03110, м. Київ, вул. Солом'янська, 2-а, e-mail: inbox@kia.court.gov.ua
Єдиний унікальний номер справи № 939/837/25 Головуючий у суді першої інстанції - Герасименко М.М.
Номер провадження № 22-ц/824/7056/2026 Доповідач в суді апеляційної інстанції - Яворський М.А.
25 березня 2026 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді: Яворського М.А.,
суддів: Кашперської Т.Ц., Фінагеєва В.О.,
за участю секретаря - Марченко А.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_2 , на рішення Бородянського районного суду Київської областівід 12 листопада 2025 року, ухвалене під головуванням судді Герасименко М.М.,у селищі Бородянка, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про встановлення факту перебування дітей на утриманні,-
У березні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про встановлення факту перебування дітей на утриманні, відповідно до якого просив суд встановити факт, що на його утриманні перебувають неповнолітні діти: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Позов обґрунтований тим, що з 16 липня 2016 року він перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 . Від даного шлюбу у них народилася дочка - ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Крім того, на його утриманні перебувають неповнолітні діти його дружини від попереднього шлюбу: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , оскільки їхній батько самоусунувся від виконання своїх батьківських обов'язків, не спілкується з ними та не надає кошти на їхнє утримання.
На даний час, він, ОСОБА_3 , їх спільна донька та діти дружини від попереднього шлюбу, постійно проживають однією сім'єю у АДРЕСА_1 . Сім'я позивача та його дружини має статус багатодітної. Орендну плату за квартиру та комунальні послуги сплачує саме позивач. Також, він повністю виконує обов'язки батька дітей, слідкує за їхнім навчанням, дозвіллям, розвитком, сплачує кошти на навчання, оренду житла, їжу, ліки, медичне обслуговування, повністю утримує сім'ю. Однак, відповідач ОСОБА_4 заперечує факт утримання ним його дітей.
З огляду на вказані обставини, наявність перешкод у реалізації потреб багатодітного батька, на утриманні якого перебуває троє дітей, позивач вбачає, що ефективним способом захисту, що забезпечить досягнення бажаного результату для поновлення невизнаного права та інтересу буде звернення до суду з позовом про встановлення факту перебування на його утриманні дітей.
Рішенням Бородянського районного суду Київської областівід 12 листопада 2025 року позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, відповідно до якої просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 в повному обсязі.
Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що відносини, які склалися у родині ОСОБА_8 цілком відповідають розумінню сім'ї, яка визначена у ст. 3 СК України. На підтвердження вказаного посилається на постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц.
Вказує, що рівність прав батьків є похідною від прав та інтересів дитини, які мають пріоритет при вирішенні сімейних спорів. Однак суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржуване рішення, належним чином не врахував інтереси дітей та не навів обґрунтування доцільності встановлення факту їх утримання з огляду на їх права та інтереси.
При цьому судом не враховано завдання сімейного законодавства, визначені ч. 2 ст. 1 СК України, а також положення ч. ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини щодо забезпечення належного рівня життя та розвитку дитини.
Матеріали справи свідчать, що позивач добровільно здійснював утримання дітей, що підтверджується дослідженими доказами, однак цим обставинам суд першої інстанції належної оцінки не надав.
Таким чином, суд першої інстанції неповно встановив обставини, що мають значення для справи, не навів належного обґрунтування висновків та ухвалив рішення з порушенням норм матеріального і процесуального права, що є підставою для його скасування.
Відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходив.
При апеляційному розгляді справи представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 підтримав, доводи викладені в апеляційній скарзі, та просив її задовольнити, рішення суду скасувати та ухвалити у вказаній справі нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 в повному обсязі.
Представник відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_9 підтримав, доводи викладені в апеляційній скарзі, та просив її задовольнити, рішення суду скасувати та ухвалити у вказаній справі нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 в повному обсязі. Таким чином фактично, визнавав апеляційну скаргу.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників позивача та відповідача у справі, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Суд першої інстанції встановив, що позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_3 16 липня 2016 року зареєстрували шлюб, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб (а.с. 24).
Від даного шлюбу у них народилася дочка ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується копією свідоцтва про народження (а.с. 27).
