Справа № 642/863/25 Головуючий суддя І інстанції Пашнєв В.Г.
Провадження № 22-ц/818/213/26 Суддя доповідач Яцина В.Б.
Категорія: споживчого кредиту
30 березня 2026 року м. Харків.
Харківський апеляційний суд у складі суддів судової колегії судової палати у цивільних справах :
головуючого Яцини В.Б.,
суддів колегії Тичкової О.Ю., Мальованого Ю.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м.Харкова від 21 квітня 2025 року у справі №642/863/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
У лютому 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» звернулося до Ленінського районного суду м.Харкова з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 14 115,00 грн та сплаченого судового збору у сумі 2 422,40 грн.
Позовна заява мотивована тим, що 16.05.2021 між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №1919652 про надання коштів на умовах споживчого кредиту, який відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора (електронного підпису), що був надісланий на номер мобільного телефону відповідачки.
Відповідно до п.1.2 кредитного договору, товариство зобов'язується надати клієнту грошові кошти в гривні на умовах строковості, зворотності, платності, а клієнт зобов'язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов'язки, передбачені Договором, на наступних умовах: сума виданого кредиту - 5000,00 грн; дата надання кредиту - 16.05.2021; строк кредиту - 23 днів; валюта кредиту - UAН; стандартна процентна ставка - 1,90% в день.
Як зазначено у позові, факт отримання коштів позичальником підтверджується довідкою ТОВ «Універсальні платіжні рішення» від 04.03.2024, відповідно до якої 16.05.2021 на картковий рахунок відповідачки було перераховано кредитні кошти у сумі 5000,00 грн за реквізитами платіжної картки № НОМЕР_1 , що є доказом видачі кредитних коштів.
24.12.2021 між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» було укладено Договір факторингу №02-24122001, відповідно до умов якого ТОВ «Лінеура Україна» відступило ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ», за плату належні йому права вимоги до боржників, вказаних у реєстрі боржників.
Відповідно до реєстру боржників від 24.12.2021 до Договору факторингу №02-24122001, ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 .
Згідно з випискою з особового рахунку за кредитним договором, станом на 19.02.2022 загальний розмір заборгованості за кредитним договором становить 14 115,00 грн, яка складається з: простроченої заборгованості за сумою кредиту у розмірі 5000,00 грн та простроченої заборгованості за процентами у розмірі 9 115,00 грн, що стало підставою звернення до суду.
Рішенням Ленінського районного суду м.Харкова від 21 квітня 2025 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» заборгованість за кредитним договором №1919652 від 16.05.2021 у розмірі 14 115,00 грн, яка складається із заборгованості за тілом кредиту - 5000,00 грн та заборгованості за відсотками - 9115,00 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» судовий збір у розмірі 2 422,40 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4500,00 грн.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідачка подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм цивільного та процесуального права, просить рішення Ленінського районного суду м.Харкова від 21 квітня 2025 року скасувати та ухвалити нове, яким повністю відмовити у задоволенні позовних вимог ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» та вирішити питання щодо судових витрат.
Апеляційна скарга мотивована тим, що позовна заява подана зі спливом терміну позовної давності, який становить 3 роки. Пояснює це тим, що кредитний договір було укладено 16.05.2021 строком на 23 дні, тобто початком відліку позовної давності є 09.06.2021, яка сплила 09.06.2024. При цьому вказує, що позивачем не було подано жодних доказів стосовно пропуску позовної давності, так само як позивач не просив про її поновлення
Крім того, зазначає, що позивач пропустив термін для подання позовної заяви не тільки стосовно основного боргу, але і щодо стягнення неустойки, який становить 1 рік, та закінчився 09.06.2022. При цьому наголошує, що неустойка не може бути нарахована під час дії воєнного стану та у тридцятиденний строк після його припинення чи скасування, а тому підлягає списанню.
