Справа № 755/15628/23 Головуючий у суді І інстанції Гаврилова О.В.
Провадження № 22-ц/824/437/2026 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А.
18 березня 2026 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Голуб С.А.,
суддів: Приходька К.П., Таргоній Д.О.,
за участю секретаря судового засідання - Гаврилко Д.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 27 листопада 2024 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Євро-Реконструкція» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,
У жовтні 2023 року ТОВ «Євро-Реконструкція» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про стягнення заборгованості.
Позов обґрунтувало тим, що надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води до будинку АДРЕСА_1 здійснюється ТОВ «Євро-Реконструкція», як теплопостачальною організацією, на підставі ліцензії від 01 червня 2012 року № 198.
Власниками нежитлового приміщення № 179 (літ. А), загальною площею 163,8 кв. м, у вказаному будинку на підставі договору-купівлі продажу від 19 червня 2020 року є ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 по 1/3 частці кожен.
Однак, власники зазначеного нежитлового приміщення чи його інші користувачі до ТОВ «Євро-Реконструкція» з метою укладення договору про надання послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання не звертались, заява-приєднання до умов індивідуального типового договору споживачами послуг не надавалась і кошти за отримані послуги з централізованого опалення даного приміщення не сплачувались.
Із жовтня 2020 року по квітень 2023 року включно позивачем надано відповідачам послуги з централізованого опалення на загальну суму 60 136,17 грн, які останніми не оплачувались. Оскільки відносини між ними є грошовим зобов'язанням, відповідачі мають сплатити зазначену суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції у розмірі 12 073,43 грнта 3 % річних у розмірі 2 639,18 грнвід простроченої суми, а всього 74 849,40 грн.
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 14 грудня 2023 року за клопотанням ТОВ «Євро-Реконструкція» залучено до участі у справі співвідповідачів: ОСОБА_1 та ОСОБА_2
04 січня 2024 року до суду надійшла позовна заява в новій редакції, в якій ТОВ «Євро-Реконструкція» просило:
- стягнути солідарно із ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на його користь заборгованість за спожиті послуги з постачання теплової енергії/централізованого опалення за період з жовтня 2020 року по квітень 2021 року у розмірі 5 565,38 грн, інфляційну складову боргу у розмірі 2 212,62 грн та три відсотки річних у розмірі 423,90 грн;
- стягнути із ОСОБА_1 на його користь заборгованість за спожиті послуги з постачання теплової енергії/централізованого опалення за період з квітня 2021 року по квітень 2023 року у розмірі 18 702,27 грн, інфляційну складову боргу у розмірі 2 806,85 грн та три відсотки річних у розмірі 641,10 грн;
- стягнути із ОСОБА_2 на його користь заборгованість за спожиті послуги з постачання теплової енергії/централізованого опалення за період з жовтня 2020 року по квітень 2021 року у розмірі 35 869,14 грн, інфляційну складову боргу у розмірі 7 428,47 грн та три відсотки річних у розмірі 1 564,81 грн.
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 08 березня 2024 року закрито провадження у справі в частині позовних вимог щодо стягнення заборгованості із ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у зв'язку з відмовою ТОВ «Євро-Реконструкція» від позову до вказаних відповідачів.
Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 27 листопада 2024 року позов ТОВ «Євро-Реконструкція» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості задоволено частково.
Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ТОВ «Євро-Реконструкція» заборгованість за послуги з централізованого опалення/постачання теплової енергії у розмірі 18 702,27 грн, інфляційні втрати у розмірі 2 406,41 грн та 3 % річних у розмірі 433,76 грн, а також судовий збір у розмірі 878,11 грн.
Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ТОВ «Євро-Реконструкція» заборгованість за послуги з централізованого опалення/постачання теплової енергії у розмірі 35 869,14 грн, інфляційні втрати у розмірі 6 201,94 грн та 3 % річних у розмірі 1 267,69 грн, а також судовий збір у розмірі 864,36 грн.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
В апеляційних скаргах відповідачі в особі представника - адвоката Нікітіної-Дудікової Г.Ю. просять зазначене судове рішення скасувати з мотивів невідповідності висновків суду першої інстанції обставинам справи, порушення норм процесуального й неправильного застосування норм матеріального права, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
На обґрунтування своїх доводів зазначають, що згідно усталеної судової практики обов'язок оплачувати надані послуги виникає лише у разі отримання споживачем певних послуг. Отже, питання щодо фактичного користування житлово-комунальними послугами входить до предмета доказування у справі і має істотне значення для її правильного вирішення.
З копії договору купівлі-продажу від 19 червня 2020 року вбачається, що ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 придбали нежитлове приміщення - магазин № 179а, загальною площею 163,8 кв. м, частину якого, а саме групу нежитлових приміщень № 179а (приміщення № 1-4) в літ. «А», загальною площею 66,1 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , придбала ОСОБА_1 01 квітня 2021 року.
Відповідно до договору купівлі-продажу нерухомого майна від 02 жовтня 2020 року ОСОБА_3 , ОСОБА_5 та ОСОБА_4 продали та передали у власність, а ОСОБА_2 купив та прийняв у власність нерухоме майно: групу нежитлових приміщень № 179 (приміщення № 1-7) в літ. «А», загальною площею 97,7 кв. м, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідачі зауважують, що будинок по АДРЕСА_1 був побудований у 1960-1968 роках та за проектом має 5 поверхів, де фасадна частина першого поверху виділена під нежитлову (комерційну) нерухомість. Нежитлові приміщення, розташовані на першому поверсі будинку, мають свій окремий вхід, який не пов'язаний з входом до під'їзду будинку.
Відповідно, набуті ОСОБА_1 та ОСОБА_2 нежитлові приміщення не мають системи опалення та не опалюються за рахунок централізованого теплопостачання.
На підтвердження вказаних обставин до матеріалів справи був долучений акт обстеження приміщення від 10 січня 2024 року, складений уповноваженими особами позивача, з якого вбачається, що: «...на вітринному обігріві будинку, в підвалі, встановлена запірна арматура - перекрита та опломбована № пломби 14159708. ГВП не використовують». До даного акту відповідачкою було долучено фотографії із зображенням запірної арматури та пломби із вказаним в акті номером.
Тобто, уповноваженими представниками позивача було зафіксовано та підтверджено суду той факт, що відповідачі не споживають послуги з теплопостачання. Акт був складений у 2024 році, оскільки саме у цей період позивач звернувся до суду з даним позовом.
Відповідач ОСОБА_2 02 жовтня 2020 року, а відповідачка ОСОБА_1 01 квітня 2021 року набули у власність майно, яке вже було після ремонту і без приладів та систем опалення. Про факт нарахування заборгованості за послугу постачання теплової енергії, яка ними не споживається, відповідачі дізнались лише з позову, а тому цілком закономірно вони не звертались до позивача з претензіями щодо відсутності послуг, так як з моменту придбання приміщення така послуга не надавалась та ними не споживалась жодного дня.
В той же час, позивачем не надано суду належних доказів на спростування наданого відповідачами акту обстеження приміщення від 10 січня 2024 року, зокрема, інформації про дату опломбування та встановлення запірної арматури, яке здійснювалось ТОВ «Євро-Реконструкція». Представником ОСОБА_1 направлялися адвокатські запити для отримання відомостей про дату встановлення запірної арматури та пломби, однак вони залишились без відповіді.
У відповідачів немає та не може бути відомостей щодо дати встановлення запірної арматури на трубу гарячого водопостачання (далі - ГВП), оскільки вони вже придбали приміщення у стані, який зафіксовано у акті. Про цей факт свідчить також і те, що балансоутримувачем даного будинку у 2020 році був проведений ремонт будинку, в тому числі підвального приміщення. Сліди будівельних матеріалів містяться на запірній арматурі та пломбі, фото яких було додано до матеріалів справи.
