Справа № 346/84/26
Провадження № 22-ц/4808/423/26
Головуючий у 1 інстанції Махно Н. В.
Суддя-доповідач Томин
23 березня 2026 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд у складі:
головуючої Томин О.О.,
суддів: Луганської В.М., Пнівчук О.В.,
за участю секретаря Панасюк В.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Дикуна Ігоря Васильовича на рішення Коломийського міськрайонного суду від 22 січня 2026 року, ухвалене в складі судді Махно Н.В. у м. Коломиї, у справі за заявою ОСОБА_2 , заінтересована особа: ОСОБА_1 , про видачу обмежувального припису,
Короткий зміст заяви
У січні 2026 року ОСОБА_2 , в інтересах якої діяв адвокат Чобанюк Максим Михайлович, звернулася до суду із заявою, заінтересована особа: ОСОБА_1 , про видачу обмежувального припису.
В обґрунтування заяви вказала, що з 08 серпня 2019 року по 07 листопада 2022 року перебувала з ОСОБА_1 у зареєстрованому шлюбі.
Під час спільного проживання чоловік неодноразово вчиняв щодо неї домашнє насильство, зокрема піднімав на неї руку, завдавав тілесних ушкоджень, висловлював нецензурні образи та погрози, здійснював психологічний тиск, приниження та переслідування. У зв'язку з цим вона неодноразово зверталася до поліції, звернення були зафіксовані. Факт нанесення їй ОСОБА_1 тілесних ушкоджень також підтверджується вироком Верховинського районного суду від 22 листопада 2022 року у справі № 938/546/22, яким його визнано винним за ч. 1 ст. 125 КК України.
Постійні побиття та психологічний тиск призвели до припинення сімейних відносин. Рішенням Коломийського міськрайонного суду від 07 листопада 2022 року шлюб між сторонами розірвано.
Від шлюбу вони мають спільну дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає на цей час разом із матір'ю. Син неодноразово був свідком насильства, конфліктів, криків, агресії та нанесення побоїв матері, що має негативний психологічний вплив, викликає страх і тривогу, порушує емоційний стан та створює загрозу для його психічного здоров'я.
Після розірвання шлюбу ОСОБА_1 продовжує вчиняти щодо заявниці фізичне насильство, що підтверджується її повторними зверненнями до поліції. Згідно з відповідями Коломийського РВП ГУНП в Івано-Франківській області звернення ОСОБА_2 зареєстровано 29 листопада 2025 року за № 26123 у журналі Єдиного обліку заяв та повідомлень про кримінальні правопорушення та інші події. Однак відомості за вказаними матеріалами до ЄРДР не внесено, рішення в порядку Закону України «Про звернення громадян» станом на 05 грудня 2025 року не прийнято.
Згідно з відповіддю Коломийського РВП ГУНП в Івано-Франківській області від 02 січня 2026 року встановлено, що ОСОБА_1 за місцем проживання відсутній, на виклики правоохоронних органів не реагує, а питання притягнення його до відповідальності зводиться до формального «встановлення місця перебування» без забезпечення безпеки постраждалої.
Таким чином, звернення заявниці до правоохоронних органів результату не дали та не забезпечили врегулювання конфлікту. Наведене свідчить про тривалий характер проблеми, продовження вчинення щодо неї домашнього насильства, наявність ризиків для її життя і здоров'я та необхідність застосування судових заходів захисту.
Посилаючись на зазначені обставини та норми законодавства, просила суд видати обмежувальний припис щодо ОСОБА_1 строком на 6 місяців, визначивши такі тимчасові обмеження:
-заборонити наближатися на відстань менше 20 метрів до місця перебування ОСОБА_2 ;
- заборонити особисто та через третіх осіб розшукувати заявницю, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею;
- заборонити вести із заявницею листування, телефонні переговори або контактувати з нею через інші засоби зв'язку особисто та через третіх осіб.