Зазначене, на думку відповідачки, є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Разом з цим наголошує, що стягнення відсотків за кредитним договором після закінчення строку кредитування є неправомірним. Зазначає, що первісними умовами кредитного договору було передбачено надання кредиту строком на 23 дні. Просить врахувати, що матеріали справи не містять доказів того, що вона ініціювала продовження строку користування позикою. У зв'язку з цим вважає, що позивачем не доведено, а судом не встановлено факту продовження кредитного договору на строк понад 23 дні, тому підстави для стягнення процентів поза межами строку кредитування - відсутні.
Водночас відповідачка погоджується з тим, що розмір відсотків має становити іншу (меншу) суму, але вона не була розрахована позивачем та судом.
Просить також врахувати, що подані позивачем витяг з реєстру боржників до Договору факторингу та виписка з особового рахунку за кредитним договором не можуть вважатися належними доказами наявності заборгованості.
Стосовно судових витрат у суді першої інстанції зазначає наступне. Так як позовні вимоги, на думку відповідачки, не підлягають задоволенню, то і судовий збір стягнуто безпідставно. Крім того, вказує, що позивач надав до суду заяву про розподіл судових витрат 13.03.2025, тобто після закінчення встановленого терміну. Просить врахувати, що їй ця заява не надходила, тому вона була позбавлена можливості надати заперечення. Зазначає, що доказів понесення таких витрат подано не було, а сам розмір заявлених витрат на правову допомогу є завищеним.
Судові витрати відповідачки у апеляційному суді складаються зі сплаченого судового збору у розмірі 3 633,60 грн, який вона просить стягнути з позивача у разі задоволення апеляційної скарги.
У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача Пархомчук С.В. просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Ленінського районного суду м.Харкова від 21 квітня 2025 року - залишити без змін.
Вказує, що апеляційна скарга є безпідставною, необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню, оскільки строк позовної давності не підлягає застосуванню до вимог про стягнення заборгованості за вищезазначеним кредитним договором. Це пов'язано з тим, що спочатку строк позовної давності щодо звернення до суду з позовною вимогою про стягнення заборгованості за кредитним договором №1919652 від 16.05.2021 було продовжено на строк дії карантину, а в подальшому перебіг позовної давності було зупинено на строк дії воєнного стану.
Щодо нарахування відсотків та пролонгації кредитного договору зазначає, що сторони узгодили розмір кредиту, грошову одиницю, в якій надано кредит, строк та умови кредитування, що свідчить про наявність волі відповідачки на укладення такого Договору, шляхом його підписання за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Посилається на постанову Верховного Суду від 05.04.2023 у справі №910/4518/16, у якій зазначено, що можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з ч.2 ст.625 ЦК України. Звертає увагу на те, що у даному випадку нарахування відсотків здійснювалося за кожен день користування кредитом, тобто умовами Договору не передбачена відповідальність за неналежне виконання зобов'язання позичальником згідно зі ст.625 ЦК України, тому твердження відповідачки про незаконність нарахування процентів є необґрунтованими.
Крім того, відповідачка подала заяву, у якій наполягає на задоволенні своїх апеляційних вимог. Підкреслює, що представник позивача у відзиві не надав жодного нового факту або доказу на підтвердження своєї позиції, а тому вважає, що її апеляційна скарга має бути задоволена у зв'язку з підставами, викладеними у ній.
За правилами ч.1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Як вбачається зі змісту позовної заяви, предметом позову є вимоги про стягнення боргу в сумі меншій, ніж тридцять розмірів прожиткового мінімуму. За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Колегія суддів, відповідно до ст.ст. 367, 368 ЦПК України дослідила матеріали справи, перевірила доводи апеляційної скарги та відзиву, та вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Відповідно до ч.ч.1-5 ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вказаним вимогам рішення суду відповідає.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що між позивачем та відповідачкою було укладено Договір про надання кредиту у формі електронного документа з електронними підписами сторін, з умовами якого відповідачка ознайомилася та погодилася. Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про стягнення з відповідачки заборгованості за тілом кредиту у розмірі 5 000 грн.