Таким чином, докази відсутності споживання послуг з теплопостачання відповідачами були надані суду, однак неправомірно ним відхилені. Судом першої інстанції помилково зроблений висновок про те, що сам факт перебування нежитлових приміщень у будинку, якому надаються послуги з постачання теплової енергії, автоматично свідчить про факт споживання цієї послуги відповідачами.
Крім того, відповідачі стверджували, що на них розповсюджується дія постанови Кабінету Міністрів України № 206 від 05 березня 2022 року «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» в частині заборони нарахування їм, як власникам нерухомого майна, неустойки. У самому висновку суду зазначено, що категорія «населення» не виключає споживачів житлово-комунальних послуг, які володіють нерухомістю нежитлового типу, а отже нарахування відповідачам, як власникам нежитлових приміщень, неустойки у період дії воєнного стану в Україні є незаконним.
У відзиві на апеляційні скарги позивач в особі представника - адвоката Кравченко О.П. просить зазначені апеляційній скарги залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, посилаючись на те, що доводи відповідачів є необґрунтованими, оскільки суд першої інстанції ухвалив законне й обґрунтоване рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Спростовуючи доводи відповідачів щодо того, що вони в належних їм нежитлових приміщеннях не мають опалення та гарячого водопостачання, позивач зазначає, що система централізованого опалення та гарячого водопостачання у багатоквартирному будинку є обов'язковим елементом, який має бути передбачений проектно-технічною документацією на багатоквартирний будинок, а також наявність діючої системи централізованого опалення та гарячого водопостачання у багатоквартирному будинку є обов'язковою умовою при введенні багатоквартирного будинку в експлуатацію.
Таким чином, позивач не має доводити факт надання послуг з постачання теплової енергії у вигляді централізованого опалення безпосередньо до нежитлового приміщення споживача, оскільки надає послуги з постачання теплової енергії не окремо до кожного приміщення чи квартири, а в цілому до багатоквартирного будинку та інших будівель, які знаходяться на території Дніпровського та Дарницького районів м. Києва.
Визначення та розподіл між споживачами будинку загальних обсягів спожитих послуг з постачання теплової енергії здійснюється виконавцем послуг - ТОВ «Євро-Реконструкція»згідно вимог Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» та Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженої наказом Міністерства розвитку та громад України від 22 листопада 2018 року № 315 (у редакції наказу від 28 грудня 2021 року № 358), а саме: розподіл обсягів спожитих у будівлі/будинку комунальних послуг здійснюється між споживачами для житлових та нежитлових приміщень (в тому числі приміщень з індивідуальним опаленням, вбудованих, вбудовано-прибудованих або прибудованих приміщень, а також приміщень, які обладнані окремим входом), які є самостійними об'єктами нерухомого майна, не є самостійними об'єктами нерухомого майна, але перебувають у користуванні різних споживачів відповідних комунальних послуг, та власниками майнових прав на об'єкти нерухомого майна у завершеній будівництвом будівлі, право власності на які не зареєстровано.
Питання підключення чи відключення окремих приміщень житлового будинку (нежитлових приміщень), у тому числі й місць загального користування по житловому будинку не входить до компетенції виконавця комунальних послуг (теплопостачальної організації).
Самовільне відключення споживачем приміщення в багатоквартирному будинку від систем централізованого опалення та постачання гарячої води забороняється та не є підставою для не проведення виконавцем розподілу загальних обсягів споживання послуг на приміщення споживача.
Відповідачі зазначають, що відключення від мережі централізованого опалення було проведено попередніми власниками приміщення разом із теплопостачальною організацією, однак будь-яких належних документів й доказів на підтвердження законності проведення таких заходів, як того вимагає чинне законодавство, не надають, а також не надають необхідних документів на підтвердження проведення законного відключення від системи централізованого опалення у період виникнення між сторонами спірних взаємовідносин.
Доданий до матеріалів справи акт обстеження приміщення від 10 січня 2024 року не містить інформації про те, що власники нежитлового приміщення у передбачений чинним законодавством спосіб здійснили від'єднання від загально-будинкової системи опалення, а лише констатує факт такого незаконного від'єднання. При цьому, хто саме, на підставі яких документів та яким чином від'єднував нежитлове приміщення від надання послуг теплопостачальній організації не відомо. Належних доказів такого від'єднання відповідачами не надано.
