Справа № 639/7585/24 Головуючий суддя І інстанції Марченко В. В.
Провадження № 22-ц/818/97/26 Суддя доповідач Яцина В. Б.
Категорія: споживчого кредиту
30 березня 2026 року м. Харків.
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого судді Яцини В.Б.
суддів колегії: Маміної О.В., Пилипчук Н.П.,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» на заочне рішення Жовтневого районного суду м.Харкова від 22 січня 2025 року у справі №693/7585/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
У листопаді 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» звернулося через підсистему «Електронний суд» з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №328786790 від 14.03.2021 у розмірі 62 775,00 грн та судових витрат, що складаються з судового збору у розмірі 2 422,40 грн та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 6 000,00 грн.
Позовна заява мотивована тим, що 14.03.2021 Товариство з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір №328786790 у формі електронного документа з використанням електронного підпису.
28.11.2018 ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» уклали Договір факторингу №28/1118-01, строк дії якого закінчується 28 листопада 2019 року. 28.11.2019 ТОВ «Манівео» та ТОВ «Таліон Плюс» уклали Додаткову угоду №19, згідно з якою строк дії Договору продовжено до 31.12.2020. При цьому інші умови Договору залишилися без змін. 31.12.2020 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено Додаткову угоду №26 від 31.12.2020 року до Договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018, що продовжила строк Договору до 31 грудня 2021 року. В даній Додатковій угоді Договір факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 викладено у новій редакції, проте його дата укладення залишена як 28.11.2018 та №28/1118-01. 31.12.2021 сторони Договору факторингу уклали Додаткову угоду №27, яка продовжила строк дії Договору до 31 грудня 2022 року. При цьому інші умови Договору залишилися без змін, відповідно до Договору факторингу в редакції від 31 грудня 2020 року. 31.12.2022 сторони Договору факторингу уклали Додаткову угоду №31, яка продовжила строк дії Договору до 31 грудня 2023 року. При цьому інші умови Договору залишилися без змін, відповідно до Договору факторингу в редакції від 31 грудня 2020 року. 31.12.2023 сторони Договору факторингу уклали Додаткову угоду №32, яка продовжила строк дії Договору до 04 серпня 2021 року.
Відповідно до Витягу з реєстру прав вимоги №138 від 15.06.2021 до Договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 (з урахуванням Додаткових угод до нього), ТОВ «Таліон Плюс» отримало право вимоги до відповідачки на загальну суму 42 167,00 грн.
05.08.2020 між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено Договір факторингу №05/0820-01, строк дії якого закінчується 04 серпня 2021 року. В подальшому ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» уклали ряд Додаткових угод: №2 від 03.08.2021 (Додаток №18) та №3 від 30.12.2022 (Додаток №19), якими продовжено строк дії Договору факторингу до 30.12.2024 включно, всі інші умови залишилися без змін. Відповідно до Витягу з реєстру прав вимоги №11 від 31.08.2023 до Договору факторингу №05/0820-01 від 05.08.2020, від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «ФК «ОнлайнФінанс» перейшло право вимоги до відповідачки на загальну суму 62 775,00 грн.
30.09.2024 ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «Юніт Капітал» уклали Договір факторингу №3009/24, відповідно до умов якого позивачу відступлено право грошової вимоги до відповідачки за кредитним договором. Відповідно до Реєстру Боржників за Договором факторингу №3009/24 від 30.09.2024, від ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до позивача перейшло право вимоги до відповідачки на загальну суму 62 775,00 грн.
Позичальник свої зобов'язання за Договором належним чином не виконує, у зв'язку з чим за кредитним договором №328786790 від 14.03.2021, утворилася заборгованість, що становить 62 775,00 грн, яка складається з наступного: 16 000,00 грн - заборгованість за кредитом; 46 775,00 грн - заборгованість за несплаченими відсотками за користування кредитом, що стало підставою для звернення позивача до суду.
Заочним рішенням Жовтневого районного суду м.Харкова від 22 січня 2025 року відмовлено у задоволенні позову.
Не погоджуючись зі вказаним рішенням суду, представник позивача - адвокат Тараненко А.І. подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Крім того, просить вирішити питання щодо судових витрат.
Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення ухвалене з неповним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, та не відповідає обставинам справи.
Звертає увагу, що відповідачка самостійно вказала номер картки, на яку бажала отримати кредитні кошти. Вже після цього ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» ініціювало переказ грошових коштів.
Вказує, що позивачем до матеріалів справи було долучено Заявку на отримання грошових коштів в кредит від 14.03.2021 (Додаток №4 до позовної заяви), в якій зазначено всі персональні дані відповідачки, включаючи її ідентифікаційні відомості, контактні дані та банківські реквізити.
