Справа № 752/4194/25 Головуючий у І інстанції Чекулаєв С.О.
Провадження №22-ц/824/1448/2026 Головуючий у 2 інстанції ТаргонійД.О.
Іменем України
18 березня 2026 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Таргоній Д.О.,
суддів: Борисової О.В., Голуб С.А.,
за участі секретаря Кононової Н.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника Голосіївської окружної прокуратури м. Києва - Авраменка Олександра Івановича на ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 21 травня 2025 рокуу справі за заявою про забезпечення позову у справі за позовом Голосіївської окружної прокуратури м. Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про усунення перешкод у розпорядженні земельною ділянкою шляхом скасування рішень про державну реєстрацію, визнання недійсним договору купівлі-продажу та скасування державної реєстрації земельної ділянки,
У лютому 2025 року позивач звернувся до суду з даним позовом, вякому просив:
- усунути перешкоди територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради (ЄДРПОУ: 22883141) у розпорядженні земельною ділянкою площею 0,1 га. за адресою: АДРЕСА_1 (кадастровий номер: 8000000000:90:039:0033), шляхом скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 18.05.2021, індексний номер 58193250 та здійсненої на його підставі у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) на житловий будинок загальною площею 58,3 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 (номер відомостей про речове право 41997323, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 2361020780000);
- усунути перешкоди територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради (ЄДРПОУ: 22883141) у розпорядженні земельною ділянкою площею 0,1 га. (кадастровий номер: 8000000000:90:039:0033), шляхом визнання недійсним договору купівлі-продажу від 13.07.2021, укладеного між ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) та ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_2 ), посвідченого приватним нотаріусом Київського нотаріального округу Плющ Ю.В. та зареєстрованого в реєстрі №1184;
- усунути перешкоди територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради (ЄДРПОУ: 22883141) у розпорядженні земельною ділянкою площею 0,1 га. за адресою: АДРЕСА_1 (кадастровий номер: 8000000000:90:039:0033), шляхом скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 13.07.2021, індексний номер 59254325, та здійсненої на його підставі у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права приватної власності за ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) на житловий будинок загальною площею 58,3 кв.м. по АДРЕСА_1 (номер відомостей про речове право 42959471, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 2361020780000);
- усунути перешкоди територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради (ЄДРПОУ: 22883141) у розпорядженні земельною ділянкою площею 0,1 га. (кадастровий номер: 8000000000:90:039:0033), шляхом скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:039:0033 площею 0,1 га. по АДРЕСА_1 у Державному земельному кадастрі.
Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 20 лютого 2025 року відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити у порядку загального позовного провадження.
15 травня 2025 року до суду першої інстанції від позивача надійшла заява про вжиття заходів забезпечення позову, в обґрунтування якої останній зазначав, що державна реєстрація права власності на об'єкт нерухомого майна - житловий будинок загальною площею 58,3 кв.м. по АДРЕСА_1 та подальша державна реєстрація земельної ділянки з кадастровим номером: 8000000000:90:039:0033 здійснені у порушення вимог законодавства та підлягають скасуванню.
Земельна ділянка комунальної власності за вищевказаною адресою в установленому законом порядку ОСОБА_1 та ОСОБА_2 або іншим фізичним чи юридичним особам у власність чи у користування, у тому числі для будівництва не передавалась, право оренди чи власності на земельну ділянку не реєструвалося.
Оскільки державна реєстрація права власності на майно за ОСОБА_2 , у разі відсутності забезпечення позову, дає право останньому здійснювати заходи щодо поділу, об'єднання, виділення частини вказаного нерухомого майна та вчинення інших дій, а саме вільно ним розпоряджатися, у тому числі, відчужувати третім особам (як фізичним та і юридичним), що у подальшому призведе до нових звернень власників на отримання земельної ділянки в порядку ст. 377 Цивільного кодексу України та ст. 120 ЗК України, у зв'язку із набуттям права власності на майно, позивач буде змушений вживати додаткових заходів, зокрема вирішувати питання щодо збільшення позовних вимог, визначати підсудність вказаного спору та заміни неналежного відповідача у справі, що згідно вимог чинного законодавства можливо лише на стадії підготовчого провадження.