16 січня 2024 року представником теплопостачальної організації був здійснений огляд нежитлового приміщення відповідачів по АДРЕСА_1 , під час якого було виявлено порушення споживачем правил користування тепловою енергією у вигляді демонтованих приладів централізованого опалення у приміщенні, у зв'язку із чим представником ТОВ «Євро-Реконструкція»було вручено представнику споживача (власника) акт-припис, яким зобов'язано ОСОБА_2 відновити систему опалення в приміщеннях шляхом встановлення радіаторів опалення з дотриманням нормативно-технічних умов чинного законодавства.
В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник відповідачів - адвокат Нікітіна-Дудікова Г.Ю. підтримала викладені в апеляційних скаргах аргументи, просила задовольнити їх вимоги.
Представник позивача - адвокат Кравченко О.П. в судовому засіданні заперечувала проти доводів апеляційних скарг, просила залишити їх без задоволення.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення представників сторін в судовому засіданні, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, а також відзиву на них, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги слід залишити без задоволення з таких підстав.
Суд першої інстанції встановив, що надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води до будинку АДРЕСА_1 здійснюється ТОВ «Євро-Реконструкція» на підставі ліцензії від 01 червня 2012 року № 198 та відповідно до положень Закону України «Про внесення змін до деяких Законів України щодо удосконалення розрахунків за енергоносії» від 10 квітня 2014 року № 1198-VII, за яким виконавцем послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води для об'єктів усіх форм власності з 01 липня 2014 року є об'єкт господарювання з постачання теплової енергії.
23 липня 2014 року у газеті «Хрещатик» (№ 103 (4503)) позивачем опубліковано повідомлення із пропозицією укладення договору про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води шляхом звернення споживачів до підрозділів теплопостачальної організації із зазначенням відповідної адреси. Проект договору про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води опубліковано в офіційному віснику Київської міської ради - газеті «Хрещатик» 06 серпня 2014 року (№ 111 (4511)).
Також 13 жовтня 2021 року на офіційному веб-сайті ТОВ «Євро-реконструкція» опубліковані типовий індивідуальний договір про надання послуг з постачання теплової енергії та типовий індивідуальний договір про надання послуг з постачання гарячої води, які є публічними договорами приєднання.
Згідно із договором купівлі-продажу нерухомого майна від 02 жовтня 2020 року ОСОБА_3 , ОСОБА_5 та ОСОБА_4 продали та передали у власність, а ОСОБА_2 купив та прийняв у власність наступне нерухоме майно: група нежитлових приміщень № 179 (приміщення № 1-7) в літ. «А», загальною площею 97,7 кв. м, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 01 квітня 2021 року ОСОБА_3 , ОСОБА_5 та ОСОБА_4 передали у власність групу нежитлових приміщень № 179а (приміщення № 1-4) в літ. «А», загальною площею 66,1 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , а ОСОБА_1 прийняла у власність зазначене нерухоме майно.
Факт підключення житлового будинку АДРЕСА_2 в цілому до централізованого опалення на початку опалювального сезону та відключення по закінченню опалювального сезону у спірний період підтверджується відповідними нарядами.
На підставі досліджених доказів суд встановив, що відповідачі є споживачами послуг з централізованого опалення, які надавалися позивачем без укладеного між сторонами договору про надання послуг з централізованого опалення, а тому вони не звільняються від оплати послуг у повному обсязі.
Відхиляючи доводи відповідачів щодо того, що вони фактично не отримують послуги від позивача, оскільки їх нежитлові приміщення не підключені до мережі теплопостачання, суд першої інстанції виходив з того, що підключення та відключення централізованого опалення здійснювалось відносно всього будинку і даних, які б свідчили про те, що до нежитлових приміщень, зокрема № 179 (в літ. «А») підключення опалення не здійснювалось матеріали справи не містять. Оскільки такі приміщення знаходяться всередині житлового будинку та є його частиною, де опалення відбувається централізовано, відповідно власники нежитлових приміщень є споживачами наданих позивачем послуг.