Посилається на те, що на підтвердження факту ініціації переказу грошових коштів позивачем долучено платіжне доручення №f57f00d6-f4a0-4528-b257-f7fdc484caa6 (Додаток №8 до позовної заяви).
Враховуючи викладене вважає, що позивачем належними та допустимими доказами доведено факт перерахування кредитних коштів на користь боржника, а також підтверджено приналежність банківського рахунку останньому, що свідчить про виконання зобов'язання позивача за кредитним договором та виникнення у відповідачки обов'язку з повернення отриманих грошових коштів відповідно до умов договору.
Крім того, зазначає, що ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон плюс» не є банківськими фінансовими установами. Товариства в межах виконання умов укладеного Договору здійснюють розрахунки заборгованості, де чітко відображено нарахування відсотків, погашення заборгованості, залишок суми боргу.
Робить висновок, що з наданих позивачем документів вбачається, що вони повністю відповідають вимогам законодавства України, адже мають всі необхідні реквізити та охоплюють всі необхідні обчислення сум, які стягуються.
Звертає увагу, що заявлені розрахунки не суперечать один одному та узгоджуються з іншими письмовими доказами у справі, зокрема із витягами Реєстру прав вимоги №138 від 15.06.2021 до Договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018, Реєстру прав вимоги №11 від 11.08.2023 до Договору факторингу №05/0820-01 від 05.08.2020.
Наголошує, що за весь період перебування права вимоги за вищезазначеними Договорами позивач не здійснив жодних додаткових нарахувань і не застосував жодних штрафних санкцій до боржника.
Підсумовуючи, вказує, що розрахунки заборгованості в сукупності з платіжними дорученнями й листами-підтвердженнями перерахування коштів є беззаперечними доказами факту заборгованості, а тому позовні вимоги доведені в повній мірі.
Щодо судових витрат зазначає, що позивач у зв'язку з розглядом справи поніс витрати у розмірі 18 056,00 грн. Наводить попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат:
судовий збір за подання позовної заяви - 2 422,40 грн та за подання апеляційної скарги - 3633,60 грн; витрати на професійну правничу допомогу, пов'язані з розглядом справи в суді першої інстанції, становлять 6 000,00 грн та за складання апеляційної скарги - 6 000,00 грн. Зауважує, що зазначені судові витрати, пов'язані з розглядом справи, необхідно покласти на відповідачку.
Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.
Частинами 1 та 3 статті 368 ЦПК України передбачено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.
Частиною 1 статті 369 ЦПК України передбачено, що апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Аналізуючи наведені норми права, колегія суддів вважає за необхідне розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Колегія суддів, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а заочне рішення суду - без змін.
Згідно з ч.ч.1-5 ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вказаним вимогам заочне рішення суду відповідає.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що кредитні кошти були отримані відповідачкою, а також з розрахунку заборгованості неможливо встановити які дані використовувалися при його складенні.
Відтак, суд першої інстанції вважав, що у кредитному договорі не зазначені банківські реквізити, за якими ОСОБА_1 мали бути перераховані кредитні кошти.
Крім того, суд вказав, що відсутні докази того, на який саме рахунок або картку перераховувалися кредитні кошти, а також докази того, що ці реквізити вказані відповідачкою.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду. Такий висновок суду є законним та обґрунтованим, відповідає встановленим у справі обставинам, та доводами скарги не спростований.
Судом встановлено, що на підтвердження вимог у позові зазначено наступне.
28.05.2021 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №328786790 у формі електронного документа з використанням електронного підпису. Згідно з умовами кредитного договору позичальник зобов'язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші зобов'язання в повному обсязі у строки та на умовах, передбачених Договором.
28.11.2018 ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» уклали Договір факторингу №28/1118-01, строк дії якого закінчується 28 листопада 2019 року. 28.11.2019 ТОВ «Манівео» та ТОВ «Таліон Плюс» уклали Додаткову угоду №19, згідно з якою строк дії Договору продовжено до 31.12.2020. При цьому інші умови Договору залишилися без змін. 31.12.2020 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено Додаткову угоду №26 від 31.12.2020 року до Договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018, що продовжила строк Договору до 31 грудня 2021 року. В даній Додатковій угоді Договір факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 викладено у новій редакції, проте його дата укладення залишена як 28.11.2018 та №28/1118-01. 31.12.2021 сторони Договору факторингу уклали Додаткову угоду №27, яка продовжила строк дії Договору до 31 грудня 2022 року. При цьому інші умови Договору залишилися без змін, відповідно до Договору факторингу в редакції від 31 грудня 2020 року. 31.12.2022 сторони Договору факторингу уклали Додаткову угоду №31, яка продовжила строк дії Договору до 31 грудня 2023 року. При цьому інші умови Договору залишилися без змін, відповідно до Договору факторингу в редакції від 31 грудня 2020 року. 31.12.2023 сторони Договору факторингу уклали Додаткову угоду №32, яка продовжила строк дії Договору до 04 серпня 2021 року.
