№ провадження 11-кп/4809/201/26 Головуючий у суді І-ї інстанції ОСОБА_1
Справа № 393/544/25 Доповідач в колегії апеляційного суду ОСОБА_2
Категорія - ст. 392 ч. 2 КПК України
24.03.2026 року м. Кропивницький
Колегія суддів Кропивницького апеляційного суду у складі:
головуючий суддя - ОСОБА_2 ,
судді у складі колегії суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретар - ОСОБА_5 ,
при участі:
прокурора - ОСОБА_6 ,
адвокатки - ОСОБА_7 ,
обвинуваченого - ОСОБА_8 ,
переглянула у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_8 , ухвалу Новгородківського районного суду Кіровоградської області від 22 січня 2026 року, про продовження стосовно обвинуваченого ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартоюна 60 днів, до 22.03.2026, без визначення застави,
У провадженні Новгородківського районного суду Кіровоградської області перебуває судова справа, стосовно ОСОБА_8 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407, ч. 2 ст. 15 ч.1 ст.115 КК України /ЄУН 393/544/25, кримінальне провадження №12025121040000379 від 14.07.2025/.
У межах даного кримінального провадження, за клопотанням прокурора, судом першої інстанції у порядку ст. 331 КПК України, розглянуто питання доцільності продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_8 .
Судом встановлено наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, які не перестали існувати і не зменшились у тому обсязі, як їх раніше встановлено: можливість обвинуваченого переховуватись від суду,незаконно впливати на свідків, потерпілого та може вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується, продовжують існувати і є реальними.
Обвинувачений ОСОБА_8 , в апеляційній скарзі просить скасувати ухвалу суду першої інстанції, постановити нову ухвалу, якою змінити призначений йому запобіжний захід на цілодобовий домашній арешт з покладенням обов'язків, передбачених ст. 194 КПК України.
Зазначив, що він не мав і не має намірів переховуватись від суду, або якось впливати на учасників процесу, а сама лише тяжкість інкримінованого злочину не може бути підставою для тримання під вартою.
Вислухавши доповідь судді-доповідача, думку обвинуваченого ОСОБА_8 та сторони захисту (адвокатки ОСОБА_9 ), які підтримали подану апеляційну скаргу, думку прокурора, який заперечив щодо апеляційної скарги, дослідивши виділені матеріали, зваживши доводи апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до таких висновків.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 331 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого; вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Згідно із ч. 3 ст. 331 КПК України незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. До спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Відповідно до ч. 2 ст. 177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто з метою запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
При розгляді клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою для прийняття законного і обґрунтованого рішення, суд, відповідно до ст. 178 КПК України та практики Європейського суду з прав людини, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа, ряд інших обставин та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Положеннями ч. 1 ст. 183 КПК України визначено: тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.
Як встановлено ч. 3 ст. 199 КПК України, клопотання про продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених у статті 184 цього Кодексу, повинно містити: виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою; виклад обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
При цьому, у відповідності до ч. 5 ст. 199 КПК України слідчий суддя зобов'язаний відмовити у продовженні строку тримання під вартою, якщо прокурор, слідчий не доведе, що обставини, зазначені у частині третій цієї статті, виправдовують подальше тримання підозрюваного, обвинуваченого під вартою.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини та роз'яснень Пленуму ВСУ (Постанова №4 від 25.04.2003р. «Про практику застосування судами запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання та досудового слідства»), тримання під вартою направлено на полегшення здійснення правосуддя та забезпечення громадського порядку та обирається як запобіжний захід при наявності підстав вважати, що інші (більш м'які) запобіжні заходи, можуть не забезпечити виконання підозрюваним (обвинуваченим) обов'язків та його належної поведінки.
Ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня (рішення ЄСПЛ «Панченко проти Росії»). Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (рішення ЄСПЛ «Бекчиєв проти Молдови»).
Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи, позицію ЄСПЛ, яка висвітлена в рішенні від 20 травня 2010 року у справі «Москаленко проти України», - суворість покарання, яке може бути призначено, є належним елементом при оцінці ризику переховування від суду чи скоєння іншого злочину.
У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначено, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Врахування тяжкості злочину має раціональний зміст, оскільки тяжкість свідчить про ступінь суспільної небезпечності особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем ймовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризики ухилення підозрюваного від слідства, суду (рішення ЄСПЛ «W проти Швейцарії»).