Враховуючи вищевикладене, позивач просив накласти арешт на об'єкт нерухомого майна - житловий будинок загальною площею 58,3 кв.м. по АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 2361020780000), що на праві приватної власності зареєстрований за ОСОБА_2 ; заборонити державним реєстраторам прав на нерухоме майно в розумінні Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а також будь-яким іншим особам, уповноваженим на виконання функцій державних реєстраторів, будь-яким суб'єктам державної реєстрації прав та нотаріусам вчиняти будь-які дії, пов'язані з державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно - житловий будинок загальною площею 58,3 кв.м. по АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 2361020780000), у тому числі приймати рішення про державну реєстрацію, здійснювати будь-яку державну реєстрацію змін стосовно вказаного нерухомого майна та вносити будь-які записи про такі зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 21 травня 2025 рокувідмовлено в задоволенні заяви про забезпечення позову.
Не погоджуючись з даною ухвалою суду, представник Голосіївської окружної прокуратури м. Києва - Авраменко О.І. подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 21 травня 2025 року скасувати з підстав невідповідності висновків суду обставинам справи, неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права, та постановити нову ухвалу, якою задовольнити заяву про забезпечення позову.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що предметом спору є усунення перешкод у розпорядженні земельною ділянкою, шляхом скасування рішень державних реєстраторів про державну реєстрацію за фізичними особами права власності на об'єкт нерухомого майна - житловий будинок загальною площею 58,3 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно відомостейз Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності на житловий будинок загальною площею 58,3 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_2 .
Скаржник вказує, що земельна ділянка за вищевказаною адресою в установленому законом порядку фізичним чи юридичним особам у власність чи користування, в тому числі для будівництва, не передавалась, правовстановлюючі документи на земельну ділянку не отримувались та в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно речові права на земельну ділянку по АДРЕСА_1 , за будь-якими фізичними чи юридичними особами не зареєстровані.
Таким чином, представник Голосіївської окружної прокуратури м. Києва - Авраменко О.І. вважає, що державна реєстрація права власності на майно за ОСОБА_3 , у разі відсутності забезпечення позову, дає право останньому здійснювати заходи щодо поділу, об'єднання, виділення частини вказаного нерухомого майна та вчиняти інші дії, а саме вільно ним розпоряджатись, у тому числі, відчужувати третім особам (як фізичним так і юридичним), що в подальшому може істотно ускладнити та унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача, у разі позитивного ухвалення рішення на користь позивача.
В апеляційній скарзі звертає увагу на те, що заходи забезпечення позову носять тимчасовий характер, таке забезпечення позову гарантуватиме виконання можливого рішення суду, при цьому права та законні інтереси останнього власника ОСОБА_3 не будуть порушені, оскільки він, як власник майна, має усі правомочності щодо нього, окрім розпорядження, яке є тимчасовим.
Крім того, з матеріалів справи вбачається, що протягом короткого періоду часу, а саме впродовж двох місяців, після первинної реєстрації права власності на майно за ОСОБА_1 , спірне майно відчужувалося на підставі договору купівлі - продажу, що свідчить про активні дії з реєстрації права власності на об'єкт та передачу його іншим власникам.
Таким чином, висновки суду першої інстанції щодо того, що заявником не надано будь-яких доводів на підтвердження того, що відповідачем вчинялися будь-які дії, направлені на відчуження належного йому майна, та заявлені заходи забезпечення є надмірними та можуть призвести до порушення прав інших осіб, представник Голосіївської окружної прокуратури м. Києва - Авраменко О.І. вважаєпомилковими, адже нічим не обмежене права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном є очевидним та не потребує доведення, та судом не зазначено конкретних осіб, права яких можуть бути порушені вжиттям заходів забезпечення позову.
Відзив на апеляційну скаргу у визначений судом апеляційної інстанції строк не надходив.
Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК Українивідсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
В судовому засіданні представник апелянта - прокурор Омаров Р. М. огли підтримав доводи апеляційної скарги та просив задовольнити її.
Інші сторони даної справи в судове засідання не з'явилась, про час та місце розгляду справи повідомлені в установленому законом порядку.
Матеріали справи містять докази належного повідомлення Київської міської ради, а саме звіт про доставку вихідної кореспонденції суду сформований автоматично через систему АСЕД «Апеляція».
ОСОБА_2 та ОСОБА_1 повідомлялись про розгляд даної справи в суді апеляційної інстанції через засоби поштового зв'язку, шляхом направлення судової повістки-повідомлення про виклик до Київського апеляційного суду.
Рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, яке було направлено на адресу ОСОБА_2 , повернулось до Київського апеляційного суду з відміткою про вручення останньому особисто вказаного повідомлення про розгляд справи.
Таким чином, судова колегія вважає, що сторони даної справи належним чином повідомлені про розгляд справи в суді апеляційної інстанції.
Керуючись положеннями ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів вважає, що неявка сторін не перешкоджає розгляду справи апеляційним судом.
Перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відмовляючи в задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що будь-яких доказів того, що ОСОБА_2 здійснював або здійснює дії з реалізації або іншого розпорядження житловим будинком по АДРЕСА_1 з метою ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду матеріали справи та подана заява про забезпечення позову не містять. Крім того, суд першої інстанції вважав, що необхідність вчинення позивачем додаткових процесуальних дій у разі зміни власника вказаного вище нерухомого майна в жодному разі не може бути підставою для задоволення заяви про забезпечення позову шляхом накладення арешту на житловий будинок належний відповідачу.
Колегія суддів апеляційного суду з такими висновками не погоджується, оскільки вони не відповідають обставинам справи та вимогам закону.
Відповідно до ст. 13 ЦПК Українисуд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду
Відповідно до ст. 150 ЦПК України позов забезпечується зокрема накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб. Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, у тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Ст.41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року № ETS № 005 (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини").
Відповідно до ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
При цьому ЄСПЛ у рішенні від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" ЄСПЛ зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні ЄСПЛ, ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.
Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.
У постанові Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 909/835/18 зазначено, що повинен бути наявним зв'язок між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги. Обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, наслідок ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу.
Надаючи оцінку доводам, наведеним у заяві про забезпечення позову та у апеляційній скарзі, колегія суддів враховує наступне.
Фундаментальними критеріями, які формують висновок про наявність дійсних підстав для забезпечення позову, є логічний та юридичний аналіз обставин справи, на які посилається позивач, доводи заяви про забезпечення позову та заперечення іншої сторони. Процесуальні норми лише вказують на порядок вчинення дій.
Правова природа арешту майна чи іншого обмеження стосовно майна, вчиненого у зв'язку із провадженням у цивільній справі, полягає у обмеженні права розпорядженні ним (продаж, дарування, відчуження в інший спосіб, передання в заставу, іпотеку, укладення інших правочинів чи перероблення майна), при цьому за власником зберігається право користування. Таке обмеження допускається, якщо воно передбачено законом і є обґрунтованим.
Заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвіднесення судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду та майнових наслідків заборони вчиняти певні дії.
Під час вирішення питання щодо забезпечення позову, обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову. Суд повинен лише пересвідчитися, що між сторонами виник спір.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) зазначено, що: "співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам".
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) зазначено, що "умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними для захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу".
Подібні правові висновки сформульовані у постановах Верховного Суду від 10 листопада 2020 року у справі № 910/1200/20 та від 31 січня 2023 року у справі № 295/5244/22.
У постанові Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 909/835/18 зазначено, що повинен бути наявним зв'язок між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги. Обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, наслідок ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу.
З позовної заяви вбачається, що предметом даного позову є усунення перешкод у розпорядженні земельною ділянкою, шляхом скасування рішень державних реєстраторів про державну реєстрацію за фізичними особами права власності на об'єкт нерухомого майна - житловий будинок загальною площею 58,3 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 .
Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову представник Голосіївської окружної прокуратури м. Києва - Авраменко О.І. просив накласти арешт на об'єкт нерухомого майна - житловий будинок загальною площею 58,3 кв.м. по АДРЕСА_1 , що розташований на земельній ділянці, яка є предметом спору.
Пунктом 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» роз'яснено, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Разом із тим, питання співмірності виду забезпечення позову заявленим позивачем вимогам судом не досліджувалось і дані обставини взагалі не встановлювались; ухвала не містить мотивів щодо наявності правового зв'язку між заявленими позовними вимогами та заходами забезпечення позову.
З матеріалів справи вбачається, що згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 18 травня 2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кузьменко Ю.В. прийнято рішення № 58193250 про державну реєстрацію права власності та їх обтяжень (з відкриттям розділу), згідно якого за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на житловий будинок загальною площею 58,3 кв.м по АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2361020780000, номер запису 41997323).
