Справа № 363/4705/25
Апеляційне провадження
№ 22-ц/824/53092026
6 березня 2026 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Рейнарт І.М.
суддів Кирилюк Г.М., Ящук Т.І.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу заступника керівника Вишгородської окружної прокуратури Київської області Ярослава Зюзя на ухвалу судді Вишгородського районного суду Київської області від 17 листопада 2025 року (суддя Свєтушкіна Д.А.) про повернення позовної заяви керівника Вишгородської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Вишгородської районної державної адміністрації Київської області до ОСОБА_1 , третя особа: Дніпровсько-Тетерівське державне лісомисливське господарство про витребування земельної ділянки лісового фонду з чужого незаконного володіння,
встановив:
у серпні 2025 року прокурор звернувся до суду з позовом, у якому просив витребувати на користь держави в особі Вишгородської районної державної адміністрації із незаконного володіння ОСОБА_1 земельну ділянку з кадастровим номером 3221880802:14:140:6012, площею 0,1438 га, та стягнути з відповідача судовий збір.
Мотивуючи позовні вимоги прокурор зазначав, що рішенням Богданівської сільської ради від 28 серпня 2017 року № 231-17-VII «Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу їх у приватну власність» передано у приватну власність ОСОБА_2 земельну ділянку, площею 0,1438 га. На підставі вищезазначеного рішення державним реєстратором за ОСОБА_2 зареєстровано право приватної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3221880802:14:140:6012, площею 0,1438 га, (рішення про державну реєстрацію прав від 19 вересня 2017 року № 37155003). В подальшому ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 11 грудня 2017 року № 726 відчужила належну їй земельну ділянку з кадастровим номером 3221880802:14:140:6012 на користь ОСОБА_1 .
Прокурор посилався на те, що за матеріалами лісовпорядкування 2014 року вказана земельна ділянка є земельною ділянкою лісогосподарського призначення, яка розташована у 256 кварталі Овдієвонивського лісництва Дніпровсько-Тетерівського ДЛМГ. Право постійного користування Дніпровсько-Тетерівського ДЛМГ вказаними землями посвідчується державним актом на право постійного користування землею від 26 липня 2000 року серії І-КВ № 000338.
Прокурор вважав, що спірна земельна ділянка передана у приватну власність за рахунок земель, що перебувають в постійному користуванні Дніпровсько-Тетерівського ДЛМГ без виключення їх з Державного лісового фонду України, а відтак Богданівською сільською радою здійснено незаконне відведення земельної ділянки у приватну власність
громадянина без згоди землекористувача, без вилучення з постійного користування ділянки, без зміни цільового призначення ділянки, у тому числі за погодженням з постійним землекористувачем та відповідно без розроблення і затвердження в установленому порядку проекту землеустрою щодо відведення ділянки ( в порядку зміни цільового призначення).
Обґрунтовуючи спосіб захисту порушеного права, прокурор зазначав, що у даному випадку добросовісність відповідача апріорі виключається, виходячи з того, що відповідач в силу зовнішніх, об'єктивних, явних і видимих характеристик лісу (стаття 1 Лісового Кодексу України), природних ознак (наявності лісової (деревної) рослинності) спірної земельної ділянки знав або, проявивши розумну обачність, міг і зобов'язаний був знати про те, що ліс і ділянка вибули з володіння держави з порушенням вимог закону (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18, постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц).
Ухвалою судді Вишгородського районного суду Київської області від 30 жовтня 2025 року позовну заяву залишено без руху, прокурору надано десятиденний строк для усунення недоліків позовної заяви, шляхом здійснення заходів щодо оцінки спірного майна, щодо витребування якого заявлено вимоги, та внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна.
Ухвалою судді Вишгородського районного суду Київської області від 17 листопада 2025 року позовну заяву визнано неподаною та повернуто позивачу у зв'язку з не усуненням прокурором у визначений судом строк недоліків позовної заяви.
У поданій апеляційній скарзі заступник керівника Вишгородської окружної прокуратури Київської області - Ярослав Зюзь просить ухвалу суду скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Прокурор зазначає, що суд першої інстанції не врахував, що нова редакція ст. 177 ЦПК України передбачає обов'язок позивача подати до суду документи, що підтверджують внесення грошових коштів на депозитний рахунок суду у розмірі вартості спірного майна, виключно щодо позовних вимог про витребування майна у добросовісного набувача (ст. 388 ЦК України), натомість у даних правовідносинах було заявлено віндикаційний позов про витребування спірної земельної ділянки відповідно до вимог ст. 387 ЦК України. При цьому у позовній заяві є посилання на недобросовісність відповідача, як власника спірної земельної ділянки, віднесеної до земель лісогосподарського призначення.