Рішенням ЄСПЛ «Клоот проти Бельгії» визначено: «Серйозність обвинувачення може служити для суду підставою для постановлення рішення про поміщення та утримання підозрюваного під вартою з метою запобігання спробі вчинення подальших правопорушень. Однак, необхідно, щоб небезпека була явною, а запобіжний захід - необхідним в світлі обставин справи і, зокрема, біографії та характеристики особи, про яку йдеться».
Наявність судимості може стати підставою для обґрунтування того, що обвинувачений може вчинити новий злочин (справи «Сельчук проти Туреччини», «Мацнеттер проти Австрії»).
Слід враховувати вимоги статей 5, 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та положень, встановлених у рішеннях Європейського суду з прав людини щодо необхідності дотримання розумних строків тримання особи під вартою.
Застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою не повинне перебувати за межами розумних строків, необхідних для вирішення провадження і забезпечення належної поведінки обвинуваченого на цей період, та його продовження, - має бути співрозмірним меті заходу, і має забезпечить виконання засад судочинства і змагального процесу відповідно до процедур гл. 18 КПК України.
Вимог закону місцевий суд дотримався.
Суд першої інстанції належно дослідив обставини, з якими закон пов'язує можливість застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та обґрунтовано прийшов до висновків про існування обставин, які перешкоджають завершенню судового розгляду до закінчення дії попередньої ухвали про тримання особи під вартою.
Як вбачається з матеріалів, судом першої інстанції здійснюється судове слідство у межах кримінального провадження №12025121040000379 від 14.07.2025 по обвинуваченню ОСОБА_8 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407, ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст.115 КК України.
ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні умисного особливо тяжкого злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі від семи до п'ятнадцяти років, а також - умисного тяжкого злочину, яке карається позбавленням волі від п'яти до десяти років.
У межах даного кримінального провадження ОСОБА_8 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Загальний строк тримання обвинуваченого під вартою не перевищує меж розумного. У кримінальному провадженні триває судове слідство.
Як вимагається положеннями ст. 178 КПК України, враховуються наступні обставини.
Обвинувачений ОСОБА_8 неодружений, без утриманців, будучи працездатною особою, безробітний, суспільно-корисною працею не займається, сталого джерела доходу для існування не має; наразі мешкає у с. Вершино-Кам'янка Кропивницького району Кіровоградської області, є внутрішньо переміщеною особою; будучи військовослужбовцем, самовільно залишив військову частину.
З огляду на тяжкість інкримінованого злочину, суворість можливого покарання, відсутність сталих соціальних зв'язків, обвинувачений ОСОБА_8 може вчинити спроби переховуватись від суду з метою уникнення відповідальності за вчинення злочину, в тому числі на тимчасово окупованих територіях, впливати на свідків та потерпілого у даному кримінальному провадженні.
Беручи до уваги наведені обставини, можливо стверджувати про наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, які не перестали існувати.
При вирішенні питання продовження строку дії стосовно обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, судом першої інстанції достатньою мірою взято до уваги всі обставини і можливі ризики.
З огляду на зазначене вище, більш м'які запобіжні заходи, зазначені у ст. 176 КПК України, не зможуть забезпечити належне виконання обвинуваченим ОСОБА_8 процесуальних обов'язків, також запобігти встановленим ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.
Крім того, ураховується й те, що ч. 8 ст. 176 КПК України передбачено: під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 402-405, 407, 408, 429 Кримінального кодексу України, застосовується виключно запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті.
Згідно із ч. 1 ст. 176 КПК України запобіжними заходами є: п. 5) тримання під вартою.
Як встановлено, ОСОБА_8 обвинувачується, зокрема, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КПК України.
Доводи обвинуваченого з приводу можливості застосування до нього домашнього арешту, - спростовуються наведеним вище.
Отже, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржувана ухвала суду першої інстанції підлягає залишенню без змін як законна та обґрунтована.
Керуючись ст. ст. 376, 405, 407, 418, 419, 422-1, 424 КПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_8 - залишити без задоволення.
Ухвалу Новгородківського районного суду Кіровоградської області від 22січня 2026 року, про продовження стосовно обвинуваченого ОСОБА_8 строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на 60 днів, до 22.03.2026, без визначенням розміру застави, - залишити без змін.
Ухвала Кропивницького апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню касаційному порядку не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4