Реєстрацію проведено на підставі довідки про показники об'єкта нерухомого майна від 07 травня 2021року № 070521/3, технічного паспорта від 07травня 2021 року б/н, виданих ФОП ОСОБА_4 на замовлення ОСОБА_1 .
У подальшому, 13липня 2021 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу вищевказаного житлового будинку, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Плющ Ю.В. та зареєстровано в реєстрі за № 1184.
Згідно відомостей, що містяться в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Плющ Ю.В. прийнято рішення № 59254325 від 13 липня 2021 року про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, на підставі якого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності на житловий будинок загальною площею 58,3 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_2 .
Стороною позивача, при заявлені позовної вимоги про усунення перешкод територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради (у розпорядженні земельною ділянкою площею 0,1 га., було надано достатньо належних доказів того, що об'єкт нерухомого майна - житловий будинок загальною площею 58,3 кв.м, який розташований на спірній земельній ділянці впродовж двох місяців, після первинної реєстрації права власності на майно, був відчужений на підставі договору купівлі - продажу, що свідчить про активні дії з реєстрації права власності на об'єкт тапередачу його іншим власникам.
Таким чином, апеляційний суд вважає, якщо до закінчення розгляду даної справи буде реалізовано нерухоме майно, то позивач в особі Київської міської ради не зможе захистити або поновити свої права в межах одного судового провадження за указаною позовною заявою без нових звернень до суду, що істотно ускладнить чи взагалі унеможливить поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів (у разі доведення такого порушення), оскільки ОСОБА_3 має в своєму володінні спірне майно, а відтак може ним розпорядитись у будь-який спосіб, враховуючи відчуження третій особі.
Крім того, апеляційний суд звертає увагу на те, що заходи забезпечення позову носять тимчасовийхарактер, таке забезпечення позову гарантуватиме виконання можливого рішення суду, при цьому права та законні інтереси останнього власника ОСОБА_3 не будуть порушені, оскількивін, як власник майна, має усі правомочності щодо нього, окрім розпорядження, яке є тимчасовим.
Враховуючи вище викладене, судова колегія доходить висновку, що обґрунтованим є припущення сторони позивача про високу ймовірність відчуження ОСОБА_5 спірного майна, що в подальшому може призвести до ускладнення чи унеможливлення ефективного захисту або поновлення порушених прав або інтересів позивача в межах даної справи.
Вирішуючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції зазначених обставин належним чином не врахував, не взяв до уваги, що вказане нерухоме майно на момент подачі заяви про забезпечення позову, вже перебуває у власності другого відповідача, у зв'язку з чим дійшов помилкового висновку відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявним в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно зі ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувана ухвала про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення вимог заяви про забезпечення позову.
Керуючись ст. ст. 149, 150, 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу представника Голосіївської окружної прокуратури м. Києва - Авраменка Олександра Івановича задовольнити.
Ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 21 травня 2025 рокускасувати.
Заяву представника Голосіївської окружної прокуратури м. Києва - Авраменка Олександра Івановича про забезпечення позову у справі за позовом Голосіївської окружної прокуратури м. Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про усунення перешкод у розпорядженні земельною ділянкою шляхом скасування рішень про державну реєстрацію, визнання недійсним договору купівлі-продажу та скасування державної реєстрації земельної ділянки задовольнити.
До набрання рішенням у справі № 752/4194/25 законної сили накласти арешт на об'єкт нерухомого майна - житловий будинок загальною площею 58,3 кв.м. по АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 2361020780000), що на праві приватної власності зареєстрований за ОСОБА_2 ; заборонити державним реєстраторам прав на нерухоме майно в розумінні Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а також будь-яким іншим особам, уповноваженим на виконання функцій державних реєстраторів, будь-яким суб'єктам державної реєстрації прав та нотаріусам вчиняти будь-які дії, пов'язані з державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно - житловий будинок загальною площею 58,3 кв.м. по АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 2361020780000), у тому числі приймати рішення про державну реєстрацію, здійснювати будь-яку державну реєстрацію змін стосовно вказаного нерухомого майна та вносити будь-які записи про такі зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дати складення повного тексту постанови.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови виготовлено 20 березня 2026 року.
Суддя-доповідач Д.О. Таргоній
Судді: О.В. Борисова
С.А. Голуб