Суд зазначив, що самовільне відключення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води забороняється і таке відключення не є підставою для звільнення від оплати за послуги теплопостачання.
Надана відповідачкою ОСОБА_1 фотокопія акту обстеження приміщення від 10 січня 2024 року, складеного представником ТОВ «Євро-реконструкція», не може свідчити про відключення від централізованого опалення такого нежитлового приміщення за період виникнення заборгованості з квітня 2021 року по квітень 2023 року, оскільки вказаний акт лише фіксує ту обставину, яка була виявлена представником позивача на момент обстеження, а саме станом на 10 січня 2024 року. До наданого фото, на якому зображена труба з пломбою, суд поставився критично, так як на фотознімку відсутня прив'язка до жодного об'єкту нерухомості, він не є додатком до будь-якого документу, у тому числі й акту обстеження.
Інших доказів того, що нежитлове приміщення, яке належить відповідачці ОСОБА_1 на праві власності, у встановленому законом порядку було відключено від мереж централізованого опалення останньою не надано. Відповідачем ОСОБА_2 взагалі не подано до суду жодного доказу на підтвердження його заперечень проти позовних вимог.
Колегія суддів погоджується із такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
За правилом частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Правовідносини між сторонами у спірний період були врегульовані нормами Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), Закону України «Про житлово-комунальні послуги», Закону України «Про теплопостачання», Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, які були затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630 та втратили чинність 01 травня 2022 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України № 85 від 02 лютого 2022 року.
Згідно зі статтею 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Статтею 319 ЦК України встановлено, що власність зобов'язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.
Власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 322 ЦК України).
Згідно з частиною другою статті 382 ЦК України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку.
Зазначені положення законодавства встановлюють презумпцію обов'язку власника нести усі витрати, пов'язані з утриманням належного йому майна, у тому числі з оплати комунальних та інших наданих йому послуг. Такий обов'язок власника є похідним від належних йому, як абсолютному володарю, правочинів володіння, користування та розпорядження майном. Невиконання власником свого обов'язку по утриманню своєї власності може створювати небезпеку для третіх осіб.
Згідно пункту 6 частини першої статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року № 2189-VIII (далі - Закон № 2189-VIII) індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.
У відповідності до пункту 2 частини першої статті 5 Закону № 2189-VIII до житлово-комунальних послуг належать комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, управління побутовими відходами.
Статтею 7 Закону № 2189-VIII визначені права і обов'язки споживача (індивідуального споживача), зокрема, правом споживача є одержання своєчасно та належної якості житлово-комунальних послуг згідно із законодавством і умовами укладених договорів, а обов'язком - оплата наданих житлово-комунальних послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Частиною першою статті 9 Закону № 2189-VIII встановлено, що споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України, відповідно до якої цивільні права та обов'язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також з дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією продовжують цивільні права та обов'язки.
Отже, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Зазначене узгоджується з висновком, викладеним у постановах Верховного Суду України від 30 жовтня 2013 року у справі № 6-59цс13 та від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15.
Аналогічний правовий висновок міститься й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17, де Велика Палата погодилася з висновками судів першої й апеляційної інстанцій про те, що у сторін спору є фактичні договірні відносини щодо надання відповідних житлово-комунальних послуг, а відсутність укладеного письмового договору не звільняє відповідача від обов'язку оплати за надані такі послуги та не знайшла підстав для відступу від висновку Верховного Суду України у постанові від 20 квітня 2016 року при розгляді справи № 6-2951цс15 (пункти 19-20).
В силу вимог частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Ураховуючи вимоги частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, надавши належні, допустимі, достовірні та достатні докази.
Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 76-78, 81, 83, 84, 87, 89, 228, 235, 263-265 ЦПК України, визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову (дослідження обґрунтованості, наявності доказів, що їх підтверджують).