Короткий зміст оскаржуваного рішення суду
Рішенням Коломийського міськрайонного суду від 22 січня 2026 року заяву задоволено. Видано обмежувальний припис стосовно ОСОБА_1 на строк 6 місяців, визначивши такі тимчасові обмеження: заборонити ОСОБА_1 наближатися на відстань менше двадцяти метрів до місця перебування ОСОБА_2 ; заборонити ОСОБА_1 особисто і через третіх осіб розшукувати ОСОБА_2 , якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею; заборонити ОСОБА_1 вести листування, телефонні переговори зі ОСОБА_2 або контактувати з нею через інші засоби зв'язку особисто і через третіх осіб.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи апеляційної скарги
Не погоджуючись із вказаним рішенням, ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник - адвокат Дикун Ігор Васильович, подав апеляційну скаргу. Вважає таке рішення незаконним та необґрунтованим, ухваленим із порушенням норм матеріального та процесуального права, за неповного з'ясування обставин справи.
Вказує, що суд першої інстанції не врахував правові позиції Верховного Суду, відповідно до яких заява не підлягала б до задоволення. Крім того, суд не взяв до уваги подані ним письмові пояснення, що свідчить про порушення принципу змагальності сторін.
На думку апелянта, заява задоволена без належних та допустимих доказів, лише з огляду на твердження заявниці, а звернення до суду зумовлене наявністю спору щодо виховання дитини та спрямоване на обмеження спілкування батька з сином. Дій щодо заявниці та свого сина, про які зазначено у поданій заяві, ОСОБА_1 не вчиняв і не вчиняє. Належним чином матеріально забезпечує сина, щомісячно надає кошти на його утримання у сумі 7 000 - 8 000 грн, а у січні 2026 року надав 19 000 грн.
З матеріалів справи вбачається, що 29 листопада 2025 року заявниця звернулася до поліції щодо можливих неправомірних дій ОСОБА_1 . Однак, заходів щодо нього поліцією не вживалося. Вважає, що за таких обставин відсутні підстави для видачі обмежувального припису, оскільки поліцією не встановлено дій, які б свідчили про вчинення домашнього насильства. Крім того, таке звернення носило одноразовий характер.
Посилаючись на практику Верховного Суду, наголошує, що звернення заявниці до поліції свідчить про наявність конфлікту між особами, однак не підтверджує факту вчинення домашнього насильства як підстави для застосування відповідних заходів.
Зазначає, що долучений до заяви вирок вже виконано, у зв'язку з чим ОСОБА_1 є несудимим відповідно до ст. 89 КК України. Після його ухвалення протягом понад трьох років він жодних протиправних дій щодо ОСОБА_2 не вчиняв. Це підтверджується наявністю лише одного звернення до поліції у листопаді 2025 року, яке за результатами перевірки є безпідставним.
Крім того, суд першої інстанції не врахував надану головою ОСББ «Валова 59» характеристику ОСОБА_1 , згідно з якою він характеризується позитивно, у конфліктних ситуаціях із сусідами не помічений, є дружелюбним, за можливості надає їм допомогу, займається вихованням дитини, утримує сім'ю та бере активну участь у громадському житті житлового кварталу.
Просить суд скасувати оскаржуване рішення в повному обсязі та ухвалити нове, яким у задоволенні заяви відмовити.
Позиція інших учасників справи
Представник ОСОБА_2 - адвокат Чобанюк М.М. подав відзив на апеляційну скаргу. Вважає, що скарга є необґрунтованою та не підлягає до задоволення.
Вказує, що твердження апелянта про ухвалення рішення «без жодного доказу» є хибним, оскільки судом встановлено наявність вироку щодо ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 125 КК України, факт системних звернень заявниці до правоохоронних органів, наявність малолітньої дитини, яка була свідком насильства, ігнорування апелянтом викликів поліції, а також відсутність ефективного захисту заявниці іншими способами.
Апеляційна скарга безпідставно зводить оцінку доказів до кількості звернень до поліції, що суперечить правовій природі обмежувального припису як превентивного заходу. Водночас, повторні звернення заявниці навпаки підтверджують наявність ризиків, правильно оцінених судом першої інстанції.
Крім того, апелянт ігнорує правові висновки Верховного Суду, наведені у рішенні суду першої інстанції, зокрема щодо допустимості тимчасового обмеження прав кривдника в інтересах безпеки постраждалої особи, необхідності оцінки ймовірності повторного насильства, а також пропорційності втручання у права особи.