Відповідно до Витягу з реєстру прав вимоги №138 від 15.06.2021 до Договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 (з урахуванням Додаткових угод до нього), ТОВ «Таліон Плюс» отримало право вимоги до відповідачки на загальну суму 42 167,00 грн.
05.08.2020 між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено Договір факторингу №05/0820-01, строк дії якого закінчується 04 серпня 2021 року. В подальшому ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» уклали ряд Додаткових угод: №2 від 03.08.2021 (Додаток №18) та №3 від 30.12.2022 (Додаток №19), якими продовжено строк дії Договору факторингу до 30.12.2024 включно, всі інші умови залишилися без змін. Відповідно до Витягу з реєстру прав вимоги №11 від 31.08.2023 до Договору факторингу №05/0820-01 від 05.08.2020, від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «ФК «ОнлайнФінанс» перейшло право вимоги до відповідачки на загальну суму 62 775,00 грн.
30.09.2024 ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «Юніт Капітал» уклали Договір факторингу №3009/24, відповідно до умов якого позивачу відступлено право грошової вимоги до відповідачки за кредитним договором. Відповідно до Реєстру Боржників за Договором факторингу №3009/24 від 30.09.2024, від ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до позивача перейшло право вимоги до відповідачки на загальну суму 62 775,00 грн.
Відповідно розрахунку заборгованості за кредитним договором №328786790 від 14.03.2021 ОСОБА_1 має заборгованість 62 775,00 грн, з яких заборгованість за кредитом становить 16 000,00 грн, заборгованість за несплаченими відсотками за користування кредитом - 46 775,00 грн.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст.1048 ЦК України).
У частині першій статті 1055 ЦК України передбачено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.
За змістом частини другої статті 1056-1 ЦК України, розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до статті 536 ЦК України, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Відповідно до частини першої статті 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За статтями 512, 514 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); правонаступництва ; виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); виконання обов'язку боржника третьою особою.
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
За змістом частини першої статті 1077 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором.
Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір, є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».
Відповідно до частини другої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити, якщо інше не передбачено окремими законодавчими актами України: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Таким чином, з наведених норм законодавства вбачається, що доказом надання кредитодавцем позичальнику кредитних коштів є саме первинні документи, вимоги до яких встановлені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
Аналогічні за змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду від 11 вересня 2019 року, справа №755/2284/16-ц, провадження №61-4685св19.
Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку, що виписки за картковими рахунками (за кредитним договором) можуть бути належними доказами щодо заборгованості за тілом кредиту за кредитним договором.
До аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 16 вересня 2020 року у справі №200/5647/18 та від 28 жовтня 2020 року у справі №760/7792/14-ц.
У пункті 3 частини 2 статті 129 Конституції України закріплено основні засади судочинства, однією з яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною третьою статті 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України.) Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст.79 ЦПК України).
Статтею 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Отже, належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов'язок суду.
У даному випадку матеріали справи не містять належних та допустимих доказів належності картки №5168-75ХХ-ХХХХ-3254 відповідачці та первинних документів про зарахування на рахунок до даної картки коштів.
Згідно з правовою позицією, висловленою у постанові Верховного Суду від 30 січня 2018 року у справі №161/16891-15 (провадження №61-517св18) про стягнення заборгованості за кредитним договором, банк зобов'язаний довести отримання позичальником грошових коштів у розмірі та на умовах, установлених договором, що підтверджують наявність заборгованості та її розмір, за допомогою первинних документів, оформлених відповідно до ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
Відповідно до зазначеної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Згідно з п.62 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року №75, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або надсилання клієнту.
Відтак виписка з рахунку особи, яка відповідає зазначеним вимогам та надана відповідно до вимог закону, є документом, що може бути доказом і який суд має оцінити відповідно до вимог цивільного процесуального закону при перевірці доводів щодо реального виконання кредитного договору.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі №200/5647/18, від 25 травня 2021 року у справі №554/4300/16-ц, від 26 травня 2021 року у справі №204/2972/20, від 13 жовтня 2021 року у справі №209/3046/20, від 01 червня 2022 року у справі №175/35/16-ц, від 04 вересня 2024 року у справі №426/4264/19.