У справі, яка переглядається, встановлено, що ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна від 02 жовтня 2020 року, укладеного із ОСОБА_3 , ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , набув право власності на групу нежитлових приміщень № 179 (приміщення № 1-7) в літ. «А», загальною площею 97,7 кв. м, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
ОСОБА_1 набула право власності на групу нежитлових приміщень № 179а (приміщення № 1-4) в літ. «А», загальною площею 66,1 кв. м, що знаходяться за вказаною адресою, на підставі договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 01 квітня 2021 року, укладеного із вищевказаними особами.
У пунктах 1.5, 1.8 договору від 02 жовтня 2020 року продавці гарантували, що прихованих недоліків відчужуване нерухоме майно не має та стверджували, що у вищезазначеному нерухомому майні відсутні будь-які самочинні зведення, добудування, перебудування, а також стверджували та гарантували, що нерухоме майно знаходиться в стані, що відповідає технічному паспорту, про що доведено до відома покупця. Нерухоме майно візуально оглянуто покупцем до оформлення цього договору, будь-які самочинні зведення, добудування, перебудування чи перепланування на момент огляду нерухомого майна покупцем виявлені не були.
Подібні положення містять і пункти 5.1, 5.3 договору від 01 квітня 2021 року.
Відповідно до частини першої статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Змоменту переходу права власності на нежитлове приміщення попередній власник втрачає права і обов'язки власника об'єкта нерухомості, крім тих, що нерозривно пов'язані з ним, а новий власник набуває прав і обов'язків власника такого майна, в тому числі споживача комунальних послуг.
Право споживача відмовитися від отримання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води у зв'язку з відключенням від мереж централізованого опалення закріплено в пункті 24 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення (далі - Правила № 630).
Згідно з пунктом 25 Правил № 630 відключення споживача від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води здійснюється у порядку, що затверджується центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства.
Самовільне відключення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води забороняється.
Суд першої інстанції вважав, що відповідачі не довели, що відключення їх нежитлових приміщень від мережі централізованого опалення здійснене ними та/або попередніми співвласниками в порядку, передбаченому Правилами № 630 і Порядком відключення споживачів від мереж (систем) централізованого опалення (теплопостачання) та постачання гарячої води, затвердженим наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України 26 липня 2019 року № 169 (далі - Порядок № 169), а не самовільно.
Такий висновок суду узгоджується зі правовими висновками, викладеними у постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1192цс15, постановах Верховного Суду від 03 травня 2018 року у справі № 209/4950/15-ц (провадження № 61-12661св18), від 17 квітня 2019 року у справі № 683/2223/17 (провадження № 61-44982св18), від 18 вересня 2019 року у справі № 215/1724/16-ц (провадження № 61-1632св18), від 01 грудня 2021 року у справі № 607/25229/18 (провадження № 61-13855св19) та від 09 лютого 2022 року у справі № 953/24063/19 (провадження № 61-5095св21).
Посилання відповідачів в апеляційній скарзі на фотокопію акту обстеження приміщення від 10 січня 2024 року, складеного представником ТОВ «Євро-реконструкція» у присутності власника ОСОБА_1 , не свідчить про правомірність відключення нежитлових приміщень відповідачів від централізованого опалення, оскільки вказаний акт лише зафіксував ті обставини, які були виявлені працівником позивача на момент обстеження групи нежитлових приміщень № 179а (приміщення № 1-4) в літ. «А» у будинку АДРЕСА_1 , а саме, що в підвалі встановлена запірна арматура, як перекрита та опломбована, а ГВП не використовується.
Разом з тим, при проведені обстеження зазначеного приміщення представником ТОВ «Євро-реконструкція» не було встановлено відомостей про прийняття відповідного рішення (дозволу) комісією для розгляду питань щодо відключення споживачів від систем (мереж) централізованого опалення (теплопостачання) та проектно-технічної документації на відключення приміщень від системи центрального опалення та/або гарячого водопостачання, а отже відключення здійснено самовільно з порушенням установленого порядку.
Крім того, матеріали справи не містять доказів і представником позивача не визнається той факт, що опломбування та встановлення запірної арматури здійснювалось за участі ТОВ «Євро-Реконструкція».