Вважає, що суд першої інстанції вірно зазначив, що очікування нових актів насильства або вимога беззаперечних доказів кожного інциденту суперечить позитивним зобов'язанням держави за статтями 2 та 3 Конвенції, що спростовує доводи апелянта про те, що відсутність кримінального провадження чи одноразове звернення до поліції виключає можливість видачі обмежувального припису.
На його думку, надана апелянтом характеристика за місцем проживання не спростовує встановлених судом фактів домашнього насильства, не усуває ризиків для безпеки заявниці та не має визначального значення у справах цієї категорії, оскільки домашнє насильство є латентним правопорушенням, що часто не проявляється у публічній сфері.
Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін.
Заяви (клопотання) учасників справи
В судовому засіданні апеляційного суду представник апелянта - адвокат Дикун І.В. доводи та вимоги апеляційної скарги підтримав.
Заявниця ОСОБА_2 та її представник - адвокат Чобанюк М.М. щодо задоволення апеляційної скарги заперечили, просили рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Позиція Івано-Франківського апеляційного суду
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника апелянта, заперечення заявниці та її представника, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване рішення суду першої інстанції в повній мірі зазначеним вимогам не відповідає.
Фактичні обставини справи
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з 08.08.2019 перебували у зареєстровано шлюбі.
У вказаному шлюбі ІНФОРМАЦІЯ_2 народився син ОСОБА_3 , про що свідчить копія Свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 14.01.2020 (а.с. 16).
Рішенням Коломийського міськрайонного суду від 07 листопада 2022 року по справі № 346/3039/22 шлюб між сторонами розірвано, малолітню дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , залишено проживати з матір'ю - ОСОБА_2 (а.с. 12-15).
Згідно копій довідок № 4465 та № 269 про реєстрацію місця проживання особи ОСОБА_2 із сином ОСОБА_3 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 9, 17).
Вироком Верховинського районного суду від 23 листопада 2022 року у справі № 938/546/22 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, та призначено йому покарання у виді штрафу в розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн. Вказаний вирок набрав законної сили 24 грудня 2022 року (а.с. 10-11).
Відповідно до копій відповідей Коломийського районного відділу поліції ГУНП в Івано-Франківській області на адвокатські запити, звернення ОСОБА_2 щодо неправомірних дій колишнього чоловіка ОСОБА_1 було зареєстровано у журналі Єдиного обліку заяв та повідомлень про кримінальні правопорушення та інші події 29 листопада 2025 року за № 26123.
Згідно відповіді від 05.12.2025 за вищевказаними матеріалами відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань не вносилися, рішення в порядку, передбаченому Законом України «Про звернення громадян», станом на 05.12.2025 не прийнято (а.с. 18).
Згідно відповіді 02.01.2026 Коломийського РВП ГУНП в Івано-Франківській області за результатами проведених перевірок встановлено, що ОСОБА_1 за місцем проживання відсутній, на виклики правоохоронних органів не реагує (а.с. 19).
Відповідно до відповіді з Єдиного державного демографічного реєстру № 2220119 від 08.01.2026 ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 25-26).
За змістом характеристики, наданої головою ОСББ «Валова 59», ОСОБА_1 , 1989 року народження, за свідченням сусідів працьовитий, товариський, ввічливий. Займається вихованням дитини, бере активну участь у громадському житті житлового кварталу (а.с. 42 (зворот)).
Згідно копії довідки № 16/26 від 18.02.2025 ОСОБА_1 з 10.02.2022 по даний час працює у ТОВ ПБС» (Івано-Франківська область, Надвірнянський р-н, с. Бистриця, урочище Центр, 5Г) на час видачі довідки на посаді контролера (а.с. 104).
Відповідно до копії повідомлення Коломийської міської ради від 09.02.2026 на адвокатський запит від 02.02.2026 ОСОБА_1 із заявою про визначення способів у вихованні та спілкуванні з дитиною ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , до відділу Служба у справах дітей департаменту надання соціальних та адміністративних послуг Коломийської міської ради не звертався (а.с. 90).
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що враховуючи усі надані заявником докази, з огляду на встановлені судом обставини, наявні обґрунтовані ризики вчинення заінтересованою особою домашнього насильства щодо заявника. Тому суд дійшов висновку про повне задоволення заявлених вимог.
Однак, апеляційний суд не може в повній мірі погодитися із такими висновками, з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.