Крім того прокурор стверджує про обізнаність відповідача щодо незаконності набуття у приватну власність земельної ділянки та його недобросовісність у спірних правовідносинах, що виключає застосування до даних спірних правовідносин положення ст. 388 ЦК України.
Відзив на апеляційну скаргу не подано.
Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційна скарга розглядається без повідомлення учасників справи.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Залишаючи позовну заяву без руху, суддя в ухвалі від 30 жовтня 2025 року зазначила, що 09.04.2025р. набрав чинності Закон України № 4292-IX "Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача" (далі - Закон № 4292-ІХ), яким доповнено статтю 390 Цивільного кодексу України частиною п'ятою наступного змісту:
"Суд одночасно із задоволенням позову органу державної влади, органу місцевого самоврядування або прокурора про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади вирішує питання про здійснення органом державної влади або органом місцевого самоврядування компенсації вартості такого майна добросовісному набувачеві.
Суд постановляє рішення про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади, за умови попереднього внесення органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором вартості такого майна на депозитний рахунок суду. Перерахування грошових коштів як компенсації вартості нерухомого майна з депозитного рахунку суду здійснюється без пред'явлення добросовісним набувачем окремого позову до держави чи територіальної громади.
Держава чи територіальна громада, яка на підставі рішення суду компенсувала добросовісному набувачеві вартість майна, набуває право вимоги про стягнення виплачених грошових коштів як компенсації вартості майна до особи, з вини якої таке майно незаконно вибуло з володіння власника. Порядок компенсації, передбачений цією частиною, не застосовується щодо об'єктів приватизації, визначених Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду».
Також суддя послалась на те, що частину четверту статті 177 Цивільного процесуального кодексу України доповнено абзацом другим наступного змісту: «у разі подання органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором позовної заяви про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади до позову додаються документи, що підтверджують внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви».
Крім цього, суддя зазначила, що Прикінцевими та перехідними положеннями Закону №4292-ІХ передбачено, що положення цього Закону мають зворотну дію в часі в частині умов та порядку компенсації органом державної влади або органом місцевого самоврядування добросовісному набувачеві вартості нерухомого майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, у справах, в яких судом першої інстанції не ухвалено рішення про витребування майна у добросовісного набувача на день набрання чинності цим Законом, а також у частині порядку обчислення та перебігу граничного строку для витребування чи визнання права щодо: нерухомого майна, право власності на яке зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно до дня набрання чинності цим Законом; нерухомого майна, щодо якого на момент його передачі першому набувачеві законом не була встановлена необхідність державної реєстрації правочину або реєстрації права власності і дата його передачі першому набувачеві передує дню набрання чинності цим Законом».
Крім того, суддя посилалася на те, що добросовісність набувача майна презюмується, тому, враховуючи, що прокурор звернувся до суду з даним позовом після набрання чинності Законом № 4292-ІХ, заявивши вимоги про витребування спірної земельної ділянки у відповідача, добросовісність якого, як набувача земельної ділянки, презюмується, прокурор не виконав вимог, встановлених частиною 4 статті 177 ЦПК України, тобто не вжив заходів щодо оцінки спірного майна, щодо витребування якого заявлено вимоги, а також не вніс на депозитний рахунок суду грошові кошти у розмірі вартості спірного майна.
Постановляючи ухвалу про повернення позовної заяви, суддя першої інстанції виходила з того, що прокурор у визначений судом строкне усунув недоліки позовної заяви.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком судді першої інстанції з таких підстав.
Форма та зміст позовної заяви, яка подається до суду, визначені у статтях 175, 177 ЦПК України.
Відповідно до абзацу другого частини 4 статті 177 ЦПК України у разі подання органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором позовної заяви про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади до позову додаються документи, що підтверджують внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви.
Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави невнесення у визначених законом випадках на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, суд у такій ухвалі зазначає про обов'язок позивача внести відповідну грошову суму (абзац третій частини другої статті 185 ЦПК України).
Згідно частини 5 статті 390 ЦК України суд одночасно із задоволенням позову органу державної влади, органу місцевого самоврядування або прокурора про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади вирішує питання про здійснення органом державної влади або органом місцевого самоврядування компенсації вартості такого майна добросовісному набувачеві.