При цьому суд апеляційної інстанції зауважує, що відповідно до статті 1 Закону України «По теплопостачання» місцева (розподільча) теплова мережа - сукупність енергетичних установок, обладнання і трубопроводів, яка забезпечує транспортування теплоносія від джерела теплової енергії, центрального теплового пункту або магістральної теплової мережі до теплового вводу споживача.
Згідно пункту 22 вищезазначених Правил точками розподілу у багатоквартирному будинку, в яких здійснюється передача послуги централізованого опалення від виконавця споживачеві є відгалуження від стояків у межах квартири.
Підведення централізованого опалення до стояка в межах квартири чи нежитлового приміщення свідчить про виконання послуг позивачем.
Таким чином ТОВ «Євро-Реконструкція»виконало свої зобов'язання щодо надання послуг з постачання теплової енергії, а відповідачі незалежно від споживання цієї послуги, або відмови від її споживання, зобов'язані оплатити надані послуги. У разі наміру споживача припинити надання послуг з централізованого теплопостачання, останній не позбавлений можливості у передбачений законом спосіб провести відключення нежитлового приміщення від мереж теплопостачання.
Натомість самовільне відключення від мереж централізованого опалення не є підставою для звільнення від оплати за послуги теплопостачання.
Викладене узгоджується із правовими висновками Верховного Суду України, викладеними у постановах від 11 листопада 2015 року у справах № 6-1192цс15 та № 6-1706цс15.
З урахуванням вищенаведеного колегія суддів відхиляє доводи представника відповідачів про те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не є споживачами комунальної послуги з централізованого опалення і не повинні нести обов'язок щодо сплати їх вартості після набуття у власність нежитлових приміщень № 179 та № 179а, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
За змістом статей 19, 25 Закону України «Про теплопостачання» споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію і у разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії теплопостачальної організації остання має право на стягнення заборгованості.
Пунктом 30 Правил № 630 передбачено що споживач зобов'язаний оплачувати послуги в установлені договором строки та дотримуватися вимог нормативно-правових актів у сфері житлово-комунальних послуг.
Статтями 525, 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Правило статті 526 ЦК України є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов'язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов'язання.
Як свідчать матеріали справи, житловий будинок АДРЕСА_1 підключений до мереж централізованого опалення, відтак комунальні послуги надавалися до приміщень відповідачів у спірні періоди і споживалися ними, а від наданих позивачем послуг у встановленому законом порядку останні не відмовлялися.
Судом встановлено, що відповідачка ОСОБА_1 , як споживач послуг, з квітня 2021 року своєчасно не вносила плату за отримані послуги з централізованого опалення/постачання теплової енергії, у зв'язку з чим в неї виникла заборгованість по оплаті відповідних послуг на суму 18 702,27 грн.
Відповідач ОСОБА_2 , як споживач послуг, з жовтня 2020 року своєчасно не вносив плату за отримані послуги з централізованого опалення/постачання теплової енергії, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість по оплаті цих послуг на суму 35 869,14 грн.
Доводи апеляційних скарг про неправомірне нарахування позивачем оплати за послуги з теплопостачання через фактичне невикористання відповідачами цих послуг у зв'язку з відсутністю приборів опалення у нежитлових приміщеннях не заслуговують на увагу, оскільки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та/або попередніми співвласниками не дотримано порядку відключення зазначених приміщень від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води багатоквартирних будинків з ініціативи споживачів.
Наведене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 19 серпня 2019 року у справі № 226/1437/16-ц (провадження № 61-29708св18) за подібних правовідносин.
За приписами статей 530, 610, 611, 612 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За відсутності оформлених договірних відносин, але в разі прострочення виконання грошового зобов'язання з оплати отриманих житлово-комунальних послуг на боржника покладається відповідальність, передбачена частиною другою статті 625 ЦК України.
У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань (висновок Великої Палати Верховного Суду, висловлений у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц).