Від попереднього шлюбу, який був розірваний рішенням Новокаховського міського суду Херсонської області від 13 січня 2016 року, у дружини позивача - ОСОБА_3 (дошлюбне прізвище - ОСОБА_10 ) народилися діти: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , і ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , де в графі батько зазначений ОСОБА_4 (а.с. 25, 26, 28-29).
Згідно копій довідок від 09 січня 2024 року і 10 січня 2024 року ОСОБА_3 , ОСОБА_7 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 взяті на облік як внутрішньо переміщені особи (а.с. 97, 98, 99, 100).
Сім'я позивача та відповідачки мають статус багатодітної сім'ї, що підтверджується копією посвідчення НОМЕР_1 (а.с. 46-47).
Як вбачається з копії довідки № 981 від 04 грудня 2024 року, та копії довідки про склад сім'ї від 11 лютого 2025 року, ОСОБА_1 зарестрований в АДРЕСА_2 , а фактично проживає в АДРЕСА_1 ; має склад сім'ї: дружина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , пасинок - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , пасинок - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , донька - ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. 36, 39).
З копій актів про фактичне місце проживання від 04 листопада 2024 року і 10 лютого 2025 року вбачається, що ОСОБА_1 разом з ОСОБА_3 , та дітьми: ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , проживають за адресою: АДРЕСА_1 . У цьому акті зазначено, що діти перебувають на утримані вітчима - ОСОБА_1 (а.с.37, 38).
Сім'я проживає в орендованій квартирі, яку відповідно до договору від 12 вересня 2021 року орендує ОСОБА_3 (а.с. 40-43).
Як вбачається з копій квитанцій ОСОБА_1 перераховував кошти за оренду квартири 20 листопада 2023 року, 20 червня 2024 року, 20 січня 2025 року, 20 лютого 2025 року (а.с. 53, 54, 55, 58).
Згідно відповіді на адвокатський запит КНП «ЦПМСД Немішаївської селищної ради» № 35/01-14 від 16 січня 2025 року, діти ОСОБА_6 і ОСОБА_5 задекларовані у сімейного лікаря ОСОБА_11 з 11 лютого 2023 року; всі звернення проводились в присутності матері пацієнтів ОСОБА_3 та вітчима пацієнтів ОСОБА_1 ; батько - ОСОБА_4 був відсутній, спілкування з ним не проводилось (а.с. 30)
З копій характеристик вбачається, що ОСОБА_5 навчався з березня 2022 року по червень 2023 року у початкових класах Михайлівського ЗЗСО І-ІІІ ступенів Мурафської ТГ Жмеринського району Вінницької області; ОСОБА_1 (вітчим) та ОСОБА_3 (мати) слідкували за навчанням, систематично відвідували батьківські збори, для ОСОБА_12 вітчим був авторитетом. Потім дитина вибула до Немішаївського ліцею № 1, який у характеристиці вказав, що ОСОБА_12 проживає в багатодітній сім'ї, батьки ОСОБА_1 і ОСОБА_3 приймають участь в навчально-виховному процесі дитини, спілкуються з вчителями, стосунки в родині приязні, фізичного та психологічного насилля до дітей не виявлено (а.с. 33, 34, 35).
З копій характеристик вбачається, що ОСОБА_13 навчався у Немішаївському ліцеї № 1 та Михайлівському ліцеї Мурафської сільської ради. З боку батьків (матері та вітчима) здійснювався контроль за виконанням домашніх завдань, відвідуванням занять. Вони підтримували зв'язок з класним керівником та вчителями ліцею. Рідний батько життям дитини в закладі освіти не цікавився (а.с. 31, 32).
Як вбачається з копії довідки № 53 від 17 лютого 2025 року та копії договору про надання платної освітньої послуги для підготовки фахівців № 57 від 02 серпня 2024 року, ОСОБА_6 є студентом першого курсу денної форми здобуття освіти відділення підприємництва ВСП «Ірпінський фаховий коледж Національного університету біоресурсів і природокористування України»; термін навчання з 01 вересня 2024 року по 30 червня 2027 року. ОСОБА_1 перераховано за освітні послуги 9 720 грн (а.с. 48-50, 51, 52, 57, 87).
