№ провадження 11-сс/4809/151/26 Головуючий у суді І-ї інстанції ОСОБА_1
Справа № 398/7489/25 Доповідач в колегії апеляційного суду ОСОБА_2
Категорія - ст. 309 КПК України
24.03.2026 року м. Кропивницький
Колегія суддів Кропивницького апеляційного суду у складі:
головуючий суддя - ОСОБА_2 ,
судді у складі колегії суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретар - ОСОБА_5 ,
при участі:
адвоката - ОСОБА_6 ,
підозрюваного - ОСОБА_7 ,
переглянула у відкритому судовому засіданні, за апеляційною скаргою адвоката ОСОБА_6 , який здійснює захист підозрюваного ОСОБА_7 , ухвалу Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 24.02.2026, якою стосовно
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Кіровоград, громадянина України, українця, із базовою вищою освітою, безробітного, до затримання - військовослужбовець військової частини НОМЕР_1 , одруженого, на утриманні двоє малолітніх дітей, проживав без реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 , згідно із положеннями ст. 89 КК України не має судимості,
продовжено дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у межах досудового розслідування до 24.04.2026 включно, без визначення застави.
Старша слідча СВ Олександрійського РВП ГУНП в Кіровоградській області ОСОБА_8 звернулася до слідчого судді із клопотанням про продовження тримання під вартою підозрюваного ОСОБА_7 у межах строку досудового розслідування без визначення застави.
Клопотання подане у межах кримінального провадження №12025121060002013 від 24.11.2025 за підозрою ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п. 12) ч. 2 ст. 115 КК України.
ОСОБА_7 підозрюється у вчиненні умисного вбивства, за попередньою змовою групою осіб.
Встановлено, що ОСОБА_7 , будучи військовослужбовцем, 24.11.2025, перебуваючи у СЗЧ, знаходився біля будівлі сільської ради с. Ганнівка Олександрійського району Кіровоградської області, разом із ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 ; тоді ж між ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_7 та ОСОБА_11 ( який перебував у стані алкогольного сп'яніння) виникла сварка, останній, при цьому, розмахував ножем, що мав при собі, висловлював погрози у бік інших присутніх; в ході конфлікту всі означені особи перемістилися в бік пасовища, що за 150 метрів від проїзної частини дороги.
У подальшому ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_7 , реалізуючи раптово виниклий злочинний намір на вчинення умисного позбавлення життя ОСОБА_11 , діючи умисно, за попередньою домовленістю, підійшовши до останнього, по черзі наносили йому тілесні ушкодження. Після того як ОСОБА_11 впав, ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_7 продовжили наносити потерпілому ударів в область тулубу та голови, спричинивши тим самим тілесні ушкодження у вигляді закритої тупої травми грудної клітини, животу, від чого ОСОБА_11 помер на місці.
Крім того, як встановлено досудовим розслідуванням, ОСОБА_7 , після нанесення ОСОБА_11 тілесних ушкоджень, вчиняв дії, що принижують гідність й честь потерпілого як людини, громадянина та військовослужбовця, яким являвся потерплий: плював на нього.
Того ж дня, 24.11.2025, ОСОБА_7 затримано, і 25.11.2025 повідомлено про підозру.
У подальшому, ухвалою слідчого судді від 26.11.2025 застосовано запобіжний захід щодо ОСОБА_7 - у вигляді тримання під вартою, пізніше - строк дії запобіжного заходу продовжений ухвалою Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 21.01.2026 до 26.02.2026 включно, без визначення застави.
Оскільки строк дії попереднього судового рішення про застосування запобіжного заходу добігав кінця, слідча звернулась до слідчого судді із клопотанням про продовження строку тримання підозрюваного ОСОБА_7 під вартою.
Ухвалою слідчого судді розглянуте клопотання слідчого та задоволене, щодо підозрюваного ОСОБА_7 продовжено строк тримання під вартою до 24.04.2026 включно, без визначення застави.
Рішення суду першої інстанції умотивовано наявністю ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, та тим, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, санкція якого передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк 15 років або довічне позбавлення волі.
Слідчим суддею встановлено, що ОСОБА_7 може переховуватись від органів досудового розслідування та суду, знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального провадження, незаконно впливати на потерпілого та свідків в даному кримінальному провадженні.
Крім того, слідчий суддя зауважив, що досудове розслідування продовжене й наявна необхідність проведення ще ряду слідчих дій.
В апеляційній скарзі адвокат ОСОБА_6 просить скасувати ухвалу слідчого судді, якою продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_7 та застосувати до нього більш м'який запобіжний захід, а саме застосувати запобіжний захід у вигляді домашнього арешту цілодобово.
Зауважує, що наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, не доведена, що залишено слідчим суддею поза увагою: ОСОБА_7 не намагався та не має наміру ухилятися від досудового розслідування та/або суду, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином. Крім того, усі речі, документи, що мають значення для кримінального провадження, вже виявлені і долучені до матеріалів кримінального провадження. Також, підозрюваний не має наміру чинити будь який вплив на потерпілу та свідків.