Виходячи з юридичної природи правовідносин сторін як грошових зобов'язань на них поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов'язання.
Враховуючи, що позивачем за адресою: АДРЕСА_1, нежитлові приміщення № 179 та № 179а, надавалися послуги з централізованого опалення, проте оплата цих послуг не була забезпечена споживачами у встановлений строк та у розмірі наданої послуги, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідачів на користь позивача зазначеної вище заборгованості з оплати цих комунальних послуг, інфляційної складової боргу та 3 % річних, розмір яких (останніх) обмежується періодом до 24 лютого 2022 року, враховуючи наступне.
Згідно постанови Кабінету Міністрів України від 05 березня 2022 року № 206 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» (зі змінами) установлено, що до припинення чи скасування воєнного стану в Україні забороняється, зокрема: нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги; припинення/зупинення надання житлово-комунальних послуг населенню у разі їх неоплати або оплати не в повному обсязі. Ця постанова набирає чинності з дня її опублікування і застосовується з 24 лютого 2022 року.
Верховний Суд у постанові від 15 вересня 2025 року у справі № 752/8318/23 (провадження № 61-7536св24) зазначив, що Постанова № 206, в редакції від 05 березня 2022 року, має пряму дію у часі, оскільки її норми поширюються на суспільні відносини, які виникли після набрання нею чинності, а також суспільні відносини, які виникли до набрання нею чинності, але які не були врегульовані враховуючи особливості правового статусу воєнного стану, та продовжують існувати на момент набрання нею чинності.
Можливість нарахування інфляційних втрат та 3 % річних за прострочення внесення плати за житлово-комунальні послуги була відновлена на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2023 року № 1405, яка набрала чинності 30 грудня 2023 року.
Оскільки зазначена вище постанова Кабінету Міністрів України застосовується з 24 лютого 2022 року, а інфляційні втрати та 3 % річних нараховані позивачем після цієї дати в період дії в Україні воєнного стану до квітня 2023 року, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно стягнув із ОСОБА_1 на користь ТОВ «Євро-Реконструкція» заборгованість за послуги з централізованого опалення/постачання теплової енергії у розмірі 18 702,27 грн та інфляційні втрати у розмірі 2 406,41 грн і 3 % річних у розмірі 433,76 грн за період з квітня 2021 року по лютий 2022 року, а із ОСОБА_2 - заборгованість за послуги з централізованого опалення/постачання теплової енергії у розмірі 35 869,14 грн, інфляційні втрати у розмірі 6 201,94 грн і 3 % річних у розмірі 1 267,69 грн за період з жовтня 2020 року по лютий 2022 року.
Отже, порушень норм матеріального права, які відповідно до вимог статті 376 ЦПК України могли б призвести до скасування рішення суду першої інстанції, судом апеляційної інстанції не встановлено.
Приймаючи рішення, колегія суддів враховує усталену практику Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів, де мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, але його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 29).
Національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії»(Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).
Призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
У контексті вказаної практики колегія суддів вважає вищенаведене обґрунтування цієї постанови достатнім, а висновки суду першої інстанції по суті спору визнає більш логічно обґрунтованими та послідовними, аніж аргументи апеляційних скарг відповідачів.
Встановивши дійсні обставини справи, суд першої інстанції дав належну правову оцінку зібраним доказам, правильно застосував норми матеріального права, не допустив порушень норм процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення спору, та дійшов цілком законного і обґрунтованого висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог ТОВ «Євро-Реконструкція» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за надані комунальні послуги.
Згідно із пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до вимог статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 необхідно залишити без задоволення, а рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 27 листопада 2024 рокуу даній справі - без змін.
У такому разі розподіл судових витрат відповідачів, понесених в суді апеляційної інстанції, не проводиться згідно зі статтями 141, 382 ЦПК України.
З огляду на положення частини третьої статті 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, касаційному оскарженню не підлягають, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Керуючись статтями 367 - 369, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд
Апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 27 листопада 2024 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Головуючий С.А. Голуб
Судді: К.П. Приходько
Д.О. Таргоній