Згідно копії державного акта на право власності на земельну ділянку, позивачу належить земельна ділянка, площею 1,4447 га, яка розташована на території Михайлівської сілької ради Шаргородського району Вінницької області. Від здачі земельної ділянки в оренду позивач отримує дохід (а.с. 69-71, 72-85).
Відповідно до довідки ТОВ «Вістапринт» № 2 від 10 грудня 2024 року, позивач з 10 липня 2023 року по даний час працює на посаді майстра з ремонту приладів та апаратур; за період з 01 червня 2024 року по 30 листопада 2024 року дохід склав 49 200,00 грн (а.с. 86, 72-85).
Також судом досліджено копії виписок по картці ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , квитанцій щодо перерахування коштів, а також копії медичної документації та квитанцій щодо витрат на лікування ОСОБА_6 , ОСОБА_5 та придбання речей (а.с. 56, 60-68, 88-96, 192-214).
Допитаний в судовому засіданні як свідок неповнолітній ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , засвідчив, що позивач дуже добре до нього ставиться, надає йому матеріальну допомогу, сплачує за освіту, харчування, медичне обслуговування. З рідним батьком він (свідок) не спілкується.
Допитаний в судовому засіданні як свідок ОСОБА_14 засвідчив, що знайомий з позивачем з 2022 року, неодноразово був у позивача вдома, бачив як позивач спілкувався по телефону з ОСОБА_4 , який у розмові з позивачем відмовився надавати матеріальну допомогу дітям.
Вирішуючи вказаний спір та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що встановлення факту утримання заявником неповнолітніх дітей не породжує ті юридичні наслідки, про які зазначено у заяві, та від встановлення судом таких фактів не залежить виникнення, зміна особистих прав заявника як батька, про які він зазначив у заяві. Утримувати свою неповнолітню доньку заявник зобов'язаний відповідно до вимог сімейного законодавства, а тому встановлення такого факту не породжує для нього жодних правових наслідків.
Щодо утримання пасинків ОСОБА_5 і ОСОБА_6 , суд першої інстанції вказав, що законом не заборонено добровільно утримувати неповнолітніх дітей, дбати про їх всебічний розвиток, забезпечувати повсякденні побутові потреби, навчання, піклуватися про їх духовний та фізичний стан, проте таке право заявника не породжує юридичного значення за наслідками встановлення факту, про який просить заявник.
При цьому суд першої інстанції виходив із того, що заявник звернувся до суду з метою закріплення факту, який ніким не оспорюються та не ставиться під сумнів.
Таким чином, суд дійшов висновку, що у позивача відсутні підстави для встановлення судом юридичного факту перебування на його утриманні неповнолітніх дітей, а тому відмовив у задоволенні позовних вимог.
Апеляційний суд погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам закону виходячи з наступного.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У частинах першій, другій статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
У статті 51 Конституції України визначено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Регулювання сімейних відносин з метою забезпечення кожної дитини сімейним вихованням здійснюється Сімейним кодексом України(стаття 1 СК України).
У частині першій статті 121 СК України передбачено, що права та обов'язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.
У статті 141СК встановлено рівність прав та обов'язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Права та обов'язки батьків щодо виховання дитини передбачені у статтях 150, 151 СК України.
За приписами частини другої статті 150 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Відповідно до частин першої-четвертої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов'язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.
Згідно з частиною першою статті 260 СК України, якщо мачуха, вітчим проживають однією сім'єю з малолітніми, неповнолітніми пасинком, падчеркою, вони мають право брати участь у їхньому вихованні.
Мачуха, вітчим зобов'язані утримувати малолітніх, неповнолітніх падчерку, пасинка, які з ними проживають, якщо у них немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що мачуха, вітчим можуть надавати матеріальну допомогу (частина перша статті 268 СК України).
Правовідносини, що включають особисті немайнові та майнові відносини, які виникають між особами на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, опіки та піклування, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства, є сімейними.
При цьому сімейні відносини як вид суспільних відносин складаються з суб'єктів, об'єктів і змісту (прав та обов'язків). Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є юридичні факти, які поділяються на юридичні дії (настання яких залежить від волі людей і породжує певні правові наслідки) та юридичні події (юридичні факти, які настають незалежно від волі людини).