Застосування щодо ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту, на думку захисту, нівелює всі можливі ризики.
Вислухавши доповідь судді-доповідача, думку адвоката ОСОБА_6 , який здійснює захист підозрюваного ОСОБА_7 та підозрюваного ОСОБА_7 , які підтримали подану апеляційну скаргу та просили її задовольнити, зваживши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Відповідно до ст. 5 ч. 1, ч. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на свободу та особисту недоторканість. Нікого не може бути розбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом: с) законний арешт або затримання особи, здійснене з метою допровадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчинення нею правопорушення чи її втечі після його вчинення.
Частиною 3 ст. 5 вказаної Конвенції передбачено, що кожен, кого заарештовано або затримано згідно з положеннями підпункту «с» пункту 1 цієї статті, має негайно постати перед суддею чи іншою посадовою особою, якій закон надає право здійснювати судову владу, і йому має бути забезпечено розгляд справи судом упродовж розумного строку або звільнення під час провадження. Таке звільнення може бути обумовлене гарантіями з'явитися на судове засідання.
Відповідно до ч. 1, п. 4 ч. 2 ст. 183 КПК України - тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частинами шостою та сьомою статті 176 цього Кодексу; запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років.
Згідно ч. 1 ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України.
Колегія суддів зважає на висновки Європейського суду з прав людини, зокрема, по справах «Смирнова проти Російської Федерації», «Летельєр проти Франції», «Вемгофф проти Німеччини», відповідно до яких тримання особи під вартою можливе лише у виняткових чотирьох випадках: при ризику неявки обвинуваченого на судовий розгляд; при ризику перешкоджання з боку обвинуваченого, у випадку його звільнення, процесові здійснення правосуддя; при ризику вчинення ним подальших правопорушень; при ризику спричинення ним порушень громадського порядку. Усі чотири ризики мають бути реальними і обґрунтованими, аргументи на цей предмет не повинні бути загальними і абстрактними.
Продовження тримання під вартою регламентоване положеннями ст. 199 КПК України, зокрема: ч. 4, ч. 5 цієї норми закону визначає, що слідчий суддя зобов'язаний розглянути клопотання про продовження строку тримання під вартою до закінчення строку дії попередньої ухвали згідно з правилами, передбаченими для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу. Слідчий суддя зобов'язаний відмовити у продовженні строку тримання під вартою, якщо прокурор, слідчий не доведе, що обставини, зазначені у частині третій цієї статті, виправдовують подальше тримання підозрюваного, обвинуваченого під вартою.
Відповідно до ч. 3 ст. 199 КПК України: клопотання про продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених у статті 184 цього Кодексу, повинно містити: 1) виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою; 2) виклад обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
Вказаних вимог закону слідчим суддею дотримано.
Як встановлено матеріалами клопотання, у провадженні слідчого відділу Олександрійського РВП ГУНП в Кіровоградській області перебуває кримінальне провадження за підозрою ОСОБА_7 та інших осіб у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п. 12) ч. 2 ст. 115 КК України, обставини якого, як їх встановлено досудовим розслідуванням, наведено вище.
Колегія суддів ураховує, що термін «обґрунтована підозра», згідно практики Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21.04.2011 року, означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача у тому, що особа про яку йдеться мова, могла вчинити правопорушення.
При цьому, колегія суддів не може не зазначити, що практика ЄСПЛ не вимагає, щоб на момент обрання запобіжного заходу у органу досудового розслідування були чіткі докази винуватості особи, яку повідомлено про підозру.
У справі «Феррарі-Браво проти Італії» від 14.03.1984 року ЄСПЛ вказав, що комісія наголошує, що питання про те, що арешт або тримання під вартою до суду є виправданими тільки тоді, коли доведено факт вчинення та характер інкримінованих правопорушень, ставити не можна це питання, оскільки це є завданням попереднього розслідування, сприяти якому має й тримання під вартою.
ОСОБА_7 обґрунтовано підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, оскільки обґрунтованість підозри (наявність фактів або інформації, які можуть переконати об'єктивного спостерігача у тому, що особа про яку йдеться мова, могла вчинити правопорушення) підтверджується наданими прокурором інформацією та фактами, як от: рапортами поліції від 24.11.2025 року про фіксацію заяви про подію кримінального правопорушення, протоколами огляду місця події від 24.11.2025 та від 25.11.2025, протоколом огляду трупа ОСОБА_11 від 24.11.2025 року, копією лікарського свідоцтва про смерть №1930/407, протоколом допиту потерпілої ОСОБА_12 від 02.01.2026, протоколами допиту свідків ОСОБА_13 від 24.11.2025, ОСОБА_14 від 25.11.2025, ОСОБА_15 від 25.11.2025, ОСОБА_16 від 25.11.2025, ОСОБА_17 від 25.11.2025, протоколом проведення слідчого експерименту за участю свідка від 25.11.2025.