Крім того, суд зазначив, що станом на дату закінчення строку кредитування, передбаченого п.1.3 Договору (08.06.2021), у відповідачки була наявна заборгованість, а тому відповідно до п.4.2.2 Договору відбулася автопролонгація строку кредитування, яка не може бути більшою за 120 календарних днів (п.4.2.5 Договору). У зв'язку з цим суд вирішив, що період з 09.06.2021 по 29.09.2021 становить 120 календарних днів, а тому нарахування відсотків відбувалося у межах строку, визначеного Договором. За таких обставин суд стягнув з відповідачки відсотки за користування кредитом у розмірі 9 115,00 грн.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду. Такий висновок суду є законним та обґрунтованим, відповідає встановленим у справі обставинам, та доводами скарги не спростований.
Судом встановлено, що 16.05.2021 між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 укладено Договір №1919652 про надання коштів на умовах споживчого кредиту, який підписаний електронним підписом позичальника шляхом використання одноразового ідентифікатора.
Відповідно до п.1.1 Договору, укладення цього Договору здійснюється сторонами за допомогою ІТС товариства, доступ до якої забезпечується клієнту через вебсайт www.credit7.ua або мобільний додаток. Електронна ідентифікація клієнта здійснюється при вході клієнта в особистий кабінет в порядку, передбаченому Законом України «Про електронну комерцію», в тому числі шляхом перевірки товариством правильності введення коду, направленого товариством на номер мобільного телефону клієнта, вказаний при вході, та/або шляхом перевірки правильності введення пароля входу до особистого кабінету. При цьому клієнт самостійно, і за свій рахунок, забезпечує і оплачує технічні, програмні і комунікаційні ресурси, необхідні для організації каналів доступу і підключення до вебсайту/ІТС товариства.
На умовах, встановлених Договором, товариство зобов'язується надати клієнту грошові кошти в гривні на умовах строковості, зворотності, платності, а клієнт зобов'язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов'язки, передбачені договором. Сума кредиту складає 5000 грн (п.1.2 Договору). Строк кредиту - 23 дні. Дата повернення кредиту вказується у Графіку платежів, що є Додатком №1 до цього Договору. Строк кредиту може бути продовжено у порядку та на умовах, визначених в розділі 4 цього Договору (п.1.3 Договору). Тип процентної ставки - фіксована (п.1.4 Договору). Стандартна процентна ставка становить 1,90% в день та застосовується: у межах строку кредиту, вказаного в п.1.3 цього Договору; у межах нового строку кредиту, якщо відбулася пролонгація за ініціативою клієнта, відповідно до п.4.1 Договору; у межах нового строку кредиту, якщо відбулася автопролонгація, відповідно до п.4.2 Договору (п.1.4.1).
Орієнтовна реальна річна процентна ставка на дату укладення Договору складає: за стандартною ставкою - 31433,37% річних, за зниженою ставкою - 3,71% (п.1.5 Договору).
Орієнтовна загальна вартість кредиту на дату укладення Договору складає: за стандартною ставкою - 7 185 грн; за зниженою ставкою - 5 011 грн (п.1.6 Договору).
Метою отримання кредиту є споживчі (особисті) потреби (п.1.8 Договору).
Кредит надається без забезпечення у вигляді застави (п.1.9 Договору).
Кредит надається товариством у безготівковій формі шляхом перерахування коштів кредиту за реквізитами платіжної картки № НОМЕР_2 або на іншу платіжну картку клієнта, реквізити якої надані клієнтом товариству з метою отримання кредиту (п.2.1 Договору).
Кредит вважається наданим в день перерахування товариством суми кредиту (загального розміру) на користь клієнта. Кредит вважається погашеним в день отримання товариством коштів в погашення заборгованості за кредитом (п.п.2.4, 2.5 Договору).
Сторони домовилися, що повернення кредиту та сплата процентів за користування кредитом включно із кількістю платежів, їх розміром та періодичністю внесення, здійснюватимуться згідно з Графіком платежів (п.5.1 Договору).
Клієнт зобов'язаний у встановлений Договором строк повернути кредит та сплатити проценти за користування, штрафні санкції (у разі наявності) (п.6.4.1 Договору).
Сторони несуть відповідальність за порушення умов цього Договору згідно з чинним законодавством України та цим Договором (п.7.1 Договору).
