як про це просить прокурор.
Крім того, суд вважає, що раніше визначений ухвалою суду від 30 січня 2026 року розмір застави 30 розмірів прожиткових мінімумів для працездатних осіб у сумі 90840,00 грн, враховуючи суспільну небезпечність злочину та серйозність висунутого обвинувачення, на теперішній час є достатнім засобом для забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого, з огляду на вищевказані обставини і встановлені в судовому засіданні ризики.
Отже, клопотання прокурора необхідно задовольнити.
На підставі вищенаведеного, керуючись ст. ст. 176, 177, 178, 182, 183, 193, 194, 314, 315, 370, 372, 376 КПК України, суд
Клопотання прокурора задовольнити.
Продовжити до 24 травня 2026 року включно строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою, обраного обвинуваченому ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Копію ухвали вручити обвинуваченому, захиснику, прокурору та направити уповноваженій службовій особі Державної установи “Полтавська установа виконання покарань (№ 23)».
Ухвала підлягає негайному виконанню та може бути оскаржена до Полтавського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її проголошення.
Суддя ОСОБА_1