Суд постановляє рішення про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади, за умови попереднього внесення органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором вартості такого майна на депозитний рахунок суду. Перерахування грошових коштів як компенсації вартості нерухомого майна з депозитного рахунку суду здійснюється без пред'явлення добросовісним набувачем окремого позову до держави чи територіальної громади.
Держава чи територіальна громада, яка на підставі рішення суду компенсувала добросовісному набувачеві вартість майна, набуває право вимоги про стягнення виплачених грошових коштів як компенсації вартості майна до особи, з вини якої таке майно незаконно вибуло з володіння власника. Порядок компенсації, передбачений цією частиною, не застосовується щодо об'єктів приватизації, визначених Законом України "Про приватизацію державного житлового фонду".
Для цілей цієї статті під вартістю майна розуміється вартість майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Висновки про застосування у спірних правовідносинах вказаних норм права висловлено у постановах Верховного Суду від 12 листопада 2025 року у справі № 127/8274/24, від 01 грудня 2025 року у справі № 354/419/25, від 10 грудня 2025 року у справі № 354/417/25, від 10 грудня 2025 року у справі № 354/1754/24, 14 січня 2026 року у справі № 354/160/25, 21 січня 2026 року у справі № 127/34295/24.
Верховний Суд у цих постановах зазначав, що:
обов'язок попереднього внесення вартості майна на депозитний рахунок суду передбачений у нормі матеріального права. Положення частини п'ятої статті 390 ЦК України поширюється на випадки подання позову про витребування майна у
добросовісного набувача. При цьому у випадку подання та розгляду судом позову про витребування майна у недобросовісного набувача вимоги частини п'ятої статті 390 ЦК України не підлягають застосуванню;
у випадку, якщо позивач обґрунтовує позов про витребування нерухомого майна недобросовісністю набувача, то положення частини п'ятої статті 390 ЦК України не застосовуються;
питання про добросовісність/недобросовісність набувача судом може бути вирішене лише після дослідження доказів на стадії ухвалення судового рішення. У випадку встановлення недобросовісності набувача суд задовольняє позов без застосування частини п'ятої статті 390 ЦК України. Натомість у разі встановлення, що набувач добросовісний, суд відмовляє у задоволенні позову на підставі частини п'ятої статті 390 ЦК України, якщо позивачем попередньо не внесено вартість майна на депозитний рахунок суду.
Отже, приписи Закону № 4292-IX розраховані на вирішення правових ситуації, пов'язаних з витребуванням майна саме у добросовісних набувачів, тобто застосування цього закону залежать від підстав пред'явленого позову.
Звертаючись до суду з даним позовом, прокурор посилався на те, що в силу зовнішніх, об'єктивних, явних і видимих характеристик лісу (стаття 1 Лісового Кодексу України), природних ознак (наявності лісової (деревної) рослинності) спірної земельної ділянки відповідач знав або, проявивши розумну обачність, міг і зобов'язаний був знати про те, що ліс і ділянка вибули з володіння держави з порушенням вимог закону.
Також прокурор у позові зазначив, що вимоги про витребування спірної земельної ділянки обґрунтовані положеннями статті 387 ЦК України та недобросовісністю останнього набувача спірної земельної ділянки.
За таких обставин, правових підстав для застосування положень частини 5 статті 390 ЦК України немає, а відтак суддя першої інстанції не мала підстав для залишення позову без руху та подальшого визнання позову неподаним та повернення його прокурору.
Згідно статті 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Враховуючи, що ухвала судді першої інстанції про повернення позовної заяви постановлена з порушенням норм процесуального права, вона підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Керуючись статтями 367, 369, 374, 379, 381-383, 384 ЦПК України, апеляційний суд,
постановив:
апеляційну скаргу заступника керівника Вишгородської окружної прокуратури Київської області Ярослава Зюзя задовольнити.
Ухвалу судді Вишгородського районного суду Київської області від 17 листопада 2025 року скасувати, цивільну справу за позовом керівника Вишгородської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Вишгородської районної державної адміністрації Київської області до ОСОБА_1 , третя особа: Дніпровсько-Тетерівське державне лісомисливське господарство про витребування земельної ділянки лісового фонду з чужого незаконного володіння направити до Вишгородського районного суду Київської області для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Суддя-доповідач І.М. Рейнарт
Судді Г.М. Кирилюк
Т.І. Ящук