Додатком №1 до Договору про надання коштів на умовах споживчого кредиту №1919652 від 16.05.2021 є Графік платежів, відповідно до якого сума кредиту становить 5000 грн, сума нарахованих процентів - 11,5 грн, разом до сплати - 5011,5 грн.
Вищевказані умови кредитування визначені і у Паспорті споживчого кредиту «Інформація, яка надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит (стандартизована форма)», який 16.05.2021 підписано між ТОВ «Лінеура Україна» та відповідачкою електронним цифровим підписом одноразовим ідентифікатором.
ТОВ «Лінеура Україна» довідкою про ідентифікацію підтвердило, що клієнт ОСОБА_1 , з якою укладено Договір №1919652 від 16.05.2021, ідентифікована ТОВ «Лінеура Україна», акцепт Договору позичальником (підписання аналогом ЕЦП у формі одноразового ідентифікатора) здійснювався в інформаційно-телекомунікаційній системі https://credit7.ua/. Одноразовий ідентифікатор Р516, час відправки 16.05.2021, номер телефону НОМЕР_3 .
Факт отримання коштів позичальником підтверджується довідкою ТОВ «Універсальні платіжні рішення» від 04.03.2024, відповідно до якої 16.05.2021 на картковий рахунок відповідачки було перераховано кредитні кошти в сумі 5000,00 грн за реквізитами платіжної картки № НОМЕР_1 , що є доказом видачі кредитних коштів.
Випискою з особового рахунку за кредитним договором №1919652 встановлено, що станом на 04 грудня 2024 року загальний розмір заборгованості за кредитним договором становить 14 115,00 грн, яка складається з наступного: 5000,00 грн - прострочена заборгованість за тілом кредиту; 9 115,00 грн - прострочена заборгованість за відсотками.
24.12.2021 між ТОВ «Лінеура Україна» (клієнт) та ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» (фактор) укладено Договір факторингу №02-24122001, відповідно до умов якого фактор передає грошові кошти в розпорядження клієнта (ціна продажу) за плату, а клієнт відступає факторові права грошової вимоги (права вимоги) до боржників за кредитними договорами (портфель заборгованості). Внаслідок передачі (відступлення) права вимоги за цим Договором, фактор заміняє клієнта (первісного кредитора) у кредитних договорах, що входять до портфеля заборгованості, та набуває прав грошових вимог клієнта за цими кредитними договорами, включаючи право вимагати від боржників належного виконання всіх грошових та інших зобов'язань боржників за кредитними договорами.
У витягу з реєстру боржників до Договору факторингу №02-24122001 від 24 грудня 2021 визначено, зокрема реквізити боржника: ОСОБА_1 , ІПН НОМЕР_4 , дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 , номер Договору НОМЕР_5 , дата укладення Договору 16.05.2021, дата закінчення Договору 01.07.2021, залишок за тілом кредиту 5000 грн, залишок за відсотками 9115, загальна сума заборгованості 14 115,00 грн.
22 травня 2024 року ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» надіслало на поштову адресу відповідачки Вимогу про дострокове погашення заборгованості за кредитним договором.
Відповідачка в апеляційній скарзі навела низку доводів, які колегія суддів перевіряє в межах, визначених ст.367 ЦПК України.
Насамперед апеляційний суд оцінює доводи щодо спливу позовної давності.
Так, у доводах апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначила, що позовна заява подана зі спливом терміну позовної давності. Проте колегія суддів вважає такі доводи необґрунтованими з огляду на таке.
Згідно зі ст.ст.256, 257 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до ст.253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 ЦК України).
Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Відповідно до ч.3 ст.267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30 березня 2020 року, розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України було доповнено пунктом 12, згідно з яким під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки позовної давності, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Дію карантину, встановленого зазначеною Постановою, було неодноразово продовжено на всій території України згідно з Постановами КМУ по 30 червня 2023 року. Постановою КМУ від 27 червня 2023 року №651 з 24.00 год. 30 червня 2023 року на всій території України відмінено карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Таким чином, карантин на території України було встановлено безперервно з 12 березня 2020 року по 30 червня 2023 року.