Порушення права пов'язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
У постанові Верховного Суду від 19 жовтня 2021 року в справі №628/1475/19 (провадження №61-7554св21) вказано, що «правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод та інтересів, а тому суд повинен установити, чи були порушені або невизнані права, свободи чи інтереси особи, яка звернулася до суду за їх захистом, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні».
У постанові Верховного Суду від 15 березня 2023 року у справі №753/8671/21 (провадження №61-550св22) зазначено, що «кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України). Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду».
Предметом спору є видача обмежувального припису у зв'язку з вчиненням щодо заявника домашнього насильства.
Основним нормативно-правовим актом, який регулює спірні правовідносини, є Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Цей Закон визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства.
Згідно з пунктами 3, 14 та 17 частини 1 статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи.
Фізичне насильство - це форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.
Економічне насильство - форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру (пункт 4 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 24 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника.
Обмежувальним приписом визначаються один чи декілька заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов'язків, одним із яких є заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою (частина друга статті 26 вказаного Закону).
Пунктом 7 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено, що обмежувальний припис стосовно кривдника - це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов'язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.
Згідно з частиною третьою статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.
Частиною четвертоюстатті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» передбачено, що обмежувальний припис видається на строк від одного до шести місяців.
У пункті 9 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» передбачено, що оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 350-4 ЦПК України у заяві про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, та докази, що їх підтверджують (за наявності).
Відповідно до частини першої статті 350-6 ЦПК України, розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або про відмову в її задоволенні.
З урахуванням змісту наведених норм, видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних обставин та наявності ризиків.
Вирішуючи питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису, суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.
Обмежувальний припис використовується як ефективний спосіб захисту від вчинення дій з домашнього насильства, однією із характеристик якого є повторюваність.
Відповідні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі № 363/3496/18 (провадження № 61-4830св19), від 26 вересня 2019 року у справі № 452/317/19-ц (провадження № 61-12915св19), від 17 червня 2020 року у справі № 509/2131/18 (провадження № 61-271св19), від 23 грудня 2020 року у справі № 753/17743/19 (провадження № 61-23053св19), від 24 лютого 2021 року у справі № 570/2528/20 (провадження № 61-16103св20), від 17 листопада 2021 року у справі № 755/937/21 (провадження № 61-7884св21), від 09 лютого 2022 року у справі № 607/10853/21 (провадження № 61-20491св21).
Оцінка ризиків має проводитись за факторами небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства шляхом відібрання свідчень від постраждалої від такого насильства особи, з'ясування обставин конфлікту та виявлення чинників і умов, які створюють або можуть створювати небезпеку для цієї особи. Фактори небезпеки (ризику) щодо вчинення домашнього насильства мають визначатися за результатами оцінки дій кривдника, які свідчать про ймовірність настання летальних наслідків у разі вчинення домашнього насильства з метою виявлення вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті такої особи.
Такого висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 28 квітня 2020 року у справі № 754/11171/19, від 11 серпня 2021 року у справі № 643/20534/20 (провадження № 61-8017св21).
Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (стаття 81 ЦПК України).
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Верховний Суд у постанові від 21.12.2022 у справі №464/2376/22 звертає увагу, що у кожному конкретному випадку суди мають враховувати фактичні обставини справи та письмові докази, а заявник має довести факт вчинення фізичного та психологічного насильства відповідно до Закону.
Докази, що додають до заяви про видачу обмежувального припису, мають стосуватись місця вчинення домашнього насильства, ризиків безпеки постраждалої особи, вірогідність продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи, тобто докази мають стосуватись обґрунтованих побоювань з приводу того, що особа (кривдник) здатний вдатися до небезпечних проявів домашнього насильства у будь-якому його вигляді - психологічному, фізичному, економічному, тощо. Це можуть бути докази застосування психологічного насильства, приниження гідності, жорстокого поводження з боку заінтересованої особи до заявника, катування, нелюдського поводження, що передбачає спричинення сильних фізичних та душевних страждань, тривалість та системність протиправної поведінки кривдника та докази того, що останній не усвідомлює серйозності негативних наслідків своїх дій, продовжує агресивні дії у відношенні до заявника, не бажає змінювати свою поведінку, а тому існує ризик продовження кривдником таких дій, а отже і необхідність застосування обмежувального припису є обґрунтованими.