На підтвердження надання відповідачці та зарахування на її банківську картку кредитних коштів у розмірі 16 000,00 грн позивачем надано суду платіжне доручення №f57f00d6-f4a0-4528-b257-f7fdc484caa6 від 14.03.2021, у якому повідомляється про зарахування 14.03.2021 суми 16 000,00 грн на платіжну картку №5168-75ХХ-ХХХХ-3254, а отримувачем коштів зазначено ОСОБА_1 .
Проте ні з наданого позивачем платіжного доручення, ані з інших наявних у матеріалах справи доказів, відповідно до обов'язкових у таких випадках стандартів бухгалтерського обліку, неможливо встановити, що даний переказ стосується саме відповідачки. Зокрема, неможливо встановити належність картки №5168-75ХХ-ХХХХ-3254 відповідачці чи зазначення такого номера картки в кредитному договорі.
Сам по собі факт зазначення номера картки у Заявці на отримання грошових коштів в кредит від 14.03.2021 не підтверджує, що така картка належить відповідачці та перебуває у її користуванні. Крім того, не доведено, що Заявку на отримання кредиту було подано особисто відповідачкою, а не третіми особами з використанням її персональних даних. Відтак, зазначені доводи представника позивача є припущеннями та не підтверджені належними і допустимими доказами.
Крім того, на підтвердження перерахування коштів позичальнику позивачем було надано електронне повідомлення АТ «Таскомбанк» №3980/47.1.-БТ від 08.08.2024, в якому зазначено, що АТ «Таскомбанк» надає підтвердження, що в рамках договору про організацію взаємодії при переказі коштів фізичним особам №48 від 18.07.2019 банком було здійснено перекази грошових коштів на рахунки одержувачів, до яких емітовані електронні платіжні засоби по операціях, що вказані у Додатку на 93 аркушах. Відповідно до зазначеного Додатку АТ «Таскомбанк» було перераховано кошти на платіжну карту клієнта: 14.03.2021 о 17:10 на суму 16 000,00 грн, маска картки: НОМЕР_1 .
Надане електронне повідомлення не є належним доказом на підтвердження здійснення фінансової операції щодо переказу грошових коштів ОСОБА_1 , а зазначена в ньому інформація не відповідає вимогам бухгалтерського обліку.
Інших доказів на підтвердження перерахування коштів надано не було.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що будь-яких належних доказів на підтвердження безготівкового перерахування коштів згідно з кредитним договором №328786790 від 14.03.2021 на платіжну банківську картку позичальника позивачем не надано.
Наявні в матеріалах справи докази не містять повної інформації про номер платіжного засобу на який, згідно з доводами представника позивача, було перераховано суму кредиту. При цьому матеріали справи не містять даних, що підтверджують належність електронного платіжного засобу, зокрема платіжної картки №5168-75ХХ-ХХХХ-3254, саме ОСОБА_1 .
Те саме стосується і розрахунків заборгованості, поданих позивачем, оскільки вони є похідними, обробленими документами, складеними на підставі первинних даних, а не первинними документами бухгалтерського обліку, у розумінні ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а відтак не можуть вважатися належними та достовірними доказами наявності та розміру заборгованості.
При цьому, слід вказати, що первісний кредитор, надаючи фінансові послуги та зважаючи на особливості укладення таких видів договорів, у відповідності до положень Закону України «Про електронну комерцію» та Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», був зобов'язаний вести облік наданих коштів позикодавцям, а відступаючи право вимоги за кредитним договором надати фактору усі наявні бухгалтерські документи на підтвердження наявності заборгованості.
У зв'язку з цим колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що у справі відсутні належні докази перерахування та отримання відповідачкою кредиту в розмірі 16 000,00 грн за кредитним договором №328786790 від 14.03.2021.
З урахуванням того, що позивачем не доведено належними, допустимими та достатніми доказами факт зарахування кредитних коштів на картку та належність цієї картки саме відповідачці, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність позовних вимог.
Вирішуючи спір, який виник між сторонами справи, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
На підставі вищевказаних обставин та правового обґрунтування колегія суддів визнає, що оскаржене рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи скарги є недоведеними та висновків суду не спростували, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін.
У зв'язку з відмовою в задоволенні позову та залишенням апеляційної скарги без задоволення й відповідно до вимог ст.141 ЦПК України судова колегія доходить висновку, що сплачені апелянтом судові витрати за подання позовної заяви та апеляційної скарги покладаються на сторону позивача.
Керуючись ст.ст.367, 368, п.1 ч.1 ст.374, ст.ст.375, 381-384, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» залишити без задоволення.
Заочне рішення Жовтневого районного суду м.Харкова від 22 січня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду лише у випадках, передбачених п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.
Повний текст судового рішення складений 30 березня 2026 року.
Головуючий -
В.Б. Яцина
Судді -
О.В. Маміна
Н.П. Пилипчук.