Відповідно до Закону України №2120-IX від 15 березня 2022 року розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України було доповнено розділом 19, відповідно до якого у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.
Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-ІХ, в Україні введено воєнний стан із 05.30 год. 24 лютого 2022 року, який неодноразово було продовжено та який діє на даний час.
У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257- 259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 ЦК України, продовжуються на строк його дії.
Таким чином, починаючи з 12 березня 2020 року строк позовної давності продовжився на строк дії карантину, який тривав до 30 червня 2023 року, а починаючи з 24 лютого 2022 року строк позовної давності продовжився на строк дії в Україні воєнного стану, який діє на даний час.
Враховуючи викладене, позивачем не було пропущено строк звернення до суду з позовною заявою.
Щодо тверджень відповідачки, які полягають у тому, що нараховані позивачем відсотки за користування кредитом є неустойкою, і до цих вимог застосовується позовна давність тривалістю в один рік, суд зазначає наступне.
Згідно з ч.1 ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Натомість у разі прострочення виконання грошового зобов'язання застосовуються наслідки, передбачені ч.2 ст.625 ЦК України.
Аналогічні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12, від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17 та від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16.
Отже, проценти за користування кредитом не є неустойкою, а є платою за користування грошовими коштами, тому доводи відповідачки про застосування до цих вимог позовної давності тривалістю один рік є безпідставними.
В апеляційній скарзі відповідачка не оспорює укладення кредитного договору та отримання коштів за ним.
Таким чином, оскільки встановлено, що між позивачем та відповідачкою укладено Договір про надання кредиту у формі електронного документа з електронними підписами сторін та із запропонованими умовами відповідачка ознайомилася та погодилася, то суд правомірно дійшов до висновку про стягнення з відповідачки заборгованості за тілом кредиту у розмірі 5 000,00 грн.
Щодо стягнення процентів у розмірі 9 115,00 грн, які відповідачка вважає нарахованими після закінчення строку кредитування, слід зазначити наступне.
Як вбачається з кредитного договору №1919652 від 16.05.2021, строк його дії становить 23 дні, стандартна процента ставка - 1,90% в день, згідно з Додатком №1 до Договору сума нарахованих процентів за заниженою ставкою складає 11,50 грн.
Згідно з п.1.4.1 Договору, стандартна процентна ставка за користування кредитом становить 1,90 % в день і застосовується: у межах строку кредиту, вказаного у п.1.3 цього Договору, якщо не виконані умови для застосування зниженої процентної ставки; у межах нового строку кредиту, якщо відбулася пролонгація за ініціативою клієнта відповідно до п.4.1 Договору; у межах нового строку кредиту, якщо відбулася автопролонгація відповідно до п.4.2 Договору.
Пункт 4.2 Договору стосується порядку автопролонгації строку кредиту.
Згідно з п.4.2.1 Договору, сторони домовилися, що у випадку, якщо у клієнта на дату закінчення строку кредиту (нового строку кредиту після пролонгації) наявна заборгованість за кредитом, та клієнт не продовжив строк кредиту відповідно до п.4.1.1-4.1.6 Договору, за цим Договором застосовується автоматичне продовження строку користування кредитом (автопролонгація) з наступного дня після запланованої дати повернення кредиту.
Відповідно до п.4.2.2 Договору, клієнт, підписуючи цей договір, дає згоду на його автопролонгацію, - продовження дії Договору та строку користування кредитом з закінчення строку кредиту або продовженого строку кредиту (п.1.3, п.4.1.5 Договору) ще на 15 календарних днів.
Відповідно до п.4.2.5 Договору, загальна кількість автопролонгацій за цим Договором обмежується загальною кількістю днів користування кредитом, яка не може бути більшою за 120 календарних днів (включаючи період, визначений в п.1.3 Договору). Тобто, якщо у разі наступної (чергової) автопролонгації загальна кількість днів користування кредитом буде більшою за 120, така автопролонгація не застосовується, а строк повернення кредиту та сплати нарахованих процентів є таким, що настав.