Так, на підставі положень ЦК України у момент народження фізичної особи в неї виникає цивільна правоздатність (здатність мати цивільні права та обов'язки), яка припиняється у момент її смерті (стаття 25 ЦК України), а з підстав, установлених цим Кодексом, виникає цивільна дієздатність (здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання), яка може бути обмежена виключно у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 30 ЦК України).
Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.
Сімейні обов'язки особистого або майнового характеру є обов'язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом.
У частині четвертій статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов'язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.
Ухилення від виконання своїх обов'язків щодо виховання та утримання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів за рішенням суду (статті 164, 180 СК України).
Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.
Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб'єктністю, такі права та обов'язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.
СК України не встановлено підстав припинення батьківських обов'язків щодо утримання дитини. Так само як визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов'язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов'язків, якими є, зокрема, обов'язки щодо утримання дитини.
Звертаючись з позовом про встановлення юридичного факту позивач посилався на те, що він є вітчимом ОСОБА_5 і ОСОБА_6 , оскільки перебуває з їх матір'ю в зареєстрованому шлюбі.
Крім того, позивач мешкає однією сім'єю з відповідачкою ОСОБА_3 з якою мають спільну дочку ОСОБА_7 .
Також матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_3 було подано заяву про визнання позову, в якій вона підтвердила обставини викладені у позові, зокрема те, що їх спільна з позивачем донька, перебувають на повному утриманні останнього, проти задоволення позову ОСОБА_3 не заперечувала.
Крім того, заяву про визнання позову також подав ОСОБА_4 який є батьком неповнолітніх дітей ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та зазначив, що він повністю усвідомлює відповідальність за майбутнє і добробут своїх дітей, а також визнає, що ОСОБА_1 як особа, яка фактично здійснює догляд та піклування також і за своєю рідною донькою, не заперечував проти задоволення позовних вимог.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Положеннями СК України не встановлено підстав припинення батьківських обов'язків щодо виховання дитини. Так само як визначена ч. 1 ст. 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов'язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов'язків, якими є, зокрема, обов'язки щодо виховання дитини.
У постанові Верховного Суду від 14.12.2023 у справі № 160/11228/23 зроблено висновок про те, що у вітчима виникає обов'язок утримувати дітей лише у разі відсутності у них матері та батька, або вони з поважних причин не можуть надавати належного утримання.
З огляду на встановлені у розглядуваній справі обставини, суд першої інстанції дійшов правильного висновку відмовивши у задоволенні позовних вимог.
Факт перебування на утримані дітей особою, яка не є їхнім батьком, не може встановлюватись у безспірному порядку або за згодою матері або батька дітей.
Апеляційний суд наголошує на тому, що факт перебування дітей на утриманні власних батьків, не потребує юридичного встановлення, оскільки такий обов'язок закріплено Законодавством.
Крім того, слід зазначити, що у неповнолітніх дітей ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 є мати ОСОБА_3 та батько ОСОБА_4 , які за нормами права, зобов'язані їх утримувати, незалежно від того чи перебувають вони у шлюбі між собою та, чи проживають разом з дітьми або окремо від них.
Позивач є вітчимом по відношенню до цих дітей та ним не надано достатніх переконливих доказів того, що батько дітей із поважних причин не може надавати їм належного утримання, тоді як у сімейному законодавстві закріплений обов'язок батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття та принцип невідчужуваності сімейних обов'язків і неможливості відмови від них, у тому числі від обов'язків утримання і виховання дитини.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, оскільки її доводи не спростовують правильності рішення суду по суті спору.
Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції, розглядаючи спір повно та всебічно дослідив і оцінив обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, а тому вважає дане рішення суду законним та обґрунтованим, а апеляційну скаргу такою, що повинна бути залишена без задоволення.
Відповідно до положень статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , залишити без задоволення.
Рішення Бородянського районного суду Київської областівід 12 листопада 2025 року, залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дати складення повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 27 березня 2026 року.
Головуючий суддя : М.А.Яворський
Судді : Т.Ц.Кашперська
В.О.Фінагеєв