Як докази до заяви можуть додаватись, зокрема, протокол про адміністративне правопорушення, складений уповноваженою особою органів Національної поліції; терміновий заборонювальний припис стосовно кривдника, винесений працівником уповноваженого підрозділу поліції; обмежувальний припис, винесений судом у кримінальному провадженні; інші документи, які засвідчують факт насильства; витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань.
У справі, що переглядається, встановлено, що між сторонами як у подружжя дійсно були наявні конфлікти.
При цьому матеріалами справи підтверджено вчинення чоловіком ОСОБА_1 домашнього насильства щодо дружини ОСОБА_2 24.07.2022, у зв'язку з чим йому було призначено покарання у виді штрафу вироком Верховинського районного суду від 23.11.2022.
07.11.2022 шлюб між сторонами було розірвано. На даний час сторони проживають окремо, що підтверджується матеріалами справи.
Після розірвання шлюбу між сторонами 07.11.2022 та виконання вироку суду від 23.11.2022ОСОБА_2 тільки 29.11.2025 зверталася до Коломийського районного відділу поліції ГУНП в Івано-Франківській області щодо неправомірних дій колишнього чоловіка ОСОБА_1 , перевірку по якому досі не завершено.
З часу вчинення ОСОБА_1 щодо ОСОБА_2 фізичного насильства у липні 2022 року до 29.11.2025, і з того часу до звернення до суду із цією заявою у січні 2026 року фактів протиправної поведінки ОСОБА_1 протягом цього часу заявником не доведено.
Зважаючи на вказане, апеляційний суд вважає, що судом першої інстанції підставно було видано обмежувальний припис із визначеними у ньому заходами тимчасового обмеження прав ОСОБА_1 .
Однак, строк дії обмежувального припису, визначений судом першої інстанції, не у повній мірі відповідає характеру обставин, про які йшлося.
Тому рішення Коломийського міськрайонного суду від 22 січня 2026 року в частині визначення строку обмежувального припису слід змінити, строк дії обмежувального припису зменшити із шести місяців до чотирьох, оскільки максимально можливий строк дії обмежувального припису, встановлений законом, зважаючи на викладені вище обставини, не є виправданим у даному випадку. Позивачем не надано належних і допустимих доказів, які б давали беззаперечні підстави для застосування максимального терміну обмеження прав заінтересованої особи.
Щодо тверджень представника заявниці про те, що зважання на кількість звернень до поліції суперечить правовій природі обмежувального припису як превентивного заходу, то такі є безпідставними. Судом враховано події 2022 року, серйозність сприйняття фактів домашнього насильства; переживання з приводу можливих повторень таких; важкі наслідки, спричинені цим та бажання заявниці попередити такі та захистити себе від таких. Однак, будь-яких інших доказів на підтвердження тривалості конфлікту між колишнім подружжям на час звернення до суду, неправомірних дій колишнього чоловіка щодо неї також не надано.
Посилання як апелянта на те, що звернення заявниці до суду зумовлене наявністю спору між ними щодо виховання дитини та спрямоване на обмеження спілкування батька з сином, так і заявниці, що ОСОБА_1 із заявою про визначення способів у вихованні та спілкуванні з дитиною ОСОБА_3 не звертався і такого бажання не виявляв, суд не бере до уваги. Питання участі батьків у вихованні дитини не були предметом розгляду у цій справі про видачу обмежувального припису. У разі виникнення таких спорів вони можуть бути вирішені судами за відповідними позовами.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Таким чином апеляційну скаргу слід задовольнити частково, змінивши рішення суду першої інстанції в частині визначення строку обмежувального припису. Встановити строк обмежувального припису - 4 (чотири) місяці. В решті рішення залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Дикуна Ігоря Васильовича задовольнити частково.
Рішення Коломийського міськрайонного суду від 22 січня 2026 року в частині визначення строку обмежувального припису змінити.
Встановити строк обмежувального припису - 4 (чотири) місяці.
В решті рішення залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Головуюча: О.О. Томин
Судді: В.М. Луганська
О.В. Пнівчук
Повний текст постанови складено 30 березня 2026 року.