У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначено, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Рішенням ЄСПЛ «Клоот проти Бельгії» визначено: «Серйозність обвинувачення може служити для суду підставою для постановлення рішення про поміщення та утримання підозрюваного під вартою з метою запобігання спробі вчинення подальших правопорушень. Однак, необхідно, щоб небезпека була явною, а запобіжний захід - необхідним в світлі обставин справи і, зокрема, біографії та характеристики особи, про яку йдеться».
Зважується на практику Європейського суду, - тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи, позицію ЄСПЛ, яка висвітлена в рішенні від 20 травня 2010 року у справі «Москаленко проти України», - суворість покарання, яке може бути призначено, є належним елементом при оцінці ризику переховування від суду чи скоєння іншого злочину.
Кримінальне правопорушення, передбачене п. 12) ч. 2 ст. 115 КК України, відноситься до категорії умисних, особливо тяжких, інкриміноване вчиненням групою осіб, караються позбавленням волі на строк п'ятнадцять років або довічним позбавленням волі.
Внаслідок вчинення кримінального правопорушення настали непоправні й тяжкі наслідки у вигляді смерті потерпілого (діючого військовослужбовця).
Враховуються й обставини, передбачені ст. 178 КПК України.
Підозрюваний ОСОБА_7 має постійне місце проживання, на обліках нарколога та психіатра не перебуває, одружений, батько двох малолітніх дітей, які, згідно із характеристикою, мешкають із його дружиною, військовослужбовець, але самовільно залишив військову частину, наразі безробітний, не має сталого джерела доходу або заробітку.
Характеристики особи, що свідчили би на користь підозрюваного, - не встановлені.
Згідно із характеристикою по місцю проживання: ОСОБА_7 не працює, конфліктний із сусідами, мали місце виклики поліції щодо неправомірної поведінки підозрюваного (насилля у сім'ї, щодо дружини).
При цьому встановлено, що стосовно ОСОБА_7 вирішується питання притягнення до кримінальної відповідальності за ч. 5 ст. 407 КК України - через самовільне залишення ним військової частини.
ОСОБА_7 - не має судимості, оскільки вони є погашеними з огляду на положення ст. 89 КК України.
Зважаючи на зазначене вище, можливо стверджувати про наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, які не припинили своє існування й не зменшились, порівняно із часом, коли їх встановлено.
Покарання, у разі визнання ОСОБА_7 винуватим, може бути призначене до реального відбування без можливості застосування правил ст. 69, 75 КК України (пільгових інститутів призначення покарання), що сукупно із іншими обставинами може свідчити про існування мотивів та підстав для підозрюваного уникати можливої кримінальної відповідальності.
Отже, колегія суддів вважає, що є реальним ризик переховування підозрюваного від органів досудового розслідування та суду.
Можливо також допускати наявність ризиків: знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального провадження, зважаючи на насильницький склад кримінального правопорушення, що інкримінується вчиненням, незаконно впливати на потерпілу та свідків в даному кримінальному провадженні, місце проживання яких відоме підозрюваному, шляхом тиску, умовлянь, погроз тощо.
Отже, колегія суддів вважає наявними ризики, передбачені ст. 177 КПК України.
Крім того, як убачається з матеріалів клопотання, до завершення досудового розслідування необхідно провести ще ряд слідчих дій: отримати доступ до інформації, що знаходиться у володінні операторів зв'язку щодо з'єднань номерів підозрюваних, долучити до матеріалів провадження висновок судово-медичної експертизи відносно механізму утворення тілесних ушкоджень у потерпілого та причин його смерті, призначити проведення експертизи та долучити висновок такої судово-медичної експертизи за наслідками проведених слідчих експериментів за участі підозрюваних, призначити проведення судово-психіатричних експертиз підозрюваних, долучити висновки цих експертиз до матеріалів провадження, повідомити підозрюваним остаточну підозру, виконати вимоги ст. 290 КПК України, скласти обвинувальний акт.
За таких обставин, ухвалою слідчого судді Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 24.02.2026 постановлено продовжити строк досудового розслідування даного кримінального провадження до п'яти місяців - д о 24.04.2026.
Відтак, продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно підозрюваного ОСОБА_7 - є обумовленим необхідністю забезпечення належної процесуальної поведінки підозрюваного, забезпечення кримінального провадження у цілому.
Застосування стосовно підозрюваного ОСОБА_7 , за встановлених обставин, іншого запобіжного заходу, більш м'якого, ніж тримання під вартою, наразі - є неможливим.
З огляду на наведене вище, колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала слідчого судді - є законною та обґрунтованою, підстави для її скасування - відсутні.
Керуючись ст. ст. 376, 405, 407, 418, 419, 422, 424 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_6 , який здійснює захист підозрюваного ОСОБА_7 , - залишити без задоволення.
Ухвалу Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 24.02.2026, якою стосовно підозрюваного ОСОБА_7 продовжено дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у межах досудового розслідування до 24.04.2026 включно, без визначення застави, - залишити без змін.
Ухвала Кропивницького апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4