З наведеного вбачається, що сторони у кредитному договорі погодили умови про автопролонгацію, відтак правовідносини щодо продовження строку кредитування регулюються умовами щодо порядку автопролонгації строку кредиту, які мають бути виконані належним чином відповідно до умов договору, вимог Цивільного кодексу України (ЦК України), інших актів законодавства, а за їх відсутності - відповідно до звичаїв ділового обороту або вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України). Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Таким чином, станом на дату закінчення строку кредиту, передбаченого п.1.3 Договору (08.06.2021), у відповідачки була наявна заборгованість за кредитом, відтак згідно з п.4.2.2 Договору відбулася автопролонгація строку кредиту. Загальна кількість автопролонгації за цим Договором обмежується загальною кількістю календарних днів користування кредитом, яка не може бути більшою за 120 календарних днів (п.4.2.5).
Період з 09.06.2021 по 29.09.2021 становить 120 календарних днів, а тому нарахування відсотків відбувалося у межах строку, визначеного п.4.2.5 Договору.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що з відповідачки на користь позивача підлягають стягненню відсотки за користування кредитом у розмірі 9 115,00 грн.
Таким чином, у даному випадку судом правильно встановлено, що позивачем правомірно нараховувалися відсотки за користування кредитом у межах строку, визначеного п.4.2.5 Договору. При цьому умовами Договору не передбачена відповідальність за неналежне виконання зобов'язання позичальником згідно зі ст.625 ЦК України і таких вимог позивачем не заявлено.
Щодо доводів відповідачки про те, що подані позивачем витяг з реєстру боржників до Договору факторингу та виписка з особового рахунку за кредитним договором не можуть вважатися належними доказами наявності заборгованості, суд зазначає таке.
Відповідно до ч.1 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги та заперечення сторін. Згідно зі ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, а відповідно до ст.78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно зі ст.81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
З виписки з особового рахунку за кредитним договором №1919652 від 16.05.2021 вбачається, що станом на 04 грудня 2024 року загальний розмір заборгованості становить 14 115,00 грн, яка складається з наступного: 5000,00 грн - прострочена заборгованість за тілом кредиту; 9 115,00 грн - прострочена заборгованість за відсотками.
Виписка з особового рахунку за кредитним договором відображає рух грошових коштів за Договором, суму наданого кредиту та розмір заборгованості, а тому містить інформацію щодо предмета доказування у справі. При цьому з виписки також вбачається, що відповідачкою не було здійснено жодних платежів на погашення заборгованості.
Поданий позивачем витяг з реєстру боржників до Договору факторингу містить відомості про боржника, кредитний договір та розмір заборгованості і підтверджує перехід права вимоги до позивача відповідно до умов Договору факторингу, що узгоджується з положеннями ст.512, ст.514, ст.1077 ЦК України щодо відступлення права вимоги.
Отже, зазначені документи є письмовими доказами у розумінні ст.95 ЦПК України, містять відомості щодо обставин, які входять до предмета доказування у справі, а тому є належними та допустимими доказами.
Натомість відповідачкою не надано суду належних і допустимих доказів, які б спростовували наданий позивачем розрахунок заборгованості або свідчили про її відсутність чи інший розмір.
Відповідачка у своїй апеляційній скарзі також заперечує проти покладення на неї витрат на професійну правничу допомогу, заявлених позивачем, вказуючи, що такі витрати не підтверджені належними доказами їх фактичного понесення, а їх розмір не є обґрунтованим та співмірним складності справи.
У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача не просив про збільшення розміру стягнення витрат на правову допомогу.
Відповідно до частини 1 статті 15 ЦПК України, учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
За змістом частини 1 пункту 1 частини 3 статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з частинами 2, 3 та 4 статті 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншої правничої допомоги, пов'язаної зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Отже, зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» у додатках до позову надано: копію договору про надання правової допомоги від 29.12.2023, копію додаткової угоди №1 від 27.12.2024 до договору про надання правової допомоги від 29.12.2023, копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю серії КС №8096/10 від 18.07.2019, копію акта про отримання правової допомоги від 03.03.2025 з детальним описом робіт, виконаних адвокатом Пархомчуком С.В., копію рахунку №03.03.2025-11 від 03.03.2025 та платіжної інструкції №3 5756 від 03.03.2025 зі вказаним призначенням платежу за оплату правничої допомоги згідно з договором про надання правової допомоги від 29.12.2023.
Відповідно до акта про отримання правової допомоги від 03.03.2025 з детальним описом робіт, адвокатом Пархомчуком С.В. надано правничу допомогу загальною вартістю 10 500,00 грн, зокрема зустріч та консультація щодо перспективи судового врегулювання кредитної заборгованості - 1 год. (загальна вартість 2 000,00 грн), складення та подання до суду позовної заяви, моніторинг судової практики - 2,5 год. (загальна вартість 5 000,00 грн), інші клопотання, заяви до суду, складення процесуальних документів, моніторинг процесуального стану справи - 1,5 год. (загальна вартість 3 000,00 грн), канцелярські витрати - 500,00 грн.
Відповідно до частини 3 статті 141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, а також стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
У разі недотримання вимог частини 4 статті 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини 5 та 6 статті 137 ЦПК України).
У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц вказано, що з аналізу частини 3 статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин 5 та 6 статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності.
Тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.
Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та необхідності), а також розумності їхнього розміру застосовуються з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям. Вирішення питання оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу та мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи й усіх обставин, що мають значення.
При цьому колегія суддів відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України враховує наступні правові висновки Великої Палати Верховного Суду, які були висловлені у постанові від 26 червня 2024 року у справі №686/5757/23 (провадження №14-50цс24):
«139. У розумінні умов частин четвертої - шостої статті 137 ЦПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе винятково на підставі клопотання іншої сторони у разі доведення нею недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
140. Подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі №911/3312/21.
141. Водночас у частині третій статті 141 ЦПК України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від загального правила під час вирішення питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. У такому випадку суд повинен конкретно визначити, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести обґрунтування такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку
з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну потребу судових витрат для конкретної справи.
142. Близькі за змістом висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року, справа №922/1964/21.
143. У постановах від 19 лютого 2022 року №755/9215/15-ц та від 05 липня 2023 року у справі №911/3312/21 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та потрібності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.
144. Отже, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. Натомість під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частиною третьою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково.
145. Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру застосовують з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям. Вирішення питання оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення».
Слід зазначити, що під час розгляду справи у суді першої інстанції відповідачкою не було заявлено клопотання про зменшення судових витрат. При цьому з матеріалів справи вбачається, що згідно зі списком №СВ №22, складеним АТ «УКРПОШТА», заява про розподіл витрат була направлена ОСОБА_1 на адресу її проживання.
Зважаючи на те, що витрати на правничу допомогу підтверджені належними та допустимими доказами їх фактичного понесення, водночас матеріали справи не містять значного обсягу документів, на дослідження й збирання яких адвокат мав би витратити істотний час; зазначений спір для кваліфікованого юриста є справою незначної складності; судова практика у спорах такої категорії є сталою, а спірні правовідносини не потребують застосування значної кількості нормативно-правових актів, то суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог у цій частині та зменшив розмір витрат на правничу допомогу, керуючись критеріями співмірності та розумності судових витрат, з урахуванням конкретних обставин справи, її складності та обсягу фактично виконаної адвокатом роботи, і правомірно стягнув з відповідачки 4 500 грн.
Відтак, підстав для задоволення апеляційної скарги в цій частині колегія суддів також не вбачає.
Отже, оскільки суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи скарги цього висновку не спростовують, то відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України, суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції.
Так як апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для нового розподілу судового збору, сплаченого у зв'язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, немає. Судовий збір, сплачений позивачем за подання позову до суду першої інстанції, також підлягає покладенню на відповідачку.
Керуючись ст.ст.367, 368, п.1 ч.1 ст.374, ст.ст.375, 381-384, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Ленінського районного суду м.Харкова від 21 квітня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду лише у випадках, передбачених п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.
Повний текст судового рішення складений 30 березня 2026 року.
Головуючий В.Б. Яцина.
Судді О.Ю. Тичкова
Ю.М. Мальований.